Якщо уявити нинішню церкву Покрови Пресвятої Богородиці, колись – костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківська, 175, без оригінальної дзвіниці, отримаємо модерновий будинок, мода на які охопила Львів 20 – 30-х рр. минулого століття, щоправда, чималих розмірів.
Саме дзвіниця, висотою близько 60 м., виконана у формі італійських середньовічних веж-кампаніл, робить храм оригінальним. Дивлячись на неї, подумки переносишся десь у Середземномор’я. Про це пише Фотографії Старого Львова.
Римо-католики Личакова належали до костелу святого Антонія. Та у 1914 році вони вирішили, що потрібно збудувати ще один храм, і утворили комітет будівництва. Роботі завадила Перша світова війна. У 1927 місто виділило земельну ділянку, а через два роки знову організували комітет.
Влітку 1930 року журі конкурсу на кращий проект костелу доручило відомому українському та польському архітектору Тадеушу Обмінському (1874-1932) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будівництво розпочато у 1931 році, та у липні 1932 Обмінський помер. Керівництво взяв на себе Вавжинець Дайчак. Він розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства храму. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака.
7 жовтня 1934 року костел урочисто освячено і того ж дня передано під опіку оо. салезіан. А будівництво храмового комплексу продовжувалось.
Дзвіниця настільки привертає увагу, що мимоволі починаєш придивлятись до всього комплексу. Це ж треба, така конструктивістська краса, а популярної інформації обмаль. Та й туристичного значення їй не надають. Вражає зокрема інформація про дзвони, виготовлені у 1936 році для костелу фірмою Карла Швабе в місті Бяла, їх було відлито два. Перший, названий «Матір Божа Неустанної Помочі» (вага 1900 кг) і другий — «Болеслав» (3100 кг). Загальна вага 5000 кг! На жаль, після війни їх вивезли до Польщі.
Завершено спорудження храму лише 1938 року.
За чотири роки до того, у 1934 році, храм було освячено й передано під опіку отців ордену св. Франциска Салезького. Цікаво, що східна ( греко – католицька ) гілка цього ордену з’явилася лише у 1930 році. Активну участь у функціонуванні товариства приймав Андрей Шептицький.
У 1938 році почалося будівництво салезіанами монастирського будинку, із бурсою та ремісничою школою для безхатьків та проблемних дітей. Але завершити його не дав початок другої Світової війни.
19 жовтня 1939 року радянські війська обстріляли храм. Пошкоджено фасад, дах і вежу. 27 червня 1941 року костел пошкоджено німецькою бомбою. Під час німецької окупації проведено ремонтні роботи. 26 листопада 1944 року у криптах костелу відбулось урочисте поховання архієпископа Болеслава Твардовського. До літа 1945 року салезіани покинули обитель, після чого залишився ксьондз Юзеф Ненцек, котрий поступово висилав костельне майно до Кракова
4 червня 1946 Ненцек відправив останню службу, після чого вийняв реліквії з вівтаря і виїхав зі Львова. Після Другої світової війни костел було закрито, і він використовувався як книжковий склад. Головний і бічні вівтарі, сповідальниці, дзвони та інше невивезене майно – втрачені.
У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На фасаді знищено залишки мозаїки у ніші й агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу.
Первісне оснащення храму спочатку зберігалось частинами у Перемишлі та Кракові, а пізніше перевезене до нижчої духовної семінарії салезіан у Маршалках. Церковний архів 1988 року перевезено до салезіанського інспекторіуму у Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.
В 2005 р. в прибудові храму (старому гаражі) було знайдено бронзовий бюст Лєніна. Його було вирішено переплавити на маленький дзвін.
Адреса: вулиця Личаківська, 175.
Джерело: Фотографії Старого Львова.
