Від другої половини XIX сторіччя, своєрідним фінансовим центром міста Лева стають три вулиці – Ягеллонська (сучасна В. Гнатюка), Третього травня (нині Січових Стрільців) і Тадеуша Костюшка, тут, на “Уолл-стріт” австрійського Львова, розмістилися ключові фінансові заклади міста. Провідне місце серед них посідав Галицький кредитний банк, прекрасну споруду якого було знищено у перші дні II Світової війни…
Характерною для тих часів була “економна” забудова серед вже існуючих споруд. У 1877 році архітектор Фелікс Ксенжарський створив креслення для нового, Галицького кредитного банку, що планували розмістити на сучасній вулиці Гнатюка, 3. Характерну будівлю вдало “вписали” у загальний ансамбль вулиці… Фасад розтягнувся вздовж вулиці на 35 метрів, з боку внутрішнього двору до споруди примикав флігель-прибудова. Центр споруди являв собою внутрішнє подвір’я із квадратним вестибюлем, із двома входами до закладу…
Вулиця Ягеллонська (Гнатюка) – ліворуч – споруда Галицького кредитного банку. Фото кінця XIX сторіччя
У партері було розташовано декілька просторих операційних зали, із входами одразу з вулиці для зручності клієнтів. Тримаршеві сходи провадили на другий і третій поверхи, тут було облаштовано конференц-зал, канцелярію та бухгалтерію, архіви, адміністрацію.
Наприкінці ХІХ сторіччя банк збанкрутував через недбале надання кредитів директором банку Здзіславом Мархвіцьким, а також через порушення депозитів. Виник гучний скандал. Ситуацію з розлюченими вкладниками владнали тільки завдяки бездоганній репутації голови Наглядової ради князя Адама Сапєги. Однак банку довелося продати свої головні активи – лисиницький бровар та нафтові промисли Борислава. Згодом Галицький кредитний банк припинив існування…
Брама “сталінки” на Гнатюка, 3. Фото 2015 року
Напередодні I Світової війни, триповерхову споруду у стилі французького неоренесансу, з високим дахом, на якому стояли три куполи у вигляді зрізаних пірамід, було частково перебудовано за проектом архітектора Юліана Цибульського. Основні площі оновленої споруди зайняли Віденський банк зв’язку, згодом – Загальний кредитний банк, а перший поверх зайняли крамниці…
Поштівка із фасадом однієї з крамниць у давній будівлі на Ягеллонській, 3. До 1918 року
У перші дні II Світової війни, під час німецького авіанальоту будівлю було знищено, згодом, тут запланували звести прибутковий будинок, однак, у роки нацистської окупації Львова на цьому місці залишалась пустка із тимчасовим парканом заклеєним афішами та плакатами…
На місці її руїн протягом 1955-1957 років спорудили житловий шестиповерховий будинок у стилі “соцреалізму” за проектом Миколи Микули.
Фрагмент “сталінки” на вулиці Гнатюка із вцілілою радянською символікою. Фото 2015 року
Ця “сталінська” новобудова красномовно свідчить про “поступ” будівельних стандартів протягом першої половини ХХ ст. – заввишки шестиповерховий будинок вписався у три поверхи будівлі сусідньої Галицької ощадної каси кінця XIX сторіччя…
Кожного дня тисячі людей минають повз Латинський архикатедральний собор Львова, який у якості прибудови має місце, де знаходили свій спочинок представники вихідців з Італії, які у XVI-XVII столітті були львівськими міськими радниками, лікарями, бургомістрами – Кампіанів. Проте навіть знаючи про каплицю, і милуючись її довершеними і водночас простими формами, більшість не може прочитати написи, якими вкрито фасад. Так що ж там зрештою написано? Про це розповість Фотографії Старого Львова.
Каплиця Кампіанів – одна з найяскравіших пам’яток ранньомодерного Львова. Споруджена наприкінці XVІ століття, вона органічно вписується у загальний вигляд собору. До речі, потрапити до неї можна лише зсередини храму. Фасад будівлі був виконаний Павлом Римлянином і на початку XVII століття доповнений Андреасом Бемером. Встановлені рельєфи покриті латинськими написами і різьбою на різні теми. Для сучасної людини ці написи здебільшого нічого не говорять, але якщо ми пригадаємо що у XVI – XVII столітті латинська мова була широковживаною, це була мова католицького богослужіння, освіти і багатьох сфер життя, то стане зрозуміло, що львівські міщани і навіть іноземці, які проходили біля цих написів, спокійно їх розуміли і сприймали ілюстрації та текст цілісно.
Зверху знаходяться три овальних плити. Перша зображає собаку на могилі (вочевидь господаря). Напис говорить “Gratus Animus. Est honor et tumulis animas placare paternas parva que in extructas munera ferre pyras”. Переклад: “Вдячна душа. Почесно душі батьків могилками вмиротворяти і в похоронний вогонь класти непишні дари” (Тут і далі подаються переклади з латини авторства Андрія Содомори і Маркіяна Домбровського).
«Вдячна душа»«Життя коротке»«Душа Кампіяна – в вічності; тіло ж його – Левова має земля»
Наступна композиція зображає птаха, який сидить на глекові з черепом і кістками. Що ж повідомляє нам напис який знаходиться тут? “Vita brevis. Vivo una morior que die qui fata notasti longa tibi te una vivere crede die”. Переклад: “Життя коротке. Від уродин до смерті – лиш день, і якщо уповаєш на довголіття, то знай: довге життя твоє – день”.
Третя зображає орла на могилі. Напис промовляє до нас: “Anius aeternus. Cur aquila observas bustum? mens cessit aeterna Campiani corpus terra Leonis habet”. Переклад: “Душа вічна. Що ж на могилу, орле, глядиш? Душа Кампіяна – в вічності; тіло ж його – Левова має земля”.
«…коли вигасне смерть, знову прийти до життя»
Наступна група написів супроводжує сцени пов’язанні з Ісусом. Перша сцена зображає зняття Ісуса з хреста. Це супроводжує напис: “Hoc reqviessere iuuat saxo condi que sepulchro extincta ut liceat posse redire necе”. Переклад: “Мило в цій скелі спочить, покладеним бути в могилі, щоб, коли вигасне смерть, знову прийти до життя”.
“Взяли мого Господа”«з гробу воскреслий постав»«у світ ступив переможно»
На наступній сцені зображено воскресіння Ісуса і Марію Магдалину біля його Гробу. Один з написів відсилає до фрази Марії Магдалини у Євангелії від Іоана: “Tuleunt D[omi]norun meum” – “Взяли мого Господа”. Основний підпис містить слова: “Tertium ut caelo post tristia sabbata caepit. Irradiare dies rediit redivi[ivvs] in oras”. Переклад: “Як по суботі сумній третій день почав променіти, з гробу воскреслий постав, у світ ступив переможно”.
«Христе, й ховаєш себе, й перед очі стаєш – от і плаче»
На третій сцені сцені жінка на колінах перед Ісусом. Напис: “Te simul abscondis simul at vis Сhriste videri. Hinc flet te que una quaerit amans et habet”, переклад: “Христе, й ховаєш себе, й перед очі стаєш – от і плаче. Та, що шукає в журбі, любляча, – й має тебе”.
«Та, що шукає в журбі, любляча, – й має тебе»
Отож, наступного разу проходячи повз уже звичні будівлі, затримайте на мить свій погляд і переконайтесь у тому, що навіть смерть не є кінцем існування людини. Покинувши цей світ фізично, те що вона зробила, буде перед очима і у пам’яті нащадків не один рік. Кампіани залишили львів’янам одну з найпрекрасніших будівель у центрі міста, тож, у свою чергу, не забуваймо про них.
У середу, 6 грудня, виконавчий комітет Львівської міськради затвердив містобудівні умови та обмеження на будівництво у Сихівському районі комплексу багатоповерхівок, найвища з яких сягне 25 поверхів. Це перша будівля такої поверховості, дозвіл на яку видала львівська мерія.
Згідно з рішенням воконкому, ТОВ «Авалон статус» отримало містобудівні умови та обмеження на зведення багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на просп. Червоної Калини, 60 поблизу церкви Різдва пресвятої Богородиці.
Як розповів головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, найвища 90-метрова будівля налічуватиме 25 поверхів і буде офісною. Загалом, комплекс матиме дев’ять будівель різної поверховості, 40% площ яких будуть зайняті офісами, комерцією та центром розвитку дитини, а 60% – житлом.
Планується, що в комплексі облаштують близько тисячі паркомісць, а в офісах зможуть працювати 1,5 тис. людей. Ще до 1,2 тис. робочих місць створять у комерційних закладах на території комплексу.
Попри те, що офіційно ТОВ «Авалон статус» записане на низку інших фірм, під час засідання виконавчого комітету депутат Львівської міськради та бізнесмен Григорій Козловський визнав, що є співвласником будівельної компанії.
Додамо, що будівель такої поверховості у Львові немає. Найвищі хмарочоси, які дозволяв будувати виконавчий комітет – 22-поверхівки на просп. Чорновола та в ІТ-парку на вул. Стрийській. Варто також зауважити, що 90-метровий офісний центр на Сихові може очолити список найвищих будівель Львівщини.
Готель “Карпатська столиця” в Трускавці, 89,1 м
Наразі цей список очолює 20-поверховий готель висотою 89,1 м у Трускавці.
Восени міський виконавчий комітет затвердив будівництво житлових комплексів, на території яких мають з’явитися два нових хмарочоси. Умови та обмеження на проектування ще двох хмарочосів затвердили сьогодні на пленарному засіданні міськвиконкому, передає Tvoemisto.tv.
Зокрема, 15 вересня виконком видав містобудівні умови та обмеження на проектування кількох будинків на вулиці Любінській, 93. Будівництво житлового комплексу має розпочатись на місці колишнього кінотеатру «Галичина». Згідно з виданими умовами, найвища споруда комплексу матиме 20 поверхів і висоту не більше 68 метрів. Умови видані на ім’я Тараса Барщовського – відомого підприємця, засновника групи компаній T.B. Fruit.
Візуалізація: Zaxid.net
27 жовтня виконком міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження для зведення 22-поверхового житлового будинку на проспекті Чорновола. Забудовником виступає ПАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Гравіс”». Хмарочос має з’явитися на ділянці площею 0,4 га поблизу ТЦ «Інтерсіті». Заявлена висота будинку – 78 м. Новий будинок матиме 20 житлових поверхів та два технічні.
Візуалізація: Zaxid.net
Ймовірність будівництва третього й четвертого хмарочосу на проспекті Червоної Калини, 60 розглянули сьогодні на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради. Відповідно до проектної документації ТОВ «Авалон статус», новий житловий комплекс хочуть збудувати на земельній ділянці площею 2,1 га, яка розташована поруч із супермаркетом «Арсен» та парком ім. Івана Павла ІІ. Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд, що планують збудувати – не вище 90 метрів із вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.
Годинник або дзиґа́р — пристрій для вимірювання часу. Ми навіть не зауважуємо скільки разів на добу ми користуємося цим стародавнім механізмом. Колись предмет розкоші, а сьогодні найбільш повсякденна річ. Від вранішнього будильника до символів на моніторі комп’ютера часомір супроводжує нас усюди. Але чи так було завжди? Розповідає Фотографії Старого Львова.
Перша документальна згадка про годинник у Львові належить до 1404 р. Вже тоді місто мало свого зеґармайстра, який одержував з міської каси гривню річної плати. Годинникар мав повне забезпечення від міста і в грошах, і в житлі. Окрім тижневої оплати одержував він також гроші на оливу для змазування годинника.
Годинник на Ратуші
У 1491 р. закінчується будівництво ратушевої вежі на якій було встановлено годинник. Дзвін до годинника вагою 11 центнерів виготовив львівський людвісар (ливарник) Валентин Фельтен. За допомогою цього дзвона години вибивалися вручну, аж поки через п’ять років чернець Григорій сконструював автоматичний годинниковий механізм.
Під час великої пожежі у 1527 році, коли горіло ціле місто, годинник на вежі ратуші вцiлiв. Однак виявилось, що він потребує ґрунтовного ремонту. Ці роботи виконав майстер Лукаш, а розпис відновив монах-домiнiканець Олексій.
У львівських архівних записах зберігся цікавий факт про те, що 1536 року ливарник С. Сорока за вироком суду отримав покарання — накручувати міський годинник.
1557 року каменяр Павло виготовив для годинника на ратуші чотири циферблати й оздобив їх різьбою з янгольськими голівками, а художник Августин представив на посрібленому циферблаті рух сонця і місяця. Тоді ж годинник оснастили додатковим дзвоном для відбивання чвертей.
У 1571 році нова пожежа знищила все на що було затрачено стільки часу та коштів. Запрошений з Перемишля годинникар Бальтазар Словiк встановив, що старий годинник взагалi не придатний до використання, через що вын був демонтований, а на його мiсце тимчасово встановлено годинник з Галицької брами.
Тим часом Мельхiор Тиль з Слеська приступив до роботи над новим годинником. Всi витрати на цю справу взяло на себе місто. Робота над новим годинником тривала два роки i у 1574 роцi вiн вже зайняв своє мiсце на вежi. Згодом було встановлено дзвiн, що вiдбивав кожнi 15 хвилин, великий залізний хрест для стрiлок, новi гирi, двi линви довжиною по 36 сажнiв, якi спеціально найнята людина висмарувала лоєм i жиром, а також встановили новi циферблати з позолотою.
У 1721 р. на рутуші було встановлено новий годинник, а коли він зносився, місто 1788 р. купило новий – зі скасованого костелу єзуїтів. Але він розбився під час завалення ратуші 1826 р.
У 1836 р. на вежу новозбудованої ратуші був встановлений годинник виготовлений у Вiденському Полiтехнiчному Iнститутi. Опікою над ним зайнявся професор Штемпфер, а професор математики Стражницький у газетi “Mnemozyna” за 1837 рiк подав вичерпну iнформацiю про це чудо механіки.
Та й цьому годинникові не судилося слугувати довго. Він згорів під час подій 1848 р.
В 1851 р., після відбудови, на вежі встановили годинник віденської фабрики Вільгельма Штіле, який слугує львів’янам донині.
Годинник на вежі Галицької брами
Галицька брама стояла на перехресті сучасних вулиць Галицької і Братів Рогатинців. 1430 р. уже згадується вежа і на ній трубач при годиннику. Годинник для Галицької брами виготовив 1549 р. настоятель Бернандинського монастиря за два гарці малмазії (6,56 л. вина). Встановив годинник бернардинець, син львів’янки, Станцель Газовий.
В тому ж 1549 році піднято на вежу годинниковий дзвiн, збудовано приміщення для годинника, а мiському годинникарю, який з того часу повинен був слідкувати за обидвома міськими годинниками, пiднято платню до 12, а згодом – до 15 гр. на тиждень.
Коли псувався ратушний , знімали годинник з Галицької брами і переносили на ратушу.
1564 р. Балтазар Словнік з Перемишля зробив новий годинник для галицької брами, що простояв до середини ХVІІ ст.
У другій половині ХVІІ ст. годинник і сама Галицька брама були такі занедбані, що люстраційна комісія не змогла навіть віднайти ключів від годинникової комори. Механізм заіржавів , а в його коморі оселилися птахи.
Годинник “Дому пір року”
Не можна оминути своєю увагою і один з найцікавіших годинників Львова — сонячний, який розміщений на житловому будинку, що по вул. Вірменській 23.
Споруджений в камені, як і більшість його сусідів, в XVII столітті цей будинок являв собою дві будови розташованих стіна до стіни. Імена їх первинних власників, як і кількох поколінь нащадків, загублені зараз десь на сторінках незвіданих документів.
Але достеменно відомо, що своїм розкішним виглядом, який виділяється на тлі більш скромних сусідів, майбутня перлина архітектури зобов’язана практикуючому доктору Івашкевичу, якому спала на думку ідея об’єднати дві посередні будови в одну. Амбіційність та особистий статус творець нового шедевра явно ставив понад матеріальні блага, адже за кожне додаткове понад трьох дозволених муніципалітетом вікно в ряд по фасаду вздовж червоної лінії забудови в той час доводилося платити чималий податок, а цей будинок їх має цілих два.
Проте свій неповторний вигляд та ім’я “Дім пір року” будівля отримає в 1860-х роках, завдяки реконструкції центрального фасаду скульптором Гавриїлом Красуцьким.
Родзинкою, що виділяє його в стрункому ряду впритул прилеглих до нього будівель, є головний фасад з горельєфним зображенням Хроноса, який утримує сонячний годинник світобудови та табличками сцен з життя селян “Георгіки” Вергілія, що символізують пори року (“оранка” – весна, “жнива” – літо, “чистка льону” – осінь і “весілля” – зима).
Годинники на сакральних спорудах Львова
Годинник на вежі Єзуїтського костелу згадується у 1670 р., тоді його називали «німецьким». Він, на відміну від інших, вибивав не 24, а 12 годин, тобто показував сучасний підрахунок часу.
Пiд час ґрунтовної реставрації костелу у 1702 р. було зведено найвищу на той час вежу у Львові, а на ній 1756 р. встановлено годинник “з великою зручністю для міста та студентів”. Як вже зазначалось, у 1788 р., після скасування ордену єзуїтів австрійським урядом, годинник було перенесено на вежу ратуші.
Годинник на вежі Єзуїтського костелу
В першій половині ХVIII століття Діана з Бетумiв Яблоновська подарувала Львову ще один годинник. Він був встановлений на вежі костелу Кармелiтiв взутих, котрий знаходився в районi сучасної вулицi Князя Романа, на дільниці яку займають будинки № 1/3/5, по лiвiй стороні. Цей годинник разом з дзвонами та вежею було знищено у 1769 році.
Місце, де знаходився костел Кармелiтiв взутих
Майже одночасно з Єзуїтським (1753 р.) з’явився годинник на Бернандиському костелі. Після завалення ратуші це був єдиний годинник у місті, тому магістрат розпорядився, щоб монастир утримував його в доброму стані. Але оскільки механізм був занедбаний магістрат відремонтував його своїм коштом, проте звелів повернути витрачені гроші.
Годинник на Бернандиському костелі
Механізм годинника був такої старої конструкції, що коли близько 1880 р. виникла потреба в його ремонті, ніхто не хотів за це братися. Відремонтували його у Празі, після чого він йшов з великою точністю. Сучасники вважали, що це було також заслугою старого монаха-бернардинця, котрий настільки був закоханий у годинник, що навіть кавалками власного одягу затикав дірки та шпари на вежі, аби навiть найменший порух вітру не зашкодив механізму.
Сучасний механізм годинника Бернандинського костелу
Сучасний механізм годинника Бернандинського костелу виготовлений 1982 року на львівському заводі «Кінескоп» майстром В. Котиком
Годинник на дзвіниці колишньої церкви Св. Духа, що на вул. Коперніка біля головної пошти (тепер музей «Русалки Дністрової») потрапив до Львова у 1786 році зі скасованого монастиря Скиту Манявського. За легендою, він був виготовлений на гроші видатного українського гетьмана Івана Виговського. Перед тим, як встановити на вежу, його відреставрував самбірський майстер Балтазар Ціґлер.
Годинник на дзвіниці церкви Св. Духа
Наприкінці XIX — на початку ХХ століття час вказував також годинник встановлений на вежі церкви Св. Анни (походив з 1862 року).
Годинник на вежі церкви Св. Анни у Львові
Годинник на вежi костелу Марiї Магдалини (нині органний зал) встановлений близько 1890 року. Сьогодні його механізм зберігається у Львівській галереї мистецтв ім.Возницького.
Годинник на вежi костелу Марiї Магдалини
Був також годинник на вежi костелу Єлизавети, нинi церква св. Ольги та Єлизавети, який було встановлено на початку ХХ столiття.
Годинник на вежi костелу Єлизавети
Годинники на інших спорудах Львова
Ще одним часоміром Львова є годинник на будівлі управління Львівської залізниці, який виготовили ще перед Першою світовою війною. Зараз старий механізм обслуговують працівники Львівської залізниці.
Фасад Управління львівської залізниці, фото 2015 року
А також годинник на фасаді будівлі школи № 6, що по вул.Зеленій 22. Будинок для школи Софії Стшалковської було споруджено у 1911-1913 рр. на місці розібраного палацу Замойського. На жаль годинник на цій споруді не працює.
Годинник на фасаді будівлі школи № 6, що по вул.Зеленій, 22 у Львові
Звісно це далеко не всі годинники нашого міста, а лише одні з найстаріших. У Львові існує ще немало цікавих та унікальних дзиґа́рів. Тих які ми бачимо, або навпаки, не помічаємо проходячи повз щодня. Тож чекайте продовження.
У Львові все ще можна побачити кілька ролокасет австрійського чи польського періодів, які захищають двері чи вікна вуличних фасадів колишніх або сучасних крамниць. Деякі з них все ще використовуються; та багато, однак, мають такий вигляд, ніби їх не відкривали десятиліттями.
“Панелі з замками мають на собі марку виробника – як правило, це назва компанії та її місцезнаходження, а на деяких з них вказано навіть вуличну адресу, до прикладу на таких як ролокасети виробництва компанії «N. Bielicki Lwów», яка розташовувалась за адресою вул. Городоцька, 43. Декілька компаній розташовувались у Відні, і власне тому, коли я відвідувала Відень то зустрічала старовинні ролокасети вироблені цими ж компаніями”, – пише авторка на порталі Тіні Забутої Галичини.
Ця замкова панель перевернута догори дриґом – на мою думку так сталось тому, що декілька старих ролокасет були використані як «латки» для цього входу в будівлю, так, як видно на світлині нижче:
Текст і фотографії: Арета Ковальська, переклад: Ігор Ковальчук / forgottengalicia.com
Нині навколо закладу під назвою “Пузата хата” точаться безперервні суперечки: частина відвідувачів задоволена цією мережею українського фаст-фуду і часто відвідує його, а інша – не наважуються зайти і спробувати місцеві страви, вважаючи, що ініціатори будівництва цієї ресторації зігнорували закон “Про історичну спадщину” і зіпсували екстер’єр та інтер’єр частини будинку спроектованого у стилі модерн. Активна громада міста Львова зазначає, що колись на місці сучасної “Пузатої хати” у різний час існували і інші, не менш цікаві заклади, власники котрих змінювали хіба що назви, проте не рухали жодних архітектурних елементів. Про це пише Фотографії Старого Львова.
Будинок № 12 на вулиці 3 Мая (нині вул. Січових Стрільців). Колись на першому поверсі знаходився ресторан “Ренесанс”.
Будинок, що знаходиться на вул. Січових Стрільців під номером 12, був збудований у 1912-1913 рр. за проектом польського архітектора Романа Фелінського. Виконаний у стилі модерн з поєднанням ліпнини та різноманітних маскаронів (гіпсові зображення облич та масок) будинок ще більше вражав своєю красою. Від самого початку свого існування у лівому крилі (з боку вул. Костюшка) кам’яниці розміщувалися фешенебельні заклади, здебільшого ресторани, назви яких мінялися декілька раз. Перше відкриття ресторації з гучною назвою “Ренесанс” отримало успіх у населення, яке часто проводило вечір у стінах цього закладу. Але власники незабаром змінили назву на “Лувр”, а потім на “Рітц”, проте це ніяк не вплинуло на потік все нових і нових відвідувачів.
Листівка 1916 року на якій зображено вул. Січових Стрільців. Ліворуч (далі) частково видно будівлю Рогатина (де, нині на першому поверсі знаходиться ресторан “Пузата хата”).
З приходом радянської влади ресторан закрили, а на його місці відкрили дієтичну їдальню № 9. Якщо вчитатись у назву, то можна зрозуміти які види страв подавали у перелаштованому на радянський лад приміщенні. Вже у 1962 р. заклад перейменували на привабливішу назву: “Веселка”. Нарешті відвідувачів знову побільшало, особливо часто за столиками можна було побачити студентів Львівського університету. В 1970 – 1980 рр. колишню забігайлівку для студентів було перелаштовано знову на ресторан під назвою “Фестивальний”.
Фотографія 1965 р., на якій зображено будинок № 12 (нині вул. Січових Стрільців). Зверху – фігури лицарів. Знизу – частково видно назву кафе “Веселка” (на місці сучасної “Пузатої хати”).
На думку громадського діяча Андрія Салюка: “Це був один з найфешенебельніших ресторанів у Львові, адже на вулиці Третього травня (нині – Січових Стрільців) містилися різноманітні банки й біржі. Тож у ресторані любили посидіти продавці акцій, фінансисти й банкіри, там за обідом чи вечерею залагоджувалися різноманітні ґешефти, укладалися угоди купівлі-продажу тощо”.
У 1992 р. в ресторані відбулася цікава подія, тут знімальна група режисера М. Ільїнського зі студії ім. О. Довженка знімала художній фільм “Ціна голови”. Ресторан отримав додаткову популярність, незважаючи на те, що фільм не здобув шаленого успіху.
Сучасний вигляд будинку № 12, що знаходиться на вул. Січових Стрільців. Автор фото – Юлія Сосновська.
У 2005 р. приміщення ресторану було в черговий раз викуплено. Новими власниками закладу стали київські підприємці всеукраїнської мережі фаст-фуду “Пузата хата”. Нові прибудови та облаштування зчинили серію обурень та критики. На думку фахівців, підприємці часктово зіпсували історичну пам’ятку Львова, додавши надто яскраву вивіску ззовні, та зірвавши стильні дерев’яні панелі в інтер’єрному просторі будівлі.
Колишній начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Андрій Левик у 2005 р. пробував подавати до суду на київську компанію, проте справа була вирішена не в його користь. І нині заклад “Пузатої хати” продовжує займати це історичне приміщення.
«Твоє місто» продовжує знайомити з тим, як виглядали визначні місця Львова колись і який вигляд вони мають зараз.
Колишній будинок Празького Банку (зараз – будинок Промінвестбанку України), споруджений у 1912 році, це проект архітектора Матвія Блехи у стилі пізньої сецесії.
Львів вул. Кароля Людвіка. Поштівка, 1915 р
Джерело: photo-lviv.in.uaЛьвів, вул Кароля Людвіка і ріг вул. Ягеллонської. Поштівка. 1916 р
Джерело: photo-lviv.in.uaЛьвів, вул Кароля Людвіка і ріг вул. Ягеллонської. Поштівка. 1917 р
Джерело: photo-lviv.in.ua2014 р.
Джерело: wikimedia.org. Автор: Wadco2.
Монументальна споруда у ряді забудови центрального проспекту міста, локована на розі проспекті Свободи та вулиці Гнатюка. Разом з розташованим навпроти давнім будинком Галицької Ощадної Каси творить один з найпомітніших акцентів південно-західної ділянки львівського «ringstrasse». Будинок – цегляний, тинькований, зведений з використанням залізобетонних конструкцій. П’ятиповерховий, з високим дахом, в плані – Г-подібний.
Проспект Свободи з видом на Музей етнографії та художнього промислу
На поштівці зображено частину сучасного проспекту Свободи. Стара назва – вулиця Карла Людвіга існувала впродовж 1871-1919 рр. З лівого боку поштівки видно будинок під №15 – Галицької ощадної каси (тепер – Музей Етнографії та художнього промислу), споруджений в 1891 році архітектором Юліаном Захаревичем. На аттику будинку помітно скульптурну групу «Ощадність» авторства Леонардо Марконі. З права, під №17 – будинок колишнього Празького банку, споруджений у 1912 році чеським архітектором Матеєм Блехою (тепер – Промінвестбанк).
Видавець: Aрнольд і Шлaг, Львів
Дата: 1914-1915
Колекція: Музей мистецтва давньої української книги ЛГМ, № Арх–574
Джерело: lvivcenter.orgДжерело: Вільна школа2014 р.
Джерело: wikimedia.org. Автор: Polyanskaya96.Проспект Свободи з видом на Гранд готель
Видавець: «Полонія», Краків
Дата: 1930-1939
Колекція: Музей мистецтва давньої української книги ЛГМ
Джерело: lvivcenter.org
На поштовій картці зображено частину сучасного проспекту Свободи, на перехресті з вулицею Дорошенка. Стара назва – Легіонув – існувала впродовж 1919-1940 рр. Видно людей, які прогулюються вулицею та на задньому плані трамвай. Цікавим є те, що сучасна трамвайна колія не повертає, як зображено на поштівці, з вулиці Дорошенка на проспект а простягається вздовж нього. 1925-26 рр. колія,зображена на першому плані, призначалася для маршрутів №7 (гол. вокзал-Коперника-Легіонів-пл.Бернардинська-Панська-Зелена-св. Петра-Личаківська-Руська-Коперника-вокзал) та №6 (такий же кільцевий рух у зворотньому напрямку), а також маршрут №11 (29 Листопада-Коперника-Легіонів-Баторія-Зиблікевича-промислова школа). У 1926-1930 рр.колію використовував тільки маршрут №11 (29 Листопада-Коперника-Легіонів-Баторія-Стрийський парк. Кільце повороту було на пл. Св.Софії, у виліту вул. Пуласкєго, тепер – Паркової). Наріжний з вулиці Дорошенка будинок №11 з написом «Нotel City» був реконструйований в модерному англійському стилі у 1910 році будівельною фірмою Едмунда Жиховича. На другому поверсі цього будинку була кав’ярня
В композиції фасаду переважають вертикальні ритми. Домінантою екстер’єру є наріжний еркер над дашком вхідного порталу, з надбудованою над ним експресивною формою високого купола. По боках від наріжника компонуються два менші еркери. Фасади увінчано причілками і декоровано барельєфами (скульптор Емануель Кодет). Вікна видовжені, прямокутні.
Внутрішнє планування коридорно-зального типу. Основним компонентом в комплексі інтер’єрів є операційний зал з вестибюлем, розміщений в наріжній частині будинку на першому поверсі. В приміщеннях збереглися вітражі, мальовані супрапорти, меблі періоду спорудження будівлі.
Автомобіль ЗиМ-12 (роки випуску 1948-1960), тролейбус МТБ-82(Д) (р.в. 1946-1961) та автобус ГАЗ-651 (р.в. 1949-1958) на проспекті Леніна.
Дата: 1957-1960
Колекція: Юрій Вдовенко
Джерело: lvivcenter.orgТролейбус марки МТБ-82Д маршруту №4: пл. Міцкевича-стадіон СКА на проспекті Леніна (тепер пр. Свободи)
Дата: 1965-1969
Колекція: Ярослав Янчак
Джерело: lvivcenter.orgПроспект Свободи
Дата: 1963-1970
Колекція: Володимир Румянцев
Джерело: lvivcenter.orgТролейбус марки «Київ-4» маршруту №1 Вокзал-пл. Міцкевича у зворотній дорозі до вокзалу
Дата: 1963-1966
Колекція: Ярослав Янчак
Джерело: lvivcenter.orgТролейбус моделі МТБ-82Д на розі проспекту Свободи (Леніна) та вул.Гнатюка (Горького); будинок № 2 вул. Гнатюка (Горького).
Дата: 1964
Колекція: Юрій Вдовенко
Джерело: lvivcenter.org2012 р.
Джерело: wikimedia.org. Автор: Pihs-58.
Ратуші — органи міського самоврядування в містах Західної і Центральної Європи, які не мали магдебурзького права.Такі міста ще називали ратушними. Оскільки наша країна знаходиться в самому серці Європи, то й не дивно, що на території України налічується так багато ратуш, серед яких є справжні архітектурні дива.
Це пам’ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Чотириповерхова споруда побудована з цегли у стилі класицизм. Ратуша має внутрішній дворик, а над будівлею підноситься вежа з годинником.
Сучасна вежа львівської ратуші має висоту 65 метрів і є найвищою в Україні. Історик Францішек Яворський стверджує, що будівництво тривало у 1827–1835 роках за спільним проектом Франца Трешера і Йозефа Маркля, затвердженим у Відні. Вартість будівництва — 800 тисяч золотих ринських.
Чернівецька ратуша
Чернівецька ратуша — одна з найкрасивіших ратуш Західної України і пам’ятка архітектури національного значення.
Побудована ратуша протягом 1843 -1847 років будівельною фірмою Менделя Амстера під керівництвом Адольфа Маріна та архітектора Андреаса Мікуліча.
Триповерхова будівля з високою баштою та внутрішнім двориком, збудована у стилі пізнього класицизму, дуже гармонійно влилась в архітектурний ансамбль міста. Такий стиль забудов був характерний практично для всіх тогочасних ратуш на території Королівства Галичини та Володимирії.
Ратуша в Дрогобичі
Дрогобицька ратуша — споруда у стилі класицизм з елементами еклектики, збудована у 20-х роках ХХ століття. Частину попередньої ратуші було розібрано та добудовано за новим проектом, а над уцілілою частиною надбудовано третій поверх. Її архітектором був Мар’ян Нікодемович.
Триповерхова будівля збудована з цегли, має внутрішній дворик, оточений з усіх сторін стінами ратуші. З вежі відкривається чудова панорама, що охоплює практично все місто Дрогобич.
Ратуша в Снятині
Снятинська ратуша — це пам’ятка архітектури у стилі класицизм, вважається однією з найгарніших і найвищих ратуш в Україні. Висота будівлі сягає 50 м, її вежу видно за кілька кілометрів, ще на під’їзді до міста. Вона поступається за висотою лише Львівській ратуші.
Прекрасна споруда є родзинкою і візитівкою міста, її зображують на емблемах, медалях, сувенірах. Архітектор ратуші Йосиф Шрейбер врахував сейсмічність зони розташування і властивість грунтів скелястого пагорба, адже ратуша стоїть на відмітці 270 м над рівнем моря. Годинник на ратушній вежі, циферблати якого розміщені з чотирьох сторін, кожні 15 хвилин сповіщає мелодійним дзвоном жителів міста про час.
Бучацька ратуша
Бучацька ратуша — унікальна пам’ятка архітектури національного значення у місті Бучач на Тернопільщині. Споруда в стилі рококо була зведена у 1751 році завдяки активній фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького.
Збудували її на на головній Ринковій площі всього за один рік. Ратуша в Бучачі — творіння двох талановитих майстрів: Бернарда Меретина, який відав безпосередньо її спорудженням, і Іоганна Георга Пінзеля, що займався зовнішнім оздобленням будівлі.
Бучацька ратуша за скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв не має аналогів в архітектурі України XVIII століття.
У листопаді Національний театр імені Марії Заньковецької святкує 100-річчя із дати заснування. Tvoemisto.tv продовжує знайомити з тим, як виглядали визначні місця міста колись і який вигляд вони мають зараз.
Театр розташований на місці давнього Низького замку, який був споруджений у XIV ст. як частина міських фортифікацій. У 1802 році замок був розібраний. Згодом Станіслав Скарбек викупив у міста велику частину цієї території та використав її для будівництва багатофункціональної будівлі, значну частину якої зайняв театр. Проект будинку виконав віденський архітектор Людвік Піхль, проте будівництво здійснювалося під керівництвом тодішнього львівського міського архітектора Йоганна Зальцмана, який вніс певні зміни до первісного проекту.
1842 р. План Скарбківського театру у Львові.
У головного інвестора проекту графа Станіслава Скарбека ця ідея виникла ще в 1818 р. Ще на початку будівництва передбачили, що театр буде оточений своєрідною дільницею, яка складатиметься з крамниць, кав’ярень, складів та численних житлових приміщень. Саме це мало стати надійною страховкою на випадок, якщо власне театральний проект виявився невдалим. Крім того театр на 50 років звільнявся від податків, а кожна театральна трупа, що прибувала до міста на гастролі, повинна була сплатити графові 10% отриманих прибутків.
Кав’ярня «Театральна» Більярдний салон у кавярні «Театральна», що до І світової війни містилась у партері театру Скарбека (тепер театр ім. Марії Заньковецької), від 1903 р у театральному приміщенні була розташована Львівська філармонія. Дата: 1900-1914 Колекція: Ігор КотлобулатовВулиця Театральна Скверик з лавками та декоративною вазою у центрі на розі вул. Театральної та Л. Українки; театр ім. М. Заньковецької. Зараз на цьому місці розмістився міський вернісаж. Творець: Святослав Вдовенко Дата: 1963 Колекція: Юрій ВдовенкоСквер та декоративна клумба на вул. Театральній; театр ім. Марії Заньковецької. Творець: Святослав Вдовенко Дата: 1958 Колекція: Юрій ВдовенкоТеатр ім. Марії Заньковецької Творець: Святослав Вдовенко Дата: 1960-1965 Колекція: Юрій Вдовенко2015 р. Джерело: wikimedia.org. Автор: Бабенко Наталія
Згідно з літературними джерелами, при будівництві було використано 16 тис. дубових паль, привезених із маєтку гр. Скарбека під Миколаєвом. Театр Скарбека свого часу був одним із найбільших театрів Європи. Глядацька зала була розрахована на 1460 місць. Після побудови театру, вулицю, на яку виходить його східний фасад, перейменовано на «Театральну» (до того вона називалася «Довгою», бо сполучала оборонні мури протилежних кінців середньовічного Львова).
Театр імені Марії Заньковецької Творець: Карл Ауер Видавець: Тадеуш Маньковський, «Львів вісімдесят років тому. Дата: 1928 Колекція: Ігор Котлобулатов2013 р.2012 р.2013 р. Джерело: wikimedia.org. Автор: Haidamac.
У 1940–1942 рр. було проведено ґрунтовну реконструкцію будинку за проектом архітектора Вітольда Мінкевича. Зокрема, реконструйовано глядацьку залу, обладнано рухому сцену, а також перебудовано вестибюль. У фойє було усунено статую Станіслава Скарбека і виконано новий скульптурний декор стін. Інтер’єри фойє та глядацької зали були оформлені новими декоративними рельєфами, які виконали скульптори Маріан Внук та Яніна Райхер-Тот.
Площа Ярослава Осмомисла Частина Краківської площі від вул. Краківської до Театральної мала локальну назву Bei di huces, тому що вздовж хідника упродовж кількох десятиліть стояли ятки , на яких торговці-словаки (їх називали гуцулами – die huces) продавали сливки, горіхи та інш. Найцікавіші об’єкти: Костел Непорочного Зачаття Марії Сніжної, взірцево обладнаний Міський базар та Скарбківський театр. Творець: Юзеф Едер Видавець: Видавництво «Центр Європи», Львів Дата: 1860-1870 Колекція: Львівський історичний музей, Фм 1155Вид на площу Ярослава Осмомисла Вид на давній Краківський ринок; тут бере початок одна з найдавніших (1570) та найдовших львівських вулиць (8 км) – Городоцька. Зліва – велична споруда Скарбківського театру, збудована 1842 р. на межі єврейської та християнської дільниць Львова. Творець: Юзеф Едер Видавець: Видавництво «Центр Європи», Львів Дата: 1860-1870 Колекція: Львівська національна наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України, № 77814Площа Вічева Дата: 1950-1970 Колекція: Володимир Румянцев В облаштуванні підковоподібного амфітеатру використали французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка в лоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й вигідно продемонструвати себе іншим глядачам.Національний український драматичний театр ім. М.Заньковецької Видавець: Видавництво «Центр Європи», Львів Дата: 1894-1897 Колекція: Ігор Котлобулатов2013 р. Джерело: wikimedia.org. Автор: Haidamac.
У 1997 р. на стіні фойє поміщений сучасний медальйон із портретним зображенням Станіслава Скарбека, автором якого є скульпор Дмитро Крвавич.
Театр ім. М.Заньковецької та вулиця Лесі Українки Дата: 1950-1960 Колекція: Володимир Румянцев2014 р. Джерело: wikimedia.org. Автор: ЯдвигаВереск.
Будинок займає велику прямокутну ділянку, заповнюючи своєю масою квартал між вул. Лесі Українки, Театральною, Торговою та просп. Свободи. Просторово-планувальна структура і композиція чотирьох фасадів вирізняється строгою симетрією, характерною для класицизму. Свого часу це була найбільша будівля у Львові.
Жінка з дитиною біля театру ім. М. Заньковецької Дата: 1946-1958 Колекція: Володимир Румянцев
На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру. Не забули і про вентиляцію. Добре продумано засоби протипожежної безпеки. Функціональність допоміжних приміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до часу, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До численних приміщень будівничі додали й стайню, розраховану на 36 коней.
Споруда Національного академічного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької з боку пл. Торгової Дата: 1945-1960 Колекція: Володимир Румянцев
Урочисте відкриття театру на 1460 місць для глядачів відбулося 28 березня 1842 р. твором «Життя як сон» драматурга Ф. Грільпарцера. А вже наступна вистава комедіографа А. Фредра «Дівочі обітниці» започаткувала комерційний успіх театру.
Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької Дата: 1945-1955 Колекція: Володимир Румянцев
Під час щорічного львівського ярмарку під назвою «Контракти» театр не тільки виконував функцію осередку мистецтва, а й був місцем світських зустрічей, розваг та навіть пошуку наречених.
Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької Дата: 1940 Колекція: Володимир РумянцевЛьвів. Панорама міста Видавець: Р. Якименко Дата: 1950-1980 Колекція: Центр міської історії Центрально Східної ЄвропиДжерело: wikimapia.org, завантажив ArtemKo
