Архітектура – Сторінка 46

25.02.2018

Занедбаний корпус колишнього «Кінескопу» реконструюють під офісний центр

У п’ятницю, 23 лютого, виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження на реконструкцію частини нежитлових приміщень на вул. Кульпарківській, 59 для створення адміністративно-офісного центру.

Як вказано у рішенні виконкому, йдеться про реконструкцію будівлі колишнього заводу «Кінескоп» (корпус №42) з розширенням за рахунок надбудови. Після реконструкції на даху будівлі передбачено облаштувати терасу. Зараз ця будівля перебуває у занедбаному стані.

Містобудівні умови та обмеження видали ТзОВ «Офісний центр «К-59». За даними аналітичної системи YouControl, засновниками цього підприємства є Лідія Притика, Юрій Притика, Іван Костенко.

До 1999 року на Кульпарківській, 59 розташовувався адміністративний корпус заводу «Кінескоп». Зараз будівля перебуває у занедбаному стані, частина її приміщень здається в оренду під комерцію.

24.02.2018

Що має побачити кожен львів’янин. Вілла «Палатин»

Вілла є однією з пам’яток неоготичної архітектури Львова кінця XIX століття, пише Tvoemisto.tv.

За десять хвилин ходьби від центру Львова, на розі вулиць Каліча Гора та Глібова, розташувався тепер багатоквартирний житловий будинок, а колись родинна вілла «Палатин». До неї не доходять туристи, оскільки будинок розташований поза межами туристичного центру міста, а самі львів’яни радше бачили віллу на Глібова, 12 із фото в архітектурних пабліках в Instagram чи Facebook. Однак як для більш ніж столітньої споруди, вілла добре збереглася та має чим здивувати і львів’ян, і туристів.

Спочатку вілла називалася «Затишок». Її збудували 1875 року за проектом Едмунда Кьолера для сім’ї львівського аптекаря Владислава Чарновського. Первинно будинок прикрашала наріжна вежа з оглядовим майданчиком із кольорової цегли. Втім вона не збереглася донині. Також її не вдалося знайти й на фотографіях.

1893 року архітектор Альфред Каменобродзький, який є автором багатьох львівських будівель, на кшталт нинішнього університету внутрішніх справ, Львівського технологічного ліцею і трамвайного депо на вулиці Сахарова, перебудував будинок на замовлення Олімпії Вишинської. З цього часу вілла стала більше нагадувати середньовічний замок та змінила назву на «Палатин» – на честь титулу воєводи у середньовічній Європі.

Вид на будинок із верхньої частини вулиці Каліча Гора

У 1910-1915 роках у будинку мешкав фактично міський голова Львова, журналіст та письменник Тадеуш Рутовський. Протягом ХХ століття віллою у різні роки володіли відомі на той час львів’яни Ян Сільніцький, Пьотр Хмєльовський, Леопольд Ходацький, Ян Ева, Афнер і Ґустава Гесселі. Нині будинок використовують як багатоквартирне житлове приміщення.

Цегляна різноповерхова споруда виходить одразу на дві вулиці та має вежі у вигляді готичного замку та вікна у формі арок і прямокутників. Зовнішній фасад будинку обрамлений статуями та червоною цеглою. Внутрішнє планування нагадує середньовічну архітектуру: великі та малі зали, допоміжні примщення. Від вулиці вілла відділена підпірною стінкою з двох боків.

Герб польських королів на фасаді будинку

Згідно з початковим плануванням, при вході у будинок розташований вестибюль та сходи на другий поверх. Навколо групувалися кілька кімнат – кухня, їдальня, салони та додаткові приміщення. Кімнати на другому поверсі передбачалися як спальні, від яких вели сходи на горище. На цокольному поверсі були пивниці. Після першої перебудови у будинку з’явились санвузли, великі зали та додаткові кімнати.

Сходи всередині будинку, що ведуть на другий поверх

Водночас із перебудовою вілли «Палатин», поруч на вулиці Каліча Гора збудували двоповерхову сторожівню, в оздоблення якої додали елементи вілли. Нині це окремий житловий будинок за адресою вулиця Каліча Гора, 7.

Колишня сторожівня на вулиці Каліча Гора, 7

Добудовані до вілли при реконструкції вежі оздоблені чотирма медальйонами із зображеннями польських королів. Вежі по периметру завершуються східчастим причілком, у центрі якого, зі сторони вулиці Глібова, розміщений медальйон із зображенням польського короля Болеслава ІІ Хороброго. Також на вежі розміщені портрети ще двох королів Болеслава І Хороброго Мечислава ІІ Ламберта. На лівій вежі зі сторони вулиці Каліча Гора був розміщений медальйон із зображенням Пшемисла ІІ, але він не зберігся до наших днів.

Західна вежа на південно-східному фасаді має вихід на терасу над головним входом до вілли.Тут над вікном розміщено польський дворянський герб Цьолек. Однак нині не відомо, кому із власників належав цей герб.

Верхівка однієї з двох наріжних веж вілли

Вікторія Ейсмунт для Твоє місто

За інформацією Lvivcentr.org, Wikipedia, haidamac.org

22.02.2018

5 неіснуючих церков Підзамча

Згідно з реєстром, складеним єпископом Йосифом Шумлянським, у другій половині 17 ст. у Львові налічувалося 15 церков.

Одинадцять з яких були крилошанськими, тобто священники цих церков мали право засідати в капітулі. Найбільша кількість церков розташовувалася на Краківському передмісті в районі Підзамча. Це означало, що вони не підпадали під юрисдикцію міста, а підлягали юрисдикції замкового або королівського старости і платили податок до замку, розповідає Фотографії Старого Львова.

У зв’язку з Йосифінською касатою в кінці 18 на початку 19 ст. багато храмів були ліквідованими і до наших днів не збереглися. Серед них і 5 церков в районі Підзамча.

1. Церква св. Теодора Тіронського

Ймовірно церква існувала ще в княжі часи, оскільки перша документальна згадка про неї датована 1453 р. Розташовувався храм фактично навпроти церкви св. Миколая. Роки заснування перших будівель святині невідомі, документально зафіксовано лише спорудження нового дерев’яного храму у 1706 році на місці старого.

У церкві було три вівтарі: бічні, присвячені Пречистій Діві та св. Варварі, центральний – св. Теодору Тіронському, а також різьблений дерев’яний вівтар з позолотою. Цвинтар біля храму був обнесений парканом, а посеред нього стояла дзвіниця на три поверхи із чотирма дзвонами та резиденція священика.

Площа Св. Теодора, 2016 р. © photo-lviv.in.ua

Святиня, як і більшість храмів Підзамча, належала до Замкової дільниці Краківського передмістя, що не було залежне від магістрату Львова. Парафія церкви простягалась від Краківської площі (район ринку «Добробут») до церкви св. Параскеви. На ній проживали різні ремісники-українці. В 16 ст. парафіян налічувалось 40 родин. До кінця 17 ст. склад населення Краківського передмістя змінився. Християнське населення поступилося євреям, чия дільниця значно розрослась, тож на парафії церкви св. Теодора залишалось лише 10 осілих міщан.

Сусідство храму св.Теодора та церкви св. Миколая супроводжувалося ворожнечею за землю. Суперечки між цими церквами розпочалися ще в 15 ст. і тривали аж до закриття австрійцями церкви св. Теодора Тиронського у кінці 18 ст. Землі, що належали храму та його майно передали церкві св. Миколая. Пам’яткою по святині залишилася площа св. Теодора, а ще збережений образ св. Федора (Теодора Тиронського) 17 ст., який зберігається в церкві св. Миколая.

2. Церква Введення в храм Богородиці

Храм стояв на ґрунті, що належав молдавському господареві Василеві Лупулу, фундаторові церкви св. Параскеви. У 1646 році господар записав свій ґрунт у Львові під будівництво жіночого монастиря св. Катерини, що вже існував при монастирі св. Онуфрія з 1591р., і церкви Введення Богородиці. Дарчу грамоту в 1659 р. затвердив король Ян Казимир. У 1669 р. єпископ Йосиф Шумлянський звільнив монастир від податків та світської юрисдикції, черниці ж отримали привілей виготовляти свічки для всіх церков Львова, а також продавати власноруч виготовлені нитки на міському ринку.

Церква Введення в храм Богородиці. Реконструкція Ігора Качора

У 1781 році черниці надумали будувати новий монастир, було навіть закладено наріжний камінь. Але незабаром монастир було скасовано, а монахині перенеслися до Словіти.

Церква Введення Богородиці простояла до 1809 року, потім її розібрали та продали до села Мацошина Жовківського повіту разом з бічними вівтарями та рештками старого іконостасу. Там вона простояла до 1886 р. Другий, новіший іконостас цієї церкви, датований 1733 р. зараз знаходиться в церкві Св. Дмитра на Збоїщах.

Будівлі на вул.Гайдамацькій, 2016 р. © photo-lviv.in.ua

Монастирські ж ґрунти було продано Міщанинові Шульцу від якого вони перейшли до аптекаря Томанка, а від нього у 1828 р. їх викупив австрійський уряд і перебудував під казарми. В такому вигляді вони і по сьогодні стоять на вул. Гайдамацькій, 5.

3. Церква Воскресіння Господнього

Одна з найдавніших церков, оскільки згадується ще у грамоті князя Льва в 1292 р., згодом в документальних джерелах 1453 і 1456 рр. У 1539 р. церква стає крилошанською.

Парафія храму була досить убогою, спочатку церква володіла лише цвинтарем на якому стояла, і садком з пасікою, та мала коло 30 парафіян. У 1552 році по смерті пароха о.Григорія як спадщину отримала ґрунт і дім.

Церква Воскресіння Господнього. Реконструкція Ігора Качора

Стара дерев’яна церква згоріла у 1623 році, вдруге її спалили у 1695 р. під час нападу татари. Дуже швидко, того ж таки 1695 р., єпископ Йосиф Шумлянський дав дозвіл на побудову нової величавої церкви з трьома банями. При церкві існувала школа і братство. У 1765 р. храм вже знаходився в поганому стані і вимагав реставрації. Проте братство не мало на це коштів і у 1774 р. церкву розбирають однією з перших у Львові.

Стояла святиня при дорозі що веде до Голоска (вул. Замарстинівська) на північний захід від церкви Св. Параскеви. У ХІХ ст. через давні церковні ґрунти проклали залізничну колію.

4. Церква Різдва Богородиці

Заснований у 1630 р. заходами підданих шляхтича Олександра Зборовського храм, в народі ще званий Св. Варвари, стояв недалеко Жовківської рогатки, де наприкінці 16 ст. знаходилось село Тарнавка, засноване Катериною Сенявською у 1580 р. У 1634 р. церква стала крилошанською, а через п’ять років при ній заклали братство.

Церква Різдва Богородиці. Реконструкція Ігора Качора

У 1648 р., під час облоги Львова козацькими військами на Тарнавці стояв полк Максима Кривоноса і, за легендою, через важке поранення отримане після штурму Високого замку полковник помер і був похований на цвинтарі церкви Різдва Богородиці.

У 1710 р. була збудована і освячена нова дерев’яна, крита гонтом церква з двома вівтарями. Закрили її разом з іншими на початку ХІХ ст. Ґрунти храму перейшли на користь церкви Св.Параскеви. А на згадку про церкву Різдва Богородиці поставили статую Богоматері (на розі сучасних вулиць Хмельницького та Донецької).

Ріг вулиць Б.Хмельницького та Донецької, 2016 р. © photo-lviv.in.ua

5. Церква Св. Івана Богослова

Храм разом з монастирем знаходився на сучасній вулиці Замковій, біля двірця Підзамче. Церкву і монастир фундував міщанин Сімеон Содома, котрий записав у 1640 р. на них свій фільварок на цьому місці.

Дерев’яний храм і монастир були зведені досить швидко, також було засноване братство, але уже під час першої козацької облоги Львова у 1648 р. будівлі понищили татари. Під час цього було вбито ігумена Поршаницького, а вдова фундатора Тетяна потрапила у татарський полон.

Церква Св. Івана Богослова. Реконструкція Ігора Качора

У 1649 р. церкву та монастир оновили та посвятили. В 1679 р. братство Св. Івана Богослова розібрало дерев’яну церкву і вибудувало нову муровану, здебільшого з тесаного каменю. Новий храм мав план хреста, над бабинцем був піднесений на один поверх, вкритий гонтом. Будовані з дерева монастирські келії прилягали до церкви з півночі. Територію монастиря оточував мурований паркан.

У 1736 р. відомий львівський міщанин , член Ставропігійського братства, подільський чашник Констянтин Папара подарував монастиреві свій фільварок, званий Папарівкою, що знизу примикав до території монастиря. В кінці 18 ст. на монастирських землях існував бровар Кисельків.

Фігура Божої Матері на вул. Замковій, 2016 р. © photo-lviv.in.ua

Церкву та монастир закрили у 1802 р. У 1809 р. святиня була продана на каміння, з яких біля синагоги звели два будинки. На згадку про церкву змурували капличку з погруддям Івана Богослова, яка на поч. 20 ст. ще стояла, проте була понищеною. Її відновили у 1992 р. з фігурою Богоматері.

Фільварок «Папарівка» на поч. 19 ст. перетворили на міський цвинтар, який, у зв’язку з прокладенням колії, в 1856 р. закрили. Частину поховань перенесли на Личаківський цвинтар, а на їх місці звели залізничний двірець Підзамче.

Автор: Софія ЛЕГІН / photo-lviv.in.ua

18.02.2018

Що має побачити кожен львів’янин. Вілла «Юлієтка»

Одна з найцікавіших будівель Львова переживала драматичні трансформації разом із часом – від родинного будинку славних львівських архітекторів до дитсадка та хостелу, йдеться у матеріалі Tvoemisto.tv.

Будинок, що заховався в затишному куточку по вулиці Метрологічній, 14а у Львові, не приваблює такі ж натовпи туристів, як історичний музей на площі Ринок чи костел єзуїтів. Але після спорудження вілла, що отримала назву «Юлієтка», стала справжньою сенсацією.

Уявіть собі будинок з червоної цегли на кастелівських пагорбах, радше схожий на невеликий замок – башточки, флюгери, вікна різної форми та чотири різні входи.

Ще однією цікавинкою будівлі був сонячний годинник на одній зі стін. Саме такий будинок спорудив для своєї родини львівський архітектор Юліан Захаревич у 1891-93 роках.

Згідно з описом професора Ігоря Жука, будівлю звели в стилі пізнього історизму/ранньої сецесії. Польські дослідники архітектури бачать у цій споруді впливи «Червоного будинку», спорудженого в Лондоні архітектором Філіпом Веббом та дизайнером Вільямом Морісом.

На той час Захаревич уже був відомим далеко за межами Львова і мав за плечима реалізовані масштабні проекти – від головного корпусу львівської політехніки до Галицької крайової ощадної каси на теперішньому проспекті Свободи, реновацію костелу Марії Сніжної та храму Івана Хрестителя.

Проте одним із найголовніших не так архітектурних, як містобудівних проектів був «Місто-сад», що його реалізовували до спілки Юліан Захаревич та Іван Левинський. Вони купили велику земельну ділянку в районі, який тоді називався «На Байках» і був порівняно далеко від центру міста. Ділянку розділили на понад 60 наділів, на яких планували збудувати вілли.

Здійснити план вдалося частково, бо місто розвивалося дещо швидше, аніж думали архітектори, і незабаром в околицю провели електричний трамвай, а по сусідству почали зводити багатоквартирні будинки, так звані «чиншові кам’яниці», противниками яких був Юліан Захаревич.

Родина Захаревичів жила в «Юлієтці» до вересня 1939 року, коли Червона Армія захопила Львів. У часи СРСР будівлю перетворили на дитячий садок. За даними різних джерел, якийсь час вілла перебувала на балансі СБУ, а 2014 року її продали, і нові власники облаштували там хостел.

Тарас Базюк для Твоє місто

Фото з сайтів iha.com, hotelslvov.com.ua, фейсбук-сторінки хостелу «Юлієтка», та сторінки «Архітектура Львова» у Facebook

16.02.2018

Давній арсенал, що став бібліотекою

Кожному львів’янину відомі середньовічні споруди Міського та Королівського арсеналів на вулиці Підвальній. Проте, Львів мав ще один давній, приватний арсенал шляхетної родини Сенявських, розташований за межами міських мурів.

Перебудована споруда арсеналу Сенявських на розі вулиць Дорошенка та Бібліотечної. Фото 2015 року © photo-lviv.in.ua

Земельна ділянка, на якій постала споруда, належала колись доньці львівського бургомістра, історика та поета Бартоломея Зиморовича, поруч розташовувався костел та монастир Святої Марії Магдалени ордену домініканців – віддаленість від міських фортифікацій у ті часи становила досить значну небезпеку.

Перебудована споруда арсеналу Сенявських-бібліотеки Баворовських. Фото 1916 року

Споруда арсеналу Сенявських була спроектована військовим інженером Павлом Гродзіцьким ( ?– 1645) власне з розрахунком на захист монастиря коштом магната Миколая Сенявського у 1640 році. Цей арсенал став опорним пунктом у зовнішньому кільці оборонних споруд Львова. На сьогодні від первісної будівлі залишився тільки перший ярус з рустикованого каменя.

Герб роду Сенявських на стіні давнього арсеналу. Фото наших днів © photo-lviv.in.ua

Однак міцна споруда не прослугувала і століття в якості сховища вогневої потужності і могутності своїх господарів, будівля арсеналу спорожніла у зв’язку з наближенням лінії фронту Північної війни до стін Львова – військовий запас та спорядження роду Сенявських поповнив собою підвали родинного маєтку у Старому Селі.

У 1726 році помер Адам Миколай Сенявський – останній представник роду чоловічої статі – вся власність магнатської родини перейшла у розпорядження Чарторийських. Не був винятком і фамільний арсенал у Львові, який був переобладнаний в житловий будинок з стайнею і манежем для виїздки коней.

Фрагмент арсеналу Сенявських від нин. вулиці Дорошенка. Фото 2015 року © photo-lviv.in.ua

Відомо, що у листопаді 1792 року тут гостював Тадеуш Костюшко. У 1833 році будівлю придбала родина Баворовських. З їх ініціативи споруда пережила капітальну реконструкцію під керівництвом Ігнатія Хамбеза (1758 – 1845), набувши рис класицизму з його витонченою красою. Тоді ж створено нинішню родзинку маєтку – величезний фронтон над центральним входом з арочним вікном, відтіняючим білу статую відпочиваючого коня у натуральну величину руки Іоанна Шімзера і силуети орлів на балконі того ж автора.

Центральний фронтон споруди Сенявських-Баворовських. Фото 2015 року © photo-lviv.in.ua

1857 року граф Віктор Баворовський, бібліофіл, перекладач на польську творів європейських класиків, вирішив розташувати тут свою багату бібліотеку та цінну збірку творів мистецтва. Баворовський заповів свою унікальну збірку місту…

Вже багато років у давній бібліотеці Баворовських діє відділ мистецтв Бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України.

Джерело: Фотографії Старого Львова / photo-lviv.in.ua

15.02.2018

Вілла Масловського. Невідомий Львів

У першій половині ХІХ століття, коли землі на правому березі Полтви почала заселяти місцева еліта, ділянка на вулиці Дорошенка, 73, (а тоді – вулиці Сикстуській) опинилася у власності дворянської родини Фредро. Очевидно, саме вона звела тут невеликий палац.

Сім’я Олександра Фредро, через його участь у революції 1848 року, була змушена покинути батьківщину. Будинок якийсь час пустував, аж поки його, після незначної перебудови у 1872 році, не купив видавець газети “Przeglad” Людвіг Масловський (1847-1928). Мабуть, йому сподобалося місце розташування вілли, адже саме на Сикстуській наприкінці ХІХ століття знаходились редакції чи не всіх місцевих газет.

За бажанням нового власника віллу в 1889-1900 роках перебудував у неороманському стилі польський архітектор Тадеуш Мюнніх (1861-1900).

Після Першої світової війни власником будинку став політик Тадеуш Цеський (1856-1925), який жив у ньому до самої смерті.

Після того, як Львів став радянським, у віллі поселили переселенців. Відтоді і досі це багатоквартирний будинок.

Адреса: вулиця Дорошенка, 73.

Джерело: Фотографії старого Львова.
За матеріалами: “Zabytki“, Leopolis.

15.02.2018

Як виглядав Львів в кінці ХІХ ст. і сьогодні

Львів змінювався упродовж усієї своєї історії і продовжує змінюватись зараз. У місті зникають і з’являються будинки, вулиці і мікрорайони.

ZAXID.NET порівняв фото Львова кін. XIX – поч. XX ст. з сучасними, аби зрозуміти, які зміни стались у центральній частині міста упродовж останніх 100-120 років.

На проспекті Свободи будівля Галицької ощадної каси (сьогодні музей етнографії) за 12о років майже не змінилась. Лише уважний читач знайде декілька відмінностей між історичною (1894 року) та сучасною фотографіями. Майже не зазнав змін будинок №17, де колись був Празький кредитний банк (1912 р).

Значно цікавіший вигляд в кінці XIX ст. мала площа Галицька. Сьогодні львів’яни вже звикли до п’ятиповерхової будівлі «Ощадбанку» на вулиці Галицькій, 21. Але до 1907 року на цьому місці стояв інший будинок. Теперішній «Ощадбанк» був зведений щойно у 1910 році.

А ось такий вигляд мав проспект Свободи на початку XX століття і так центральна вулиця міста виглядає сьогодні.

Площа Ринок. Дерев було трохи більше. А от перехожих так само багато, як і сьогодні.

1894 р. Площа Міцкевича (колись Марійська площа) без пам’ятника Адаму Міцкевичу. До речі, пам’ятник польському поетові з’явився тут у 1904 році.

Проспект Шевченка (колись – вулиця Академічна) і знаменита Шкоцька кав’ярня. Сьогодні тут готель «Атлас Делюкс».

А на цьому історичному фото кінця XIX ст. відсутній готель «Жорж». Насправді будівля праворуч – теж була готелем. «Жорж» у тому вигляді, якому його звикли бачити львів’яни та гості міста з’явився у 1900 році. Кам’яниця №15 на площі Галицькій на розі із проспектом Шевченка була збудована в 1872 році для Галицького акціонерного іпотечного банку.

Фото: zaxid.net

09.02.2018

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Про модерн узагалі та про сецесію як його галицький напрямок ми можемо розповідати багато. Сьогодні є бажання показати фото улюбленого району Львова — Нового Світу. Це маршрут для тих, хто вирішив «зламати систему» та приїхати до Львова не влітку та не на свята чи фестивалі. Хто любить вийти за межі «туристичного гето» на площі Ринок та заблукати в мереживі старих вуличок — ходімо з нами! Про це йдеться у матеріалі ua-travels.in.ua.

Вулиця Київська

Краще за все розпочати прогулянку від костела Ольги та Єлизавети або приїхати з центру трамваєм №1 до зупинки «Вулиця Русових». Із вулиці С. Бандери повертаємо на Русових (біля «Челентано») та проходимо до перехрестя з вулицями Київською та Коновальця, невелика площа, названа львівянами «П’ять кутів». Тут на розі відразу кілька цікавих будинків.

Якщо пощастить потрапити в парадну будинка на Русових, 3 (на дверях домофон, але мешканці іноді пускають подивитися всередину), то на вас чекає вітражний світловий фонар та гвинтові сходи, отакі:

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вул. Русових, 2 — два дуже виразні куполи на житловому будинку, зараз їх перекрито блискучою бляхою, йой! А будинок по вул. Київській, 27 незвичайний, впізнати його можна за гетьманьською булавою нагорі. А на фронтоні розташований барельєф на тему польського повстання 1830–1831 рр.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вулиця Коновальця

Повертаємо на вулицю Коновальця, це вже справжній Новий Світ — квартал сецесійних вілл, кожна з яких унікальна і за виглядом, і за історією.

До речі, час сказати кілька слів про львівску сецесію як напрямок у архітектурі. Сецесія — глобальний мистецький рух так званої доби «кінця століття». Наприкінці ХІХ ст. — початку ХХ ст. місто Лева пережило будівельний бум, що сприяло швидкому розвитку мистецтва архітектури, причому архітектори орієнтувалися на столичну архітектурну школу Відня. Галичина в той час входила до складу Австро-Угорської імперії, що мало вплив між іншим і на культурний розвиток Львова.

«Важливою частиною нового художнього світогляду був символізм, у якому прихильники сецесії знайшли концептуальне узагальнення своїх прагнень й переживань… Символістська ідея творчого схоплення миті єдності двох сфер існування — матеріального та ірраціонального — втілилася на практиці в принцип синтезу об’єктивної реальності й суб’єктивного сприйняття, що став основою естетики сецесії… Вібруючі, хиткі, незамкнуті сецесійні форми і лінії були символами безмежності та невловимості буття, вічного життєвого циклу, сил природи, що зв’язують людину зі Всесвітом. Культивуючи поклоніння перед природою, язичницькі, пантеїстичні ідеї, новий стиль відроджував основи давньослов’янського світогляду, цілісне народне сприйняття дійсності». (Ю.Бірюльов. Мистецтво львівської сецесії)

Звичайно, зустрінемо ми й будинки інших стилів, але кожен із них має цікаві деталі, і якщо десь ви побачите відчинені двері — обов’язково зазирніть. Нагородою будуть або гарні узорні кахлі, або залишки вітражного скла у дверях, або вишукані перила чи старовинні двері, чи мармурові сходи…

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Один з улюблених будинків по вул. Коновальця, 47. Koлишня вілла Франц (сьогодні будинок медичної установи) у стилі історизм (необароко). Безліч прикрас та хімери на сходах. У інтер’єрах досі збережене ліпне оздоблення стін та плафонів.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Якщо ви маєте більше часу — обов’язково проїдіть далі вулицей Коновальця до Кульпарківського парку. А повернутися можна паралельною вулицею Гіпсовою. Це продовження району найцікавіших вілл, маленьких кав’ярень «для своїх» та секретних двориків, про які ми розповімо колись іншим разом.

Вулиця Мельника та вулиця Генерала Чупринки

По вулиці Мельника уздовж трамвайних рейок переходимо до паралельної Коновальця вулиці — Генерала Чупринки. Якщо нікуди не повертати, дістанетесь органного залу, але ми покажемо дещо інший маршрут.

Ось тут повернути, на Чупринки, 61. Колишня вілла архітектора Вінцента Равського-молодшого, зараз дітяча лікарня.

Колишній костел і монастир кармеліток босих — зараз церква святого Климентія папи. Неоготичний костел спроектовано Іваном Левинським, а виконано Юліаном Захаревичем. Ці два імені міцно пов’язані зі львівською архітектурою, зокрема сецесійною.

Біля костелу одне з наших улюблених закладів — кафе-пекарня «Багет». Зазирніть перепочити чи взяти із собою смачну перепічку.

Біля житлового будинку Чупринки, 58а — це нежитлове приміщення, яке колись було фабрикою архітектора Івана Левинського. Зараз у Львові створюється музей Левинського. Проводяться регулярні заходи, екскурсії, лекції, архітектурні замальовки — культурна спадщина оживає та стає ближчою до сучасності.

Вулиця Котляревського

По вулиці Захаревича повернемо праворуч та потрапимо на вулицю Котляревського. Тут панують функціоналізм, неоренесанс та наша улюблена сецесія. Просто роздивляйтеся кожну віллу, кожен маскарон, кожне віконце — вони унікальні.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

На вул. Котляревського, 30 знаходиться кімната-музей «Слідами галицьких євреїв», що описує історію львівських євреїв.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

На цьому перехресті може посмакувати найкращу «Альтернативну каву» , взяти із собою найбільше горнятко, щоб насолоджуватися кавою останні півгодини прогулянки.

Оминаємо колишню віллу Дзевінського по вул. Чупринки, 21 і далі прямуємо по Котляревського.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Майолікове панно на будинку N 17 по вулиці Котляревського. Бачите: пава чи гріфон, метелик та квіти в’юнка.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Це не всі флюгери вулиці! Шукайте ще янгола!

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вулиця Нечуя-Левицького

Шматочок вулиці Нечуя-Левицького, що веде в бік вулиці Чупринки — це з одного боку вілла «Марія». Збудована фірмою Івана Левинського вірогідно за проектом Юліана Захаревича. Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури.

Із іншого боку — 4 сецесійні кам’яниці, фасади яких оздоблено ліпним декором із використанням квіткових та рослинних мотивів. Такі ж мотиви простежуються у вітражних вікнах та розписах у під’їзді.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вулиці Новий Світ та Глибока
Далі перетинаємо ще раз вулицю Чупринки, трохи повертаємо назад та вулицею Новий Світ і дістаємося останньої мети нашої прогулянки.

На розі з вул. Новий Світ будинок по вул. Глибокій, 12 із танцюючими дівчатами та аттіком. Пам’ятаєте схожі мотиви на Котляревського?

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Сюди нам треба. Це будинок по вул. Глибока, 10. Фасад оздоблено ліпним сецесійним декором зі стилізованими квітами та маскаронами, але головне всередині. Мармурові сходи в під’їзді, а вище…

За словами дослідниці Тетяни Казанцевої, є близько вісімдесяти збережених розписів. Знайти два однакові у Львові просто неможливо. Як і встановити авторство, адже майстри не підписували розписи. Кілька сецесійних поліхромних робіт ми бачимо зараз ось тут.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Можливо тому на львівському ґрунті сецесія була стриманішою, скромнішою, ніж у Відні, та особливо тісно переплелася з романтичним захопленням народними стилями. Можна говорити про явище народного модерну, яке поєднало власне модерн із традиційними напрямками орнаменталістики.

А національно спрямовані українські будівельники намагалися прищепити сецесії гуцульські форми, беручи за зразок народну творчість Коломийщини. Прикладом тут є Український академічний дім, дяківська бурса та, звичайно ж, дім товариства «Дністер» на розі Підвальної та Руської.

Характерним для Львова стало й механічне накладання сецесійних декоративних зразків на основу, зведену у звичних стилях класицизму та історизму.

Початки сецесійного стилю у Львові, пам’ятки так званої протосецесії зосередилися насамперед у дільниці Кастелівка. Цей район тоді став справжнім експериментальним майданчиком для опрацювання нових підходів.

Особливий стиль у архітектурі та мистецтві, який захопив Європу на зламі 19–20 століть, має багато назв, які використовувалися в різних країнах. У Франції його називали «ар нуво» (нове мистецтво), у Німеччині — «югендстіль» (молодий стиль), у Росії — «модерн», а в Австро-Угорській імперії побутував термін «сецесіон» або в слов’янській інтерпретації — «сецесія».

Ігор Жук наголосив, що, як це водиться, за художніми ідеями стояв і певний світогляд. Тому сецесійний стиль — це також криза європейського раціоналізму, сліпої віри в прогрес, це туманні надії на прихід якогось нового етапу в розвитку західного людства, мрії про оновлений і гармонійний світ, у якому вдасться позбутися деградації та відчуження.

Це одночасно й ейфорія в очікуванні нового, й передчуття незворотної катастрофи, що маячила перед Європою. «Прекрасна епоха», Belle Époque, що тривала кілька десятиліть перед Першою світовою війною, принесла європейцям відносний добробут але й акумулювала в повітрі певну напругу.

Львівська сецесія, звісно ж, мала свої локальні особливості, які відрізняли її від віденського чи паризького стилів. Унаслідок місцевого соціального клімату сецесія тут відбивала смаки насамперед середніх міських класів без того нальоту богемності та авангардності, який проявлявся у великих метрополіях.

Джерело: ua-travels.in.ua

26.01.2018

Віллу на Самчука планують перетворити на готель

Віллу на вулиці Уласа Самчука,6 у Львові пропонують перетворити на готель. Про це йдеться у детальному плані облаштування території, обмеженої вулицями Уласа Самчука, Паркової та Івана Франка до межі Стрийського парку. Зведення нових споруд на означенній території не передбачають, повідомляє Твоє Місто.

У проекті пропонують пристосувати історичну будівлю на Уласа Самчука до фунціонування готелю за рахунок реставрації та облаштування закритої тераси. На під’їзді до готелю планують створити паркінг на 6 паркомісць, а заїзд до готелю здійснюватимуть зі сторони вулиці Самчука.

Будинок збудований 1896 року на замовлення нафтового промисловця та колекціонера Едмунда Кароля Лозинського архітектором Емануелем Яримовичем. Донедавна приміщення використовували як корпус Львівської комерційної академії. Площа території – 0,16 га.

Згідно з проектом, загальна площа території, яку планують облаштувати, становить 1.7 га. Замовником виготовлення містобудівної документації є управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР, розробником детального плану – ДП ДІПМ «Містопроект».

Громадські слухання щодо облаштування відповідної території триватимуть до 19 лютого 2018 року, після чого проект виноситимуть на розгляд у міській раді. Зустріч із головним архітектором проекту відбудеться 8 лютого.

06.01.2018

Якою могла бути церква святої Анни. 7 найкращих проектів

Мабуть кожен львів’янин знає, де розташована Церква Св. Анни та як вона виглядає. Але чи багато з нас знають, що на сьогодні пам’ятка могла б виглядати зовсім по-іншому. Адже на початку ХХ ст. в правління парафії святої Анни за посередництвом Кола архітекторів польських з’явився задум знести старий костел та побудувати на його місці новий.

Конкурс на проект нового храму було оголошено у львівському журналі “Czasopismo techniczne” в 1911 р. Початково термін подачі робіт було визначено до 1 квітня, згодом продовжено до 20 числа.

До складу конкурсного журі увійшли: прелат Владислав Лібревський, архітектори Альфред Броневський, Міхал Лужецький, Альфред Каменобродський, Владислав Садловський, Ігнатій Кендзерський і живописець Владислав Яроцький.

Всього на конкурс було подано 24 проекти, 4 надійшли з запізненням, через що не були взяті до розгляду, 2 роботи були недопущені до конкурсу через невідповідність його умовам.

Результати обговорення було опубліковано у тому ж журналі “Czasopismo techniczne” у 1912 р. Оскільки, за висновком комісії жоден з проектів не міг бути зреалізованим без впровадження значних модифікацій, то першої нагороди присуджено не було.

Другу премію здобув спільний проект авторства Владислава Дердацького та Вітольда Мінкевича.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Дердацького та В. Мінкевича. Вигляд спереду, 1911 р

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В.Дердацького та В.Мінкевича. Загальний вигляд, 1911 р

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В.Дердацького та В.Мінкевича. Вигляд з вул.Городоцької, 1911 р.

Третє місце було поділено між проектами Людвіка Соколовського зі Львова,

Костел Св. Анни. Конкурсний проект Л. Соколовського. Загальний вигляд, 1911 р

Сільвестра Пайдзерського з Фріденау

Костел Св. Анни. Конкурсний проект С. Пайдзерського. Загальний вигляд, 1911 р.

і Леопольда Карасінського зі Львова.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект Л. Карасінського. Загальний вигляд, 1911 р

Окрім того було відзначено роботи Оскара Сосновського

Костел Св. Анни. Конкурсний проект О. Сосновського. Загальний вигляд, 1911 р

та Веслава Ґжимальського.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Ґжимальського. Фасад, 1911 р

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Ґжимальського. Вигляд збоку, 1911 р.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Ґжимальського. Загальний вигляд, 1911 р

Також у журналі опублікували ескізи архітекторів Дубіка і Вісневського.

Костел Св. Анни. Конкурсний проект В. Дубіка і Т. Вісневського. Загальний вигляд, 1911 р.

Плани зведення нової святині викликали бурхливі дискусії громадськості. Обурені громадяни звернулися до влади з протестом проти знесення старого костелу і, отримавши підтримку голови Центральної комісії охорони пам’яток, доктора Олександра Чоловського, домоглися аби реалізацію проекту було припинено.

І на сьогодні ми можемо милуватися тим виглядом, який святиня набула ще у 1730 р.

Автор: Софія ЛЕГІН / photo-lviv.in.ua