архітектура – Сторінка 5

06.03.2018

Львів, якого не повернеш. Пасаж Міколяша

Пасаж Міколяша був торговою галерею, розташованою між вулицями Коперніка та Крутою, (в наш час вул. Вороного).

Пасаж вважається першим у Львові сецесійним об’єктом, його будівництво розпочалося у 1896-1898 і тривало близько шести років. Роботи виконувалися архітектурно-будівельною фірмою Івана Левинського за проектом Івана Левинського та Альфреда Захаревича.

Кінотеатр “Сінефон” в пасажі Міколяша, поч ХХ

Пасаж Міколяша носить прізвище людини, яка була генератором ідеї його створення. Починався він з аптеки на Коперніка, 1, яка потім увійшла у склад акціонерного товариства, що було створено для проекту «Пасаж».

Він складався з проходу зі скляним накриттям, з дебаркадером, де були розміщені і ресторани, і кафе, і бутіки, і кінотеатр, і магазини. Між усім цим була крита прогулянково-відпочинкова зона, яка була утепленою. Взимку відвідувачі Пасажу могли зняти пальто і вільно прогулюватися територією.

Бачимо групу відвідувачів, в глибині видно центральний вхід, біля якого розташований фонтан з мармуровою фігурою оголеної німфи роботи скульптора А. Попеля.

Стінні розписи, електричне освітлення, центральне опалення – все це створювало відчуття комфорту, отже приваблювало відвідувачів та клієнтів. Торгова галерея була насичена магазинами, салонами, різноманітними закладами.

Тут містився фотографічний заклад “Аделя”, у 1901-1907 рр. – кінотеатр “Уранія”, який започаткував Людвік Кухар (кінотеатр діяв до 1939 р. під різними назвами: 1907-1911 рр. – “Сінефон”, 1911-1915 рр. – “Кухар”, 1915-1935 рр. – “Пасаж”, 1935-1939 рр. – “Тон”).

З боку вул. Крутої (Вороного) у 1912-1924 рр. містився кінотеатр “Люкс” ( в 1926-1939 рр. він мав назву “Втіха”).

Більшість людей у Львові вважає, що Пасаж Міколяша було зруйновано у 1941 році, хоча насправді це сталося у 1939 році, коли німці почали бомбардувати Польщу і, в тому числі, і Львів. За радянських часів відбудувати пасаж просто “забули”. І до наших днів збереглися тільки залишки колись славетного пасажу.

Тільки в останні роки цей давній об’єкт викликав зацікавлення підприємців, існує проект його відбудови із створенням великого обсягу торгової площі в центрі міста.

Сьогодення:

За матеріалами Фотографії старого Львова, lvivcenter.org

05.03.2018

Що має побачити кожен львів’янин. «Будинок із химерами»

Через скульптури сов, які прикрашають зовнішній фасад будівлі, будинок №6, на вулиці Героїв Майдану має й іншу назву — «Кам’яниця під совами», розповідає Tvoemisto.tv.

Парк культури і вулицю Сахарова сполучають десять хвилин, якщо спускатися до старого трамвайного депо вулицею Героїв Майдану, більш відомою львів’янам, як колишня Гвардійська.

Сама вулиця, яка спочатку називалася Парковою, або Паркґассе, виникла 1880-х роках позаминулого століття. Тоді ж її почали активно розбудовувати, а через десяток років тут звели кам’яницю №6, яка є унікальною окрасою невеличкої пологої вулиці.

Вид на вулицю Паркову, Львів, початок ХХ століття

«Будинок із химерами» збудували у 1902 році за проектом польського архітектора Іпполіта Слівінського — автора багатьох львівських будівель, на кшталт «Авансового банку» на проспекті Свободи, 10 та будинку архітектора Франциска Сковрона на вулиці Кривоноса, 10.

Скульптурне оздоблення з совами розробив Антоній Попель, який спроектував пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові та долучився до зовнішнього оздоблення Львівської опери. Завдяки совам будинок отримав іншу назву — «Кам’яниця під совами».

У 1908-1914 роках у будинку мешкав відомий польський політичний та військовий діяч Юзеф Пілсудський. Нині про це нагадує хіба меморіальна дошка над вхідною брамою.

У період із 1914 і до початку Другої світової війни у будинку розташував свою майстерню місцевий скульптор Роман Шведзіцький, а після відступу німецьких військ, у 1944 році, в цьому будинку був штаб Армії Крайової. Відтоді й дотепер споруду використовують як житловий будинок.

Триповерховий симетричний будинок у неоготичному стилі оздоблений оригінальними скульптурами сов та фігурами химер — потвор горгулій та грифонів, які зображені вздовж випуклої частини стіни — пілястрі. Зовнішній фасад та цокольний поверх облицьовані кам’яними плитами та мають півкруглі вікна із кольоровими вітражами.

На бокових частинах фасаду, що виступають за основну лінію, з другого поверху виходять балкони з візерунчастим орнаментом, які завершуються трикутними фронтонами — вімпергами. Балкон спирається на скульптуру людської голови — «найстаріша потвора у Львові» — та кам’яну голову барана.

Окрім людських голів та химер, на зовнішній частині будинку можна зустріти зображення лицаря в обладунках та кардинала.

Вестибюль на першому поверсі розписаний малюнками у манері пізнього середньовіччя. На стінах зображені літери, однак їх значення достеменно не відоме. Стеля — склепінчаста, прикрашена кольоровими зірками, зображеннями людей та химерних істот. Брами внутрішніх дверей прикрашають фігури грифонів, які дещо втратили первинний вигляд.

Загалом, стіни будинку оздоблені кольоровими, здебільшого жовто-червоного та синього кольорів, перехресними криволінійними образами, що нагадує розпис стін середньовічних храмів.

Вікторія Ейсмунт для Твоє місто

Фото Катя Москалюк, Сергій Криниця

За інформацією Wikipedia, photo-lviv.in.ua, lv1256.online/, «Фотографії старого Львова»

01.03.2018

Церква Пресвятої Трійці, або де козаки на Сихові молились

На вулиці Садибній, 1-А, що на Сихові, затиснутий між новобудовами та багатоповерхівками, розташований унікальний храм – Церква Пресвятої Трійці. Унікальна вона тим, що це єдина автентична дерев’яна церква у Львові. Коли ступаєш на її територію, здається, що потрапив у мальовничу оазу. Навколо квіти, декоративні рослини, доглянуті газони, а сама церква, незважаючи на свій поважний вік, все ще пахне деревом, пише сайт Фотографії старого Львова.

Церква Св. Трійці на Сихові, фото до 1932 р.

Деякі історики, зокрема, В.Вуйцик, припускають, що церкву на околиці міста спорудили в часи, коли 1654 р. до Львова наближалося військо українського гетьмана Богдана Хмельницького, і навіть за сприяння самого гетьмана. На вході до храму висить табличка, яка підтверджує дату побудови цієї пам’ятки архітектури. Однак за останніми даними, знайденими в архівах Кракова, церкву спорудили мешканці с. Сихів 1600 р. Тому, наразі, дане питання залишається відкритим для дослідження.

Січинський В. План церкви в с. Сихові, 1925 р.

Це зовсім маленький (11,74 х 4,58 м.) тридільний храм, який стоїть на кам’яному фундаменті. Церква одноверха, покрита дахом чотирисхилої форми. Перекрита гонтом і складена із соснового зрубу у простий замок «охлоп». Храм освітлюють невеликі за розміром вікна і відкритий ліхтар ХVІІІ століття.

Січинський В. Повздовжний перекрій церкви у Сихові, 1925 р.

Традиційна прибудована ризниця відсутня. Головний вхід розташований з півночі. Його особливістю є надзвичайно низькі вхідні двері, висота яких становить близько півтора метри. Тому людям, високим на зріст, щоб потрапити всередину, слід зігнутися мало не вдвічі.

Зі сходу від церкви стоїть дерев’яна каркасна дзвіниця, накрита двосхилим дашком, а неподалік неї – дерев’яна каплиця.

Січинський В. Деталічний перекрій по західному причілкови церкви в с. Сихові, 1925 р.

Та, насамперед, храм славиться своїм оригінальним стінописом 1683 року. Розписами вкриті лише стіни нави церкви Пресвятої Трійці. За сюжетами вони різноманітні. На бічних стінах низом представлені погрудні зображення святих воїнів – Теодора Тиронського, св.Юрія та св. Дмитра. На північній стіні вище святих воїнів є сцени з Старого Заповіту: «Йон викинений з черева китового» і «Гостина в домі Авраама» або «Старозаповітна Трійця». Над ними намальовані «Страсті Христові».

На південній стіні, крім воїнів, зображено «Воздвиження Чесного Хреста» та подружжя ктиторів навколішки перед святителем. Біля цієї сцени позначено рік виконання малюнку – «1683». Вище – «Страшний суд». На східній частині залишки композиції «Розп’яття» з пристоячими. На західній стіні художник відтворив сцени з Апокліпсису та різні морально-дидактичні мотиви.

Стінопис виконано клеєвими фарбами поверх слабопроґрунтованих, фактично тільки проклеєних соснових брусів. На стиках брусів наклеєна паволока з лляного полотна і паперу. У деяких місцях для паволоки використано смужки полотна з мереживом, очевидно, зі старих сорочок. Професійний рівень виконання стінопису – нерівномірний, простежується два або більше авторських почерків.

Щодо авторства розписів, то про них можна здогадуватися. Наприкінці ХVІІ ст. у Львові працювало декілька малярів. Серед них, з сихівським живописом можна пов’язати українського маляра того часу Олександра Ляницького. Підставою для такої гіпотези є те, що Ляницький, крім іконостасу та ікон для каплиці Трьох Святителів при Успенській церкві, виконав настінні малювання в кам’яниці Красовських (вул.Федорова, 8). Однак, це тільки припущення.

Церква Св. Трійці на Сихові, фото 1980р.

Баню храму прикрашає унікальний образ Христа Пантократора. Це рідкісна мистецька пам’ятка, яка увійшла в каталоги багатьох видань світу. Невеличкий іконостас гарний і довершений у своїй красі. Однак він є новішим, порівняно з розписом.

У 1870-х рр. до церкви був прибудований притвор, а також підведені підвалини.

Під час Польсько-Української війни за Львів в 1918-1919 роках церква дивом вціліла, на відміну від багатьох довколишніх будівель.

Як видно з рисунку Володимира Січинського 1925 року церква мала інший силует, аніж сьогодні. Найбільша різниця – у незвичайній дзвіниці, уміло схованій над бабинцем. На жаль, під час реставрації у 1932 році цю унікальну дзвіницю розібрали.

Церква Св. Трійці на Сихові, фото 2015 р.

У 1928-1941 рр. у церкві Пресвятої Трійці служив о. Андрій Іщак, ревний душпастир і відомий науковий діяч. З-під його пера вийшло багато наукових розвідок та рецензій у сфері історичної, догматичної, схоластичної і патристичної літератури, які друкувалися в «Ниві», «Меті», «Богослов’ї» та ін. У часи комуністичної диктатури продовжував виконувати свої священичі обов’язки і загинув від рук енкавеесівців 26 червня 1941 р. Його тіло, проколене багнетами, знайшли через кілька днів після смерті. Отець Андрій Іщак похований на місцевому цвинтарі неподалік від церкви. Папа Іван Павло II під час свого візиту до Львова 2001 р. проголосив його блаженним.

Тривалий час після Другої світової війни церква була зачинена. У 1971 році храм покрили гонтом, а 1974року його передали Львівській картинній галереї для створення музею. З цього моменту розпочалась робота по реставрації розписів церкви.

Розписи у церкві Св. Трійці на Сихові, фото 2015 р.

Під час розбудови Сихівського масиву, у 80-х роках ХХ ст., постало питання про перенесення Троїцької церкви до Музею народної архітектури та побуту. Але, розписи на її стінах, ускладнювали цей процес, оскільки при розбиранні живопис міг зазнати непоправних втрат. Тому пам’ятку зберегли на тому ж місці, де колись збудували. За декілька років розбудову мікрорайону припинили, а церква, яка адміністративно знаходиться у Львові фактично стоїть на межі між старим і новим Сиховом.

Протягом 1989-1990 рр. храм передали громаді УГКЦ, яка провела реставраційні роботи з покрівлею даху, було відновлено паркан та впорядковано територію. У 1994р. „Укрзахідпроектреставрація” розпочала відновлення живопису церкви. У 1996р. встановлено іконостас у неовізантійському стилі. Повна реставрація храму св. Трійці та іконопису завершилась у 2009р.

На сьогодні Церква Пресвятої Трійці є діючою. Щодня тут відбуваються Богослужіння, які збирають чимало мешканців Львова.

Софія ЛЕГІН для Фотографії старого Львова
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Джерела:

Володимир Вуйцик. Leopolitana /за ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів: ВТНЛ-Класика, 2013 р.;

http://www.lvivcenter.org/; http://www.pslava.info/; http://haidamac.org.ua/; http://decerkva.org.ua/; http://podoroziaib.org.ua/

28.02.2018

Архітектор, який хотів побудувати Швейцарію у Галичині

Круглий сирота, котрий всього досягнув сам і зробив для галичан чи не найбільше з діячів початку ХХ століття. На його рахунку понад 200 проектів збудованих церков та до двох десятків організацій, які реально покращували життя українців до рівня найпрогресивніших країн того часу.

Василь Нагірний – архітектор та засновник кооперативного руху, цього року 170-ліття його народження.

У 15 років став круглим сиротою. Попри відсутність грошей та опікунів вирішив поїхати зі Стрия продовжувати навчання до Львова, про що згодом згадуватиме як про найскрутніші роки свого життя.

„Мені майже зовсім забракло усього, що потрібне не тільки для науки, але і до життя. Я не мав ані одної книжки, ані що з’їсти. Нераз жилося кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів… Під час тріскучої зими я ходив в легкій, майже літній одежині. Теплішу одежину, що я мав, позичив я пізньої осені одному товаришеві, який спав на Високім Замку, та він не віддав її мені“.

Під час навчання заробляв з приватних лекцій. Почав вчитися в Львівській технічній академії (тепер Політехніка), а закінчити вирішив у Цюріху. Звернувся по стипендію до “Народного дому”, на що отримав відповідь: “Як не має удержання, то хай сидить дома”. Витративши останні гроші, довідався, що стипендію йому таки призначили до того ж на весь курс навчання.

Родина Нагірних. Початок ХХ ст. Сидять: Марія, Василь, Євген Нагірні. Стоять від ліва: Євстахій, Анна, Софія.

По закінченні освіти працював міським архітектором Вінтертуру та Цюріху.

„Чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?“, – писав Нагірний, захоплений працьовитістю, ощадністю та ввічливістю швейцарців.

І потім все життя намагався сам зробити Швейцарію у Галичині. Заснував перший український кооператив “Народна торгівля”(де селяни могли збувати свої продукти і товар та вчитися торгівлі), страхове товариство “Дністер” (спершу відшкодовувало вкладникам збитки від пожеж), “Народна гостинниця” (інституція, котра б мала, як писав Нагірний “ширити замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного”)….

Спосіб участі Василя Нагірного у створенні котрогось товариства найчастіше був таким: він подавав ідею створення, працював над статутом, купував або винаймав кам’яниці, якийсь час був директором чи головою, а тоді, переконавшись в його життєздатності, випускав у самостійне життя – і брався за наступний проект. Загалом таких проектів було не менше двох десятків.

Церква за проектом Василя Нагірного в с. Дубровиця

Окрім цього Нагірний був дуже вмілим архітектором. Кожна четверта церква Галичини була побудована за його проектом – загалом понад 200 храмів. За основу своєї першої церкви у с. Малий Яричів на Львівщині взяв головний візантійський храм – Софійський собор у Стамбулі. Стиль Нагірного називають новітньою галицькою школою сакрального будівництва. Мають від однієї до п’яти бань.

Із дружиною Марією Дуткевич із Рудна мали чотирьох дітей. Найстарший Євген теж став відомим архітектором, спроектував близько 400 храмів Західної України! Наймолодша донька Софія стала бабусею української співачки – Квітки Цісик.

Помер 25 лютого (дані різняться) у 1921 році. Похований на Личакові.

Джерело: Локальна Історія
Фото: Zbruc.eu

24.02.2018

Що має побачити кожен львів’янин. Вілла «Палатин»

Вілла є однією з пам’яток неоготичної архітектури Львова кінця XIX століття, пише Tvoemisto.tv.

За десять хвилин ходьби від центру Львова, на розі вулиць Каліча Гора та Глібова, розташувався тепер багатоквартирний житловий будинок, а колись родинна вілла «Палатин». До неї не доходять туристи, оскільки будинок розташований поза межами туристичного центру міста, а самі львів’яни радше бачили віллу на Глібова, 12 із фото в архітектурних пабліках в Instagram чи Facebook. Однак як для більш ніж столітньої споруди, вілла добре збереглася та має чим здивувати і львів’ян, і туристів.

Спочатку вілла називалася «Затишок». Її збудували 1875 року за проектом Едмунда Кьолера для сім’ї львівського аптекаря Владислава Чарновського. Первинно будинок прикрашала наріжна вежа з оглядовим майданчиком із кольорової цегли. Втім вона не збереглася донині. Також її не вдалося знайти й на фотографіях.

1893 року архітектор Альфред Каменобродзький, який є автором багатьох львівських будівель, на кшталт нинішнього університету внутрішніх справ, Львівського технологічного ліцею і трамвайного депо на вулиці Сахарова, перебудував будинок на замовлення Олімпії Вишинської. З цього часу вілла стала більше нагадувати середньовічний замок та змінила назву на «Палатин» – на честь титулу воєводи у середньовічній Європі.

Вид на будинок із верхньої частини вулиці Каліча Гора

У 1910-1915 роках у будинку мешкав фактично міський голова Львова, журналіст та письменник Тадеуш Рутовський. Протягом ХХ століття віллою у різні роки володіли відомі на той час львів’яни Ян Сільніцький, Пьотр Хмєльовський, Леопольд Ходацький, Ян Ева, Афнер і Ґустава Гесселі. Нині будинок використовують як багатоквартирне житлове приміщення.

Цегляна різноповерхова споруда виходить одразу на дві вулиці та має вежі у вигляді готичного замку та вікна у формі арок і прямокутників. Зовнішній фасад будинку обрамлений статуями та червоною цеглою. Внутрішнє планування нагадує середньовічну архітектуру: великі та малі зали, допоміжні примщення. Від вулиці вілла відділена підпірною стінкою з двох боків.

Герб польських королів на фасаді будинку

Згідно з початковим плануванням, при вході у будинок розташований вестибюль та сходи на другий поверх. Навколо групувалися кілька кімнат – кухня, їдальня, салони та додаткові приміщення. Кімнати на другому поверсі передбачалися як спальні, від яких вели сходи на горище. На цокольному поверсі були пивниці. Після першої перебудови у будинку з’явились санвузли, великі зали та додаткові кімнати.

Сходи всередині будинку, що ведуть на другий поверх

Водночас із перебудовою вілли «Палатин», поруч на вулиці Каліча Гора збудували двоповерхову сторожівню, в оздоблення якої додали елементи вілли. Нині це окремий житловий будинок за адресою вулиця Каліча Гора, 7.

Колишня сторожівня на вулиці Каліча Гора, 7

Добудовані до вілли при реконструкції вежі оздоблені чотирма медальйонами із зображеннями польських королів. Вежі по периметру завершуються східчастим причілком, у центрі якого, зі сторони вулиці Глібова, розміщений медальйон із зображенням польського короля Болеслава ІІ Хороброго. Також на вежі розміщені портрети ще двох королів Болеслава І Хороброго Мечислава ІІ Ламберта. На лівій вежі зі сторони вулиці Каліча Гора був розміщений медальйон із зображенням Пшемисла ІІ, але він не зберігся до наших днів.

Західна вежа на південно-східному фасаді має вихід на терасу над головним входом до вілли.Тут над вікном розміщено польський дворянський герб Цьолек. Однак нині не відомо, кому із власників належав цей герб.

Верхівка однієї з двох наріжних веж вілли

Вікторія Ейсмунт для Твоє місто

За інформацією Lvivcentr.org, Wikipedia, haidamac.org

18.02.2018

Що має побачити кожен львів’янин. Вілла «Юлієтка»

Одна з найцікавіших будівель Львова переживала драматичні трансформації разом із часом – від родинного будинку славних львівських архітекторів до дитсадка та хостелу, йдеться у матеріалі Tvoemisto.tv.

Будинок, що заховався в затишному куточку по вулиці Метрологічній, 14а у Львові, не приваблює такі ж натовпи туристів, як історичний музей на площі Ринок чи костел єзуїтів. Але після спорудження вілла, що отримала назву «Юлієтка», стала справжньою сенсацією.

Уявіть собі будинок з червоної цегли на кастелівських пагорбах, радше схожий на невеликий замок – башточки, флюгери, вікна різної форми та чотири різні входи.

Ще однією цікавинкою будівлі був сонячний годинник на одній зі стін. Саме такий будинок спорудив для своєї родини львівський архітектор Юліан Захаревич у 1891-93 роках.

Згідно з описом професора Ігоря Жука, будівлю звели в стилі пізнього історизму/ранньої сецесії. Польські дослідники архітектури бачать у цій споруді впливи «Червоного будинку», спорудженого в Лондоні архітектором Філіпом Веббом та дизайнером Вільямом Морісом.

На той час Захаревич уже був відомим далеко за межами Львова і мав за плечима реалізовані масштабні проекти – від головного корпусу львівської політехніки до Галицької крайової ощадної каси на теперішньому проспекті Свободи, реновацію костелу Марії Сніжної та храму Івана Хрестителя.

Проте одним із найголовніших не так архітектурних, як містобудівних проектів був «Місто-сад», що його реалізовували до спілки Юліан Захаревич та Іван Левинський. Вони купили велику земельну ділянку в районі, який тоді називався «На Байках» і був порівняно далеко від центру міста. Ділянку розділили на понад 60 наділів, на яких планували збудувати вілли.

Здійснити план вдалося частково, бо місто розвивалося дещо швидше, аніж думали архітектори, і незабаром в околицю провели електричний трамвай, а по сусідству почали зводити багатоквартирні будинки, так звані «чиншові кам’яниці», противниками яких був Юліан Захаревич.

Родина Захаревичів жила в «Юлієтці» до вересня 1939 року, коли Червона Армія захопила Львів. У часи СРСР будівлю перетворили на дитячий садок. За даними різних джерел, якийсь час вілла перебувала на балансі СБУ, а 2014 року її продали, і нові власники облаштували там хостел.

Тарас Базюк для Твоє місто

Фото з сайтів iha.com, hotelslvov.com.ua, фейсбук-сторінки хостелу «Юлієтка», та сторінки «Архітектура Львова» у Facebook

15.02.2018

Вілла Масловського. Невідомий Львів

У першій половині ХІХ століття, коли землі на правому березі Полтви почала заселяти місцева еліта, ділянка на вулиці Дорошенка, 73, (а тоді – вулиці Сикстуській) опинилася у власності дворянської родини Фредро. Очевидно, саме вона звела тут невеликий палац.

Сім’я Олександра Фредро, через його участь у революції 1848 року, була змушена покинути батьківщину. Будинок якийсь час пустував, аж поки його, після незначної перебудови у 1872 році, не купив видавець газети “Przeglad” Людвіг Масловський (1847-1928). Мабуть, йому сподобалося місце розташування вілли, адже саме на Сикстуській наприкінці ХІХ століття знаходились редакції чи не всіх місцевих газет.

За бажанням нового власника віллу в 1889-1900 роках перебудував у неороманському стилі польський архітектор Тадеуш Мюнніх (1861-1900).

Після Першої світової війни власником будинку став політик Тадеуш Цеський (1856-1925), який жив у ньому до самої смерті.

Після того, як Львів став радянським, у віллі поселили переселенців. Відтоді і досі це багатоквартирний будинок.

Адреса: вулиця Дорошенка, 73.

Джерело: Фотографії старого Львова.
За матеріалами: “Zabytki“, Leopolis.

09.02.2018

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Про модерн узагалі та про сецесію як його галицький напрямок ми можемо розповідати багато. Сьогодні є бажання показати фото улюбленого району Львова — Нового Світу. Це маршрут для тих, хто вирішив «зламати систему» та приїхати до Львова не влітку та не на свята чи фестивалі. Хто любить вийти за межі «туристичного гето» на площі Ринок та заблукати в мереживі старих вуличок — ходімо з нами! Про це йдеться у матеріалі ua-travels.in.ua.

Вулиця Київська

Краще за все розпочати прогулянку від костела Ольги та Єлизавети або приїхати з центру трамваєм №1 до зупинки «Вулиця Русових». Із вулиці С. Бандери повертаємо на Русових (біля «Челентано») та проходимо до перехрестя з вулицями Київською та Коновальця, невелика площа, названа львівянами «П’ять кутів». Тут на розі відразу кілька цікавих будинків.

Якщо пощастить потрапити в парадну будинка на Русових, 3 (на дверях домофон, але мешканці іноді пускають подивитися всередину), то на вас чекає вітражний світловий фонар та гвинтові сходи, отакі:

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вул. Русових, 2 — два дуже виразні куполи на житловому будинку, зараз їх перекрито блискучою бляхою, йой! А будинок по вул. Київській, 27 незвичайний, впізнати його можна за гетьманьською булавою нагорі. А на фронтоні розташований барельєф на тему польського повстання 1830–1831 рр.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вулиця Коновальця

Повертаємо на вулицю Коновальця, це вже справжній Новий Світ — квартал сецесійних вілл, кожна з яких унікальна і за виглядом, і за історією.

До речі, час сказати кілька слів про львівску сецесію як напрямок у архітектурі. Сецесія — глобальний мистецький рух так званої доби «кінця століття». Наприкінці ХІХ ст. — початку ХХ ст. місто Лева пережило будівельний бум, що сприяло швидкому розвитку мистецтва архітектури, причому архітектори орієнтувалися на столичну архітектурну школу Відня. Галичина в той час входила до складу Австро-Угорської імперії, що мало вплив між іншим і на культурний розвиток Львова.

«Важливою частиною нового художнього світогляду був символізм, у якому прихильники сецесії знайшли концептуальне узагальнення своїх прагнень й переживань… Символістська ідея творчого схоплення миті єдності двох сфер існування — матеріального та ірраціонального — втілилася на практиці в принцип синтезу об’єктивної реальності й суб’єктивного сприйняття, що став основою естетики сецесії… Вібруючі, хиткі, незамкнуті сецесійні форми і лінії були символами безмежності та невловимості буття, вічного життєвого циклу, сил природи, що зв’язують людину зі Всесвітом. Культивуючи поклоніння перед природою, язичницькі, пантеїстичні ідеї, новий стиль відроджував основи давньослов’янського світогляду, цілісне народне сприйняття дійсності». (Ю.Бірюльов. Мистецтво львівської сецесії)

Звичайно, зустрінемо ми й будинки інших стилів, але кожен із них має цікаві деталі, і якщо десь ви побачите відчинені двері — обов’язково зазирніть. Нагородою будуть або гарні узорні кахлі, або залишки вітражного скла у дверях, або вишукані перила чи старовинні двері, чи мармурові сходи…

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Один з улюблених будинків по вул. Коновальця, 47. Koлишня вілла Франц (сьогодні будинок медичної установи) у стилі історизм (необароко). Безліч прикрас та хімери на сходах. У інтер’єрах досі збережене ліпне оздоблення стін та плафонів.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Якщо ви маєте більше часу — обов’язково проїдіть далі вулицей Коновальця до Кульпарківського парку. А повернутися можна паралельною вулицею Гіпсовою. Це продовження району найцікавіших вілл, маленьких кав’ярень «для своїх» та секретних двориків, про які ми розповімо колись іншим разом.

Вулиця Мельника та вулиця Генерала Чупринки

По вулиці Мельника уздовж трамвайних рейок переходимо до паралельної Коновальця вулиці — Генерала Чупринки. Якщо нікуди не повертати, дістанетесь органного залу, але ми покажемо дещо інший маршрут.

Ось тут повернути, на Чупринки, 61. Колишня вілла архітектора Вінцента Равського-молодшого, зараз дітяча лікарня.

Колишній костел і монастир кармеліток босих — зараз церква святого Климентія папи. Неоготичний костел спроектовано Іваном Левинським, а виконано Юліаном Захаревичем. Ці два імені міцно пов’язані зі львівською архітектурою, зокрема сецесійною.

Біля костелу одне з наших улюблених закладів — кафе-пекарня «Багет». Зазирніть перепочити чи взяти із собою смачну перепічку.

Біля житлового будинку Чупринки, 58а — це нежитлове приміщення, яке колись було фабрикою архітектора Івана Левинського. Зараз у Львові створюється музей Левинського. Проводяться регулярні заходи, екскурсії, лекції, архітектурні замальовки — культурна спадщина оживає та стає ближчою до сучасності.

Вулиця Котляревського

По вулиці Захаревича повернемо праворуч та потрапимо на вулицю Котляревського. Тут панують функціоналізм, неоренесанс та наша улюблена сецесія. Просто роздивляйтеся кожну віллу, кожен маскарон, кожне віконце — вони унікальні.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

На вул. Котляревського, 30 знаходиться кімната-музей «Слідами галицьких євреїв», що описує історію львівських євреїв.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

На цьому перехресті може посмакувати найкращу «Альтернативну каву» , взяти із собою найбільше горнятко, щоб насолоджуватися кавою останні півгодини прогулянки.

Оминаємо колишню віллу Дзевінського по вул. Чупринки, 21 і далі прямуємо по Котляревського.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Майолікове панно на будинку N 17 по вулиці Котляревського. Бачите: пава чи гріфон, метелик та квіти в’юнка.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Це не всі флюгери вулиці! Шукайте ще янгола!

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вулиця Нечуя-Левицького

Шматочок вулиці Нечуя-Левицького, що веде в бік вулиці Чупринки — це з одного боку вілла «Марія». Збудована фірмою Івана Левинського вірогідно за проектом Юліана Захаревича. Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури.

Із іншого боку — 4 сецесійні кам’яниці, фасади яких оздоблено ліпним декором із використанням квіткових та рослинних мотивів. Такі ж мотиви простежуються у вітражних вікнах та розписах у під’їзді.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Вулиці Новий Світ та Глибока
Далі перетинаємо ще раз вулицю Чупринки, трохи повертаємо назад та вулицею Новий Світ і дістаємося останньої мети нашої прогулянки.

На розі з вул. Новий Світ будинок по вул. Глибокій, 12 із танцюючими дівчатами та аттіком. Пам’ятаєте схожі мотиви на Котляревського?

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Сюди нам треба. Це будинок по вул. Глибока, 10. Фасад оздоблено ліпним сецесійним декором зі стилізованими квітами та маскаронами, але головне всередині. Мармурові сходи в під’їзді, а вище…

За словами дослідниці Тетяни Казанцевої, є близько вісімдесяти збережених розписів. Знайти два однакові у Львові просто неможливо. Як і встановити авторство, адже майстри не підписували розписи. Кілька сецесійних поліхромних робіт ми бачимо зараз ось тут.

Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом

Можливо тому на львівському ґрунті сецесія була стриманішою, скромнішою, ніж у Відні, та особливо тісно переплелася з романтичним захопленням народними стилями. Можна говорити про явище народного модерну, яке поєднало власне модерн із традиційними напрямками орнаменталістики.

А національно спрямовані українські будівельники намагалися прищепити сецесії гуцульські форми, беручи за зразок народну творчість Коломийщини. Прикладом тут є Український академічний дім, дяківська бурса та, звичайно ж, дім товариства «Дністер» на розі Підвальної та Руської.

Характерним для Львова стало й механічне накладання сецесійних декоративних зразків на основу, зведену у звичних стилях класицизму та історизму.

Початки сецесійного стилю у Львові, пам’ятки так званої протосецесії зосередилися насамперед у дільниці Кастелівка. Цей район тоді став справжнім експериментальним майданчиком для опрацювання нових підходів.

Особливий стиль у архітектурі та мистецтві, який захопив Європу на зламі 19–20 століть, має багато назв, які використовувалися в різних країнах. У Франції його називали «ар нуво» (нове мистецтво), у Німеччині — «югендстіль» (молодий стиль), у Росії — «модерн», а в Австро-Угорській імперії побутував термін «сецесіон» або в слов’янській інтерпретації — «сецесія».

Ігор Жук наголосив, що, як це водиться, за художніми ідеями стояв і певний світогляд. Тому сецесійний стиль — це також криза європейського раціоналізму, сліпої віри в прогрес, це туманні надії на прихід якогось нового етапу в розвитку західного людства, мрії про оновлений і гармонійний світ, у якому вдасться позбутися деградації та відчуження.

Це одночасно й ейфорія в очікуванні нового, й передчуття незворотної катастрофи, що маячила перед Європою. «Прекрасна епоха», Belle Époque, що тривала кілька десятиліть перед Першою світовою війною, принесла європейцям відносний добробут але й акумулювала в повітрі певну напругу.

Львівська сецесія, звісно ж, мала свої локальні особливості, які відрізняли її від віденського чи паризького стилів. Унаслідок місцевого соціального клімату сецесія тут відбивала смаки насамперед середніх міських класів без того нальоту богемності та авангардності, який проявлявся у великих метрополіях.

Джерело: ua-travels.in.ua

27.12.2017

Львів, якого не повернеш. Галицький кредитний банк

Від другої половини XIX сторіччя, своєрідним фінансовим центром міста Лева стають три вулиці – Ягеллонська (сучасна В. Гнатюка), Третього травня (нині Січових Стрільців) і Тадеуша Костюшка, тут, на “Уолл-стріт” австрійського Львова, розмістилися ключові фінансові заклади міста. Провідне місце серед них посідав Галицький кредитний банк, прекрасну споруду якого було знищено у перші дні II Світової війни…

Характерною для тих часів була “економна” забудова серед вже існуючих споруд. У 1877 році архітектор Фелікс Ксенжарський створив креслення для нового, Галицького кредитного банку, що планували розмістити на сучасній вулиці Гнатюка, 3. Характерну будівлю вдало “вписали” у загальний ансамбль вулиці… Фасад розтягнувся вздовж вулиці на 35 метрів, з боку внутрішнього двору до споруди примикав флігель-прибудова. Центр споруди являв собою внутрішнє подвір’я із квадратним вестибюлем, із двома входами до закладу…

Вулиця Ягеллонська (Гнатюка) – ліворуч – споруда Галицького кредитного банку. Фото кінця XIX сторіччя

У партері було розташовано декілька просторих операційних зали, із входами одразу з вулиці для зручності клієнтів. Тримаршеві сходи провадили на другий і третій поверхи, тут було облаштовано конференц-зал, канцелярію та бухгалтерію, архіви, адміністрацію.

Наприкінці ХІХ сторіччя банк збанкрутував через недбале надання кредитів директором банку Здзіславом Мархвіцьким, а також через порушення депозитів. Виник гучний скандал. Ситуацію з розлюченими вкладниками владнали тільки завдяки бездоганній репутації голови Наглядової ради князя Адама Сапєги. Однак банку довелося продати свої головні активи – лисиницький бровар та нафтові промисли Борислава. Згодом Галицький кредитний банк припинив існування…

Брама “сталінки” на Гнатюка, 3. Фото 2015 року

Напередодні I Світової війни, триповерхову споруду у стилі французького неоренесансу, з високим дахом, на якому стояли три куполи у вигляді зрізаних пірамід, було частково перебудовано за проектом архітектора Юліана Цибульського. Основні площі оновленої споруди зайняли Віденський банк зв’язку, згодом – Загальний кредитний банк, а перший поверх зайняли крамниці…

Поштівка із фасадом однієї з крамниць у давній будівлі на Ягеллонській, 3. До 1918 року

У перші дні II Світової війни, під час німецького авіанальоту будівлю було знищено, згодом, тут запланували звести прибутковий будинок, однак, у роки нацистської окупації Львова на цьому місці залишалась пустка із тимчасовим парканом заклеєним афішами та плакатами…

На місці її руїн протягом 1955-1957 років спорудили житловий шестиповерховий будинок у стилі “соцреалізму” за проектом Миколи Микули.

Фрагмент “сталінки” на вулиці Гнатюка із вцілілою радянською символікою. Фото 2015 року

Ця “сталінська” новобудова красномовно свідчить про “поступ” будівельних стандартів протягом першої половини ХХ ст. – заввишки шестиповерховий будинок вписався у три поверхи будівлі сусідньої Галицької ощадної каси кінця XIX сторіччя…

Євгеній ІПАТОВ

Джерело: Фотографії старого Львова

Використані матеріали: Архітектура Львова. Час і стилі XIII – XXI сторіччя, http://pohlyad.com/ , http://www.lvivcenter.org/

11.12.2017

Як виглядатиме новий житловий комплекс на вул. Городоцькій. Візуалізація

В середу, 6 грудня, у Львові відбулося нагородження переможців Всеукраїнського відкритого архітектурного конкурсу на найкращу проектну пропозицію житлового комплексу з будівлею-«вставкою» громадського призначення, пише Твоє місто.

Новий житловий комплекс має з’явитися на вул. Городоцька, 64, на місці будівель виробничого призначення, котрі не мають історико-культурної цінності та підлягають зносу.

Журі конкурсу не змогло знайти єдину роботу, яка б задовольнила вимоги першого місця в частині будівлі-«вставки» та житлового комплексу в глибині ділянки. Тому було прийнято компромісне рішення призначити два других місця з акцентом окремо на будівлі-«вставці» та окремо житловий комплекс, поділивши першу та другу премії порівно, та третє місце.

Журі працювало 2 дні на засіданні і півтори тижні віддалено. За словами відповідального секретаря конкурсу Мар’яна Кардаша, керівника проекту contest.com.ua (проект заснований для організації та проведення архітектурних конкурсів), процес відбору найкращих проектів був важким, але предметним з точки зору архітектурної дискусії між представниками дніпровської, львівської та харківської архітектурних шкіл.

На участь у конкурсі була зареєстрована 51 заявка з 10 міст, в т.ч. з Краматорська та Білої Церкви. В результататі до конкурсу було допущено 26 учасників зі Львова, Києва, Харкова, Дніпра, Чернівців та Маріуполя.

Члени журі до кінця не знали імена авторів проектів, конверти із інформацією про авторів відкривалися після обрання переможців. За словами членів журі, махінації були неможливі — все знімалося на камеру.

«Ми не шукали надвисоких стандартів та геніальних рішень. Ті роботи, що перемогли, показали толерантне ставище до середовища і можливість дуже широкого діапазону в бюджетному виконанні. Я тішусь, що Львів був представлений дуже сильно. Ми починаємо розуміти потреби міста і вимоги конкурсів», — сказав головний архітектор місто Юліан Чаплінський.

«Ми навчились мислити контекстуально. Раніше в такому районі могла би вирости дев’ятиоверхівка — сьогодні це не так. Відбувається відновлення топографії та якості Львова. Цей конкурс забезпечив відновлення якості району», — додала завідувач Кафедри містобудування Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Галина Петришин.

З 5 фіналістів журі відзначило третім місцем конкурсний проект Проектної Майстерні Бєляєвих та АБМК зі Львова. Друге місце з акцентом на будівлі-«вставці» громадського призначення виборов конкурсний проект ТОВ АБ «МОДУС» з Києва.

‎Друге місце з акцентом на житловому комплексі виборов ще один конкурсний проект львівської Проектної Майстерні Бєляєвих та АБМК.

«Ми намагалися максимально не примикати торцями жилового комплексу до сусідніх будинків, щоб зберегти контекст та дух місця. Ми передбачили велике місце для внутрішнього дворику із зеленими насадженнями. В нашому проекті відбувається діалог між новим та старим фасадом: подвір’я їх об’єднує, вони додають один одному певного шарму», — розповів Святослав Гоцко, один з авторів проекту, номінованого на друге місце з акцентом на житловому комплексі.

Окрім того, за словами авторів проекту, їх рішення дозволили їм максимально вписатися у контекст вулиці. В проекті також передбачено будівництво оглядового майданчику, щоб кожен бажаючий міг піднятися та помилуватися краєвидами, що відриваються: це собор св. Юра, церква Ольги та Єлизавети тощо.

«Нам би хотілося, щоб ця нова для міста територія додала йому якихось досі відсутніх якотей, які підсилять все прекрасне, що є довкола, і дозволять прочитати його в новий спосіб. Також ми передбачили існування експозиційного простору: можливо, музей, можливо, галерея. Окрім того, для нас було дуже важливим створити нову прохіду вулицю, якою можна було би пройти напряму з Городоцької на Голубовича», — додав Тарас Бєляєв, колега Святослава в розробці проекту.

Команда архітектурного бюро «МОДУС» при створенні проекту також намагалася виходити з контексту вулиці Городоцької, не забуваючи при цьому сучасні тенденції в містобудівних практиках. Таким чином, врозріз з історичним середовищем в проекті з’явилося багато скла. При цьому ритм вікон будинку-вставки, що має виходити власне на Городоцьку вулицю, був підібраний таким чином, щоб він пасував до вулиці.

«Ми вирішили розробити подвійний фасад, коли за скляною стіною на відстані приблизно 40 см з’являється цегла. Зі сторони будівля має виглядати повністю цегляною, а під кутом, знаходячись ближче до самої будівлі, люди почнуть помічати її скляну структуру», — пояснює Павло Омельченко, один з авторів проекту, що став кращим з точки зору будинку-«вставки».

Також він додав, що розробники захистили будівлю сонцезахисною технологією, котра оберігатиме приміщення від спеки. Для того, щоб зменшити візуальне навантаження, вони розробили нижній поверх нижчим за верхній. Окрім того, була вивчена та врахована палітра кольорів, що оточує ділянку, а подібні кольори були застосовані в проектуванні фасаду.

Візуалізація: contest.com.ua