Легендарна казка для дорослих Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» була вперше опублікована в 1943 році і на сьогодні перекладена на більш ніж 180 мов світу. Здається, немає в світі людини, яка б не знала хлопчика із золотим волоссям, що живе з трояндою на окремій планеті.
Для тих, хто давно не перечитував цю по-дитячому зворушливу і мудру казку-притчу, ВСВІТІ підготували 15 кращих цитат, які допоможуть подивитися на світ одночасно дитячими і дорослими очима. Хоча б на хвилину.
1. Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає.
2. Слова тільки заважають розуміти один одного.
3. Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не у кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр.
4. Досить тільки пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивишся на небо, де заходить сонце. Варто тільки захотіти.
5. Коли даєш себе приручити, потім доводиться й плакати.
6. Зряче одне лише серце. Найголовнішого очима не побачиш.
7. Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.
8. Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету.
9. Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а дітей дуже втомлює без кінця їм все пояснювати і розтлумачувати.
10. Ми відповідаємо за тих, кого приручили.
11. – А де ж люди? У пустелі так самотньо.
– Серед людей теж самотньо.
12. У людей вже не вистачає часу щось дізнаватись. Вони купують готові речі в магазинах. Але ж немає таких продавців, які продавали б приятелів, і тому люди не мають приятелів.
13. Люди сідають у швидкі поїзди, але вони вже самі не розуміють, чого шукають. Тому вони не знають спокою і кидаються то в один бік, то в інший … І все марно.
14. Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, на вікнах герань, а на даху голубів», – вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків». І тоді вони вигукують: «Яка краса!»
15. Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з’явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Ніколи вони не скажуть: «А який у нього голос? Які ігри він любить грати? Ловить він метеликів? »Вони запитують:« Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І після цього думають, що пізнали людину.
– Я неук . І вважаю, що від читання розуму не додається. У мене бабуся була дуже розумна, і мама дуже розумна. Але не тому, що багато читали – просто багато знали про життя.
– Я людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть.
– Я не люблю війну , тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Може бути, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший.
– Щоб зрозуміти людину потрібно завжди відчувати себе нижче його. Я навчився слухати людей, коли був міністром (з 1999 по 2001 роки Ступка був міністром культури і мистецтв України). До мене часто були ходоки і щось говорили довго, просили. А я сидів, слухав їхні благання, і думав: «Я не витримаю, я не витримаю, я зараз засну. Що я тут взагалі роблю? У мене ж є справи важливіші. У мене репетиції, у мене зйомки». А вони всі: дай, допоможи з цим, всі дрібниці якісь. А потім раптом зрозумів, що не буває дрібниць. І миттєво навчився слухати і розмовляти.
– Я впевнений : щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, щоб мертвим додому приходити.
– Мені всі кажуть : Богдан, ти збожеволів на своїх українців. А я ось недавно з’ясував, що сім’я Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі і норкові шуби шиють.
– Дуже часто потрібно йти від противного . Пам’ятаю, як взимку я приходив до бабусі додому з замерзлими руками – а вона їх відразу у відро з холодною водою. І правда, зігрівався.
Нік Вуйчич — відомий мотиваційний спікер та релігійний проповідник з Австралії. Він народився без кінцівок, проте спромігся жити повноцінним життям. Нині він подорожує світом і виступає з мотиваційними промовами. 17 вересня він виступив на Хрещатику. Нік зізнався: це був наймасштабніший виступ у його житті.
Громадське занотувало найяскравіші думки Вуйчича про себе, мотивацію та віру в Україну
Про свою історію
* Моє народження стало великим сюрпризом для батьків. Я не усвідомлював, що відрізняюся від інших, поки не пішов до школи. У той час Австралія не була прогресивною — багато чого тоді бракувало. Зокрема соціальної поваги і прийняття людей з інвалідністю.
Лише в 1989 році країна ухвалила закон, який дозволяв дітям з інвалідністю ходити до школи. І я дуже вдячний, що тепер такий закон ухвалений і в Україні. Я хочу, щоби ви знали: разом ми сильніші.
* Маючи підтримку і люблячу сім’ю, я все одно мало не здався. Через цькування в школі, я втратив будь-яку надію і декілька разів намагався втопитися у ванній. Тоді мені було 10 років. Я ніколи не думав, що коли-небудь одружуся. Сьогодні я маю дружину.
Я ніколи не думав, що матиму сім’ю. Сьогодні в мене двоє дітей, і я чекаю ще на двох. Я ніколи не думав, що зможу говорити на камеру про надію. Але надія — справжня, і мрії здійснюються. Прекрасні речі з’являються з розбитих шматочків.
* Коли мене ображали в школі, я відчував себе жертвою. Але згодом зрозумів одну важливу річ. Що, як до тих людей, які мене принижують, так само ставляться удома? Вони не контролюють своє життя і, можливо, єдиний спосіб відчути, що вони мають над чимось контроль — це контролювати мене. Тому я не ображаю і не засуджую нікого, бо не знаю, хто яку історію має насправді.
* Знаєте, хто був тією людиною, яка надихнула мене виступати? Не моя сім’я, не мій близький друг. Це був прибиральник в моїй школі. Той, хто мив туалети, змінив моє життя. Він сказав: «Ніку! Я тебе знаю. Одного дня ти станеш відомим спікером і розкажеш людям свою історію».
Тому я вірю, що всі ми можемо бути дивом один для одного. Не має значення ваша посада чи скільки грошей ви маєте — ви завжди можете комусь допомогти і змінити чиєсь життя.
Про мотивацію
* Одного разу, коли я грав у футбол, дуже сильно пошкодив ногу і не міг ходити (а я можу ходити, коли з моєю ногою все в порядку). Протягом трьох тижнів я пролежав у ліжку, дивився в стелю і думав: «Мені не потрібні ноги й руки, але я хочу знову ходити».
Це дало мені розуміння: замість того, щоби злитися на те, чого в мене нема, краще бути вдячним за те, що маю. Не концентруйтеся на тому, чого ви не можете зробити — зосереджуйтеся на тому, що можете. Змініть те, що можете змінити, прийміть те, чого змінити не в змозі.
* Батьки казали мені: «Ти можеш більше, ніж ти думаєш. Просто спробуй». І я спробував навчитися кататися на серфінгу. 15 разів я на нього вставав і 15 разів падав. Не має значення, у чому ви помиляєтеся. Нам треба вчитися на помилках, помалу робити крок за кроком, любити одне одного ще більше.
Неважливо, скільки разів ви впадете, але важливо вкінці піднятися. Щоразу, коли падав, я відчував себе ще слабшим. Але потрібно далі намагатися піднятись, і одного разу у вас вийде.
* Якби в мене був вибір народитися таким іще раз, я б знову обрав народитися без рук і ніг. Чому? Я навчився бути вдячним за саме своє життя. Часом ми падаємо. Іноді шукаємо виправдань, чому не підіймаємося. Інколи здається, що це неможливо. Для людини без рук і без ніг теж здається неможливим встати після падіння. Але я встаю.
Про Україну
* Церкви України, я звертаюся до вас. Прийшов час об’єднатися. Питання не в наших відмінностях. Ми маємо зробити все, що в наших силах, аби знайти спільну мову з новим поколінням. Я хочу бачити більше надії і більше любові у вашій країні. Я хочу кинути вам виклик і підбадьорити: Україно, продовжуй іти вперед!
* Мої батьки — серби. Під час війни нашим родичам відрубували голови, їх катували. Пізніше я поїхав у Хорватію і сказав: «Простіть сербів». Я поїхав у Сербію і сказав: «Простіть хорватів». Це не політичне питання, це питання духовне. Українцям слід пробачити не тільки самих себе, їм слід пробачити всіх інших. І тоді ви дійсно зцілитеся і перетворитеся.
Коли хтось причиняє мені біль — бог з ними розбереться. Але я не житиму без прощення. Україно, я дуже люблю вас. Від імені всіх, хто коли-небудь приносив вам біль — вибачте.
* Як країні, вам потрібно бути вдячними. Так, є біль. Є страждання. Так, дуже багато ще треба зробити. Але гляньте, куди прийшла Україна нині. Не потрібно фокусуватися на минулому. Якщо ми продовжуватимемо рухатися, я вірю, що мрії здійсняться. Мрії про сильну, прекрасну країну. Де більше людей мають можливості, де є більше любові.
Мої батьки завжди казали: «Ніку, ти ніколи не знатимеш, чого зможеш досягти, поки не спробуєш». Так, прогрес повільний. Але те, що він є — це добре. У будь-якій країні прогрес є повільним. Але нам слід навчитися рухатися крок за кроком. І я дуже вдячний, якщо історія мого життя зможе надихнути людей в Україні на зміни.
Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів і він навчав їх мудрості та бойового ремеслу. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю.
Його улюбленою тактикою був прийом провокації: він ображав противника, той виходив з себе, брав виклик, але в люті здійснював одну помилку за іншою і програвав бій.
Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторювалося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і в третій раз, боєць в роздратуванні пішов геть.
Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Потім один з них не витримав:
– Учителю, навіщо ви терпіли його нападки? Потрібно було викликати його на бій!
Мудрий самурай відповів:
– Коли вам приносять подарунок і ви не приймаєте його, кому він належить?
– Своєму колишньому хазяїну, – відповіли учні.
– Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс.
Колишній Папа Римський та святий католицької церкви радить не боятися ризикувати заради добрих справ та не зраджувати своє покликання.
1. Відкрийте свої серця і не перетворюйте їх на в’язницю зневіри та сумнівів.
2. Ніколи не переставайте мріяти, адже наші мрії – «еліксир молодості» (Іван Павло ІІ вважав, що саме спілкування з молоддю і їхнє натхнення дарували йому енергію змінювати та пізнавати світ).
3. Не зраджуйте своє покликання, адже тільки тоді можна бути в гармонії з собою, коли ти займаєшся улюбленою справою.
4. Не бійтеся ризикувати заради доброї справи, не лякайтеся відстоювати справедливість, коли це потрібно, цурайтеся лицемірства та зла.
5. Прощайте своїм ворогам і живіть далі. Ненависть знищує людину, руйнує її душу, відволікає від головного – краси світу та неповторності свого життя.
6. Будьте добрими до світу, навіть якщо він готовий розіпнути вас, навіть якщо він відвертається від вашої допомоги і відповідає лицемірством та жорстокістю на ваше милосердя.
7. Навчіться насолоджуватися сьогоднішнім днем, його ексклюзивною красою, надзвичайними можливостями. Минуле змінити не в наших силах, майбутнє – для нас невідоме. Тільки сьогодні ми маємо можливість стати краплею щирості в
бурхливих хвилях океану життя.
8. Оберігайте свою родину як найцінніший скарб, друзів – як ангелів-охоронців, і вірте в щиру та жертовну любов.
9. Сприймайте свої невдачі із посмішкою, не як трагедією, а як спробу чогось навчитися. 10. Запам’ятайте, ніколи не пізно змінити своє життя, впустити Христа у свій дім, навчитися бути терплячими, бути собою і не відрікатися від істини.
1 вересня владика Борис Ґудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви та президент Українського католицького університету, прочитав лекцію про виклики української освіти на території !FESTrepublic на вул. Старознесенській. ZAXID.NET опублікував найцікавіші моменти із лекції владики.
Я вже не викладаю в університеті, не займаюся освітою, можу тільки збоку споглядати за процесами як єпископ. Ми знаємо, що кожне зусилля вишколювати і виховувати, яке виходить від серця – це неоціненний вклад в наше життя. У Львові є 120 тисяч студентів, якщо додати всіх школярів та освітян, думаю це буде найбільший сектор львівської громади. Це означає, що ми живемо у шкільній республіці. Тому дуже важливо, щоб ми задумувалися над нашим духовним життям, шукали консенсусів, співпраці, здорової конкуренції у пошуку відповідей на те, яким повинно бути виховання у ХХІ столітті.
Я хочу зачитати одну цитату і запитати вас, чи знаєте ви, хто її написав. Це сказав дуже цікавий чоловік у якого я багато вчуся: «Освіта це не стільки про інформувати, це також формувати і трансфомувати. Це процес перемоги над своїми вадами та слабкостями, процес відкриття і вподобання цінностей, це процес відкриття того, що є речі і справи, які важливіші від мого я, які варті того, щоб задля них жити і працювати. Треба навчити молоду людину цінувати і любити щось більше, аніж себе. Якщо людина вмітиме любити, вона черпатиме з любленого добра життєву енергію і сама даватиме життя».
Не знаю, чи ви десь це читали або чули. Це не Андрей Шептицький, не Любомир Гузар, не Стів Джобс, а перспективний лідер в українській освіті Тарас Добко [перший проректор УКУ].
Я думаю, що Тарас вболіває за те, щоб в українській освіті була любов. Розкажу вам іще, що саме він писав мені промову на відкриття УКУ, там теж слово «любов» вжите дуже багато разів. Якщо ми чуйні до історії, то бачимо, що живемо у столітті великого знання, великих відкриттів. І ми бачимо, що знання без любові дуже небезпечні, тому я хотів би поділитися з вами кількома думками не про навчальні плани, а про те, що має давати нам освіта.
Борис Ґудзяк під час лекції на !FESTrepublic (фото Оксани Ємець)
Ми знову і знову відчуваємо, що всі хочемо жити вільно. Так, щоб не було накопиченого стресу, щоб ми могли дивитися в очі один одному, щоб не було гніву в родині і на роботі. Над таким щастям потрібно працювати. Для нього потрібні ті компетенції, які, власне, може давати освіта. Часи міняються, скажімо, треба вже вчити інший тип математики, бо багато процесів механізовані. Треба вміти читати текст – творчо, критично, осмислено. Це все має давати школа. Ми вже бачимо, що світ змінюється і ми працюємо над проектами, треба вчити дітей розуміти цей процес.
Вже не працюють стосунки просто вчитель-учень, ми працюємо цілими мережами, тип стосунків змінюється. Минулого тижня гарвардський історик Нейл Фергюсон написав текст про те, чому американська війна в Афганістані така неуспішна. Тому що ієрархічний підхід американської армії бореться з невпорядкованою мережею. А щоб боротися з мережею, треба самому нею стати.
«Усе наше життя побудоване на зустрічах і залежить від вміння слухати»
Перша дисципліна, яка, як на мене, є вкрай необхідною для щасливого життя — це вміння слухати. Дуже багато дітей сьогодні є невислуханими. Бракує часу, щоб почути дитину. А дитина, яка є невислухана, сама буде затруднятися слухатися. А насправді усе наше життя побудоване на міжособистій зустрічі. У кожен момент відбувається подача інформації, яка потребує сприйняття.
Ми дуже схвалюємо ініціативних і відважних, підтримуємо тих, які не бояться встати і сказати. Той, хто вміє говорити, має підвішений язик, стає політиком, дістає найкращі призи з самого дитинства. Але я думаю, що ми повинні відзначати тих, які вміють слухати і помагати змалку дитині краще чути. У цьому є глибові духовні засади. Наше духовне життя не є просто нашою дією, це відповідь на ініціативу Бога, Він до нас промовляє. Коли ми глибинно розуміємо, що є щось більше, ніж я, коли бачимо щось поза собою і вміємо спілкуватися з іншими — життя набирає особливої повноти. Слухання дуже важливе у подружжі, роботі, вихованні дітей. Добрий маркетолог добре чує свого клієнта, це майстерність.
Кілька місяців тому ми прощалися з унікальною людиною, яка мала розкіш унікальної поваги в Україні і не тільки. З Любомиром Гузаром, який вмів слухати. Люди, які мали честь із ним спілкуватися, йшли від нього піднесеними. Але він ніколи багато не говорив, саме тому, що він перед тим слухав, те, що він говорив дуже часто було особливо влучним.
Наші школи і університети повинні бути місцем, де ми вчимося спілкуватися. З християнської точки зору істина у Богові. Коли ми чуємо слова «Бог є любов», це не абстракція, це метафізика! Ми у своєму ДНК маємо записано потребу спілкування, мистецтво життя — це мистецтво спілкування. Це розмови у родині, школі, на роботі, у суспільстві. Сьогодні Україна як ніколи потребує людей, які вміють добре спілкуватися, налагоджувати спілкування, є віртуозами слухання. Можна слухати так, що дасть змогу людині висловити щось раніше несказане. Не знаю, як ви, а я не раз у сповіді відчував, що добрий сповідник допомагає тобі йти глибше, у закамарки.
Моє велике бажання у тому, щоб наші діти були вислухані і отримали приклад віртуозного слухання і спілкування. Вони повинні вміти спілкувати легко, серйозно, весело, але без їдкості. Ми створені для спілкування і наші школи мають стати місцем, де ми вчимося краще це робити.
«Ви покоління, яке не знає про Щербицького, але ще чуло про Сліпого»
Друга річ, яку б я хотів підкреслити, це унікальність часу, в якому ми живемо. Думаю, за останні 50 років у світі відбулося більше змін, аніж за попередніх 500, може навіть 5 тисяч. Дещо не дуже змінилося, якщо взяти українське село, то побут був дуже схожий, люди варили на вогні, милися у річці… Не знаю, чи ви пригадуєте Львів у радянські часи, тоді на вулицях було у 50 разів менше машин. Телефон вдома був справжньою рідкістю. Якось у 1988 році я запитав на поштамті, чому так важко додзвонитися до Америки. Я приходив на пошту, замовляв розмову з батьками і чекав півгодини. Пані мені відповіла: «Борис Олександрович, але в українській радянській республіці є лише 28 міжнародних ліній». Зараз у ваших мобільних є понад 200 міжнародних ліній.
Я вам покажу, що час змінився дуже швидко на простому експерименті: підніміть руку, якщо ви не знаєте, ким був Щербицький. Дуже багато! Вова зараз перевертається у домовині. Володимир Щербицький був людиною №1 в Україні майже 20 років, він садив за грати Мирослав Мариновича, Калинців… Тряс усією Україною. Але ви вже його не знаєте.
Ви пливете у динаміці змін цієї історії, але не забувайте мати свою поставу. Дуже спокусливо бути листком на цій хвилі, метатися вверх-вниз, бути докінця мінливим, але треба зберегти себе.
Я не маю точних відповідей для вашого покоління, яке не пригадує Щербицького, але ще знає Йосифа Сліпого, я навіть не пережив цього періоду як молода людина, у якому живете зараз ви. Ви бомбардовані телефонами, вам важко зосередитися на чомусь довше, аніж 45 секунд, але ви здатні піймати 10 імпульсів одночасно. Ви є іншими, ніж я. Але моя порада така: школа і навчальні заклали повинні дати вам спокій і стабільність. У цей період ви повинні сформувати поставу, мати свою думку, інакше ви будете постійними спостерігачами, ви чи наші діти.
«Нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність»
Як ви любите подорожувати, то я вам трошки розкажу про своє життя. З останні два місяці я переїжджав з місця на місце 50 разів, змінивши країну 20 разів. Це надзвичайно виснажливо. Тут аналогічно проблема із тим, що ми зараз дуже схвалюємо спонтанність, творчість. Так, це було оригінально, але повірте, якщо ви іще цього не зрозуміли, нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність, кожна людина потребує коріння.
Наведу такий приклад, як добре, що ми в Галичині маємо традицію співати «Многая літа». Ми не мусимо щось щоразу вигадувати, у нас є обряди, старі традиції. Наша школа повинна бути місцем заспокоєння дітей. Щоб кожен знав ким він є: духовно, етнічно, національно, щоб кожен мав вимір, у якому почувався впевненим.
«Викладач має дати приклад своєму учню»
Від садочка до докторантури наші навчальні заклади мають стати місцем, де викладач дає приклад. Учитель, який радісно віддає себе учню і показує, яким радісним може бути цей процес, спускається до дитини, так як Бог наближається до нас. Вся наша реклама розповідає як іти вгору, як бути паном ситуації, але ж ви самі знаєте, як прекрасно, коли ми маємо вчителя, який служить, іде вниз і піднімає дитину. Ми всі в Україні потребуємо, щоб нас хтось піднімав, усі потребуємо відкрити вроджену здатність відкривати інших. Усім обридли взаємні приниження і політиці, економіці та бізнесі. На божественній літургії завжди звучить такий заклик «вгору підіймімо серця», це прекрасний заклик до кожного з нас зробитися кращим. Як прекрасно, коли дитина приходить зі школи усміхнена і з випрямленою спиною, бо знею поділилися радістю і вона ділиться.
Я пам’ятаю своє навчання у Патріарха Йосифа Сліпого у Римі. Ще не маючи 20 років, я поїхав у Рим, спеціально, щоб повчитися у нього. На той час він вже був у поважному віці, мені випала нагода прогулятися із ним біля університету. За нашу дуже коротку прогулянку Йосиф Сліпий п’ять разів запитав мене, скільки є семінаристів. Тоді я зрозумів, що його пам’ять слабне, він наближається до смерті. Я їхав до Патріарха, а він вже немічний…
Але, попри це, три роки після того я підходив і стояв біля нього, коли він виходив побути на вулиці. Напевно, ми мали однакову розмову щоразу. Але я слухав не слова, не концепти, не проповіді, а радів з того, що є поруч із тим, хто відважився виступати проти найбільшого виклику — тоталітаризму, який намагався зробити з людини біомасу — і він вистояв. Напевно саме тому ви знаєте, хто такий Йосиф Сліпий, але вже забули, хто такий Щербицький.
В соцмережах дуже модно постити повчальні фрази від відомих людей, або просто давно відомі банальності.
Насправді дуже важливо перед тим, як вподобати якусь цитату, звернути увагу, що за особистість її сказала, оскільки завжди важливий контекст.
Афоризми Анджеліни Джолі та Фаїни Раневської звичайно мають свій шарм, та пропонуємо вам звернутись до української мудрості, яка має бути близькою та важливою.
M-Ukraine.com відібрав цитати найвідомішого українського мудреця і філософа Григорія Савича Сковороди, які актуальні завжди і можуть бути корисними нашим читачам кожен день.
Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.
У істини проста мова.
Найголовніша з усіх згубних пристрастей є заздрість – мати інших пристрастей та беззаконь.
Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.
Краще в одного розумного і добродушного бути в любові і повазі, ніж у тисячі дурнів.
Ми повинні бути вдячні Богові, що він створив світ так, що все просте – правда, а все хибне – неправда.
Ні про що не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – це рух.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
О, якби ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках!
Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.
Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.
Що полюбив, в те й перетворився.
Хіба може говорити про біле той, кому невідомо, що таке чорне?
Ніхто не може вбити в собі зло, поки спершу не зрозуміє, що таке зло, а що добро. А не пізнавши цього усередині себе, як можна пізнати і вигнати його в інших.
Нам недобре від того, що ми знаємо багато зайвого, а не знаємо найпотрібнішого: самих себе. Не знаємо того, хто живе в нас. Якби ми знали і пам’ятали те, що живе в кожному з нас, то життя наше було б зовсім інше.
Його слова давно розібрали на цитати. Кузьма запам`ятається нам людиною, яка завжди говорить те, що думає. Незалежно від того, в яке місто країни він приїздив з концертом, він не приїздив просто як співак. Він приїздив як Друг, ставав другом для кожного.
1. П’ятий раз поспіль ми щось думаємо, малюємо у своїй голові, приходить черговий чувак і все, що він говорить по телевізору можна перекласти трьома-чотирма словами, самі знаєте, якими.
2. Якщо немає націоналізму, немає нації, я так до цього ставлюся. Націоналізм має бути не агресивний, він повинен бути дипломатичний, інтелігентний, і тоді я його підтримую.
3. Я не знаю визначення опорів, опір є, або його нема. Потрібно чинити опір, якщо тебе хочуть злизати, стерти з твоєї землі.
4. Невідомий вірус безпідставної брехні жив в мені до тридцяти п’яти років і не пропускав жодного сприятливого моменту, щоб ним скористатися. Важко і дорого платив я за користування цим злом, але перемогти його не міг.
5. Колись Васильович провалився під лід під час зимової рибалки, і тато, рятуючи його, півгодини лежав біля нього на льоді і бухав з ним коньяк, поки підспіла допомога.
6. Легше сказати, чим там не пахло, аніж охопити всю низку ароматів, які окутали всіх присутніх.
7. При ньому жилося еквівалентно до інтелектуальних здібностей кожного персонажа. Тупіші пахали, мудріші кайфували. Мене такий розклад дуще тішив, і я користувався всіма бонусами другої частини аксіоми.
8. Якби я знав про то, як пройдуть мої наступні півтора роки в армії – то попросився би зразу після школи.
9. На хера мені ноти – то питання іншого характеру. Я поняття не мав, як грати на цьому оргазмотворчому інструменті і з кожним подихом в мене темніло в очах.
10. Ніхто з тих марсіанів не хоче добра людям, які живуть у цій країні. Вони переймаються тільки виключно своїми високими матеріями. У них є своя планета, свої машини, свої номера. Вони придумують закони, а самі є недоторканими
11. Моя свідомість проки нулася вже в вагоні від усвідомлення того, скільки живих істот і в яких позах, може транспортувати цей вагон.
12. За той час, що ми вошкалися, ворог міг встигнути захопити всю країну, і пройти по Красній площі з переможним парадом.
13. Людям має приносити задоволення обрана ними професія.
14. Якби середньостатистичний громадянин радянського союзу побачив передачу від Роминої мами, він би застрілився на місці, подумавши, що проморгав прихід комунізму.
15. Мама плакала, тато сумно дивився на своє чадо, яке опозорило родину і не змогло навіть по людськи присягтися Батьківщині на вірність.Фотографії з присяги завжди були присутні у дємбєльських альбомах всіх мужиків, обведені рамочками, квіточками, якорочками і зірочками, підкреслюючи всю серйозність проробленого вчину.В мене такої фотографії НЕМА, як, зрештою, і самого дємбєльського альбому. Замість неї в історії хвороби в нашому медпункті , перший раз в історії армії була написана фраза – “Упал в обморок, прінімая прісягу на вєрность Родінє”.
16. Я побачився з мамою і татом. Вони виглядали в той момент так красиво, як ніколи. Можливо я скучив за ними, і нарешті побачив то, чого раніше не помічав.Наприклад то , що в мами з’явилися нові зморшки біля очей, а в тата нові сиві пасма щетини на бороді .
17. Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках.
18. Віскі з колою і з льодом. Вона заходить в горло так, ніби казковий водопад з верхівок гір вливається у хвилі фйорду. Верхнє піднебіння зморщується від насолоди так, як зжимається ваша дупа в момент вільного падіння на американських гірках. Всі рецептори ротової порожнини кричать «Ура!» «УРА!»… І тихо вмирають разом з інтелектом, для того щоб завтра зранку встати і відчути різкий запах тисячі невидимих котів, які нагадили вам на зуби. Щелепи починають дрібнесенько цокотати від передсмаку наступаючого оргазму. Це алкоголізм.
19. …він не хотів брехати, а тим більше – говорити правду…
20. …райський еліксир, який додавав сили і хоч якоїсь сраної надії..
21. Треба було вичекати, дати потомитися у киплячому казані емоцій, відчути бажання, захвилюватися і врешті-решт, розлізтися солодким киселем.
22. Перші дні війська довгі, як полярні зими. Таке враження, що зранку тобі було вісімнадцять, а ввечері — вже за сорок.
23. Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самi проблеми.
24. Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліна, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах…
25. Саме основне — не гамнити тим, хто навколо тебе.
26. Моя батьківщина — то машина.
27. Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами — понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще «вишиватниками» називають. Начепив вишиванку — і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…
28. Нейтральним бути точно не можна.
29. То є біда нашого народу, що ми є «тєрпіли».
30. Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару тримати в якомусь периметрі.
31. Про трасу Кривий-Ріг — Олександрія:
Я би назвав її спа-салоном, панове депутати. Не треба тратити бабки на то, щоби ходити і мнути свою жопу на дорогих масажистів, просто-напросто — сідайте на «таврію», знімайте крісло, жопу — на банановий ящик, і в цюйво ямку — йобс! І не треба, не треба ні масажа, не треба ламати собі голову куда піти в фітнес-клуб, всьо приходить само-собою. Дякую вам за ту х»йню.
32. Чим більше хочеш взяти від життя — тим менше воно хоче тобі дати.
33. Люди! Гарного вам дня, хоча я навіть не знаю, що сьогодні — вівторок чи субота і пофіг, вбивайте хамство посмішкою.
34. Моє головне джерело енергії — слухачі. Буває, виходиш на сцену зовсім розбитий, з високою температурою, а зал починає тобі підспівувати, причому тексти знає краще від мене, — хворобу як рукою знімає.
35. Хамство — це кал, який виходить через рот!
36. Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання… А можна засукати рукави і вже зараз починати плекати своє майбутнє!
37. Замість того, щоб враховувати чужі помилки, я повинен зробити свої власні. Раніше їздив на Тойота Секвойя, юзал її п’ять років по нашому бездоріжжю, а тепер продав і купив собі точно таку ж.
38. Google помер після питання: «Де у Перемишлянах знайти проститутку-негритоску».
39. Коли тобі в житті нічого не треба, то обов’язково цим скористається який хер з боку і забере твоє.
40. Найголовніше — не срати тим, хто навколо тебе.
41. Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.
42. Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не потрібні якісь величезні простори. Досить включити фантазію і облаштувати той мінімум, який вже є, щоб відчувати себе краще.
43. Мрію про власний шинок. Я б назвав його «Бардак», час від часів і я з’являвся б там як гість, що сидів з клієнтами, пив би пиво і філософствував про життя.
44. Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові.
45. Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія на те, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.
46. Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!».
47. Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!
48. Що більше хочеш від життя – тим менше воно хоче тобі дати.
49. Сьогодні я живу в найбільш комфортний час, з точки зору фізичної, психологічної, і може, нескромно зазначу — матеріального стану. У мене немає занадто багато, але достатньо, щоб я відчував себе щасливою людиною.
50. Той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити.
Стівен Кінг не тільки жива легенда, але ще і людина, яка спромоглася побороти шкідливі звички і піднятися з самого дна. Подивимося, що він нам скаже.
Єдиний спосіб жити – це жити. Говорити собі: «Я можу це зробити», – навіть знаючи, що не можеш.
Якщо сьогодні ти не здатний нікого любити, спробуй хоча б нікого не образити.
Планета обертається, наскільки ви знаєте. Можна обертатися разом з нею, а можна зачепитися за щось і протестувати, але тоді тебе звалить з ніг.
Час все лікує, хочете ви цього чи ні. Час все лікує, все забирає, залишаючи в кінці лише темряву. Іноді в цій темряві ми зустрічаємо інших, а іноді втрачаємо їх там знову.
Якщо ти один, це ще не означає, що ти псих.
У кожного є щось на зразок лопати для гною, якою у моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбавтеся від неї. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді по ночах з неї виходитимуть мерці.
Люди думають, що багато чого не можуть, а потім несподівано виявляють, що дуже навіть можуть, коли опиняються у безвихідному становищі.
До минулого слід ставитися безжально і спокійно. Ті удари, які нас вбивають, не мають значення. Мають значення тільки ті, після яких ми вистояли і живемо.
Єдиний спосіб підтримувати бесіду з дурнем – це ігнорувати його.
По-моєму, одне з улюблених занять Господа Бога – змушувати діяти тих, хто говорить «ніколи».
Сподівайся на краще і чекай гидот.
Найкрасивіші слова на будь-якій мові – це «Я прощаю».
Будь обережний, коли молишся заради чогось, тому що можеш це отримати.
Все, що здатне змусити вас сміятися тридцять років потому, – не порожня трата часу. По-моєму, це щось дуже близьке до безсмертя.
Всякий вибір зводиться до одного простого питання: бути чи не бути, жити чи існувати.
Якщо ти не будеш контролювати свій гнів, твій гнів контролюватиме тебе.
Коли людина перестає змінюватися, перестає відчувати, перестає любити, вона помирає.
Ми живемо, щоб давати бій кожному новому дню.
Якщо тобі погано одному, то навряд чи з тобою буде добре іншим.
Покращувати світ – важливо, але не менш важливо добиратися до унітазу самостійно.
Удача для дурнів. Це все, на що вони можуть сподіватися, бідолахи.
Пам’ятай, що надія – хороша річ, можливо, навіть найкраща з усіх. Вона не вмирає.
Є такі сльози, які треба виплакати обов’язково, у будь-який час дня і ночі, виплакати, щоб все всередині перегоріло.
Може, є і феї, і ельфи, але пам’ятай: Бог допомагає тим, хто допомагає собі сам.
Чудовий текст Ніки Батхен про кохання. А точніше про те, що 1 + 1 = більше, ніж 2.
Люди разом, поки вони хочуть бути разом. Ні борг, ні честь, ні мораль не приковують однієї людини до іншої. Коли людина хоче піти, піде і від будинку, і від дітей, і від вмираючої каліки. Поки не хоче – залишається поруч.
Коли людина хоче бути разом, ніякі твої недоліки їй не завадять. Коли людина хоче піти, ніякі твої достоїнства її не втримають.
Яким би ти був негарним і непривабливим, знайдеться хтось, кому ти сподобаєшся. Яким би ти був хорошим і бажаним, є хтось, хто відкине тебе.
Якщо тебе відкинули, це нічого не значить. Ти не стаєш гіршим або меншим, нічого страшного насправді не відбувається. Твоя людина є на світі, і вона тебе прийме.
Якщо тебе прийняли, то одного разу ви розлучитеся – не в житті, так в смерті. Дорожи тим, що є, не шкодуй про те, що втратиш, і не бійся втратити.
Радій, що є людина, яка світить тобі. Світи сам: чим більше світла – тим менше страху, чим менше страху – тим менше темряви в душі.
Листок, який хоче повернутися до дерева, може плисти проти течії і летіти проти вітру. Але дерево не приростить його до старої гілки.
Чим більше любиш, чим більше даєш любові, тим більше залишається. Якщо ж, даючи любов, відчуваєш біль або ненависть – значить, ти дав людині отруту в шоколадній глазурі. Навряд чи варто вимагати подяки за такий дар.
Відпускай. Дозволь людині бути кимось крім дзеркала твоєї любові, тим паче, що так воно і є. Розчинятися в коханій людині – рідкісний талант і рідкісне прокляття. Будь собою, будь гідним, забудь про страх – одного разу він все одно повернеться. Але не сьогодні.
Вір. Довіряй. Грій. Дякуй. Не думай про те, що може бути – тільки про те, що тут і зараз, у вогні і воді, під зірками.
Йди до того, як від мертвої любові почне смердіти. Приходь до того, як бажання обернеться одержимістю.
Те, що куплено за гроші, варте тільки грошей. Те, що вимолене, виплакане, відібране і вкрадене, одного разу віднімуть сторицею. Те, що дано з доброї волі, від серця – безцінне.
Як дізнатися, чи людина твоя? Просто. Ти підеш назустріч і зіткнешся з нею посередині дороги. Вона не знала. Ти не кликав. Ви знайшлися. І куди б ви не рухалися раніше, вам тепер по дорозі.
