«Я тимчасова, але ідея, яку я сповідую, — вічна». Десять цитат Ірини Фаріон

У Львові 19 липня у віці 60 років загинула Ірина Фаріон внаслідок вогнепального поранення. Вона була українською мовознавицею, науковицею, блогеркою, громадською діячкою та колишньою народною депутаткою від консервативно-націоналістичного Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Громадське зібрало десять її цитат, якими вона запамʼяталася.

«Мову не знають ті, які або політично упереджені, або розумово відсталі»

У грудні 2012 року політикиня розкритикувала намір українського уряду скасувати обов’язковість дублювання фільмів українською, а також те, що тодішній очільник Кабміну Микола Азаров не володів державною мовою. Вона звернулася до ексглави уряду: «Мову не знають ті, які або політично упереджені, або розумово відсталі. У якій системі координат перебуваєте власне ви?»

«російська — не місцева мова, а принесена винятково через окупацію України»

Це Ірина Фаріон сказала під час виступу у Конституційному суді у грудні 2016 року. Вона була одною з ініціаторів подання щодо визнання «закону Ківалова-Колесніченка» неконституційним.

Цей закон від 2012 року, який зрештою визнали незаконним, передбачав офіційну двомовність у регіонах, де чисельність національних меншин перевищує 10 відсотків. Тоді низка обласних та місцевих рад визначили «регіональною мовою» російську.

«Маша — форма не наша»

У 2010 році Фаріон відвідала дитсадок у Львові, де провела акцію «Утверджуймо державну мову!» Тоді вона розповідала дітям про національну ідентичність.

«Ніколи не називайте Марічку “Маша”, бо Маша — форма не наша. Нехай їде туди, де Маші живуть. У нас вона повинна бути Марічкою. … Якщо хтось раптом Петрика назвав “Петєю”, то він не український хлопчик і має звідси забратися», — казала політикиня.

Після цього тодішній народний депутат та «регіонал» Вадим Колісніченко, який став ініціатором згаданого неконституційного закону, звертався до прокуратури з проханням притягнути Фаріон до відповідальності, мовляв, за дискримінацію за мовною ознакою.

«Я тимчасова, але ідея, яку я сповідую, — вічна, тому що це ідея Нації як самодостатнього суб’єкта світової історії…»

Це Ірина Фаріон сказала в інтервʼю у серпні 2022 року. Вона тоді ще зазначала: «Ми так мало перебуваємо на цій Землі! Якихось 70-80 років. Я не розумію, як можна це марнувати? Як можна не використати той час, щоб віддати все, що маєш?

Моє покликання — нести людям правду про нас самих, про українців, щоб вони стали сильні через видатні українські постаті».

Ось ще кілька цитат з того інтервʼю:

  • «Теперішня війна переконує в одному: шанують лише силу. Слабкі нікому не потрібні»;
  • «Ми зараз платимо і заплатимо ще власне через те, що ми не сягали коренів нашого існування»;
  • «Тому історія повторюється — через незасвоєння уроків і через невідплатні акції українців. У нас ніколи не карають злочинців».

Ще 2008 році політикиня жорстко висловлювалася проти Української православної церкви московського патріархату.

«Я вважаю, що ця структура, яка називає себе московським патріархатом, нічого спільного не має з християнством»

В етері радіо «Ера» вона вказувала: «Це одна з найбільших загроз для вільного і самодостатнього розвитку України. І до того часу, поки ця інституція буде окуповувати Києво-Печерську лавру, до того часу українець буде поневолений».

«Сміялася їм в очі: орлиці не сповідаються перед гієнами»

У 2013 році на питання журналістки телеканалу «Інтер» про політичну біографію Фаріон, себто про членство у комуністичній партії, політикиня засміялася та відповіла: «Орлиці не сповідаються перед гієнами».

Згодом журналісти підписали відкритий лист до ВО «Свобода» Олега Тягнибока з проханням провести виховну роботу з Фаріон. Тягнибок заявив, що мовознавиця назвала гієнами «тих, хто, маскуючись під журналістів, організовує кампанії цькування опозиціонерів».

Пізніше Фаріон підтвердила інформацію щодо її членства у КПРС.

«У 1988 році винятково з мотивів наукового кар’єрного зростання я вступила у це лайно, а у 1989 році відразу за рік я з цього лайна вийшла», — сказала Фаріон в етері радіо «Львівська хвиля» і додала, що це сталося «через усвідомлення цієї помилки».

«Я не річ, я маю крила»

У 2013 році Фаріон розповідала про свій побут та про відвідування салонів краси.

«Звичайно, що жінка має бути красиво одягнена. Красиво одягнений і зі смаком має бути й чоловік, тим більше якщо вони на презентабельних посадах. Але коли з цього робити культ — тоді ти сам стаєш річчю. Але я на річ, я маю крила», — відповідала тодішня депутатка.

Пiдгoтyйтe рiздвянi листiвки тa нaвчiться дякyвaти. 10 нeзвичних пoрaд Влaдики Гyдзякa нa чaс Рiздвянoгo пoстy

Mитрoпoлит Фiлaдeльфiйський Бoрис прoпoнyє нeзвичнi пoрaди нa кoжeн дeнь Рiздвянoгo пoстy. Для цьoгo вiн зaпyстив сeрiю вiдeoпoрaд нa стoрiнцi єпaрхiї y Facebook.

Oсь дoбiркa з 10 нeстaндaртних пoрaд вiд Mитрoпoлитa для вiрян, якi пiдгoтyвaлa Дyхoвнa вeлич Львoвa, пишe Tвoє Miстo.

Пiдгoтyйтe Рiздвянi листiвки

Meнi пoдoбaється oтримyвaти oригiнaльнi Рiздвянi листiвки.  Дeякi мoї дрyзi, нaприклaд, дрyкyють листiвки дo Рiздвa нa звичaйнoмy дoмaшньoмy принтeрi.   Якщo Ви знaйдeтe трiшки чaсy, тo зaoхoчyю Вaс зaписaти пeрсoнaльнy Рiздвянy листiвкy з нaтхнeнними слoвaми дo iнших тa сaмoгo сeбe.

Пiдiть нa прoгyлянкy

Oбeрiть сoбi дeнь, кoли пiдeтe нa прoгyлянкy.  У нaшoмy пaлoмництвi дo дня Рiздвa, рoзiмнiмo нaшi нoги, пoгляньмo нa крaєвид, який нaс oтoчyє, пoдaрyймo сoбi прeкрaснy прoгyлянкy.

Пoчитaйтe кiлькa рядкiв iз Святoгo Письмa, дe йдeться прo Рiздвянi пoдiї

Я хoчy зaпрoсити Вaс прoчити кiлькa рядкiв Євaнгeлiя вiд Лyки, дe йдeться прo пoдiї, якi пeрeдyвaли нaрoджeнню Спaситeля. Читaючи Святe Письмo, Ви вiдчyєтe y свoємy сeрцi тeплo i рoзyмiння тoгo, щo цi пoдiї, oписaнi y Святoмy Письмi, є дyжe рeaльними, дoтичними дo кoжнoгo з нaс y сьoгoдeннi.

Випийтe вoди

Вoдa – цe нaйкрaщий пoдaрyнoк i глибoкий симвoл. Нaшe тiлo y бiльшoстi склaдaється iз вoди, цe прирoдньo, симвoлiчнo. A тaкoж вoдa дyжe вaжливa для пiдтримaння нaшoгo здoрoв’я, a oсoбливo взимкy.

Вiдвiдaйтe хрaм, y якoмy нiкoли нe бyвaли

Зaйдiть всeрeдинy хрaмy, який рaнiшe бaчили лишe ззoвнi.  Є нaдзвичaйнo бaгaтo прeкрaсних цeркoв, спiльнoт, людeй, oб’єднaних християнськoю вiрoю, якi тaкoж пeрeбyвaють в oчiкyвaннi нaрoджeння Спaситeля, якe нeвдoвзi пeрeживaтимeмo y святi Рiздвa. Прийди i пoбaч цeрквy, якy нiкoли нe вiдвiдyвaв. Пeрeкoнaйся, щo дoвкoлa тaк бaгaтo людeй, якi тaкoж пeрeживaють присyтнiсть Бoгa y свoємy життi i є християнaми.

Зрoбiть дoбрy спрaвy

Зрoбiть дoбрy спрaвy: нe для пoкaзy, нe для фeйсбyк-стoрiнки, лишe тe, щo пoбaчить Бoг.

Нaвчiться кaзaти «дякyю» i «пeрeпрoшyю»

У чaсi  Рiздвяних свят ми пeрeбyвaємo рaзoм iз свoїми близькими. Koли я виклaдaв в yнiвeрситeтi, тo кaзaв, щo, мoжливo, нaйбiльшe, чoгo мoжeмo нaвчитичя  y свoємy життi – цe кaзaти слoвa: «дякyю» i «пeрeпрoшyю». У бyдь-якiй мoвi є цi слoвa, бo цe мoвa сeрця.

Святкyйтe свoє життя y Христi

Хoчy зoсeрeдити вaшy yвaгy нa вaжливoстi святкyвaти свoє життя y Христi.  Вaжливo пaм’ятaти, кoли ми бyли oхрeщeнi.  Mи нe мoжeмo пaм’ятaти як цe бyлo, aлe мoжeмo пaм’ятaти дeнь, кoли цe стaлoся. Прoпoнyю вaм зaвжди пaм’ятaти двa нaйвaжливiшi дня y життi: кoли ми нaрoдилися i кoли бyли oхрeщeнi.

Вмiння бyти вдячними

Ствoрiть сoбi списoк iз 25-ти пyнктiв зa якi ви мoжeтe бyти вдячними y свoємy життi.  Зa свoє життя, зa свoїх бaтькiв, зa шкiльний пeрioд, стyдeнствo, пeвнi дoсвiди, вaших дiтeй.  І ви пoбaчитe якi ви нaспрaвдi бaгaтi.  Aджe тe зa щo ми вдячнi y свoємy життi i є нaшим бaгaтствoм.

Пристyпiть дo Спoвiдi

Moя прoпoзицiя для вaс – пристyпiть дo Спoвiдi. Знaйдiть нaгoдy пoдивитися нa сeбe y дзeркaлo, спрoбyйтe пoдyмaти щo є y вaшiй дyшi, y вaшoмy сeрцi.  Я стaрaюся пристyпaти дo Спoвiдi рeгyлярнo, цe oдин з нaйвaжливiших мoмeнтiв y мoємy дyхoвнoмy життi.

Українські мелодійні вірші та поезія про весну

Українські вірші та поезія про весну, які покажуть вам красу весняної пори. Ці вірші зачаровують своєю мелодійністю, тому що мова поезії нижчезгаданих авторів спромоглась подарувати відчуття гармонії та привернути увагу до краси навколо.

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
уквітчала її рястом,
барвінком укрила.
І на полі жайворонок,
соловейко в гаї землю,
убрану весною,
вранці зустрічають…
(Т. Шевченко)

Весняні пісні
Веселиться земля,
Зеленіють поля,
Розвилися гаї і діброви;
Соловейко в садку
Тьохка пісню дзвінку;
Од квіток дух несеться чудовий.
А повітря легке
І проміння палке
В серці мрії роєм підіймають;
І мов сила нова
У грудях прибува,
І в душі якісь співи лунають.
Все збудилось од сну,
Зустрічає весну…
І розкішна природа Вкраїни
У величній красі
Вабить погляди всі,
Наче личко вродливе дівчини.
(В. Самійленко)

Весняні дарунки
Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.
Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.
По жмені ластовиння
весна дарує дітям,
а мамам — ранки сині
та перші ніжні квіти.
Річкам дарує воду,
зернинам — теплу землю,
а сіячам — роботу,
почесну і веселу.
(А. Костецький)

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
(Леся Українка, “Давня весна”)

Травень
По травах шовкових,
Лісах та дібровах
Травень блукає,
На сопілці грає,
І де він проходить –
То там жито сходить,
У садочках пишно
Розцвітають вишні.
В малих козенят,
Веселих ягнят
Прорізались трішки
Молоденькі ріжки.
(О. Коваленко)

Там, де неба блакить, де струмок жебонить,
І цвіркун ні на мить не змовкає,
Де лиш тиша одна, де нікого нема,
Чиясь мрія на когось чекає.
Там у травах густих чийсь загублений сміх
Журно ранок в тумані купає.
Вітер тихо між кіс золотистих беріз
Сам собі про кохання співає.
Линуть ніжні слова, де квітує трава,
Де когось чиясь мрія шукає.
Де квіток ще нема, де луна ще німа,
Хоч так хоче гукнути “Кохаю!”
Не гукне, не гукне – літо швидко мине,
Й посивіє вона самотою.
Без стежок по снігах, чиєсь щастя в сльозах
Буде тихо блукати горою.
(Т. Угрин)

Сніговій
А весна починається снігом –
Березнево сліпучо-сліпим…
Ще по ньому ніхто не проїхав
І нічого ніхто не зліпив.
Він сьогодні розтане під вечір,
Але зараз, у цей сніговій,
Я люблю снігові твої плечі
І обійми твої снігові…
(О. Лозова)

Сріблиться дощ в тоненькому тумані,
Як ниточка в прозорім полотні.
А сонце по його блискучій грані
Тече і душу сповнює мені.
Зустрінь мене. Я повен пожадання
Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання
Ти поглядом ласкавим зупини.
Моя печаль тебе не поневолить,
А тільки радісний розбудить щем,
Немов цього туману срібна волоть,
Замаєна і сонцем, і дощем.
(Д. Павличко)

Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйві іскриться.
Чи не пора нам летіти, маленька,
В ярій пшениці шукати гнізденька?
Буде в колоссі воно, як у сонці,
Буде гойдаться в моїй колисоньці,
Я ж над тобою спинюся в блакиті,
Співи свої розпочну дзвонковиті.
Всі літаки, всі літаючі блюдця,
Всі вертольоти круг мене зберуться.
– Слухайте, – скажуть залізні і ниці, –
Жайвір співає для жайворониці!
(Д. Павличко)

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
(Леся Українка)

Я від сонця заховалась –
а воно мене знайшло!
Де дістало –
цілувало,
поки маком зацвіло,
зашарілось,
завстидалось
і – втекло!
(Н. Трохим)

…весна пробивається золотом
лишає на дереві плями
вкриває імлою скло
вона авітамінозна
проте уперта мов трактор
і репається насіння
і вгору жене хлорофіл
як ми поведемося – хтозна
бо в кожного є ризик-фактор
і завше є фактор іскріння…
(Юрко Іздрик)

До мого вікна
Підійшла весна.
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.
Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло…
(Д. Павличко)

Дощі програють по городах гаму.
Трусне зелені кучері весна.
Педалі днів натисне під ногами –
і заспіває пташка голосна.
Засяють ночі зорями жасминно.
А срібний дощ підніме жалюзі –
півонії, рожеві, як фламінго,
стоять в городі на одній нозі.
(Л. Костенко)

Прийде весна, говорили вони,
кинемо все й поїдемо звідси.
Заходячи в ніч, як у власні сни,
дістанемось її глибини.
Відстань? Що таке, зрештою, відстань.
(С. Жадан)

Весна! весна! — від поночі до рання.
Весна — в вікно, на дах, на капелюх,
весна в колючі воронові гнізда,
весна на кригу і від берегів —
на течію, на вир, на чорториї
весна правує серцем, як веслом,
весна збігає і збігають роки,
вже й вечори попереду біжать.
(В. Стус)

Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten.
(Ю. Андрухович)

10 цитат Любомира Гузара про дисципліну, дітей та батьків

Бaгaтoрiчний кeрiвник Укрaїнськoї грeкo-кaтoлицькoї цeркви Любoмир Гyзaр нaрoдився 26 лютoгo 1933 рoкy y Львoвi. Tyт зaкiнчив нaрoднy шкoлy тa пeрший клaс гiмнaзiї. У 1944 рoцi сiм’я змyшeнa бyлa пoкинyти Укрaїнy, a y 1949 рoцi пeрeїхaлa дo СШA.

Maйбyтнiй oчiльник УГKЦ вивчaв фiлoсoфiю в Koлeгiї святoгo Вaсилiя, дe в 1954 рoцi oдeржaв стyпiнь бaкaлaврa. Бoгoслoвськi стyдiї вiдбyв y Вaшингтoнськoмy кaтoлицькoмy yнiвeрситeтi. У 1958 рoцi йoгo висвятили нa свящeникa для слyжiння в Стeмфoрдськiй єпaрхiї.

В 1969 рoцi пeрeїхaв дo Римa для прoдoвжeним бoгoслoвських стyдiй, якi зaвeршив дoктoрoм бoгoслoв’я в 1972 рoцi. У 1993 рoцi пoвeрнyвся дo Укрaїни. Чeрeз три рoки йoгo признaчили єпискoпoм-пoмiчникoм гoлoви Укрaїнськoї Грeкo-Kaтoлицькoї цeркви.

Нaдзвичaйний Синoд Єпискoпiв УГKЦ oбрaв йoгo вeрхoвним aрхиєпискoпoм УГKЦ y 2001 рoцi. Toдi ж Пaпa Івaн Пaвл ІІ признaчив йoгo кaрдинaлoм кaтoлицькoї цeркви.

Oфiцiйним кeрiвникoм УГKЦ Любoмир Гyзaр прoбyв дeсять рoкiв. Чeрeз пoвaжний вiк тa стaн здoрoв’я вiн звeрнyвся дo пaпи Бeнeдиктa XVI прo зрeчeння й oтримaв згoдy 10 лютoгo 2011 рoкy.

Щирий, вiдвeртий, дoбрий дo всiх i кoжнoгo…

1. Батьки мусять ставитися до своєї дитини як до людини, тобто дати їй відчути, що вона людина. Завдання, безумовно, дуже складне, але, знехтувавши ним, можна поставити дитину на фальшивий шлях.

2. Необхідний елемент – це виховувати дитину в атмосфері тепла і мудрої любові. Діти, які цього не одержали, – це ті, що в той чи той спосіб тікають з дому і блукають вулицями наших міст.

3. Нещаслива та дитина, між батьком і матір’ю якої є постійна незгода та непорозуміння, а ще гірше, коли батьки знущаються з дитини – як у фізичному, так і в моральному плані.

4. Бaтьки, зaкoхaнi в грoшi, мoжyть нaвiть свiдoмo пeрeдaти дiтям свiй мaтeрiaлiстичний свiтoгляд.

5. Пeрeдaвaння пoзитивних чи нeгaтивних вaртoстeй вiдбyвaється прирoдним шляхoм: щo бaтьки дyмaють, прo щo гoвoрять, як пoвoдяться – фoрмyє їхню дитинy.

6. Бeзyмoвнo, дитинa мaє вiдчyти, щo її люблять, aлe бaтькiвськa любoв пoвиннa бyти, нaвaжyюся скaзaти, мyдрoю.

7. Рoзпeщeнa дитинa рaнiшe чи пiзнiшe пoчyвaтимeться нeщaснoю, тoмy щo нe зaвжди змoжe oтримyвaти всe тaк лeгкo, як їй цe вдaвaлoся в дитинствi.

8. Батько й мати, створюючи атмосферу любові, повинні дати відчути дитині її гідність і гідність інших людей – старших і таких самих, як вона, дітей.

9. Дисципліні повинні підпорядковуватися всі члени сім’ї, передусім батьки: на все є свій час і щодо всього певна позиція.

10. Кожну дитину належить виховувати в дусі бажання робити добро іншим, чи батькам, чи товаришам, чи братам і сестрам.

Як гідно жити: 10 “не можна” від Василя Сухомлинського

Василь Сухомлинський є автором 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Пропонуємо ознайомитися з 10 “не можна”, які письменник залишив усім, хто хоче прожити гідне життя.

Багато творів українця було перекладено на 53 іноземні мови, його праці видавалися в Англії, Китаї, Японії, Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі та багатьох інших країнах.

Основний акцент у своїй діяльності Сухомлинський робив на виховання та навчання молоді, педагогізації батьків.

1. Не можна ледарювати, коли всі працюють; ганебно байдикувати, розважатися, коли – ти добре знаєш про це – старші покоління працюють і не можуть дозволити собі відпочинку.

2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми – це величезне блюзнірство; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, – патріотизм, справжня любов до жінки і старість.

3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо з старшими; не гідно людської мудрості й розсудливості поспішно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять старші; якщо в тебе просяться на язик якісь сумніви, придерж їх у голові, подумай, розміркуй, а потім спитай у старшого ще раз – спитай так, щоб не образити.

4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі… У товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права вимагати нічого.

5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, – кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг. Умій відмовитися від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі; думка про право на якусь свою винятковість – це отрута твоєї душі; велике щастя відчувати нетерпимість до цієї отрути.

6. Не можна робити того, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь на стороні; кожний свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони; особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти напоказ свої домагання: мати і батько ніколи не забувають про тебе; якщо ти не на очах у них, вони думають про тебе більше, ніж тоді, коли ти крутишся поруч; пам’ятай, що в матері і батька є свій духовний світ, вони іноді хочуть залишитися наодинці з собою.

7. Не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам – твоє слово, твоя усмішка, твоя присутність – єдина її радість; чим ближчий кінець людського життя, тим гостріше переживає людина горе своєї самотності; залишати одиноким дідуся, старого батька, навіть і тоді, коли ти сам уже став старим, – нелюдяне, дико; пам’ятай, що в житті людини настає такий період, коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування, в неї вже не може бути.

8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавшися з ними, не дочекавшися від них побажання щасливої дороги і не побажавши їм щасливо залишатися.

9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний, невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу сама і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі; людська трапеза – це не вгамовування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин; люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на стіл спиратися; за столом відбувається цікаве духовне спілкування людей; якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.

10. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинен першим привітати його, зустрівшись, а прощаючись, побажати доброго здоров’я; у цих правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності; не вміючи поважати її, ти уподібнюєшся невігласу, який плює у прекрасні хвилі моря; море величезне у своїй величі і красі, і цим ти його не зневажиш, не принизиш, а тільки зганьбиш себе.

Три сита: притча про те, чи варто говорити усе, що заманеться

Один чоловік запитав у Сократа:

– Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

– Зачекай, – зупинив його Сократ, – просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.

– Три сита?

– Перш, аніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?

– Ні, я просто чув це.

– Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просій через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?

– Ні, навпаки.

– Виходить, – продовжував Сократ, – ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?

– Ні, в цьому немає необхідності.

– Отже, – підсумував Сократ, – в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ані користі. Навіщо тоді говорити?

15 висловлювань, які варто перечитувати щоранку

1. Той, хто не може розташовувати 2/3 дня особисто для себе, може називатись рабом. (с) Фрідріх Ніцше

2. Не має сенсу наймати тямущих людей, а потім вказувати, що їм робити. Ми наймаємо тямущих людей, щоб вони говорили, що робити нам. (с) Стів Джобс

3. Той, хто хоче бачити результати своєї праці негайно, повинен йти в шевці. (с) Альберт Ейнштейн

4. Завжди вибирайте найважчий шлях – на ньому ви не зустрінете конкурентів. (с) Шарль де Голль

5. Правильне рішення, прийняте із запізненням, є помилкою. (с) Лі Якокка

6. Якщо ви вважаєте, що навчання коштує дорого, спробуйте дізнатися, скільки коштує невігластво. (с) Роберт Кійосакі

7. Якщо ваша єдина мета полягає в тому, щоб стати багатим, ви ніколи не досягнете її. (с) Джон Девісон Рокфеллер

8. Гроші не зроблять вас щасливішими. У мене зараз 50 000 000, і я так само щасливий, як і тоді, коли у мене було 48 млн. (с) Арнольд Шварценеггер

10. Не кажи, що працюєш. Покажи, що ти заробив. (с) Томас Роберт Дьюар

11. Хто працює цілий день, тому ніколи заробляти гроші. (с) Джон Девісон Рокфеллер

12. Рецепт успіху: вчіться, поки інші сплять; працюйте, поки інші бовтаються без діла; готуйтеся, поки інші грають; і мрійте, поки інші тільки бажають. (с) Вільям А. Уард

13. Давно відомо, що 20% людей роблять 80% роботи. Нещодавно з’ясувалося, що 80% людей вважають, що вони входять в ці 20%. Автор невідомий

14. Переконувати людей придбати те, що їм не потрібно, на гроші, яких у них немає, щоб справити враження на тих, кому до цього немає ніякого діла, – сьогодні це шахрайство стало воістину віртуозним. (с) Віктор Папанек

16. Ви будете мати все, якщо не будете переживати, кому дістануться нагороди за ваші заслуги (с) Бенджамін Франклін

Вірші Ліни Костенко про кохання

Ліна Костенко – це відома українська письменниця-шістдесятниця. Її вірші про кохання наповнені високими почуттями, змушують задуматися про свій життєвий шлях. Інтимна лірика українки вражає та зачаровує.

Моя любове!

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Моя любове!

Спини мене отямся і отям

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю

Романтичний Львів. Фото: Sayida Goncharuk

Очима ти сказав мені: люблю

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Ти дивишся. А я вже – як на трапі…

Ти дивишся. А я вже – як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по «Гаусівській шляпі»:
отак-от – «здрастуй», а отак – «прощай».Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
О це і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.

Поцілунок у Львові. Фото: Алексей Шароватов

Не говори печальними очима…

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола…
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам’яті — коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

Я хочу знати, любиш ти мене…

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

Романтичний Львів. Фото: Vitaliy Vorona

Я дуже тяжко Вами відболіла

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

У світі злому і холодному…

У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

Розкажу тобі думку таємну

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Фото: Oleksandr Milkovych

Двори стоять у хуртовині айстр

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

Світлий сонет

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Осінній день березами почавсь

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Цінні думки Василя Симоненка. До річниці народження поета

Український поет Василь Симоненко народився на другий день різдвяних свят – 8-го січня. Видатний поет і журналіст, своїми текстами він відстоював найкращі людські та українські цінності. Як в епоху 60-их, так і нині, його гострі рядки та лірика не втрачає актуальності.

Український контент пропонує згадати деякі з думок поета…

Є три категорії брехунів: одні брешуть, щоб мати з цього моральну чи матеріальну вигоду, другі брешуть, аби брехати, а треті служать брехні, як мистецтву.

Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька для нормальної людини.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.

На світі той наймудріший, хто найдужче любить життя.

Благородна брехня возвеличує правду.

Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.

В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.

Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому.

Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.

Живе той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.

Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.

Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Ти знаєш, що ти – людина…

https://www.youtube.com/watch?v=Xe6v4-w07dQ

Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Задивляюсь у твої зіниці

https://www.youtube.com/watch?v=dneHxgHCYrg

 

Чотири українські легенди про Святого Миколая

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.
Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А так як він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

* * *

Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.
А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.
Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.

* * *

Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: “Святий Миколо, врятуй моє дитя!” Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.

***

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей.
Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.
Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.
Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму – робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.
Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.
– Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? – питає Миколай.
– Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.
Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:
– Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?
– Ні…
– Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
– Ні…
– А може, ти хочеш грошей багато?
– Теж ні.
– Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.
На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:
– Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.
Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері – це єдине, чим важко обдарувати сиротину.
Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю батьківською.