Позначка: Винники

У ці березневі дні Україна святкує День народження нашого славного Кобзаря. Фотографії Старого Львова знайомлять нас із матеріалом про один із найстаріших на наших теренах пам’ятників Тарасу Шевченку, що встановлений у Винниках.

У 1913 році пам’ятник встановили там з ініціативи товариства «Просвіта». Проект робив відомий галицький архітектор Олександр Лушпинський. Скульптурну композицію виконали з білого каменю-пісковика: погруддя на високому постаменті, два бічні фестони обрамлені в півколі.

До сьогоднішніх днів цей пам’ятник не достояв, бо його поруйнували вже через 5 років після встановлення — у 1919 році.

Тут ми зосередимось на другому “народженні” монументу, що відбулося 29 березня 1925 року, адже попередника сьогоднішнього було зруйновано поляками у 1919 році.

Про те, як проходило відслонення пам’ятника Тарасу Шевченку та яких зусиль довелося докласти задля можливості повторного встановлення монументу читаємо у газеті “Діло” № 78 від 9 квітня 1925 року (текст подано оригінальним).

Історія і відновлення пам’ятника Т. Шевченка у Винниках.

За ініціятивою тодішнього голови читальні “Просвіти” нотаря Вол. Левицького в 1912 р. завязався комітет громадян Винник дня збудування пам’ятника Шевченка. Проєкт памятника викінчив інжинір-архітект Лушпінський. Читальня “Просвіти” відступила площу під пам’ятник а громадяне Винник зложили понад 2.000 кор., коштом яких вибудовано пам’ятник. Відслонення відбулося в червні 1913 р. при великім здвигу народа з повітів львівського і сусідніх. Зі Львова привіз учасників окремий потяг. Були навіть заступники української краківської громади (Богдан Лепкий).

В листопаді 1918 р. місцеві польські підростки за намовою, які їх сторожили, приставили драбину і молотками відбили ніс і вуха погруддя. Коли в квітні 1919 р. другим наворотом Поляки заняли Винники, тоді долотами відбито ціле лице погруддя. (Хто і під чиїм проводом, пропускаємо з огляду на цензуру. Світлини знищеного памятника переховані, як також і саме погруддя).

Ідею віднови памятника повзяло громадянство Винник 1920 р. і на віднову призначено чистий зиск з 1-го повоєнного Шевченківського концерту, який уявляв собою на тодішній час поважну суму, за яку сплачено площу “Сокола” з тим, що “Сокіл” має рівновартно причинитись до віднови памятника.

В 1924 року утворено комітет віднови, головою котрого був господар Тома Маґаляс; нове погруддя виконав артист-різьбар Коверко і 7. мая 1924 р. вніс комітет просьбу до староства на дозвіл святочно відслонити памятник в день 25. травня 1924 р. Кількакратні депутації одержали відмовну відповідь.

Відклик до воєвідства та депутація комітету під проводом п. Климкевича у воєводи була рівнож безуспішна. На закиди депутації, що воєвода не відноситься до Українців так як до Поляків, бож дав зізволення на відслонення памятника Бартоша Ґловацького з процесіями, музиками та иншими парадами і на заміти, що Винники — село чисто українське і що така поведінка викличе обурення з боку українського громадянства, воєвода давав відповідь, що він мусить числитися з “z opinią narodowości polskiej”. Обіцяв дати дозвіл щойно в осени, якщо польсько-українські відносини “поправляться” і то лише на льокальне скромне відсвяткування. Депутація не згодилася на це і заявила, що на знак протесту забє новий памятник дошками, шо дійсно негайно зроблено.

Місцевий комісар зажадав від голов комітету усунення дощок до трьох днів. Комітет відмовив жаданню комісаря та вислав депутацію до староства. Староство годилося на відслонення та лише льокальне. Комітет вніс знову подання в жовтні 1924., яке староство полагодило 28 березня 1925. дозволяючи на відслонення в розмірах обмежених без запрошування замісцевих учасників з такою програмою свята: 1. Відспівання “Заповіту” Т. Шевченка. 2) Промова о. декана Гр. Гірняка. 3) Відслонення памятника Т. Шевченка. 4) Зложення вінців місцевими українськими товариствами. За додержання умов цього дозволу і збереження спокою та публичного порядку староста зробив відповідальним комітет.

Дня 29. березня по богослуженню в церкві рушив величавий похід пул. Шевченка в слідуючім порядку: на чолі сокільська місцева музика, чета Сокола, відпоручники з вінцями, делєґати місцевих товариств, далі громадянство Винник. Народу було около півтора тисячки. Під памяником відспівав місцевий хор “Заповіт”, промову мав о. декан Гірняк; підчас його промови, голова комітету Т. Маґаляс відкрив погруддя Шевченка. Складано вінці: від читальні “Просвіти” Кружка УПТ, Сокола, Кооперативи та від кол. членів української армії. Місцева сокільська музика відіграла “Боже великий єдиний” а публика відспівала “Ще не вмерла Україна” розійшлися додому. Зі Львова загостив на свято голова “Просвіти” дир. М. Галущинський.

Вечером тогож дня о год. 7. відбувся Шевченківський концерт. Промовляв голова місцевої чит. “Просвіти” Степан Кіяк, далі слідували вокальні точки мішаного місцевого хору під вмілою батутою діріґента п. Василя Сохора при фортепяновім супроводі п. Льва Туркевича зі Львова, який своїми двома гарно відіграними сольовими точками причинився до більшого звеличання свята.