Про історію львівського трамвая відомо багато. Проте про його першого керівника Йосифа Томицького, який очолював підприємство майже 30 років і на честь якого було названо у Львові вулицю, широкому загалу відомо дуже мало. «Форпост» розповідає про цю непересічну людину.
Перший трамвай на вулицях Львова з’явився в листопаді 1879 року. Був він не електричний, а кінний. Маленькі трамвайні вагончики тягнули, як писала тодішня львівська преса, «порядні шкапи». Кінний трамвай збудувало приватне Трієстинське трамвайне товариство. Всього було дві лінії, які постали до 1881 року – від залізничного вокзалу до площі Митної та на Підзамче. Дуже скоро експлуатація трамвая на кінній тязі показала, що складний львівський рельєф створює багато проблем для кінного трамвая – для того, щоб тягнути трамваїв вгору по Городоцькій впрягали додаткових коней.
ХІХ століття було століттям прогресу. Уже через кілька років після запуску кінного трамвая у Львові було запропоновано замість коней застосовувати для приведення в дію трамвайних вагонів невеликі тендер-паровози. Інженером «Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці» Густавом Гейером був навіть розроблений детальний план ліній парового трамвая у Львові, проте він не був втілений у життя, адже паровий трамвай забруднював би повітря. Такої вади був позбавлений трамвай електричний.
Перший електричний трамвай в світі був фактично ровесником Львівського кінного. У 1880 році військовий інженер Федір Аполонович Піроцький (українець за народженням, народився у Лохвиці Полтавської губернії) у Петербурзі продемонстрував публіці перший в світі вагон електричного трамвая, перероблений із вагону кінки. Вагон живився струмом через рейки. Практично одночасно із Піроцьким в Німеччині перший трамвай побудував Вернер Сіменс.
Про електричний трамвай стало відомо і у Львові. Його палким прихильником став уславлений професор електротехніки із Львівської політехніки Роман Дзеслевський. Разом із головним архітектором Львова Юліаном Гохбергером професор Дзеслевський здійснив мандрівку містами Європи, де уже працював електричний трамвай. За наслідками поїздки вони опублікували свій звіт у якому доводили, що саме електричний трамвай потрібний Львову із його складним рельєфом.
У 1893 році львівський магістрат остаточно прийняв рішення про будівництво у Львові електростанції, трамвайного депо і трамвайної лінії від залізничного вокзалу до т.зв. «Площі Виставки» на території теперішнього Стрийського парку. Будівництвом трамвайного депо зайнявся львівський архітектор А. Каменобродський (воно і нині стоїть на перехресті вулиць Вітовського та Сахарова). Будівництво трамвайної лінії і електростанції доручили фірмі «Сімменс і Гальске», яка і запросила до Львова свого молодого фахівця Йосифа (Юзефа) Томицького, який залишився у нашого місті до останніх днів свого життя.
Щодо місця народження «батька» львівського трамвая Йосифа Томицького, є дві версії. Дослідник електрифікації Львівщини Андрій Крижанівський встановив, що Йосиф Томицький народився у Білій Церкві на Київщині 22 січня 1863 року, але після польського повстання, яке того року вибухнуло в Російській Імперії, він разом із батьками переїхав до Познані, яка була під владою Німеччини. Польські дослідники ж вказують місцем народження саме Познань.
Свою освіту Йосиф Томицький почав здобувати у Познані. Далі він навчався на інженера-електротехніка в технічних університетах німецьких міст Карлсруе та Бонна. Фахову кар’єру він розпочинав на будівництві залізниці Відень – Баден-Баден та в Будапешті на будівництві першого в континентальній Європі метрополітену.
В кінці 1893 року молодий інженер переїздить до Львова, де керує будівництвом першої електростанції постійного струму та трамвайної інфраструктури. Паралельно до своєї роботи в галузі енергетики та електротранспорту, Йосиф Томицький також не полишає наукову роботу. Він стає членом Львівського політехнічного товариства, у якому в 1908 році засновує спеціальну електротехнічну секцію.
У 1894 – 96 роках керівництво Львівським трамваєм та електростанцією здійснює представник фірми «Сімменс і Гальске», паралельно із цим йде передача нового підприємства в управління і власність міста – щодо електричного трамвая львівський магістрат вирішив не повторювати помилки із приватним кінним трамваєм, а зразу після запуску трамвая викупив всю інфраструктуру у власність міста. Остаточний перехід львівського трамвая із електростанцією під владу міста відбувся 1 серпня 1896 року, саме тоді директором Львівського трамвая став Йосиф Томицький, він змінив на цій посаді німця Керна.
На той момент трамвайна мережа Львова складалася із двох трамвайних ліній. Перша сполучала залізничний вокзал із центром міста і площею Виставки (вул. Івана Франка), друга відгалужувалася від неї там де нині стоїть пам’ятник Шевченку і через площу Ринок і Підвальну тягнулася на Личаків (до нинішньої вулиці Мучної). Ця лінія на Личаків мала відгалуження до Личаківського цвинтаря.
Уже в останні роки ХІХ століття львівський трамвай став дуже популярним видом транспорту, тому почали використовуватися причіпні вагони. Трамвайні лінії тоді не мали розворотних кілець, отож трамваї фірми братів Сіменсів мали дві кабіни в «голові» та «хвості» вагона. Кабінами, правда, робочі місця вагоноводія було назвати важко. Це був просто майданчик із дашком. Водій керував вагоном стоячи. Особливо важко було взимку.
Недоліки цих вагонів врахував Йозеф Томицький при замовлені нових трамваїв на заводі «Sanovag» в місті Саноку на території теперішньої Польщі. Нові вагони, які почали прибувати до Львова у 1903 році, уже мали засклену кабіну.
Уже в перші роки Йосиф Томицький показав свою високу фаховість. У перші роки ХХ століття постала необхідність запровадження електричного освітлення вулиць і будинків Львова. Технічна проблема полягала в тому, що трамвайна електростанція видавала постійний струм напругою 600 В (змінний струм тоді іще мало використовувався), а для освітлення потрібна була напруга в 200 В. Разом із професором Дзеслевським Йосиф Томицький знайшов вихід – в підвалі Оперного театру, будівництво якого нещодавно завершили влаштували розподільчу підстанцію, яка мала велику акумуляторну батарею із трьох секцій, з’єднаних послідовно. Від електростанції до Опери проклали підземну кабельну лінію, яка подавала на батарею напругу в 600 В. В будинки і для освітлення напруга подавалася із клем секцій батареї – це якраз і було 200 В.
Швидкий розвиток міста Львова уже в середині 1900-х років потребував модернізації як енергогосподарства, так і транспортної мережі. Йосиф Томицький укладає план розвитку енергетичного і трамвайного господарства. Він передбачає будівництво нової потужної електростанції змінного струму на Левандівці – Білогорші (біля залізничних колій на Мостиська, Стрий і Раву-Руську), а також потужну розбудову трамвайних ліній. В першу чергу було заплановано викупити лінії кінного трамвая і провести їх електрифікацію, паралельно із цим збудувати трамвайні лінії на Францівку (район Коновальця), Високий Замок та по вулиці Зеленій і Кохановського (Костя Левицького) до Личаківського цвинтаря, де вона мала з’єднатися із існуючим відгалуженням. На другому етапі трамвайні колії мали прийти на Замарстинів і Підзамче, а на третьому – сягнути Брюхович.
Копія мапи розбудови нових трамвайних ліній, розроблена Йосифом Томицьким і нині зберігається у трамвайному депо Львова. На ній можна розгледіти навіть трамвайну лінію в напрямку сучасного Сихова!
Частково плани Йосифа Томицького були скориговані. Нову електростанцію вирішили будувати на Персенківці, неподалік залізничної лінії на Чернівці. Ясна річ, що в напрямку електростанції теж мала постати трамвайна лінія вгору по вулиці Івана Франка. Електростанція на Персенківці існує і досі. Тепер це львівська ТЕЦ № 1. Вона вступила в дію в кінці 1900-х років.
Цікаво, що іще 110 років тому, в 1909 році у Львові міг з’явитися тролейбус. Ініціатором будівництва лінії «рогатого» виступив саме Йосиф Томицький. Нагадаємо, що перший тролейбус з’явився практично одночасно із трамваем – в 1882 році Сімменс в передмісті Берліна Галензее випробовував новий вид електротранспорту із живленням від контактної мережі. Це і був попередник тролейбуса – електричний візок «Електромот», який живився від двух контактних дротів по яким пересувалася спеціальна струмознімна каретка. Притаманні тепер для тролейбуса «роги» (правильна назва – штанги) винайшов у США бельгієць Шарль Ван Депуле. На території Австро-Угорщини перші тролейбусні лінії постали в містах Чехії, зокрема у Будейовіцах.
Створення тролейбусної лінії у Львові обговорювалося у зв’язку із планами будівництва лінії на Високий Замок. На думку Томицького, значні ухили на сучасних вулицях Лисенка, Гуцульській і Кривоноса робили тролейбус із гумовими шинами на колесах більш оптимальним видом транспорту, а ніж трамвай із гладкими сталевими колесами, які котяться по гладким рейкам. Окрім лінії на Високий Замок Томицький пропонував прокласти тролейбусну лінію по вулиці Героїв Майдану і Стрийській до верхньої частини Стрийського парку. Проте, нажаль, у магістраті не підтримали ідею із запровадженням нового виду транспорту. І на Високий Замок поїхали трамваї.
Зауважимо, що уже перед Першою світовою війною у Львові протяжність трамвайних колій була більшою, а ніж у 1986 році (до відкриття трамвайної лінії по вулицям Сахарова та Княгині Ольги). Дві збудовані іще тоді трамвайні лінії (вгору по вулиці Івана Франка та на Високий Замок) були закриті на початку 1970-х років. Станом на останній рік перед Першою Світовою львівські трамваї перевозили більше 31 мільйона пасажирів. І це при тому, що у Львові тоді мешкало біля 220 тисяч людей.
Зауважимо, що за директорства Йосифа Томицького робота в трамвайному підприємстві була дуже престижною і високооплачуваною. Це стосувалося не тільки водіїв і кондукторів, але й колійників та ремонтників. Томицький вважав, що якісної роботи від працівників можна вимагати тільки тоді, коли вони отримують достойну зарплатню і мають добрі умови праці. Йосиф Томицький започаткував для працівників трамвая і електростанції безкоштовне медичне обслуговування. Більше того, для трамвайників було споруджено службове житло, на підприємстві було створено профспілку, касу взаємодопомоги. На підприємстві було створено «народну читальню», хор та оркестр.
У 1908 році Йосифа Томицького обирають віце-президентом Львівського Політехнічного товариства. За значний вклад у розбудову електромереж Львова він був нагороджений польським урядом Хрестом Доблесті. На Першому з’їзді польських електриків у Кракові був обраний керівником асоціації, яка об’єднала трамвайні підприємства і приміські залізничні лінії Польщі. Також він став віце-президентом міжнародної асоціації трамвайщиків Йозеф Томицький також брав участь у роботі багатьох наукових організацій, зокрема – Національної ради з електротехніки, Польського товариства електротехніки та Національної ради по залізницям.
Йосиф Томицький продовжував керувати Львівським трамваем і електростанцією і під час Першої світової війни. На початку 1920-х він керує процесом післявоєнної відбудови трамвая і системи енергопостачання, організовує будівництво нових трамвайних ліній.
У середині 1920-х років, після смерті свого єдиного сина Станіслава Йозеф Томицький тяжко заховрів і виїхав на лікування до санаторію у Мерано до Італії. Тут він і помер в день свого 22 січня 1925 року від сердечного приступу. Похований у сімейному склепі у Кракові.
Після смерті Йосифа Томицького на його честь до 40-річчя львівського електричного трамвая було перейменовано у 1934 році частину вулиці М. Коперника (від вулиці Леона Сапєни (нині С. Бандери) до Пелчинської (Вітовського)).
Дружина Йозефа Томицького – Ядвіга Петрашицька-Томицька (1863 – 1931) була відомою у свої часи польською письменницею.
Нині, у рік 125-річчя електричного трамвая ми іще раз згадуємо видатного інженера, керівника та вченого. Зараз львівський транспорт потребує саме таких керівників, як Йосиф Томицький.
