Свята на порозі. І які би кризи не були в країні, а в Галичині на празники столи вгинаються, бо кожна поважна газдиня не може зганьбитися перед рідними та гостями, а її страви мають бути найліпші і їх має бути багато. Такими є особливості галицьких святкувань від Романа до Йордана. Усе це тонко і з гумором підмітив галичанин Володимр Гевко.
Галичани схиблені на їжі. Всі гештальти, потяги, сексуальні девіації, всі очікування від життя і його система координат – зосереджені в харчах, їх кількості та різноманітності.
З видатками галичан на їжу можуть зрівнятись хіба шо видатки на євроремонти. Айфони та автівки ніщо, порівняно з палітрою голубців, холодців, шинок і салатів на галицькі свята.
Цілий тиждень до Різдва, під акомпанемент реклами Фесталу по телевізору, молоді і старі галичанки готуються до прийому гостей.
Обсмалені свині лежать копитами до неба.
Галицька свиня як Лєґо, миттєво розлітається на шинки, бочки, ковбаси, кров’янки, шпікачки, відбивні, сальтисони, шкварки, тушені мозки, заливні язики, холодці, рулети з вух, смажені нирки і серця, тушену печінку, запечені ребра та ще з добрий десяток страв, немислимих в решті світу.
Як біблії, розгортаються засмальцовані книжки з рецептами, дрібно списані ручками усіх кольорів, демонструючи численні рецепти пляцків, запіканок, медівників, штрудлів,тортів, наполєонів та вишиванок, перекладанців і рулетів, грибочків, кукурудзок, горішків і сухарів.
Дверцята холодильників підперті штахетами, стримуючи навалу продуктів, куплених «на свята»: два відерця майонезу, варена ковбаса, три слоїчки зеленого горошку, шість пачок масла.
Вариться капуста на голубці, ноги на холодець, треться хрін на цвітлі, і мак на кутю.
Самогонка давно вигнана і закрита в коморі, «бо та сволота і мерлому би з вуха випив», куплене в магазині вино «сего року дороге купила, по 50 гривнів».
Випечені 30 бляшок хліба, двері в новій кімнаті, там, де все зимно, вже відкриваються сантиметрів на 30, так щоб тільки пройти боком акуратно і ще докласти харчів.
Десять тарілок холодцю на підлозі, мидниця шинок, випічка, стигне кисіль. З-поміж Евересту вишитих подушок на те все з образів дивиться Матірбожа.
І не дай Бог шось з того зачепити «най, бо то на свята!»
Виміняні дрібні гроші по 5 і по 10 гривень колядникам (10 – то сусідським дітям, з якими не посварені і ближчим родичам).
Раніше для наших предків таке явище як масове вирубування дерев для коротко термінової прикраси було б, мабуть, варварством. Очевидно, що їхній зв’язок з природою був значно сильнішим. Як наслідок, екологічна свідомість більш розвинута і більш практична.
Природу шанували. Вона була довершеною і жодне її творіння не було марним. Отож для господарства не було «зайвих» речей. Навіть стеблам жита й пшениці, які не годились для кулінарних потреб знайшли декоративне застосування. Ним став так званий «павук» – складна геометрична солом’яна різдвяна прикраса, що одночасно поєднувала в собі язичницькі та християнські культурні коди: модель світобудови та шанування тварини, яка несе благу вість про народження Христа.
На Бойківщині також подекуди зберігалася традиція прикрашати вікна різновідтінковими стеблами соломи. Стебла вставляли в щілини віконних рам, утворюючи трикутники та ромби. Ці прикраси створювали особливо святковий настрій, коли крізь вікно пробивалось світло з оселі. На Покутті напередодні Водохреща з соломи робили хрестики, які вішали біля вікон й дверей. Вони вважались оберегами від нечистої сили, яка під час свят могла бешкетувати. Іншим надбанням ще дохристиянських часів є так звані «голубці» – прикраси, що мали вигляд птахів. Виготовляли їх з яйця, крізь шкарлупу якого просовували кольоровий папір. Цих пташок підвішували до стелі і ототожнювали з сонцем (відповідно до древнього дажбозького культу). Однак основною новорічною та різдвяною прикрасою був дідух або сніп-рай, як його називали в деяких місцевостях. Виготовляли його з колосків першого або останнього снопа. Їх зв’язували в снопики по сім колосків, що символізувало сім днів тижня. Дванадцять цих снопиків (по одному на кожен місяць) зв’язували в один великий сніп і прикрашали стрічками. Таким чином дідух був одночасно символом багатого нового року й майбутнього достатку родини й циклічності урожаю від закінчення польових робіт в одному році до їх початку в наступному. Ба більше, коли господар вносив в оселю сніп господиня повинна була жартівливо запитати його що він несе. На це господар відповідав: «Злато, що увесь рік ми жили багато!». Після цього господар віншував родині побажання миру, здоров’я й злагоди на наступний рік. Поставивши дідух на покутті, біля образу, господар обмотував його залізним ланцюгом та ставив біля нього хліборобський реманент, що теж було символом багатого врожаю.
Назва дідуха теж невипадкова. Він був символом духа предків, попередніх поколінь, праотця – «діда». Саме тому на Святу вечерю біля дідуха ставили додаткову тарілку зі стравами аби померлі родичі та рідні теж могли приєднатись до святкової трапези. На Покутті одночасно з Дідом ставили й Бабу. На різдвяний вечір до оселі вносили оберемок соломи і застеляли ним підлогу. Це був ще один символ культу предків, які повинні були охороняти майбутній врожай від повеней, граду та інших небезпек. Традиційні прикраси виготовляли другого січня, коли було прийнято святкувати іменини Гната. З цього приводу казали: «Гнат покваплює дівчат», натякаючи на те, що одного з найбільших свят в році залишились лічені дні.
Сьогодні, 25 листопада, 329-й день року за григоріанським календарем. До закінчення року залишилося 36 днів. Іменинники – Борис, Володимир, Данило, Дмитро, Єлизавета, Костянтин, Лев, Матвій, Микола, Федір. Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, в Боснії і Герцеговині відзначають Національний день.
Яке сьогодні свято та як провести день
За народним календарем 25 листопада – Іоанна Милостивого. Якраз закінчувалися весільні тижні, наступні весілля вже починали грати в кінці зими. Вважалося, що найгірше переносять зиму маленькі діти, тому батьки 25 листопада молилися Іоанну Милостивому, щоб захистив синів і дочок від хвороб.
Прикмети на 25 листопада
Тепло 25 листопада – весна буде ранньою.
Туман вранці на Іоанна – вночі буде заморозок.
Хмари пливуть проти вітру – скоро буде снігопад.
Цікаві і важливі події в Україні та світі 25 листопада
1667 – 80 тисяч людей загинули під час землетрусу в Шемасі (Азербайджан).
1783 – останні британські війська залишили Нью-Йорк після завершення війни за незалежність США.
1867 – Альфред Нобель запатентував динаміт.
1905 – в Лубнах вийшов перший номер газети “Хлібороб”, першої легальної україномовної газети в підросійській Україні.
1940 – в мультфільмі Уолтера Ланца вперше з’явився персонаж Вуді Вудпекер.
2003 – Рада за пропозицією уряду Януковича прийняла Закон про зменшення рівня мінімальної заробітної плати з 237 до 205 гривень.
Хто народився 25 листопада
1810 – Микола Пирогов, хірург і анатом, натураліст і педагог.
1820 – Михайло Достоєвський, письменник, видавець журналів “Время” і “Епоха”, старший брат Федора Достоєвського.
1838 – Іван Нечуй-Левицький, український письменник (“Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”).
1925 – Нонна Мордюкова, актриса, народна артистка СРСР ( “Діамантова рука”, “Рідня”, “Вокзал для двох”).
1975 – Марина Одольська, українська співачка, заслужена артистка України.
Це свято пронизане українською історією: у ньому зібралися й релігійні вірування, і звичаї, і легенди про відважних козаків. Ми святкуємо 14 жовтня ще й День Захисника, День українського воїна. Бо нинішніх захисників України порівнюють із бійцями УПА, або ж із козаками.
Про те, чому і, як святкують зараз 14 жовтня — ви й так знаєте. Ми розповімо потрохи про різні сторони свята в давнину: які існували легенди та прикмети, який сенс раніше вкладали у свято Покрови.
День Покрови Пресвятої Богородиці. Історія цього дня, 14 жовтня, почалася саме з релігійного свята. А саме, з легенди, про Покров Пресвятої Богородиці. Мовляв, коли вороги мали напасти на Константинополь, Богородиця вкрила все місто своїм покровом та захистила. А козаки буде шанували християнські звичаї, тож вважали Богородицю захисницею і з повагою ставилися до свята. Саме 14 жовтня вони освячували свою зброю. Також, у цей день було заведено молитися про захист Богородиці: щоби захистила людину, її рідних, оселю.
Новий сенс святу надали бійці УПА, які також дотримувалися християнських звичаїв. Вони обрали цю дату для заснування свого війська, покликаного боротися за незалежність України. Тож не дивно, чому ми вітаємо сучасних захисників саме в цей день.
Як святкували Покрову раніше?
Ходили до церкви, щоби молитися. Козаки — святили свою зброю. Згодом цю традицію перейняли й повстанці.
У селах також були свої звичаї. Річ у тім, що середина жовтня — це шлюбна пора. Робота на городах та полях закінчилася, а на вулиці не так уже й холодно, тож саме час гуляти весілля. Особливо, добрим знаком вважалося побратися саме в день Покрови. Мовляв, тоді Богородиця буде завжди захищати цю родину.
Ось так, до Покрови всі сваталися, а після — починали справляти весілля. Тривали святкування аж до Пилипівки. Після Пилипівки, навпаки, одружуватися вважалося поганим знаком.
У цей день, навіть, якщо не гуляли весілля, то, однаково, влаштовували пишне застілля з найсмачнішими стравами, танцювали та веселилися. А, під вечір, залишали трішки гостинців і для домового. На Покрову його задобрюють, щоби той теж допомагав захищати будинок.
Що не можна робити на Покрову?
Насамперед, це релігійне свято. Тож не можна займатися важкою роботою, поратися вдома та у дворі. Не можна шити, прати, різати, в’язати, вишивати. Не можна позичати нікому гроші чи інші цінні речі. А ще, варто не сваритися, провести цей день із хорошим настроєм та хорошими думками.
Поганою прикметою вважалося відмовляти 14 жовтня сватам. Тож невпевнені парубки йшли на хитрощі й посилали свататися саме в цей день, аби збільшити свої шанси.
Цікаві факти про Покрову
За старим календарем, Покрова святкується 1 жовтня. А ще, саме в це свято вперше розтоплювали піч у домі. Ось так раніше починався опалювальний сезон.
В Україні безліч релігійних споруд присвячених саме Богородиці. Найбільш відомі: Покровська церква па Подолі в Києві, церква Покрови Пресвятої Богородиці у Львові й однойменна церква в столиці на Солом’янці.
Ми говорили про давню традицію застілля на Покрову. А що ж було на цьому столі? Готували холодець, який обов’язково подавали з хроном. Ставили на стіл рибу: заливну, фаршировану, тушковану чи смажену. З випічки найчастіше робили пироги з маком, яблуками, капустою. Подекуди ще готували гусака з яблуками, й, майже всюди, пекли млинці з різними начинками.
Особливо, гусаків готували на весільні святкування. А з пір’я потім можна було зробити молодятам подушки. З напоїв подавали всілякі настоянки, медовуху, узвар, компоти.
Сьогодні ж, гусаків запікати не обов’язково, але, можна подати до столу щось із традиційного. Наприклад, млинці з маком.
Прикмети на свято Покрови Пресвятої Богородиці
Яка погода на Покрову, такою буде й зима.
Якщо лист із берези та дуба на Покрову впаде чисто — до легкого року, а нечисто — до суворої зими.
Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня — зима буде тепла, якщо ж вишня зелена — зима буде люта.
Якщо до цього дня не спадає з вишень листя — на теплу зиму, а звільниться — на сувору.
Зранку вітер із півдня, а по обіді із півночі — початок зими буде теплим, але згодом похолодніє.
Якщо вітер із півдня низовий — зима буде теплою, з півночі верхній — холодною, із заходу — сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, то й зима буде нестійкою.
Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та грудні.
На Покрову вітер — весна буде вітряна.
Відліт журавлів до Покрови — на ранню зиму.
Якщо на Покрову сніг — буде багато весіль.
Хто сіє по Покрові, не має дати що корові.
На Покрову віє вітер із півночі — зима буде холодна і з великими снігами, з півдня — буде тепла зима.
Якщо на Покрову випав сніг, то буде він і в Дмитрів день (8 листопада).
Відліт журавлів до 14 жовтня — бути ранній зимі.
Білка до Покрови змінить шубку — зима буде добра.
Якщо на Покрову перетопити піч яблунею, то всю зиму вдома буде тепло.
Покрова прийшла — посиденьки привела.
На Покрову останній збір плодів.
Якщо дітей на Покрову облити водою через сито, вони менше хворітимуть.
Якщо зіграти весілля на Покрову — молоді будуть жити душа в душу.
Сьогодні це свято найбільш відоме, як день захисника. Тож усі збираються на щорічний марш у центрі Києва, беруть участь у різних спортивних змаганнях. Це не є певною традицією, але багато хто вдягає на Покрову святкову вишиту сорочку, або ж інші елементи українського одягу.
Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями. Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Розглянемо найвідоміші з них:
Сватання
Раніше шлях до шлюбу починався саме зі сватання. Разом зі старостами парубок йшов до дівчини, яку хотів взяти за дружину. І якщо дівчина давала згоду, укладалась угода про шлюб. У наш час церемонія сватання носить виключно умовний характер, але все одно часто супроводжується різноманітними традиційними обрядами.
Старости є дуже важливим учасниками весільних обрядів. Вони виступають як офіційні свідки шлюбу та беруть активну участь у всіх весільних церемоніях. Як правило, старостами є члени родини або хресні батьки молодят, по одному з обох сторін. У минулому старости виступали також у ролі сватів.
Коровай є важливим атрибутом, який має бути присутнім на кожному українському весіллі. Його прикрашають традиційним орнаментом з тіста. Раніше він також виступав у якості весільного торта, але на сучасних весіллях, як правило, бувають присутні обидва. Під час церемонії благословення хтось з батьків тримає коровай як символ єдності двох родин.
Заручини
Заручини є першим обрядом перед весіллям, який відбувається одразу після укладання угоди про шлюб та супроводжується гучним святом на честь пари. Обидві родини сідають до столу, та старший староста перев’язує руки молодят рушником. За традицію після цього молода має подарувати всім присутнім по хустці.
Після цього молодята вважаються зарученими та не можуть відмовитися від шлюбу. У минулому, якщо хтось хотів намагався уникнути шлюбу після заручин, то його вважали безчесним та він мав платити іншій родині за нанесену образу.
Викуп
Ще однією досить давньою традицією є викуп нареченої. У минулі часи хлопець міг викупити свою обраницю в її батьків за гроші чи будь-які цінні речі, а зараз ця традиція має жартівливий характер. Під час викупу наречений або дружби мусять виконати різні завдання від родичів нареченої або «викупити» молоду за горілку.
Благословення
Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя.
Вінчання
У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.
Обручки у весільному обряді символізують те, що жінка вже не є вільною, вона належить своєму чоловікові. Цей символ вірності благословляє священик та одягає молодятам на руки, перед тим як провести їх до вівтаря.
Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.
Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності. Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини. Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником
Далі священик тричі обводить пару навколо малого вівтаря як знак того, що шлюб є подорожжю на чолі з Ісусом Христом. Тепер молода пара вже не є просто хлопцем та дівчиною, вони стають подружжям та роблять по три ковтки вина з одної срібної чаші як символ того, що все у шлюбі – і горе, і радість – буде ділитися на двох.
Свічки на вінчанні виступають символом того, що шлюб є духовною подією, а Христос є світлом, яке осяює початок нового життя молодят. Наречена та наречений тримають по свічці під час всієї церемонії.
Корони, які над головами молодих під час вінчання тримають дружка та дружба, символізують те, що наречений та наречена стають королем та королевою власного родинного королівства, а сам вінець уособлює в собі вінець творіння.
Корони можуть бути як і золотими, так і вінками, які сплетені з митру. Колись їх носили кілька днів після весілля,. Ще за одною традицією по закінчення вінчання молодий знімає з нареченої її вінок та фанту і одягає хустку в знак того, що дівчина увійшла в статут заміжньої жінки.
Після вінчання починається урочисте святкування, яке за давніми традиціями триває три дні. Воно завжди супроводжується піснями, танцями, та пишним бенкетом з традиційних українських страв.
Поправини
Поправини є заключною традицією весільного святкування. На наступний день після весілля прийнято, щоб батьки нареченої пригостили всіх гостей обідом. Під час цього всі вітають пару з першим днем їх шлюбного життя.
Вже в неділю Великдень, коли всі християни святкують Воскресіння Ісуса Христа. Воскресіння Христа сталося на третій день по його смерті. У ніч перед Великоднем відбувається у церквах, освячуються святкові кошики із пасками, крашанками та іншими стравами.
Церква благословляє віруючих християн після тривалого посту знову вживати непісні страви, тобто їсти «скоромне». Треба знати деякі правила, щоб зібрати не випадкові продукти у кошик до посвяти, адже кожен із продуктів має символічне значення.
Що має бути у великодньому кошику
Ми розповімо про те, що можна нести святити до церкви, а що – не бажано. Святити великодні кошики стає все більш модною традицією і люди, котрі раніше цього не робили, часто помиляються і несуть до церкви прикраси, іграшки чи ще якісь недоречні деталі.
Розпочати приготування треба з придбання кошика спеціально для великоднього обряду. Такі кошики виплітаються селянами-ремісниками заздалегідь, вони дуже гарні, зроблені із фарбованої лози, ажурні. У кожний кошик майстер вклав частинку своєї душі. Ще ці кошики прикрашають квітами, стрічками, гілочками самшита або миртом. До кошика кладуть гілочку свяченої верби і покривають кошик вишитою серветкою або рушником.
Прикрашання кошика зеленими гілочками символізує вічне життя та безсмертя.Вишитий рушник це символ життя, вічності, бо нитки сплітаються з любов’ю і розумом. Довга нитка символ життя, її можна продовжувати плести безкінечно. Під час освячення у кошик ставлять свічку, яка повинна нагадувати нам про Ісуса, який є світлом для людей.
Обов’язково у великодньому кошику має бути Паска. Паска це символ Воскресіння та Небесного Царства. Випікання паски – це важлива, відповідальна справа для кожної господині. Кожна жінка випікає паску за власним рецептом, який вона одержала від матусі і бабусі. Готувати тісто на паску треба у гарному настрої, з хорошими думками. Бо інакше паска може не вдатися. До тіста клали найкращі продукти, найбіліше борошно.
Ще у кошик кладуть сир і масло. На посудині малюють хрестик. Молоко це продукт не створений людиною, а дарований нам природою. Мати годує свою маленьку дитинку молоком, тож сир та масло є символом ніжності та жертовності Бога. Божої благодаті маємо прагнути, як дитина прагне материнського молока – йдеться у християнських вченнях.
Яйця, писанки і крашанки – це один із символів Великодня, який означає нове життя.
Ковбаса та шинка, символізує жертовне ягня, яке звелів заколоти батько після повернення блудного сина додому. Вона символізує душевну радість. Хрін – це символ людської міцності та незламності людського духу. Також хрін – це міцне коріння, яке дає людині віру у Воскресіння Господа Ісуса Христа. Існує легенда, за якою Христа намагалися отруїти корінням хрону, але навпаки, ця рослина природній антисептик, корисна та сприяє покращенню травлення.
Сіль у Біблії це символ зв’язку між Богом і народом. Сіль у невеликій кількості додає смаку іншим продуктам. Сіль вважають оберегом. До нової оселі заходять з хлібом і сіллю, у подорож теж беруть дрібку солі. Ісус називав своїх учнів «сіллю землі».
У пасхальному кошику ще можуть бути сало, мак, пшоно. На Заході України у кошик кладуть відвареного півня, саме він першим сповістив людям, що Христос Воскрес із мертвих. У Центральній частині України святили просо, пиріжки з капустою та печінкою.
Що не можна класти у великодній кошик
Тож робимо висновки, у кошик збираємо продукти, які згадуються під час молитви у церкви, у переліку продуктів, які приносимо Богові на освячення. Церква забороняє освячувати спиртні напої, ножі, якими нарізають паски. Вино має чітку визначену біблійну символіку. Христос називає себе виноградною лозою, а своїх учнів – віттям. Перше чудо, яке зробив Господь – під час весільного свята перетворив воду у вино, але молитви ж на благословення вина немає.
А ще важливо запам’ятати, що нічого освяченого не можна викидати. Треба поділитися з рідними, пригостити друзів, роздати нужденним. Шкаралупу від яєць треба викинути у воду або закопати під фруктовими деревами, для доброго врожаю.
Скоро починається Великий Піст, і знову в інтернеті аж кишить від “блінов на Маслєніцу”. І щоб в міру своїх сил поборотися із рускім міром, мушу написати цей малесенький “лікбез” текст.
На щось страшно етнографічне чи наукове я не претендую, але трошка систематизую те, що знаю.
В Україні маємо паралельно 2 традиції –
Центр, схід і південь святкує Масниці (часом теж називається Масляна), які теж називають Колодієм (але, зауважте, не маслєніца!). В побуті вживаються ще інші назви “Заговини”, наприклад. Масниці це те ж, що Масний, він же Тлустий, Жирний тиждень в багатьох культурах.
Західніші реґіони України називають цей тиждень Запусти\Запуст(*), Сиропуст (бо ще можна їсти сир і інший набіл).
Запусти\Масниці – це те ж, що й карнавал (carne — м’ясо + levare — прощавай), “прощання з м’ясом”. Це початок “репродуктивного року” в найширшому сенсі, весна, залицяння та любощі, пошуки пари, продовження роду, засівання нового врожаю.
Але як би там не було, сенс останнього тижня перед постом в Україні – приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується, м’яса не їмо ще з попереднього тижня (Мясопуст). Тобто по суті це спокійний час, примирення з собою і оточуючими, намагання вирішити образи, очікування посту. Закінчується Прощеною неділею.
В гастрономічному плані для України властиві вареники з сиром, сирні бабки, сирнички і інше всіляке таке. Сиропуст же. Ніхто не забороняє їсти і млинці. Вони в нашій культурі теж мають велике символічне значення – Сонце, очікування і прихід Весни.
А тепер на секунду заглянемо за порєбрік – для Маслєніци характерні гучні забави, змагання, бійки, багато їжі і алкоголю. Бо “поки можна, то треба відірватися”. Приказка “не всьо коту маслєніца” – це теж про це, про те що дорвався раз і всьо, досить. Тобто йдеться більше про активні, часом навіть аґресивні, розваги і обжеровисько.
“Маслєніцу з блінами” в попсовій формі нам занесли за часів совєтів, коли треба було чимось замістити давніші традиції. Згрубша, так само як колись язичницькі традиції заступалися християнськими. А що назви схожі (Масниці і Маслєніца) то особливо ніхто в деталі не спішить вдаватися.
Тому, давайте зваримо собі вареників або, зрештою, насмажимо млинців, і не будемо сліпо наслідувати чужі для нас традиції.
Про те, що новорічна ялинка запозичена українцями із Франції – знає сьогодні практично кожен. Але лише небагатьом відомо, що в Україні раніше не було ніякого Діда Мороза. Ні Санта Клауса, ні Діда Мороза, лише міфічний персонаж Морозко, який асоціювався з усім зимнім періодом, а не лише із новорічними святами.
Так хто ж тоді в Україні дарував діткам подарунки? Кого вони чекали, із нетерпінням заглядаючи на ранок під подушку? Це був Святий Миколай – не вигаданий казковий персонаж, а легенда української історії. Кожного року, 19 грудня, українці святкують День Миколая, не зважаючи на багаторічні спроби «витіснити» його казковим Дідом Морозом та Сантою.
Ікона з Базиліки Святого Миколая в м. Барі (Італія). Є припущення, що вона була написана на основі прижиттєвого зображення Святого.
Миколай же, на відміну від них – це реальна людина, яку за її благородні вчинки і гідне життя нарекли Святим.
Окрім того, що Святий Миколай дійсно жив у цьому світі і мандрував по усій Європі, його постать обросла і легендами, які тепер не можна підтвердити чи заперечити. В Україні, у свою чергу, особливо багато легенд про святого.
Слід також задуматись над тим, яку роль в вихованні дітей грає Дід Мороз, а яку Святий Миколай? Адже саме задля правильного виховання дітям розповідають казки, міфи та легенди. Аби виховати в них найкращі людські якості.
Чого вчить дітей постать казкового Діда Мороза? Так, він дарує усім діткам подарунки, вітає їх з новим роком та влаштовує свято – в цьому немає нічого поганого. Але постать Святого Миколая пов’язане не просто із святкуванням чи подарунками, вона вчить тому, що кожна людина отримує винагороду за добрі вчинки. Дітям обіцяють, що Святий Миколай покладе їм під подушку подарунок, якщо вони будуть добрими. А тим, хто провинився поганими вчинками – покладе під подушку різку чи шматок вугілля. Звісно ж, у цей день діти отримували саме солодощі та подарунки, але такі легенди вчили їх, що навіть добро повинне бути справедливим. І вчили не просто тому що «так треба», адже сама постать Святого Миколая давала власний приклад доброї людини.
Українські легенди про Святого Миколая
Величезну кількість легенд припасли українці про доброго Святого, який допомагає усім маленьким та сумним. Проте, як ми знаємо, щирість, доброта та слухняність є запорукою зустрічі зі святим. Поки до свята залишилось зовсім небагато, пропонуємо вам добірку українських легенд про Cвятого.
***
То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.
Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А так як він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.
* * *
Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.
А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.
Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.
* * *
Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.
***
Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей. Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.
Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.
Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму – робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.
Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.
– Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? – питає Миколай.
– Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.
– Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
– Ні…
– А може, ти хочеш грошей багато?
– Теж ні.
– Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.
На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:
– Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.
Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері – це єдине, чим важко обдарувати сиротину.
Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю батьківською.
“Українець” Миколай
Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”).
Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше – разом зі з’явою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.
Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.
Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.
Іван Франко поетично переспівав легенду “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.
Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а затим – і Україна.
Ким опікується Миколай-чудотворець
Під покров Миколая потрапляють не лише дітлахи, які у ніч на 19 грудня терпляче чекають від святого дарунків. Угодник Бога ділиться своєю опікою також зі студентами, мандрівниками, водіями, торговцями та моряками. До слова, останні часто беруть образ чудотворця з собою на риболовлю. У народі ще кажуть, що святий Миколай береже людей і від стихійного лиха, особливо на воді. Знову згадуємо рядки найпопулярнішої пісні про нього: “…хто спішить у твої двори, того ти на землі й морі все хорониш від напасти”.
Звертатися до Миколая у молитвах можуть і ті, хто перебуває у скруті, а також заміжні жінки, які просять чудотворця про спокійне сімейне життя.
Традиції на день Святого Миколая
Саме з 19 грудня розпочинались передноворічні базари та ярмарки.Дівчата та хлопці купляли різні приладдя, аби шити собі костюми до Нового Року. Адже вже зовсім скоро на них чекали обрядові ігри, святкування та вечорниці.
Прийнято було також у цей день ворожити. Дівчата збирались ближче до вечора, а то і зовсім вночі, аби дізнатись свою майбутню долю. Брали з собою «магічні» предмети, на яких прийнято ворожити у такі дні: перстні, голки, дзеркальця, нитки, гребінці тощо. Також вірили що у цей день можна визначити, наскільки великою буде твоя майбутня родина: треба було стати напроти дзеркала, а дзеркало направити у бік вікна, з якого видно місяць. Відображення з вікна розмивалось і у дзеркалі виднівся не один місяць, а декілька. Скільки їх дівчина нарахувала, скільки членів родини у неї буде у майбутньому.
Раніше вважали, що засватана на Миколая дівчина буде гарною господинею та вірною дружиною. Також існувала традиція пробачати в цей день старі образи та просити пробачення за свої вчинки. Тож люди, які до цього посварились, могли на Миколая примиритись за шматочком святкового пирога.
Найкраща сучасна традиція у день Святого Миколая
За легендами, Святий Миколай сам у зовсім юному віці осиротів, тому став покровителем усіх сиріт. Тож з часів Незалежності України, відродилась традиція святкувати цей день, вітаючи сиріт у дитячих будинках. Тож 19 грудня люди, які хочуть послідкувати за прикладом благородного святого, йдуть до дитячих будинків, влаштовують дітлахам свято, ставлять вистави, а також дарують подарунки.
Як Миколая святкують за кордоном
Так само із нетерпінням подарунків від святого Миколая чекають і дітлахи з-за кордону. Щоправда, їх одержують швидше, ніж українські, майже на цілих два тижні, адже святкують цей день 6 грудня.
Така традиція, найімовірніше, походить із Німеччини, де батьки презентували своїм дітям новий одяг. А згодом почали робити це таємно, вночі, щоби малеча повірила в чудеса Божого угодника. Окрім нових штанців, светриків, шапочок чи курточок, діткам дарували ласощі, іграшки та шкільне приладдя. А от у голландський Роттердам святитель щороку припливає на човні з Іспанії, у місто він в’їжджає на коні, якого звати Амеріго, і тримає в руках єпископську палицю. Напередодні такого візиту дітвора акуратно розкладає перед вхідними дверима начищене взуття, щоби у день Миколая відшукати там солодощі. А біля них ще залишає гостинці для Амеріго: кілька морквинок і трішки сіна, щоби тваринка не зголодніла протягом ночі.
Своїм покровителем святого Миколая вважають жителі італійського містечка Сассірі, що розташоване на острові Сардинія. Головну увагу цього дня приділяють нареченим, яким дарують подарунки. Така традиція має назву “Rito delle nubili”. Тим часом у сусідній Франції, в населеному пункті Сан-Ніколя-де-Пор, що у регіоні Лотарингія, дійство куди помпезніше. Тут організовують цілу процесію, що виходить у місто ввечері, і рухається головними вулицями. На її чолі – старець Миколай, поруч – привид, який у своїх руках несе різки, щоби ними впродовж шляху шмагати неслухняних діточок. Якщо такі знайдуться, їх хутчіш забирають у мішок.
А от у Польщі напередодні свята малеча розвішує біля каміна білі панчохи, і сподівається, що вранці знайде там цукерки та горіхи. До слова, традиція класти дарунки у шкарпетки, найімовірніше, виникла, коли одного разу святий вирішив допомогти трьом сестрам, які злидарювали, і кинув їм у димохід три мішечки з монетами. Вони впали саме у випрані шкарпетки, які дівчата розвісили на каміні.
Народні прикмети на день Святого Миколая
Прикмети, традиційно, були пов’язані із прогнозом погоди на зиму та припущеннями щодо врожаю на наступний рік.
Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього (мається на увазі день Святого Миколая, що відзначається навесні – 22 травня).
У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.
Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
Морозяний день – на уроду хліба й городини.
З цього дня підходять другі морози – Миколині: «На Студеного Миколу снігу навалить гору».
Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.
Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого.
Скільки б не чекало попереду новорічних свят, саме день Святого Миколая кладе їм початок. Адже зазвичай у цей час випадають перші сніги, а вулиці та будинки наповнюються святковою передноворічною атмосферою.
Вже вже скоро вночі з 18 на 19 грудня маленкі і великі українці чекають на диво! Історія дня Святого Миколая: факти, про які ви не знали.
Уже на початку зими настає час задуматись над тим, що просити у Святого Миколая. Список має бути невеликим щоб помістився в конверт, адже його резиденція приймає тільки паперові листи. Ти старанно вимальовуватимеш на аркуші кожне слово, намагаючись писати чітко і без помилок, щоб дідусь бува не подумав, що ти погано вчився.
Лист, як і годиться, ти залишиш на вікні, хоч і не знатимеш як просто звідти він може потрапити за адресою. А зранку мама скаже, що бачила вночі біля твого вікна двох янголів-прислужників Миколая…
І от у цей грудневий вечір, коли доріжки між будинками вже застелені білим снігом, ти сидітимеш біля вікна дуже довго і чекатимеш свого гостя. Та він чому завжди затримується. Ти приглядатимешся до доріжок, чи немає бува слідів…
І може навіть ляжеш спати, розуміючи, що дітей дуже багато і Миколай квапиться, та може не встигнути до вашої хати. Ну, а під ранок обов’язково трапиться диво! Ти прокинешся від того, що щось заважає спати. Ти просунеш руку під неї – і знайдеш пакунок. Неможливо описати радості від того, що Миколай таки не забув про тебе. Ти довго розпаковуватимеш подарунки, хвалитимешся кожним перед рідними. Солодкий аромат мандаринок заповнить усю кімнату. А за вікном на білих доріжках сніг знов замете сліди нічного гостя – справжнього Святого Миколая, якого ти, на жаль, ніколи так і не побачиш…
Миколай в українській релігійній та народній традиції
Свято Миколая прийшло до України 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича. На честь святого княгиня Ольга побудувала один з перших храмів Київської Русі в середині IX століття – над могилою Аскольда в Києві. Найдавнішу збережену українську ікону святого Миколая датують початком XIV століття.
Українці з давніх часів вважають Миколая святим – заступником простого люду (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривджених. А ще він опікується подорожуючими та моряками. У нас цього святого називають«скоропомічним» — адже він завжди спішить на допомогу потребуючим.
Сотні церков в Україні побудовані на честь Чудотворця Миколая. А в місті Миколаїв йому споруджено великий пам’ятник. В українському народному фольклорі багато приказок, у яких згадується Миколай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить — дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес». Постать Миколая, поряд із Богородицею та Ісусом можна зустріти у стародавніх українських щедрівках.
Для наших прабабусь і прадідусів святкування Миколая не обмежувалось отриманням подарунків. На Харківщині 17, 18, 19 грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь.
Існувала й традиція випікання спеціального печива – миколайчиків. А на Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.
В давнину на Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не зважитися на обман. А ще зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно.
Як Святий Миколай ходив по українських землях
Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої.
Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка. Йому належить віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова п’єса “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.
З приходом на більшу частину українських земель радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.
У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток — сиріт та дітей з багатодітних сімей. Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.
Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина”, навіть є садиба святого Миколая, куди кожен може приїхати на екскурсію.
Давня українська легенда про Мокрого Миколая
Ікону Миколая Чудотворця здавна вішали чи не у кожній сільській хаті. До неї молились діти, як до образа свого заступника.
На старих українських іконах можна побачити різні зображення Святителя. Одним із найцікавіших є так званий Мокрий Миколай. Чому ж «Миколай Мокрий?»Легенда оповідає «Чудо про немовля в Києві», яке сталося не пізніше 1091 року. «Чудо…» розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам’яті. Поверталися вони до Києва по Дніпру в човні. У дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулись до св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.
Як виглядав Чудотворець
Народився Мир Лікійський десь між 270 та 286 роками у Малій Азії. Ще у дитинстві Миколай вирішив присвятити життя богослужінню. І в юні роки стає священиком. Батьки Миколая були дуже заможними і після смeрті залишили синові великий спадок. Це багатство невеликими частинами Миколай роздаровував біднякам, аж поки не роздав все до останньої монети. Не чекав, щоб у нього просили допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. Багато років святий Микола був єпископом у Мирах (місто у сучасній Туреччині), тому його називають Мир Лікійським. На початку ІV століття, під час гонінь християн він був yв`язнений за віру. Помeр, ймовірно, у віці 65-70 років.
Сьогодні ми можемо уявити, як насправді виглядав Святий Миколай. Про це розповідають вчені: розкривши могилу Миколая Лікійського, вони здійснили досліди. В результаті аналізу створено приблизну модель обличчя, а також досліджено інші зовнішні риси пoмeрлого. Отже Миколай був невисокого зросту: приблизно 167 см. Він одягався просто і без прикрас. Антропологи припускають, що Мир Лікійський не вживав м`ясної їжі. У нього було мужнє обличчя та карі очі. Шкіра – оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці. А із давніх свідчень сучасників Миколая, його лице випромінювало незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.
Професор Луїджі Мартіно, який проводив досліди над тілом святого, розповідає: «Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі». Ці зміни викликані довгим багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості (святий провів у темниці близько двадцяти років).
Ікона з Базиліки св. Миколая в м Барі (Італія), яка як вважається, була написана на основі прижиттєвого зображення святого.
Введення в храм Пресвятої діви Марії також має скорочену народну назву — Третя пречиста. Це свято відзначається щорічно 4 грудня. Воно пов’язано із народженням Марії та визначенням її подальшої долі. А для українців — ще й з багатьма прикметами і цікавими традиціями.
Нагадаємо, що Перша пречиста (Успіння Пресвятої Богородиці) відзначається 28 серпня, а Друга Пречиста (Різдво Пресвятої Богородиці) — 21 вересня.
Легенда про призначення Діви Марії
Батьки Марії, Йоаким та Анна, довгий час не могли народити дитину і просили у Бога послати їм нарешті цей подарунок долі. За відповідь на молитви — вони дали клятву віддати майбутнього первістка на служіння в Єрусалимський храм.
Згодом у подружжя дійсно з’явилось немовля — маленька Марія. Коли тій виповнилось три роки, батьки дійсно відвели її у Єрусалимський храм. У цьому храмі дівчина вчилась та жила, аж поки не заручилась із майбутнім чоловіком Йосифом. Саме день, коли батьки Діви Марії відвели дівчину у храм і відзначається як Третя Пречиста.
У народі це свято також називають “Воротами зими”, мовляв, воно відкриває цілу низку наших улюблених свят сезону. А саме Андрія, Миколая, Новий Рік, різдво, Новий Рік за старим стилем та далі — Водохреща.
Звичаї та святкування на Третю Пречисту
У народному календарному циклі — це одне із свят, котрі символізують прихід зими. І ціллю святкування було не лише вшанування Діви Марії. А й бажання накликати на свою родину багатство та добробут на весь наступний рік.
Неодмінно зранку віряни відвідують церкву. А за прикметою, хто на Введення першим вернеться в будинок — той і визначить долю, що буде панувати в оселі. Як зайде молодий хлопець, то буде достаток. Якщо завітає старий чи з дурним характером — то чекай лиха. А якщо стара жінка прийде, то і зовсім все буде скрута.
Також на Третю Пречисту не можна нічого позичати й давати у борг, бо не буде з того добра.
Значна частина традицій і прикмет були пов’язані із освяченням води. Воду слід набрати там, де сходяться воєдино три джерела, освятити полум’ям, а потім використовувати від хвороб, намовляння чи для любовних приворотів.
Дівчата в цей день вмивали лице снігом і витирали червоним рушником, щоб колір шкіри був свіжим і завжди з рум’янцем.
А щоб в наступному році пряжа була вдалою — жінки мали сісти на порозі опівночі щоб прясти коноплі.
Що ж до харчування у святковий день — вже почався Пилипівський піст, тож страви були скромними. Але дозволялось певне ослаблення правил: вживання рибних продуктів, рослинної олії та невеликої кількості церковного вина.
Є і вірування, яке походить від культу вшанування померлих предків та сягає дохристиянських часів. Свято називають не Введенням, а Виденням, тому що у цей день душа, ніби то, може вийти і поглянути на своє тіло зі сторони.
Із дня Введення і аж до Благовіщення (7 квітня) — не можна копати землю. Вважається, що вона відпочиває і набирається сил до літа.
Щоб наступний рік пройшов вдало, взимку ніхто з родини не хворів — треба було привітати прихід зими. А саме “братів Морозів”. Та робити це повинен був обов’язково головний чоловік у домі.
Прикмети на Третю Пречисту
Скільки на «Введення» буде води, стільки на Юрія чекай трави.
Якщо горобець нап’ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.
Якщо буде на Введення в сліду вода (талий сніг), то на Юрія вже буде трава.
Якщо є на Введення вода, то буде в мисці молоко.
Якщо Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.
Введенські морози ще зими не роблять.
Якщо ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.
До свята Введення часто річки вже сковував перший лід.
Якщо в день введення в Храм Пресвятої Богородиці буде морозно, то зима буде м’якою.
Діє прикмета і навпаки: якщо 4 грудня ще тепло, то зима буде лютою.
