Чи можливо поєднати прагматизм етнографічного підходу до одягу та витончену естетику французького “нового образу”, який запропонував жінкам Крістіанн Діор наприкінці 1940-х років? Відповіддю на це питання є оригінальний творчий досвід художників українських будинків моделей у 1950-ті роки, стверджують Ukrainian Institute of Fashion History.
В Україні існувало тоді два центри високопрофесійного виготовлення нових моделей одягу — будинки моделей у Києві (з 1944 року) та у Львові (з 1952 року). Саме тут вперше було поставлено завдання створювати не тільки зразки для масового фабричного виробництва, але й сучасні актуальні моделі. Нові колекції модного одягу слугували орієнтиром для всіх фахівців швейної галузі, а також знайомили населення з новинками моди. Але було ще одне важливе завдання, яке вирішували вітчизняні модельєри: участь у міжнародних модних форумах з метою демонстрації досягнень костюмного дизайну в СРСР.
Чим ми могли здивувати? Тим більш, що інформації про новітні модні тенденції фахівцям не вистачало. Творча інтуїція, високий рівень майстерності та звернення до народної традиції вирішили справу.
Одним з найбільш популярних модних силуетів 50-х років був так званий “віночок квітки” з тонкою талією і пишною спідницею. Так з’явились на вітчизняному подіумі елегантні орнаментальні спідниці, схожі на українські андараки та літники, виконані з ексклюзивних тканин. Виготовлення цих тканин першими налагодили в Львівському будинку моделей, створивши спеціальний цех художнього ткацтва та запросивши до нього майстрів з карпатського Косова, відомого старовинними текстильними традиціями.
Моделі Т. Забанової (Київский будинок моделей одягу) виконані з використанням ажурної української вишивки (сукня з рожевого льону) та ткацтва (спідниця на ескізі).
Київський будинок моделей одягу (КБМО) налагодив співпрацю з шовковими комбінатами, де виготовляли натуральний та штучний шовк (КШК та ДШК у Києві). Невеликі партії тканин з друкованим малюнком за українськими мотивами створювалися спеціально для конкретних колекцій виставкового одягу.
Але, все ж таки, головним засобом підкреслити національну самобутність була ручна вишивка. Причому практикувалась як вишукана ажурна вишивка по шовку та льону, так і рельєфна по вовняним тканинам.
Слід зазначити, що світова повоєнна мода існувала в умовах жорсткого стилістичного диктату. Її головними ознаками були певні силуети, форми та крій, орієнтовані на створення класичного жіночного образу — так званого New Look. Порушити цю вимогу означало відійти від актуальних трендів. Українські модельєри показали вміння не тільки декорувати сучасну форму одягу національним орнаментом, але й вдало синтезували елементи традиційного українського крою з модним образом.
Звичайно, подібний підхід можна назвати еклектикою. Але що може бути актуальніше сьогодні? Взагалі, що таке є мода, якщо не переосмислення минулого в дусі сучасності? І тому інші оцінки приходять на думку, коли розглядаєш ці моделі, які вже давно стали історією: оригінально, гармонійно, органічно. Не випадково майстерність творців української моди була визнана та високо оцінена на виставках і показах 50-х років на батьківщині та за кордоном: у Празі, Марселі, Познані, Пловдиві, Брюсселі.
Автор статті: Галина Кокоріна для medium.com
