ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» — львівське підприємство, єдиний в Україні виробник скляних ізоляторів. У п’ятницю, 4 жовтня, на підприємстві урочисто запустили в роботу новий цех скловарного виробництва, передає пресслужба ЛМР.
У запуск нового цеху приготування шихти було інвестовано 72 млн. 347 тис. грн. Це збільшить потужність і ефективність скловарного виробництва, виробництва усієї електротехнічної продукції, дозволить виготовляти продукцію вищої якості, розширить її асортимент, що додасть нові ринки збуту та покращить конкурентоспроможність підприємства.
«Сьогодні ми святкуємо запуск шифро-складального цеху після реконструкції. Цей цех обробляє сировинні матеріали для скловаріння. Ми пропрацювали технічні рішення, які так само допомогли нам не зупинити виробництво і зробити вперше за 50 років таку потужну реконструкцію цього участку», — зазначила генеральна директорка підприємства ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» Оксана Динік.
У своїй діяльності ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» керується розробками науково-дослідних інститутів з урахуванням нових досягнень науки і техніки в галузях матеріалознавства та енергетики. Значна увага приділяється сертифікації продукції. Підтвердженням високого рівня якості і менеджменту управління ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» є отримання міжнародного сертифікату якості.
Продукція компанії постачається не тільки в Україну, але і на зовнішній ринок, а саме: у Фінляндію, Швецію, Норвегію, Іспанію, Португалію, Ліван, Сирію, В’єтнам, Іран, Чилі, Колумбію.
Наразі на підприємстві працює 377 працівників. Зокрема, на ЛІК залучають й молодих спеціалістів для навчання, вивчення специфіки виробництва, отримання досвіду і подальшого кар’єрного зростання (так, за 2019 рік тут працевлаштовано 29 осіб віком до 30 років).
Довідка
Львівську ізоляторну компанію було створено на основі Львівського ізоляторного заводу (ЛІЗ), який було засновано у 1965 році. Львівський ізоляторний завод був одним із найбільших виробників у світі відпаленого і загартованого скла. Львівська ізоляторна компанія перейняла і продовжила найкращі традиції виробництва. Більше ніж 250 млн штук ізоляторів, що були вироблені, починаючи з моменту його заснування, успішно використовуються на лініях електромереж з напругою у діапазоні 0,4−1150 кВт в енергосистемах у більше ніж у 30 іноземних країнах світу.
Продукція підприємства — різні типи підвісних, фіксаторних та стрижневих скляних ізоляторів електромеханічною міцністю від 40−400кН. Електротехнічна продукція використовується:
— для ізоляції та кріплення проводів повітряних ліній електропередач;
— в розподільчих пристроях електростанцій і підстанцій;
У п’ятницю, 20 вересня, у Львівській області відбулося відкриття ЛЕО – інноваційного терміналу компанії “Нова Пошта”. Термінал, який отримав символічну назву, що розшифровується як “Легкість. Ефективність. Оперативність”, став третім подібним сортувальних центром НП в Україні після Київського і Хмельницького інноваційних терміналів (КІТ і ХДС) і найбільшим серед всіх перерахованих, розповідає cfts.org.ua.
Будівництво об’єкту почалося в березні 2018 року, а перший тестовий запуск був проведений в липні 2019 го. Площа терміналу – 15 тис. кв. м., пропускна здатність – 15 тис. посилок і вантажів на годину.
У компанії особливо акцентують на поділі доставки вантажів: для посилок створений поштовий корпус, для вантажів – вантажний. Це, за словами менеджменту НП, дозволить прискорити доставку відправлень.
Термінал обслуговує 108 населених пунктів в Західному регіоні, включаючи 28 міжрегіональних напрямків і 80 внутрішньообласних (в т. ч. місто Львів).
“Логістика терміналу відрізняється складністю – у нас у дворі відбувається переміщення не тільки автомобілів, але і контейнерів”, – розповідає директор з технологій та інновацій Олексій Тараненко.
На терміналі використовуються BDF-контейнери. Такий контейнер кріпиться на шасі авто і дозволяє швидко розвантажити / завантажити автомобіль, щоб той не простоював під час наповнення посилками або їх вилучення.
Так всередині виглядає поштовий корпус терміналу.
Тут 78 воріт, 18 з них працюють на вивантаження. Тут відбувається вивантаження, сортування і завантаження поштових відправлень – кореспонденції і посилок вагою до 30 кг. Серед них виділяються особливі відправлення – посилки нестандартної форми або змісту. Вони сортуються вручну.
На вивантаження в поштовому корпусі працюють 6 телескопічних конвеєрів, на завантаження – 24. Ворота для автомобіля вдають із себе ролети, які зручніші звичайних воріт, оскільки їх можна відкрити з будь-якого боку без зайвої втрати часу.
Телескопічний конвеєр може заходити в кузов автомобіля на 12 метрів.
Для контролю за розмірами посилок перед вантаженням на телескопічному конвеєрі знаходиться сенсор на фотоелементах, що визначає розміри посилки. Після визначення розмірів, конвеєрна лінія сортує їх відповідним чином. Цікаво, що для простоти сортування використовують також кольорові бокси. Наприклад, всі дрібні відправлення спочатку складають у сині бокси.
Особливі відправлення (ті, які не проходять як стандартні з яких-небудь параметрами) оператори під час відвантаження складають у спеціальні клітки, які відправляються на ручне сортування.
Йдучи слідом за посилками, піднімаємося на другий поверх корпусу. Тут розташована основна частина конвеєрної лінії. Спеціальний сканер зчитує маркування посилки, після чого вона відправляється на завантаження по відповідному рукаву.
Для того, щоб зіштовхнути посилку в правильному напрямку, використовують так звані “шузи” – спеціальні прилади, які в потрібний момент повертають або посувають відправлення куди треба.
За роботою конвеєрної лінії спостерігають оператори.
“Наших операторів ми називаємо” ЛЕО-лази “. Вони усувають проблеми на конвеєрі, в тому числі, якщо необхідно, вручну, переміщаючись по конвеєру за допомогою спеціального спорядження. Також вони щодня проводять профілактику конвеєрів”, – розповідає Тараненко.
Повертаємося на перший поверх поштового терміналу. Тут оператори розбирають особливі відправлення, і знову складають їх в спеціальні клітки. Одна клітка – одне відділення. Таким чином вдається обробляти до 2,5 тис. посилок в годину. У будь-якому випадку, посилка не може перебувати на терміналі більше ніж 2 години.
Відвідуємо зону завантаження автомобілів. Тут працюють такі ж телескопічні конвеєри, як і на розвантаження, тільки у зворотний бік. Завдяки сенсору, розташованому на краю конвеєра, жодна посилка не може впасти – конвеєр продовжить подачу відправлень на вивантаження тільки після того, як відправлення буде знято з стрічки.
Окремо Тараненко зупиняється на системі пожежогасіння в поштовому терміналі. “Всього на терміналі протягнуто 26 км кабелів, 14 км з них – задіяні для системи пожежогасіння”. Є 2 резервуара по 240 кубометрів кожен, вода в яких знаходиться під тиском. У разі необхідності, при зрошенні на 1 кв. метр площі може бути вилито до 80 л води в секунду.
В окремому приміщенні всередині корпусу розташована ділянка авіадоставки. Тут також відбувається розвантаження, сортування і завантаження.
Оскільки повітряним шляхом “Нова Пошта” поки доставляє тільки відправлення вагою до 1 кг, все невеликі посилки і конверти оператори складають у спеціальні пластикові контейнери.
Сортувальний конвеєр для цієї частини терміналу українського виробництва – компанії “СМС”.
Всього за допомогою авіації на добу здійснюється доставка до 20 тис. відправлень.
На транспортному конвеєрі видно сині і білі смуги. Оператор повинен покласти відправлення на синю смугу, щоб між посилками був необхідний інтервал.
У вантажному корпусі так само, як і в поштовому, є ділянки відвантаження, сортування і завантаження, однак тут все менш автоматизовано через габарити відправлень.
Всі відправлення тут діляться на два типи – великі і негабаритні. Великі – вагою від 30 кг, негабаритні – ті, які займають більше 1 палето-місця.
Тому саме тут компанія тестує роботизовані візки.
Максимальна швидкість такого агрегату – 5 км на годину. Вартість – близько 350 тис. грн. Виробник візків – українська компанія “Стандарт-ПАК”, що випускає роботизовану продукцію під брендом SB Robotics. В даний момент на терміналі в тестовому режимі використовуються два таких робовізки, найближчим часом їх кількість буде збільшено до 20.
Рухаються роботизовані візки по магнітної лінії згідно заданої оператором траєкторії, після вивантаження повертаються на вихідну позицію.
Відзначимо, що під час презентації ЛЕО засновник “Нової поштою” В’ячеслав Клімов анонсував, що в найближчі 5 років компанія має намір відкрити такі ж термінали в Харкові, Дніпрі та Одесі, в тому числі в найближчій перспективі будівництво другої черги Київського інноваційного терміналу.
Група компаній T.B.Fruit запустила завод з виробництва пектину в Городку Львівської області.
Про це написав засновник групи T.B.Fruit Тарас Барщовський на своїй сторінці в Facebook.
Інвестиції в будівництво і запуск заводу становили 25 млн євро.
“Ми почали виробництво пектину. Новий завод, який ми будували два роки, запущений. Потужність виробництва 3 тис. тонн яблучного пектину на рік”, – написав Барщовський.
За його словами, в світі сьогодні виробляється 40-45 тис тонн цитрусового і яблучного пектину.
“Цей “клуб” виробників налічує всього сім компаній, серед них CP Kelco, Cargill, DuPont, H& Fox…. і тільки два з них виробляють яблучний пектин. T.B.Fruit став третім в світі виробником яблучного пектину”, – зазначив Барщовський.
Довідка:
Група компаній T.B.Fruit була створена в липні 2011 року після об’єднання всіх активів бізнесмена Тараса Барщовського.
Загалом T.B.Fruit володіє вісьмома заводами з виробництва сокових концентратів соків прямого віджиму, фруктових пюре і заморожених фруктів і овочів в Україні, Молдові, Польщі.
Загальна потужність переробних заводів T.B.Fruit становить 1,2 млн тонн концентрованого соку на рік.
В Україні T.B.Fruit виробляє соки прямого віджиму під ТМ Galicia.
20 вересня, «Нова Пошта» відкрила у Львові свій третій інноваційний термінал, який отримав назву ЛЕО – Легкість. Ефективність. Оперативність.
Як розповіли 032.ua у прес-службі компанії, будували двокорпусний термінал, площею 15 тис. кв. метрів майже півтора року, з березня 2018 року.
Як і термінали у Києві та Хмельницькому, львівський – обладнаний технікою від голландської компанії Vanderlande, а також автоматичним сортувальним обладнанням виробництва української компанії «СМС».
“На Львівському терміналі посилки з сортувальної стрічки будуть завантажуватися безпосередньо в автомобілі за допомогою спеціальних телескопічних конвеєрів – їх там 24. Унікальність цього терміналу в поділі логістики на посилки та вантажі – вони сортуються окремо. Це дозволяє розподіляти відправлення швидше і точніше, а отже – і швидше доставляти”, – зазначили у “Новій пошті”.
До кінця року, кажуть в компанії, планують розвезти 200 мільйонів посилок до 8 мільйонів клієнтів. Львівський термінал дозволяє сортувати 15 тисяч посилок і вантажів на годину. Тут створено також 300 робочих місць.
На ЛЕО будуть сортуватися посилки для 108 населених пунктів України – 28 міжрегіональних напрямків, 80 внутрішньообласних, а також для всіх відділень міста Львова.
Нагадаємо, раніше в “Новій пошті” запустили авіадоставку вантажів та посилок між Львовом і Києвом. Планують відкривати рейси також для Харкова, Дніпра і Одеси.
Процес збирання урожаю равликів триває три дні: їх миють, сушать, а далі зберігають у холодильниках аж до лютого, а то й березня.
Фермер Віктор Гнідець розповів: якщо равлик потрапляє в холодне місце, за температури повітря 5–7 °С, він впадає в сплячку. Важливою умовою зберігання виноградних равликів є також невисока вологість – не вище 60%.
Віктор Гнідець вважає: бізнес на равликах досить перспективний в Україні й розвиватиметься найближчі десятиліття, адже у світі існує стабільний попит на цей делікатес.
Для самого власника равликової ферми ця діяльність спочатку була просто вкладенням коштів. Але згодом, більше дізнавшись про равликовий бізнес та про солідний попит у країнах ЄС на делікатесну продукцію, повірив у перспективність справи для нашої країни.
Нині Віктор Гнідець намагається пропагувати культуру вирощування та споживання виноградних равликів. І навіть готовий поділитися маточним поголів’ям та секретами вирощування.
Ціла сім’я одеситів покинула рідне місто, щоб жити у Львові. Так кардинально змінили своє життя чоловік, дружина та троє дітей. І все задля того, аби жити в україномовному патріотичному середовищі. Перевезли сюди і свій родинний бізнес, ідеться в сюжеті ZAXID.NET.
Подружжя шиє спорядження для військових. Це хобі, яке стало професією, адже жоден із них не є професійним кравцем. Шити спорядження почали ще задовго до війни. І воно було спершу туристичне ‒ для підлітків, яких водили у гори. Шили і для своїх трьох дітей.
«Ми почали цим займатися ще в 2008 році і весь цей час розробляли моделі, отримували досвід. Потім, коли війна почалася, в нас вже був якийсь такий інтелектуальний капітал виробів», ‒ розповідає співвласник бізнесу Станіслав Дема.
Дружина Станіслава Надія ‒ його права рука. Переїзд з Одеси їй дався найважче.
«Найбільше переїхати хотіли діти і чоловік. Я хотіла менше за всіх, бо мені насправді дуже подобається Одеса, це ‒ моє місто. Але я сказала так: якщо моїй сім’ї так буде краще, то треба переїжджати. Я вже знаходжу тут багато переваг. Я бачу, що тут значно краще, ніж в Одесі», ‒ додала дружина Станіслава Деми Надія.
Діти, каже Надія, в захопленні навіть від львівської погоди. Вони ж з чоловіком радіють, що тут оточення відповідає їхнім внутрішнім патріотичним переконанням, а мислення більш європейське. Це те, чого їм бракувало в Одесі.
«Мені дуже важливо, що у Львові люди розмовляють українською мовою, бо я зовсім не вмію говорити українською, і це така велика проблема. Я надіюсь, що мої діти будуть тут рости і будуть чути мову. В нас, в Одесі, ти ніде не почуєш української мови, там не розуміють зовсім, навіщо це потрібно, там складно все це», ‒ розповідає Надія.
«Це відчувається таке, настрій такий «Одеса ‒ російське місто» і все таке. Є люди, в яких вдома відверто висить прапор Росії. Це ‒ реальність», ‒ додає Станіслав.
У Львові сім’я Демів лише місяць і намагається запустити практично наново свій бізнес. Наразі мають лише одного працівника. Бізнес- партнером став єдиний львівський товариш подружжя ‒ військовий волонтер Богдан Масляк.
«Познайомились ми фактично під час війни, коли займалися пошуком спорядження для хлопців на Сході. Люди професійно ставляться до своєї роботи і дуже професійна продукція, вона перевірена вже війною і часом», ‒ розповів Богдан Масляк, військовий волонтер, голова ГО «Допоможи фронту».
У підприємців є ще дуже багато ідей не лише воєнного спрямування, а й цивільного. Але зараз шукають для себе підмогу ‒ щонайменше ще одного кравця.
«Перевагу віддаємо, звичайно, людям, які пожертвували здоров’ям і часом заради нас ‒ це атовці, волонтери також», ‒ додав Богдан Масляк.
Коли виробництво запустять, то покличуть на роботу більше людей. Велике підприємство ‒ це мрія Надії та Станіслава.
В департаменті адміністративних послуг повідомили, що враховуючи затребуваність послуги «Консультація для підприємців» та актуальність питання щодо підтримки підприємців-початківців, місто запроваджує цей сервіс у кожному територіальному підрозділі ЦНАП м. Львова.
Цю послугу торік було запроваджено у ЦНАП Личаківського та Франківського районів, і нею вже встигли скористалось 3,5 тис. відвідувачів.
«Невід’ємною частиною у сфері реєстрації бізнесу є консультація. Ми тісно співпрацюємо з нашими колегами з державної фіскальної служби, проводимо навчання. Адже одним із топ-питань є вибір КВЕДу, вибір економічної діяльності, системи оподаткування тощо», — розповіла Мар’яна Дюганчук, в. о заступника директора департаменту адміністративних послуг-начальника управління адміністрування послуг.
Послуга «Консультація для підприємців» дозволяє підприємцям та юридичним особам зорієнтуватися в законодавстві та в переліку необхідних документів, оцінити свої фінансові можливості при відкритті власної справи, з’ясувати, які етапи необхідно пройти, щоб повноцінно займатися бізнесом. Послуга з надання консультацій є безоплатною.
Відвідувачів — користувачів послуги «Консультація для підприємців» переважно цікавить:
— як почати власну справу;
— який вид економічної діяльності обрати та які з них підлягають ліцензуванню;
— яку систему оподаткування обрати;
консультація з питань створення, внесення змін та припинення юридичної особи (ліквідації, всі типи реорганізації);
— порядок подання документів дозвільного характеру;
— навчання для підприємців та розвиток сервісу «Вчимося бізнесу».
Відтак, адміністратор після первинної консультації, якщо документи клієнта відповідають переліку, відповідно до чинного законодавства, зможе одразу прийняти документи на реєстрацію ФОП, ЮО, внесення змін до ФОП чи ЮО.
У ЦНАП м. Львова надається швидка послуга, коли клієнт за один візит, зробивши запит, одразу отримує результат адміністративної послуги «Видача витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
«Після прийняття законодавчої зміни щодо електронного документообігу, процедура оформлення ФОП значно спростилася на користь платників податків. Тобто для того, щоби відкрити власну справу не потрібно за дозвільними документами їхати в органи ДФС. Достатньо прийти в будь-який територіальний підрозділ ЦНАП міста Львова.
Цей сервіс є надзвичайно зручним для підприємців, оскільки це є мінімальні затрати зусиль і часу. Водночас це зменшило кількість документообігу: ми в електронному вигляді отримали заяву, опрацювали її і сформували відповідний масив інформації для суб’єкта господарювання.
І власне, щоби підприємці отримували консультації та послуги найвищої якості, ми з Центром надання адміністративних послуг міста Львова активно співпрацюємо, проводимо спільні наради, обмінюємося досвідом. Як наслідок, адміністратори ЦНАП мають найповнішу інформацію, яку за потреби надають підприємцям”, — прокоментував Володимир Коваль, начальник Головного управління доходів і зборів з фізичних осіб ДФС у Львівській області.
«З метою сприяння розвитку малого підприємництва у місті Львові департамент економічного розвитку ЛМР вже 10 років поспіль проводить курс тренінгів для підприємців «Вчимося бізнесу». Як відкрити власну справу, як її успішно провадити, розповідають фахові тренери з бухгалтерського обліку, правового регулювання тощо. Тренери допоможуть зорієнтуватися також як складати бізнес-план.
Місто зацікавлене у розвитку підприємництва, тому до послуг охочих розпочати власну справу і консультації у ЦНАП міста і навчання”, — додала Юлія Трохимчук, заступник начальника відділу ділових індустрій управління економіки ЛМР.
Львів’янин виготовляє вироби зі скла, що стали популярними за кордоном. Про це йдеться у сюжеті ТСН.
Журналісти навідались в єдине місце у країні, де професійно вчать склодувному мистецтву – Львівської академії мистецтв.
Розпитали майстра, який отримує замовлення зі всього світу, у чому секрет популярності скла. А ще спробували власноруч виготовити прозорі вироби, йдеться в сюжеті ТСН. Насправді, каже Тарас Зиндра, зі скла можна виготовити будь-що: “Це може бути в хаті стіна, це може бути люстра, це може бути басейн оформлений, посуд авторський”.
Саме тому у майстра на скляні вироби йдуть замовлення зі всього світу.
Добра львівська глина, пісок, наявність лісу та води сприяли тому, що ще у кінці XVII ст. на схилах Снопківської височини почали виникати невеличкі майстерні по виготовленню цегли.
Однак уже наприкінці XIX ст. вибагливим львів’янам самої цегли було вже замало. Місто, що швидко розбудовувалось, вимагало не лише доброго будівельного матеріалу, а й будівельних прикрас.
З-поміж колись чисельних цегелень та кахлярень Львова, до наших днів збереглася фабрика Берла Нойвонера та Філіпа Вальдмана, котра знаходиться на Снопкові, а саме на вулиці Стуса, 25.
На початку ХХ століття фабрика стала фаворитом у продукції серед інших подібних підприємств і мала назву «Крайова фабрика кахлевих печей», а зараз тут знаходиться підприємство ТзОВ «ОКС» Оксани Чепурної, яка продовжує справу засновника Берло Нойвонера. Тут виготовляють неймовірно красивий кахель, який прикрашає багато домівок та ресторанів не лише в Україні, а й за її межами.
Пані Оксана потрапила сюди одразу після навчання в коледжі, майже 50 років тому, розповідає Львівська Газета.
“Тут було підприємство “ширвжитку”: був тільки страшний кривий пресований кахель. Мене взяли сюди як молодого спеціаліста у відділ кераміки, щоб я щось зробила.
Я почала з кераміки, горнятка різні, якийсь посуд. Але не було ні технології, ні форм — нічого. Тож я почала все робити з нуля: і модель, і форму, і відливку. Треба було пройти всі технологічні етапи, щоб дійти до певного рівня. Окрім того, нам ще треба було в тій кераміці знайти щось таке, що характеризувало б тільки нас. Я працювала над цим багато років.
В 90-х роках ми належали до Львівського заводоуправління будівельних матеріалів. Кераміка тоді стала вже не така актуальна, грошей на існування заробити було практично неможливо… Тоді мені запропонували стати тут директором і постаратися «витягнути» все це із занепаду
Ще у 80-х роках я почала працювати над технологією виготовлення кахлю. Не такого пресованого, як робили колись, а литого – як кераміка. І от ми почали той кахель робити, почали його розмальовувати і він став кращим. Ми робили все самі: фриту для поливу, поливу, масу і примітивні печі теж. Якось я потрапила в Австрію на такі підприємства, побачила як це все відбувається в них. І ми в своїх умовах намагалися вийти на певний рівень.
Коли у 2000-их всі заводи почали «летіти», викупили частину кахлярні у Податкової за борги. Коли воно стало приватною власністю, ми почали боротися за життя. Ми цілеспрямовано боролися за кожен день, за кожен місяць… Другу частину ми згодом викупили у зовсім інших власників, так і «дотягнули» до теперішнього часу.”, – говорить пані Оксана.
Оксана Чепурна розповіла також про те, що вже неодноразово кахлярню хотіли купити, а точніше навіть примусово «забрати». Причина цьому – хороше місце розташування, на якому багато бізнесменів хотіли б збудувати щось прибуткове.
“Старе приміщення кахлярні Берло Нойвонера – пам’ятка архітектури промислового значення, але документи «загубилися». Зрозуміло ж для чого це сталося. Але я шукала по всіх архівах і знайшла всі потрібні документи, поробила їх офіційно і відновила її статус. Тепер намагаємось цю пам’ятку утримати в належному стані, а це не дуже просто. З одного боку там гора, яка, природно, суне на корпус. То ми зі середини зробили другу бетонну стіну”.
“І ми мусимо заробити на себе і на податки. Намагаємось робити все дуже якісно та індивідуально. З виробництва ми фактично перетворились у майстерню, де робота наша більш рукотворна”.
До речі, траплялися тут і такі випадки, коли люди підводили. Чепурна розказує, що одного разу, коли вони навчили одного новачка всьому, що роками розробляли самі, то потім ця людина звільнилась і відкрила власний бізнес, де застосувала всі технології, побачені тут.
Та незважаючи на всі перепони, пані Оксана відчуває історичну цінність цього місця і мріє створити музей на базі Нойвонерового корпусу кахлярні.
Як пише портал Фотографії Старого Львова, колись фабрика займалася виготовленням цегли під клеймами “Waldman”, “Neuwohner”, “B.N.”, та в радянський період “ЛЬВ-2”. Також в цій будівлі було виробництво кахелю до печей та камінів, котрі ще досі огрівають львівські домівки.
Фабрика Нойвонера була насамперед комерційним підприємством. Тут не проводилися експерименти зі створення виробів на основі народних традицій, як наприклад у закладах Івана Левинського. Однак, вироби фірми Нойвонера, що прикрашають фасади та інтер’єри багатьох кам’яниць Львова, свідчать про неабиякий, розмах виробництва.
Подальшому розвитку фабрики перешкодила І Світова війна. Після її закінчення нащадки Берла Нойвонера повертаються до виробництва цегли та дахівки. На той час вже не існує ані цегельні Камінських, ані “Штіллерівки”, на місці якої в середині 1930-х рр. споруджується новий житловий район (зараз вул. Тютюнників, Кубійовича і пл. В. Вишиваного). Після ІІ світової війни зникає і решта цегельних закладів. Тільки колишня фабрика Нойвонера і досі існує на старому місці (за радянського часу Кахлевий завод № 6, зараз тзов «Окс» вул. В. Стуса, 25).
Цікаво, в будівлі за радянських часів також виготовлявся кахель, щоправда вже значно гіршої якості.
Часто, серед вулиць у Львові можна зустріти цеглу з таврами власників фабрики: B. Neuwohnera i FilipaWaldmanna.
А печі та каміни, котрі складаються з кахлів цегельні Нойвонера досі обігрівають помешкання львів’ян. Такий старовинний кахель, також є хорошим предметом для колекціонування у порівнянні з цеглою.
Якщо цеглу можна було знайти на вулиці чи в подвір’ях, то кахель, як не дивно – на смітниках. Тільки тепер, люди починають цінити красу неповторних старих печей та камінів, відповідно з’являється комерційний інтерес на розібрані печі й каміни. Кахель й справді неповторний, подібні зразки не часто зустрічаються.
ГЕРБ ДРОГОБИЧА на стіні складської будівлі «Крайової фабрики кахлевих печей» Нойвонера і Вальдмана (1908 р.) Іл. 1. Керамічний герб нашого міста. Фото Миколи Закусова (вересень 2018 р.).
Історія старої кахлярні – це той унікальний випадок, коли фабриці вдалося пережити важкі часи, але вижити і не змінити напрям діяльності.
На Львівщині садівник-підприємець відкрив біля траси три крамнички із самообслуговуванням. В асортименті там овочі, фрукти, сік, варення, лікарські трави, йдеться в сюжеті ТСН.
Точки самообслуговування вже мають неабиякий попит.
Родина з Києва, повертаючись з відпочинку в Карпатах, зупиняється у селі Банюнин біля нетипового магазинчика просто неба. Замість прилавка тут підвода, замість каси трилітрова банка і жодного продавця. Туристи кажуть, такого ще не бачили. “Баночку я вже знайшов, куди гроші складати. Ідея гарна, але не знаю, наскільки піде. Я-то гроші залишу, а як у нас взагалі народ поведе себе – невідомо ще”, – каже киянин Денис Макаренко. Він бере яблука, а Марина гарбуза. “Зараз Геловін, наші діти збираються влаштувати – ми хочемо їх здивувати. І чоловік спробував яблука, збирається їх купити. Чудова думка, хороша ідея”, – вважає Марина Хуберт.
Кілограм яблук коштують 5 гривень, гарбуз тягне на 70. Кияни залишають навіть більше, ніж коштує товар, і їдуть. За кілька хвилин зупиняється інша машина. Чоловік з Рівного купує тут не вперше. Нині пригледів теж гарбуза. “Купив гарбузик, буде кашка. 30 гривень, маркером пишуть ціну, дуже приємно, що довіряють людям”, – каже він. Чоловік зізнається, що такого бізнесу на довірі не відкрив би, бо люди ще до такого не готові. “Я думаю, що є такі, що просто взяв і поїхав, але зрештою я задоволений – цікаво, прикольно”, – каже рівнянин Вадим Марущак.
Придорожня крамниця облаштована усім для самообслуговування – є ваги, можна важити товар, а можна брати на око. Ще є серветки, щоб витерти, до прикладу, яблука і скуштувати, перш ніж купувати. Власник крамниці Михайло Костюк навідується сюди раз на день: забирає гроші, довозить товар і впорядковує той, що є. Чоловікові 41, він мав крамницю в селі та найманих працівників, але магазин довелося закрити. Тепер уже два місяці, як веде бізнес на довірі і ще ні разу не пошкодував – суттєвих крадіжок не було. “Я тим демонструю, що можна довіряти – не тільки мені, а й вам, всім. Ну, комусь бракнуло вдома на господарці, ну що я зроблю – головне, щоб жінку не вкрали, а решта все треба пильнувати по мінімуму”, – каже він.
У садівника 10 гектарів поля, де він вирощує персики, сливи, виноград. Продає і розсаду, та найприбутковіші – горіхи. Має зокрема рідкісний і дорогий чорний горіх, його деревину використовують в авіації і суднобудуванні. “Більше ніж 2,5 тисячі євро за куб, коренева система віддає трюфель”, – пояснює він. Деякі односельці вважають Михайла диваком – за надмірну віру в людей. Але всі поважають за працю. “Молодець, я кажу, що він так ставиться, що люди повинні бути совісні, добросовісні і самі кидати гроші”, – кажуть сусіди.
За такими, як Михайло, майбутнє – каже маркетолог. Бо він виховує новий тип покупця, який цінуватиме чужу роботу і зусилля. “Бізнес на довірі дуже популярний в Європі. Ми звикли до халяви, ми навіть коли звертаємося до родича і просимо зроби мені двері, але зроби мені дешевше, тобто ми не хочемо підтримати молодого підприємця, заплативши йому повну вартість”, – пояснює Любов Мирошниченко. У крамницях Михайла дешевше, ніж у звичайних магазинах, але головне – що це натуральне і вирощене з любов’ю. Конкурентів у підприємця поки що немає.
