Факти – Сторінка 2

12.11.2019

Інтелект не передається від батька до сина, він може передаватися тільки від батька до доньки

Цікаві факти зі світу генетики

1. Інтелект не передається від батька до сина. Тобто, якщо ви геній, то ваш син 100% не успадкує ваших генів.

2. Ідіотизм не передається від батька до сина. Якщо ви закінчений кретин, то ваш син не буде таким же ідіотом як ви (з чим вас і вітаємо).

3. Інтелект від батька може передаватися тільки дочці. І тільки наполовину.

4. Успадкувати інтелект чоловік може тільки від своєї матері, який вона, в свою чергу, успадкувала від свого батька.

5. Дочки геніїв будуть рівно наполовину розумні, як їхні батьки, але їхні сини будуть геніями. Якщо їх батько дурник, то дочки будуть рівно наполовину дурниками, ніж їхні батьки.

6. Тому геніальних жінок майже не існує, як і не існує стовідсоткових ідіоток-жінок. Зате чоловіків-геніїв і чоловіків-дурників дуже багато. Звідси і покоління невдах-алкашів, матерів-одиначок, а також нобелівські лауреати (майже всі чоловіки).

Висновки для чоловіків:

Щоб спрогнозувати розумові здібності свого сина, гляди на батька своєї дружини (якщо він академік, то твій син теж буде розумним).
Твоя дочка отримає половину твого розуму. Але і половину твоєї дебільності. За інтелектом вона буде ближча до тебе. Її син отримає всі твої розумові здібності. Хочеш розумне покоління — мрій про дочку.
Твої розумові здібності від мами, а вірніше від дідуся.

Висновки для жінок:

Твій син по розуму — копія твого батька, і лаяти його «ти такий же тупий, як твій батько» — не зовсім правильно.
Твоя дочка по вихованню буде як ти, але по розуму як її батько. Її ж сини будуть розумовими копіями ваших чоловіків.
Вважається, що головний результат зростання тривалості життя — те, що люди похилого віку тепер довше живуть. Але це не так.

Головним, величезним, стратегічним, що змінює на наших очах все людство наслідком стрибка тривалості життя є зовсім не те, що старість тепер довше триває, а те, що вона набагато пізніше починається.

Для тих, кому сьогодні 40, 50, 55 років, старість почнеться тільки років в 75-80. Тобто на добрих 25 років — чверть століття! — пізніше, ніж для покоління наших батьків.

Ще зовсім недавно в людському житті було лише 3 основних періоди: молодість, зрілість, старість.Тепер «зрілість» трапляється в 50 і відзначає собою початок абсолютно нового, просто не існуючого раніше етапу в людському житті.

Що ми знаємо про нього?

Він триває майже 30 років — з 50 до приблизно 75.
На відміну від колишніх уявлень, фізичні та інтелектуальні можливості людини в цей період при правильному підході не знижуються і залишаються, в крайньому випадку, не гірше, а в деяких випадках і краще, ніж в молодості.
Потенційно це кращий, найякісніший період в людському житті, оскільки поєднує в собі здоров’я, сили і життєвий досвід. «Якби молодість знала, якби старість могла» — це більше не про нас. За всіма статистичними даними останніх років, найщасливіший час в житті, його пік наступає тепер приблизно в 65 років.
Ті, кому сьогодні 55-65 років, проживають цей період першими в історії людства. Раніше його просто не було, оскільки люди набагато раніше старіли.
У найближчі кілька десятиліть люди віку 50-75 стануть наймасовішою віковою групою на планеті.

Джерело: kenguru.plus

13.10.2019

6 фактів про День захисника України

День захисника України 2019 року за традицією відзначаємо 14 жовтня, в понеділок. З 2015 року цей день оголошений вихідним. До того ж, свято збігається з Днем українського козацтва і Покровою Пресвятої Богородиці – вважалося, що Богородиця протегує козакам.

NV.ua зібрало шість цікавих фактів про цей день:

1. Свято відзначається у день Покрови Пресвятої Богородиці, водночас з Днем Українського козацтва. Традиція шанувати Богородицю, як покровительку українського війська, прийшла ще від руських князів до козацтва. Це Свято було одним з найголовніших свят і для запорізьких козаків.

2. З 2015 року, згідно з указом президента Петра Порошенка, є державним святом і неробочим днем. Свято встановлено з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

3. День Збройних Сил України був встановлений постановою Верховної Ради України в 1993 році. Це свято також відзначається 14 жовтня.

4. 14 жовтня традиційно відзначали як день створення Української повстанської армії, проте деякі історики схильні вважати, що дата утворення є суперечливою. Ще з середини нульових в Києві та інших містах традиційно проводилися марші на підтримку визнання УПА на державному рівні.

5. 12 жовтня 2015 року Національний банк України ввів в обіг 50 тисяч монет День захисника України, номіналом п’ять гривень.

6. Про подвиги українських військових на сході України зняли документальний телефільм Рейд. Сила нескорених. Його прем’єра відбулась 12 жовтня 2015 року в київському кінотеатрі Україна, а у День захисника 14 жовтня 2015 року показали на провідних загальнонаціональних телеканалах. Стрічка присвячена героїчним рейдам українських десантників, які зупинили російську агресію у серпні-вересні 2014 року.

23.07.2019

Один із найкращих художників ХІХ століття народився в Україні

Його звикли називати російським художником, значно применшуючи вплив України. Це Ілля Рєпін.

Народився Рєпін у Харківській губернії і прожив на українських землях 20 років. Саме тут спочатку опанував акварель, а потім долучився до місцевої іконописної школи. Талант був очевидний, тож сім’я вирішує відправити сина до легендарної Академії мистецтв у Петербурзі. Так юнак з провінції стає її кращим випускником.

Після мандрів старою Європою, його тягне у рідне містечко Чугуїв. Тут пише портрети селян і ескізи для майбутніх робіт. Протягом усього життя Рєпін постійно повертатиметься до українських мотивів. Це й вечорниці, українські жінки і козаки. Останні прославлять художника особливо, а саме робота “Запорожці пишуть лист турецькому султану”.

Задум з’явився у 34 роки, а реалізувати вдалось тільки у 47. Художник ретельно підійшов до справи – вивчав козацьку зброю і одяг, постійно радився з українським істориком Яворницьким і ще довше шукав моделей. Вони тут непрості. Картину придбав імператор Олександр III за 35 тисяч рублів – просто гігантську суму.

Українські сліди бачимо й в іншій культовій роботі “Не чекали”. Якщо придивитися до картин на стіні, то помітимо портрет Шевченка. Рєпін любив вірші українського кобзаря. Коли вперше з’явилася ідея поставити йому в Києві пам’ятник, Рєпін запропонував одразу 4 проекти, плюс намалював його портрет.

Образ самого художника доповнювали його численні дивацтва. На вході до його дому висіла табличка “Прислуги немає. Знімайте пальта і калоші самі.” Посеред їдальні стояв круглий стіл з рухомою серцевиною, так щоб гості самостійно брали собі добавку, а не просили їм щось подати. А ще, будь-якої пори року художник спав при відчинених вікнах. У період лютих морозів прокидався з інеєм на ковдрі, але спокійно струшував його і бадьоро брався до роботи.

Не менше дивувала людей і скромність художника. Попри всі схвальні відгуки й величезні гонорари, сам Рєпін називав себе працелюбною посередністю.

В останні роки життя, коли художник вже жив у Фінляндії, він знову звернувся до теми України та запорозьких козаків.

Джерело

22.07.2019

Як зварити ідеальну каву?

10 порад від людини з досвідом.

1. Чиста вода

Щоб зварити смачну каву, вам знадобиться чиста вода. Відразу забудьте про воду з-під крана, якщо хочете отримати ідеальний ароматний напій.

2. Не поспішайте

Якщо ви варите каву в турці, завжди включайте на плиті найменший вогонь. Розумію, звичайно, що хочеться якомога швидше зробити перший ковток, але поспіх тут ні до чого. Запам’ятайте – кава вариться довго.

3. Турка з вузькою шийкою

Якщо хочете зварити смачну каву, використовуйте турку з вузькою шийкою. Тоді кава вийде більш ароматною.

4. Додайте сіль.

Так-так, саме сіль. Не ложку, зрозуміло, а буквально 2-3 невеликих кришталика. Відчуватися в смаку вона не повинна. Фішка тут в тому, що сіль якимось незрозумілим чином сприяє посиленню аромату кави. Перевірено особисто.

5. Імбир

Сипте зовсім небагато, різницю відчуєте, запевняю. І сіль, і імбир додавайте, коли ще не залили каву в турці водою.

6. Цукор

Використовуйте коричневий цукор, додайте трохи за смаком.

7. Помол кави

Експериментуйте з помелом. Я особисто люблю дуже невеликий або навпаки, великий. Різниця в смаку помітно відчувається.

8. Не дайте кави закипіти

Це головне правило: як тільки утворилася зверху щільна кірочка, яка ось-ось почне активно підніматися – зніміть турку з вогню. Зачекайте з хвилину, потім повторіть так три рази. Якщо ця корочка зруйнується, то і весь аромат, накопичений під нею, відповідно піде і доведеться починати спочатку.

9. Кава в зернах

Вирішили зварити смачну каву? Використовуйте тільки якісну каву в зернах, відразу забудьте про молоту. Я взагалі скептично ставлюся до людей, які купують подібну нісенітницю.

10. Дайте відстоятися

Як тільки кава буде готова, не потрібно відразу розливати в чашки. Дайте її відстоятися секунд 30 хоча б. Так вона набуде більш однорідну консистенцію.

Фото: lana-marso

20.07.2019

Латинська катедра, або 20 цікавих фактів про найдавніший у Львові римо-католицький костел

Латинська катедра Успення Пресвятої Богородиці, що знаходиться за адресою пл.Катедральна № 1 вважається найдавнішим римо-католицьким костелом нашого міста та є єдиним цілісно збереженим об’єктом архітектури готики у Львові. Тож сьогодні 20 цікавих фактів з історії цього храму.

1.Кафедральний собор Львівської архієпархії римо-католицької церкви був заснований, за одними переказами у 1360 р., за іншим – на 10 років пізніше королем Казимиром ІІІ.

2. Іван Крип’якевич: «Костел будувався довго, 138 років. Первісна будова була готична,сліди її залишились у презбітерії». Першим його будівничим був львівський майстер Ничко, нагляд за роботами вів Петро Штехер.

Архітектор М. Ковальчук. Графічна реконструкція первісного вигляду

3. Освячено храм у 1405 р. перемишльським єпископом Матвієм Яніною. Тоді ще костел не був кафедральним, оскільки римо-католицьке архієпископство перебралося до Львова з Галича у 1412 р.

4. Довкола храму містився цвинтар. За словами І. Крип’якевича: «При катедрі був цвинтар, обведений довкола муром. Навпроти теперішньої захристії була брама для переїзду повозів, що звалася королівською. Піші йшли на кафедральний цвинтар по кількох східцях; також дві фіртки були від сторони площі Св. Духа і проти головного входу. Перед останньою фірткою були різничі ятки,в яких деколи навіть бито худобу. Мур зруйновано при реставрації 1776 р. , тоді перенесено під сам костел божий гріб, що колись був в одній з брам. Ятки 1800 р. розібрано і перенесено за Краківську браму». Кладовище навколо собору існувало до кінця XVІІІ ст. Точно дату його виникнення встановити неможливо , але найімовірніше, це сталося після освячення храму в 1405 р., оскільки ховати можна було тільки в освяченій землі.

5. Вже у ХV ст. споруджено при катедрі кілька готичних каплиць: Пресвятої Євхаристії, Журавінських, Раєцьку, Стримилівську, Братства убогих, Бучацьких.

6. У 1440 р. у Львові зупинявся митрополит Київський і Всієї Руси Ісидор. Тоді ж він відправив у Латинській катедрі урочисту літургію в східному обряді. Проте, львівські русини не захотіли бути на ній присутніми.

Латинська катедра. Вигляд на початок XX ст.

7. У 1510 р. в соборі встановили орган.

8. Після пожежі у 1527 р. та потрапляння блискавки у 1605 р. храм довелося відбудовувати.

Латинський катедральний костел. Львів. Автор Станіслав Тондос.

9. «У 1629 р. в катедрі перший раз відправляли богослужіння єпископи-уніяти, між ними славний Мелетій Смотрицький – автор граматики слов’янської мови, і митрополит Рутський. Проповідь мав королівський проповідник Бембус», – Іван Крип’якевич

10. 1 квітня 1656 р. в катедрі під час Служби Божої в присутності владик, сенаторів, шляхти та міщан король Ян Казимир здійснив коронацію Божої Матері на королеву польської Корони. Цей акт увійшов в історію як “шлюби Яна Казимира”.

Обітниця Яна II Казимира в Латинському соборі 1 квітня 1656 року. Фрагмент картини Яна Матейка.

11. У 1765 р. архієпископ Ієронім Сєраковский розпочав ґрунтовну реконструкцію катедри, яка тривала до 1776 р. Керував роботами будівничий Петро Полейовський. Саме тоді храм набуває стилю пізнього бароко та рококо. З того часу є вежа заввишки 64 м.

12. Головний католицький собор Львова налічує головний, два бічних вітарі та вісім каплиць: ренесансна каплиця Кампіанів (зведена в 1585 р.); каплиця Матері Божої та св. Антонія (зведена в 1770-1780-х рр.); каплиця Вишневецьких (зведена в 1495 р.); каплиця Христа Милосердного і Матері Божої Неустанної Допомоги (зведена в 1628 р.); каплицю Матері Божої Ченстоховської (зведена в XVIII ст.); каплиця Ісуса Розіп’ятого (зведена у 1769-1771 рр.) каплиця св. Казимира (зведена в XVIII ст.), каплиця св. Йосипа (з’явилася під час барокової реконструкції костелу на місці калиці св. Анни (XVI ст.)).

Скульптурна композиція «Гріб Господній», 1938

13. Ліворуч від каплиці Кампіанів розташована розташована скульптурна композиція «Божий гріб», створена у першій половині XVІI ст. Раніше вона стояла на цвинтарі при катедрі, а наприкінці XVIІІ ст. її перенесли до північної стіни храму. За радянських часів під аркою не було фігури Христа, її повернули у 1995р.

14. За скульптурною композицією «Божий гріб» можна побачити готичний портал старого входу до катедри, який було замуровано у XVIІІ ст. Ще один готичний портал колишнього входу до катедри можна побачити за скульптурою Св. Павла. У правому куті цього порталу вмуровано знак з датою реставрації – 1925 р.

15. Ще одна реставрація храму проводилася в кілька етапів між 1892 та 1930 рр. під керівництвом професорів архітектури Львівської Політехніки Міхала Ковальчука, котрий намагався повернути катедрі її готичні шати, Владислава Садовського та Тадеуша Обмінського.

16. На західному фасаді можна побачити пам’ятну таблицю Тадеуша Костюшки, встановлену з нагоди 100-річчя його смерті у 1917 р. (автор медальйона скульптор Зигмунт Куринський).

17. Латинська катедра за радянських часів не була закрита і окрім католиків латинського обряду, сюди приходили й греко-католики, котрі не хотіли ходили до церков, які були захоплені Московським патріархатом.

18. На мурі катедри завішено пам’яткові кулі з облог Львова: 1672 р. — турків із Петром Дорошенком і 1919 р. — Української Галицької Армії.

Меморіальна таблиця з нагоди візиту Папи Римського

19. 25 червня 2011 року катедру відвідав Святіший Отець Іван-Павло ІІ. Через два роки біля входу до храма в його пам’ять встановлено таблицю з барельєфом Понтифіка.

20. Вежа Латинської катедри Успення Пресвятої Богородиці, разом із ратушею, вежею Корнякта, дзвіницею колишнього бернардинського костелу є символами Львова.

Джерело: Фотографії старого Львова

12.06.2019

Відомі іноземці про Україну та людей: цитати дипломатів і мандрівників XVIII-XX століть

Найцікавіші й історичні цитати іноземних дипломатів, мандрівників, вчених та військових, які мали стосунки з Україною та записали власні спогади і враження від нашої держави, країни, культури, традицій і людей.

Завдяки цим описам та спогадам ми можемо уявити, якою була Батьківщина в минулому і навести паралелі з сьогоденням.

1. “Україна – найродючіша країна у світі“, – заступник Міністра закордонних справ Франції Дран, 1754 рік.

2. “Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з поверхні землі, так як зникли інші, на яких затяжив російський скіпетр… Козаки не мають нічого спільного з росіянами… Козаки є далеко гарніші, вищі, активніші, зручніші, вигадливіші й особливо далеко чесніші за росіян, менш звиклі до рабства. Вони щирі, відважні й говорять сміливіше“, – Шарль Франсуа Масон, друга половина XVIII ст.

3. “Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною… Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Московії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії“, – англієць Д. Маршал, 1772 рік.

4. “Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинуться…, постане велика культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ“, – Жан Бенуа Шерер – автор “Анналів Малої Росії”, 1778 рік.

5. “На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев’яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто… земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки“, – російський вчений Васілій Зуєв, 1787 рік.

6. “Поборюючи Московщину, треба обов`язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Попри деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі“, – з листа французького посольства до міністра закордонних справ, 1795 рік.

7. “Україна під оглядом простору рівна королівству, плодовита й щедро вивінувана природою країна, межова стіна між культурною Європою й некультурною Азією. …Тепер творить Україна помітну частину великої російської держави. Але як прийшла вона під Росію? Як воно прийшло до того, що незалежні козаки опинилися під московським ярмом, як це вдалося московітам – окайданити козаків, що колись були пострахом турків, татар і поляків? Як це сталося, що місце конституційного, запорученого козакам гетьмана зайняв губернатор?“, – Йоганн Християн Енгель, 1796 рік.

8. “Українці дуже прив’язані до своєї Незалежності“, – французький військовий аташе у Петербурзі Бургуен,1802 рік.

9. “Ми зустріли валки українців, що різняться під кожним оглядом від інших мешканців Росії. Це дуже шляхетна раса. Вони виглядають кріпкіше та краще від москалів і перевищують їх у всьому, де лише може один клас людей перевищувати другий. Вони чистіші, запопадливіші, гостинніші, побожніші та менш забобонні. Хати в Україні чисті і білі, як в Уельсі… За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя… Після повстання Мазепи російський уряд не перестав нищити привілеїв України…“, – професор мінералогії Кембриджського університету Едвард Кларк, 1812 рік.

10. “Українці більш великодушні, більш одверті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони – українці – являють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі“, – французький автор Ш. Л. Лесюр, 1813 рік.

11. “Тубільці (українці) Охтирки на Слобожанщині вороже ставляться до москалів, так що навіть на заїздах не хотіли розуміти по-московському… Побачивши проїжджих (москалів), українці-селяни залишають працю, починають співати на їх адресу лайливі і сатиричні пісні в супроводі голосного сміху і довготривалого гомону“, – Іван Збітнєв про ворожість українців до москалів, 1830 рік.

12. “Відраза українців до москалів, їхніх гнобителів, така велика, що це можна назвати ненавистю. Ця ненависть радше зростає, ніж слабшає… Найгіршим словом, яким п’ятнує українець поляка є “безтолковий поляк”, тоді як москаль в уяві українця завжди “проклятий”… Українці дуже погані російські патріоти. Властиві москалям любов і обожання царя є для українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою і накиненою… Коли ви не хочете образити українця, то не смійте говорити йому про завоювання України Московщиною“, – німецький вчений та мандрівник Й. Г. Коль, 1841 рік.

13. “Українець є вдумливий, запальний, радо згадує минуле свого народу і кохається у спогадах про героїчні вчинки своїх предків. Коли його спитати хто він, то відповість з радістю і гордістю: Я козак!“, – німецький барон, економіст і юрист, дослідник аграрних відносин у Пруссії й Росії Гакстгаузен, 1847 рік.

14. “Українці – це нащадки Київської Русі… Будинки українських селян гарні і міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московщині… Українці вельми інтелігентні, вільнолюбний дух почувається в їх зверхньому вигляді“, – данський географ К. Мальт-Брюн, XVIII ст.

15. “В Європі існує народ, забутий істориками, – народ Русинів, 12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони св. Стефана. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову. Окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутинами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії“, – французький сенатор, політик і редактор часопису “La Patrie” (“Батьківщина”) К. Делямар, XIX ст.

16. “Я вважаю українців найкращими воїнами. Український воїн вірний до смерті“, – Вільгельм Габсбург, 1918 рік.

08.06.2019

15 цікавих фактів про парки Львова

Львів славиться не лише старовинною архітектурою та затишними кав’ярнями, а й розмаїттям чудових парків – зелених клаптиків на тлі урбаністичного пейзажу. Вони не менш давні і красиві, ніж будівлі в центрі міста, тож цілком заслужено можуть зайняти місце в екскурсійному маршруті навіть найвибагливішого туриста.

Tvoemisto.tv спробувало не просто скласти перелік львівських парків, де обов’язково варто прогулятись в осінню пору, а й розповісти про них те, чого ви, можливо, ще не знали.

Стрийський парк (Парк Кілінського)

Один із найгарніших та найстаріших парків не лише Львова, а й України, пам’ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Відкритий у 1879 році, загальною площею у 52,1381 га. Окрім розкішних краєвидів та можливості погодувати лебедів, що плавають у ставку, там можна знайти ще кілька цікавинок.

Фото: nash.lviv.ua, panoramio.com, lviv.restgeo.com

1. У 2004 році в парку відкрили пам`ятний знак «Львів – Батьківщина українського футболу», присвячений 110-річчю виникнення футболу в Україні. Саме тут 110 років тому відбувся перший матч за участі львівського «Сокола» та футболістів із Кракова, у якому «Сокіл» із рахунком 1:0 переміг краків`ян.

2. У Стрийському парку росте понад 200 видів дерев і рослин. Колись була оранжерея, альпінарій, а також платанова і липова алеї. Тут ростуть червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія, сосна Веймутова, японський бузок, маньчжурська аралія, гінкго дволопатеве.

3. У центрі парку споруджено пам’ятник Яну Кілінському – одному з учасників повстання під проводом Тадеуша Костюшка. У 1888 році розпочалася робота над спорудженням монументу, що було доручено відомому скульптору Юліану Марковському. З Миколаєва до Львова була доставили кам’яну брила, з якої скульптор мав виконати пам’ятник. Він був повністю готовий та відкритий 18 червня 1895 р.

Парк Івана Франка (Парк Костюшка, Єзуїтський сад)

Фото: foto.te.ua/authors/kadryk/photo/34819

Вважається найстарішим міським парком в Україні. Розбитий на території близько 11 га. Розташований навпроти головного корпусу Львівського національного універистету імені Івана Франка. Історія цього парку бере свій початок із кінця ХVI століття. Засновником можна вважати Антоніо Масарі, який і подарував родинний сад місту, переробивши його на італійський манір. А опісля міський садівник Бауер перепланував його за взірцем тогочасного англійського парку ландшафтному стилі.

1. Мабуть, усі, хто прогулювався цим парком, звертали увагу на ротонду в його центрі. Це альтанка-ротонда з дорійською колонадою, тип якої зустрічається у парках доби романтизму. Зведена вона у 1835 році. 1. У 50-х роках минулого століття тут виступали духові оркестри, грали на гармоніці. Люди приходили до альтанки відпочити, послухати музику, потанцювати.

2. При вході на головну алею парку розташована ваза з барельєфами (1839 рік), що за інтерпретацією твору Бертеля Торвальдсена зображають «Течію людського життя». Колись ця ваза прикрашала головний вхід у парк.

3. Колись центральний вхід до найдавнішого парку Львова з боку Галицького сейму (тепер Львівський національний університет ім. І. Франка) був обрамований двома кам’яними стелами-обелісками із зображеннями голів левів (не збереглися) та квітником, в центрі якого було поміщено вищезгадану вазу. Крім того, там стояла низка постаментів з бюстами славетних львів’ян: журналіста Яна Добжанського, театрального режисера Яна-Непомука Камінського, громадського діяча князя Леона Сапеги, художника Артура Гроттгера, засновника навчально-виховного закладу о. Самуеля Гловінського, поета графа Юзефа Дунін- Борковського, спорудженими у 1894-1896 роках скульпторами Антоні Попелем та Тадеушем Барончем.

Парк «Високий замок»

Він розбитий на схилах Замкової та Княжої гір, розташований на висоті, з якої відкривається вражаюча панорама міста. Заснований у 1835 році, загальна площа – 36,2 га. Звісно, піднятися на оглядовий майданчик Високого замку й без того є першим завданням тих, хто приїздить до Львова. Та небагато із них знає, що дорогою до нього можна прогулятися розкішними алеями зі столітніми деревами й цікавою історією.

Фото: wikipedia.org, oko.kiev.ua, lviv.afisha-city.com.ua

1. У 1845 році на долішній терасі парку спорудили декоративний грот з криницею, біля якого були поставлені скульптури левів з числа тих, що прикрашали давню львівську ратушу. Кам’яні леви роботи скульптора Бернарда Дікембоша тримають щити з гербами знаних львівських міщан Еразма Сикста та Яна Юліана Лоренцовича. Цю печеру назвали «печерою самогубців», бо тут, за легендою, наклали на себе руки закохані, яким не дозволили бути разом. Проте жодних письмових свідчень про якісь конкретні випадки самогубств на цьому місці не залишилось.

2. На верхній терасі парку розташований штучний курган (Копець Люблінської унії) з оглядовим майданчиком (висота 413 над рівнем моря), насипаний в 1869–1900 роках польською громадою міста на честь 300-ліття Люблінської унії. На підніжжі кургану є залишки оборонного муру Високого замку, побудованого польськими королями, з якого пізніше і був узятий матеріал для будівництва кургану.

3. У парку також розташований будиночок садівника. Він завершує каштанову алея і споруджений у 1892 році. Навколо нього росте багато екзотичних рослин – магнолія, катальпа, червонолистий бук, деревовидна півонія, садова гортензія та інші. Тут також встановлено пам’ятний знак на честь Максима Кривоноса.

Парк “Знесіння”

Для тих, хто любить активні прогулянки і вражаючі природні краєвиди є регіональний ландшафтний парк «Знесіння». Парк оголошений об’єктом природно-заповідного фонду України. Також на його території розташований етнопарк-музей «Шевченківський гай». Площа – 312,1 га. Із усіх парків цього списку, «Знесіння» є наймолодшим – заснований він 1993 року для збереження та відновлення унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння і прилеглих територій давніх поселень — Знесіння і Кривчиці.

Фото: vchaban.blogspot.com, city-adm.lviv.ua

1. Парк розташований саме на вододілі Балтійського та Чорного морів, тому у Львові жартують, що з одного боку гори вода стікає в Чорне море, а з іншого – в Балтійське. Львів’яни ж називають парк “Знесіння” Кайзервальдом, що дослівно з німецької означає королівський ліс. Існує легенда, що колись тут гуляв цісар Австро-Угорської імперії.

2. Оскільки територія парку історично входила до складу приміського села Знесіння, тут є житлова забудова, старий Знесінський цвинтар, фармацевтична фабрика і склозавод. До архітектурних об’єктів паркової зони також належать колишній костел св. Войцеха середини ХVІІ ст. (теперішня церква св. Йосафата і всіх українських мучеників УГКЦ), розташований під горою Лева, та церква Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

3. Рельєф парку формує пасмо височин, основну ланку якого становлять Знесінські пагорби – узгір’я історичного Кайзервальду. Найвища точка тут – 377 м над рівнем моря. У межах охоронної зони розташовуються декілька пагорбів: на захід від гряди – гора Лева (388 м над рівнем моря); південніше, з боку вул. Лисенка – гора Стефана над парком стрільниці та Змієва (Вовча) гора над будівлею обласної дитячої лікарні. На північний захід від Знесінської гряди знаходяться гори Баба (Рід) та Хом (Хомець).

Лісопарк “Погулянка”

І завершує список «Погулянка» — лісопарк у Личаківському районі Львова. Парк розташований між вулицями Пасічною, Вашингтона, Зеленою та місцевістю Погулянка; північна частина парку межує з Ботанічними садом Львівського університету. У парку є ставки, які розташовані вздовж довжелезної алеї. Площа парку – 100,33 га. Історія парку бере початок з ХVІІ стосліття. Тоді власником місцевих ґрунтів був львівський бургомістр Ян Аттельмаєр (Attelmajer), якому у 1641 р. вдалося за малу суму 6 злотих на рік взяти в оренду міські лани, що сягали майже Снопкова і Винників. Тут він розселив селян-орендарів і заснував пасіку (“аттельмаєрівська пасіка”). Ця територія багато разів переходила з рук у руки. В 1799 році багатий львівській адвокат Франциск Венгльовський придбав цю ділянку букового лісу. Саме за часів Венґлінського місцевість отримала назву “Погулянки”, або ж “ліска Венґлінського”. У 1821-му ресторатор Ян Дістль викупив Погулянку і влаштував там парк. У середині XIX століття парк разом з усією Погулянкою придбав Ян Кляйн. Він осушив парковий став і збудував на його місці броварню.

Фото: wikipedia.org (MSha), city-adm.lviv.ua

1. У 1848 році новий власник Йоган Кляйн (Klein), отримавши Погулянку від спадкоємців Дістля за 15500 золотих ринських, розібрав старі будівлі, частково осушив ставок і поставив на його місці бровар. Тодішня Погулянка приваблювала городян, головним чином, пивом Кляйна, яке вважалось кращим у Львові. Споживалося воно на місці, у ресторані, який славився також пирогами та смаженими курчатами. На Погулянці можна було скуштувати й морозива, яке виробляли у літньому павільйоні цукерні Майсона (Maison).

2. У глибині парку розташовується колишній костел монастиря вірменських бенедиктинок, споруджений у 1897 році – нині церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ.

3. У 1821 pоці Погулянку за 5060 голландських дукатів отримав власник ресторану Йоган Дістль (Diestl) і заклав тут “пивний сад”.

Автор тексту Мельник Олеся за матеріалами сайтів Центру міської історії центрально-східної Європи, Вікіпедія, Virtual.ua, Високий замок.

09.03.2019

Небанальні факти про Тараса Шевченка

9 березня 1814 року народився Тарас Шевченко, ім’я котрого досі знає кожен українець. Геніальний поет та художник, котрий всі життєві складнощі перекладав у свою творчість та став голосом свого часу. Його життєвий шлях та творчість вивчає кожен школяр, тож здивувати когось, розповідаючи факти з біографії — досить складно. Але ми все ж постарались зібрати небанальні шматочки подій у житті митця:

Секрет успіху:

Всі молоді автори, навіть ті, хто має вроджений талант — мали на початку свого шляху приклад для наслідування, творчого наставника, тощо. У випадку з Шевченком — це був Євген Гребінка, з котрим він обговорював теми творів, який збільшував його коло читачів та підтримував у всіх починаннях. Подейкують, що саме Гребінка першим редагував твори Шевченка, тих вісім, що увійшли у перше видання “Кобзаря”, мовляв, саме тому вони такі довершені. А ще, саме він наполіг на необхідності виділити гроші на друк збірки, котра принесла автору світовий успіх.

Про зловживання спиртними напоями:

Тургенєв казав і писав про те, що нібито Шевченко надто часто зловживає алкогольним напоями. Костомаров також підтримував дане твердження. Полковник Косирьов переповідав історії, як талановитий чоловік напивався і засинав прямо в будинку, де його пригощали. Ця слабкість стала головною темою для обговорення в колах українофобів (як відомо, найбільше противників українською мови та творчості — серед росіян). Про те, наскільки серйозною була проблема зловживання алкоголем у відомого автора, можна сперечатись дуже довго — адже конкретних доказів, окрім слів, немає.

Але справа не у тому, існувала така проблема чи ні. Справа у тому, що шкідлива звичка, яка б вона не була, та якого автора б не стосувалась — не применшує таланту. У будь-якої людини можна знайти ваду чи шкідливу звичку, але не у кожної людини є геніальний талант та довічне світове визнання — ось про що потрібно пам’ятати.

Останнє кохання:

Тарас Шевченко прожив усього 47 років і встиг відзначитись на цій планеті, як людина з винятковим даром. Проте, мабуть, як і кожного щирого серцем поета, в коханні його чекало розчарування. Попри те що Шевченко був романтиком і не раз закохувався, віднайти щастя у сімейному затишку йому так і не вдалось. Останні його відносини, які закінчились за три місяці до смерті, були з українкою Лукерією Полусмак, яка знаходилась у кріпацтві в його друзів у Петербурзі. Вже дорослий, 47-річний чоловік, все ще мав відкрите серце і коли закохався у дівчину — не просто залицявся до неї, як міг би собі це дозволити, а вчинив, як справжній джентльмен — заручився з Лукерією, а також домігся від своїх друзів, аби вони звільнили дівчину з кріпацтва за зробили вільною людиною. Проте, за словами очевидців, після цього — дівчина почала собі дозволяти відкритий флірт із друзями та знайомими поета, що боляче вдарило по його почуттях і він припинив відносини. А через три місяці помер одинаком.

Перепоховання:

За заповітом, Шевченка перепоховали у 1861 році — на Чернечій горі поблизу Канева. З тих пір гору стали називати Тарасовою. Організаційні моменти взяв на себе Григорій Честаховський. Церемонія відбулась пишна, українці з почестями похоронили Тараса Шевченка. На процесію перепоховання з’їхались люди з усієї України, та продовжували приїздити опісля.

Прізвище:

Насправді, у всесвітньо відомого Шевченка могло бути зовсім інше прізвище! Адже прадід автора, запорізький козак Товстик, після одруження відмовився від свого прізвища і сім’я перейняла прізвище дружини — Шевченко. Зробив він це для того, або сховатись від переслідувань російською владою. Тарас також взяв прізвище матері. Але на цьому їх рід закінчився, адже, як відомо, автор не мав власних дітей та помер на самоті.

Проте, у поета все ж було справжнє кохання — наша батьківщина. І навіть була дитина, яку він плекав усе своє життя — поетична творчість. І ніхто не в праві сказати, що його спадок зник без сліду, адже його носіями є не одна сім’я, а вся українська нація. Залишається сподіватись, що видатний автор пишався б такою родиною. Джерело: vsviti.com.ua

04.12.2018

10 причин, чому дітям треба долучитися до Пласту

“Я потрапила у Пласт досить пізно, у 21 рік. Із першого двотижневого пластового табору я закохалась у цей світ – світ реальних пригод, світ непопсових пісень, волинських лісів, нічного аж-до-неба вогнища, світ відповідальності, завдань і лідерства”, розповідає Plastchicago.org.

Якщо вашій дитині 9-11 років, саме час подумати чи варто віддати дитину у Пласт.

1. У Пласті дитина завжди буде знати, чим зайнятися.

Мені здається, а може мені так тільки здається, що сучасні діти не знають, чим себе зайняти у вільний час. Коли уроки вивченні, на дворі холодно, книги читати не особливо хочеться, то відразу «виручає» телевізор або планшет. У Пласті ж діти отримують посильні цікаві завдання у формі гри, які треба виконати вдома. Але не батькам до 2 ночі робити ікебани на уроки творчості, а дійсно діти повинні це зробити самі. Участь батьків часто заохочується, але мистецька досконалість не основне, адже оцінок немає. Завдання настільки цікаві, що вони реально захоплюють фантазію дітей, і вони пишаються тим, що самі виготовили.

А ще мені подобається, що діти вивчають багато ігор (на уважність, на розвиток пам’яті, рухливих і т.д. ) і самі можуть запропонувати щось вдома пограти, а не просто «давай пограємось!», – «давай. у що?», – «не знаю…».

2. Пласт – це добровільний колектив.

Школа це прекрасно. Але чомусь не у всіх залишаються світлі спогади про школу. Можливо, одне із пояснень – у школі є той колектив дітей, який сформувався досить випадково: діти із сусідніх будинків ходять у найближчу школу. Звичайно, можна поміняти школу, клас, але все ж це є досить примусове об’єднання. У Пласт же ходять діти, які самі або батьки яких мають спільні цінності, про які дивись наступний пункт.

3. Пласт дає не лише знання, а й цінності.

Пласт — це, в першу чергу, виховна організація. Тут дійсно виховують характер, прагнення ставати кращим щодня, допомагати іншим тощо. І, якщо діти у 10 років цього ще не до кінця розуміють, то мають розуміти батьки, які хотіли б бачити своїх дітей з міцним характером, цінностями, які плекаються тут уже понад століття. Проте не забувайте і про те, як багато знань про природу, навколишній світ, про сучасні досягнення, історію, культуру, про видатних особистостей дізнається ваша дитина. А це – знання, які подаються і вивчаються у колі однодумців у формі грі, тому без зазубрювання і втоми.

4. Пласт — це добровільний вибір, який вчить відповідальності.

У Пласті усі знають, що кожна дитина має право на помилку. На одну, і навіть дві. Головне, щоб зрозуміти і виправитись. Тому у Пласті дитина буде мати свою сферу відповідальності, свою роль (скарбник, писар, гуртковий чи просто хронікар), яку треба гідно виконувати. Якщо допустився помилки – ти уже знаєш, де міра твоєї відповідальності, і що зробити наступного разу, щоб було краще.

9-12 років таки підступний вік – уже хочеться трохи уникнути домашніх обов’язків («я не чув, що ти казав», «я цього не робив, так було до мене», «ти не казав цього робити, а я сам не бачив»). У Пласті вчать діяти наперед – не коли попросять, скажуть, нагадають, а наперед).

Дозвольте вашим дітям стати самостійними, а відтак – відповідальними.

5. Пласт щодня робить пластунів кращими.

Це не жарт. У Пласті є таке правило — щодня, як і кожен скаут у світі, пластун повинен робити добре діло. Звичайно, всі починають із маленьких добрих діл: підлив квіти, самостійно помив посуд, почистив дорогу від снігу, заробив кишенькові гроші. Але це ті маленькі справи, які раніше просто не помічались. А тепер у них є більший сенс, їх треба навіть записати у окремий зошит. І тоді у грудні уже є список добрих менших і більших справ, і спокійно можна писати листа святому Миколаю, просячи про подарунок. Ці дитячі добрі справи переростають у хорошу звичку у дорослому житті, і стають невід’ємною частиною характеру людини і великих добрих справ.

6. Батьки, будьте готові — ви також трохи змінитесь.

Так, ви будете купувати наплічник на перший юнацький табір, будете переживати під час літньої зливи, адже дитина у лісі ночує, будете вболівати за її пластові відзначення. Перший час вам треба буде їхати, можливо, аж через пів міста, щоб дитина відвідала пластові заняття. І це вже також трохи змінить ваші вихідні.

Так, ви спільно із дитиною вивчите забуті колядки, дізнаєтесь що таке «гаївки», пригадаєте, як визначити сторони світу, як в’язати вузли, як малювати карти місцевості. Так непомітно і легко ви приєднаєтесь до Великої Пластової Гри. Зрештою, до Пласту і самому можна приєднатись у будь-якому віці.

7. Пласт підтримує авторитет батьків.

Як не прикро визнавати, але у перехідному віці, часто батьки не є авторитетом для своїх дітей. Діти можуть не приймати ваших порад, недочувати ваших прохань. Тому у Пласті є виховники – це спеціально навчені старші пластуни, які всього на кілька років (5-10) старші за юнацтво, проте які є авторитетом для них. А як інакше, якщо разом у мандрівки ходили, якщо виховник знає усі найостанніші серії «Зоряних ігор», і він не мама чи тато, які ходять на батьківські збори. Пласт підтримує авторитет батьків і допомагає юнацтву та батькам безконфліктно пережити ці турбулентні роки.

8. Пласт це хороший смак, якісна музика і розвиток талантів.

Знаєте, найкращі пісні, найгарніші концерти, які я коли-небудь чула, це були українські пісні під гітару у пластовому колі. Страшно подумати, якби не Пласт, я може ніколи б не знала слів до пісень «Плач Єремії», «Океан Ельзи», «Братів Гадюкіних», не слухала б «Мертвих півнів», «Тартак» і т.д. Натомість, знала б усіх зірок «Х-фактору», брррр…

Окремо про гітару: Пласт і гітара — це одне ціле. Тож вашій дитині не потрібно буде додатково ходити на уроки гри на гітарі – одне літо і ваша дитина грає. При чому, гітара у руках дівчини виглядає так само гарно, як і у руках хлопця. Хоча зізнаюся — я так і не навчилася грати на гітарі, але ж я і прийшла у Пласт у 21, а ваша дитина може почати значно раніше.

9. Пласт це здОрово і здорОво.

Мабуть, ви знаєте, що у Пласті дотримуються здорового способу життя. Тобто, ніяких шкідливих звичок, захоплень, експериментів зі здоров’ям. Спортивні фестивалі, змагання, а ще табори – літні, зимові, мандрівки цілий рік. Хіба це не здОрОво?) Пласт — це природа, це Карпати, це ліси, це озера, це пройдені десятки і сотні кілометрів, це простір і це така краса! А ще люблю Пласт за гумор і невтомний оптимізм. За час мого пластування я так і не зустріла жодного пластуна-песиміста, а оптимісти, як відомо, і живуть щасливіше.

10. Пласт – це друзі на усе життя.

Найголовніше – Пласт це друзі на все життя. Адже ви стільки разом пережили, змайстрували, створили, переспівали, пройшли, у вас спільні жарти, спільні спогади! І де я б я не зустрічала зараз пластунів різного віку, я знаю, які пісні він чи вона співали при варті, які у них цінності, із чого почати із ним (нею) розмову. І ще знаю, чому пластуни вітаються лівою рукою, при цьому промовляючи «СКОБ!».

*Контакти осередків Пласту в Україні тут

Автор: ст. пл. Ліна Остапчук, Бурх / plastchicago.org

08.03.2018

11 цікавих фактів про Шевченка, про які не згадували в школі

Він вже так давно сидить на гранітних п’єдесталах та висить в рушниках на стінах шкільних кабінетів, що вже певне й забув, як колись носив єнотову шубу та кохав 15-ти річну натурницю. Але ми нагадаємо. Отже, Тарас Шевченко. Він же “пророк”, “кобзар” та “духовний вождь українського народу”.

Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в сім’ї кріпака. Потім виріс, з кріпацтва звільнився, вступив до Петербурзької академії мистецтв, став художником і поетом, відбув заслання, повернувся і помер у віці 47 років.

Але це ми, хочемо чи не хочемо, знаємо зі школи. А сьогодні ми поговоримо про те, чого в школі нам про Шевченка не розповідали.

Відомим Шевченко став ще за життя, його вірші переписували і передавали один одному, він був частим гостем Петербурзьких мистецьких салонів та мав багато друзів серед художників та літераторів. Шевченко був епатажним, любив розказувати анекдоти і випивати в хорошій компанії. Він прожив коротке, але дуже насичене життя. А нижче кілька “не шкільних фактів” з його біографії.

1. Шевченко-нездара

Навіть якщо долею вам накреслено стати великим поетом, все одно знайдеться хтось, хто повідомить вам, що ви геть ні до чого незугарні. Ще будучи дитиною малий Шевченко втік в сусіднє село Тарасівку до дячка-маляра аби той навчив його малювати.

“Він подивився уважно на мою ліву руку і відмовив мені навідріз. Він заявив мені, на мій великий жаль, що в мене немає здібностей ні до чого, ні навіть до шевства або бондарства” (з листа Шевченка до редактора “Народного чтения”).

Але Шевченко не здався і, бачте, має тепер пам’ятники по всьому світу. Готовий вам мотиватор.

2. Згадка про перше кохання у віршах

“Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.”

Цього ви не можете не пам’ятати. А пам’ятаєте, як його малого прийшла втішити дівчина, що саме була поруч?

“А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала ….. “

Це була подруга дитинства і перше кохання Тараса Григоровича – Оксана Коваленко. Шевченко часто згадував Оксану в своїх творах. Перше кохання є перше кохання. Якщо ви це знали, значить вам більше пощастило з вчителькою української літератури, ніж нам.

3. Міф про царицю і викуп з кріпацтва

Ви знаєте, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця. Втім, це не зовсім так.

Гроші мали назбирати в лотереї, що її проводила імператриця в своєму палаці на святвечір 24 грудня 1837 року за ініціативою друзів Шевченка. В лотереї розігрували різні кришталеві та порцелянові речі привезені з Петербурських казенних заводів, а також портрет Василя Жуковського, поета та вихователя молодого царевича, роботи Карла Брюллова. Але врешті виявилось, що цариця, її донька та син разом сплатили за лотерейні квитки всього 1000 карбованців. Решту грошей, скоріше за все, довнесли друзі Шевченка – Брюллов, Жуковський та Вієльгорський.

4. Шуба і вечірки

Молодий Шевченко був тим ще франтом. З легкістю витрачав гроші на красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось з гонорару навіть купив собі єнотову шубу. Нелегка доля талановитого молодика робила його страшенно популярним в петербурзьких домах.

Його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: “…Тарас мій частенько став роз’їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс”. От вам і сумний кріпак.

5. Тарас Чевченко

Ще будучи студентом Академії, Шевченко закохався в свою 15-ти річну натурницю Амалію Клоберг. Вона була донькою хазяйки квартири, в якій Шевченко жив разом із Сошенком. В 1839 році Шевченко навіть написав її портрет і підписався “Чевченко”. Амалія не могла правильно вимовити прізвища художника і на догоду їй він підписувався так, як вона вимовляла. З листів Шевченка до друзів так і не зрозуміло, чи зізнавався він Амалії в своїх почуттях, і чи мав поет з дівчиною якісь стосунки.

6. Шевченко писав російською

Вам у школі не здавалось, що портрет суворого Шевченка, що висів над дошкою в кабінеті укрмови ніби промовляє до вас: “А ти говориш на перерві російською?!” І ставало, як мінімум, страшно і трошки соромно. Але Шевченко і сам писав російською мовою. Його найвідоміші російськомовні твори – віршована повість “Слепая” та прозова “Невеста”.

В книзі “Спогади про Т.Шевченка” Андрій Козачковський, друг поета, пише, що російськомовні твори Шевченка “зразок неповторного, що не вдалося Основ’яненку, мистецтва передавати місцевою російською мовою побут України з цілковитим дотриманням зворотів рідної мови і народного характеру дійових осіб”.

Сам Шевченко вважав, що пишатися тут особливо нічим.

“Переписав оце “Слепую” та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав! За який гріх, що я оце сповідаюсь кацапам черствим кацапським словом”, – написав він у листі до Якова Кухаренка у 1842 році.

7. Голе селфі

Для нас Шевченко-поет затьмарив Шевченка-художника. А виявляється, до наших днів дійшло понад 800 картин і малюнків Шевченка. А якось Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе оголеним. Малюнок довго був заборонений цензурою, ну бо хто це малює голих кобзарів!

8. Не пийте зі священиками

Кажуть, Шевченко був охочий до випивки. Але справа в тому, що це всі навколо хотіли з ним випити. Якось в 1859 році Шевченко приїхав до Києва. Шевченко вже тоді був такий популярний, що кожен прагнув похвалитися близьким знайомством з ним. Священик Троїцької церкви отець Єфим та його товариш купець Балабуха теж взялися приїжджого поета розважати. Захопивши цілу батарею пляшок (так пише в своїх спогадах про Шевченка Михайло Чалий), друзі повели Шевченка за Дніпро і пили півночі. Тарас Григорович хотів і заночувати на березі, але священик заволік його до себе додому, закрив ворота і не випускав аж до 8-ої ранку. В знак протесту дещо нетверезий Кобзар відмовився залишатися в кімнаті і спав просто у дворі біля воріт. На ранок друга з полону визволив Сошенко.

9. Шевченко та Куліш: чоловіча дружба

Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були друзями. Разом співали, малювали і навіть ловили рибу. Тільки Куліш недолюблював Шевченка за його цинізм, а Шевченко Куліша – за аристократичність. Власне Куліш нібито і розпускав чутки про те, що Шевченко пияка. Так стверджує літературознавець Богдан Тихолоз. Зносили один одного літератори за талант. От вам і міцна чоловіча дружба.

10. Ромовий щоденник

Улюбленим напоєм Шевченка був ром. В ті часи ром привозили лише з-за кордону і задоволення це було не з дешевих. Та що там – і зараз недешево любити ром.

“Не дешево, зате смачно” – мабуть, сказав би нам Шевченко і налив би по скляночці.

11. Перепоховання

Художник Григорій Честаховський опікувався перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року. Відбувалося все пишно: ще на шляху до Канева за труною рухалися процесії, а коли її залишали у церквах на ніч, то туди приходили діячі місцевої громади. А в Орлі труну супроводжували духовенство зі співом релігійних пісень, військовий оркестр, що грав малоросійські мотиви, та гімназисти. В Україні збиралися натовпи: на труну тут чекали заздалегідь, приймали з урочистостями. Після поховання розпочалося справжнє паломництво. До речі, саме Честаховський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як хотіла його родина. Саме розпорядникові спало на думку, що добре було б насипати могилу — він же цю ідею власноруч і втілив, узгодивши з місцевою владою (окремий виграний бій із бюрократією!), а потім організував додаткові масштабні поминки вже влітку, після освячення місця поховання.

Сам Честаховський похований у Качанівці, куди його тіло з Петербурга наказав перевезти поміщик Василь Тарнавський; він же поклопотався, щоб насип на могилі друга був майже таким самим, як і у Шевченка.