Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір’ю Божою. Ангел з’явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: “Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами”. Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.
Ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці
Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово “Благовіщення” означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну.
На Благовіщення дівчата біля церкви танцюють перший весняний хоровід – “кривий танець”. Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.
Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до Благовіщення треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.
Традиції та звичаї свята
Зі святом Благовіщення пов’язано безліч традицій. У цей день не можна працювати, шити і в’язати, забивати худобу, шумно веселитися.
У храмах 7 квітня заведено пекти і освячувати проскури. У давні часи в кожній родині пекли проскури за кількістю членів сім’ї. Після освячення вдома їх з’їдали натщесерце. Крихти від освячених проскур додавали в їжу домашнім тваринам і змішували з насінням, тоді і скотина буде здоровою і плодовитою, а урожай – багатим. Самі проскури мають цілющі властивості, подібні до святої води, вважали люди.
Раніше на Русі на Благовіщення випускали на вулицю домашніх тварин “слухати весну”, а незаміжні дівчата водили біля храму хоровод, який називався “кривим танцем”. Таким чином “звали” весну. Після церковної служби розводили багаття, закликали тепло, співали пісні.
Ще однією традицією вважали “випускання птахів”. Для цього заздалегідь спеціально ловили будь-яких пернатих, в основному голубів або синиць і садили їх у клітки. На свято збиралися компаніями і випускали. Ці птахи були ніби посланням Господу від своїх визволителів, несли благі звістки.
Особливих правил харчування в свято немає. Але в 2018 році Благовіщення відзначають у Великий піст, а значить їжа повинна бути скоромною, без м’ясо-молочних страв. Єдине послаблення стосується риби.
На Благовіщення не рекомендується що-небудь віддавати з дому або позичати гроші, адже можна так віддати своє здоров’я і благополуччя. Не можна також одягати новий одяг, оскільки довго він згодом не прослужить.
Якщо працювати на городах в світле свято не можна, то сіяти насіння, яке пізніше будуть висаджувати в землю, навпаки – потрібно, адже урожай буде хорошим.
У свято наші предки не стригли і навіть не розчісували волосся, щоб не заплутати свою долю.
Ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці
Народні прикмети:
Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1, і на 6 травня він у полі буде.
Який цей день – такий і кінець місяця.
Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання, якщо в полудень – середня, якщо ясно ввечері – пізня.
Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари, кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно, негода, то кукурудза не вродить.
Ніч проти Благовіщення. Якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо за ніч мокрий рушник висохне надворі – рік буде врожайний, якщо наполовину висохне – на середній урожай, а якщо залишиться мокрим чи замерзне – буде мокре літо.
Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.
Благовіщення без ластівок – холодна весна.
Якщо з’являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.
На Благовіщення гарна погода – гарний врожай.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Якщо на Благовіщення летить сніг – літо неврожайне.
Якщо на Благовіщення півень на порозі нап’ється, то на Юрія (6.05) віл напасеться.
У квітні 1943 року в газеті “Львівські вісті” було опубліковано побажання українцям Митрополита Андрея Шептицького з нагоди Великодніх свят. Пройшло 76 років, але читаючи ці рядки мимоволі задумуєшся про те, що ці настанови і сьогодні, в сучасній Україні для нас є надзвичайно актуальними.
Тож, напередодні Світлого Свята Воскресіння Христового портал Фотографій Старого Львова публікує цей текст, аби відчути, зрозуміти та постаратися втілити у життя мудрі слова Митрополита (стиль та орфографію публікації подано оригінальними).
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Високоповажаний Пане Редакторе! Просите мене про статтю до святочних чисел „Львівських Вістей” і „Рідної Землі”.
Христос Воскрес! Поштівка видавництва “Українська преса” у Львові, 1938 рік, малюнок професора Осипа Куриласа. З колеції Юрій Завербного
В обставинах, які переживаю тих кілька днів перед святами, це просто неможливе написати щось приличного. Тому вибачайте за ту відмову, яку я хотів би по змозі зробити якнайчемнішою. Але з другого боку мушу признати, Ваше бажання представляється і мені як пропозиція з багатьох оглядів дуже бажана. Бо ніколи більше, як у воєнних часах, в яких живемо, не треба людині зичливости людей так, як тепер. А на зичливість можна заслужити тільки сердечною зичливістю із свого боку. В часі війни навіть між тими, що не воюють, або й тими, що їх ніщо не ділить, нагромаджуються такі небувалі кількості непорозумінь, спорів, ворожнечі, часом навіть і ненависти, шо не пізнається цього світу і людей, яких зналося добре ще кілька літ тому. Люди діляться, всюди собою зайняті, не мають часу для ближнього, не мають з чого дати йому хоч добре слово, усі стали нервові, роздражнення нервів прибирає форми неврастенії, істерії і суспільне, чи може радше товариське, життя стає подібне до того принціпіяльного „bellum omnium contra omnes“ Гоббеса, наслідком чого проста зичливість і христіянська любов ближнього стає товаром дуже рідким, дорожчим від масла чи сала. При цих обставинах пропозиція, яким небудь способом дістати хоч кіло того рідкого товару і дістати його дешево, то пропозиція, якою погордити не можна. Тому приймаю Вашу пропозицію і пишу, як бажаєте, коротше чи довше письмо для читачів „Львівських Вістей” і „Рідної Землі” яке, очевидно, мусить закінчитися більш-менш стереотипними святочними побажаннями. Річ тільки в тому, щоб вони вийшли не надто стереотипні і не були виявом мізантропії ані песимізму, а були радше старосвітською зичливістю до людей, бажанням заслужити на таку саму зичливість.
Листівка Христос воскрес. Видавництво “Русалка”, Львів до 1939 р.
До читачів „Львівських Вістей” сказав би я таке: Горі іміем серця, не піддаваймося зневірі і природній в часі війни знеохоті до світу і до людей, радше з християнським довір’ям до батьківської опіки Божого Провидіння будьмо пересвідчені, що все скінчиться добром, не тільки для наших установ, для родин, для міст і сіл, але й для цілого народу, тут і там. Без сумніву, маємо всі важкі причини до смутку і знеохоти. Хто ж із нас не потерпів тяжкої втрати дуже близької і сердечної йому особи? Чиє домашнє господарство не має недостач, які важко доповнити? Хто ж із нас може з’ясувати собі, якими дорогами і якими засобами ми дійдемо до бажаного і відповідного нашим потребам миру? А все ж, хто ж із нас не вірить і хто ж із нас не надіється? Та віра, та надія — це, здається, та краща і вища частина нашого духового єства, яку треба нам всіма силами плекати. Дві чесноти: віра і надія, як богословські чесноти, вимагають християнського доповнення: любови. Але й у громадському значенні, як суспільні і товариські чесноти, вони вимагають доповнення чеснотою громадянської і суспільної любови, які треба б хіба назвати солідарністю, єдністю, ревністю та самообороною перед розкладовими елементами, що розбивають народ на багаточисленні і просто ворожі собі фракції і партії. Чого українському громадянству передовсім треба, то тієї єдности і солідарности, без якої по словам Євангелія, не може встоятися навіть царство демона. Звідси і природне побажання тієї єдности в святочних побажаннях „Христос воскрес”. У святочних відправах кожної днини в пасхальнім часі повторюється те слово „друг друга обіймем і простім вся воскресеніем”. Такі і мої найщиріші побажання для всіх, що це моє письмо прочитають. X р и с т о с В о с к р е с е!
Олена Кульчицька. Листівка Христос Воскрес
А до читачів «Рідної Землі» мої святочні побажання такі: Якщо маємо дійти до часів, в яких український народ буде розвивати здорово і свобідно всі, Богом дані йому, сили — треба нам між собою і в праці для нашого народу чи над нашим народом дуже дбайливо та ревно плекати родинне християнське життя. Тільки ті народи могутні і здорові, в яких здорова християнська родина. Бо родина — це клітина, з яких складається цілий організм, що його називаємо народом. Коли інфекція недуги затроїть ту клітину цілий організм наражений на недугу. А сама та небезпека відбирає йому найбільшу і найкращу його силу. Святе, чисте, здорове і щасливе родинне життя — це наймогутніша сила кожної держави, але це й най більше, а може й єдине дочасне щастя людини. Тому боронім родину перед злом, працюймо над тим, щоб уздоровити ті родини, які неправильно побудовані і неправильно розвиваються. Християнська родина — це школа християнського життя, але й школа суспільного, народного та все народного життя. Як довго та школа здорова, видає численні і здорові одиниці — так довго народ і здоровий і сильний. Коли, не дай Боже, та школа починає видавати, фізичні і моральні недородки, тоді народ приречений на загладу.
Великодній стіл. На столі з освяченим ваза, розмальована в полтавському стилі. Виконана в мистецькій робітні С. Литвиненка у Львові, 1938 р.
У світлий празник Христового Воскресення бажаю українському народові і українській родині, тут і там, того здоров’я і сили, від яких здоров’я і сила народу залежить. Ті мої побажання рад би я пе редати всім українським хатам, усім родинам, усім одиницям, що бажають побудувати собі гніздо родинного щастя і хай Бог Всевишній благословить українську родину, хай дасть їй святі матері християнські, що зуміли би виховувати на героїв багаточисленне потомство, хай дасть українським родинам батьків, що були би для потомства прикладом громадянських чеснот жертвенної праці для Батьківщини і мудрої ради в громадських справах. Хай Бог дасть українській родині багато героїв, готових віддати життя за Батьківщину, за Віру, за Церкву, за Христа. Xристос Воскресе!
Львів, 21 квітня 1943.
АНДРЕЙ Митрополит
Джерело: газета “Львівські вісті” 24/27 квітня 1943 р.
Напевно, кожна людина хоч раз у своєму житті намагалась зробити писанку власноруч. Хтось просто опускав яйця у фарбу, чи наклеював наліпки, а комусь вистачало наснаги та терпіння виготовити справжній шедевр – розмалювати писачком. В цій статті ви дізнаєтесь про написання писанок, види розмальованих яєць, символічність їх кольорів та орнаментів.
Статтю підготували спеціалісти etnoxata.com.ua спеціально для ВСВІТІ. ЕТНОХАТА – інтернет-супермаркет українських товарів. Мета бренду – успішно поєднувати українські традиції та сучасність.
Підготовка до написання
Традиційно в Україні писанки виготовляли лише жінки (зараз цим займаються не залежно від статі). Для виготовлення писанки знадобиться писачок, фарби, яйце, віск (бажано бджолиний), свічка та посуд, для розведення фарби. Якщо ви плануєте робити писанку в світлій гамі, то варто обирати яйця з білою шкарлупою. Зазвичай писанки пишуть на видутих яйця (останні можна ще довго зберігати як елемент декору). Якщо ви хочете виготовляти писанку з видутого яйця, то варто перевірити його на міцність (піднести до світла і перевірити чи немає тріщин) та свіжість (шкарлупа не блистить та на дотик шершава, ніби крейда). Традиційно писанку створюють нашаруванням кольорів: наносять віск на ті місця, що мають залишитись білими, та занурюють в жовту фарбу (для світлих писанок) або фарбу іншого кольору (для темних чи яскравих писанок). Якщо ви хочете досягти більш темних чи насичених кольорів, яйце у фарбі потрібно тримати довше (для світлих достатньо тримати у ємності з фарбою 10 секунд). Коли писанки будуть готові, потрібно обтерти віск та вкрити лаком (за бажанням).
Види розписаних яєць
Існує чотири основних види: крапанки, дряпанки, крашанки та писанки. Кожен вид має свої особливості та правила виготовлення.
Крашанки. Це найпростіший спосіб виготовлення фарбованих яєць. Раніше для їх приготування господині збирали лушпиння від цибулі та варили в ньому яйця (інколи для декору до яйця прив’язували листочки петрушки чи дрібні листочки смородини, які залишали на готовому яйці білі відбитки-листочки). Також як барвники використовувались відвари трав, кори дерев.
Крашанки
Цікавим підвидом крашанок є техніка «під мармур» – до яйця хаотично прикріпляють шматочки сухих фарб, шматочки різнокольорового паперу чи тканини, загортають в полотно, обв’язують ниткою та відварюють в окропі. Готова писанка мало досить цікаве забарвлення чимось схоже на мармур.
Крапанки
Крапанки. На яйце наносять писачком воскові краплі та занурюють у світлу фарбу, потім знов ставлять цятки і занурюють в фарбу темнішого кольору. Коли на крапанці вже будуть цятки всіх бажаних кольорів, загальне тло вкривають темною фарбою (найчастіше темно-вишневою, темно-зеленою або чорною). Після цього віск розтоплюють над свічкою та обережно обтирають яйце від залишків воску м’якою тканиною.
Дряпанки
Дряпанка. Якщо у вас немає під рукою писачка, то можна по експериментувати драпанками. Берете крашанку темного кольору та занурюєте її в темну фарбу. Як яйце висохне наносите олівцем орнамент та продряпуєте його голкою (шилом чи цвяхом – що є в господарстві).
Писанки
Писанка. Це найскладніший у виготовленні варіант кольорових яєць, адже потребує майстерності, терпіння та часу. Спочатку олівцем промальовуються основні орнаменти, потім по цим лініям наносять писачком віск, після цього яйце занурюють у фарбу, розтоплюють віск, видаляють його та, за бажання, розписують орнаменти іншими кольорами (можна залишати й білими).
Фарби для писанок
Колись фарби для писанок майстрині виготовляли власноруч. Наприклад, жовту фарбу отримували з кори яблуні-дички, яку відварювали та настоювали. Також жовтий колір давав відвар з гречаної соломи (відвар полови – бурий колір). Зелений колір отримували з полови конопляного насіння, а чорний – з лушпиння соняшника, чорнильних горішків дуба. Брунатний колір давали лушпиння цибулі, настій дубової кори та кори вільхи. Для отримання червоного кольору настоювали звіробій (пізніше цей колір добували з трісочок сандалового дерева, що привозили з Бразилії українські емігранти). До природних барвників (для кращого зафарбовування) додавали галун: алюмінієвий робив кольори яскравішими, а залізний – давав темніші кольори. Для розведення фарби використовували воду, яку вдосвіта набирали з трьох джерел та до якої додавалась ще й освячена вода.
Кольори писанок та їх значення
Як пофарбувати крашанки натуральними барвниками
У писанкарстві найчастіше використовували 7 основних кольорів (червоний, жовтий, помаранчевий, зелений, вишневий, коричневий, чорний), але можливі й інші кольори (залежно від регіону кольорова гама писанок розширювалась).
Червоний. Символізує добро, радість життя, для молоді – щасливий шлюб. За церковною традицією яйце червоного кольору є символом Воскресіння, жертовності, небесного вогню.
Жовтий. Символ небесного світила (сонця), тепла та врожаю (колір стиглого зерна). Яйця цього кольору оберігали від злих сил та лихого. Також жовтий був кольором багатства.
Зелений. Колір весни, воскресіння природи, надії та життя. Символізував пробудження природи від довгого зимового сну.
Бурий, коричневий. Символізує землю та її приховану життєдайну силу.
Чорний. Колір ночі, всього невідомого та таємного. Зазвичай використовується як тло, підкреслює силу інших кольорів. Він символізує нескінченність життя людини, буття після смерті.
Білий. Колір чистоти, символ вирію (раю). Білі символи на писанці символізували безгрішне життя.
Блакитний. Уособлював небо, повітря, воду, чистоту та здоров’я. На писанках він символізував насичення та небесну божественність.
Знаки та орнаменти на писанках
Знаки та орнаменти на писанках
Рослинна символіка
Тваринні символи
Сонце
Його зображали на писанках у вигляді кола, восьмираменної зірки (яку ще називали ружею, існували прості, бокові, повні та сторцеві ружі), хреста, тринога (зображення трьох променів, що виходили з однієї точки та були закручені в один бік, його ще називали тригвер, трикверт), свасти (сварги, гачковий хрест).
Хрест
Давній символ сонця, вогню, душі. Вважається «божим знаком». Хрест – це перетин двох ліній: вічності (вертикальна) та часу (горизонтальна). Є символом буття та небуття, початку та кінця. У християнстві він уособлює страждання та радість Воскресіння, спокуту гріхів.
Зоря, Ружа
Цей символ зображували у вигляді п’яти- шести- семи-, восьмираменна зірки. Шестикутна – знак шести сторін горизонту співвіднесених з небом, а також знак року: дві половинки по шість місяців. Восьмикутна зірка містить в собі косий хрест, прямий хрест, а також лівосторонню і правосторонню свасті. Вона вважається символом кохання (писанка з ружею в подарунок вважалась освідченням в почуттях).
Квіти
В українській традиції цей символ пов’язаний з дітьми. Тому жінкам, які довго не могли завагітніти, радили писати писанки з квітами та дарувати їх дітям.
Гілка-сосонка
Зелені дерева, гілки і листя – символ життя, весняного оновлення після зимового сну, вічної молодості, здоров’я та росту.
Завиток, Змій, Спіраль
Це символи життєвої сили та зародження життя. Писанки з цими орнаментами дарували на здоров’я.
S-подібний знак вічності
Знак єднання протилежностей. Символізує знак єдності (першопочатку та вінця завершення) у боротьбі тепла й холоду, дня і ночі, світла й темряви, чоловіка і жінки
Безконечник (кривулька)
Символізує воду, її плинність. Також вода є втіленням життєдайного жіночого начала, джерелом сил природи. У християнстві вода символізує очищення (обряд хрещення). На писанках окрім кривульок та безконечників її зображували зиґзаґами та хвилястими візерунками.
40 клинців (48 клинців)
Символізує впорядкування, зупинку перед випробуванням, родючість. На писанці може бути й більше 40 клинців-трикутників (на деяких їх більше 60). Число 40 є символічним в житті людини: 40 тижнів жінка носить дитину, у християнстві: 40 днів триває Великий піст, 40 років блукання в пошуках Землі обітованої.
Дерево життя
Символізує Всесвіт, у якому для кожної істоти є своє місце, де кожне явище підпорядковане правилам. У цьому образі поєднуються уявлення про час, простір, життя та смерть. Світове дерево можна розділити на кілька частин: крона (небесний світ, тут традиційно зображають птахів, бджіл та небесні світила: сонце, зорі, місяць), стовбур (земний світ: великі тварини, а також люди), коріння (підземний світ та вода: тут зображають змій, жаб, риб, водоплавні птахи). На писанках його зображують у вигляді вазону з уквітчаним деревцем, що символізує рід, родину (батько, мати та діти).
Грабельки, Гребінці, Трикутнички з гребінцями
Також є символами води, уособлюють хмари та дощ. Писанки із грабельками писали в посуху, щоб викликати такі бажанні дощі, які мали принести гарний врожай.
Подібні символи уособлювали владу, заступництво, цілісність.
Сварга
Символізує сонце. Є два різновиди орнаменту: правостороння – символізує схід сонця, добро, пробудження природи навесні, позитивну чоловічу енергію та лівостороння – захід сонця, руйнування, деградацію, зло, негативну жіночу енергію. Сваргу також була уособлення вдачі, довголіття, родючості, здоров’я та життя. На писанках її зображали у вигляді ламаного або гачкового хреста (у деяких регіонах цей орнамент ще називали п’явками, півнячими гребінцями, качиними шийками).
Виноградна лоза
За християнською традицією – символ духовного відродження та давній символ роду.
Дубовий листок
Символізує силу, довголіття, терпіння. У поєднанні з жолудями – символ духовної та тілесної зрілості.
Баранець
Символ смирення, невинності, безмежної любові, родючості. На писанках орнамент «баранячі ріжки» уособлює молоді пагони рослин.
Пташка
Птах символізує людську душу (за повір’ями душа прилітає пташкою до новонародженого та відлітає на небеса, коли людина вмирає). Вона є провідником між небом та землею, охоронцем від злого, символом любові, вірності та злагоди.
Півень
Символ світла, яке побороло темряву (Христа), провісник дня та сторож добра проти зла.
Риба
Уособлює воду, життя та здоров’я, а також новохрещення.
Кінь
Символ невпинного руху сонця, чоловічої основи в природі. За християнською традицією уособлював безстрашного вісника віри, який летить у світ, готовий на смерть.
Олень
Вважається охоронцем істини, провідником душ померлих. За давніми віруваннями олень на своїх рогах виводив сонце на небосхил. Найчастіше цей орнамент зустрічався на писанках Гуцульщини та Буковини.
Музей Івана Гончара пропонує поглянути на традиційні українські писанки різних історико-географічних регіонів України. Кожна з писанок відписана за взірцями із особистої колекції Івана Гончара, яку він формував протягом сер.50-х – кін.80-х років.
Відтворювали писанки співробітниці музею – майстрині Лариса Головня та Надія Білоткач.
Фондова колекція писанок, які особисто зібрав Іван Гончар подорожуючи Україною, складає 392 одиниці.
“Лоза б’є, не я б’ю, За тиждень – Великдень! Будьте здорові, як вода, І багаті, як земля.”
Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами. Це свято відноситься до тих, які не мають чіткої дати і кожного року можуть відзнеачатись у інший день. Хоча число і відрізняється, та це завжди сьомий день тижня, остання неділя перед Великоднем.
В цей день великий піст дещо послаблюється: ті, то постять, можуть вживати рослинну олію, рибу та морепродукти, а також дозволити собі один келих вина. Але це не єдине, що варто знати про це свято. Стаття, окрім короткої історії про походження свята, містить багато цікавих фактів про святкування, забобони та заборони, котрих здавна дотримувались українці та як бонус, прикмети до Вербної неділі!
Коротка історія про походження свята:
Історія цього свята триває ось уже 21 століття і описана у Святому Письмі. У цей день Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Віфанії, а цей унікальний випадок став відомий завдяки очевидцям, які блискавично рознесли звістку про чудо.
Тож коли Ісус завітав у Єрусалим — люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями: співали пісні в його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене у обличчі Ісуса Христа. Цей визначний день відклався у пам’яті та увійшов в історію — тож святкується до цих пір.
Раніше Вербна неділя мала іншу назву: Вхід Господній в Єрусалим, але оскільки на теренах Європи символом цього дня є верба, а припадає він щороку на сьомий день тижня, тож отримав видозмінену народну назву — Вербна Неділя.
Цікаво, що зустрічали Ісуса в Єрусалимі, кидаючи йому під ноги гілочки пальми, а не верби. Але оскільки на території Європи, в тому числі і України, де переважає християнське населення, пальми не ростуть. А от верба, навпаки, поширене дерево, що несе у собі певний символ весни. Тож ще з часів Київської Русі вона стала незамінним атрибутом свята. Відтоді з’явилась величезна кількість прикмет, традиції та звичаїв, пов’язаних саме із вербою.
Звичаї і заборони під час Вербної неділі, пов’язані із вербою:
Люди наскільки вірили у цілющу силу верби, що садили її біля криниці, аби очистити воду.
Освяченою гілочкою верби махали у бік хмар, якщо хотіли відігнати грозу та очистити небо від хмар.
Після освячення в церкві, вербу несли не тільки до оселі: її приносили до вуликів, корівників, курятників — аби вся живність була здорова, а господарство процвітало.
Після свят гілочки верби не викидали, їх зберігали до наступного року. Засушеною вербою розмалювали піч у якій випікались пасочки до Великодня.
Та у взагалі, освячені гілочки ставили у кутках будинку і залишали до тих пір, коли вони самі не засохнуть.
Вірили також, що вода, у якій були замочені вербові гілочки, має цілющу силу, нею вмивались, поплескуючи легенько себе та своїх рідних гілочкою і промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. На здоров’я, на красу, на захист».
Існувала також цікава традиція випікання святкових хлібців. У невеличкі буханки клали шишки верби, а запечені вироби згодовували худобі та домашнім улюбленцям, щоб ті були здорові.
Вдариш по тілу гілочкою верби – буде міцне здоров’я весь рік. Було прийнято бити і себе і рідних, яким зичиш здоров’я. Також, маленьких діток для здоров’я купали у відварі з вербових гілочок.
Це лише декілька прикладів традицій, пов’язаних із вербою. Насправді, в Україні існує величезна кількість подібних “вербових” традицій, які мають свої відмінності у кожному куточку країни.
Заборони під час Вербної неділі:
Цей день вважається священним, тому працювати у Вербну неділю категорично заборонено. І це стосується не лише роботи, чи домашньої важкої праці, такої як рубання дров чи випасання худоби. Не слід навіть зайвий раз розчісувати волосся чи взагалі виконувати якісь повсякденні завдання. Тож їжу до цього дня слід було готувати ще з вечора суботи. Це стосувалось і випікання святкових хлібців, якими частували у неділю худобу і святкової вечері, яка передбачала послаблення посту. Люди вірили, що навіть найменша праця у цей день могла накликати на них біду.
Звісно ж, до заборон відносяться також м’ясні страви, та інші обмеження великого посту, котрі триватимуть ще протягом тижня до Великодня.
Вербна Неділя. Художник Вікторія Проців
Чудодійні властивості верби:
Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Народні прикмети на Вербну Неділю:
Якщо у цей день нема заморозків — чекайте щедрий врожай фруктів.
Сонце і відсутність вітру у Вербну неділю віщують тепле літо.
Якщо у цей день сильний вітер, то весь літній сезон погода буде змінною.
З’їсти шматочок освяченої верби — отримати успіх у своїх справах.
Закликати кохану людину подумки у свій дім — пришвидшити її прихід у ваше життя.
Якщо на Вербну неділю йде дощ, то весь врожай буде хорошим.
Посадиш кімнатну рослину в будинку у цей день — принесеш достаток у дім.
Мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів.
А у вас вдома дотримуються традицій святкування Вербної Неділі?
Неділя за тиждень перед Великоднем називається “Вербною”, “шутковою” або “квітною”. Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами.
За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі – старі й малі, – бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”.
Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до “колегіюму”.
Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”, а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю – верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечке червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!
В Галичині примовляли так:
Шутка б’є – не я б’ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень!
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх ногами топтати свячену вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялася до тварин”. Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – “щоб град зупинився”.
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим’ варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що “поможе”. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань.
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу – один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя: “за це її черви точать”. Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: “Закохався, як чорт у суху вербу!” Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі “базоки” або “котики”.
Олекса Воропай. “Звичаї нашого народу”
Чудодійні властивості верби:
Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Чому дехто може вирішити, що це одне і те ж саме свято?
По-перше, через схожість назв. Адже український Колодій має інші поширені назви, в тому числі і Масниця, яка дуже схожа за звучанням на російську Масляною. Але тлумачиться назва цих слів по-різному.
По-друге — час святкування припадає на той самий час, останній тиждень перед Великим постом. Проте і це не робить два різних свята одним, адже вони мають зовсім різні значення.
Масниця — символізує прихід весни, відродження життєвих сил, як людини, так і усієї природи. Також це час примирення, злагоди та добра. У той же час Масляна — це народні гуляння, які влаштовуються заради того, аби добряче наїстись перед довготривалим постом і помірятись силою.
Відмінності цих двох свят:
Кулінарні відмінності. Традиційні страви у цей тиждень під час двох свят зовсім інші. На Масляну готують млинці з різними начинками, а на Масницю (Колодій) — вареники з сиром та вершковим маслом, а також найрізноманітніші страви з молочних продуктів.
Світоглядні відмінності. В Росії у цей час були популярними бійки “стінка на стінку”, так собі міряння силами. На Масницю ж традиції були протилежними. Оскільки це свято всепрощення та примирення, люди у цей час не бились, а навпаки намагались вирішити всі конфлікти, вибачитись та вибачити аби зустріти весну у злагоді і мирі.
Що кажуть етнографи:
Люди, які займаються дослідженням українських традицій, також наголошують на відмінності цих двох свят.
Етнограф Олена Івановська розповідає:
“Традиція випікання млинців більшою мірою впровадилися у нас саме в радянський час. На всьому терені Радянського Союзу впроваджували одні і ті самі свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували. Адже є нормальна біологічна потреба: душа бажає свята.”
А етнограф козацького селища «Мамаєва слобода», у свою чергу, пояснює, що українське свято Колодій має суто національний зміст і у нього мало спільного з російською Масляною, якої в козацькій Україні не було – вона прийшла до нас з Росії, де у неї зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми, і навіть страви готують, не такі.
Отже, свято Колодій існувало в Україні ще з часів Трипільської культури. Воно дещо змінилось під час впровадження християнства у часи Київської Русі. Як і всі народні свята та звичаї, воно набуло християнського релігійного змісту, але традиції святкування у більшості залишились незмінними. Так тривало аж до радянських часів. Тоді свято не просто видозмінилось, а повністю замінилось іншим, яке не має нічого спільного з українською культурою та традиціями, не зважаючи на маленькі спільні ознаки з Масницею.
Сьогодні ж від радянського свята в Україні залишилась лише традиція готувати млинці у цей тиждень. Тож можливо саме час задуматись про відродження власного свята.
Підготувала Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua
Львівське весілля вражає своєю красою… Саме на Львівщині збережені практично всі традиції нашої країни…
Тиждень перед весіллям наречена і дві дружки в національних костюмах ходять запрошувати гостей на весілля, це так гарно… Нема тих банальних паперових запрошень. В той самий час наречений і два його дружби також запрошують гостей, але зі сторони молодого.
Через тиждень, у суботу весілля. В переддень весілля (у п”ятницю ввечері) дві дружки молодої йдуть до молодого продавати йому весільну сорочку, яку купила наречена. У молодого вдома на них чекають дружби і молодий. В хаті зазвичай застілля, багато жартів та сміху, торг за сорочку. В кінці кінців сорочку продають молодому, він повинен за неї заплатити.
У день весілля, в суботу зранку, дружки приходять до молодої додому, а дружби – до молодого. Дружки одягають наречену у весільну сукню. Потім дружки молодої ідуть до молодого, щоб прикрасити машини різнокольоровими стрічками, вішають букетики маленькі (бутоньєрки) всім гостям, за це їм платять гроші. У молодої і у молодого є свої старости (сімейні пари, які ведуть весілля), старостам також причіпляються букети, але великі. Одруженим людям букети причіпляються з правого боку на грудях, неодруженим – з лівого боку.
Дружки молодої повертаються додому до нареченої. У нареченого є свашки (дві молоді дівчини, які ведуть його попід руки до молодої, сватати). Старости молодого, музиканти попереду, молодий з своїми свашками ідуть до молодої, щоб купити її. На подвір”ї молодої ставиться брама (стіл, на якому стоять квіти, ікона, коровай, горілка), і нареченого не пускають до молодої, поки він за неї не заплатить, не викупить її. У нареченої в свою чергу є свої дружби, які виводять її з хати і передають в руки молодого.
Після активних торгів наречену все-таки продають, молодята зустрічаються – наречений дарує молодій весільний букет, а наречена причіпляє молодому букет (поки що на лівий бік), так як вони ще не одружені. З дому молодої виходять таким чином: попереду музиканти, після музикантів старости молодого і молодої з короваями, потім молода з дружбами молодого, далі молодий з дружками молодої. Ідуть в РАГС. Процедура в РАГСі всім відома, тому описувати не буду.
Виходять з РАГСу в такому самому складі, так само, як і з дому молодої. Напрявляються до церкви на вінчання. Коли повінчаються, молода пара виходять з церкви вже як сім”я. На виході з церкви молода перечіпляє молодому букет з лівого боку на правий, в знак того, що він вже одружений. З церкви молодята вже йдуть разом, а 2 пари дружбів і дружок теж по двоє ідуть.
Ще на виході з церкви молода всім гостям кидає шоколадні цукерки, типу щоб життя було солодким.
Після цього напрявляються у банкетний зал, за святкові столи. Молодята і дружби з дружками сидять по центру. Перед тим як почати весільне застілля обов”язково моляться. Ну а потім починається сама гостина. Не встигши нормально перекусити, гості починають співати: “Не будемо їсти, не будемо пити, просим молодого, щоб засолодити. Гіркая, гіркая, гіркая вода – най ся поцілує пара молода” – і молодята цілуються, а гості ведуть рахунок. Потіс співають: “Не будемо пити ту гіркую юшку – нехай поцілує перший дружба дружку” або “Їхала машина, заїхала в грушку, нехай поцілує перший дружба дружку” – цілується перша пара дружбів. Потім слово перший просто заміняються на другий – і цілується друга пара, а гості знову ж таки ведуть рахунок. Потім, якщо гості вважають, що щось слабо дружби з дружками поцілувались, можуть заспівати: “А нам того дружбу треба в школу дати, щоби він навчився дружку цілувати”, або “Летіла зозуля, сіла на виходку, нехай перший (другий) дружба зробить другу ходку” – це дружба з дружкою знову мають встати і цілуватись.
Музика на весіллі виключно жива, музиканти весело співають. Потім стандартно – перший весільний танець молодят. Після того, як молодята відтанцювали, можуть танцювати всі решта – гості, дружби з дружками, старости. Що мені дуже подобається у львівських весіллях, так це те, що там співають традиційні весільні пісні і танцюють щиро українські танці – вальси, польки. Не тільки, але все-таки. Потім починаються різні цікаві конкурси.
Нарикінці весіллі виконується обряд “очіпкування”.
Наречений з подушкою на колінах сідає на крісло посеред танцювального майднчику, з молодою танцює спочатку другий дружба – старається її посадити на ту подушку (типу віддати молодому як законну дружину), по звичаю, йому це не вдається. Потім танцює перший дружба – кілька спроб посадити на подушку є невдалими, а потім все-таки він садить молоду на коліна нареченому. Дружки знімають з голови молодої весільний вельон (фату), а мама молодого одягає на неї хустку (вона вже не молода, а жінка). Перші 3 спроби невдалі, молода скидує з голови хустку (типу не хоче розлучатись з своєю юністю), останній раз свекруха все-таки пов”язує нареченій хустку. Після цього наречена дарує подарунки родичам молодого. Перетанцьовуючи вальс з близькими родичами нареченого, вона дарує їм подарунки.
Потім в коло стають всі незаміжні дівчата, і по черзі танцюють з вельоном. Спочатку перша дружка, потім друга, а потім всі решта дівчата. Потім дівчата стають знову ж таки в коло, молода стоїть всередині кола, закриває очі і кидає фату. Яка дівчина зловить її – та скоро вийде заміж.
Потім молодий знімає з ноги нареченої підв”язку і теж кидає всім неодруженим хлопцям, хто зловить – також скоро ожениться.
А потім кінець весілля, молодята їдуть додому, бажаючі гості ще залишаються і танцюють.
В мережі є відео, на якому Єпископ УГКЦ Йосип Сліпий проводить Богослужіння пiд чaс святa Вoдoхрeщa y Львoвi зaзнятe нa вiдeo щe y дaлeкoмy 1942 рoцi.
Taкoж пyблiкyємo тyт oпис, щo бyв рoзмiщeний в гaзeтi “Львiвськi вiстi” (ч.11 вiд 21 сiчня 1942 рoкy) пiд нaзвoю “Йoрдaн y Львoвi” (тeкст пyблiкaцiї пoдaємo в oригiнaлi).
До слова, газета “Львівські вісті” виходила щоденно у Львові в 1941–1944 роках за підтримки українського видавництва часописів і журналів для дистрикту Галичини.
“Середа, 21 січня 1942р. Львів.
Знoвy пo двoх рoкaх пeрeрви Львiв мaв змoгy вiдсвяткyвaти трaдицiйнo й yрoчистo святo Бoгoявлeния. Щe в нaвeчeр’я святa, y нeдiлю, 18 сiчня y всiх львiвських цeрквaх вiдбyлaся спiвaнa Слyжбa Бoжa з вeчiрнeю. Пo вeчiрнi – свячeння вoди. Спeцiяльнo врoчистий хaрaктeр мaлo свячeння вoди в хрaмi св. Юрa.
В пoнeдiлoк, 19 сiчня, в дeнь Бoгoявлeння вiдбyлaся в рaнiшнiх гoдинaх y хрaмi св. Спaсa трaдицiйнa Aрхиeрeйськa Слyжбa Бoжa, якy цeлeбрyвaв нoвий yкрaїнський єпискoп, дoктoр тeoлoгiчних нayк, рeктoр Дyхoвнoї Aкaдeмiї y Львoвi Прeoсвящeнний Иoсиф Слiпий. Нa цiй yрoчистiй вiдпрaвi приявнi бyли в цeрквi прeдстaвники yкрaїнськoгo грoмaдськoгo життя тa yкрaїнських кyльтyрних i гoспoдaрських iнститyцiй, прeдстaвники Укрaїнськoї Пoлiцiї тa бaгaтo грoмaдян. Нaйбiльшa y Львoвi цeрквa нe мoглa пo мiстити всiх вiрних.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
“Йордан у Львові”. Газета “Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
Відчувається врочистий, радісний настрій. Нaвiть сильний мoрoз нe мoжe йoгo зaтeрти. Укрaїнськi пoлiцисти вдeржyють пoрядoк, припинивши кoлoвий рyх дoвкoлa Ринкy. Всe видaється нoвим: i сaмo Вoдoсвяття й ця бaгaтoтисячнa рeлiгiйнo-нaцioнaльнa мaнiфeстaця, зaбoрoнeнi в минyлих двoх рoкaх. Пo вoдoсвяттю прeцeсiйний пoхiд вeртaється дo цeркви. Прeoсвящeний шлe iз свячeнoю вoдoю блaгoслoвeння мeшкaнцям i мiстoвi.
В оба святочні дні вечером Львівське радіо передавало концерт українських колядок і щедрівок. Це ще більше підкреслило врочистий характер Йордану в 1942 році. (от)”.
19 січня українці святкують Водохреща — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу.
Усі християни святкують у цей день, адже окрім дня, коли народився Ісус Христос, а також дня, коли він воскрес — не менш важливим є день, коли Іван Хреститель похрестив Ісуса у річці Йордан. Йордан — це також друга назва цього свята.
Також з історії свята стає зрозумілою ця відома усім традиція — пірнати в річкову воду серед зими. За декілька днів до Водохреща на річці вирубується велика ополонка у формі хреста, у яку потім пірнають усі охочі. Вода у цей день в річках вважається цілющою. Цікаво, що навіть у теплі зими, коли на річках вода не замерзає, саме перед Йорданом вдаряють люті морози та вода покривається льодом.
Попри те, що не всі в Україні сьогодні сповідують християнство, така традиція залишилась популярною і досі. Є багато охочих таким способом загартувати свої тіло та дух.
Після занурення у льодяну воду, всі хутчіш повертались до теплих осель. Поки Господиня накривала стіл до обіду, господар брав сушені квіти, що лежали біля образу Божої Матері, змочував їх у свяченій воді, принесеній з річки, та окроплював цією водою кімнати.
Вся родина збирається за обіднім столом і перед їжею випивають освяченої води. Звісно, не з річки! Її родина зранку бере з собою на річку в посудині, щоб там її посвятив священник. Випивають воду на голодний шлунок і лише потім приступають до трапези.
Закінчивши трапезу, всі охочі знову повертаються до річки, аби вмитись. Особливо дівчата, адже за прикметою цілюща вода у річці в цей день дарувала красу та рожеві щічки.
Як завершуються зимові свята
Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо накличе у дім пожежу. У вечір Водохреща його треба винести на річку та розсипати на лід.
Ще одна прикмета — що чорти і всі нечисті сили вистрибують з води на Водохреща і не повертаються туди, аж поки перша жінка не піде до річки прати білизну. Тож старались декілька днів не прати там одяг “аби більше нечистої сили згинуло без води”.
Вже наступного дня, 20 січня — всі повертались до звичного ритму життя, працювали та займались побутом. Декілька тижнів можна було справляти весілля та співати пісень, дозволяти у раціоні різне м’ясо та смаколики. Адже потім, через декілька тижнів, наступає найсуворіший у році — Великий піст, що триває аж до Великодня, тобто дня воскресіння Ісуса Христа.
Ще декілька народних прикмет, пов’язаних із Йорданом:
• Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході, то добре вродить жито, на півдні просо, а на півночі – гречка.
• Якщо цього дня ясна й холодна погода – на посушливе літо, похмура й сніжна – на рясний урожай.
• На Йордан сніг іде до урожаю, а ясний день до неврожаю.
• Якщо йдучи на Йордан, пролетять поперед горобці, то в селі буде велика смертність дітей, граки біда для молоді, а гуси – для літніх людей.
• Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
• Якщо вдень випав іній, то у відповідний день (такого ж числа) треба сіяти пшеницю.
• Якщо в цей день зоряна ніч, то вродять горіхи і ягоди.
• Якщо похмуро, то хліба буде вдосталь.
• На Водохреща день теплий. Значить буде хліб темний.
• Лапатий сніг — до врожаю.
А на останок — поради тим, хто в цьому році вперше вирішив пірнути в ополонку на Водохреща:
Візьміть із собою термос із гарячим напоєм. Перед тим як пірнути, викладіть теплий одяг, ковдру і полотенце, щоб як вийдете з води — могли одразу витертись, одягнутись та зігрітись. Радять також готуватись до цього дня, приймаючи зранку контрастний душ, аби звикнути до холодної води і загартуватись. Без цього — завдання може виявитись важчим, ніж ви уявляли. Не пірнайте наодинці, без нагляду. Краще мати поряд людину, яка зможе вам допомогти у непередбачуваній ситуації. Перед тим як заходити в воду, слід зробити енергійну розминку. А занурення повинне тривати не більше декількох секунд.
У сиву давнину, коли наші предки жили у гармонії з довколишньою природою, стaвились дo нeї з вeликoю шaнoбливiстю тa ввaжaли її чaстинoю свoгo життя, всi святкyвaння збiгaлись iз прирoдними циклaми.
Настає Новий рік – i прoбyджyється прирoдa, рoзквiтaють квiти, свiт нaрoджyється зaнoвo. «Цьoгo дня прoкидaється вiд зимoвoї сплячки бaбaк, вихoдить нa свiт, свищe три рaзи, a пoтiм знoвy лягaє нa дрyгий бiк i тaк спить aж дo Блaгoвiщeння» – гoвoрилoсь y жaртiвливoмy пoвiр’ї.
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні і співаючи, радіють приходу нового року.
