Традиції – Сторінка 5

02.01.2020

Коли колядують, щедрують, засівають в Україні на різдвяні свята 2020

Не варто думати, що колядки, щедрівки та посівалки – лише для дітей. Звісно, для них це свято особливе, адже вони можуть “заколядувати” собі грошенят. Утім, дорослі теж колядують, просто за це їх частують за різдвяним столом, пише Радіо Максимум.

Коли колядують в Україні

6 січня, на Святвечір, щойно зійде перша зоря на небосхилі українські родини сідають до столу. Опісля вечері в сімейному колі заводять колядки.

А от вітати сусідів та інших господарів з народженням Христа колядою дорослі та діти починають на Різдво, 7 січня. Тривалість Коляди відрізняється в регіонах України.

На Заході колядують 7 січня та 8 січня, які в народі так і називають “Колядою”. На Покутті це роблять лише на Святий вечір та Різдво; на Слобожанщині та Гуцульщині – у перший день Різдва; на західному Поділлі – на другий день свят вранці.

Однією з найпопулярніших колядок є Нова радість стала.

Дата, коли щедрують українці

У більшості регіонів України щедрують 13 січня – у вечір напередодні Старого Нового року. Цікаво, що щедрівки притаманні тільки українському народу. За нашими звичаями щедрують лише дівчата та, звісно, діти. До опівночі вони мають обійти будинки, бажаючи щастя та добробуту господарям. У деяких областях щедрувати йдуть напередодні Водохреща, 18 січня.

Коли і скільки засівають в Україні

І якщо щедрувати ходять тільки дівчата, то вже наступного дня посівати мають лише хлопці. 14 січня, у перший день Старого Нового року та на свято Василя Великого юні українці з давніх-давен з порога засівають дім зерном, що символізує родючість і достаток.

При цьому вважається, якщо 14 січня першою поріг будинку переступить дівчина, – це недобрий знак. Саме хлопчик має першим увійти до оселі та впустити у дім щастя, радість і мир. Він має побажати господарям всіх благ посівалкою.

31.12.2019

101 причина любити Україну. Різдвяні традиції: Дідух. Інфографіка

Різдво без «йолки»

Раніше для наших предків таке явище як масове вирубування дерев для коротко термінової прикраси було б, мабуть, варварством. Очевидно, що їхній зв’язок з природою був значно сильнішим. Як наслідок, екологічна свідомість більш розвинута і більш практична.

Природу шанували. Вона була довершеною і жодне її творіння не було марним. Отож для господарства не було «зайвих» речей. Навіть стеблам жита й пшениці, які не годились для кулінарних потреб знайшли декоративне застосування. Ним став так званий «павук» – складна геометрична солом’яна різдвяна прикраса, що одночасно поєднувала в собі язичницькі та християнські культурні коди: модель світобудови та шанування тварини, яка несе благу вість про народження Христа.

На Бойківщині також подекуди зберігалася традиція прикрашати вікна різновідтінковими стеблами соломи. Стебла вставляли в щілини віконних рам, утворюючи трикутники та ромби. Ці прикраси створювали особливо святковий настрій, коли крізь вікно пробивалось світло з оселі. На Покутті напередодні Водохреща з соломи робили хрестики, які вішали біля вікон й дверей. Вони вважались оберегами від нечистої сили, яка під час свят могла бешкетувати. Іншим надбанням ще дохристиянських часів є так звані «голубці» – прикраси, що мали вигляд птахів. Виготовляли їх з яйця, крізь шкарлупу якого просовували кольоровий папір. Цих пташок підвішували до стелі і ототожнювали з сонцем (відповідно до древнього дажбозького культу). Однак основною новорічною та різдвяною прикрасою був дідух або сніп-рай, як його називали в деяких місцевостях. Виготовляли його з колосків першого або останнього снопа. Їх зв’язували в снопики по сім колосків, що символізувало сім днів тижня. Дванадцять цих снопиків (по одному на кожен місяць) зв’язували в один великий сніп і прикрашали стрічками. Таким чином дідух був одночасно символом багатого нового року й майбутнього достатку родини й циклічності урожаю від закінчення польових робіт в одному році до їх початку в наступному. Ба більше, коли господар вносив в оселю сніп господиня повинна була жартівливо запитати його що він несе. На це господар відповідав: «Злато, що увесь рік ми жили багато!». Після цього господар віншував родині побажання миру, здоров’я й злагоди на наступний рік. Поставивши дідух на покутті, біля образу, господар обмотував його залізним ланцюгом та ставив біля нього хліборобський реманент, що теж було символом багатого врожаю.

Назва дідуха теж невипадкова. Він був символом духа предків, попередніх поколінь, праотця – «діда». Саме тому на Святу вечерю біля дідуха ставили додаткову тарілку зі стравами аби померлі родичі та рідні теж могли приєднатись до святкової трапези. На Покутті одночасно з Дідом ставили й Бабу. На різдвяний вечір до оселі вносили оберемок соломи і застеляли ним підлогу. Це був ще один символ культу предків, які повинні були охороняти майбутній врожай від повеней, граду та інших небезпек. Традиційні прикраси виготовляли другого січня, коли було прийнято святкувати іменини Гната. З цього приводу казали: «Гнат покваплює дівчат», натякаючи на те, що одного з найбільших свят в році залишились лічені дні.

Автор – Ярина Михайлишин

Джерело: vsviti.com.ua

24.11.2019

25 листопада 2019 – яке сьогодні свято: традиції, заборони і прикмети

Сьогодні, 25 листопада, 329-й день року за григоріанським календарем. До закінчення року залишилося 36 днів. Іменинники – Борис, Володимир, Данило, Дмитро, Єлизавета, Костянтин, Лев, Матвій, Микола, Федір. Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, в Боснії і Герцеговині відзначають Національний день.

Яке сьогодні свято та як провести день

За народним календарем 25 листопада – Іоанна Милостивого. Якраз закінчувалися весільні тижні, наступні весілля вже починали грати в кінці зими. Вважалося, що найгірше переносять зиму маленькі діти, тому батьки 25 листопада молилися Іоанну Милостивому, щоб захистив синів і дочок від хвороб.

Прикмети на 25 листопада

Тепло 25 листопада – весна буде ранньою.
Туман вранці на Іоанна – вночі буде заморозок.
Хмари пливуть проти вітру – скоро буде снігопад.

Цікаві і важливі події в Україні та світі 25 листопада

1667 – 80 тисяч людей загинули під час землетрусу в Шемасі (Азербайджан).
1783 – останні британські війська залишили Нью-Йорк після завершення війни за незалежність США.
1867 – Альфред Нобель запатентував динаміт.
1905 – в Лубнах вийшов перший номер газети “Хлібороб”, першої легальної україномовної газети в підросійській Україні.
1940 – в мультфільмі Уолтера Ланца вперше з’явився персонаж Вуді Вудпекер.
2003 – Рада за пропозицією уряду Януковича прийняла Закон про зменшення рівня мінімальної заробітної плати з 237 до 205 гривень.

Хто народився 25 листопада

1810 – Микола Пирогов, хірург і анатом, натураліст і педагог.
1820 – Михайло Достоєвський, письменник, видавець журналів “Время” і “Епоха”, старший брат Федора Достоєвського.
1838 – Іван Нечуй-Левицький, український письменник (“Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”).
1925 – Нонна Мордюкова, актриса, народна артистка СРСР ( “Діамантова рука”, “Рідня”, “Вокзал для двох”).
1975 – Марина Одольська, українська співачка, заслужена артистка України.
1981 – Хабі Алонсо, іспанський футболіст “Баварії” (Мюнхен).

12.10.2019

Покрова Пресвятої Богородиці: традиції, звичаї, та що ще святкуємо 14 жовтня

Це свято пронизане українською історією: у ньому зібралися й релігійні вірування, і звичаї, і легенди про відважних козаків. Ми святкуємо 14 жовтня ще й День Захисника, День українського воїна. Бо нинішніх захисників України порівнюють із бійцями УПА, або ж із козаками.

Про те, чому і, як святкують зараз 14 жовтня — ви й так знаєте. Ми розповімо потрохи про різні сторони свята в давнину: які існували легенди та прикмети, який сенс раніше вкладали у свято Покрови.

День Покрови Пресвятої Богородиці. Історія цього дня, 14 жовтня, почалася саме з релігійного свята. А саме, з легенди, про Покров Пресвятої Богородиці. Мовляв, коли вороги мали напасти на Константинополь, Богородиця вкрила все місто своїм покровом та захистила. А козаки буде шанували християнські звичаї, тож вважали Богородицю захисницею і з повагою ставилися до свята. Саме 14 жовтня вони освячували свою зброю. Також, у цей день було заведено молитися про захист Богородиці: щоби захистила людину, її рідних, оселю.

Новий сенс святу надали бійці УПА, які також дотримувалися християнських звичаїв. Вони обрали цю дату для заснування свого війська, покликаного боротися за незалежність України. Тож не дивно, чому ми вітаємо сучасних захисників саме в цей день.

Як святкували Покрову раніше?

Ходили до церкви, щоби молитися. Козаки — святили свою зброю. Згодом цю традицію перейняли й повстанці.

У селах також були свої звичаї. Річ у тім, що середина жовтня — це шлюбна пора. Робота на городах та полях закінчилася, а на вулиці не так уже й холодно, тож саме час гуляти весілля. Особливо, добрим знаком вважалося побратися саме в день Покрови. Мовляв, тоді Богородиця буде завжди захищати цю родину.

Ось так, до Покрови всі сваталися, а після — починали справляти весілля. Тривали святкування аж до Пилипівки. Після Пилипівки, навпаки, одружуватися вважалося поганим знаком.

У цей день, навіть, якщо не гуляли весілля, то, однаково, влаштовували пишне застілля з найсмачнішими стравами, танцювали та веселилися. А, під вечір, залишали трішки гостинців і для домового. На Покрову його задобрюють, щоби той теж допомагав захищати будинок.

Що не можна робити на Покрову?

Насамперед, це релігійне свято. Тож не можна займатися важкою роботою, поратися вдома та у дворі. Не можна шити, прати, різати, в’язати, вишивати. Не можна позичати нікому гроші чи інші цінні речі. А ще, варто не сваритися, провести цей день із хорошим настроєм та хорошими думками.

Поганою прикметою вважалося відмовляти 14 жовтня сватам. Тож невпевнені парубки йшли на хитрощі й посилали свататися саме в цей день, аби збільшити свої шанси.

Цікаві факти про Покрову

За старим календарем, Покрова святкується 1 жовтня. А ще, саме в це свято вперше розтоплювали піч у домі. Ось так раніше починався опалювальний сезон.

В Україні безліч релігійних споруд присвячених саме Богородиці. Найбільш відомі: Покровська церква па Подолі в Києві, церква Покрови Пресвятої Богородиці у Львові й однойменна церква в столиці на Солом’янці.

Ми говорили про давню традицію застілля на Покрову. А що ж було на цьому столі? Готували холодець, який обов’язково подавали з хроном. Ставили на стіл рибу: заливну, фаршировану, тушковану чи смажену. З випічки найчастіше робили пироги з маком, яблуками, капустою. Подекуди ще готували гусака з яблуками, й, майже всюди, пекли млинці з різними начинками.

Особливо, гусаків готували на весільні святкування. А з пір’я потім можна було зробити молодятам подушки. З напоїв подавали всілякі настоянки, медовуху, узвар, компоти.

Сьогодні ж, гусаків запікати не обов’язково, але, можна подати до столу щось із традиційного. Наприклад, млинці з маком.

Прикмети на свято Покрови Пресвятої Богородиці

Яка погода на Покрову, такою буде й зима.

Якщо лист із берези та дуба на Покрову впаде чисто — до легкого року, а нечисто — до суворої зими.

Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня — зима буде тепла, якщо ж вишня зелена — зима буде люта.

Якщо до цього дня не спадає з вишень листя — на теплу зиму, а звільниться — на сувору.

Зранку вітер із півдня, а по обіді із півночі — початок зими буде теплим, але згодом похолодніє.

Якщо вітер із півдня низовий — зима буде теплою, з півночі верхній — холодною, із заходу — сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, то й зима буде нестійкою.

Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та грудні.

На Покрову вітер — весна буде вітряна.

Відліт журавлів до Покрови — на ранню зиму.

Якщо на Покрову сніг — буде багато весіль.

Хто сіє по Покрові, не має дати що корові.

На Покрову віє вітер із півночі — зима буде холодна і з великими снігами, з півдня — буде тепла зима.

Якщо на Покрову випав сніг, то буде він і в Дмитрів день (8 листопада).

Відліт журавлів до 14 жовтня — бути ранній зимі.

Білка до Покрови змінить шубку — зима буде добра.

Якщо на Покрову перетопити піч яблунею, то всю зиму вдома буде тепло.

Покрова прийшла — посиденьки привела.

На Покрову останній збір плодів.

Якщо дітей на Покрову облити водою через сито, вони менше хворітимуть.

Весело Покрову проведеш — гарного нареченого знайдеш.

На Покрову сильний вітер — буде багато наречених.

Якщо зіграти весілля на Покрову — молоді будуть жити душа в душу.

Сьогодні це свято найбільш відоме, як день захисника. Тож усі збираються на щорічний марш у центрі Києва, беруть участь у різних спортивних змаганнях. Це не є певною традицією, але багато хто вдягає на Покрову святкову вишиту сорочку, або ж інші елементи українського одягу.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua

14.08.2019

Українські весільні традиції від яких не варто відмовлятись

Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями. Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Розглянемо найвідоміші з них:

Сватання

Раніше шлях до шлюбу починався саме зі сватання. Разом зі старостами парубок йшов до дівчини, яку хотів взяти за дружину. І якщо дівчина давала згоду, укладалась угода про шлюб. У наш час церемонія сватання носить виключно умовний характер, але все одно часто супроводжується різноманітними традиційними обрядами.

Старости є дуже важливим учасниками весільних обрядів. Вони виступають як офіційні свідки шлюбу та беруть активну участь у всіх весільних церемоніях. Як правило, старостами є члени родини або хресні батьки молодят, по одному з обох сторін. У минулому старости виступали також у ролі сватів.

Коровай є важливим атрибутом, який має бути присутнім на кожному українському весіллі. Його прикрашають традиційним орнаментом з тіста. Раніше він також виступав у якості весільного торта, але на сучасних весіллях, як правило, бувають присутні обидва. Під час церемонії благословення хтось з батьків тримає коровай як символ єдності двох родин.

Заручини

Заручини є першим обрядом перед весіллям, який відбувається одразу після укладання угоди про шлюб та супроводжується гучним святом на честь пари. Обидві родини сідають до столу, та старший староста перев’язує руки молодят рушником. За традицію після цього молода має подарувати всім присутнім по хустці.

Після цього молодята вважаються зарученими та не можуть відмовитися від шлюбу. У минулому, якщо хтось хотів намагався уникнути шлюбу після заручин, то його вважали безчесним та він мав платити іншій родині за нанесену образу.

Викуп

Ще однією досить давньою традицією є викуп нареченої. У минулі часи хлопець міг викупити свою обраницю в її батьків за гроші чи будь-які цінні речі, а зараз ця традиція має жартівливий характер. Під час викупу наречений або дружби мусять виконати різні завдання від родичів нареченої або «викупити» молоду за горілку.

Благословення

Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя.

Вінчання

У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.

Обручки у весільному обряді символізують те, що жінка вже не є вільною, вона належить своєму чоловікові. Цей символ вірності благословляє священик та одягає молодятам на руки, перед тим як провести їх до вівтаря.

Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.

Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності. Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини. Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником

Далі священик тричі обводить пару навколо малого вівтаря як знак того, що шлюб є подорожжю на чолі з Ісусом Христом. Тепер молода пара вже не є просто хлопцем та дівчиною, вони стають подружжям та роблять по три ковтки вина з одної срібної чаші як символ того, що все у шлюбі – і горе, і радість – буде ділитися на двох.

Свічки на вінчанні виступають символом того, що шлюб є духовною подією, а Христос є світлом, яке осяює початок нового життя молодят. Наречена та наречений тримають по свічці під час всієї церемонії.

Корони, які над головами молодих під час вінчання тримають дружка та дружба, символізують те, що наречений та наречена стають королем та королевою власного родинного королівства, а сам вінець уособлює в собі вінець творіння.

Корони можуть бути як і золотими, так і вінками, які сплетені з митру. Колись їх носили кілька днів після весілля,. Ще за одною традицією по закінчення вінчання молодий знімає з нареченої її вінок та фанту і одягає хустку в знак того, що дівчина увійшла в статут заміжньої жінки.

Після вінчання починається урочисте святкування, яке за давніми традиціями триває три дні. Воно завжди супроводжується піснями, танцями, та пишним бенкетом з традиційних українських страв.

Поправини

Поправини є заключною традицією весільного святкування. На наступний день після весілля прийнято, щоб батьки нареченої пригостили всіх гостей обідом. Під час цього всі вітають пару з першим днем їх шлюбного життя.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua

28.04.2019

Давні великодні страви Галичини

ПАСКА У ТУРЧАНСЬКІМ ПОВІТІ с. Ільник (сучасне с. Ільник Турківський район)

На великодні свята печуть паску, богатші з білої, а бідніші з темної муки, так само, як на Різдво споживають мясо, та «тістечко» (макарон) з рсолом або молоком, також сир, пироги и сиром і бульбами, на маслі і сметані, тя яйця. Яйця переважно малюють на писанки і нераз їдять уже добре надпсуті. ( 1. Матеріяли до української етнольогії…С 35 )

ПАСКА У КОСІВСЬКІМ ПОВІТІ с. Жабю-Кривополи (сучасне м. Верховина центр Верховинського району)

Рано: харчу ют паску із сиром, єйце готовлене, буженицю готовлену, солонину.

На обід: Бануш (кулеша на сметані або на маслі), каша з рижу, юшка а буженицї; ковбасу домашну накришє та засмажє, аби горяче.

У вечір то саме.

Писанки лише роздают. (1. Матеріяли до української етнольогії…С 44 )

ПАСКА У ДРОГОБИЦЬКІМ ПОВІТІ с. Вороблевичі (сучасне с. Вороблевичі Дрогобицького р-н)

По богослуженю їдять сніданє разом з обідом і так: Яйце, при тім складають собі бажаня, подібно як на святий вечір. Сир печений, посмарований маслом, з паскою, смарованою маслом. Каву з бабою. Мясо свячене, хрін і ковбасу з паскою. Кашу з молоком. Пироги варені з сира мочають у масло.

“Сир печений” приготовляють зі свіжого сира, до котрого дають трохи сметани, родзинків, цукру, зрізовцю і жовтого порошку що купують у місті (шафрану). Перемішаний вже сир дають до мокроі стирки, овмвають, в кінці шматки звязують.

Коли плесканка вже округла, кладуть на кружок і вставляють у піч, де обертають, щоби з двох сторін випік ся. Коли шматка румяна, то знак, що сир готовий. Тоді віддирає ся шматку осторожно, щоби сир не лупив ся, а для певности скроплюєть ся ще трохи водою, щоби стирка скорше відорвала ся.

На паску, що печуть велику в формах з паперу, потребують до 9 кг. пшеничної питльованої муки, чверть фунта дріжджів, 2 яйця, за 10 сот. родзннків і жовтої мучки (порошку) за 2 сот. Муку чинять у нецках на паренім молоці або воді. По замішеню омастять маслом форму, до’котрої впрост із нецок викладають тісто. Там у формі росте (кисне).

Перед садженєм у піч мастять паску з верха яйцем, змішаним із жовтим порошком. До помочи при садженю паски господиня кличе сусіду (куму). Як паска не в дасть ся, то господиня сумує, бо газда дорікає їй, що не вміє пекти, сварить її, що шкода його праці. Господині виганяють з хати діти і всю челядь, щоби вони не врекли, як буде паску всаджувати ся в піч.

Лопату до садженя зичать, бо треба великої. Піч трохи притикають, бо як було би за горячо, то паска вгорить, а як холодно, то потріскяє з верха. Як розпаде ся паска на половині, то кажуть, що господиня до року вмре вже гріб показує ся. Паска сидить у печі 2 годині, а як господиня вийме її каже: «Слава тобі, Господи, що файна вдала ся», – тоді всі тішать ся. Часом треба аж челтости розвалювати, аби паску витягти, так виросте п печи. — До свячсия несуть: Сир, масло, яйця, мясо, ковбасу, бабу, хрін і сіль.

Усе складають до коша, а декотрі то ще осібно в обрусі несуть паску. Хрін святять на се, щоби всі були здорові, а коли їдять його, то кажуть: «Щоби хрін перегриз усьо і щоби черево не боліло». Краяний хрін споживають з яйцем і мясом. – Як худоба заслабне, то дають їй свячену сіль і масло. – Як курка покушає свяченого, то не буде квокати (сидіти на яйцях).

Кість зі свяченого мяса вкладають у землю, аби кертицї не рили. Як зайде сонце, не можна вже свяченого їсти, бо можна дістати сліпоти. Господареви і господині не можна спати на Великдень, бо буде в поле заростати.

Не можна їм їсти чистого яйця, яке виняли би з під квочки, бо в збіжу родив би ся смїтий. Убогим крають паски, несуть під церкву і кажуть, аби молили ся за помершмх. (1. Матеріяли до української етнольогії...С. 16-17)

ПАСКА У СНЯТИНСЬКІМ ПОВІТІ с. Карлів (сучасне с. Прутівка Снятинського р-н)

“Паска. 1. Дріжджі підчинює си в мисчинцї з муков. Єк підростут, всипати тритину муки – тої на паску – і росчьинити в корикі. Єк росчьина підтєсни, місити з рештов муки. До замісу дає си молока, яєц, топленого масла, цинамон і звоздички товчені. Місити, аж вже добре відстає від рук! Пічь мас бути горєча, бо паски можут запасти си.

На верху паски віробєє си хрести і ружки посїчені. – В ружки (рожі) затикає си по одному стеблови соломи з житного околота так, шьоби кінцем припирало стебло аж до дна блєхи. Єк є стебла, то паски не пукают. Єк паска в печьи, не можна нї гуркати, нї дверми рипати, бо паски можут запасти си.

Печут си годину і довше, а єк викєгни си з печьи, то тримає си в теплій хакі (хаті), аж вістинут. Соломки з ружок також повікєгати.

2. Давно пекли паски житні без дрішьші, але чьинили на кіскі (тісті). Нині старі жінтє (жінки) кажут: Узели си теперь по панстє (панськи): пастя (паска) на дрішю…то з паманів (примір від панів) тай з жидів переймили.

Давно, каже, я пітчьиню кіста та росчьиню пастю, посолю, додам перцу (перець, цинамон, бібковий листок), замістю, тай єк вітєснє (викисне), єк напухтит (тісто виросте), то таті (такі) файнї пастє, так пахнут, шьо хоть с пшеничної мутє (муки), тай однако ї нїхто не годен їсти.

Старі жінтє кажут: Мологі лїниві, не хочут прибагати тай вітак каже шьо си пастя не удала, а то сама винна. Єк би росчьинила так, єк давно на подусцї, то би така лехтя пастя, єк пїрє. А то росчьинит на голї лавци тай кривдує собі, шьо пастя не росте. Єк усадит си у пічь, то треба робити рух, корито піднімати у гору.

А то нинї молодица усадит у пічь, а сама сєди, єк глина, тай так і пастя сєди. Ни шкодит також, єк усадит си пастю, лопатов двері христити, то си лїпше удаст.(1. Матеріяли до української етнольогії...С. 53-54)

ПАСКА У СКАЛАТСЬКОМУ ПОВІТІ с. Коршилівка (сучасне с. Коршилівка Підволочиського р-н)

Страви на Великдень виключно мясні. Мясо “пісне”, себто шинку, печуть у печи по хлібі, зглядно саджають разом, ковбаси, печінку — от і всі страви. До сього зачислити ще яйця, сир і масло. З печива: паска, бабки та на другі дні печуть або “пляцки” себто хліб на блясі, або “перепічки”.

Паску і бабки розчиняють на молоці з водою, або сирватці, а декотрі на бараболях розріджених. Яку скількість дають муки і дріжджий годі означити, бо звичайно не важать, а до того розчиняють не лише виключно на паску, але більше, та печуть “пляцки”. До паски не дають жадного коріня, при мішеню дають ріжну скількість яєць від 5-20, або й більше.

Коли по вмішеню тісто викисне добре, набирають у бляху, круглу, з гранками, на верху дають вкола „вінок”, а в серединї кладуть “рожі”, та ріжні “круцьки”. Коли в печи “нагорить”, що аж червона (декотрі встромлюють у паску стебла з соломи, щоб опісля “дух” з неї виходив, та не розсадив паски), саджають до печі. По всалженю не вільно пустити нікого до хати, щоб воздух не “глипнув”, а також не вільно стукати, щоби паска не “осїла ся”.

Уважають, щоби паска добре загнїтила ся, а навіть умисне гнїтять, сиплячи на огонь грис, кидаючи папір, солому, а дуже часто і “вонучі”. Паска, щоби добре випекла ся, потребує сидіти около 3 години, опісля виймають її, викидають із бляхи, беруть на руки, чи тяжка: коли тяжка, то зле, бо або не випекла ся, або закалець: декотрі пробують носом, чи паска випекли ся. Притулить кінець носа до паски, або взагалї до печива з верху, коли пече, знак, що іще не випекла ся

Бабки розчиняють так само, як паски, лишень при мішеню додають шафрану, а декотрі “імбіру”, щоб були жовті, та додають родзинків: печуть, як паску, звичайно в давній блясі, або бабнику, густо часто в старім горняти, яке опісля розбивають, а часто в ринках “бабниках”.

В суботу вечером приготовляють до свяченя. Складають у кошик, який часто служить, виключно на ту цїль, мясо, ковбасу, одну-дві, чорної печінки (для відріжнення “білої печінки” як називають легкі), кладуть кавалочок солонини, кілька кавальчиків хрону, полин звязаний з глухою кропивою (медунка біла), плесканку сира, горнятко масла і бабку, сіль, та ножик, яким опісля крають свячене. Все те накривають “обрусом”.

В иншу скатерть завязують паску, а яйця, зложені на тарели, звязують у хустину; от і вже все приготовлене до свячення. В неділю рано бере господар кошик, газдиня паску, а дехто з челяди покладки, та несуть під церкву. Тут підстелюють під те все і розкладають, щоб на все могла “залетіти” свячена вода.

Оден із челяди стоїть коло того інші йдуть до цекви. По освяченю чим скоріше біжать домів, бо хто скорше добіжить, тим скоріше обробить ся зі жнивами. З поворотом не можна ввійти скорше з кошиком, ані яйцями, лише з паскою. Коли всі вернули з церкви, засідають до стола.

У декого крає господар кавальчик посвяченої солонини, робить кождому хрест на чолі, та говорить: “Христос воскрес!” – на що кождий відповідає: “Во істину воскрес!” — Світять тепер свічку, або “офірку”, яку коло церкви продає дяк, або паламар, і розпочинає ся трапеза.

Насамперед обдїлює газдиня по трошки свяченого полину, та глухої кропиви, до сего дає по кавалочку “чорної печінки” і челядь те споживає, щоби сліпота (декуди звуть “курочка”) не вчіпила ся. Коли ся чинність скінчить ся, крає господар або газдиня паску.

Хрестить ножем паску, говорячи; Христос воскрес! – зрізує три цїлушки, які переховують ся та додають ся до пійла отеленній корові, опісля крає; тимчасом газдиня кришить мясо, ковбасу, яйця до миски і струже посвячений хрін; коли нема цвіклів і так їдять. По хвильцї пють “трунок”.

До мяса уживають житного хліба, який також брали святити. Сир їдять із паскою, а масло при кінцї з паскою або бабкою. Води не можна пити, бо “живіт буде болїти”. Кришки дрібні палять, кости закопують.

Цїлий день на Великдень не можна палити. Через другі два днї крім поживи, як на Великдень, присмаженої, варять борщ із мясом, та пироги з бараболь і сира. Ту саму страву уживають на “Проводи”, себ то у недїлю Томину, на яку то недїлю лишають усего по трохи з освяченого. Коли миш покуштує свяченого, перемінить ся в лилика. (1. Матеріяли до української етнольогії...С. 80-81)

ПАСКА НА ПРИКАРПАТТІ ТА У КАРПАТАХ

Найбільшим весняним святом, був Великодень. Обов’язковим печивом якого була паска, її пекли у великодню середу чи суботу. Заможні господарі пекли паску з пшеничної муки, середньої заможності — з житньої, бідні ж — із ячмінної, кукурудзяної чи навіть вівсяної.

Процес випікання паски супроводжувався різними магічними діями: на Бойківщині перед тим, як розчиняти тісто, господиня палила у ночвах пір’я, щоб тісто було легке. На Закарпатті, коли просівали муку на паску, на підлогу стелили гуню, під неї клали сокиру. Місячи тісто, господиня мусила стояти на гуні, вдягнена у новий одяг. Це робилося нібито для того, щоб забезпечити добробут сім’ї.

Спекти добру паску вважалося найважливішою подією в році, бо з того, якою вона вийде, судили про долю всієї сім’ї. Пекли дві великі паски або кілька менших, а також перепічки. Бідніші пекли одну паску. Як правило, тісто місили на воді або на молоці, рідко додавали яйця.

Приправою була гвоздика, іноді іибир який надавав тісту жовтого кольору, потовчені «бібки» (лаврові горішки). Перед печенням паски иа Бойківщині пекли калач, який після посвячення зав’язували в мішок, з якого сіяли зерно, – щоб був кращий урожай. На Гуцульщині першим у піч саджали «віхопник» — маленький хлібець, з якого дізнавалися, чи спеклася вже паска.

Наприкінці XIX ст паску випікали без форм, на початку XX ст. входять у вжиток металеві форми (бляхи). Саджали паску без спеціальної форми спеціальною великою лопатою (на Бойківщині вона звалась круг), підсипаючи її «грисом». Паску формувала або у дерев’яній мисці з ручками, в макітрі чи баняку, або в шматинці полотна, надаючи тістові форму кулі.

В західній Бойківщині (с. Верхня Яблунька Турківського району Львівської області) сформоване у полотні чи в хустці тісто викладали на лопату, на яку ставали луб від решета. Перед всадженням паски у піч луб знімали.

Паски прикрашали зробленими з тіста квітами, шишечками, зозульками, гусками, на Бойківщині – тільки хрестом з тіста, леше в деяких селах навкруг робили вінець. На Лемківшині та в західній Бойківщині паску зверху «ціхували» спеціальною «ціхою» своєрідною печаткою, або просто скляною чаркою.

Перед всадженням у піч її змащували яйцем, сметаною, чи маслом. Саджання паски супроводжувалось спеціальними магічними діями. На Закарпатті господиня одягала рукавиці як і при печенні «крачуна», та підстрибувала вгору або примушувала стрибати найменшого хлопчика, щоб паска добре піднялася. На Гуцульщині при саджанні паски господиня примовляла: «Як ти лізеш у піч ладна, гладонька, така аби-с вилізла!»

З того, якою буде паска, гадали про тривалість віку членів родини. Якщо виросла висока, не розтріскалась – це вважалося добрим знаком, сімейство дочекається цього свята на другий рік. Коли ж потріскалась — хтось із сім’ї помре. Деякі господині завчасно пекли паску у четвер, щоб у разі невдачі, спекти їі вдруге в суботу.

У багатьох гуцульських селах на Великдень пекли спеціальний великий хліб «стільник», «застівиик», який втикали стільки яєць, скільки було членів сім’ї. Вважали: чиє яйце під час печення «стільника» трісне, той помре.

Несли святити паску в скатерті, яку зшивали, залишаючи з одного боку довший кінець (Бойківщина), у бесагах, верстах (Гуцульщина). Як правило, паску ніс на плечі господар, а господиня — яйця, хрін, сир, сало, «будз», часник, сіль, полин. Звичайно кількість продуктів, які несли святити, залежала від заможності господарів. Багаті селяни святили яйця, солонину, масло, сир, ковбаси, шинки, печених курей, навіть начинене мале порося. Бідні задовольнялися лише яйцями, хріном, сиром, солониною.

Після посвячення кожен господар поспішав додому, бо вважалося, що чим скоріше господар прибіжить чи приїде до хати, тим швидше впорається з весняними роботами та протягом року буде добре йти праця. На Бойківшині, в деяких селах, швидко бігли додому, щоб худоба брикала.

Інші пояснення цього звичаю були на Закарпатті: хліб буде рости так швидко, як біжить господар із церкви. Жінка, яка першою прибіжить до хати, буде верховодити вдома, а хто прибіжить додому останнім, помре протягом року. Звичай поспішати додому у великодню неділю був поширений також у поляків.

У гірських селах, як і в багатьох народів, великоднім яйцям, з яких починали трапезу, приписувалась магічна сила плодючості. Шкаралупу від яєць бойки викидали на грядку, де садили капусту, щоб капуста була біла.

Обов’язковим великоднім печивом на Гуцульщині була «баба», «бабка». Готували її з пшеничного чи кукурудзяного борошна, змішаного з незбираним кисляком чи молоком та маслом, яйцями, сметаною. підготовлене тісто викисало від ранку до вечора, а вночі «баба» пеклась Пекли їі тільки на Великдень. Таку «бабу» готували також на Прикарпатті.

Протягом великодніх свят готували вареники з сиром і картоплею, молочну кашу, юшку із колоченого м’яса. На Гуцульщині пекли книші з бринзою, варили «бануш» та «кісто» з домашньої лапші. Тісто для лапші місили з білої муки та яєць. Відварену і відціджену лапшу мастили салом, давали перцю, після чого висипали у горщик і пекли.

Бідніші селяни в гірських районах не їли на Великдень м’ясних страв, а лише молочні та мучні. (2. Гонтар Т.О. Народне харчування українців Карпат…С. 101-104)

27.04.2019

Що класти у Великодній кошик? Значення, символіка та заборони

Вже в неділю Великдень, коли всі християни святкують Воскресіння Ісуса Христа. Воскресіння Христа сталося на третій день по його смерті. У ніч перед Великоднем відбувається у церквах, освячуються святкові кошики із пасками, крашанками та іншими стравами.

Церква благословляє віруючих християн після тривалого посту знову вживати непісні страви, тобто їсти «скоромне». Треба знати деякі правила, щоб зібрати не випадкові продукти у кошик до посвяти, адже кожен із продуктів має символічне значення.

Що має бути у великодньому кошику

Ми розповімо про те, що можна нести святити до церкви, а що – не бажано. Святити великодні кошики стає все більш модною традицією і люди, котрі раніше цього не робили, часто помиляються і несуть до церкви прикраси, іграшки чи ще якісь недоречні деталі.

Розпочати приготування треба з придбання кошика спеціально для великоднього обряду. Такі кошики виплітаються селянами-ремісниками заздалегідь, вони дуже гарні, зроблені із фарбованої лози, ажурні. У кожний кошик майстер вклав частинку своєї душі. Ще ці кошики прикрашають квітами, стрічками, гілочками самшита або миртом. До кошика кладуть гілочку свяченої верби і покривають кошик вишитою серветкою або рушником.

Прикрашання кошика зеленими гілочками символізує вічне життя та безсмертя. Вишитий рушник це символ життя, вічності, бо нитки сплітаються з любов’ю і розумом. Довга нитка символ життя, її можна продовжувати плести безкінечно. Під час освячення у кошик ставлять свічку, яка повинна нагадувати нам про Ісуса, який є світлом для людей.

Обов’язково у великодньому кошику має бути Паска. Паска це символ Воскресіння та Небесного Царства. Випікання паски – це важлива, відповідальна справа для кожної господині. Кожна жінка випікає паску за власним рецептом, який вона одержала від матусі і бабусі. Готувати тісто на паску треба у гарному настрої, з хорошими думками. Бо інакше паска може не вдатися. До тіста клали найкращі продукти, найбіліше борошно.

Ще у кошик кладуть сир і масло. На посудині малюють хрестик. Молоко це продукт не створений людиною, а дарований нам природою. Мати годує свою маленьку дитинку молоком, тож сир та масло є символом ніжності та жертовності Бога. Божої благодаті маємо прагнути, як дитина прагне материнського молока – йдеться у християнських вченнях.

Яйця, писанки і крашанки – це один із символів Великодня, який означає нове життя.

Ковбаса та шинка, символізує жертовне ягня, яке звелів заколоти батько після повернення блудного сина додому. Вона символізує душевну радість. Хрін – це символ людської міцності та незламності людського духу. Також хрін – це міцне коріння, яке дає людині віру у Воскресіння Господа Ісуса Христа. Існує легенда, за якою Христа намагалися отруїти корінням хрону, але навпаки, ця рослина природній антисептик, корисна та сприяє покращенню травлення.

Сіль у Біблії це символ зв’язку між Богом і народом. Сіль у невеликій кількості додає смаку іншим продуктам. Сіль вважають оберегом. До нової оселі заходять з хлібом і сіллю, у подорож теж беруть дрібку солі. Ісус називав своїх учнів «сіллю землі».

У пасхальному кошику ще можуть бути сало, мак, пшоно. На Заході України у кошик кладуть відвареного півня, саме він першим сповістив людям, що Христос Воскрес із мертвих. У Центральній частині України святили просо, пиріжки з капустою та печінкою.

Що не можна класти у великодній кошик

Тож робимо висновки, у кошик збираємо продукти, які згадуються під час молитви у церкви, у переліку продуктів, які приносимо Богові на освячення. Церква забороняє освячувати спиртні напої, ножі, якими нарізають паски. Вино має чітку визначену біблійну символіку. Христос називає себе виноградною лозою, а своїх учнів – віттям. Перше чудо, яке зробив Господь – під час весільного свята перетворив воду у вино, але молитви ж на благословення вина немає.

А ще важливо запам’ятати, що нічого освяченого не можна викидати. Треба поділитися з рідними, пригостити друзів, роздати нужденним. Шкаралупу від яєць треба викинути у воду або закопати під фруктовими деревами, для доброго врожаю.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua

23.04.2019

Святкове: Великдень правдивого львів’янина, або згадаємо унікальні галицькі ритуали

Великдень у Львові lдо пандемії – то як окремий світ. Він відрізнявся завжди від Великодня у Києві чи Харкові. Про унікальні галицькі ритуали, традиції та нюанси, які супроводжують це свято і приготування до нього детально і з гумором описала Марта Госовська у виданні Дивись.info. Читайте з гумором!

Свята в нас бyвaють всякi – дo кoльoрy, дo вибoрy, як в нaс кaжyть. Гoститися львiвцi люблять! Aлe нaйвaжливiшi святa – Рiздвo i Пaскa. Maлo хтo в нaс Пaскy нaзивaє Вeликoднeм, a щe мeншe – Вoскресінням. Ви зрозуміли, так?

В цeнтрi всьoгo – зaквiтчaний кoшичoк, a цeнтрi кoшичкa – зґрaбнa пaсoчкa, як бoжeнькa змилoсeрдиться, тo щe й рiвнeнькa, нeпiдсмaлeнa як цигaн, a пiдрyм’янeнa як дiвчинa нa видaнню, a пo цeнтрi пaсoчки – тaкa мaлeнькa свiчeчкa, з прaвдивoгo бджoлинoгo вoскy, a нe пaрaфiнy, бo хтo б тy пaскy їв, як вoнa пaхнyтимe як зимoвi чoбoти.

Свічечку треба запалити, коли священик почне обходити коло і кропити кошички свяченою водою.

Але, стоп, чекайте. Все по-порядку. Паска починається не з того. І навіть не з походу до плащаниці в п’ятницю. І не з миття вікон в четвер. І не з малювання писанок в середу. І не зі сповіді у вівторок.

O, нi, всe пoчинaється нaбaгaтo рaнiшe – зa сoрoк днiв дo Пaски, кoли всi прoсять oдин в oднoгo прoбaчeння (зaрaз мoднo цe рoбити y фeйсбyцi i oбoв’язкoвo зaтeгaти всiх, прo кoгo тiльки мoгли кривo пoдyмaти впрoдoвж рoкy, кaжy ж, – всiх) i пoстяться (прo цe тeж трeбa oгoлoсити нa свoїй стoрiнцi i нaмaгaтися впрoдoвж пoстy кoжнoї п’ятницi всiм прo цe нaгaдyвaти, пoкaзyючи тaрiлкy пiснoї сaлaти i oкрaєць хлiбa; пильнyйтe тiльки, щoб рoстбiф нe пoтрaпив в кaдр!).

Правдиві львівці постять в понеділок, середу і п’ятницю. Ті, що львівці в першому поколінні, то мають попуст – їм можна тільки в п’ятницю і то – полегенько, а то не встигнеш озирнутися, як на наступний Великдень вони вже будуть в Києві!

На другий тиждень посту можна подумати про тілесне і грішне. Про ковбасу і шинку, себто. Подумати – то мало. Справжній львівець про неї думає завжди, навіть в перший тиждень посту, хоч до того останнього гріха не признається ніколи, хіба на святій сповіді, гірко зітхнувши і три рази перехрестившись.

Tрeбa дiяти – пiти i кyпити вивaркy нaйкрaщoгo м’ясa, сaлa i всьoгo, щo тaм зa стaрoвинним рeцeптoм, щe вiд прaбaбцi Рeгiни, якa тoй рeцeпт вимaнилa y сaмoгo пoвaрa йoгo Свiтлoстi Фрaнцa Йoсифa. Нy, принaймнi, тaк мoжнa рoзпoвiдaти дiтям/внyкaм/гoстям/сyсiдaм/тyристaм. Oсoбливo тyристaм. Taк смaчнiшe. І тaк дoрoжчe мoжнa прoдaти.

Моя бабця не допускала нікого до процедури маринування. Навіть мого тата, який не чувся через це справжнім чоловіком, і відривався вже в процесі вудження, не пускаючи бабці навіть близько до коптильної бочки.

А така мусить бути на подвір’ї у правдивого львівця. Нема подвір’я? То на балконі! Виварка з маринадою (так, в жіночому роді, це не описка), в якій мирно плавали полядвиці, шинки, шпондри і ковбаси, стояла в нас під сходами.

Зaвiдyвaчкa мaринaди, сирiч бaбця Maрiя, зaзирaлa тyди щo двa днi – щoсь тyди дoсипaлa, щoсь пeрeвeртaлa, щoсь кoлoтилa i дзвiнкo зaкривaлa нaдлyплeнy синю кришкy iз нeзмiнними слoвaми: «Aлe пaхнe! Aлe бyдe фaйнe!» Я мaлa “щaстя” впaсти y тy мидницю з кoвбaсaми i шпoндeркaми – нeoбeрeжнo п’ялaся дo вeрхньoї пoлицi, скoристaвшись бaнякoм як крiслoм.

Більше так не роблю. І вам не раджу: на те видовище мамі відняло мову, тато почав ще більше курити, а бабця… краще вам не знати, що мені було від бабці Марії!

Mидниця з кoвбaсaми – тo симвoл тeрпiння. To як мeдитaцiя, тiльки крaщe – в кiнцi вaс тoчнo чeкaтимe aбсoлют щaстя! Mидниця стoїть, a Пaскa нaближaється. Пiсля Бaзьки (рoзшифрoвyю – пiсля Вeрбнoї нeдiлi), дeсь тaк в пoнeдiлoк чи вiвтoрoк, – рaдшe, y вiвтoрoк, бo гaличaни нe пoчинaють нiчoгo з пoнeдiлкa, нaвiть святoгo – чaс бyлo вyдити всi тi смaкoти.

Спeршy трeбa бyлo вирiшити, в кoгo нa пoдвiр’ї бyдe вiдбyвaтися дiйствo. Вирiшyвaли дoвгo i жвaвo, aлe прoцeдyрa зaвжди прoхoдилa в нaс: пo-пeршe, в нaс бyлa нaйбiльшa бoчкa, пo-дрyгe, нaшi жiнки нe пхaлися дo прoцeсy; пo-трeтє, в нaс бyв зрyчний бaмбeтeль, дe мoглo вмiститися мiнiмyм чoтири eкспeрти з вyджeння вiкoм вiд 31 дo 92 рoкiв.

Експерти приходили з-поза ранку. Але вже й так ніхто в хаті не спав – емоції переповнювали всіх, та й вікна треба було мити. Відкрию секрет: моя бабця на раз вираховувала правдивих львівців. Як? Розповідаю: як миють вікна в Чистий Четвер перед самою Страсною П’ятницею – значить, не справжні. Справжні миють вікна добряче заздалегідь, акурат коли вудиться шинка.

Taк oт, кoмiсiя з вyджeння знoсилa всi шинки oкoлицi дo нaс нa пoдвiр’я i я дoсi нe мoжy зрoзyмiти, як вoни знaли, дe чия?! Oт як? A якoсь знaли. Teж, мaбyть, рисa прaвдивoгo львiвця. Спeршy вoни критикyвaли чyжi шинки, тoдi хвaлили свoї. Пoтiм – рoзпaлювaли вoгoнь в кoптильнiй бoчцi i нaвiть нe кyрили, щoб вишнeвi дрoвa нe зaсмeрдiти Прiмoю бeз фiльтрy.

Ми, малі, пленталися по-під ногами і стікали слинами – ми знали, що нам, попри всі строгі заборони Великого посту, дадуть по шматку ще гарячої запашної ковбаси. От так – просто з вогню, просто в замурзані руки, просто посеред подвір’я. Рай на грішній землі і катарсис!

Шинки oбoв’язкoвo пaдaли з гaкiв в сaм вoгoнь. Їх oбoв’язкoвo нaмaгaвся вкрaсти нaш пeс. Toдi сyсiдський. Toдi кiт. Toдi прoстo сирoмyдрий сyсiд, який принiс 3 шинки, a дoдoмy хoтiв пoнeсти 5. Toдi прихoдилa бaбця Maрiя i кaзaлa, щo тaкe вyджeння – тo є дo oднoгo мiсця i трeбa iнaкшe, aлe її нiхтo нe слyхaв, бo «йдiть, жiнкo, пo-дoбрoмy, вжeсьтe нaмaринyвaли!»

Пристрасті вирували, сивочолі чоловіки сварилися, як хлопчаки, кидали кабатом об землю, мирилися і курили. Одним словом, це була вистава на заздрість самому Шекспіру.

Ta кoвбaсi – бyти! Нaс кликaли oцiнити рeзyльтaт: ми oхкaли i aхкaли тaк гoлoснo, як тo мoжyть хiбa зiрки слaвнoзвiснoгo -хaбy! Aж тoдi нaм дaвaли пo кoвбaсинi, a бaбця нeслa yвeсь скaрб, нa стрих, дe вiн мaв oхoлoнyти i вичeкaтися Вeликoдньoгo рaнкy.

Решта посту проходила мляво аж до моменту, коли бабця згадувала, що ми ще не посповідані! І ми йшли сповідатися. Ну як йшли – бабця вела нас всіх включно з татом, чия мужність трохи ожила після свята вудження.

Mи вистoювaли дoвжeлeзнy чeргy – aж зa вoрoтa цeркви Юрa (прaвдивий львiвeць мaє хoдити спoвiдaтися дo цeркви Юрa, щoб вaс хтoсь нe ввiв в oмaнy i нe кaзaв, щo в Дoмiнiкaни) – i в тiй чeрзi встигaли нaрoбити стiльки грiхiв, щoб бyлo з чoгo спoвiдaтися. Maмa свaрилaся з тaтoм, ми – з сyсiдськими дiтьми, бaбця – зi всiмa. Бyлo дyжe вeсeлo!

І ще один лайфхак по визначенню справжнього львівця: сповідатися перед плащаницею, до якої ходять в Страсну П’ятницю, – то є сором із соромів, гірше, ніж купована паска! Не дякуйте, просто собі знайте – правдивий львівець такого не зробить!

Пoспoвiдaнi, ми хвaлилися, кoмy скiльки oтчeнaшiв i бoгoрoдиць зaдaнo читaти нa спoкyтy. Я зaвжди пeрeмaгaлa. Ta тo й нe дивнo, бo мiй грiх – пискaтiсть – прoцвiтaв з сaмoгo дитинствa. Mи нaмaгaлись нe грiшити, aлe грiхи нaс нaпoсiдaли щe зaки ми встигли спyститися iз Святoюрськoгo пaгoрбa!

Дрyгa aтрaкцiя пiсля святoї спoвiдi – тo бyлo мaлювaння писaнoк. Писaчки нiхтo нe кyпyвaв (a хтo кyпyвaв, тo ви вжe знaєтe – нe прoйшoв тeст нa львiвськiсть), їх рoбили iз нaкoнeчникa шнyрiвки! Aгa, здивoвaнi? Спрaвжнi львiвцi дyжe винaхiдливi! Mи сiдaли в кoлo, зa стoлoм, пaнyвaлa yрoчистa aтмoсфeрa i ми всi спiвaли Стaбaт Maтeр.

Нaспрaвдi нi. Mи крyтились, вeртiлись, пищaли як пiдрiзaнi i кaпaли oдин нa oднoгo гaрячим вoскoм. В нaс вихoдили нe писaнки, a пoкрaки. Стиль Moдeрн. Рaннiй – чи, скoршe, слiпий, – Aльфoнс Myхa. Зaбeмбaнa цьoця Христя нaмaгaлaся дoнeсти нaм прeкрaснe i вiчнe, aлe нa двaдцятiй хвилинi їй здaвaли нeрви i вoнa мaлювaлa нaм всiм пo iдeaльнiй писaнцi i спрoвaджyвaлa нaс дoдoмy.

Дорогою, ясна річ, писанка обов’язково мала розбитися. І то та гарна, цьоці Христіна, ранній модерн був напрочуд живучий!

В суботу рано починалося складання кошика. Якщо точніше, то починалися пошуки кошика, бо він обов’язково мав десь загубитися в нетрях комірчини. Поруч з ним завжди знаходився ще й минулорічний щоденник, татові журнали з голими дівками (я його не звинувачую, стільки навудитися – то є стрес) і праник, яким обіцяли випрямити мого язика.

Знaйшoвши кoшик йoгo трeбa бyлo вмити вiд пoрoхiв i зaстeлити нaйгaрнiшoю вишивaнo сeрвeткoю, прикрaсити бyшпaнoм (якщo йoгo нe oбдeрли вщeнт сyсiднi хлoпчиськa, якi тoй бyшпaн прoдaвaли нa ринкy пo 30 кoпiйoк гaлyзкa). Бyшпaн – мaст-хeв гaлицькoгo пoдвiр’я, нeмa бyшпaнa – нy, ви зрoзyмiли! Toдi в oзeлeнeний кoшик склaдaли пaскy, кoвбaсy, сир, мaслo, сiль, яйцe, писaнки (i рaннiй мoдeрн тeж), хрiн i мaк.

Не все вдавалося запхати до кошика з першого разу: пасхальний кошик – то наш національний кубик-рубик! Ще нікому не вдавалося скласти його з першого разу!

Toдi ми, нaпрaсoвaнi, в бoрщiвських сoрoчкaх, якi щe тoдi нe бyли в цiнy нирки, i кoрaлях (oт вoни вжe тoдi кoштyвaли як ниркa! Дoбрe, щo їх, нирoк, в прaвдивих львiвцiв, двi i стaнe нa нaмистo i нa бoрщiвкy!) i вирyшaли дo Гaю. Лaйфхaк нoмeр двa, зaписyйтe, – спрaвжнiй львiвeць святить пaскy тiльки в Гaю! Kрaпкa.

Причин на це є декілька: по-перше, коли це ще не було туристичним збіговиськом, куди преться пів міста, а то й ціле, там було дуже гарно; по-друге, ніде ви не побачите такої кількості борщівських вишиванок, коралю, киптарів, горбаток і свиток! Якось я запросила до нас на Великдень подругу-англійку, Камілу, то вона казала, що навіть на Аскоті такої пишноти не побачиш, а там є на що подивитись!

В Гaю всi всiх знaють, a як кoгoсь нe знaють, тo якрaз нaгoдa нeвимyшeнo зaвeсти рoзмoвy: «O, якa y вaс рyм’янa пaскa! A сoрoчкa? To y вaс бoйкiвськa?» Oт тaк рaз – i ви вжe львiвeць. Пoспoвiдaний, дo плaщaницi схoдили, грoшi нa тaцю дaли. В Гaю, святитe пaски! Всe, як мaє бyти! Дивiться, нe зiпсyйтe всe oстaннiм aкoрдoм – нe їжтe щoйнo пoсвячeнe яйцe пiд цeрквoю! Нy, хiбa як дyжe хoчeться!

Смачної вам Паски!

14.04.2019

Від міста до міста: особливості українських писанок у різних регіонах України

Розписування яєць до Великодня – традиція не нова. Радісно, що пройшовши через віки, вoна зуміла зберегти свою самoбутність. Цікаво й те, що методики розписування писанок, їх символіка і кольорова гама різняться не тільки від країни до країни, а й від міста до міста. А отже, в кожній місцевості вони особливі!

Сьогодні ми познайомимось з писанками з різних регіонів та міст України, пише UA Модна.

Почнемо з карпатського краю, де можна знайти чи не найбільше різноманіття писанок. Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Покуття, Косівщина… – всі вони мають власні традиції писанкарства.

Лемки, наприклад, завжди надавали перевагу одно- та двотонним писанкам: червоним, жовтим, оранжевим, зеленим, блакитним та білим. А от чорний колір тут рідкість. Зображають на великодніх яєчках, зазвичай, сонечка, зірки, хрестики та троянди, більш знані тут як ружі.

На Бойківщині різноманіття писанкових орнаментів чимале: тричвери, зірки, кривульки… Їх нараховується тут близько ста. Кожен зображений на писанці символ мав своє особливе значення. Наприклад, кривульки та спіралі асоціювалися з “ниткою життя”, вічністю сонячного руху. А свастика (арійський символ сонця) була насправді побажанням щастя і довголіття.

На Гуцульщині раніше надавали перевагу жовтогарячим барвам. Однак сьогодні гама доповнилась блакитними, червоними, рожевими та фіолетовими кольорами. Темні тони символізують святу землю; червоні – життя та силу, здоров’я і любов; білий колір – це чистота та праведне життя; жовтий – колір достатку та сонця, що захищає від темних сил; а зелений – весна та пробудження природи від зимового сну.

У розписі використовують як геометричні фігури, так і рослинні та тваринні мотиви: дубові листочки, колоски, оленята, пташки, баранячі ріжки, баранці, коники. Малюнки дуже ніжні, мініатюрні та тоненькі. Кожен символ має своє значення: безконечник, наприклад, означає вічність; хрест є символом Бога; трикутник символізує чоловіка та жінку у сім’ї; драбинка розповідає про людину, яка прагне до вищого; дерево на писанці перетворюється на дерево життя. Сьогодні до вже традиційних орнаментів додались ікони, образи Ісуса та Діви Марії. Такі писанки потребують професіоналізму та точності, однак вони дуже цінуються.

Гуцульська писанка вважається найскладнішою для розуміння, адже переважно передає багато інформації про життя людей.

Космацькі писанки – наче і різновид гуцульських, але дещо відрізняється від них, зокрема своїми барвами. Здавна на них зображували геометричні візерунки, поєднуючи їх з деревом життя (гілочка з птахами), гуцульською хатою, кониками, козликами, баранчиками, метеликами, курочками, корівками, оленятками, півниками і, як не дивно, рибками. Часом їх прикрашають квітами-ружами. Часто зустрічаються писанки з безконечником, двома оленятками і деревом життя між ними.

При цьому оленячі ріжки символізують проміння сонця; риба – символ життя та смерті; півень – сповіщає про прихід нового дня, світла. Є тут і блискавки, і Боже око, церкви і монастирі, що символізують Небесну гору. Дуже часто тут зустрічається поєднання геометричних візерунків: зубчиків, прямокутників, ромбиків і т.д.

Писанки Покуття вирізняються великими малюнками, зображеними на зеленому, синьому, червоному, коричневому чи жовтому тлі, забарвлення якого є домінуючим. Мотиви тут переважають рослинні. Часто писанку ділять навпіл або на більше частин лініями. Цікавою ознакою місцевих писанок є складне тло, коли по всій площині яйця роблять яскраві кольорові плями контрастного кольору.

На Буковині популярністю користуються геометричні орнаменти та, здебільшого, доволі великі малюнки. Серед орнаментів тут популярні смужки та розети, зображені на темному червоному або чорному фоні.

Мешканці Прикарпаття полюбляють жовті, оранжеві, червоні та чорні кольори. На місцевих писанках є багато різнобарвних елементів. Зокрема, можна зустріти зображення церков і хрестиків, свастики та розп’яття зі схематично зображеною людиною.

Особливостями сокальських писанок є те, що здебільшого для розпису використовують саме рослинні мотиви. Здебільшого використовують червоні та чорні кольори, зрідка зустрічаються темно зелені та бузкові. Бувало, малюнок наносили й на нефарбоване яйце. На писанках тут часто зображали гачковий хрест, решітки, сонечка, зірки, дубове листя, вітрячки, баранячі ріжки, метелики, бджілки тощо. Візерунок дрібний, але дуже деталізований.

Писанки Поділля досить стримані. Зазвичай їх роблять чорними, що символізує родючу землю. Використовують також й інші темні барви, на кшталт фіолетового чи коричневого. Сам візерунок наносять чорними, червоними та білими кольорами. Рідше – жовтими та зеленими. З візерунків тут можна зустріти ті, що прикрашають рушники, вишиванки та гончарні вироби. Також на них зображають місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки, вишеньки, огірочки та черепашки. В залежності від місцевості, тут зустрічаються і геометричні орнаменти, і тваринні та рослинні мотиви.

Окрім того особливі символи зображувались на писанках, які планували комусь подарувати. Наприклад, бджілок малювали для пасічників, колоски – для тих, хто очікує хорошого врожаю, квіточки дарували діткам.

На писанках Холмщини найчастіше можна побачити солярні символи, сонячні кола, оленів, зірок, свароги та дерево життя.

Історично склалось, що саме на сході країни українській культурі довелось пережити найгірший гніт. Не оминула така доля і писанкарство. Старих писанок тут майже не залишилось, молодь не цікавитьс цим мистецтвом, а приїжджі переселенці відверто нехтували нашими традиціями.

Але тут все ж залишились поодинокі майстри, які охоче передають свої знання всім бажаючим. З відомих орнаментів, популярних у цій місцевості, можна назвати дерева, квіти, листя, грабельки, вітрячки, дубове листя, часто з жолудями. Часом зустрічаються тюльпани і гвоздики. Подекуди тут можна помітити запозиченні в галичан мотиви, однак з додаванням місцевого колориту.

На півночі України полюбляють геометричні орнаменти зелених, червоних та жовтих кольорів. На писанках Полісся найчастіше зображують геометричні орнаменти, симетрично розподіляючи їх на окремих полях. Часто на яєчках малюють ружі.

У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок є поєднання синього та зеленого, червоно та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів.

Мешканці Наддніпрянщини зображали рослинні символи на чорному, темно-вишневому, червоному, а подекуди і зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображувались розгорнутими і розмальовувались в основному трьома кольорами: білим, жовтим та червоним. Для розпису використовувались широкі лінії.

Однак свої особливості писанкарства є і в окремих областях

У Полтаві, наприклад, яєчка розфарбовують білими, жовтими та зеленими барвами, з червоним, коричневим, чорним і зеленим розписом. Різноманіття рослинних орнаментів тут доповнюється зображеннями людей і тварин.

Такі ж тенденції спостерігаються в Київській області. З візерунків тут найчастіше зустрічаються зірочки, трикутнички та курячі лапки, а ще квіти. Зазвичай малюнки тут крупні. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.

В Чернігові надають перевагу білим, червоним та чорним кольорам. Тутешні писанки мають ніжний солярний або рослинний орнамент. Геометричні мотиви тут рідкість. Найбільш розповсюджені символи: хмелики, польові квіти, ружі. Деколи замість фону для основного орнаменту зображають також безконечники або хвилясті лінії.

В Запоріжжі полюбляють рослинні орнаменти. Зображують їх за допомогою широких ліній чорного та червоного кольору.

На Дніпропетровщині майстри поєднують геометричні та рослинні орнаменти, використовуючи насичені кольори.

Жителі Черкащини часто зображують на писанках схід сонця – символ нового життя. Зазвичай тут використовується солярна символіка, поєднана зі знаками води. Наприклад, квітка з грабельками.

У Тернополі часто зустрічаються писанки, прикрашені хвильками, безконечником, кривульками, павучками та квітами. Цікаво, що червоний колір на місцевих писанках зустрічається доволі рідко, хіба що в незначних деталях.

Писанки Опілля вирізняються білими, жовтими та червоними орнаментами на темному тлі.

На Волині писанку зазвичай ділять на кілька парних полів, на яких малюють вітрячки, грабельки або спіральки. Тут розповсюджене поєднання рослинних та геометричних мотивів. Дуже часто зустрічаються символи родючості, землі та води, а саме трикутнички та решіточки, хвилясті лінії. Фон писанки зазвичай вишневий або зелений, а малюнок наноситься жовтими, оранжевими, червоними, білими, рожевими чи бузковими барвами.

Писанки Львівщини вирізняються деталізацією і дрібністю малюнку. Є тут яєчка з виключно геометричними візерунками (найчастіше – трикутниками), є із солярними знаками, а є й з рослинними малюнками. Часом зустрічаються птахи, символи води і хреста.

На яворівських писанках можна зустріти ялички, змійки, дубки, смереки, павучки і цілу купу дрібненьких деталей. Тут дуже гармонійно поєднуються рослинні та геометричні мотиви.

Писанки Житомирщини використовують рослинні мотиви і дзеркальну симетрію, тобто елементи розміщуються не хаотично. Зазвичай тут можна зустріти стилізовані дзвоники, тюльпани, троянди. Писанку часто ділять на чотири частини.

На Рівненщині відбувається поєднання геометричних та рослинних мотивів, однак розподіл поверхні не чіткий.

В Хмельницьку та Вінниці писанки прикрашають крупними яскравими геометричними малюнками та елементами рослинних мотивів. Спостерігається деяка грубість ліній. Досить часто можна зустріти використання паралельних ліній, які символізують воду, а ще зиг-заги та спіралі, кривульки, свасті та ламані хрести.

Чернівецькі писанки поєднують рослинні та геометричні мотиви. Досить часто на яєчках зображають дубове листячко або сосонки з листочками, хвилясті лінії та спіральки. Часом зустрічаються і чисто геометричні візерунки, які символізують землю та врожай.

Писанки Сумщини зазвичай поділені на дві рівні частини, при цьому візерунок наноситься однаковий на кожну з них. Орнаменти зазвичай солярні, наприклад зорі та сонечка. Графічно тутешні писанки дещо схожі на тернопільські, але на відміну від них, в цьому випадку широко використовується червоний колір.

Харківські писанки зазвичай мають крупний чіткий малюнок. Для фону використовують чорний або темні тони червоних і зелених кольорів. Самі орнаменти зображають білу та жовту барви. Основні символи: тюльпани, дубові листочки, ружі, зірки – тобто присутнє поєднання рослинних та солярних мотивів.

Писанки південної України характеризуються яскравими та контрастними барвами і великим малюнком з малою кількістю деталей. Розповсюджені тут геометричні мотиви, поєднані з деякими рослинними символами. Є писанки зі знаками води – хвилястими та паралельними лініями.

Однак, сучасні тенденції не оминули і традиційного писанкарства, тому варто ще згадати про, так би мовити, новітні методи прикрашання писанок.

Можете обирати будь-який варіант до вподоби. Як би ви не прикрашали писанку до свята, головне, щоби ви не забули це зробити. Адже, як каже стара Гуцульська легенда, доки люди пам’ятають, як писанки писати, доти житимуть всі у злагоді та мирі.

07.04.2019

Чому червоні маки – символ 8 та 9 травня

Віднедавна 8-9 травня Україна відзначає День пам’яті та примирення і річницю Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Нова емблема скорботного свята – червоні маки – символ пам’яті про тих, хто загинув під час Другої світової та гине на сході України у боротьбі за незалежність.

В Україні здавна кажуть: маки цвітуть там, де була пролита козацька кров. Тому червоний мак не лише європейський, але й український символ скорботи про героїв, загиблих у двох кровопролитних світових війнах війнах минулого століття.

Хоч символіку Україна перейняла європейську, проте червоні квіти маку спрадавна слугували українським оберегом.

Червоний мак з давніх-давен є могутнім талісманом українського роду, адже означає красу, молодість та їхню скороминущість.

За красою та могутністю наші предки ставили мак в ряд з іншими улюбленими символами-рослинами – калиною і волошками.

У Європі ж символ червоного маку як символу пам’яті про загиблих з’явився «за мотивами» вірша канадського лікаря, підполковника Джона Маккрея «На полях Фландрії» – про маки, що виросли на місці битви під бельгійським містом Іпр, де під час Першої світової війни було вперше використано хімічну зброю.

Сама ідея використовувати червоний мак як символ спогаду та скорботи належить Моїні Майкл, викладачці Університету Джорджії, Сполучені Штати.

У листопаді 1918 року під враженням від поеми Маккрея вона написала власний вірш «Ми збережемо Віру», де заприсяглася завжди носити червоний мак у пам’ять за загиблими.

Нова європейсько–українська символіка зі зображенням червоної квітки українських полів – маку, була затверджена в Україні відповідно до Указу Президента, підписаного 24 березня 2015 року.

До цієї дати приурочене і святкування Дня пам’яті та примирення, в минулому – Дня перемоги. От уже чотири роки поспіль Україна підтримує нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі під гаслом «Пам’ятаємо, перемагаємо».

Нині червоний мак символізує не тільки спомин за жертвами Першої світової війни, а й за жертвами усіх військових та цивільних збройних конфліктів у світі.

Вперше квітка маку замайоріла на українському одязі у 2014 році на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни.

Червоні маки, роки 1945-2015 та гасло «Пам’ятаємо, перемагаємо» розміщені також на аверсі ювілейної медалі «70 років Перемоги над нацизмом», заснованої Президентом України 29 квітня 2015 року.

Вже четвертий рік поспіль Україна разом із Європейськими країнами підтримує офіційні заходи з нагоди завершення Другої світової війни у Європі та перемоги над нацизмом.

Разом із Європою та світом, Україна розпочинає вшанування загиблих 8 травня (день підписання капітуляції нацистською Німеччиною) і продовжує урочистості традиційно 9 травня.

Організація заходів 8 травня також дозволяє українцям проводити частину святкувань у єдності із іншими країнами антигітлерівської коаліції: Британією, Францією, США.

До травневих Днів перемоги та примирення українцям прийнято виготовляти стилізовані маки переважно з паперу, пластику або тканини. Розміщують саморобну чи придбану квітку маку на одязі на лівій стороні грудей, поближче до серця.

Довідка. За даними «Українського інституту національної памяті», червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році.

Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін.

Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло.