Однією з найменших площ Львова є площа Митна. Проте, назвати її непомітною, зважаючи на малі розміри, язик не повертається. Знаходячись в самому центрі міста, та будучи однією з найбільш навантажених транспортних розв’язок, вона точно добре в’їлась у пам’ять водіїв, які мали шанс годинами простояти в такому успішному до заторів місці. А колись заторів тут зовсім і не було, проте не тільки вони вирізняють історію цієї маленької площі.
Своє походження площа Митна бере з кінця XVIII ст., хоча вперше на планах міста під окремою назвою вона позначена набагато пізніше, лиш з 1871 року. Тоді її назва звучала як Zoll plaz або Clowy, що в принципі і означає сучасну назву «Митна». І така назва з’явилася не з проста. Річ у тім, що одна з найдавніших будівель цієї площі – костел Кларисок, з кінця XVIII був перетворений на митну адміністрацію.
Сам же костел збудовано ще в 1607 році, ймовірно Бернардом Авелідесом та Павлом Римлянином. В наслідок Йосифінської касати церковна споруда з 1782 року почала використовуватись як митниця. За таким призначенням будівля діяла аж до кінця XIX ст. У 1899-1900 відбувається перебудова костелу, а саму споруду призначили для учнівської молоді. Загалом костел неодноразово зазнавав перебудов та змінював свій зовнішній вигляд. Сучасного екстер’єру він набув аж в 1937-1939 році в ході реставрації, за проектом Антонія Лобоса. Саме тоді з’явилась звична для нас сьогодні вежа-дзвіниця костелу. У 1945 році будівлю передано Львівській картині галереї, а з 1996 року тут містить музей творів Пінзеля. До кінця XIX ст. костел оточував кам’яний мур, через котрий площа перед костелом мала ще менші за сучасні розміри.
З кінця XIX ст. на проїжджій частині площі Митної була кінцева станція кінного трамваю. Згодом вона зникла через прокладання ліній електричного трамваю в 1894 році. Проте, традиція залишилась і тепер вже кінні екіпажі стояли на площі, прямо під стінами пожежної стражниці, в очікуванні своїх пасажирів. З початком XX ст. їх поступово почали витісняти автомобільні таксі, для котрих площа Митна була спеціально виділена містом територія для розміщення при очікуванні пасажирів.
Ми вже коротко згадали пожежну стражницю. Її було збудовано у 1883-1884 роках під муром Бернардинського монастиря. Стояла вона на тому місці, де зараз підземний перехід та прохід до Бернардинського дворика крізь Глинянську браму. Це була різноповерхова цегляна споруда, у досить незвичному для екстер’єру площі стилі. У 1901 в пожежників з’явилась нова станція, до котрої вони і переїхали, а стара стражниця використовувалась за різним призначенням. Однак до 20-30-х рр. вона набула аварійного стану, тож будівлю було розібрано.
Ліквідація колишньої стражниці відкрила вигляд з площі Митної на давні монастирські мури, які, що правда, в 1930-х роках перебували не в найкращому вигляді. При цьому їх ще й було переобладнано на житлові споруди. В радянський час мури дещо реставрували, але надали їм вигляду звичайної житлової будівлі. Тоді ж і з’явилась традиція ставити в цьому місці квітковий годинник.
У 1976 році для вдосконалення транспортної розв’язки було споруджено підземний перехід від площі Митної до непарної сторони вулиці Винниченка. В ході цих робіт архітекторами Андрієм Новаківським та Костянтином Присяжним здійснено реставрацію давнього муру. Було відкопано Глинянську браму та відновлено прохід крізь неї. Житлові надбудови мурів було розібрано, а зі стін здерто штукатурку. Перед муром додатково споруджено імітацію рову.
Будівництво підземного переходу спричинило перебудову й будинку Піллерів, спорудженого на розі вул. Винниченка та Личаківської ще у 1806 році. Зокрема, почтове відділення, що діяло тут на першому поверсі, було ліквідовано, а замість нього в стінах виконані проходи до спуску у підземний перехід. Фонтан «Хлопчик», який, мабуть, уже став історією, з’явився на площі Митній також після спорудження підземного переходу.
На початку статті згадувалось, що колись і заторів на площі Митній було менше. Це справді було так і справа тут не в меншій кількості автомобілів. Річ у тім, що трамвайні лінії на початку вулиці Личаківської розміщувались дещо інакше. Обидві колії були наближені до непарної сторони вулиці, в той час як інший бік дороги від колій відмежовувала трамвайна зупинка, що була розміщена практично по середині дороги. Автомобілі таким чином завжди мали вільний проїзд, а не залежали від руху трамваїв. Проте, після сумнозвісної трагедії 1972 року, коли некерований трамвай убив на аналогічній зупинці на Городоцькій 26 людей, усі подібні зупинки наказали ліквідувати. Таким чином трамвайні колії розвели по різні сторони дороги, і ми зараз маємо на цій розв’язці те, що маємо.
Володимир ПРОКОПІВ для Фотографії Старого Львова
