ЛЬВІВСЬКИЙ ТРАМВАЙ
Я слух душі розповиваю
І чую в пісні солов’я
Дзвіночок львівського трамваю,
Де їде дівчина моя.
Чи то в Словаччині, чи в Польщі,
Чи то в Китаї – диво див –
Співає той трамвай на площі,
Де він ніколи не ходив.
Там дівчина у мазепинці
Сидить у третьому ряду,
Та не виходить на зупинці
В тім краї, де на неї жду.
Дмитро Павличко
ПІСНЯ ПРО ЛЬВІВ
Творіння короля Данила –
це місто древнє і красиве.
І хоч вогні тебе палили,
ти – молодий, лиш трохи сивий.
Вдихайте магію століть – повірите без слів,
що причаровує навік мій неповторний Львів!
Пісня любові лине у Львові –
місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!
Твоя бруківка пам’ятає –
сюди з’їжджались королі.
І нині Ратуша вітає,
людей з далекої землі.
Ти закохаєшся у Львів, полюбить він тебе.
Дарує каву й шоколад і музику легенд,
Пісня любові лине у Львові –
місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!
Бо тепле й щире серце Львова
відкрите для добра і світла,
можливо, трохи ґонорове,
та завжди добре і привітне.
Дарує пиво і фокстрот, і фантастичний джаз
це місто дива і щедрот, які чекали вас…
Тільки у Львові світ – кольоровий!
Тільки у Львові – море легенд!
Кавою пахне Львів ґоноровий!
Львове, мій Львове, люблю я тебе!
Пісня любові лине у Львові –
місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!
Любов Долик
ЗНОВУ ЛЬВІВ ЗАПАЛЮЄ ВОГНІ
Ти пам’ятаєш цей вечір удвох?
Ми вуличками Львова мандрували?
У небі над містом зірки світив сам Бог.
Внизу гомоніли трамваї.
Знову Львів запалює вогні.
Спить провулок під вікном кав’ярні.
Мерехтять, не гаснуть ліхтарі.
Так, лише вони в цю пору гарні.
Стигне над містом, мов кава, ця ніч.
Настояна на зорях і на небі.
Так світанково тобі і мені!
Нам іншого міста не треба!
Знову Львів запалює вогні.
Спить провулок під вікном кав’ярні.
Мерехтять, не гаснуть ліхтарі.
Так, лише вони в цю пору гарні.
Оксана Кришталева
НІЧ НА ПЛОЩІ ЮРА
Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
в’ються обручами смуги
на блискучих, сірих мурах.
Місяць – таємничий перстень
вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.
Відрізнити сам не можеш,
що тут привид, а що ява,
чи це марево, чи може
дійсність, наче сон, лукава.
Це із скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світу межі,
це архітектура мрії.
Північ чорна, наче вугіль,
попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо до землі прилипле.
Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест, неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
нерозгадане майбутнє.
Богдан-Ігор Антонич
***
Вже завтра поїду до Львова. У русі – не нудно.
Нові погортаю газети. І згорток новин
Підкаже, що поїзд від’їде від станції буднів
Й покотиться літо сікти головешки жоржин.
Година – на каву, хвилинка – на задум про подвиг.
Хіба зупинити безпечну відраду хто зміг?
І вже не хвилює, чи поїзд зручний і чи модно
У Львові носити у зошиті спогад про сніг.
Наталка Лазука
ЛЕВЕНЯ ІЗ МІСТА ЛЕВА
Левеня із міста Лева,
В нього мати королева,
Біля ратуші на троні
На залізному припоні.
На гербі Лев-батько гідно
Сім віків стоїть незмінно.
Левеня – воно ж дитина,
Звісна річ, у тім причина,
Що воно не скам’яніло
Ні душею, ані тілом.
Хоче гратись, пустувати
І зубами гризти ґрати.
І бруківкою кидатись,
І нікого не боятись.
На гойдалці в “Луна-парку”
Левеняті ох як жарко.
Пишна грива, очі сині,
Левеня щасливе нині.
Бо день міста в ріднім Львові –
І воно вже на значкові.
Той значок купила мати
Для синка Левка на свято.
І так гарно їм обом –
Левенятку із Левком.
Марія Людкевич.
НА ПЛОЩІ РИНОК
Стихає шум останнього трамваю,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі,
Годинник про години забуває
І бринькає мелодії старі.
Під музику, що лине з високости,
Простуючи закам’янілий стан,
Спішить Діана до Нептупа в гості,
Вже два століття в неї з ним роман.
Діані люто заздрить Амфітрита,
Тому що літо, осінь чи зима,
Сама в фонтані змушена сидіти,
Бо кавалєра гідного нема.
Колись вона з Адонісом ходила,
Згодив би ся і він кінець кінцем,
Але ж той батяр чоловічу силу
Всю до останку виморив винцем.
Два леви, що нам Ратушу пильнують,
Занюхали конячий теплий слід,
Довкола площі бігають, полюють —
Кентавра хочуть з’їсти на обід.
А третій лев маленький, наче мишка,
В задумі сиві крила опустив
І втупився в якусь грубезну книжку,
Мабуть, макулатурний детектив.
Почувся голос першого трамваю,
Забава припиняється в ту ж мить:
На постаментах леви завмирають,
Діана, спотикаючись, біжить у свій фонтан.
Над сірими дахами гаснуть зорі
І дряпає бруківку помело,
На площі Ринок все, як було вчора,
Так, начебто нічого й не було.
Андрій Панчишин
ЛЬВІВ
Я крізь ґрати дощя
бачу місто на шибці трамвая,
Фотознімок епох
на байдужому мокрому склі,
Містер Львів сіроокий,
із тисяч твій профіль впізнаю,
Звідусіль повернусь на твоєму
легкому крилі.
Я крізь ґрати дощу
бачу контори вежі Корнякта,
Єзуїти, вали, пишні шати
чужих королев.
Я крізь ґрати дощу
намагаюсь кудись поспішати,
І крізь ґрати століть
загарчить припорошений лев.
Олександра Бердник
ВИСОКИЙ ЗАМОК СПОДІВАНЬ
Торкнувся серця перший промінь дня,
Засіяв душу тихими словами…
Люблю тебе, як першу пісню мами,
Усміхнена Зоряночко моя!
Під небесами зоряних світань
Без вороття пройдуть літа вишневі.
Залишиться любов і древнє місто Лева,
Високе місто наших сподівань.
Із дерева пелюстка золота
Летить у вирій і не повертає.
Одна судьба сьогодні поєднає
Твоє й моє закохані життя.
Явись мені в оцю єдину мить!
Любов усіх століть навічно з нами.
Я поведу тебе у наш Високий Замок –
Твою зорю над містом запалить!
Богдан Чепурко
***
Не віриться нізащо
Що ще десь є
На світі місто краще
Аніж моє
Де б я не був і кого б не стрів
Завжди домому вертаюсь у Львів
Додому повертаюсь я
У рідний Львів
До вподоби комусь лондонськії тумани
Мені ж миле місто Львів із його дощами
Цю погоду львівською звуть
Комусь добре на Монмартрі у ресторані
Мені ж милі львівські затишнії кав’ярні
Мої друзі каву в них п’ють
Полинеш на край світу
На крилах мрій
Нелегко зрозуміти
Все ж зрозумій
Де б ти не був і кого б не стрів
Завжди домому вертаєш у Львів
Додому повертаєшся
У рідний Львів
Дехто любить у Нью-Йорку Емпайр Стейтс Білдинг
Мені ж милі львівські мури старі будівлі
Кам’яниці порох століть
Монументів є чимало в старій Варшаві
Ми ж несемо квіти нашому Кобзареві
Що у Львові в бронзі стоїть
Не віриться нізащо
Що ще десь є
На світі місто краще
Аніж моє
Михайло Зарічний
***
Я прив’язаний, Львове, до тебе, неначе трамвай,
у який добровільно запряжені леви з сумними очима.
Тільки рейками рук ти мене не тримай, не тримай;
краще ти в моїх споминах, Львове, подовше затримайсь.
Пройде триста віків, поміняються триста плакатів,
триста левів помре, та залишиться хоч би один;
і цей Замок Високий як стояв, так і буде стояти,
і Франко як ходив, так по Львову і буде ходить.
Ще не раз посміхнеться заплакана юна трава,
коли буде асфальт піднімати своїми плечима.
Я закоханий в коней, та сам я неначе трамвай,
у який добровільно запряжені леви з сумними очима.
Микола Пшеничний
***
Новий день, він у темних окулярах
тихо вийшов надвір, іде по вулицях старих.
Всі люди зайняті, є справи, розмови.
І знову дощ на вулицях Львова.
Під парасолями ховають свої гриви
сильні кам’яні леви, такі сумні і ліниві.
Їх теплий погляд не скаже ні слова,
і знову дощ на вулицях Львова.
По двох паралелях летить мій трамвай,
мій трамвай везе мене знову,
Вертаюсь до тебе, мене зустрічай,
зустрічай на вулицях Львова.
А по бруківці стирають свої шини
і туди-сюди тікають божевільні машини.
Театри, площі, вітрини чудові,
і знову дощ, знову дощ сьогодні у Львові.
Як піде день, ляже вечір на плечі,
він пригорне, обійме як малечу.
Театри, площі, вітрини чудові,
і знову дощ сьогодні у Львові.
виконує Монте-Крісто
***
Маленький Лондон, крихітний Париж,
Покритий млою, ти тихенько спиш.
Не підберу для тебе кращих слів,
Ти мій єдиний, найдорожчий Львів.
Вже північ відбиває срібний бій,
А ти отут, мов місяць, мерзни й стій.
Трамвай десь там далеко заблукав,
Чомусь на мене він не зачекав.
І знову станеться історія така,
Мене не пустиш ти до літака.
Залишу все і знов сюди вернусь,
Собі на зло і на біду комусь.
Ой що ти робиш, любий, дорогий?
Який б не був, та все одно ти мій.
Чому ти плачеш і чому дощиш?
Який там Лондон і який Париж?
Наталка Криничанка
ЗАСПІВАЙ МЕНІ, ЛЬВОВЕ, ВОСТАННЄ
(Останній бал)
Заспівай, заспівай мені, Львове, востаннє –
Щось так довго і тяжко триває фінал.
Третій день за вікном вже пустої кав’ярні
Чорні коні везуть попелюшок на бал.
Заспівай, заспівай мені, Львове, сумної –
Вже птахи лопотять під дахами крильми.
Я прийму твої скарги усі до одної
І розділить нас ніч назавжди ворітьми.
Ти не плач, не пускай блискавиці за мною,
Не жени своїх левів мені навздогін.
Я повернусь на мить у портреті святою,
Як чергова окраса для замкових стін.
Вже за північ давно, оніміли гітари,
Черевичок розбився, кришталь затонкий.
Так галантно до танцю ведуть комісари,
Для останнього танцю і Львів затісний.
Заспівай, заспівай мені, Львове, востаннє –
Щось так довго і тяжко триває фінал.
Третій день за вікном вже пустої кав’ярні
Чорні коні везуть попелюшок на бал.
Наталка Криничанка
