У період карантину вірян просять залишатися вдома та брати участь у богослужіннях онлайн, пише PMG.ua.
Як зауважив Зеленський, він перебуває у постійному діалозі із главами церков в Україні. За його словами, влада зробить все можливе, аби забезпечити онлайн-трансляцію богослужінь із різних церков України на телевізійних каналах на Великдень. Президент попросив українців пригадати заповідь про любов до ближнього та сказав, що кращий прояв такої любові “не створювати ближньому небезпеку”. Водночас, предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній вважає, що богослужіння у передвеликодні дні і на сам Великдень мають бути, але щоб віряни до них долучалися через трансляції, залишаючись вдома.
Як розповів заступник голови Управління зовнішніх церковних зв’язків УПЦ ПЦУ Євстратій Зоря, церква не закриватиме храми, зокрема, і під час Вербної неділі, і Великодня. “Храми будуть відкритими, богослужіння відбуватимуться з відповідними карантинними обмеженнями. Ми шукаємо розумний баланс. Церква діятиме відповідно до тих рекомендацій, які встановлені державою, – зауважив архієпископ Євстратій Зоря. Зі свого боку, настоятель Української греко-католицької церкви блаженніший Святослав розповів, що через пандемію коронавірусу церква вирішила відмовитися від низки зобов’язань для вірян. Мовиться про обов’язок щонеділі приходити на службу Божу до храму.
Як Українська греко-католицька церква рекомендує відзначати Вербну неділю:
З огляду на обставини блаженніший Святослав просить не приносити вербу і паски до храму. Ви зможете освятити і лозу, і пасхальні кошики у ваших домівках за допомогою онлайн-трансляцій. Там, де неможливо брати участі у пасхальному богослужінні, батько родини може свяченою водою покропити ці страви. І будьте певні, ви зможете гідно відсвяткувати свято Христового Воскресіння, – запевнив блаженніший Святослав. За словами протоієрея УГКЦ Ігоря Яціва, у Вербну неділю Патріарший Собор Воскресіння Хрестового проводитиме богослужіння онлайн. До храму можуть заходити лише священнослужителі з дотриманням усіх карантинних вимог.
Як Православна церква України рекомендує відзначати Вербну неділю:
Священний Синод Православної церкви України ухвалив рішення про додаткові заходи у зв’язку з пандемією коронавірусу на час свята входу Господнього в Єрусалим (Вербної неділі), Страсної седмиці, Великодня та Великодньої седмиці. ПЦУ рекомендує:
враховуючи заборону масових релігійних заходів – звичайні спільні посвячення верби та великодніх страв для мирян у храмах та на прихрамовій території не проводити, щоб не допускати скупчення людей;
дозволити мирянам у день свята після прочитання відповідних молитов про благословення у храмах окропити все святою водою;
під час богослужінь у храмі мають бути присутні священнослужителі та церковнослужителі, чтеці та співці, інші особи, які беруть участь у звершенні богослужінь та забезпеченні трансляції (у разі її здійснення) – спільною загальною кількістю не більше 10 осіб;
у позабогослужбовий час не відмовляти мирянам, які індивідуально прийдуть до храму з релігійними потребами, у їх задоволенні.
“Лоза б’є, не я б’ю, За тиждень – Великдень! Будьте здорові, як вода, І багаті, як земля.”
Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами. Це свято відноситься до тих, які не мають чіткої дати і кожного року можуть відзнеачатись у інший день. Хоча число і відрізняється, та це завжди сьомий день тижня, остання неділя перед Великоднем.
В цей день великий піст дещо послаблюється: ті, то постять, можуть вживати рослинну олію, рибу та морепродукти, а також дозволити собі один келих вина. Але це не єдине, що варто знати про це свято. Стаття, окрім короткої історії про походження свята, містить багато цікавих фактів про святкування, забобони та заборони, котрих здавна дотримувались українці та як бонус, прикмети до Вербної неділі!
Коротка історія про походження свята:
Історія цього свята триває ось уже 21 століття і описана у Святому Письмі. У цей день Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Віфанії, а цей унікальний випадок став відомий завдяки очевидцям, які блискавично рознесли звістку про чудо.
Тож коли Ісус завітав у Єрусалим — люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями: співали пісні в його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене у обличчі Ісуса Христа. Цей визначний день відклався у пам’яті та увійшов в історію — тож святкується до цих пір.
Раніше Вербна неділя мала іншу назву: Вхід Господній в Єрусалим, але оскільки на теренах Європи символом цього дня є верба, а припадає він щороку на сьомий день тижня, тож отримав видозмінену народну назву — Вербна Неділя.
Цікаво, що зустрічали Ісуса в Єрусалимі, кидаючи йому під ноги гілочки пальми, а не верби. Але оскільки на території Європи, в тому числі і України, де переважає християнське населення, пальми не ростуть. А от верба, навпаки, поширене дерево, що несе у собі певний символ весни. Тож ще з часів Київської Русі вона стала незамінним атрибутом свята. Відтоді з’явилась величезна кількість прикмет, традиції та звичаїв, пов’язаних саме із вербою.
Звичаї і заборони під час Вербної неділі, пов’язані із вербою:
Люди наскільки вірили у цілющу силу верби, що садили її біля криниці, аби очистити воду.
Освяченою гілочкою верби махали у бік хмар, якщо хотіли відігнати грозу та очистити небо від хмар.
Після освячення в церкві, вербу несли не тільки до оселі: її приносили до вуликів, корівників, курятників — аби вся живність була здорова, а господарство процвітало.
Після свят гілочки верби не викидали, їх зберігали до наступного року. Засушеною вербою розмалювали піч у якій випікались пасочки до Великодня.
Та у взагалі, освячені гілочки ставили у кутках будинку і залишали до тих пір, коли вони самі не засохнуть.
Вірили також, що вода, у якій були замочені вербові гілочки, має цілющу силу, нею вмивались, поплескуючи легенько себе та своїх рідних гілочкою і промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. На здоров’я, на красу, на захист».
Існувала також цікава традиція випікання святкових хлібців. У невеличкі буханки клали шишки верби, а запечені вироби згодовували худобі та домашнім улюбленцям, щоб ті були здорові.
Вдариш по тілу гілочкою верби – буде міцне здоров’я весь рік. Було прийнято бити і себе і рідних, яким зичиш здоров’я. Також, маленьких діток для здоров’я купали у відварі з вербових гілочок.
Це лише декілька прикладів традицій, пов’язаних із вербою. Насправді, в Україні існує величезна кількість подібних “вербових” традицій, які мають свої відмінності у кожному куточку країни.
Заборони під час Вербної неділі:
Цей день вважається священним, тому працювати у Вербну неділю категорично заборонено. І це стосується не лише роботи, чи домашньої важкої праці, такої як рубання дров чи випасання худоби. Не слід навіть зайвий раз розчісувати волосся чи взагалі виконувати якісь повсякденні завдання. Тож їжу до цього дня слід було готувати ще з вечора суботи. Це стосувалось і випікання святкових хлібців, якими частували у неділю худобу і святкової вечері, яка передбачала послаблення посту. Люди вірили, що навіть найменша праця у цей день могла накликати на них біду.
Звісно ж, до заборон відносяться також м’ясні страви, та інші обмеження великого посту, котрі триватимуть ще протягом тижня до Великодня.
Вербна Неділя. Художник Вікторія Проців
Чудодійні властивості верби:
Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Народні прикмети на Вербну Неділю:
Якщо у цей день нема заморозків — чекайте щедрий врожай фруктів.
Сонце і відсутність вітру у Вербну неділю віщують тепле літо.
Якщо у цей день сильний вітер, то весь літній сезон погода буде змінною.
З’їсти шматочок освяченої верби — отримати успіх у своїх справах.
Закликати кохану людину подумки у свій дім — пришвидшити її прихід у ваше життя.
Якщо на Вербну неділю йде дощ, то весь врожай буде хорошим.
Посадиш кімнатну рослину в будинку у цей день — принесеш достаток у дім.
Мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів.
А у вас вдома дотримуються традицій святкування Вербної Неділі?
Неділя за тиждень перед Великоднем називається “Вербною”, “шутковою” або “квітною”. Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами.
За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі – старі й малі, – бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”.
Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до “колегіюму”.
Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”, а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю – верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечке червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!
В Галичині примовляли так:
Шутка б’є – не я б’ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень!
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх ногами топтати свячену вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялася до тварин”. Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – “щоб град зупинився”.
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим’ варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що “поможе”. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань.
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу – один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя: “за це її черви точать”. Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: “Закохався, як чорт у суху вербу!” Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі “базоки” або “котики”.
Олекса Воропай. “Звичаї нашого народу”
Чудодійні властивості верби:
Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
