Прислухайтеся до цих порад, якщо хочете виховати розумну дитину!
Повторюю: робити уроки з дитиною не треба! Збирати з нею портфель не треба! Запитувати «як там, в школі?» Не треба. Ви й стосунки псуєте і результат тільки негативний. Вам що, з ним більше поговорити немає про що?
У дитини обов’язково має бути особистий вільний час, коли вона НІЧОГО не робить: від 2 до 4 годин на день. Тривожні амбітні батьки дітей організовують. Гуртки, секції, мови … І отримують неврози й все, що до них додається.
У стосунках зі школою та педагогами ви повинні бути на боці своєї дитини. Бережіть дітей. Не бійтеся поганих оцінок. Бійтеся довести до відрази до школи та навчання взагалі.
Батьки орієнтовані на оцінки. Це ще з радянських часів. Наприклад, в моєму класі вчилися два чехи та один поляк. Після однієї серйозної контрольної на зборах всі НАШІ батьки запитували про оцінки, і тільки чехи й поляки запитували щось на кшталт: «Як він себе почував? Він хвилювався?» І це правильно.
Важко сказати у кого більше психологічних проблем — у відмінника або у двієчника.
Відмінники, які беруть ретельністю і «висиджують» свої відмінні оцінки — тривожні діти зі зниженою самооцінкою.
- Якщо ваша дитина не в змозі робити уроки сама — у цього завжди є причина. Лінь тут ні до чого. Такої категорії як лінь в психології взагалі не існує. Лінь завжди розкладається на відсутність мотивації та волі.
- Серед причин, за якими дитина не робить уроки сама, може бути що завгодно: підвищений внутрішньочерепний тиск, гіпертонус, психологічні проблеми, СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність). І замість того, щоб витрачати свої вечори на спільне сидіння над підручниками — краще спробувати визначити цю причину і працювати над її усуненням.
- Є батьки, які хочуть виростити відповідальних, самостійних, успішних дітей.
І бувають батьки, мета яких — тотальний контроль над дитиною, а вже якою вона там виросте не так і важливо — головне, щоб не зривалася з повідка.
- Як часто через тривоги з приводу оцінок буквально руйнуються сім’ї, трощать стосунки, батьки та діти виявляються роз’єднані, іноді назавжди.
Психіка у підлітків і без того загострена, а місяці підготовки до ДПА стають по-справжньому чорними часом для сім’ї. Як уникнути всього цього кошмару або хоча б мінімізувати наслідки? Я думаю, зосередитися на любові й вічних цінностях. Подумати про те, що досить скоро, коли всі оцінки та іспити зітруться з пам’яті, буде важливо тільки одне — чи не втратили ви близькість, довіру, розуміння, дружбу зі своєю дитиною …
Адже можна отримати відмінно і втратити дочку. Здати ДПА, вступити синові в інститут, але вже не відновити стосунки.
Лекції про виховання дітей, поради психологів і педагогів з приводу стосунків в родині ефективні й мають сенс тільки в тому випадку, якщо самі батьки психологічно благополучні або хоча б стабільні.
БУДУЧИ нещасними людьми, ви ніяк не зможете так вибудувати стосунки з дитиною, щоб вона була щасливою. А якщо щасливі батьки, то спеціально і робити нічого не треба.
Багато хто вважає, що у них, батьків, все нормально, а проблеми тільки у їхніх дітей. І дивуються, коли в одній сім’ї виростають дві абсолютно різних дитини: одна впевнена в собі, успішна, відмінник бойової та політичної підготовки, а інша — закомплексована невдаха, агресивна, що вічно ниє. Адже це означає, що діти по-різному відчували себе в сім’ї, і комусь із них не вистачило уваги. Хтось був більш чутливим і більше потребував любові, а батьки цього не помітили.
Стежити за тим, щоб дитина була одягнена, взута і нагодована — це турбота, а не виховання. На жаль, багато батьків упевнені, що турботи досить.
ЯК ВИ спілкуватися з дитиною в її дитинстві, так вона буде звертатися з вами у вашій старості.
Коли у вас народжується дитина, ви вважаєте це дивом, ви щасливі, що стали батьками, робите все, щоб дитині було добре, радієте спілкуванню з нею, захоплюєтеся кожною дрібницею … Але ось їй виповнюється 6 або 7 років, і між вами й дитиною постає школа. Ніби в будинок приходить військком і висмикує дитя з сім’ї. Хоча, що власне, відбувається такого страшного? Ну, треба їй ходити в школу, отримувати знання у міру сил, спілкуватися, дорослішати. Навіщо ж дозволяти цьому природному процесу роз’єднувати вас? Школа менше, ніж життя, і її треба вивести за рамки ваших стосунків з дитиною.
Школа повинна навчити не тільки математики та літератури, скільки самого життя. Від школи важливо отримати не стільки теоретичні знання, скільки практичні навички: вміння спілкуватися, будувати стосунки, відповідати за себе — свої слова і вчинки, розв’язувати свої проблеми, домовлятися, розпоряджатися своїм часом … Саме ці навички допомагають впевнено почувати себе в дорослому житті та заробляти собі на життя.
Надмірне ПЕРЕЖИВАННЯ дитини через погані оцінки — це тільки дзеркало реакції дорослих. Якщо батьки спокійно реагують на двійку або невдачі в спорті, ще на якісь збої, якщо батьки посміхаються, говорять: «Мій хороший, не переймайся», то і дитина спокійна, стабільна, обов’язково вирівнюється в навчанні й знаходить справу, де у неї все виходить.
Якщо в початковій школі ваша дитина не справляється з програмою (тут кажуть, уже репетитора найняли в першому класі), якщо вам доводиться подовгу сидіти з дитиною над уроками — проблема не в дитині, а в школі. Гімназії, ліцеї. Ці заклади працюють виключно на амбіціях батьків і дбають не про дітей, а про власний престиж і вартість своїх послуг. Складніше — не означає краще! Дитина не повинна перевтомлюватися, намагатися наздогнати програму, складену педагогами, яким безперервно потрібна допомога батьків, репетиторів, інтернету і т.д. У першому класі на підготовку домашнього завдання повинно йти від 15 до 45 хвилин. Інакше ви все довго не витримаєте.
КАРАТИ ДІТЕЙ МОЖНА та іноді навіть необхідно. Але потрібно чітко розділяти дитину і її вчинок. Наприклад, ви заздалегідь домовилися, що до вашого приходу з роботи вона зробить уроки, поїсть і прибере за собою. І ось ви приходите додому і бачите картину: каструля з супом незаймана, підручники явно не відкривалися, на килимі папірці якісь валяються, а дитя сидить носом в планшеті.
Головне в цей момент не перетворюватися на фурію, не кричати про те, що «у всіх діти як діти» і про те яка вона безсовісна і безвідповідальна. Без найменшої агресії ви підходите до дитини. Посміхаючись, обіймаєте її та говоріть: «Я тебе дуже люблю, але планшета ти більше не отримаєш». Можна ще видати телефон nokia типу ліхтарик. Без будь-якого інтернету. А кричати, ображати, ображатися і не розмовляти — ось цього не треба. Дитина покарана вилученням гаджетів.
КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ повинні бути у дитини вже років з 6 – ти. Не великі, але регулярно треба видавати суми, якими вона розпоряджається сама. І дуже важливо, щоб гроші не стали інструментом для маніпуляції. Не треба контролювати, на що дитина їх витрачає, і ставити суму траншей в залежність від її успішності й поведінки.
Не треба за дітей проживати їх життя, вирішувати, що їм робити та що ні, вирішувати за них їхні проблеми, тиснути на них своїми амбіціями, очікуваннями, вказівками. Ви ж постарієте, як вони самі жити будуть?
У всьому світі вчитися в університети йдуть тільки найрозумніші й найбагатші. Решта йде працювати, шукати себе і заробляти на вищу освіту. А у нас що?
ЯКЩО ДИТИНУ ПОСТІЙНО опікати — вона не знає, що таке нести відповідальність за свої вчинки, залишається інфантильною і ласою до будь-якої можливості порушити заборону.
Я проти постійного пильного контролю. Дитина повинна бути впевнена, що в родині її люблять, поважають і їй ДОВІРЯЮТЬ. Ось в цьому випадку вона не зв’яжеться з «поганою компанією» і уникне багатьох спокус, перед якими не можуть встояти однолітки з напруженою ситуацією в родині.
Коли я працював в школі, то в День знань говорив, що вчитися треба хоча б тому, що за роботу головою платять у багато разів більше, ніж за фізичну працю. І що вивчившись, ви зможете працювати та отримувати гроші за те, що самі любите робити.
БАРДАК В КІМНАТІ ПІДЛІТКА відповідає його внутрішньому стану. Так зовні виражається хаос в його душевному світі. Добре ще, якщо він миється … Вимагати «навести порядок» можна тільки, якщо речі дитини валяються за межами її кімнати.
Виховувати — НЕ ОЗНАЧАЄ ПОЯСНЮВАТИ, як треба жити. Це не працює. Діти розвиваються тільки за аналогією. Що можна, а що не можна, як треба і як краще не чинити діти розуміють не зі слів батьків, а виключно з їх вчинків. Простіше кажучи, якщо батько каже, що пити шкідливо, а сам не просихає — існує багато шансів, що син стане алкоголіком. Це найяскравіший приклад, але більш тонкі речі діти вловлюють і переймають не менше чуйно.
Говорити з дітьми треба про життя взагалі, а не про те, як ТРЕБА жити. Якщо ж батько може говорити з дитиною тільки про проблеми — у нього проблема.
Якщо дитина намагається маніпулювати дорослими — у неї просто невроз. І треба шукати його причину. Здорові люди не маніпулюють — вони розв’язують свої проблеми, діючи прямолінійно.
У розмові з дитиною (і не тільки) не критикуйте її, не чіпайте її особистість, не виходьте за рамки аналізу її вчинків. Говоріть не про неї, а про себе. Не «ти — поганий», а «я думаю, ти погано вчинив». Використовуйте формулювання: «Мені не подобається коли ти …», «Мені б хотілося, щоб …»
Трохи менше критики, трохи більше конструктиву і позитиву.
Дитина повинна відчувати, що батьки — це добрі, але сильні люди. Які можуть її захистити, можуть їй в чомусь відмовити, але завжди діють в її інтересах і, головне, дуже її люблять.
Лише вам вирішувати прислухатись до порад чи ні.
