З нагоди Дня Незалежності України, 100-річчя Варшавської битви та Битви під Замостям Посольство України в Республіці Польща та уряд міста Ланьцут (Підкарпатське воєводство) спільно організували офіційне відкриття відновленого цвинтаря воїнів Армії Української Народної Республіки у Ланьцуті.
Про це повідомили у посольстві України в Польщі.
З України прибув Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, який у своєму виступі високо оцінив значення збереження місць спільної пам’яті для зміцнення партнерських відносин між Україною і Польщею.
Посол України в Польщі Андрій Дещиця подякував усім, хто був причетний до відновлення Українського військового цвинтаря в Ланьцуті і підкреслив важливий внесок Армії УНР, як союзника Війська Польського, в обороні Європи від більшовицькоі агресії 1920 року.
Фото Посольство України у ПольщіФото Посольство України у ПольщіФото Посольство України у ПольщіФото Посольство України у ПольщіФото Посольство України у Польщі
«Після підписання Варшавського договору у лютому 1920 року з воїнів Армії ЗУНР і УНР в таборі Ланьцут розпочато процес формування 6-ї січової стрілецької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Марка Безручка, яка спільно із загонами Польської Армії зупинила під Замостем кінну армію Будьонного, що прямувала на Варшаву і далі на Захід завойовувати Європу. Оборона Замостя стала прикладом героїзму українців і поляків у спільній боротьбі проти більшовицької загрози», – йдеться в повідомленні.
З 30-ти тисяч українських воїнів, які перебували в таборі і українській військовій станиці в Ланьцуті, більше 400 спочивають на цьому кладовищі.
У четвер у Варшаві відбулася офіційна церемонія відкриття скверу імені генерала армії Української народної республіки Марка Безручка.
У церемонії взяли участь близько 100 осіб, серед них представники української громади та дипломати, польські урядовці та представники місцевої адміністрації, нащадки генерала Безручка. Про це повідомляє Укрінформ.
Посол України в Польщі Андрій Дещиця наголосив, що нинішня подія є підтвердженням дружби і близьких відносин між Україною та Польщею.
“У Варшаві матимемо ще одне місце, яке об’єднує українців і поляків. Без сумніву, Марко Безручко є тією особою, яка об’єднує наші народи, яка є героєм як України, так і Польщі”, – сказав він.
Очільник канцелярії президента Польщі Кшиштоф Щерський наголосив, що постать Безручка показує, що поляків та українців об’єднують ті самі цінності: воля і свобода.
Генерал-хорунжий армії УНР Безручко очолював оборону від наступу більшовиків польського міста Замостя в серпні-вересні 1920 року. Згодом він жив і працював у Варшаві, був членом Вищої військової ради УНР в екзилі, міністром екзильного уряду, головою Українського клубу, головою Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві, редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника “За Державність”.
Безручко похований на Вольському православному кладовищі у Варшаві.
Мітинг з нагоди підписання Акту Злуки між ЗУНР та УНР в Києві. Фото 1919 року
Пeршe ж oфiцiйнe святкyвaння дня Сoбoрнoстi вiдбyлoся нe y 1990 рoцi, a щe в 1939-мy. Святкyвaли тoдi 20 рiчницю знaкoвoї пoдiї в Kaрпaтськiй Укрaїнi. A oт в 1990 рoцi вiдбyлoся пeршe мaсoвe святкyвaння. І пeрeдyвaв цьoмy святкyвaнню «Живий лaнцюг».
Ідeя «Живoгo лaнцюгa» мiж мiстaми нe бyлa чимoсь нoвим, aджe зa двa рoки дo тoгo пoдiбнa aкцiя вiдбyлaся в Прибaлтицi. Taм «живий лaнцюг» oб’єднaв три стoлицi – Вiльнюс, Ригy тa Taллiнн. Інiцiaтoрaми ж пoвтoрy тaкoї aкцiю в Укрaїнi бyли члeни Нaрoднoгo рyхy Укрaїни, зoкрeмa брaти Гoринi. Ідeя нe виглядaлa yтoпiчнoю, oскiльки вжe кiлькa рoкiв в УРСР вiдбyвaлися рiзнoмaнiтнi мaсoвi мiтинги.
Moжливo, кoгoсь цiкaвить питaння, чoмy ж лaнцюг бyв 21 сiчня, a нe 22-гo. Причинa бyлa цiлкoм прaктичнa. 22 сiчня припaдaлo нa пoнeдiлoк, a oсь 21-гo бyлa нeдiля. Зaдiяти тaкy вeликy кiлькiсть людeй y бyднiй дeнь бyлo б нeмoжливo, тoж пoдiю i змiстили нa дeнь. Сaмe зaвдяки тaкiй змiнi oргaнiзaтoрaм вдaлoся зaлyчити, зa рiзними пiдрaхyнкaми, вiд 500 тисяч дo 3 млн yкрaїнцiв.
Учасники “Живого ланцюга” на вул. Стрийській у Львові. Фото 1990 року. Взято з “Історична Правда”Учасники “Живого ланцюга” на вулиці Підвальній у Львові. Фото 1990 року. Автор Андрій КнишКілька шеренг “Живого ланцюга” на проспекті Свободи у Львові. Фото 1990 року. Взято з ЦДВРТак званий “вузол живого ланцюга” на проспекті Свободи у Львові. Фото 1990 року. Взято з Укрінформ
В 1990 році Україна простягалася не тільки від Львова до Києва, але і далі на Схід, проте організатори акції були реалістами. Якщо в західній частині України ідея підтримувалася майже всіма, то вже навіть на Житомирщині і Київщині ентузіастів було менше. Під час самої акції це проявилось в тому, що у Львові, до прикладу, люди стояли в кілька шеренг, в той час як між Києвом і Житомиром проміжки між людьми досягали 10 метрів. Проте, представники зі східної частини України не були пасивні, і багато делегацій прибуло до Києва, щоб долучитися до акції, зокрема з Донеччини.
21 листопада 1920 року, після отримання дозволу від польської сторони 12 тис вояків Армії УНР разом зі штабом Головного Отамана Петлюри та урядом республіки перейшли на західний берег ріки Збруч. Ця подія поставили крапку в існуванні УНР як держави на території України, розповідає jnsm.com.ua.
Після укладення Варшавського договору між УНР та Польщею, важливою складовою якого стала військова конвенція, почався наступ польсько-українських військ на контрольовані більшовиками території України. Спочатку він був успішним: 7 травня 1920 року об’єднане польсько-українське військо увійшло до Києва, але загалом наступ сподівань не виправдав. Вже 12 червня Київ знову зайняла Червона армія, яка після цього продовжила свій наступ на захід. До середини серпня червоні, захопивши більшу частину Східної Галичини та створивши там Галицьку СРР, опинилися під Варшавою, на чому їх наступ і захлинувся.
З кінця серпня польсько-українське військо почало контрнаступ, в ході якого важливу роль відіграли і вояки УНР. Це породило сподівання на участь офіційної делегації УНР в польсько-радянських переговорах, перший раунд яких розпочався ще 17 серпня в Мінську в розпал битви під Варшавою. На початку вересня уряд УНР звернувся із відповідним меморандумом до польської сторони.
У цей час Польща опинилася у складній ситуації, адже країни Антанти, які їй допомагали, східним кордоном Польщі бачили лінію Керзона, а головний ворог — СРСР — заявляв про готовність йти на великі територіальні поступки. Причому в обох цих пропозиціях було спільне те, що у них не було місця як для суб’єкту перемовин для УНР, з якою у Польщі був укладений чинний тоді Варшавський договір. Незважаючи на таке роздоріжжя, польський уряд 10 вересня все-таки передав пропозицію уряду УНР до Москви, де її цілком очікувано відхилили на підставі того, що, мовляв, незалежна Україна — це УСРР, яка в союзі з РСФРР бере участь у переговорах з Польщею. Оскільки більшовики заявляли про свою згоду на те, щоб лінія кордону проходила значно східніше лінії Керзона і зовсім не претендували на Східну Галичину, то поляки принципово погодилися на їхню пропозицію.
З 21 вересня, після того, як Червона армія остаточно покинула Східну Галичину, радянсько-польські перемовини продовжилися у Ризі. Тоді ще тривав наступ полько-українських військ, щоправда вже зі змінним успіхом. Станом на 18 жовтня, коли почало діяти військове перемир’я між Червоною армією та польськими військами, армія УНР закріпилася на 150-кілометровій лінії фронту с. Ярута над Дністром — р. Мурафа — Бар — Вовковинці — с. Літинка.
21 жовтня Головне командування військ польських відповідно до умов укладеного 12 жовтня у Ризі перемир’я з радянською стороною, оголосило про припинення союзницьких відносин з армією УНР. Державні установи УНР та Головна Команда військ УНР розташувалися в Ка’мянець-Подільському. З огляду на попередні бойові дії, українській стороні здавалося, що час для наступу на червоних доволі сприятливий. Однак Польща, у відповідності зі щойно підписаним Договором з радянською стороною, формально не мала права брати у ньому участь — 8 листопада вона відкликала останні свої загони із районів дислокації військ УНР, чим знімала із себе будь-яку відповідальність за її дії.
Того ж дня Симон Петлюра звернувся із листом до Юзефа Пілсудського, у якому Ризьке перемир’я називалося “витвором дипломатичної мудрості” і стверджувалося, що українці мають тепер самостійно “провадити дуже ризиковану боротьбу на очах у Європи, яка в позі Пілата буде дивитися на схід”. Тобто провина за таку важку ситуацію покладалася не стільки на Польщу, яка вийшла з Варшавського договору, скільки на країни Антанти. Окрім певної логічності, такі твердження були викликані ще й практичними потребами — у листі Петлюра просив або про надання боєприпасів, або про неперешкоджання у їхньому транспортуванні з Німеччини.
Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року
У ніч перед 8 листопада 1920 року у Кам’янці-Подільському відбулася державна наради за участі Петлюри, членів уряду УНР та командного складу армії. Її результатом став універсал, у якому уряд закликав українців до “останнього бою”, який, як тоді здавалося, мав шанси на успіх. Наступ був запланований на 11 листопада, однак частини Червоної армії почали наступ першими — 10 листопада. Певний час в українців ще була надія переламати ситуацію і перейти в наступ, однак вже 12 листопада стало зрозуміло, що зробити цього не вдасться.
14 листопада урядові структури УНР залишили Кам’янець-Подільський, зібравшись 19 листопада в останньому своєму притулку на території Наддніпрянської України — у Волочиську. Саме там завершилися переговори з польською стороною про перехід залишків армії УНР на територію Польщі. Поляки, які були в боргу перед тепер вже колишнім союзником за Варшавським договором, гарантували ставлення до вояків УНР як до інтернованих і обіцяли зберегти її частини у таборах у Польщі.
Вночі 21 листопада 1920 року від польської сторони було отримано дозвіл на перехід кордону. Того ж дня на західний берег ріки Збруч перейшло близько 12 тисяч вояків та військове і політичне керівництво УНР, якому такий крок бачився лише перепочинком у війні: у листі від 23 листопада Петлюра наказував своїм підлеглим не розпускати жодної військової частини. Симону Петлюрі та його урядовцям, які з 25 листопада перебували у Тарнові, здавалося, що їхня боротьба за незалежну Україну ще не завершена.
Однак доля розпорядилася інакше — 21 листопада 1920 року стало останнім днем існування УНР як державного утворення на території України. На цей момент Симон Петлюра був єдиним діючим членом Директорії. Після його вбивства в 1925 році влада в УНР перейшла до голови тодішнього уряду УНР в еміграції Андрія Лівицького.
Придбати сувенірну банкноту можна буде з 17 грудня, пише Tvoemisto.tv.
Національний банк України 17 грудня випустить сувенірну неплатіжну банкноту, яка відтворює дизайн української банкноти номінальною вартістю 100 гривень, введеної в обіг 17 жовтня 1918 року. Про це повідомляє прес-служба банку.
Банкнота «100 гривень» створена з нагоди відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 рр. і введення в обіг перших українських паперових грошей. Вона виготовлена на папері з водяним знаком (зображення тризуба). Її розміри: 80 × 170 мм. Тираж – 100 000 штук (у тому числі 50 000 штук у сувенірній упаковці).
Основне зображення лицьового боку – банкнота 1918 року номіналом 100 гривень, ліворуч від якої написи: «Не є платіжним засобом» (вертикальний напис), «Україна» (угорі), «До подій Української революції 1917-1921» (унизу); тризуб – історичний символ, який розташований на банкноті 1918 року; рік друкування банкноти – 2018. Ліворуч від основного зображення унизу – оптично-змінне зображення «100 років», колір якого під час зміни кута нахилу банкноти змінюється від золотистого до зеленого. Стилізовані зображення українських прапорів під дією ультрафіолетових променів набувають жовто-блакитного світіння.
Фото НБУ
Над дизайном сувенірної банкноти працювали художники Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук. Придбати її можна з 17 грудня в пунктах продажу відділу касових операцій та реалізації нумізматичної продукції, відділів грошового обігу Департаменту грошового обігу Національного банку України в регіонах, банків-дистриб’юторів. Крім того, з 17 грудня можна буде придбати сувенірну монету 5 гриіень, присвячену новорічним святам.
Довідка.
Навесні 1918 року український уряд ухвалив рішення змінити назву вітчизняних грошей із «карбованців» на «гривні. Таким чином, за доби Центральної Ради в Україні почала діяти національна грошова система.
Найціннішою з мистецького погляду була купюра номіналом 100 гривень, розроблена і виконана Георгієм Нарбутом, на якій зображено великий пишний вінок із квітів, плодів, овочів, пшениці. Обабіч стоять жінка в національному вбранні зі снопом пшениці та серпом у руці і чоловік у фартуху, що спирається на молот, обвитий лавром. Написи зворотного боку включено у великий картуш із рослинно-плодового орнаменту, а по боках – декоративні колони. Увінчує всю композицію тризуб, обрамлений лавровим вінком.
З нагоди 100-річчя створення Західно-Української народної республіки у Львові встановлять два різних пам’ятники на відстані 400 метрів один від одного.
Перша скульптурна композиція буде на вул. Городоцькій, 40. Львівська міськрада уже почала підготовчі роботи для її встановлення та облаштування громадського простору поруч, – пише ZAXID.NET
У ЛОДА хочуть встановити інший пам’ятник з тієї ж нагоди на розі вул. Листопадового Чину та Огієнка. Виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження для цього проекту.
Як повідомила прес-служба Львівської міської ради, композиція скульптора Володимира Цісарика на вул. Городоцькій, 40 складатиметься з лева, фігуру якого запозичено з герба ЗУНР, та блоків дикого каменю з виноградною лозою, як символ того, що з краплі крові пролитої українськими бійцями Листопадового Чину та УГА у боях за ЗУНР зародилася вільна українська держава.
Досі на розі вулиць Городоцької та Бенедиктовича був пустир.
Також міськрада облаштує громадський простір навколо скульптури – тут висадять дерева, облаштують газони та встановлять лавки. На реконструкцію площі на вул. Городоцькій, 40 буде витрачено 1,5 млн грн.
На вул. Городоцькій, 40 встановлять скульптуру лева, запозичену із гербу ЗУНР (проект Львівської міської ради)
На реалізацію проекту з міського бюджету виділено 3,5 млн грн, 2 млн. грн з яких на виготовлення бронзової скульптурної композиції та ще 1,5 млн. грн на реконструкцію площі на вул. Городоцька, 40.
Підготовчі ремонтні роботи на площі, де має бути встановлена скульптурна композиція, вже розпочалися. Територія обгороджена, встановлено певні додаткові допоміжні засоби для зберігання матеріалів. У найближчі дні розпочнуть виготовляти саму скульптуру, а її відкриття заплановане 1 листопада у річницю створення ЗУНР.
Водночас у ЛОДА мають намір встановити ще один пам’ятник до 100-річчя створення ЗУНР. Для цього із обласного бюджету виділили 2 млн грн. Вперше ЛОДА звернулась до міськради з проханням видати містобудівні умови та обмеження на цей об’єкт 16 серпня. Однак через тиждень у міськраді відмовили, пояснивши, що ЛОДА не надала усіх необхідних документів.
І лише після другого звернення ЛОДА 31 серпня виконавчий комітет ЛМР затвердив містобудівні умови та обмеження для його встановлення. Рішення прийнято із зауваженнями.
“Ця територія – це частина Залізничної лікарні, і парковий сад виходить на вул. Листопадового Чину. Відповідно така була подана ініціаторами цього пам’ятника логіка приналежності до Листопадового Чину. Цей сад сформований у кінці 19 ст. Це був палац графа Голуховського, намісника провінції Галичини і Лодомерії у кінці 19 ст. Обласна адміністрація провела конкурс, не запрошуючи міську раду та управління архітектури до цього конкурсу, – сказав під час засідання виконкому ЛМР головний архітектор Львова Юліан Чаплінський. – Цей пам’ятник буде стояти на куті паркового саду – це не зовсім грамотне рішення. Але ми розуміємо потребу вшанування ЗУНР, тому виносимо це рішення на розгляд”.
Міський голова Андрій Садовий закликав підтримати дане рішення та донести колегам з ЛОДА зауваження, які виникли під час обговорення питання.
“Я пропоную рішення підтримати, але ці зауваги донести до відома колег, щоб вони переглянули їх і подивилися, щоб з точки зору естетики ця пам’ятка тішила око і львів’ян, і гостей міста впродовж наступних століть. Щоб ми, коли плануємо будівництво пам’ятки, не виходили з точки зору сьогоднішнього дня, а з позиції наступних 100−200 років. Це має бути високе мистецтво, яке має надихати. Дата є знаменна — 100 років ЗУНР. Треба, щоб ми рухалися вперед і гідно вшановували пам’ять усіх українців, які полягли у боротьбі за нашу державу”, — додав Андрій Садовий.
Обласна аднімістрація першою висловила намір спорудити пам’ятник ЗУНР.
“Ми і в цьому, і в минулому році не раз за участі громадськості обговорювали плани щодо вшанування 100-річчя ЗУНР і тоді ж звучало, що ми встановлюватимемо пам’ятник з цієї нагоди саме на розі вулиць Огієнка та Листопадового Чину. І ми не можемо коментувати те, що вже після нас вирішили у Львівській міськраді”, — сказала директорка департаменту культури ЛОДА Мирослава Туркало.
На сайті ЛОДА перша згадка про ці плани датована 11 квітня 2018 року у повідомленні про оголошення кункурсу на кращий ескіз майбутньої скульптури.
У мерії аналогічний конкурс ідей скульптурної композиції на вул. Городоцькій, 40 оголосили у травні. Однак рішення про цей конкурс виконком прийняв ще 23 лютого 2018 року.
Цікаво те, що у Львові є ще один пам’ятний знак на честь ЗУНР – камінь, на якому написано: “На цій площі буде споруджено пам’ятник Західно-Українській Народній Республіці та Українській Галицькій Армії”. Його встановили на пл. Петрушевича після того, як звідти у 1992 році демонтували пам’ятник радянському письменнику-памфлетисту Ярославу Галану.
22 січня 2018 року – не лише День Соборності України, але й 100-річчя самостійності УНР.
Цього дня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.
Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки. У центрі нижнього ряду – Голова Секретаріату Володимир Винниченко
Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об’єдналися в єдину державу.
Статті «22 січня 1918 р. IV Універсал У.Ц.Р.» та «22 січня 1919 р.». Часопис «Український сокіл», Прага, ч. 1–2, 1937 р.
Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом розвитку Української революції.
Майже вся історія першої української Незалежності – це історія боротьби із зовнішньою агресією.
Українська незалежність була проголошена в умовах російської більшовицької агресії. Бойові дії спонукали Центральну Раду відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.
Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР. Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію, яка і увійшла в історію як доленосний IV Універсал Української Центральної Ради.
Свою першу річницю незалежності, 22 січня 1919 року Українська Народна Республіка відзначила урочистим ухваленням Акту Злуки із Західноукраїнської народної республіки. Тож нині цього дня ми відзначаємо дві надзвичайної ваги історичні події: перше проголошення незалежності України та День Соборності.
Ключові повідомлення:
• 22 січня 1918 року вперше у XX столітті була проголошена українська незалежність. 24 серпня 1991 року відбулося її відновлення.
• саме завдяки Українській революції 1917–1921 років наш народ уперше в ХХ сторіччі створив незалежну національну державу, мобілізувавши національні сили.
• Українська Народна Республіка була серед перших нових суверенних країн, що постали у Східній Європі внаслідок державотворчих процесів періоду Першої світової війни: у грудні 1917-го незалежність проголосила Фінляндія, в січні 1918-го – УНР, потім утворилися Естонія, Литва, Чехословаччина, Польща та інші.
• Незалежність і суверенність – є запорукою виживання нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у подальшому призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.
Протистояння українців з поляками на теренах міста тривало лише три тижні, проте цей конфлікт увійшов до анналів як один з найменш кривавих, “джентльменських”, гідних двобоїв світової історії
Унікальні фотографіїДелегація ЗУНР та УНР у Львові, вул. 3 -го Мая ( нині – Січових Стрільців ), листопад 1918 року
20 листопада 2017 року виповнюється 100 років від ухвалення ІІІ Універсалу, що проголосив Українську Народну Республіку. Відтоді розпочався активний етап розбудови держави.
Про це повідомляє ZIK з посиланням на прес-службу Українського інституту національної пам’яті.
Події Української революції 1917–1921 років стали найважливішими з точки зору формування національної ідеї та державотворчих традицій – наш народ уперше в ХХ сторіччі створив незалежну державу, мобілізувавши національні сили. Сформована тоді ідея державної незалежності стала визначальною для українського визвольного руху. Утворенням і розбудовою Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки українці довели здатність і спроможність національного державотворення.
Проголошення Української Народної Республіки стало вирішальним кроком у відродженні державності, йдеться у повідомленні. Почався новий етап Української революції – розбудови національної держави на демократичних засадах.
ІІІ Універсал задекларував програму соціально-економічних і політичних дій задля побудови демократичної республіки, яка мала б усі ознаки держави: кордон, гроші, законодавчу, виконавчу та судову владу, військо тощо.
Вперше у ІІІ Універсалі було визначено територіальні межі Української Народної Республіки.
Універсал утвердив основні права і свободи, здобуті під час Революції: свободу слова, друку, зборів, віросповідань, зібрань, союзів, страйків, свободу та недоторканність особи і житла, право представникам національних меншин вживати власну мову, національно-персональна автономія для представників єврейської, польської, російської та інших національних меншин в Україні.
Незалежність Української Народної Республіки проголошена 22 січня 1918 року.
З перших днів існування Українська Народна Республіка змушена була протистояти російській більшовицькій інформаційній та військовій агресії. Ця боротьба продовжується і сьогодні.
Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.
У боротьбі за державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917–1921 років призвела до того, що злочинні тоталітарні режими – комуністичний і нацистський – забрали мільйони життів мешканців України. Один з найжахливіших злочинів комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років – геноцид Українського народу був помстою радянського керівництва українцям за прагнення до свободи та незалежності, наголошують в інституті.
Упродовж ХХ століття українці не припиняли боротьби за здобуття свободи і врешті Актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили.
24 серпня 1991 року фактично відбулося відновлення незалежності України. Тому сучасна Україна є спадкоємицею державних традицій Української революції 1917-1921 років.
Сьогодні незалежність України є запорукою вільного розвитку держав і народів Європи, бо перешкоджає поширенню російського неоімперіалізму.
