12-серійний художньо-історичний телесеріал з елементами фентезі “Словʼяни” — це проект спільного виробництва України та Словаччини. За словами творців, це перший український серіал, в основі якого лежать традиції та міфологія давніх слов’ян. Шоураннерами проекту виступили український та словацький режисери Сергій Санін і Петер Бебʼяк.
Дія серіалу відбувається у VII ст. н. е. та розгортається паралельно у двох слов’янських поселеннях — городищі землеробів Фурнау та схованому високо в Карпатах селищі мисливців і пастухів Великий Стіл, де живе головна героїня — юна травниця Драга. Дівчина-сирота, наділена магічними здібностями, шукає спосіб урятувати брата, та одного разу в лісі знаходить пораненого незнайомця, котрий не пам’ятає, хто він і звідки. Драга рятує чужинця, разом вони намагаються дізнатися про його минуле. Але чим більше дізнаються герої, тим більша небезпека загрожує жителям слов’янських поселень. Мирні люди змушені перетворитися на воїнів, щоб дати відсіч давнім і грізним ворогам — кочівникам-аварам…
Головну жіночу роль — юної травниці Драги, зіграла українка Поліна Носихіна. Також у серіалі залучені українські та і словацькі актори: Юрай Лой, Томаш Машталір, Макар Тихомиров, Анна Адамович, Олексій Тритенко, Душан Цінкота, Олександр Мавріц, Олег Мосійчук, Яна Квантікова, Анди Гриц, Тетяна Міхіна, Олександр Рудинський, Зузана Фіалова, Ольга Ясинська, Євгенія Шимшир’ян, Руслан Сенічкін та інші.
Більша частина фільмування проходила в Житомирській області поблизу сіл Дениші та Тригір’я.
У картині глядач побачить давньослов’янські обряди, реконструйовані вченими-фольклористами, та почує (в українській версії) фрагменти замовлянь, записаних від найстарішої жительки України Христини Нагорної (1900—2017 рр.).
Цікавим фактом є те, що постановник трюків серіалу, словацький каскадер Роман Янкович, має досвід роботи зі Стівеном Спілбергом, а його колега, Матуш Лайчак, задіяний у бойових сценах серіалу, працював над трюками в американському телесеріалі “Гра престолів” та британському серіалі 2020 року “Дракула”.
Серіал “Словʼяни” став переможцем пітчингу “патріотчиих фільмів” Міністерства культури України в 2018 році. Загальний бюджет картини склав 3,6 млн євро, з них майже мільйон євро дала держава.
Серіал створено ТОВ “Медійна Група Європейського Партнерства” та “Wandal Production, s.r.o.” за участі словацького TV JOJ та українського телеканалу “1+1”.
24 лютого Львів став першим містом, де показали прем’єру воєнної екшн-драми «Черкаси» Тимура Ященка. А вже 27 лютого стрічка вийде у загальноукраїнський прокат. Це фільм про кількатижневий опір українського військового корабля в Криму навесні 2014-го.
Фільм розповідає історію мінного тральщика ВМС України «Черкаси» – останнього корабля у Криму, який не зрадив присязі і не спустив державного прапора під час окупації російськими військами Криму.
Отже лютий 2014 року. Починається окупація Кримського півострову. Мінний тральщик «Черкаси» разом з іншими українськими кораблями заблокований в озері Донузлав — шлях до моря перекритий затопленими судами російського флоту. Це пастка. Наші кораблі починають здаватися росіянам. Здається, іншого виходу просто нема. Фільм засновано на реальних подіях.
Через те, що тральщик «Черкаси» залишився у Криму, фільм знімали на схожому за силуетом і розміром буксирі ВМС України «Корець».
Для зйомок у фільмі «Корець» перефарбували, збудували декорації відповідного типу озброєння. Рішення втілив художник-постановник фільму Олексій Величко. «Хоча справжні «Черкаси» були, звісно, більш бойовим кораблем, більш грізним», – зазначив Юрій Федаш.
До масових сцен залучили моряків із «Корцю». Із команди «Черкас», яка безпосередньо чинила опір навесні 2014-ого, у фільмі знялися Михайло Воскобойнік та Антон Толмачев.
Кілька сцен у фільмі присвячені кримським татарам.
«Черкасам» під час блокади дійсно допомагали цілими кримськотатарськими громадами, вони привозили морякам продукти, питну воду, розповідали про ситуацію на березі.
Фраза «Черкаси» будуть чинити опір», яку промовляє у фільмі командир корабля, – вигадана, каже Юрій Федаш. «Я дав своїй команді п’ять хвилин на роздуми: хто готовий чинити спротив, мав перейти на лівий борт, інші – на правий», – згадує офіцер. З 65 членів екіпажу «Черкас» на бік росіян перейшли 12, у тому числі старший помічник і штурман.
«Так, фраза написана, проте вона добре передає суть фільму. Сцена, в якій командир каже про опір, у стрічці є однією з найважливіших», – додає режисер Тимур Ященко.
Зйомки фільму розпочались навесні 2017-го. Спочатку була готова режисерська версія тривалістю 102 хвилини, потім 94-хвилинна прокатна. Власне, саме її побачить глядач у кінотеатрах.
Співвідношення української мови до російської приблизно 70 на 30, місцями використовувалась ненормативна лексика. В більш динамічній прокатній версії фільму «Черкаси», що його побачать на великих екранах починаючи з 27 лютого, частину діалогів було переозвучено українською відповідно до законодавчих вимог. Щоправда, не «дикторською», а говіркою – так, як зазвичай між собою спілкуються люди. З ненормативної лексики залишили вислови, без яких діалоги втрачають сенс або творчу цінність чи правдивість.
Президент України Петро Порошенко назвав воєнну драму «Черкаси», прем’єра якої відбудеться у День Незалежності, фільмом, вартим уваги, і подякував його авторам за чудову роботу.
“Фільм «Черкаси» – це правдива історія незламності, мужності та боротьби. Історія справжніх українських воїнів-патріотів Військово-морських сил України, які протягом трьох тижнів мужньо тримали оборону морського тральщика під час анексії Криму. Дякую за чудову роботу режисеру Тимуру Ященко та всій команді, яка працювала над картиною «Черкаси». І найголовніша подяка – нашим військовим морякам за їхню силу духу та незламність! Фільм «Черкаси» – важливе кіно, яке варто побачити. Прем’єра відбудеться вже 24 серпня”, – зазначив Президент.
Зйомки фільму відбувалися в Очакові, Одесі та невеличкому селі на Чернігівщині. Над саундтреком працювали українська співачка Катя Чілі та композитор Антон Байбаков. Бюджет стрічки – близько 40 млн грн, із яких понад 17 млн грн спрямувала держава. Прем’єра воєнної драми запланована на День Незалежності України.
12-го березня цього року вперше за часи незалежності України на кіноекрани вийде фільм “Толока”, створений за мотивами твору Тараса Шевченка.
Стрічка знята українським режисером Михайлом Іллєнком за мотивами балади «У тієї Катерини…», а її сюжет охоплює 400 років історії України, Михайло є ж автором сценарію та співпродюсером.
«Наш фільм – це чотирьохсотрічна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумісних з життям, у пошуках таємниці толоки. Толока має багато таємниць. Толока – не лише будівельний процес. Це стратегічний ресурс існування України навіть тоді, коли вона ще не називалася Україною».
Романтична балада «Толока» створена компанією «Іллєнко Фільм» за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Прокатом стрічки займається компанія Ukrainian Film Distribution. Кінопроєкт «Толока» став одним із переможців 3-го конкурсного відбору Держкіно. У результаті дофінансування картина отримала державну фінансову підтримку розміром майже 28,4 мільйони гривень, що становить 98% від загальної вартості виробництва.
«”Толока” – один із найкращих українських фільмів, знятих за останнє десятиріччя. Автору вдалось охопити найвизначніші моменти української історії. Хочеться, щоб цей фільм подивилось якомога більше глядачів», – наголосив генеральний директор компанії Ukrainian Film Distribution Андрій Дяченко.
Напередодні старту прокату команда фільму оголосила про спільний проєкт з фондом «Повернись живим», за умовами якого сім гривень з кожного квитка на «Толоку» будуть перераховані Фонду і спрямовані на допомогу армії.
Ідея створення фільму про феномен толоки, до якого ніхто раніше не звертався, з’явилася у Михайла Іллєнка 53 роки тому: після розмови з братом, відомим режисером Юрієм Іллєнком. В основу стрічки лягли 66 рядків Шевченкової балади «У тієї Катерини…», а доповнився сюжет спогадами з дитинства легендарного актора Івана Миколайчука. Силуети дійових осіб почали виростати до неочікуваних масштабів після зустрічей Михайла Іллєнка з добровольцями та волонтерами АТО, до яких режисер їздив протягом 2014-2016 років, показуючи фрагменти незавершеної «Толоки» разом з фільмом «ТойХтоПройШовКрізьВогонь».
Синопсис: У Тараса Шевченка є балада про те, як закохалися у Катерину троє козаків. Свій вибір Катерина довірила долі: пообіцяла стати дружиною тому, хто визволить з полону її брата. Двоє з трьох козаків загинули, намагаючись виконати умови договору, третьому вдалося врятувати брата, але брат Катерини виявився не братом, а її коханим… Чекати «брата» Катерині у сюжеті фільму доведеться не одне століття, не старіючи та не втрачаючи надії.
Ця розповідь, наче притча, пролітає крізь історію України, відтворює її драматичні та героїчні епізоди. Кожне випробування руйнує хату Катерини. Але вона вперто, як і багато поколінь українців, знову й знову піднімає її з руїн. Вік української хати короткий – від війни до війни. Якби не толока, не було б де й зустріти свого коханого. Завдяки толоці жодна хата в Україні ніколи не була «скраю», завжди у центрі громади.
Напередодні Різдва у прокат вийшла стрічка-казка Михайла Кострова “Пекельна Хоругва, або Козацьке Різдво”.
Фільм відправить глядачів у часи відважних козаків із Запорозької Січі. Їхні подвиги давно не дають спокою підступному Чорту, і він вирішує укласти парі зі Святим Петром. Якщо йому вдасться підкорити і утримати до Різдва найбільш хороброго козака Семена, він зможе знищити весь козацький рід. Але Семен так просто не здається, а чари Чорта на нього зовсім не діють.
У стрічці багато народного гумору, козацької героїки, міфології та вірувань. Сценарій для фільму написав відомий український казкар Сашко Лірник. Тут немає сала, ані п’яних кумів, ані “хохлів” чи суржика.
Як пише Катерина Леонова, цей фільм про українське козацтво і характерників, з усіма шаманськими і магічними атрибутами, з реальними прототипами. Про ментальність етносу українського і важливу роль жінок в житті України. Про витончене почуття гумору і бешкетництво бійців. Про виховання дітей, у яких можна вкладати тільки те, чому самі навчилися і що можемо дати. Про те, що в часи зневіри і розчарувань, українці вміють гуртуватися.
Кіно варто дивитися через те, що воно аж палає і пече з екрану іронічністю і сарказмом, показує зовсім інший бік нашої ментальності, не через призму радянського кінематографу, де українець – це “глупуватий малорос”, який танцює гопака, і який вічно щось у когось просить.
Це оповідання – про гідність для дітей і для дорослих, показаний через глибоку і чесну історію одного народу, у центрі Європи, який вміє за себе постояти і навчити цьому дітей, але не через критику, приниження, буллінг або нотації, а власним, практичним досвідом боротьби за Гідність Право бути.
Проект “Пекельна хоругва, або Козацьке Різдво” став одним з переможців десятого конкурсного відбору Держкіно. Режисер – Михайло Костров, продюсер – Євген Дяченко. Сума державної фінансової підтримки фільму становить 100%, тобто 32 млн грн.
У мережі опублікували офіційний трейлер української романтично-фантазійної стрічки “Віддана”, яка знята за мотивами роману відомої письменниці Софії Андрухович “Фелікс Австрія”.
Авторами сценарію картини виступила Аліна Семерякова в колаборації з авторкою твору Софією Андрухович. Режисерка стрічки – 27-річна Христина Сиволап.
Кіно зняла компанія FILM.UA. Прем’єра “Відданої” відбудеться вже 16 січня 2020 року.
Про що кіно?
Події відбуваються на межі XIX–XX століть у Станіславові: красиві образи, особливі страви та безкінечні шпацери… Любов та ревнощі, подвійні смисли і таємниці, десь реальність, а десь вигадка. Історія двох жінок, які разом росли й виховувались. Хто вони одна одній: сестри та подруги, чи служниця та господиня?
Зіркові актори
Серед акторів – як і легенди, так і ті, для кого це перша робота. Головні ролі виконають Маріанна Янушевич, Алеся Романова та Роман Луцький. У кадрі також з’являться Ада Роговцева, Наталя Васько, Ірма Вітовська та Марина Кошкіна.
“Народна артистка України й прима-балерина Національної опери України Катерина Кухар здивує нас виконанням складного каскадерського номера. До чоловічого акторського складу увійшли Олександр Кобзар, Сергій Волосовець, Євген Янович, Важа Годердзішвілі, Себастьян Цибульський та Ясін Фараджаллах”, – додають у FILM.UA.
Прем’єра фільму відбудеться 16 січня 2020 року.
Хто така Софія Андрухович?
Софія Андрухович – письменниця, перекладачка та публіцистка. Народилася 1982 року в Івано-Франківську в родині письменника Юрія Андруховича. Закінчила Львівський національний університет за спеціальністю «українська філологія».
Авторка прозових книжок «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007) та численних публікацій у пресі. У 2014 році випустила роман «Фелікс Австрія», що того ж року отримав відзнаку «Книга року BBC». У 2015 році стала лауреаткою премії імені Джозефа Конрада. У 2016 році Софія Андрухович спільно з Мар’яною Прохасько написали дитячу книку-картинку «Сузір’я Курки». Того ж року книжка увійшла до престижного каталогу в галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки» («WhiteRavens 2017»).
Якщо дивитися цей фільм українською, то всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) нормально україномовні, і на цьому тлі лише смішні пародійно-негативні, недолугі у своїх спробах зросійщення, Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються серед решти українців своїм суржиком (зіпсутою українською мовою) .
В свої 20 з невеликим років, вже маючи диплом кінотехніка, я рік пропрацював у звукоцеху кіностудії ім. Довженка. Це було ще в СРСР, за Брежнєва.Тоді ще не було побутових відеомагнітофонів і тому, коли хтось з режисерів хотів подивитися свій старий фільм, то робилося це так.
Він приходив до монтажного цеху, домовлявся з якоюсь з монтажниць, щоби та наступного дня, ніби-то для потреб фільму котрий вона монтувала, замовила 2 години проекції (наприклад, у одному з двох маленьких кінозалів на БАМі – на 3 і 4-му поверхах монтажного цеху).
З сейфу кіностудії (так називається склад, де зберігаються копії всіх фільмів що знімала кіностудія) приносили ЯУФ-и з кінострічкою потрібного фільму, і у “кінозалі” (фактично розміром з велику кімнату) дивилися кіно.
Раз, прийшов на кіностудію, тоді вже пенсіонер, режисер Іванов. Сказав, що хоче подивитися своє кіно. Це було десь за рік до його смерті. Так вийшло, що на той час, я, хоча вже до того багато чув про це кіно, але сам його ще так і не бачив ні разу (чому саме – тут несуттєво). Тож, домовившись з хлопцями, що ці дві години мене ніхто шукати не буде, а як що, то для начальства вони щось вигадають і відразу мене покличуть, я підійшов до Іванова і напросився подивитися це кіно разом з ним.
Отож, сіли ми поряд, і дивилися цей фільм лише удвох. Іванов коментував і розповідав. Як він старався змонтувати так, щоб і звук з’єднував кадри під час монтажного переходу (коли дзеленчання металевих ланцюгів перетікало в удари Голохвастова, коли каркання круків продовжується дзвонами Андріївської церкви).
Як він шкодував, що в російській озвучці у багатьох епізодах повністю знищено гру слів на кшталт протиставлення українського “у мене приємний день” російському канцеляризму “у мєня пріёмный дєнь”.
Як радянська редактура відрізала вже знятий ним кінець фільму: Сьогоднішні фінальні кадри, коли побиті Голохвастов з компанією падають на бруківку і потім, йдучи від камери з піснею виходять з кадру, насправді мали бути не останніми. Вони мали продовжуватися тим, що камера піднімалася і глядач бачив, що Голохвастов і решта потрапляють у сучасний, вже радянській Київ і починають залицятися до вже радянських дівчат.
Як за це начальство режисера зненавиділо, заявивши, що в Радянському Союзі таких як Голохвастов бути не може, бо то “пєрєжиток капіталізму” і побачивши в фільмі натяки на себе, тому що багато з них впізнали у тих, кому #поруськикакосьльогше пародію на себе .
Про те, що перший (оригінальний варіант) фільму “За двома зайцями” насправді було знято українською мовою. Надрукували невелику кількість копій, бо планували показувати тільки в Україні. А вже потім, коли раптом народ масово повалив на те кіно, була зроблена додаткова озвучка ще й російською мовою.
В СРСР влада думала, що знищила всі копії українською (тоді в Києві знищили не тільки українську версію, але і кольорову копію і на студії Довженка була тільки чорно-біла, а кольорова була лише в Москві – на телебаченні і в Госфільмофонді в Білих Стовпах).
Але не так давно, на складі Маріупольської бази кінопрокату, випадково знайшли одну україномовну копію (вже пошарпану, “третьої категорії”). Віктор Іванов цього не дочекався. Відреставрували, пару разів показали по ТБ, вона є на ютубі, але чомусь на телеканалах і досі крутять лише російськомовну копію цього фільму. У чому різниця, запитаєте?
Язьікнєімєєтзначєнія? У цьому конкретному випадку, якраз мова має принципове значення для сприйняття цього фільму таким, як його задумано авторами, а не таким, яким його простою заміною мови на язьік спотворила, виконуючи і перевиконуючи настанови Москви з подальшої русифікації України за принципом – “Коли у Москві стрижуть нігті, у Києві рублять пальці”, радянська цензура.
У результаті маємо: Коли цей фільм дивляться російською, то глядач сприймає його так: – всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) російськомовні, розмовляють нормальною російською, і на іх тлі, тільки смішні негативні дурнуваті персонажі – Проня і Голохвастов і Сєркови розмовляють хохлоподобним суржиком (іспорчєнньім русскім язьіком) і цим ілюструють собою деградацію нормального пріродного русского кієвляніна у бік українства.
Якщо дивитися цей фільм українською, то картина діаметрально інша: – всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) нормально україномовні, і на цьому тлі, лише смішні пародійно-негативні, недолугі у своїх спробах зросійщення, Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються серед решти українців своїм суржиком (зіпсутою українською мовою) . Російською цей фільм напевно вже всі бачили.
А ось він українською. Подивіться і порівняйте самі:
Фільм «За двома зайцями», знятий на київській кіностудії Олександра Довженка в 1961 році.
Мільйони шанувальників цієї картини звикли до реплік і діалогів героїв Олега Борисова, Маргарити Криніциної, Нонни Копержинської російською мовою, хоча спочатку режисер Віктор Іванов знімав фільм українською. Але ця картина одержала за часів СРСР «другу категорію» і планувалася до показу на території тільки Української РСР. Згодом, коли фільм став надпопулярним, він був частково переозвучений цими ж акторами російською мовою і тут же представлений у всесоюзний прокат. Відтоді картина демонструється тільки в останній – російськомовній – версії.
У Львові із аншлагом відбувся допрем’єрний показ та творча зустріч із командою української музичної комедії «Гуцулка Ксеня», яка відбулася у кінотеатрі Планета Кіно (ТЦ Форум Львів), передає кореспондент Львівського порталу.
Фільм львів’янам презентували режисер Олена Дем’яненко, а також актори: Варвара Лущик, Катерина Молчанова та Олег Стефан.
Мюзикл «Гуцулка Ксеня» знято за мотивами однойменної оперети Ярослава Барнича, написаної у 1938 році. Авторкою сценарію та режисером стрічки стала Олена Дем’яненко зі Львова. За музичне оформлення кінострічки відповідав гурт «Даха Браха» та композитор Тимур Полянський, що додало роботі фірмового шарму.
Події фільму розгортаються у Карпатах в 1939 році, на порозі Дрyгої cвітової вiйни.
«До Ворохти приїздить син родини eмігрантів Яро (Максим Лозинський). Батько-мільйонер поставив йому умову успадкування грoшей – хлопець має одружитися з українською дівчиною. Тож Яро вирушає на пошуки свого щастя. Він знайомиться з багатьма дівчатами, та по-справжньому полонити його серце змогла лише гуцулка на ім’я Ксеня (Вaрвара Лущик)», – йдеться у описі мюзиклу.
Картина сповнена комічними перепетіями і зачаровує глядача неймовірною красою Карпат та етнічними гуцульськими костюмами.
А втім, як пише Радіо Свобода, «Гуцулка Ксеня» Олени Дем’яненко – це не етнографічний фільм. У ньому є колоритне життя й побут гуцулів й замилування мальовничими карпатськими краєвидами, але це зовсім не головне. Сама режисерка зауважує, що зняла модернову мелодраму у стилі українського танго, досить несподівану для глядача.
Відійти від образу «шaроварного» українця і показати Західну Україну 30-х років як частину Європи – таким був один із задумів. Від ідеї до втілення режисерці знадобилося майже 10 років.
«Я львів’янка, і я дуже добре знаю, що таке міська українська культура. І в мене є таке відчуття, що образ українців, які танцюють гопак, п’ють гoрілку і їдять сало, був запропонований у часи Рaдянського Союзу. Нам відводилась така роль – «хoхлів». А насправді та частина України була частиною Європи. Коли ми вивчали матеріал для фільму, мене дуже вразило, що зі Львова до Трускавця в ті часи ходив потяг і Трускавець мав стати таким курортом, як Баден-Баден. Коли ми читали записи про моду, про те, як одягались, як виглядали українки в той час, то казали, що навіть у Парижі такої моди немає. Мої три тітки знали по три іноземні мови. І це було абсолютно нормально. Один із наших акторів Ігор Цішкевич говорив, що йому було дуже приємно працювати у фільмі, бо він підносить нашу самоповагу, це – частина нашої культури, нашої європейської цивілізації», – каже Олена Дем’яненко.
Головні чоловічі ролі зіграли американці українського походження Макс Лозинський (Яро) та Ігор Цішкевич (Майк).
«Ми розуміли, що якщо ми візьмемо українця, який буде зображувати іноземця, зображувати акцент, – то ми ризикyємо. Ми вирішили взяти американців, для яких українська мова – не іноземна», – пояснює режисерка.
Органічно доповнив українсько-американський акторський ансамбль бельгійський актор Олів’є Бонжюр, який зіграв Професора. Працюючи над роллю, він намагався говорити українською.
«Він не знає української мови, але вчив свою роль українською мовою. Дуже старався. В одному моменті він звертається до Ксені й каже: «Пані Ксеню, мені потрібна ваша допомога». В оригіналі він сказав: «Мені потрібна ваша подомога». У нас ця «подомога» стала в групі чимось таким… Потім ми вже всі звертались один до одного за «подомогою», – жартує Олена Дем’яненко.
Насолодитися добрим українським мюзиклом «Гуцулка Ксеня» можна із 7 березня, у мережі кінотеатрів «Планета Кіно».
Творці історичного екшену “КРУТИ 1918” оголосили про зміну дати прем’єри. Фільм вийде в широкий прокат 7 лютого 2019 року, пише UA Modna.
“Спочатку ми планували презентувати фільм на День Збройних Сил України — 6 грудня. Це важливе свято для нашої країни. Проте є не менш важлива дата – роковини бою під Крутами, яка припадає на кінець січня і саме їй присвячено наше кіно, – розповідає продюсер стрічки Андрій Корнієнко. – То ж ми вирішили, що правильніше за все буде приурочити вихід фільму до днів вшанування пам’яті тих, хто сто років тому захищав нашу країну”.
На сторінці фільму на Facebook розмістили ролик з цієї нагоди. Актори, що грають крутян–студентів і гімназистів та військових армії УНР, – називають імена своїх героїв та запрошують на прем’єру.
У день роковин бою під Крутами, 29 січня, відбудеться допрем’єрний показ фільму в Києві, а вже наступного тижня, з 7 лютого, фільм вийде у широкий прокат.
ПРО ФІЛЬМ “КРУТИ 1918”
Історичний екшн “Крути 1918” знято за реальною історією бою на залізничній станції Крути взимку 1918-го року. На тлі доленосних подій в країні двоє братів Андрій і Олекса Савицькі закохуються в прекрасну Софію. Більшовики підступають до Києва, місто наповнене «червоними» агентами. Уряд УНР кидає на боротьбу з ворогом усі боєздатні частини армії, включно з юнкерами і студентами. Чотири сотні юнаків, серед яких Андрій і Олекса, стають проти 4-тисячного добре озброєного війська.
Режисер: Олексій Шапарєв
У ролях: Євген Ламах, Надія Коверська, Андрій Федінчик, Олексій Тритенко, Олександр Піскунов, Максим Донець, Дмитро Ступка, Остап Ступка, Наталя Васько, Роман Ясіновський, Богдан Юсипчук
Композитор: Марко Моріні
Саундтрек: Христина Соловій
Виробництво: Good Morning Film, за фінансової підтримки Держкіно України
У четвер, 27 вересня в український кінопрокат увійшла довгоочікувана музична комедія Олександра Березаня “Шляхетні волоцюги”.
Львівські батяри – це справжній феномен ХХ століття. З одного боку – забіяки, хулігани та зірвиголови. З іншого – справжні жартівники та підкорювачі жіночих сердець, які не уявляли свого життя без рідного Львова. Любити Львів, жінок і жартувати – таким було їхнє гасло, тож творці вміло втілили його у фільмі.
Кінострічка “Шляхетні волоцюги” із гумором розповідає українцям про батярську субкультуру у Львові 30-х років. Перед головними героями – батярами Бодьою та Міреком – постає надважливе завдання – захистити сироту Христю від нацистів та “совєтів”. Передумовою цього став легендарний браслет перемоги Александра Македонського, який випадково потрапив до дівчини та зіткнув лобами два ворожих режими у самому серці Галичини. Події фільму відбуваються у Львові у 1938-39 роках.
Зазначимо, що фільм неодноразово зазнавав критики з боку львів’ян, які звинуватили авторів фільму у «паплюженні історії Львова».
Ідея створення фільму зародилася в 2012 року. Пізніше стрічка стала переможцем відбору Держкіно та отримала фінансування з бюджету. Сценарій до музиної комедії писали спільно Тарас Боровик та Дмитро Наумов.
Основні зйомки проходили у Львові наприкінці літа 2017 року, деякі сцени знімалися у павільйонах Києва. За попередньою інформацією, загальний бюджет фільму склав трохи більше 37 мільйонів гривень.
20 вересня о 19:00 у кінотеатрі “Планета Кіно (Forum Lviv)” відбудеться допрем’єрний показ фільму про львівських батярів – “Шляхетні волоцюги”, який знімали на вулицях міста Лева.
Після завершення сеансу відбудеться прес-конференція за участі режисера фільму Олександра Березаня, продюсера Дмитра Кравченка та акторів – Юрія Хвостенка, Януша Юхницького, Ореста Гарди та гурту “Ray Band”, – передає 032.ua.
Події музичної комедії “Шляхетні волоцюги” розгортаються у Львові 1939 року. Головні герої – батяри Бодя (Іван Шаран) і Мірек (Юрій Хвостенко) керуються у житті гаслом «любити Львів, жінок і жарти». Та не усі їхні жарти вдалі. Одна з витівок призводить до того, що вони починають опікуватись милою дівчиною Христею (Ірина Гришак).
Зазначимо, що субкультура батярів була поширеною у Львові з середини 19 до середини 20 століття. Автори фільму вирішили показати широкому загалу львівських батярів.
Ідея створення фільму зародилася в 2012 року. Пізніше стрічка стала переможцем відбору Держкіно та отримала фінансування з бюджету. Сценарій до музиної комедії писали спільно Тарас Боровик та Дмитро Наумов.
Нагадаємо, що основні зйомки проходили у Львові наприкінці літа 2017 року, деякі сцени знімалися у павільйонах Києва. За попередньою інформацією, загальний бюджет фільму склав трохи більше 37 мільйонів гривень.
