Згідно з реєстром, складеним єпископом Йосифом Шумлянським, у другій половині 17 ст. у Львові налічувалося 15 церков.
Одинадцять з яких були крилошанськими, тобто священники цих церков мали право засідати в капітулі. Найбільша кількість церков розташовувалася на Краківському передмісті в районі Підзамча. Це означало, що вони не підпадали під юрисдикцію міста, а підлягали юрисдикції замкового або королівського старости і платили податок до замку, розповідає Фотографії Старого Львова.
У зв’язку з Йосифінською касатою в кінці 18 на початку 19 ст. багато храмів були ліквідованими і до наших днів не збереглися. Серед них і 5 церков в районі Підзамча.
1. Церква св. Теодора Тіронського
Ймовірно церква існувала ще в княжі часи, оскільки перша документальна згадка про неї датована 1453 р. Розташовувався храм фактично навпроти церкви св. Миколая. Роки заснування перших будівель святині невідомі, документально зафіксовано лише спорудження нового дерев’яного храму у 1706 році на місці старого.
У церкві було три вівтарі: бічні, присвячені Пречистій Діві та св. Варварі, центральний – св. Теодору Тіронському, а також різьблений дерев’яний вівтар з позолотою. Цвинтар біля храму був обнесений парканом, а посеред нього стояла дзвіниця на три поверхи із чотирма дзвонами та резиденція священика.
Святиня, як і більшість храмів Підзамча, належала до Замкової дільниці Краківського передмістя, що не було залежне від магістрату Львова. Парафія церкви простягалась від Краківської площі (район ринку «Добробут») до церкви св. Параскеви. На ній проживали різні ремісники-українці. В 16 ст. парафіян налічувалось 40 родин. До кінця 17 ст. склад населення Краківського передмістя змінився. Християнське населення поступилося євреям, чия дільниця значно розрослась, тож на парафії церкви св. Теодора залишалось лише 10 осілих міщан.
Сусідство храму св.Теодора та церкви св. Миколая супроводжувалося ворожнечею за землю. Суперечки між цими церквами розпочалися ще в 15 ст. і тривали аж до закриття австрійцями церкви св. Теодора Тиронського у кінці 18 ст. Землі, що належали храму та його майно передали церкві св. Миколая. Пам’яткою по святині залишилася площа св. Теодора, а ще збережений образ св. Федора (Теодора Тиронського) 17 ст., який зберігається в церкві св. Миколая.
2. Церква Введення в храм Богородиці
Храм стояв на ґрунті, що належав молдавському господареві Василеві Лупулу, фундаторові церкви св. Параскеви. У 1646 році господар записав свій ґрунт у Львові під будівництво жіночого монастиря св. Катерини, що вже існував при монастирі св. Онуфрія з 1591р., і церкви Введення Богородиці. Дарчу грамоту в 1659 р. затвердив король Ян Казимир. У 1669 р. єпископ Йосиф Шумлянський звільнив монастир від податків та світської юрисдикції, черниці ж отримали привілей виготовляти свічки для всіх церков Львова, а також продавати власноруч виготовлені нитки на міському ринку.
У 1781 році черниці надумали будувати новий монастир, було навіть закладено наріжний камінь. Але незабаром монастир було скасовано, а монахині перенеслися до Словіти.
Церква Введення Богородиці простояла до 1809 року, потім її розібрали та продали до села Мацошина Жовківського повіту разом з бічними вівтарями та рештками старого іконостасу. Там вона простояла до 1886 р. Другий, новіший іконостас цієї церкви, датований 1733 р. зараз знаходиться в церкві Св. Дмитра на Збоїщах.
Монастирські ж ґрунти було продано Міщанинові Шульцу від якого вони перейшли до аптекаря Томанка, а від нього у 1828 р. їх викупив австрійський уряд і перебудував під казарми. В такому вигляді вони і по сьогодні стоять на вул. Гайдамацькій, 5.
3. Церква Воскресіння Господнього
Одна з найдавніших церков, оскільки згадується ще у грамоті князя Льва в 1292 р., згодом в документальних джерелах 1453 і 1456 рр. У 1539 р. церква стає крилошанською.
Парафія храму була досить убогою, спочатку церква володіла лише цвинтарем на якому стояла, і садком з пасікою, та мала коло 30 парафіян. У 1552 році по смерті пароха о.Григорія як спадщину отримала ґрунт і дім.
Стара дерев’яна церква згоріла у 1623 році, вдруге її спалили у 1695 р. під час нападу татари. Дуже швидко, того ж таки 1695 р., єпископ Йосиф Шумлянський дав дозвіл на побудову нової величавої церкви з трьома банями. При церкві існувала школа і братство. У 1765 р. храм вже знаходився в поганому стані і вимагав реставрації. Проте братство не мало на це коштів і у 1774 р. церкву розбирають однією з перших у Львові.
Стояла святиня при дорозі що веде до Голоска (вул. Замарстинівська) на північний захід від церкви Св. Параскеви. У ХІХ ст. через давні церковні ґрунти проклали залізничну колію.
4. Церква Різдва Богородиці
Заснований у 1630 р. заходами підданих шляхтича Олександра Зборовського храм, в народі ще званий Св. Варвари, стояв недалеко Жовківської рогатки, де наприкінці 16 ст. знаходилось село Тарнавка, засноване Катериною Сенявською у 1580 р. У 1634 р. церква стала крилошанською, а через п’ять років при ній заклали братство.
У 1648 р., під час облоги Львова козацькими військами на Тарнавці стояв полк Максима Кривоноса і, за легендою, через важке поранення отримане після штурму Високого замку полковник помер і був похований на цвинтарі церкви Різдва Богородиці.
У 1710 р. була збудована і освячена нова дерев’яна, крита гонтом церква з двома вівтарями. Закрили її разом з іншими на початку ХІХ ст. Ґрунти храму перейшли на користь церкви Св.Параскеви. А на згадку про церкву Різдва Богородиці поставили статую Богоматері (на розі сучасних вулиць Хмельницького та Донецької).
5. Церква Св. Івана Богослова
Храм разом з монастирем знаходився на сучасній вулиці Замковій, біля двірця Підзамче. Церкву і монастир фундував міщанин Сімеон Содома, котрий записав у 1640 р. на них свій фільварок на цьому місці.
Дерев’яний храм і монастир були зведені досить швидко, також було засноване братство, але уже під час першої козацької облоги Львова у 1648 р. будівлі понищили татари. Під час цього було вбито ігумена Поршаницького, а вдова фундатора Тетяна потрапила у татарський полон.
У 1649 р. церкву та монастир оновили та посвятили. В 1679 р. братство Св. Івана Богослова розібрало дерев’яну церкву і вибудувало нову муровану, здебільшого з тесаного каменю. Новий храм мав план хреста, над бабинцем був піднесений на один поверх, вкритий гонтом. Будовані з дерева монастирські келії прилягали до церкви з півночі. Територію монастиря оточував мурований паркан.
У 1736 р. відомий львівський міщанин , член Ставропігійського братства, подільський чашник Констянтин Папара подарував монастиреві свій фільварок, званий Папарівкою, що знизу примикав до території монастиря. В кінці 18 ст. на монастирських землях існував бровар Кисельків.
Церкву та монастир закрили у 1802 р. У 1809 р. святиня була продана на каміння, з яких біля синагоги звели два будинки. На згадку про церкву змурували капличку з погруддям Івана Богослова, яка на поч. 20 ст. ще стояла, проте була понищеною. Її відновили у 1992 р. з фігурою Богоматері.
Фільварок «Папарівка» на поч. 19 ст. перетворили на міський цвинтар, який, у зв’язку з прокладенням колії, в 1856 р. закрили. Частину поховань перенесли на Личаківський цвинтар, а на їх місці звели залізничний двірець Підзамче.
Автор: Софія ЛЕГІН / photo-lviv.in.ua
