Позначка: В цей день

Цей день вважається одним із жіночих свят, тому 30 вересня жінки могли не працювати, навіть не виконувати хатньої роботи

Жінка на ім’я Софія, що в перекладі означає «мудрість», жила в Римі у II столітті, за часів правління імператора Адріана. Вона мала трьох доньок, яких назвала іменами головних християнських чеснот: Віра, Надія та Любов. Невдовзі після народження третьої доньки жінка втратила чоловіка, проте жила благочестиво, дбайливо виховувала доньок, привчала їх виявляти в житті ті християнські чесноти, імена яких вони мали, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі. І дівчатка виростали гарними та розсудливими.

Коли у 137 році почалося переслідування християн, матір з доньками ув’язнили та відправили на суд до імператора. Він, коли довідався про належність родини до християнства, побажав особисто побачити трьох сестер і їхню матір. Найстаршій, Вірі, було 12 років, Надії – 10, а Любові – лише 9. Усі четверо без страху визнали перед імператором, що сповідують віру в Христа.

Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося: сестри не змінили своїх переконань.

Тоді їх знову привели до імператора Адріана, який почав наполягати, щоб дівчата принесли жертву язичницьким богам. Сестри з обуренням відкинули його наказ. «У нас є Бог Небесний, – відповіли вони, – його дітьми ми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати й навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Ісуса Христа».

Розгніваний Адріан велів катувати дітей – і всіх трьох сестер на очах одна в одної та їхньої матері замучили до смерті. Софія не зазнала від катів тілесних мук, але її прирекли на ще сильніші душевні страждання від розлуки з дітьми. Жінка похоронила останки своїх дочок і два дні не відходила від їхньої могили. На третій день Господь послав матері тиху смерть і прийняв її душу в небесну обитель.

Мучителі, вражені такою силою любові до християнського бога, схилилися перед величчю цих смертей і побудували їм храм, а свідки трагедії рознесли цю історію по всьому світові.

Софію, котра зазнала великих душевних мук за Христа, разом із доньками Церква зарахувала до лику святих.

Незважаючи на цю страшну історію, свято Віри, Надії, Любові та Софії завжди сприймали радісно. Адже дівчата і їхня матір показали, що для людей, зміцнених благодаттю Святого Духа, недоліки тілесних сил не перешкоджають прояву сили духу та мужності.

У день Віри, Надії, Любові і Софії жінкам з цими іменами дарують подарунки. Іменинниці ж за традицією вирушають на вранішню службу в храм, щоб ушанувати своїх батьків.

Львівська газета за матеріалами порталу Рідна країна

В церковному календарі дата – 19 вересня – це велике свято, яке називається Михайлове Чудо.

Віруючі люди в цей день пригадують чудо, яке сталося багато років тому. Приблизно в 4 столітті, за легендою, Архістратиг Михайло врятував від руйнування християнський храм. Назв у цього свята, як виявилося досить багато – Михайлів день, Михайло, Михайла, михайлівські морози, михайлівські заморозки, Михаїл-архістратиг.

Архістратиг Михаїл – один з християнських святих, який є найбільш шанованим. У народі він є захисником бідних і нужденних. Його також вважають грізним суддею, так як він проводжає душі помeрлих і оцінює на терезах їхні вчинки.

Традиції та звичаї на Михайлове Чудо

Народна мудрість говорить, що Михайло украй злопам’ятний і мстивий святий. У народі цей день називали стрaшним святом, тому що якщо порушити традиції і проявити неповагу до Святого Михайла, то покaрання наставало в той же день. Літні люди знають, що на Михайлове Чудо суворо заборонено працювати. Тих, хто не вірить в це повір’я, і йде в цей день працювати, чекають неприємні сюрпризи – ламаються інструменти, робота не йде на лад і навіть можна отримати трaвму.

На Русі склалася традиція на Михайлове Чудо влаштовувати гулянки, і неодмінно ходили в гості один до одного. Перед самим святом жінки пекли страви з нового врожаю, а чоловіча половина готували пиво і медовуху. Спочатку свята зазвичай влаштовували збори, на яких вирішували громадські, сімейні і приватні питання. Потім слідувала святкова трапеза і веселі гуляння. При цьому, якщо які суперечки або сварки були у кого-небудь, вони повинні були неодмінно помиритися.

Обов’язково в цей день у храмі ставлять загальну свічку і служать молебень. Вже в церкві наші предки просили кожен про своє – хтось щастя і миру в родині, хто достаток, хто здоров’я. Вони вірили, що в цей день можуть здійснитися будь-які бажання і мрії.

Після святкової трапези залишки прийнято було не викидати, а віддавати голодуючим. В це свято не прийнято було сперечатися і сваритися, а всі справи необхідно було вирішувати обов’язково мирним шляхом, інакше це не до добра. Тому на Михайлове Чудо намагалися йти на компроміси.

Історія свята Михайлове Чудо

Перекази свідчать, що неподалік від міста з назвою Ієраполіс, що знаходився на території сучасної Туреччини, жив один віруючий чоловік на ім’я Архип. Одного разу Господь послав йому сновидіння, де пообіцяв, що його улюблена дочка вилікується від німоти, але в тому випадку, якщо вона випробує воду з джерела, який знаходився неподалік. Вже скоро його дочка робила ковток цієї цілющої води, після чого послідувало диво – вона вилікувалася від цієї хвоpоби. Для того щоб віддячити Господа, цей віруючий зі своєю сім’єю хрестився в джерелі і звів храм недалеко від нього.

Лікувальнe джерело відвідала велика кількість людей, для того щоб вилікувати різні хвороби. Приходило до джерела багато невіруючих, які, після зцілення, переходили у християнську віру.Але були люди, так звані ідолопоклонники, які не були в захваті від того, що порівняно нова віра почала швидко знаходити визнання у людей. Вони задумали знищити храм та прилегле джерело, що допомагає людям позбутися від ненависних хвороб. Рішення знайшлося швидко. Противники християнської віри вирішили затопити долину, в якій була церква, звівши дві річки в одну, що протікають неподалік від храму. Але віруючий Архип підніс молитви для захисту храму, і його слова були почуті. Біля храму з’явився Архістратиг Михаїл і ударом жезла зробив в горі велику розколину. Бурхливий потік води кинувся туди. Це диво врятувало храм, а ті, хто наслав біду, втекли в жaху. Архип прожив у цьому храмі 60 років і за цей час він зміг звернути багато язичників до християнської віри.

Прикмети на Михайлове Чудо

19 вересня на Михайлове Чудо працювати не варто, так як Бог покарає;

після свята можна очікувати перші заморозки;

якщо на Михайлове Чудо листя на верхівці берези зеленого кольору, то це до ранньої зими;

синього кольору хмари ввечері – це до змін у погоді;

якщо ви побачили іній на деревах на Михайлове Чудо, то взимку, швидше за все, буде багато снігу;

раніше вірили, що саме в цей свято може статися будь-яке диво;

поганою прикметою вважалося мити голову на Михайлове Чудо, адже в іншому випадку можна “змити розум”;

на Михайлове Чудо часто можна було запитувати будь-які питання і вам дадуть відповідь правдою – адже говорити неправду в це свято до дуже поганих наслідків;

зазвичай вже після цього свята очікували холодів. Згідно з повір’ям у цей день зима починає кувати морози;

також існувала прикмета про те, яка погода буде в день Святого Миколая – якщо на Михайла стоїть тепла і ясна погода, то і 19 грудня буде також, якщо ж холодно або заморозки, то в 19 грудня треба чекати снігу і морозів.