Як українці рятують планету: 10 еко-стартапів, якими можна захоплюватися

Тема екології в новинах і соціальних мережах звучить все голосніше й голосніше.

Хоч у нас в Україні поки що немає шампунів на розлив, зате з’явився новий еко-вид шуб, окуляри без пластикової оправи, їстівні упаковки і багато іншого. У цій статті поділимося з вами цікавими і перспективними проектами в сфері екології.

“Хутро” з насіння чіа

Про проблему тваринного хутра говорять вже не перший рік. Давно вже існує штучне хутро. А ось тепер хутро з’явилось ще й з рослин. Українка Даша Цапенко створила плащ з пророщеного насіння чіа. Її еко-проект покликаний спонукати людей до переосмислення статусу одягу в житті людини. Щоб створити “живу тканину” у Даші пішло три місяці. За її словами, ця тканина – заклик до припинення бездумного споживання речей, проект-маніфест про існування людини і одягу.

Скоро такий одяг зможуть спробувати гості міста Голвей (Ірландія). Там часто йдуть затяжні дощі і це ідеальні погодні умови для плаща, який потрібно поливати п’ять разів на день.

Біопакети з кукурудзяного крохмалю

З 20 січня в продажу мережі “АТБ” з’явилися розкладні пакети українського виробництва. Пакети повністю відповідають світовим стандартам біопродукції. Зроблені вони з кукурудзяного крохмалю і без використання поліетилену. Термін компостування становить 6 місяців при спеціальних умовах для компосту.

Окуляри з кави

Виявляється, екологічними можуть бути навіть окуляри. Окуліст з Київської області Максим Гавриленко винайшов унікальну оправу для окулярів, та не з пластику, а з … кави. А якщо точніше, робляться вони з кавової гущі, масла льону і спеціального клею, склад якого тримають у таємниці. Автор говорить, що час їхнього розкладу становить близько 10 років, в той час як пластика – від 200 до 1000. Одна пара таких окулярів коштує 78-89 доларів.

Еко-окуляри Максим виробляє у власному гаражі. Перш ніж зупинитися на каву, компанія експериментувала з м’ятою, петрушкою і кардамоном в якості основи для оправ.

Жувальна гумка з меду

Жувальна гумка – другий найбільш поширений вид сміття після сигаретних недопалків. Потрапляючи в харчовий ланцюжок, фрагменти жувальної гумки згодом виявляються в організмах риб, морських птахів і ссавців. Вчений Сергій Курта з Калуша задумався над цим і мало того, що придумав, як зробити еко-жуйку, так ще й зробив її лікувальною. Називається вона “Медовик”, зроблена на основі меду і воску, допомагає відновити ясна і зупинити їх кровоточивість.

Жуйку вже перевірили на реальних людях. Протягом 7-ми днів під контролем лікарів-стоматологів учасники жували по одній жуйці тричі на день після їжі. Після тижневого курсу було підтверджено, що у 72,5% пацієнтів зникли ознаки захворювань.

Зубна щітка з паперу

Український стартап Effа виробляє одноразові зубні щітки з переробленого паперу. За словами засновників компанії, пластикова одноразова щітка розкладається 500 років. Зубні щітки Effа безслідно зникають у воді або ґрунті за кілька місяців. Зараз одна щітка коштує близько 30-40 центів, але засновники планують оптимізувати виробництво і знизити ціну до декількох центів. Для щетинок Effa використовували нейлон, оскільки він сертифікований світовими асоціаціями стоматологів. Нейлон наполовину біорозкладаний і завдає мінімальної шкоди навколишньому середовищу.

Всього за рік стартап переміг в декількох міжнародних конкурсах і потрапив до престижного акселератора в Нью-Йорку. Щоправда у вільному продажу таку щітку поки що годі й шукати. Автори більше розраховують збувати її на ринках готелів і в’язниць.

Їстівні речі

Український стартап FoodBIOPack розробляє біорозкладні і їстівні пакети, посуд і столові прилади. За словами розробників, основою всіх виробів стають натуральні харчові компоненти, які містять білки, полісахариди і жири.

Команда стартапу взяла участь в численних конкурсах, конференціях і виставках в Європі та Україні, включаючи конкурс “University Startup World Cup-2018” в Копенгагені (Данія), виставку “Nordic Organic Food Fair” в Мальме (Швеція). У грудні 2018 року стартап отримав грант в 500 000 гривень (18 630 дол. США) від компанії “Carlsberg Ukraine”.

Вічний блокнот

Вести свої справи і записи в блокнотах – часта практика. Український стартап Nuka представив блокнот, який ніколи не закінчується, і олівець, який ніколи не списується. Так, блокнот можна переписувати нескінченну кількість разів, а за допомогою спеціальної серветки можна видалити всі написи. А олівець не треба загострювати і він ніколи не скінчиться.

Автори ідеї розповіли, що блокнот виготовлений з синтетичного паперу, який містить пластик, тому завдяки цьому він водонепроникний. Звичайно, сам пластик не дуже екологічний, однак, якщо його не викидати і використовувати вічно, то це відмінний варіант. У блокноті можна писати і звичайною ручкою. Написи стираються за допомогою антисептика.

Сонячні батареї на жалюзі

Українська компанія розробила жалюзі із сонячними панелями SolarGaps. Ці “розумні” жалюзі генерують чисту енергію завдяки фотоелектричних модулів. 1 квадратний метр SolarGaps може давати 100 Вт на годину, говориться на сайті компанії.

Жалюзі розроблені таким чином, щоб автоматично відстежувати рух сонця протягом всього дня, регулюючи положення листів для досягнення оптимальних кутів падіння на них сонячних променів і максимальної генерації сонячної енергії для живлення електроприладів будинку, квартири або офісів.

Фотоапарат з паперу

А ще українці розробили розкладний фотоапарат Jollylook, виготовлений повністю з переробленого паперу і картону. Ніякої електроніки – тільки папір, пара лінз і міні-картриджі для отримання миттєвих фотографій. Виробники запевняють, що використовують менше матеріалів, ніж в упаковці звичайної фотокамери.

Карта утилізації відходів

Recycle Map – це інтерактивна карта пунктів утилізації різних типів відходів. Мета проекту – популяризувати в сучасному світі сортування і вторинну переробку відходів.

На цій карті можна дізнатися, де в Україні можна здати батарейки, картон, акумулятори, ПЕТ-пляшки, органічні відходи, склотару та інші типи відходів.

Львівський стартап отримав інвестиції у 120 тисяч доларів

Стартап Propertymate, заснований в 2018 році львівськими ІТ-спеціалістами Богданом Гнатковським та Софією Вишневською, пройшов до акселераційної програми Techstars Austin, інформує AIN.ua.

У межах програми проєкт отримає 120 тис. доларів інвестицій і 3 місяці менторства. Акселерація стане для Propertymate першим залученням інвестицій. В обмін акселератор отримав 6% частку.

Propertymate розробляє платформу для агентів з продажу нерухомості, яка дозволяє об’єднувати дані про покупців і нерухомість на ринку. Продукт передбачає, в яких об’єктах клієнти будуть зацікавлені найбільше. Також Propertymate робить інтеграції з популярними сервісами (від Gmail до StreetEasy), які дозволять зручно групувати дані і налаштовувати роботу.

«У середньому у США, щоб придбати нерухомість потрібно більше 4 місяців, і близько трьох місяців – щоб її продати. Ми створили платформу, яка допомагає агентам робити це за лічені дні», – каже співзасновниця та СOO стартапу Софія Вишневська.

Частина команди, яка зараз налічує 10 людей і розподілена між офісами в Нью-Йорку і Львові, на час програми переїде в техаський Остін.

Поки що головна локація для проекту – Нью-Йорк, там й розташована штаб-квартира. Завдяки акселерації Propertymate планує розширитися на Техас, це другий в США ринок нерухомості. У штаті більше 100 000 агентів, які роблять понад 500 000 транзакцій щорічно. Зараз через Propertymate агенти провели вже більше 2000 транзакцій.

Українці запускають виробництво зубних щіток із паперу

У всьому світі щорічно викидають приблизно 25 тонн пластикових зубних щіток, що негативно позначається на стані навколишнього середовища. Сьогодні деякі компанії повертаються до натуральних матеріалів, таких як, наприклад, деревина.

Українські стартапери створили екологічно чисту зубну щітку з паперу. Уже цього місяця винахід представлять на українському стенді в межах Міжнародної виставки споживчої електроніки в Лас-Вегасі, повідомляє uatv.ua.

Творець паперової зубної щітки – Ілля Кичук. Із ідеєю створення паперових зубних щіток він разом зі своєю дружиною Дариною в 2017-му почав брати участь в екологічних конкурсах.

“Тоді ще продукту, правда, не було, – зазначив хлопець. – Просто показували ідею та розповідали, як це може виглядати, в цілому концепцію. Тоді вже позитивно реагували, і ми зрозуміли, що потрібно далі інтенсивно працювати”.

З першим прототипом щітки проєкт увійшов до п’ятірки кращих світових стартапів на конкурсі CLIM@ в Німеччині. Команда також виграла поїздку до Нью-Йорка. Чотири місяці учасники жили в США та шукали інвестиції, партнерів, клієнтів. І все не безрезультатно.

Ілля Кичук зазначає, що й деякі готелі, й навіть великі корпоративні бренди вже згодні купувати такі щітки. Саме передзамовленнями наразі й займаються розробники, а також працюють над поліпшеним варіантом щітки без пластику.

Виробляти екощітки вирішили в Китаї. Тільки там взялися за роботу за складною технологією.

“Вона зроблена з целюлози, не з дерев, – розповів Ілля Кичук. – Щітка вироблена з відходів цукрової тростини. Тільки один елемент, нейлон, не є екологічно чистим. Але на даному етапі Асоціацією стоматологів він визнаний найзручнішим”.

Користуватися екощіткою можна буде цілий місяць.

На роздрібному ринку, приблизно за 1 долар, багаторазову щітку з целюлози можна буде придбати вже в наступному році. Переговори з мережею одного з українських супермаркетів – в процесі.

У планах українського екобренду – створити цілий дорожній набір: паперовий гребінець, капці, вушні палички, упаковки для шампуню та гелю.

Львівський стартап отримав $150 000 інвестицій від американського акселератора

Стартап Newoldstamp, який розвиває онлайн-сервіс по генерації професійних email-підписів, пройшов відбір у відомий американський акселератор 500 Startups та отримав фінансування 150 тисяч доларів в обмін на 6% стартапу.

Про це повідомляє AIN.ua.

Зазначається, що Newoldstamp став одним із 35 учасників програми від 500 Startups. Усього у цьому році на програму подавались більше 2 тисяч стартапів з 74 країн.

Команда Newoldstamp проведе 4 місяці на навчанні в Сан-Франциско і отримає фінансування від акселератора. Ці кошти стартап направить на подальший розвиток свого сервісу і розширення команди.

Newoldstamp – стартап, заснований в 2015 році Володимиром Заставним з офісом у Львові. Він розвиває онлайн-сервіс по генерації професійних email-підписів. У ньому можна створювати клікабельні html-підписи на основі шаблонів, а також керувати всіма ними з єдиної адмін-панелі.

Підписами Newoldstamp користуються фахівці Lyft, FedEx, Vodafone, Starbucks, Nvidia, Nestle та інші відомі компанії.

Львівський студент запустив міську систему переробки електроніки

Студент Василь Ракитний створив стартап зі збору та переробки електроніки, яка вийшла з ладу. Зараз хлопець проходить навчання у стартап-школі Tech StartUp School, що діє при Національному університеті «Львівська політехніка», інформують «Факти»

Станом на грудень 2018 року відкриті 9 пунктів прийому у Львові. Це — ремонтні майстерні і магазини електроніки, які підтримали цю ініціативу. Вони розмістили у себе відповідні оголошення з логотипом «Коло».

Як виникла ідея переробки електроніки

Як пригадує студент, йому потрібно було організувати на заході зону технологій. Для цього він вирішив показати глядачам, що знаходиться всередині комп’ютера. Свій комп’ютер розбирати не хотілося, тому він розмістив у Facebook оголошення про пошук зламаного. Виявилося, що в Україні немає куди здати на утилізацію стару апаратуру. Ідея зацікавила студента, він зібрав команду з 9 осіб. Разом вони із жовтня 2018 року почали створювати систему збору та переробки електроніки. На ініціативу стартаперів відгукнулися власники майстерень з ремонту техніки — у них накопичуються перегорілі деталі.

«Ми взяли на озброєння принципи роботи американської компанії, що займається подібним брухтом. Шукаємо застосування працездатній техніці, а непридатну розбираємо і сортуємо відходи — віддираємо мідь, алюміній, материнські плати. Крім того, налагодили співпрацю з стартап-компанією, яка робить з материнських плат прикраси. Серед тих, хто їх замовляє, багато працівників сфери інформаційних технологій. Наприклад, людина говорить: «Хотілося б, щоб ви виготовили мені щось креативне з чипом від Intel», – розповідає Василь Ракитний.

Найчастіше люди здають старі комп’ютери, ноутбуки, WiFi-роутери.

Василій ліворуч

Поки що стартап являє собою студентський гурток, тому щоб навчитися бізнесу Василь і вступив до стартап-школи при університеті, де вчиться безкоштовно в рамках проекту «Стартап прорив».

«Досвід подібних фірм за кордоном показує, що гроші надходять від продажу працездатної електроніки, здача вторсировини приносить лише невеликий прибуток. Плюс будемо створювати прикраси із запчастин, – каже Василь».

Пакети, які можна їсти: стартап українців переміг на конкурсі у Данії

Сумський стартап, який розробив їстівні пакети, здобув у Копенгагені(Данія) перше місце на міжнародному конкурсі University Startup World Cup, пише ecotown.com.ua.

Проект Сумського національного аграрного університету – FoodBIOPack – переміг у номінації Sustainability Award, передає mon.gov.ua.

«Крапля розчину полісахариду, висихаючи, дає еластичну плівку, схожу на поліетилен, – пояснюють науковці. – Зроблений з цієї плівки матеріал всього за місяць розкладається і перетворюється на органічне добриво».

Біопакет навіть можна розмочити, порізати і зварити веганську локшину, розповідають дослідники, передає Хмарочос. Вже під час конкурсу стартап зацікавив інвесторів з Португалії, Єгипту і Данії.

Крім пакетів науковці СНАУ розробили одноразовий посуд, який може замінити пластиковий.

Як переможці конкурсу сумчани отримають 25 тисяч доларів на розвиток проекту.

Сумський стартап зміг взяти участь у міжнародному конкурсі, ставши фіналістом Всеукраїнського фестивалю інновацій, який Міністерство освіти і науки України проводило у травні 2018-го року.

Примітно, що перше місце у University Startup World Cup здобув ще один український стартап – вчені Вінницького аграрного університету перемогли у номінації Social Media Award з проектом «Vibration Mill Development For Mechanoactivation Of Loose Material», який описує технологію подрібнення сипучих речовин до розміру часток від 5 до 50 мікрометрів.

Цьогоріч у конкурсі взяли участь майже 70 університетів із більш як 40 країн світу.

University Startup World Cup (USWC-18) – міжнародний конкурс, організований датськими неприбутковими організаціями, які мають більш як 18 років досвіду у проведенні змагань університетських стартапів. Основна місія USWC-18 полягає у створенні міжнародної мережі студентів для розвитку та обміну ідеями, комерціалізації наукових досліджень.

Рюкзак від української команди Pix зібрав на Kickstarter $150 000

Анімований наплічник з широкоформатним LED-екраном від української команди Pix зібрав на спільнокошті Kickstarter 150 тис. доларів — учетверо більшу суму, ніж планував спочатку. Проект підтримало понад 570 грошодавців.

Рюкзак створила українська команда Pix Backpack. Розробники хотіли зібрати лише 35 тис. доларів на розвиток проекту, однак за місяць користувачі пожертвували 150 тис.

Як пише PlayUA, на початку вересня команда українських стартаперів представила на Kickstarter власний проект — урбаністичний рюкзак Pix. Його головна особливість це є невеликий екран, на який власник можете вивести прості малюнки або навіть написи.

Аби вивести зображення або анімацію на екран наплічника, слід встановити додаток для iOS або Android. У ньому можна “намалювати” все, що завгодно. Живлення дисплею відбувається завдяки звичайному Power Bank, від якого можна підзарядити і власний телефон, або будь-який інший ґаджет.

Також разом з Pix в комплекті йде контролер, який кріпиться на кермо велосипеда. Він дозволяє виводити на передню сторону рюкзака поворотники і стопи – творці впевнені, що це підвищить безпеку велосипедистів на дорозі.

“Покажіть речі, якими ви захоплені, своїм рюкзаком: показуйте улюблених персонажів, логотипи спортивних команд, музичні групи або просто повеселіться, показуючи прикольні картинки або захоплююче піксельне мистецтво. Ви також можете грати в “старі добрі” 8-бітові гри, такі як Tetris, Snake, Arkanoid і багато іншого”, – розповідають творці рюкзака Pix.

Крім персоналізації, Pix – це якісний міський рюкзак, зазначає команда. Він виконаний з нейлонової тканини, важить 900 грамів, а його обсяг становить 27 літрів. Всередині є відділення для паперів, шнурів, блокнота, а також окремий відсік для ноутбука, планшета та цінних речей.

Тривалість роботи екрану – 20 годин. Також він захищений від вологи та легкого дощу, однак загалом не є водонепроникним.

Збір коштів на Kickstarter вже завершено. Замовити рюкзак у роздріб можна буде за 260 доларів з січня наступного року. Рюкзак буде продаватися в чотирьох кольорах: сірому, рожевому, блакитному і жовтому.

Стартап заснували Маргарита Рімек (CEO), Сергій Ездін (CMO) та Іван Каунов (CTO). До запуску проекту команда працювала над продуктом близько двох років.

“Під час дружньої зустрічі ми заговорили про те, наскільки багатьма речами люди діляться онлайн і практично ніколи офлайн: настроєм, улюбленими речами, хобі, музикою, творчістю і так далі. І тоді прийшла ідея зробити офлайн-аксесуар, який допоміг би людям показати справжніх себе, поділитися своєю унікальністю і креативністю. Так народилася ідея анімаційного рюкзака “, – розповідає Маргарита Рімек.

2 вересня огляд рюкзала вийшов на YouTube каналі відомого канадського відеоблогера Unbox Therapy. Ролик переглянули понад 2,7 млн разів.

Як заснувати успішний стартап, коли маєш лише ідею: вражаюча історія Павла Кузнєцова

У 16 років Павло Кузнєцов зі Львова створив успішний додаток, який знайшов своїх користувачів та залучив інвестиції. Зараз Павлові – 22, його стартап закрився, але хлопець не опустив руки та сам став людиною-компанією. Шлях львів’янина до успіху вражає!

В інтерв’ю Радіо МАКСИМУМ Павло Кузнєцов розповів, як йому вдалося заснувати успішний стартап і чому його довелося закрити, як після 12 відмов влаштуватися на роботу мрії, а потім звільнитися звідти і самому стати людиною-компанією. Хлопець також поділився досвідом перебування в Штатах та розповів, що нам, українцям, варто б перейняти від американців. Історія Павла дуже мотивує. Надихайтеся!

Подорослішати в 15

Павло народився у Львові, вчився у школі з профільною німецькою, з дитинства любив фотографувати. Він мав звичайне життя звичайного підлітка, поки в сім’ю не постукала біда. При цьому – не сама. В один момент усе перевернулося, і це стало точкою відліку для початку нового – вже дорослого життя.

Коли мені було 11 – тато переїхав у Росію, оскільки він був водієм і не міг знайти роботу. Там він займався логістикою для однієї компанії. Додому тато приїжджав дуже рідко – три місяці в Москві і лише тиждень у Львові. По суті, я ріс із мамою. При цьому тато мав кілька хвороб, через які лікар заборонив йому водити машину.

Але батько порушив це правило, продовжуючи працювати. У якийсь момент ми не змогли до нього додзвонитися. Коли мої родичі, які живуть у Росії, прийшли до нього і просто виламали двері в квартиру – він вже був мертвим. Тромб серця. Цього ж місяця мою маму звільнили. У нас залишилося дуже мало грошей – десь 400 гривень на всю сім’ю.

Тому я взяв свій фотоапарат, який раніше подарували мені на день народження, та влаштувався фотографом у нічному клубі. Це дуже погана робота насправді, та й заробляєш ти теж мало. За роботу в трьох клубах за ніч на той час можна було отримати 150 грн, тому доводилося працювати щоночі, щоб генерувати якісь кошти. На додачу, траплялися різні неприємні ситуації, адже в клубах достатньо нетверезих дорослих людей, які хочуть, щоб фотографували тільки їх. Якийсь час я мирився з цим.

Важливий нюанс: працюючи, я пропускав уроки. По-перше, я завжди цікавився самоосвітою, мені не дуже подобалося ходити в школу. При цьому я не був ані поганим, ані хорошим учнем – такий собі суперсередняк, що сидить на задній парті.

Спершу це сходило Павлові з рук, але оскільки він завжди пропускав перший урок правознавства, яке викладала директорка, довго це не залишалося непоміченим.

Ти повертаєшся з клубу о 7-й, ти, як правило, геть прокурений, хоча сам не куриш, і на 9 годину до школи ніяк не втрапляєш. У результаті – директорка мене викликала через місяць-два і повідомила, що мене неатестовано. Відтак, мене перевели у вечірню школу.

Як заснувати стартап, коли ти не маєш нічого

У той період 16-річний Павло зі своїм другом Богданом Гнатковським вирішив заснувати стартап. Хлопці не мали нічого, крім ідеї, і її виявилося достатньо.

Ми хотіли заснувати щось своє, але в нас не було жодних грошей. Ми лише виплуталися із нічних клубів і мали ідею створити додаток з опитуваннями. Це єдине, що у нас було. Ми вважали, що це буде додаток для соціологічних опитувань.

Але про нас дізналися в українському Microsoft – і бізнес-інкубатор GrowthUp прийняв нас на коротку програму про підприємництво, попри те, що готового продукту ми не мали. Там нам пояснили, що ми неправильно мислимо і не зможемо створити такий продукт – нам потрібно сфокусуватися. Тоді ми почали досліджувати питання, як люди обирають собі одяг у рітейлі. Насправді – це дуже специфічно, адже більшість просто дивиться на речі, при цьому всі дуже сумніваються, бо є великий вибір, завжди є внутрішнє відчуття, що можна знайти щось дешевше чи краще.

За цим стоять дуже великі гроші, адже більшість брендів будуть платити за вирішення цих проблем. Тому що, як мінімум, коли людина обирає між двома кольорами однієї речі, бренд має два виходи: або допомогти тобі це зробити, або позбавити вибору взагалі. Другий варіант через комерцію неможливий, відтак, ми почали робити додаток Preenster, у якому можна робити опитування і кидати їх своїм друзям чи знайомим, щоб запитати в них, що тобі вибрати. Чому це було цікавіше, ніж кидати кожному? Тому що в нас не було діалогу, мовляв, “о, дві класні речі, ходи в кіно”. Усе було дуже сфокусовано і дистильовано для того, щоб за короткий час отримати багато відповідей.

Для того, що залучити інвестиції, ми повинні були зробити продукт. А для цього потрібно було знайти програмістів, які звикли отримувати свої 4-5 тисяч доларів, і вмовити їх попрацювати безкоштовно. Ми дуже горіли цією ідеєю і вірили, що в нас вийде. Замість того, щоб шукати гроші, ми пішли шукати програмістів, які б погодилися взяти участь в нашому проекті. Так, більшість відмовляли відразу. Але знаходилися ті, хто був не надто задоволений своєю роботою і хотів зробити ще щось класне. Тобто ввечері замість того, щоб подивитися кіно, вони можуть приєднатися до стартапу. Ми знайшли таких людей, і вони за кілька вихідних побудували нам повністю робочий продукт.

Тоді ми поїхали на конференцію, де познайомилися з Андрієм Логвіним, засновником modnaKasta. Ми прийшли до нього в офіс, він все подивився, спробував наш додаток. Цікаво, що йому дуже швидко відповіли багато друзів. Це, мабуть, була найдинамічніша реакція на опитування взагалі, не знаю – чому, мабуть, нам просто пощастило.

У результаті Логвіну сподобалося і він запропонував нам дуже невеликі гроші. Цю суму важко було назвати інвестицією, але тоді для нас це стало ще одним стимулом продовжувати працювати. Доти ми взагалі робили все безкоштовно, тому його вклад був, радше, психологічним – людина з індустрії повірила в нас.

Відтак, ми змогли запропонувати людям якусь зарплатню, хоча й вдвічі меншу, ніж вони могли б отримувати деінде. Першим, хто почав користуватися додатком, став Adidas. І досі наші наліпки є в примірочних магазинів бренду в Україні.

Нам тоді було 16-17, а всім, кого ми наймали, – десь 30. І десь за півроку про нас дізналися, а інкубатор, який раніше запрошував нас на програму в Київ, запропонував поїздку в Кремнієву Долину. Туди поїхав мій співзасновник Богдан та ще один програміст. У Штатах вони познайомилися з інвестором, який запропонував нам доволі велику суму грошей. Відтоді справи у нас пішли гірше.

Чому інвестиції – це не завжди добре: досвід Preenster

Ймовірно, тому, що це не був профільний інвестор, він працював у великій корпорації. Відповідно, коли ми йому казали, що от – ми зробили продукт за ніч чи провели якусь класну кампанію за тиждень – він такий “блін, рібята, такі продажі робляться півроку, треба, щоб ви прилетіли в США, проголосували за це, нам треба армія юристів і т.д”. А ми казали – “Нащо? У нас тут все дуже швидко рухається, ми працюємо ночами”.

Проблема в тому, що цей інвестор ніколи не працював у стартапі, його досвід – це великі корпорації. Через це у нас почалися непорозуміння, і він зупинив транші та почав з нами судитися. Це не був суд з молоточками – все вирішувалося в кімнатах юристів чи поштою, де обговорювали певні нюанси. Він нас затормозив, тому ми змушені були зичити гроші в родичів, щоб платити іншим. При цьому ми – засновники – взагалі не мали зарплати.

Коли всі йшли святкувати наші досягнення в ресторан – ми їли в “Пузатій хаті” чи вдома. Це не було проблемою, бо ми працювали не задля заробітків, але справи погіршувалося. Ми затримували зарплати місяцями, люди не приходили в офіс, дехто змінив роботу. У якийсь момент ми зрозуміли, що треба з цим закінчувати. Найболючіший момент – це коли ти телефонуєш до клієнтів і кажеш, що так – вам подобається, воно працює – але вимкніть його, бо ми більше не можемо за це відповідати.

У підсумку ми зайшли з інвестором у безвихідь. Він пропонував нам варіанти викупити компанію, але ці варіанти були жахливими. Він обмежував нас юридично в усьому, що ми могли б робити в майбутньому. І ми просто все заморозили. Сайт досі працює, але ніхто не займається Preenster.

По суті, на драйві ми побудували продукт, який продавався. А от потребу в інвесторах ми самі придумали. Ти переконуєш себе, що коли є гроші на маркетинг, приміром, буде легше. Але правда в тому, що коли в компанію заходять нові люди – вони можуть встановлювати свої правила. Якщо ж ти недосвідчений – ти можеш підписати щось, що все зіпсує.

Попри невдачу, цей досвід став базою для всього, що ми робили опісля. Це підприємництво, як воно є – з чого беруться гроші, як працює продукт, як налагодити роботу в команді. Це все класна школа.

Як не опустити рук, втративши свою компанію

У результаті – мій друг пішов працювати менеджером у будівельну компанію, а я зо два місяці думав, чим мені займатися. Усе виглядало так: ти валяєшся в депресії, бо, ну блін, ти винен багато грошей, у тебе розвалилася компанія. Але тоді я дізнався про Readdle – велику продуктову компанію в Одесі, яка робить свої додатки. Це productivity – тобто сканування документів, робота з імейлами тощо.

На момент, коли я почав з ним контактувати, у них було 33 млн завантажень. Шість продуктів тоді вело 60 людей. Це справді рекорд, тому що в аутсорсі 100 людей вважається маленькою компанією. Я написав Readdle свою історію і попросився на посаду продакт-менеджера. Мені зателефонував співзасновник і сказав, що моя історія вражаюча, але вони не наймають на роботу недосвідчених: “Якщо б через 3-4 роки ти набив досвіду і прийшов до нас – ми, можливо, найняли тебе”. Я відповів, що хочу працювати з ними вже. “Це твої проблеми”, – сказав він.

Я не зупинився і почав далі бомбити його повідомленнями в стилі – “я точно можу”. Але він мені дав чітко зрозуміти, що в Readdle нікого не вирощують – їм потрібні готові фахівці. І в цьому, якщо чесно, є логіка. Таке можуть дозволити собі хіба що корпорації.

Я сказав – “окей”, а сам завантажив всі додатки, які в них були, створив Google Docs і почав писати там свої ідеї, що б я змінив. Це було зовсім неструктуровано – щось по дизайну, щось по просуванню. Я надіслав це, і згодом побачив, як вони переглядають документ, щось коментують. У результаті – ми знову зідзвонилися. Він сказав, що мій погляд дуже класний, хоча половина з того, що я запропонував – дурня.

При цьому він додав, що мої ремарки стосуються не так продакт-менеджменту, як маркетингу. “Тобі треба поговорити з Денисом Жадановим, нашим головою маркетингу. Але я тебе не рекомендую і не даю контактів, як з ним зв’язатися”.

Я знайшов координати Дениса і написав лист, що мене рекомендують. Вони сиділи поряд за одним столом, і я уявляю, як їм було весело це бачити. Два тижні я спілкувався з Денисом – день у день. Він ставив мені запитання, я намагався відповісти – унаслідок, мене на роботу не брали, але й не відмовляли.

На другому тижні я знову написав – “давай зідзвонимся”, а він відповів – “ні, не треба, не будемо співпрацювати”. Я такий – ні, я маю купу ідей, дай мені шанс! А він – “сорі, я “не” випадково написав. У понеділок зідзвонимся щодо умов роботи”. Відтак, я переїхав в Одесу і почав працювати там.

Чому він таки найняв мене? Гадаю, є кілька причин. Одна з них – мій навик “продавати себе”. Мені відмовляли 12 разів за 2 тижні – але я продовжував стукати і достукався!

Не все так складно, як здається

У перший день роботи в Readdle мені сказали, що я відповідаю за 2,3 млн імейлів. При цьому в нас є користувачі з усього світу, тому контент – дев’ятьма мовами. Плюс мені доручили ще кілька справ, з якими я вперше в житті зіткнувася! Але поступово я з усім розібрався.

Урок, який я собі виніс: коли ставиш певну планку – ти скеровуєш на це всі свої ресурси. Якщо ти кажеш, що можеш небагато, – ти справді можеш небагато, а коли ти кажеш, що, приміром, за місяць хочеш опинитися в Лондоні – починаєш шукати варіанти, розглядати всі пропозиції – і в тебе все вибудовується. Часто можна почути, що кожен з нас має багато зобов’язань, – треба платити за квартиру, жити за щось, не можна “забити” на все і шукати шлях до Лондона. Так, не все так просто, але й не все так складно, як здається.

Я суперфанатично займався тим, що мені подобається, і в мене почало виходити. Потрохи я здобув хорошу репутацію в компанії. Якось мені зателефонували з інвестфонду Thiel Foundation – це фонд засновника PayPail Пітера Тіля. Вони сказали, що чули мою історію і попросили мене розказати про себе англійською. Йшлося про саміт Thiel Foundation у Штатах, куди, зокрема, запрошують 15 молодих підприємців з Європи.

За підсумками цього саміту деякі молоді підприємці стають fellows – тобто вони отримують 100 тисяч доларів за те, що кидають університет. Оскільки ми не кидали універ (спершу треба в нього вступити), ми просто стали учасниками Thiel Foundation – нам оплатили переліт і місяць проживання у Каліфорнії. Це вперше я там опинився.

Мені дуже сподобалися США тим, що там вміють слухати. Ти приїжджаєш і говориш, умовно, із засновником Dropbox – у нього 60 мільйонів на рахунку, його продуктом користується мільярд людей – а ти супермолодий хлопець з України з жахливим акцентом щось йому розказуєш – він все одно тебе уважно слухає і навіть запитує твою думку.

Натомість Європа дико консервативна. Тут люблять правила і стереотипи. Якщо тобі 23 – значить, ти лише початківець. Їх цікавить, передусім, де ти вчився, вони люблять поговорити про Оксфорд чи про те, що керувати компанією можна хіба що в 40. На додачу, вони шукають баланс між роботою і сім’ю. Американці ж – суперрадикальні, вони готові віддаватися роботі повністю.

Зі мною трапилася смішна історія – о першій ночі я намагався знайти відкритий бар у Нью-Йорку, і на все місто я не знайшов жодного. У Львові є бари, які працюють до першої! У чому ж річ? Тоді мені пояснили, що справа у стилі життя американців: о п’ятій ранку вони йдуть у зал, тренуються, о 7-8-й – приїжджають в офіс, після 17-ї – йдуть додому, займаються сім’єю або йдуть у бари, а тоді лягають спати – бо о 5-й знову треба прокидатися. І так живе все місто.

Це мені дуже сподобалося, тому я повернувся в Одесу і сказав Денису, що хочу переїхати в Америку. Я нічого не знав – ні про робочу візу, ні наскільки це складно – я просто звільнився. Це було помилковим рішенням, можна було зробити все грамотніше, адже Readdle був моїм найкращим досвідом. Я сконтактував з юристом і він пояснив мені, що віза у Штати вимагає багатьох нюансів і на це потрібно з рік часу.

Я не дуже засмутився, адже це стало новим викликом для мене. Зі мною вийшов на зв’язок засновник Publicfast – це велика платформа маркетингу впливу. Якщо, наприклад, відома людина пише пост про бургер у McDonald’s, їй, скоріше за все, заплатили за це або безпосередньо, або через Publicfast. Тобто ця компанія купує пости у лідерів думок або робить з ними кампанії.

Мені повідомили, що ця платформа хоче вийти в США. Я взявся за дослідження, як вивести Publicfast на американський ринок, і зрозумів, що там ринок дуже консолідований. Тобто кожна платформа має довготривалі контракти з агентствами, які представляють великі компанії. Коли ми почали міркувати над різними варіантами, то побачили, що дуже швидко росте Periscope. Тоді його купив Twitter, і справи в сервісу йшли відмінно.

У результаті – ми придумали product placement через Periscope. Як у кіно – актор сідає в якусь супермашину певного бренду, а їм за це платять, так і тут – прикольно, якщо хтось знімає стрім і п’є Колу, а ніхто не здогадується, що йому за це платять.

Досі ніхто в світі цього не робив. І це було технічно нереально: у Periscope закрита IP, тому не можна перевірити, чи зробив це стрімер – чи ні. Але на своєму сайті ми вказали, що вже це маємо. Про це почали писати в пресі, і в підсумку – до нас прийшли бренди. Ми отримали замовлення на те, чого в нас не було на руках.

Україна vs. Штати: що у нас є і чого нам бракує

У якийсь момент я почав значно більше бувати в Америці, якийсь час також прожив в Естонії. Тоді я й зрозумів, що жити між Україною та США набагато краще, аніж переїхати в Штати остаточно. По-перше, тут багато талановитих людей, які щось вміють, але їм легше отримати репутацію через низьку конкуренцію всередині країни.

По-друге, у нас просто трильйон можливостей! Коли в якомусь українському місті відкривають хороший заклад – туди приходить купу клієнтів, бо на це є попит. А от в Америці всі заклади – хороші, і там змагаються між собою геть дрібними речами. Окрім якісного сервісу, потрібно ще витратися на маркетинг.

Америка вчить, наскільки світ конкурентний.

Що мені розказують у США про українців та англійську мову? Вони вважають, що ми говоримо надто короткими реченнями. “Yes, I agree” – і крапка. Через це ми звучимо, як діти. Нас не навчили в школі будувати довгі речення. Індуси, приміром, говорять зі значно гіршим акцентом, але вони вміють висловлювати думку грамотно.

Друга річ, якої вчить Америка і яку можна й потрібно запроваджувати в Україні, – це вміння “продавати себе”. Змалечку нас привчили не хвалитися своїми досягненнями, мовляв, треба бути скромними. У нас є таке: “дякую” – “нема за що”.

Іноді я спостерігаю, як під час співбесіди людина не може розказати, що вона вміє та чому хоче працювати саме в цій компанії. Їй видається, що слова “та нічого такого” показують її скромність, а насправді – так вона наводить всі аргументи, чому її не треба брати на цю роботу. В американців зовсім інша система.

Ти не можеш вступити в університет без інтерв’ю. Ти не можеш отримати туристичну візу в Штати без інтерв’ю. Оці інтерв’ю в них – все життя. Дитина змалечку вчиться “пітчити” себе перед дзеркалом. Тому й американці вміють розказувати свою історію, навіть якщо за плечима в них немає нічого особливого. Якщо ти нічого не вмієш – розказуй, що тебе цікавить; якщо тебе нічого не цікавить – розказуй про свою сім’ю і досягнення свого діда, але розказуй щось, що тебе продасть.

Коли сідають за стіл дуже талановитий програміст з України та не дуже талановитий програміст зі Штатів – виходить комічна ситуація. Американець почне розповідати, що він ходив на курс з Оксфорда (і байдуже, що він тривав один день), що він захоплюється Маском і мріє програмувати для космічних ракет. А українець, який уже програмував для ракет, не зможе себе “продати”.

Так, скромним бути добре, якісь речі не варто афішувати, але немає нічого поганого в тому, щоб розказувати іншим про свій талант.

Ми суперталановита нація. У нас не дуже багато грошей, ми народилися не в надто комфортних умовах – але ці проблеми дають нам поштовх розвиватися. Днями я читав статтю великого американського інвестора, який після візиту в Україну назвав нас наступною стартап-нацією. Його справді вразила кількість крутих ідей і талановитих розробників! Але в коментарях під статтею користувачі не змогли пригадати, де ж розташована Україна. У цьому й проблема – ми не вміємо про себе розказувати.

Як будувати власний бренд: поради Павла

Зараз я працюю як менеджер по продукту в американській компанії Talkable, де ми будуємо найпотужнішу в світі систему для реферального маркетингу, якою користуються Hotels.com, Toms, Saks Fifth Avenue та інші найбільші компанії світу. У мої обов’язки входить аналіз поведінки користувачів, робота над дизайном інтерфейсу і планування напрямку продукту. Ця робота стала для мене об’єднанням двох улюблених занять – дизайну і маркетингу.

Знову запускати власний стартап я не планую. Я зрозумів, що варто створювати компанію, коли чітко бачиш величезну проблему в світі, яку ніхто не вирішує. Робити стартап набагато складніше, ніж здається. Більшості підійде робота в компанії, адже завдяки роботи в команді можна швидше вчитися на помилках, які зробили вже до тебе. На додачу, ти можеш будувати власний бренд на базі вже існуючого бренду компанії.

Помилково вважається, що заснування стартапу – це швидкий шлях до багатства – приходять інвестиції і ти купуєш собі машину. Ідея в тому, що ти погоджуєшся 3-4 роки жити гірше за інших, мати обмаль часу на особисте. Плюс – ти робиш те, над чим працюють ще 10 компаній в світі, і вони можуть випередити тебе. Шансів на успіх у стартапів дуже мало – 99% з них провалюються. При цьому я дуже поважаю тих, хто вирішив піти цим шляхом.

На мою думку, класно працювати десь посередині – у компаніях, які ще не є корпораціях, але які вже знають своїх користувачів та вийшли на стабільний рівень. Як-от Slack, приміром.

Ще одна моя порада тим, хто має вдосталь часу, – не розмінювати гроші на можливість в когось повчитися. Те, чого людина вчилася роками, купу разів наступаючи на граблі, можна зрозуміти за вечір, просто спостерігаючи за її роботою та слухаючи її порад.

Чому Petcube вдалося, а Ukrainians – ні?

Українські соцмережі нікому не потрібні. Як на мене, в одних виходить, а в інших – ні, тому, що, на відміну від Росії, у нас дуже маленький ринок. Тут не заходять власні соцмережі, ютуби тощо. Тому перша порада – працюйте на експорт.

Ще одна причина, чому не виходить, – у нас замолодий ринок, й українським розробникам часом не вистачає досвіду, як працювати з ідеями.

Схема перевірки потрібності продукту дуже проста, але не для всіх очевидна: треба попробувати продавати щось до того, як ти почав це програмувати. Люди, як правило, зичать гроші та наймають програмістів, щоб писати те, що в результаті виявиться не затребуваним.

Світ дуже глобальний. У різних людей можна різного повчитися. Мені подобається подорожувати. Я думаю, що взагалі не треба прив’язуватися до якоїсь локації, але з України тікати я не збираюся. Тут мої друзі, тут є цікаві речі, тут – мені комфортно.

Розмовляла Тетяна Русінкевич, Радіо МАКСИМУМ

Львівський «зелений» стартап в десятці найкращих світу

Львівська команда Go To-U отримає 95 тис. євро в рамках міжнародного конкурсу ClimateLaunchpad, який цього року проходив на Кіпрі. Команда отримає фінансову підтримку для вдосконалення мобільної мережі зарядних станцій для електромобілів. Платформа вже працює в Україні, Польщі, Австрії, Казахстані, Грузії та Таїланді. Про це повідомляє Mind.

Команда розробників ідеї отримає 95 тис. євро для розширення мережі безкоштовних зарядних станцій для електромобілів. Ідея Go To-U полягає в тому, щоб об’єднати соціально-відповідальні бізнеси, які підтримують шлях екологічного і прогресивного розвитку людства.

Готелі та інші установи зі сфери послуг за свої кошти встановлюють зарядки для електрокарів, користуватися якими можна безкоштовно. Додаток Go To-U забезпечує потік нових клієнтів на електромобілях.

Мережа таких зарядок включає вже більше 100 локацій в Україні. У Казахстані вже є 12 зарядок і має бути до 50, Грузії – 30 зарядок, у Таїланді додаток тільки починає працювати, але має бути 30 зарядок.

Особливістю функціонування цього додатку є те, що ви можете зарезервувати місце і час зарядки, щоб не виникало черг до зарядки і не було розчарованих клієнтів.

Мобільний додаток To-U

«Для бізнесу вартість електроенергії, витраченої на зарядку абсолютно не відчутна, особливо на тлі витрат на кондиціонування влітку або роботи кухні», – зазначає засновник стартапу Назар Шимон-Давида.

95 тис. євро команда витратить на розвиток платформи і вдосконалення сервісу.

Нагадаємо, Назар Шимона-Давида заснував Tesla Club Ukraine, займався консультацією і підбором електромобілів Tesla для перших ентузіастів в Україні. Пізніше до захоплення додалося бізнес-напрямок – так привезли Renault ZOE, Detroit Electric, інші електромобілі; в результаті сформувалася компанія Carpoint-ToU. Нарешті, прийшла і черга зарядних станцій, які входять до складу компанії і платформи Go To-U.

Винайдено у Львові. 5 стартапів, створених львів’янами

На ІТ Arena – наймасштабнішій технічній конференції Східної Європи, що відбулася днями на стадіоні «Арена Львів» – українські стартапи представили інноваційні розробки, які вже здобувають підтримку на краудфандингових платформах і мають шанс вирватись на технологічну передову. Tvoemisto.tv розповідає про п’ять оригінальних розробок, створених львівськими інноваторами.

Senstone

З першого погляду цей пристрій скидається на модну прикрасу. Однак за мінімалістичним дизайном ховається унікальна функція: перетворення голосових записів у текст. Носити його можна як звичайну прикрасу. Творці стартапу – львів’яни Назар Федорчук і Маркіян Мацех –  вважають, що винахід актуальний зараз, адже під час навчання, на вулиці чи у транспорті вам може знадобитися швидко зробити нотатку, не використовуючи телефон.

«Це розумний диктофон, який записує голос, перетворює його на текст і зберігає на мобільному телефоні у формі нотаток, організованих за ключовими словами, локаціями й часом. Пристрій розпізнає 12 мов, дозволяє редагувати тексти, надсилати їх в інші додатки, шукати за ключовими словами чи місцем запису, створювати списки завдань і нагадування», – розповідає Маркіян. Заряду акумулятора вистачить на три дні автономної роботи, а внутрішній жорсткий диск пристрою вміщає майже дві години безперервного запису.

Необхідні для виробництва першої партії 50 тисяч доларів зібрали на Kickstarter лише за 36 годин. За кілька днів сума зросла до 90 тисяч. Купити Senstone можна за попереднім замовленням. Коштує він 99 доларів.

Helio Pulse

Це високоефективні вакуумні сонячні колектори-концентратори. Автори проекту Юлія та Андрій Чорні розповідають: інновація полягає в тому, що технологію, яку використовують для промислових потреб, пристосували для житлових будинків. «Ми виготовили і протестували кілька дослідних зразків. Дзеркало скеровує промені у трубку, й це дозволяє акумулювати максимум сонячної енергії. Взимку установки працюють добре, а їхньою конкурентною перевагою виявилося те, що можна уникати надмірного нагрівання приміщення влітку. В нашого пристрою є можливість  розвернути дзеркало, коли продовжувати обігрів не потрібно», – каже Андрій.

Одне таке дзеркало коштує 500 доларів. Ціна співмірна з іншими вакуумними системами, проте, за словами творців проекту, окупиться Helio Pulse вдвічі-втричі швидше. «Вже є понад тридцять попередніх замовлень. До весни всі установки будуть готові. Ми й самі користуємось своєю розробкою – в нас удома є чотири дзеркала на будинок 200 квадратних метрів, і за рік це дозволило зекономити близько 35% газу», – розповідає Юлія.

SHelmet

© Дар’я Бавзалук / Твоє Місто

Це винахід вісімнадцятирічного студента програми з комп’ютерних наук Українського католицького університету Маркіяна Зубрицького. Хлопець віддавна їздить на велосипеді й постійно стикається з проблемою безпеки велосипедиста на дорозі. Тому вирішив створити шолом, який би реагував на рухи велосипедиста й показував водіям, куди він повертає.

Ззовні пристрій схожий на коробку з багатьма світлодіодами. Всередині – кілька датчиків, які аналізують прискорення, відповідають за стоп-сигнал і поворотні вогні. «Вам достатньо повернути голову в бік, куди ви хочете повернути, і світлодіоди будуть мигати, поки ви не повернете. При повороті голови назад чи під час інших хаотичних рухів голови поворот не спрацьовує. Також планую підключити шолом до Wi-Fi і GPS і удосконалити додаток для смартфона», – розповідає розробник. Тестовий додаток уже може відображати швидкість, напрямок, маршрут, температуру повітря і стан поворотних вогнів.

СОКО

Здається, що конструктор – це щось для дітей, але розробники стверджують, що СОКО цікавий і дорослим. Це конструктор-тренажер розвитку об’ємно-просторового бачення, уяви, фантазії, нелінійного й нестандартного мислення. Конструктор може допомогти розслабитись людям інтелектуальних професій, врятувати від напруження при одноманітній роботі, тощо.

«Я грався зі своїми дітьми і приліпив до деталі конструктора шматок скотчу. Із нашого конструктора не можна скласти будинок, проте можна моделювати різні динамічні фігури», – розповідає співавтор стартапу Маркіян Коссак. Коштує така забавка від 1100 до 2800 гривень у залежності від кількості деталей.

«Деталі можна з’єднувати з будь-якого боку й під будь-яким кутом. Можна складати роботів, тварин, машини, космічні кораблі, пістолети, підставки під книжки й багато іншого, що підкаже вам фантазія», – додає Маркіян.

Mind Palace

© Дар’я Бавзалук / Твоє Місто

Чи ви мріяли колись про віртуальну кімнату, де можна зберігати випадкові ідеї, важливі думки та розмови? Тоді вашу мрію здійснили студентки Українського католицького університету Тетяна Баценко та Марія Гірна.

«Нам потрібно було робити курсову, але ми не хотіли чогось банального та легкого. Стало цікаво попрацювати з віртуальною реальністю. Ми цього ніколи раніше не робили, й це стало справжнім викликом. Створили віртуальну кімнату, де можна зберігати ідеї та думки, щоб потім у будь-який час могти їх переглянути. Спочатку ви надиктовуєте програмі необхідний текст, А потім будь-коли можете його побачити чи навіть поширити для друзів», – розповідає Тетяна.

Для перегляду нотаток потрібно використовувати спеціальні окуляри віртуальної реальності – тоді у вас перед очима постане світла простора кімната, де є лише ви й ваші нотатки. Авторки поки що розвивають свій проект, удосконалюючи кімнату. Але Mind Palace вже має зо два десятки постійних користувачів.

Автор: Дар’я Бавзалук для Твоє Місто