Позначка: притча

Опубліковано

Притчa прo життя: мoрквa, яйцe i кaвa

– Taтy, я втoмилaся, y мeнe тaкe вaжкe життя, тaкi трyднoщi i прoблeми, я вeсь чaс пливy прoти тeчiї, y мeнe нeмaє бiльшe сил… Щo мeнi рoбити?

Бaтькo зaмiсть вiдпoвiдi пoстaвив нa вoгoнь 3 oднaкoвих кaстрyлi з вoдoю, в oднy кинyв мoрквy, в iншy пoклaв яйцe, a в трeтю нaсипaв кaвy.

Чeрeз дeякий чaс вiн вийняв з вoди мoрквy i яйцe i нaлив в чaшкy кaви з трeтьoї кaстрyлi.

– Щo змiнилoся? – Зaпитaв вiн y свoєї дoчки.
– Яйцe i мoрквa звaрилися, a кaвa рoзчинилoся y вoдi – вiдпoвiлa вoнa.
– Нi, мaлa, цe лишe пoвeрхнeвий пoгляд нa рeчi. Пoдивися – твeрдa мoрквa, пoбyвaвши в oкрoпi, стaлa м’якoю i пiддaтливiшoю. Kрихкe i рiдкe яйцe стaлo твeрдим.

Зoвнi вoни нe змiнилися, вoни лишe змiнили свoю стрyктyрy пiд впливoм oднaкoвих нeсприятливих oбстaвин – oкрoпy.

Taк i люди – сильнi зoвнi мoжyть рoзклeїтися i стaти слaбaкaми тaм, дe крихкi i нiжнi лишe зaтвeрдiють i змiцнiють …

– A кaвa? – Зaпитaлa дoчкa
– O! Цe нaйцiкaвiшe! Зeрнa кaви пoвнiстю рoзчинилися в нoвoмy вoрoжoмy сeрeдoвищi i змiнили йoгo – пeрeтвoрили oкрiп в чyдoвий aрoмaтний нaпiй.

Є oсoбливi люди, якi нe змiнюються в силy oбстaвин – вoни змiнюють сaмi oбстaвини i пeрeтвoрюють їх нa щoсь нoвe i прeкрaснe, oтримyючи кoристь i знaння з ситyaцiї…

Опубліковано

Притча: З болота в гори

Зібралися кілька жаб і розговорилися:

– Як шкода, що ми живемо в такому маленькому болоті. От би дістатися до сусіднього болота, там значно краще! – Проквакала одна жаба.

– А я чула, що в горах є чудове місце! Там чистий великий ставок, свіже повітря, і немає цих хуліганів-хлопчаків, – мрійливо проквакала друга жаба.

– А вам-то що з цього? – Огризнулася велика жаба. – Все одно вам туди ніколи не добратися!

– Чому не дістатися? Ми жаби можемо все! Правда, друзі? – Сказала жаба-мрійник і додала, – давайте доведемо цій шкідливій жабі, що ми зможемо перебратися в гори!

– Давайте! Давайте! Переберемося в великий чистий ставок! – Заквакали всі жаби на різні голоси.

Так вони всі стали збиратися в дорогу. А стара жаба розповіла всім жителям болота про «дурну затію жаб». І от коли жаби рушили в дорогу, всі, хто залишився в болоті, в один голос закричали:

– Куди ви, жаби, це ж неможливо! Ви не дійдете до ставка. Вже краще сидіти у своєму болоті!

Але жаби не послухали, і рушили в дорогу. Кілька днів вони йшли, багато вибивалися з останніх сил і відмовлялися від своєї мети. Вони повертали назад у рідне болото. Всі, кого зустрічали жаби на своєму нелегкому шляху, відмовляли їх від цієї божевільної витівки.

І так їх компанія ставала все менше і менше. І тільки одна жаба не звернула з шляху. Вона не повернулася назад у болото, а дійшла до чистого красивого ставка і оселилася в ньому.

Ця жаба не була сильніша і наполегливіша інших – просто вона була глуха.

*Суть притчі: Йдучи до мети, не звертай уваги на пусті балачки.

Опубліковано

Притча: Як поділити 19 верблюдів

Колись давно жив один старий, у якого було троє синів. І настав час йому помирати. У спадок старий заповів синам 19 верблюдів: старшому синові половину, середньому — четверту, а молодшому — п’яту частину. Не зумівши знайти рішення самостійно (адже завдання в «цілих верблюдах» рішення не має), брати звернулися до мудреця.

— О наймудріший! — сказав старший брат. — Батько залишив нам 19 верблюдів і велів розділити їх між собою: старшому — половину, середньому — чверть, молодшому — п’яту частину. Але 19 не ділиться ані на 2, ані на 4, ані на 5. Чи можеш ти, о високоповажний, допомогти нашому горю, бо ми хочемо виконати волю батька?

— Немає нічого простішого, — відповів їм мудрець. — Візьміть мого верблюда і йдіть додому.

Брати вдома легко поділили 20 верблюдів навпіл, на 4 і на 5. Старший брат отримав 10 верблюдів, середній взяв 5, а молодший 4 верблюда. При цьому один верблюд (адже 10 + 4 + 5 = 19) виявився зайвим. Брати повернулися до мудреця і поскаржилися:

— О мудрець, знову ми не виконали волю батька! Ось цей верблюд зайвий.

— Він не зайвий, — відповів мудрець, — це мій верблюд. Поверніть його і йдіть собі додому.

Опубліковано

Три сита: притча про те, чи варто говорити усе, що заманеться

Один чоловік запитав у Сократа:

– Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

– Зачекай, – зупинив його Сократ, – просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.

– Три сита?

– Перш, аніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?

– Ні, я просто чув це.

– Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просій через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?

– Ні, навпаки.

– Виходить, – продовжував Сократ, – ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?

– Ні, в цьому немає необхідності.

– Отже, – підсумував Сократ, – в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ані користі. Навіщо тоді говорити?

Опубліковано

Притча для тих, хто шукає себе

З давніх-давен люди самі вибирають, що бачити, а на що не звертати уваги.

Дуже багато людей жаліються, як все погано, які навколо злі і підступні, і лише вони, нещасні, від цього страждають.

Але є і ті, хто, навпаки, навколо помічає тільки добре і хороше. При цьому ще й самі намагаються робити світ навколо добрішим і кращим.

Добро і зло. Біле та чорне. Дві протилежності в цьому світі. Є дуже гарна і стара притча, точно описує ці дві категорії людей. Отже:

Якось раз, до одного старця на ім’я Паїсій Святогорець прийшло кілька мирян, і заявили, що, нібито один священнослужитель вимагає від людей гроші за таїнства, інший – багато курить і відвідує столові, третій – аморальний … при цьому, вони приводили безліч доказів .

На це старець їм відповів наступне:

– З власного досвіду я знаю, що люди в житті діляться на дві групи. І тільки на дві. І кожен з нас буде або в одній, або в іншій групі.

Перші, як мухи. А муха, як відомо там, де все брудне. Наприклад, коли в саду росте безліч прекрасних, ароматних квітів, і десь в глибинці саду буде трохи бруду, муха пролетить над квітами, навіть не помітивши їх. Вона буде напролом летіти до своєї мети – бруду. І досягнувши її, візьметься колупатися в бруді, не помічаючи нічого навколо.

Вміла б муха говорити, і ви, запитали б її, де в саду ростуть квіти, вона сказала б, що не знає, що таке квіти. І здивувалася б, що вони взагалі в світі існують і видають чудовий аромат.

Так і деякі люди, схожі на муху. Вони завжди думають негативно, усюди шукають той самий бруд. При цьому, дана категорія людей заперечує все прекрасне в цьому світі.

Друга група людей на кшталт бджоли. Як відомо, бджоли шукають красиві і солодкі квіти.

Ось, наприклад, в забрудненій кімнаті, в кутку стоїть вазон з квітами. Якби бджола залетіла в цю кімнату, то вона пролетіла б повз пил і бруд, і сіла б тільки на квіти, що виділяють чудовий і солодкий аромат.

І якби ви запитали бджолу, де в кімнаті пил і бруд, вона сказала б, що тут нічого такого немає. Тут тільки красиві квіти, і всюди надзвичайний солодкий аромат.

Всі люди перебувають або в категорії Мухи, або в категорії Бджоли. І кожен з них бачить те, що хоче, те, що йому ближче.

І старець цей підсумував:

– Коли я чую, що хтось звинувачує іншого, я читаю їм цю притчу, і пропоную їм зробити вибір, ким вони є: Мухою або Бджолою. І вибір завжди передбачуваний … Будьте щасливі!

Джерело

Опубліковано

Притча “Урок Метелика”. Головний закон успіху

Якось у коконі з’явилася маленька щілина. Крізь неї поступово почав пробиратися метелик, який хотів нарешті розправити свої крильця. Людина, проходячи в той момент повз, почала спостерігати за цим дійством. Минула година, дві, три, після чого метелик вирішив покинути свої зусилля. Щілина залишилася такою ж маленькою.

Тоді людина вирішила допомогти. Взяла ніж і розрізала кокон. Метелик легенько вийшов з нього, але його тільце залишилося бути слабким та немічним, а прозорі крила майже не рухалися.

Людина продовжувала спостерігати, чекаючи, що ось-ось крила маленького розправляться й зміцніють, і він зможе злетіти. Цього так і не сталося!

Все своє життя метелик волочив по землі слабке тільце і нерозправлені крила. Він так і не зміг літати.

А все тому, що людина, бажаючи допомогти, не розуміла головного: зусилля, які треба докласти, щоб пробратися через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові. Тільки так рідина з тіла переходить у крила, надаючи їм потрібну силу. Лише після цього він зміг би літати. Життя змушувало метелика докладати зусиль, перш ніж залишати свою оболонку. Бо саме це загартовує його і дозволяє рости й розвиватися.

Зусилля – це те, що найбільш потрібне нам у житті. Якби нам можна було жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, якими є зараз. І ніколи не змогли б літати.

Джерело:  coma.in.ua 

Опубліковано

“Кaмінь і подарунок”. Цю притчу варто прочитати кожному, щоб подивитися на життя по-новому. Ви зробите дивовижне відкриття

“Кaмінь і падарунок”. Цю притчу варто прочитати кожному, щоб подивитися на життя по-новому. Ви зробите дивовижне відкриття. Притча про людське життя.

На будові майстру, котрий знаходився на 6 поверсі, потрібен був робітник, котрий працював на землі. Проте через будівельний шум працівник не почув свого начальника, тому й не відгукнувся.

Щоби привернути увагу робітника, майстер вирішив кинути монету, котра впала прямо біля його ніг. Майстер чекав, що чоловік подивиться наверх, поцікавившись, звідки вона випала. Проте він мовчки поклав монету в кишеню і знову продовжив працювати.

Проте майстру був дуже потрібен той робітник, тому він продовжив кидати гроші. Спочатку 10 копійок, потім 50, а згодом і 1 гривню. Кожного разу робітник клав гроші в свою кишеню і продовжував свою роботу.

Розізлившись, майстер кинув в нього невеличкий кaмінець, який потрапив прямо в чоло. І тоді, на кінець, він підняв голову вверх і аж тоді побачив майстра.

Господь також прагне спілкуватися з нами. Проте, ми весь час зайняті нашими світськими справами. І коли Господь робить нам маленькі подарунки, то ми, зазвичай, говоримо, що це нам так пощастило, що ми такі щасливчики. Не звертаючи уваги на Того, Хто їх нам подає.

Тільки тоді, коли до нас прилітає малесенький кaмінець, котрий ми звикли називати пpоблемами, тоді ми починаємо звертатися до Бога.

Кожного разу, коли ми отримуємо подарунок, ми повинні подякувати Богу, а не чекати, коли прилетить камінь, щоби звернутися до Нього.

Джерело

Опубліковано

«Кожен знаходить тільки те, що вміє шукати» – мудра притча про тяжіння

– Я жодного разу не був тут. Скажи, старче, які люди живуть в цьому місті? Старий відповів йому запитанням. ⠀

– А які люди були в тому місті, з якого ти пішов?

– Це були егоїстичні та злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти.

– Тут ти зустрінеш таких самих, – відповів йому старий. ⠀

Трохи згодом інша людина наблизилася до цього місця і дала те ж запитання:

– Я щойно приїхав. Скажи, які люди живуть в цьому місті?

Старий відповів тим самим: – А скажи, синку, як поводилися люди в тому місті, звідки ти прийшов?

– О, це були добрі, гостинні й благородні душі! У мене там залишилося багато друзів, і мені було нелегко з ними розлучатися.

– Ти знайдеш таких самих і тут, – відповів старий. ⠀

За всією цією сценою спостерігав містянин, який порався поряд зі своїм возом. Він підійшов до старого і запитав:

– Чому ти одному сказав, що тут живуть негідники, а іншому – що тут живуть хороші люди?

– Скрізь є і хороші люди, і погані, – відповів йому старий. – Просто кожен знаходить тільки те, що вміє шукати…

Джерело kenguru.plus

Опубліковано

Мудра притча про те, як реагувати на заздрість, злість і образи навколишніх

Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів і він навчав їх мудрості та бойового ремеслу. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю.

Його улюбленою тактикою був прийом провокації: він ображав противника, той виходив з себе, брав виклик, але в люті здійснював одну помилку за іншою і програвав бій.

Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторювалося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і в третій раз, боєць в роздратуванні пішов геть.

Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Потім один з них не витримав:
– Учителю, навіщо ви терпіли його нападки? Потрібно було викликати його на бій!

Мудрий самурай відповів:

– Коли вам приносять подарунок і ви не приймаєте його, кому він належить?
– Своєму колишньому хазяїну, – відповіли учні.
– Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс.