Перша зустріч зі Львовом у всіх починається по-різному. Але зазвичай вона виглядає одноманітно серед усіх, адже це площа Ринок, Високий замок, Оперний театр, різного роду генделики в центрі міста тощо. Однак, залишивши центральну частину міста, Ви побачите зовсім інший Львів. Ви побачите унікальні австрійські, польські, радянські забудови, тихі вулички, шикарні маєтки та вілли, кожна з яких по-своєму особлива.
На одному з пагорбів, наче, на острові, повністю оточеному старою залізничною лінією Личаків-Підзамче знаходиться дуже незвичайна міжвоєнна житлова колонія.
Чому ж в доволі важкодоступному місці, до якого складно було підводити побутові комунікації, в кільці залізничної колії, що, очевидно, не забезпечувало району затишної тиші, відомі львівські архітектори вирішили запроектувати житловий масив.
Будівництво розпочалось у 1935 році. Тоді ж в тридцятих роках від Станції Личаків(що одразу біля Професорської колонії) ходив трамвай прямісінько в центр міста. Тому ця дільниця була не така вже й відірвана від міського життя. Проектували колонію Тадеуш Врубель, Леопольд Карасінський та Максимільян Кочура.
Це мало бути до 90 однотипних будинків в стилі функціоналізму. Кам’яниці були одно-, дво- та триповерховими. Їх оточували сади, квітники та городи, а за палісадниками відкривався краєвид на Знесіння та Кривчиці.
Контролював будівництво Комітет розбудови, а фінансувало Товариство кредитування та будування працівників середніх та вищих навчальних закладів Львова. Фактично спілка освітян зводила для себе окремий район, звідси і назва – Професорська колонія.
Деякі будинки тут притулились одне до одного, деякі окремо потопають в садах та квітниках. Більшість вуличок такі вузькі, що тут заледве поміщається один автомобіль.
Головні вулиці колонії це Петра Ніщинського (Нусбаума-Гиляровича), Ірини Вільде (Яна Пташьніка) і Міжгірна (Станіслава Жебурського). У Професорській колонії також проживали українські літератори Ірина Вільде, Микола Вінграновський і Роман Дідула.
Зараз Професорська колонія втратила свій первісний вигляд. Залишилось лише кілька неперебудованих віл та автентичний брук.
Ці незачеплені так званою реставрацією будинки одразу можна впізнати за обрамленням з характерної функціоналізму клінкерної цегли, вікнами на кут, хоч вицвілими, та все ж дуже стильними матовими кольорами штукатурки.
Частина вулиці Ірини Вільде взагалі виглядає, як декорації до містичного кіно.
Старі функціоналістичні кам’яниці стоять покинуті , з розбитими вікнами та потрісканими фасадами.
Зі стильних конструкцій балконів повиростали дерева, через побиті вікна вилазять бляклі фіранки та проглядаються облізлі шпалери.
Автентичні дерев’яні двері тепер ще прикрашає густа павутина.
Ще донедавна тут розміщувалось відділення лікарні Львівської залізниці, зараз нікому не потрібні споруди, які просто розвалюються. Унікальні зразки житлової архітектури міжвоєнного Львова «вмиpають» тихо і непомітно.
Текст та фото: Мирослава Ляхович / photo-lviv.in.ua
