Пам’ятник наплічнику, який ще сім років тому встановили у подвір’ї географічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, занесли у Книгу рекордів України. Офіційна церемонія відбулася у Львові 16 травня, повідомляє кореспондент Львівського порталу.
Офіційна реєстрація та внесення пам’ятника наплічнику до Національного реєстру рекордів України проходила у подвір’ї географічного факультету. На подію прийшли студенти, викладачі, керівництво Франкового університету та небайдужі львів’яни.
Постамент увійшов у Книгу рекордів як перший в Україні пам’ятник наплічнику.
«Ми довго шукали і нам, на щастя, не вдалося знайти нічого подібного ні в Україні, ні на території країн колишнього СНД, ні в Європі чи у світі. Саме тому цей пам’ятник у Львові – перший, єдиний і найбільший пам’ятник наплічнику. Я буду радий, якщо він потрапить ще й у Книгу рекордів Гіннеса», – заявив представник Книги рекордів України.
Зазначимо, пам’ятник наплічнику у Львові встановили 14 травня 2012 року як символ «вірного супутника» всіх географів.
Фігура вироблена із металу і має натуральну величину: висота становить 90 см, а ширина – 50 см. До наплічника також прикріплені туристичні черевики, килимок і спальний мішок. Фінансував виготовлення такого пам’ятника один із українських виробників туристичного спорядження.
У цій добірці порталом Фотографії Старого Львова зібрані львівські пам’ятники (десять!), які тепер можна побачити лише на світлинах.
1. Пам’ятник Александрові Фредру
На площі, що колись називалась Академічною, де тепер розташований пам’ятник Михайлові Грушевському, 24 жовтня 1897 відкрили пам’ятник графові, письменникові, почесному громадянину Королівського столичного міста Львова, дідові митрополита Андрея Шептицького Александру Фредру.
Пам’ятник створив відомий львівський скульптор Леонард Марконі.
Після Другої світової війни пам’ятник перевезли до Вроцлава і встановили перед ратушею.
2. Пам’ятник Яну ІІІ Собеському
Пам’ятник Яну ІІІ Собеському за проектом Тадеуша Баронча відкрили на Гетьманських Валах (сучасний проспект Свободи) 20 листопада 1898 року. Його спорудження коштувало 32 000 зл.
Собеський простояв тут до окупації Львова радянськими військами. У 1950 році, відповідно до польсько-радянського договору про обмін культурними цінностями, пам’ятник вивезли до Варшави, а звідти у 1965 році він переїхав до Гданська, де стоїть досі.
3. Пам’ятник Францішеку Смольці
Пам’ятник громадському діячеві, ініціатору спорудження кургану Люблінської унії на Високому Замку Францішеку Смольці авторства Тадеуша Блотніцького встановили 8 грудня 1913 року на площі його імені (названої так у 1885 році, тепер – площа Генерала Григоренка).
Пам’ятник простояв до кінця 40 років ХХ століття, після чого зник. Це був останній з пам’ятників, встановлених у центрі Львова у довоєнний період.
4. Пам’ятник Агенору Голуховському
Пам’ятник польському політикові часів Австро-Угорської імперії, наміснику Галичини Агенору Голуховському відкрили біля Галицького крайового сейму (тепер головний корпус Франкового університету) 27 червня 1901 року. З цієї нагоди імператор Франц Йосиф надіслав громаді Львова вітальну телеграму. Але львів’яни не любили Голуховського, то час від часу знущалися з пам’ятника – відривали то ніс, то вухо, одягали на голову нічний горщик.
Після Другої світової війни пам’ятник демонтували. Але польський уряд відмовився його забирати. Відтак він безслідно щез.
5. Пам’ятник Ярославові Галану
У 1972 році на сучасній площі Євгена Петрушевича з’явився пам’ятник радянському письменникові-комуністу Ярославові Галану – за проектом скульпторів Олександра Пилєва та Валентина Усова. Цього ж року площу названо на честь Галана.
1992 року пам’ятник демонтовано, а площу перейменовано на честь Петрушевича.
6. Пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”
У 1980 році на площі Народної Гвардії ім. Івана Франка, утвореній на перетині вулиць Театральної та Народної Гвардії ім. І. Франка (від 1992 р – площа Стефана Яворського), було споруджено пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”. Його автор – відомий львівський скульптор, голова Спілки художників Йосип Садовський.
Львів’яни знак називали “цирозна печінка”.
7. Пам’ятник Сталінській Конституції
Пам’ятник Сталінської ( Радянської) Конституції, фото 1940 року
Найперший пам’ятник, котрий встановила радянська влада у Львові проіснував трохи більше року. В жовтні 1939 р., комуністична ідеологія добралася і до західноукраїнських земель. Демонструючи свою “лояльність та демократичність”, з ініціативи партноменклатури на перетині сучасних проспекту Свободи, вул. Гнатюка та площі І. Підкови було споруджено монументальний пам’ятник Сталінській Конституції, який представляв собою композицію у вигляді колон, де були розвішані червоні прапори. Особливо важлива частина цього меморіалу знаходилася внизу, де спеціальні фігури: солдата-червоноармійця, робітника, жінки-матері з дитиною, дівчини-студентки та селянина з хлопчиком символізували соціальну єдність, а написи різними мовами українською, польською, на івриті – дружбу народів.
8. Пам’ятник танкістам гвардійцям
Ще один пам’ятник в “совєтскому стилі” було споруджено за проектом художника-архітектора В. Афанасьєва та урочисто відкритий у 1945 р. на вул. Личаківській. Пам’ятник присвячений подіям Другої світової війни, зокрема танкістам-гвардійцям армії генерал-полковника Лелюшенка, котрі загинули у боях проти німців за визволення Львова.
Монумент у вигляді танка моделі ИС-2, (ИС – абревіатура Иосиф Сталин) – найкращої бойової машини на той час у СРСР, розміщеного на п’єдесталі, орнаментованому лавровими вінками та меморіальною таблицею написом: “Вічна слава героям гвардійцям-танкістам Армії генерала-полковника Лелюшенка, що полягли в боях за свободу й незалежність Великої Радянської Батьківщини”.
Незважаючи на те, що пам’ятник демонтували ще на початку 1990-их рр., тривалий час йшла велася робота по ліквідації п’єдесталу.
9. Пам’ятник Василю Пересаді
Львів, пам’ятник Василю Пересаді, фото 1975 року
З ініціативи радянської влади на вул. Майорівка у 1975 р. було відкрито пам’ятник першому секретарю ЦК КСМЗУ Василю Пересаді. Ім’я автора даного творіння – В. Пресляк.
Після розпаду Радянського Союзу львів’яни демонтували пам’ятник на початку 1990-х рр.
10. Пам’ятник Володимиру Леніну
Нова радянська влада довго у Львові не зволікала і вже у 1952 р. було встановлено монумент одному із ідеологів комуністичного режиму – Володимиру Леніну. Підготовка до цієї події була тривала і скрупульозна. Спочатку потрібно було підготувати площу перед оперним театром, адже пам’ятник якраз мав розташовуватись перед входом. Після цього тривалий час над самим пам’ятником працював московський скульптур С. Меркуров. У здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз.
Звичайно, що відкриття пам’ятника перетворився на великий ажіотаж, проте демонтаж Володимира Леніна з площі у 1990 р. наробив ще більшого розголосу. Варто зауважити, що першим містом в Україні, де було знесено вождя стало м. Червоноград. Цей факт не став непоміченим, полилося багато критики, але події продовжували розвиватися.
За рішенням міської влади Львова 14 вересня 1990 р. пам’ятник Леніну було демонтовано і у Львові. На це дійство не полінувалося прийти близько 50 тис. жителів.
До 100-річчя ЗУНР у Львові на відстані ледь більше 400 м встановили два різні пам’ятники, присвячені одній події. На вул. Городоцькій, 40 міськрада Львова поставила бронзового лева з герба ЗУНР і Львова, а на перехресті вул. Огієнка та Листопадового Чину Львівська ОДА встановила свій варіант монументу – розчахнуту піраміду, з якої виростають руки з тризубом. Про це пише ZAXID.NET.
Фото vgolos.com.ua та Khrystyna Protsak відповідно
Історія про два пам’ятники дала новий поштовх мемам про два Львова. А після відкриття скульптур у соцмережах з’явилися більш обґрунтовані претензії.
Після відкриття пам’ятників мем про два Львова з виборчої кампанії 2015 року отримав гідне продовження.
І таке..
Зрештою, часом більше – це навіть краще, аніж менше.
Одночасне відкриття пам’ятників додало б цій ситуації епічності, але не всі плани вдалося реалізувати.
Є кілька версій, чому Львову виявилось недостатньо одного пам’ятника. Наприклад, тимчасове «загострення монументальозу».
Або притаманна українцям необхідність страждати…
…яка інколи розвивається у небезпечний синдром.
За лева на Городоцькій «вписався» навіть Шелдон Купер з «Теорії великого вибуху».
А пам’ятнику від ЛОДА знайшли інші цікаві застосування.
З нагоди 100-річчя створення Західно-Української народної республіки у Львові встановлять два різних пам’ятники на відстані 400 метрів один від одного.
Перша скульптурна композиція буде на вул. Городоцькій, 40. Львівська міськрада уже почала підготовчі роботи для її встановлення та облаштування громадського простору поруч, – пише ZAXID.NET
У ЛОДА хочуть встановити інший пам’ятник з тієї ж нагоди на розі вул. Листопадового Чину та Огієнка. Виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження для цього проекту.
Як повідомила прес-служба Львівської міської ради, композиція скульптора Володимира Цісарика на вул. Городоцькій, 40 складатиметься з лева, фігуру якого запозичено з герба ЗУНР, та блоків дикого каменю з виноградною лозою, як символ того, що з краплі крові пролитої українськими бійцями Листопадового Чину та УГА у боях за ЗУНР зародилася вільна українська держава.
Досі на розі вулиць Городоцької та Бенедиктовича був пустир.
Також міськрада облаштує громадський простір навколо скульптури – тут висадять дерева, облаштують газони та встановлять лавки. На реконструкцію площі на вул. Городоцькій, 40 буде витрачено 1,5 млн грн.
На вул. Городоцькій, 40 встановлять скульптуру лева, запозичену із гербу ЗУНР (проект Львівської міської ради)
На реалізацію проекту з міського бюджету виділено 3,5 млн грн, 2 млн. грн з яких на виготовлення бронзової скульптурної композиції та ще 1,5 млн. грн на реконструкцію площі на вул. Городоцька, 40.
Підготовчі ремонтні роботи на площі, де має бути встановлена скульптурна композиція, вже розпочалися. Територія обгороджена, встановлено певні додаткові допоміжні засоби для зберігання матеріалів. У найближчі дні розпочнуть виготовляти саму скульптуру, а її відкриття заплановане 1 листопада у річницю створення ЗУНР.
Водночас у ЛОДА мають намір встановити ще один пам’ятник до 100-річчя створення ЗУНР. Для цього із обласного бюджету виділили 2 млн грн. Вперше ЛОДА звернулась до міськради з проханням видати містобудівні умови та обмеження на цей об’єкт 16 серпня. Однак через тиждень у міськраді відмовили, пояснивши, що ЛОДА не надала усіх необхідних документів.
І лише після другого звернення ЛОДА 31 серпня виконавчий комітет ЛМР затвердив містобудівні умови та обмеження для його встановлення. Рішення прийнято із зауваженнями.
“Ця територія – це частина Залізничної лікарні, і парковий сад виходить на вул. Листопадового Чину. Відповідно така була подана ініціаторами цього пам’ятника логіка приналежності до Листопадового Чину. Цей сад сформований у кінці 19 ст. Це був палац графа Голуховського, намісника провінції Галичини і Лодомерії у кінці 19 ст. Обласна адміністрація провела конкурс, не запрошуючи міську раду та управління архітектури до цього конкурсу, – сказав під час засідання виконкому ЛМР головний архітектор Львова Юліан Чаплінський. – Цей пам’ятник буде стояти на куті паркового саду – це не зовсім грамотне рішення. Але ми розуміємо потребу вшанування ЗУНР, тому виносимо це рішення на розгляд”.
Міський голова Андрій Садовий закликав підтримати дане рішення та донести колегам з ЛОДА зауваження, які виникли під час обговорення питання.
“Я пропоную рішення підтримати, але ці зауваги донести до відома колег, щоб вони переглянули їх і подивилися, щоб з точки зору естетики ця пам’ятка тішила око і львів’ян, і гостей міста впродовж наступних століть. Щоб ми, коли плануємо будівництво пам’ятки, не виходили з точки зору сьогоднішнього дня, а з позиції наступних 100−200 років. Це має бути високе мистецтво, яке має надихати. Дата є знаменна — 100 років ЗУНР. Треба, щоб ми рухалися вперед і гідно вшановували пам’ять усіх українців, які полягли у боротьбі за нашу державу”, — додав Андрій Садовий.
Обласна аднімістрація першою висловила намір спорудити пам’ятник ЗУНР.
“Ми і в цьому, і в минулому році не раз за участі громадськості обговорювали плани щодо вшанування 100-річчя ЗУНР і тоді ж звучало, що ми встановлюватимемо пам’ятник з цієї нагоди саме на розі вулиць Огієнка та Листопадового Чину. І ми не можемо коментувати те, що вже після нас вирішили у Львівській міськраді”, — сказала директорка департаменту культури ЛОДА Мирослава Туркало.
На сайті ЛОДА перша згадка про ці плани датована 11 квітня 2018 року у повідомленні про оголошення кункурсу на кращий ескіз майбутньої скульптури.
У мерії аналогічний конкурс ідей скульптурної композиції на вул. Городоцькій, 40 оголосили у травні. Однак рішення про цей конкурс виконком прийняв ще 23 лютого 2018 року.
Цікаво те, що у Львові є ще один пам’ятний знак на честь ЗУНР – камінь, на якому написано: “На цій площі буде споруджено пам’ятник Західно-Українській Народній Республіці та Українській Галицькій Армії”. Його встановили на пл. Петрушевича після того, як звідти у 1992 році демонтували пам’ятник радянському письменнику-памфлетисту Ярославу Галану.
Як тільки Україна стала незалежною, львів’яни вдалися до демонтажу ряду постаментів, яких вони не хотіли бачити.
1. Пам’ятник Сталінській Конституції
Найперший пам’ятник, котрий встановила радянська влада у Львові проіснував трохи більше року. В жовтні 1939 р., комуністична ідеологія добралася і до західноукраїнських земель. Демонструючи свою “лояльність та демократичність”, з ініціативи партноменклатури на перетині сучасних проспекту Свободи, вул. Гнатюка та площі І. Підкови було споруджено монументальний пам’ятник Сталінській Конституції, який представляв собою композицію у вигляді колон, де були розвішані червоні прапори. Особливо важлива частина цього меморіалу знаходилася внизу, де спеціальні фігури: солдата-червоноармійця, робітника, жінки-матері з дитиною, дівчини-студентки та селянина з хлопчиком символізували соціальну єдність, а написи різними мовами українською, польською, нa iвритi – дружбу народів.
Пам’ятник Сталінської ( Радянської ) Конституції, фото 1940 року
Такій цікаві задумці потрібно завдячувати скульпторам С. Литвиненкові, Є Дзиндрі, А. Коверку. Проте, оригінальність цього монумента не вразила чергову зміну влади у Львові. Як тільки містом оволоділи німці (30 червня 1941 р.), вони одразу ж знищили цей пам’ятник.
2. Пам’ятник танкістам гвардійцям
Ще один пам’ятник в “совєтскому стилі” було споруджено за проектом художника-архітектора В. Афанасьєва та урочисто відкритий у 1945 р. на вул. Личаківській. Пам’ятник присвячений подіям Другої світової війни, зокрема танкістам-гвардійцям армії генерал-полковника Лелюшенка, котрі загинули у боях проти німців за визволення Львова.
Львів, пам’ятник танкістам гвардійцям. Фото 1950 року.
Монумент у вигляді танка моделі ИС-2, (ИС – абревіатура Иосиф Сталин) – найкращої бойової машини на той час у СРСР, розміщеного на п’єдесталі, орнаментованому лавровими вінками та меморіальною таблицею написом: “Вічна слава героям гвардійцям-танкістам Армії генерала-полковника Лелюшенка, що полягли в боях за свободу й незалежність Великої Радянської Батьківщини”.
Львів, пам’ятник танкістам гвардійцям. Фото 1960-их років.
Не зажаючи на те, що пам’ятник демонтували ще на початку 1990-их рр., тривалий час йшла велася робота по ліквідації п’єдесталу.
3. Пам’ятник Володимиру Леніну
Нова радянська влада довго у Львові не зволікала і вже у 1952 р. було встановлено монумент одному із ідеологів комуністичного режиму – Володимиру Леніну. Підготовка до цієї події була тривала і скрупульозна. Спочатку потрібно було підготувати площу перед оперним театром, адже пам’ятник якраз мав розташовуватись перед входом. Після цього тривалий час над самим пам’ятником працював московський скульптур С. Меркуров. У здійсненні проекту брали участь архітектори В. Шарапенко та С. Француз.
Звичайно, що відкриття пам’ятника перетворився на великий ажіотаж, проте демонтаж Володимира Леніна з площі у 1990 р. наробив ще більшого розголосу. Варто зауважити, що першим містом в Україні, де було знесено вождя стало м. Червоноград. Цей факт не став непоміченим, полилося багато критики, але події продовжували розвиватися. За рішенням міської влади Львова 14 вересня 1990 р. пам’ятник Леніну було демонтовано і у Львові. На це дійство не полінувалося прийти близько 50 тис. жителів.
4. Пам’ятник Герою Радянського Союзу Ніколаю Кузнєцову
Над пам’ятником, на якому зобразили Ніколія Кузнєцова, працювали дуже багато людей: В. Власов, С. Рукавішнікова, В. Подольський – як скульптори та В. Дорошенко – у ролі архітектора. Монумент доопрацювали та урочисто відкрили у 1962 р. у сквері на стику вулиць Івана Франка та Інституцької (тепер Свєнціцького). На фасаді гранітного постаменту було викарбувано: “М. І. Кузнецов. Герой Радянського Союзу”. На лівому боці постаменту – слова з листа Кузнєцова до рідних, а з правого – уривок з “Пісні про сокола” Максима Горького.
Ніколай Кузнєцов прославився своєю діяльністю в окупованому німцями Львові, перебуваючи тут таємно під чужим прізвищем. Знайшовши вдалий момент, він застрелив віце-губернатора дистрикту Галичини – О. Бауера та начальника канцелярії Г. Шнайдера. До речі, про те як сам Ніколай Кузнєцов помер є декілька версій…, зокрема звинувачують упівців.
Львів, пам’ятник Герою Радянського Союзу Ніколаю Кузнєцову, фото 1964 року
Пам’ятник демонтували у 1993 р., але не зруйнували, а вивезли на батьківщину Кузнєцова – до міста Талиця (Росія).
5. Пам’ятник радянському письменнику та публіцисту Ярославу Галану
Рівно через 10 років, у 1972 р., на площі Островського було змонтовано пам’ятник на честь ще одного радянського діяча – Ярослава Галана. До речі, тоді ж ту площу, було перейменовано на честь цього ж письменника та публіциста. Роботу над проектом виконували скульптори (О. Пилєв, В. Усов , А. Охрименко), котрі співпрацювали з архітектором В. Блосюком.
Відкриття пам’ятника Ярославу Галану у Львові 1972 року
Монумент проіснував до 1992 року. Площі, яку вже неодноразово перейменовували, знову дали нове ім’я – Євгена Петрушевича. В планах також є спорудження на цьому місці пам’ятника на честь ЗУНР та Української Галицької Армії.
6. Пам’ятник Василю Пересаді
З ініціативи радянської влади на вул. Майорівка у 1975 р. було відкрито пам’ятник першому секретарю ЦК КСМЗУ Василю Пересаді. Ім’я автора даного творіння – В. Пресляк.
Львів, пам’ятник Василю Пересаді, фото 1975 року
Після розпаду Радянського Союзу львів’яни демонтували пам’ятник на початку 1990-х рр.
7. Пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад”
За часів УРСР у Львові (1980 р.) був відкритий ще один, цікавого оформлення, пам’ятник, який мав би символізувати честь та подяку всім тим, хто боровся за ідеали комунізму. Над монументом працювали львівський скульптор Й. Садовський та архітектор А. Консулов, які за місцевою вказівкою встановили його при збігу вулиць Театральної та Народної Гвардії ім. І. Франка (тепер це пл. Яворського).
Львів, пам’ятний знак “Борцям за Владу Рад” , фото 1980 року.
Пам’ятник було демонтовано під соціальною хвилею протестів на початку 1990-х рр.
8. Пам’ятник Степану Тудору
Пам’ятник українському радянському письменнику та публіцисту Степану Тудору, який загинув під час бомбардування Львова в перші дні ІІ Світової війни. Спорудили його 6 січня 1980 р. на площі Домбровського за проектом скульптора Дмитра Крвавича та архітектора Мирона Вендзиловича. Під час другої хвилі перейменувань нашого часу у 1993 р. площу назвали на честь письменника Євгена Маланюка.
7 вересня 2016 року на площі Маланюка демонтували вищезгаданий пам’ятник. Для цього на місце прибула спеціальна техніка, яка тросом зачепила погруддя і зняла з постаменту.
Перед тим, 9 травня 2016 року, близько 40 активістів громадських організацій намагалися знести пам’ятник Степану Тудору. пам’ятник неодноразово обливали червоною фарбою.
Для вирішення долі пам’ятника у Львівській міській раді створили робочу групу з представників міськради, громадських діячів, активістів і науковців. Попередньо робоча група вважає за доцільне передати пам’ятник в один із музеїв Львова як музейний експонат. Зі слів одного з учасників робочої групи, історика Романа Шуста, рішення комісії було майже одностайним, аргументи були схожими: пам’ятник на своєму первісному місці «не пасує з кількох причин. По-перше, це площа Маланюка, а з Тудором це дві протилежні особистості. По-друге, твори Тудора є дуже контраверсійними для різних груп. Такі гострі суперечки можуть призвести до знищення пам’ятника. А пам’ятник роботи Крвавича заслуговує на те, щоби бути збереженим».
Насправді особа Тудора під закон про декомунізацію формально не підпадає, що підтвердили і в Українському інституті національної пам’яті (він не обіймав керівних посад, не причетний до встановлення радянської влади на території України і не був працівником органів державної безпеки).
Після демонтажу його передали до Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького.
9. Демонтаж 30-метрової стели Монументу Слави?
Монумент слави на Стрийській, 1970-80
Відкритий у травні 1970 року меморіал отримав назву «Монумент бойової слави Радянських Збройних Сил»
11 травня 2007 року Львівська міськрада створила комісію, яка мала розглянути питання про можливий демонтаж меморіалу або видалення окремих його елементів як «імперсько-більшовицьких символів»
У 2017 році ініціативна група, що складалась з громадських діячів, бійців АТО, почала вимагати знесення Монумента Слави. Водночас у мерії створили робочу групу для напрацювання кроків для вирішення цього питання, яку очолює Андрій Москаленко. Ця група провела кілька засідань минулого року, зокрема замовила у «Львівської політехніки» дослідження стану ключових конструкцій. Фахівці, які проводили дослідження, зробили висновок, що 30-метрова стела Монументу перебуває в аварійному стані.
Протягом цього часу монумент неодноразово піддавався руйнуванню з боку активістів.
23 лютого 2018 року виконавчий комітет Львівської міськради погодив визначити Галицьку районну адміністрацію замовником проведення протиаварійних демонтажних заходів на частинах Монумента Слави, що на вул. Стрийській.
Станом на 16 квітня 2018 року частину Монумента обгороджено, що можете переглянути на відео.
Після демонтажу частини конструкції передадуть до Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», що на проспекті Чорновола.
