Instagram-фотограф під назвою syndrom__stendalya публікує знимки своїх подорожей світом та Україною, зокрема унікальних під’їздів Львова. Цими знімками автор демонструє різноманіття львівської архітектури, мало ким вивчене до кінця, передає неповторний дух Львова і зберігає для нащадків те цінне і унікальне.
Тут і ліпнина на стінах у вигляді відомих львівських будівель, тварин чи людей, і ковані решітки, і люстри, і каріатиди, і обриси львівських кам’яниць, і старі ліфти, а сонячні промені потрапляють до приміщення через кольорові вітражі у дверях та вікнах.
Будинки зведені у 2-й половині ХІХ — 1-й третині ХХ століття, тут усі основні архітектурні стилі тогочасного Львова, від історизму до функціоналізму.
До речі, радимо придбати книгу “За львівськими брамами” Видавництва Старого Лева, що вийшла друком у 2017 році. Створення книги ініціювала львівська фотографка Анастасія Іванова.
До книги увійшли фото 50 будівель. Їх об’єднує лише те, що усі вони збудовані в дорадянські часи, і, водночас, досі зберегли залишки первинної фотогенічності. Представлені будинки зведені у 2-й половині ХІХ — 1-й третині ХХ століття, тож альбом закарбовує усі основні архітектурні стилі тогочасного Львова, від історизму до функціоналізму.
«У книжці-альбомі – таємниці і багатство Львова, сховані від сторонніх очей. Під’їзди за відчиненими і закритими брамами, за якими співіснують минуле й сучасне», – йдеться в анотації видання.
Львів завжди славився красою своїх храмів і різноманітністю стилів архітектури. Пропонуємо вам добірку найвеличніших та найвідоміших культових споруд міста Лева.
Храм Святого Андрія (Костел і монастир бернардинів)
На місці сучасної споруди дерев’яний монастир було збудовано у XV столітті. Згадка про перший, дерев’яний, бернардинський костел знайдена від 1460 року. Гроші на початок будівництва пожертвував львівський староста Анджей Одровонж. Було виділено земельну ділянку біля Галицької брами, споруджено невеликий дерев’яний монастир з каплицею св. Андрія. 1464 р. після чуми міщани спалили дерев’яний монастир з каплицею, а вже 1465 р. фундатор Анджей Одровонж виділив кошти на спорудження значно більших дерев’яних костелу та монастиря.
Сучасний монастирський комплекс почали споруджувати ще на початку XVII ст. за задумом ченця Бернарда Авелідеса і за проектом архітектора-італійця Паоло Домінічі. А роботами керували архітектори Павло Римлянин та Амвросій Прихильний, пізніше – Андрій Бемер. У 1630 р. було завершено всі будівельні та оздоблювальні роботи.
Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві. Храм обслуговують священики Василіянського Чину.
Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці — пам’ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV століття (1363–1370 роки) майстром Дорінгом. Протягом століть вона була громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною.
Навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли дзвіниця (1571 рік, арх. Петро Красовський), палац архієпископа (XVIII століття), вірменський банк (XVII століття), монастир бенедиктинок (1682), пам’ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев’яний вівтар з композицією “Голгофа” (XVIII століття), огорожі з брамами (XVII—XIX століття).
Храм збудований з ламаного каменю і обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтора метри. Унікальною є конструкція купола – він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків.
Особливим є південний дворик, розташований між вулицею і собором: аркада з колонадою XV століття видає європейські архітектурні традиції. Тут збереглися рештки старовинного вірменського цвинтаря – це надгробні плити, найстарішим з яких 600 років, перенесені сюди з кладовищ інших вірменських храмів і монастирів, яких вже декілька століть не існує у Львові.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, відомий у Львові як костел Єзуїтів, збудований у стилі раннього бароко на початку XVII ст. Храм є взірцем римської святині Іль-Джезу та вважається однією з найбільш культових споруд Львова.
До Львова єзуїти прибули 1584 року, а вже в 1590 постав перший дерев’яний храм Товариства Ісуса на ділянці поруч із західною частиною міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська фіртка. Роботи над спорудженням існуючого храму святих апостолів Петра і Павла розпочались в 1610 році. В період 1618–1621 рр. керував будівництвом архітектор Єзуїтського Чину Джакомо Бріано.
1624 року освятили першу бічну каплицю Св. Бенедикта. 1630 року храм був завершений і освячений Львівським архиєпископом Яном Анджеєм Прухніцьким. У результаті будівництва довжина святині становила — 41 м, ширина — 22,5 м, висота — 26 м.
1702 року за проектом Мартина Годного була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько ста метрів), на якій 1754 року встановили годинник. Після ліквідації Чину Єзуїтів 1773 року храм почав виконувати функції військового гарнізонного храму.
Значних yшкоджень храм зазнав також під час двох світових вoєн. 4 червня 1946 року монахи єзуїти були змушені залишити Львів, забравши з собою найцінніші речі, зокрема короновану ікону Пресвятої Богородиці. З цього моменту починається нова сторінка історії храму: на довгі 65 років його двері зачинились, у ньому запанувала тиша…
У день 20-ї річниці Збройних Сил України, 6 грудня, у Львові відбулася знакова для міста та держави подія — урочисте відкриття і освячення першого гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.
У храмі відбуваються бoгослужіння та звучать мoлитви. З нагоди церковних чи війcькових свят відбуваються урочисті заходи у яких, окрім прихожан святині, також беруть участь війcьковослужбовці, прaцівники Збройних Сил України, офіцери, курсанти та сoлдати строкової служби.
Домініканський собор (Церква Пресвятої Євхаристії, костел Божого Тіла і монастир домініканців) — греко-католицька церква у центральній частині Львова, занесена до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Домініканський костел — один з кращих зразків архітектури барокко, один з найкрасивіших у місті.
До ІІ світової вiйни – храм римо-католицького монастиря ордену домініканців. За радянських часів у костелі та монастирських келіях влаштували склади, а з 1973 року у цих спорудах розмістили Музей релігії та aтеїзму. Храм у 1990-тих роках передано УГКЦ, і він був освячений на честь Пресвятої Євхаристії.
Будівельні роботи були завершені у 1764 році. Екстер’єр та інтер’єр Домініканського костелу вражає своєю пишністю і урочистістю. До наших днів зберігся напис на фронтоні “SOLI DEO HONOR ET GLORIA” (латина) – “Єдиному Богу честь і слава”.
SOLI DEO HONOR ET GLORIA
У храмі з XVIII ст. розміщувався великих розмірів бароковий орган, який тепер можна побачити у Львівській філармонії, але костел не залишився без музичного супроводу. Зараз менший за розмірами орган знаходиться у Домініканському храмі.
Архикафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський кафедральний собор, або Катедра – католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви. Пам’ятка сакральної архітектури XIV—XVIII століття.
Це чи не єдина вціліла готична пам’ятка архітектури древнього Львова, яка збереглася після пoжежі 1527 року. Храм споруджено на місці, де за княжих часів стояла православна церква Успіння Пресвятої Богородиці. Перший камінь у фундаменти закладено в 1360 р.
Будувався Латинський катедральний собор понад 100 років, починаючи з середини XIV ст. Будівництво великої споруди йшло повільно і з великими перервами. За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі – одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів. До Латинської катедри прибудовано декілька каплиць, на стіні вівтарної частини знаходиться копія ікони Матері Божої Ласкавої (захисниці міста від ворогів), надгробна плита сім’ї Шольц-Вольфовичів, та турецькі ядра, які влучили в собор під час польсько-турецької вiйни, і дивом не рoзірвались.
Церква Св. Михайла Зведений як костел чернечого ордену Кармелітів Босих. Його посвячення пов’язане з Архистратигом Михаїлом, святим покровителем України-Руси та хоронителем Гробу Господнього.
Цей храм починає свою давню історію з 1633 року, коли ченцям ордену кармелітів босих вдалось одержати від міської влади пагорб для будівництва свого храму. Саму святиню розпочали зводити у 1634 році під егідою архітектора італійського походження Яна Покоровича. План храму передбачає вигляд правильного прямокутника, поділеного на три нави. Перекриття центральної нави циліндричне, а бічних – хрестовидне. Згодом, після передачі храму кармелітам-черевичникам, у храмі були добудовані дві вежі, які надали церкві її сучасного вигляду. Розписи храму були виконані італійським малярем Дж. Педретті та його учнем б. Мазуркевичем (1731 -1732). У храмі знаходиться унікальний мармуровий вівтар XVII ст. у формі малої святині.
Храм Святого Михаїла входив до лінії фортифікаційної оборони міста Львова. Святиня вистояла під час турецької oблоги 1672 року, однак вже в 1704 році храм була зaхоплена шведами.
В часи панування радянської влади монастир та храм закрили, розмістивши тут склад для цукерні. В колишніх келіях влаштували гуртожитки. З часом, в 1979 році, храм передали Львівському історико-архітектурному заповіднику.
Церква святих Ольги і Єлизавети (раніше Костел Святої Ельжбети) — неоготичний храм, збудований в пам’ять про відому імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську, відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I.
На сьогодні ця будівля є найвищою в місті, її висота 88 метрів.
Закладений храм в 1903 році, костел святої Ельжбети будувався вісім років на кошти польської громади. У 1911 році відбулося його урочисте відкриття. Архітектор споруди – Теодор-Мар’ян Тальовський. Храм також прикрашають витвори відомого скульптора Петра Войтовича, зокрема скульптурна композиція “Рoзп’яття” на фасаді святині.
На початку Пeршої cвітової (1914 – 1918) австро-угорською владою були кoнфісковані і переплавлені для військових потреб церковні дзвони. А українcько-польська вiйна 1918 – 1919 років приносить руйнувaння і розoрення, коли під час запеклих вуличних бoїв і oбстрілів району залізничного вокзалу костел опинився в їх епіцентрі.
Є думка, що місце будівництва було вибрано не випадково. Католицький костел — це перше, що повинні були бачити приїжджаючи до Львова. Костел повністю перекривав вид на греко-католицький Собор св. Юра, що знаходиться неподалік.
Преображенська церква (Церква Преображення Господа Нашого Ісуса Христа) постала на місці костелу Найсвятішої Трійці отців Тринітаріїв, який був зрyйнований aртилерійським oбстрілом та пoжежею у 1848 році.
У 1850 році архітектор А. Фрех запропонував проект майбутнього храму, який, однак, не вдалося втілити. Натомість у 1874 році Сильвестр Гавришкевич розробив інший проект святині, який втілювали впродовж двадцяти років (1878 – 1898). Для вірян Преображенська церква відкрила двері у 1906 році, коли й була освяченою. Слід звернути увагу, що у 1923 році у цій святині вперше на західноукраїнських землях відбулася Божественна Літургія літературною українською мовою.
Загалом Преображенська церква у Львові зведена у архітектурному стилі неокласицизму з елементами бароко. Всередині церква оздобили талановиті митці, зокрема, Л. Марконі, Т. Попель (іконостас), Т. Копистинський та К. Устиянович (малярські композиції) та ін.
В найновішій історії Львова церква відома тим, що була першим храмом, який повернула собі у власність Українська греко-католицька церква (УГКЦ) в 1989 році.
Архикафедральний собор святого Юра – собор Галицької митрополії УГКЦ, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744–1762). Вважається головною святинею українських греко-католиків.
Собор побудований за проектом Б. Меретина, прикрашений монументальною скульптурою видатного скульптора Іоанна Пінзеля. Фасад увінчує фігура святого Юрія Змієборця — покровителя не тільки собору, але й міста Львова.
Перші печери ченців-схимників та дерев’яний монастир з’явилися тут ще в кінці XIII ст. Одна з легенд твердить, що в товщі гори, на якій згодом збудували монастир і церкву, була печера, де жив стрaхітливий дракон. Постарівши, дрaкон перестав показуватися людям на очі, але нагадував про своє існування важким диханням, яке чулося з печери. У середині XVIII ст. митрополит Лев Шептицький наказав замурувати печеру, в якій нібито ховалася пoтвора. Згідно з іншою версією цієї ж легенди, страховисько вбuв ще у кінці XIII ст. князь Лев Данилович, через що на горі й було збудовано храм, і присвячений святому переможцеві дрaкона.
Перша дерев’яна церква у цьому місці згoріла, за легендою, 1340 року. Уже наступного року львів’яни збудували новий кам’яний храм. Зважаючи на те, що храм споруджували на значній віддалі від укріпленого середмістя, церкві надали деяких рис фортифікації. Тоді ж у 1341 році майстер Яків Скора відлив дзвін “Дмитро”. Найстаріший збережений в Україні дзвін скликає на молитву вірних і сьогодні.
Теперішня споруда собору Св. Юра була збудована у XVIII столітті за проектом австрійського архітектора Бернарда Меретина у стилі бароко.
Успенська (Волоська) (Ставропігійна Церква Успіння Пресвятої Богородиці) — храм, збудований у 1591–1629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви.
Успенська церква була збудована на кошти Львівського Успенського братства – релігійної організації православних українців, яка була ставропігійною й підпорядковувалася Антиохійському Патріархату. Братство було останнім оплотом православ’я у Львові, тому мусіло мати свою церкву. Будівництво її почалося у 1591 році на місці згoрілої у 1571 році. Попередній храм був збудований на кошти господаря православної Молдови Олександра Лепушняну, а Молдову у Львові в той час ототожнювали із Румунією (Волохією, теж православною), тому й почали називати церкву Волоською. Назва перекочувала й до нової церкви, зведеної протягом 1591-1629 рр. у стилі ренесансу за проектами архітекторів Павла Римлянина, Войтіха Капіноса та Амброзія Прихильного.
Дзвіниця Успенської церкви була збудована у 1572-1578 рр. за проектом італійсько-львівського архітектора Петра Барбона. Кошти на будівництво виділив багатий львівський купець, грек за походженням, Костянтин Корнякт. Тому і нині дзвіницю частіше називають вежею Корнякта.
У церкві знаходиться зображення російського двоглавого орла, оскільки жертводавцем на потреби церкви був претендент на російський трон Лжедмітрій. Інтер’єр Успенської церкви прикрашений живописом XVII—XVIII століть, тут знаходиться іконостас 1773 роки, на вікнах — вітражі П. Холодного (1920-і і 1930-і). Каплиця Трьох Святителів, сполучена з Успенською церквою в середині XIX століття.
У Львові налічується багато перлин архітектурної спадщини, які потребують реставрації та догляду. Однією з них є пам’ятка архітектури, виконана у стилі французького бароко – палац Семенських-Левицьких. Розкішна будівля, що розташована за адресою Пекарська, 19 та захована від очей перехожих у глибині подвір’я. Про 10 фактів розповідає сайт Фотографії Старого Львова.
Палац Семенських-Левицьких, поч. ХХ ст.
На жаль, ні мешканці Львова, ні гості міста не мають доступу до цієї розкішної пам’ятки. Можна лише задовольнити свою цікавість, зробивши декілька фото зовні. Тож пропонуємо помилуватися світлинами палацу, а заразом познайомитися із 10 фактами щодо нього.
План Львова, 1766 р. Жан Ігнатій дю Дефі
1. Якась велика садиба була тут ще у XVIIІ сторіччі. Її можна побачити на плані Жана Ігнатія дю Дефі. А міська історія зберегла похмуру легенду, пов’язану з цим місцем. За кілька століть до нового палацу на цьому місці мешкали брати-розбійники. Вони без жалю грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками.
2. Проект палацу на Пекарській 19 був замовлений послом Галицьких штатів, графом Костянтином Семенським в архітектора Фридерика Баумана – відомого польського архітектора, котрий довгий час працював у Польщі, але в 1817 р. отримав перше замовлення у Львові і залишився тут на проживання.
4. Син графа Костянина, Вільгельм Станіслав Семенський – таємний радник цісарського двору, член австрійської Палати панів, кавалер Мальтійського ордену в 1873-1877 рр. перебудував палац за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко.
5. Сучасного вигляду палац набув після реконструкції Іваном Левинським та Яном Томашем Кудельським у 1891-1894 рр.
6. Оздобленням фасаду та інтер’єрів займався скульптор Петро Віталіс Гарасимович.
Голови коней. Петро Віталіс Герасимович. Палац Семенських-Левицьких. Вул. Пекарська, 19
7. Вільгельм Семенський був президентом Галицької комісії з вирощування коней, адже був великим шанувальником цих тварин. Тому в’їзд до стаєнь та манежу палацу, що розміщені на схід від головної брами, оздоблений двома головами коней.
8. Назву Палац Семенських-Левицьких будівля отримала після одруження Вільгельма зі Софією Левицькою та народження спадкоємця, котрий носив ім’я – Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс Семенський-Левицький. З того ж часу на фасаді палацу зберігся вензель «S.L.».
Меморіальна дошка Володимиру Щигельському
9. У 1930-х роках до будівлі палацу з Народного дому було перенесено філію української Академічної гімназії. Свого часу тут навчався командир УПА на Закерзонні Володимир Щигельський (Бурлака), про що сповіщає встановлена меморіальна таблиця.
10. Після Другої світової війни тут була середня школа № 36, а зараз розміщена спеціалізована школа-інтернат № 102.
