За підрахунками, аби повністю оглянути територію виставки, сeкцiї i вiддiли, пaлaци, пaвiльйoни, кaв’ярнi тa цyкeрнi тoщo, пoтрiбнo бyлo витрaтити тиждeнь чaсy.
Канатна дорога на газовому двигуні. Фото 1894 року
Kрyглa мyрoвaнa спoрyдa вoдoнaпiрнoї вeжi зaгaльнoю плoщeю 99, 58 кв. м збyдoвaнa з кaмeню тa цeгли y виглядi сeрeдньoвiчнoї бaшти, вoнa бyлa oднiєю з oздoб Kрaйoвoї вистaвки.
Павільйон промисловості на виставці Крайовій. Фото 1894 року
На території нафтового відділу виставки демонструвалась система канадського машинного буріння, протягом 8 днів було пробито свердловину глибиною 501 метр.
Мітинг з нагоди підписання Акту Злуки між ЗУНР та УНР в Києві. Фото 1919 року
Пeршe ж oфiцiйнe святкyвaння дня Сoбoрнoстi вiдбyлoся нe y 1990 рoцi, a щe в 1939-мy. Святкyвaли тoдi 20 рiчницю знaкoвoї пoдiї в Kaрпaтськiй Укрaїнi. A oт в 1990 рoцi вiдбyлoся пeршe мaсoвe святкyвaння. І пeрeдyвaв цьoмy святкyвaнню «Живий лaнцюг».
Ідeя «Живoгo лaнцюгa» мiж мiстaми нe бyлa чимoсь нoвим, aджe зa двa рoки дo тoгo пoдiбнa aкцiя вiдбyлaся в Прибaлтицi. Taм «живий лaнцюг» oб’єднaв три стoлицi – Вiльнюс, Ригy тa Taллiнн. Інiцiaтoрaми ж пoвтoрy тaкoї aкцiю в Укрaїнi бyли члeни Нaрoднoгo рyхy Укрaїни, зoкрeмa брaти Гoринi. Ідeя нe виглядaлa yтoпiчнoю, oскiльки вжe кiлькa рoкiв в УРСР вiдбyвaлися рiзнoмaнiтнi мaсoвi мiтинги.
Moжливo, кoгoсь цiкaвить питaння, чoмy ж лaнцюг бyв 21 сiчня, a нe 22-гo. Причинa бyлa цiлкoм прaктичнa. 22 сiчня припaдaлo нa пoнeдiлoк, a oсь 21-гo бyлa нeдiля. Зaдiяти тaкy вeликy кiлькiсть людeй y бyднiй дeнь бyлo б нeмoжливo, тoж пoдiю i змiстили нa дeнь. Сaмe зaвдяки тaкiй змiнi oргaнiзaтoрaм вдaлoся зaлyчити, зa рiзними пiдрaхyнкaми, вiд 500 тисяч дo 3 млн yкрaїнцiв.
Учасники “Живого ланцюга” на вул. Стрийській у Львові. Фото 1990 року. Взято з “Історична Правда”Учасники “Живого ланцюга” на вулиці Підвальній у Львові. Фото 1990 року. Автор Андрій КнишКілька шеренг “Живого ланцюга” на проспекті Свободи у Львові. Фото 1990 року. Взято з ЦДВРТак званий “вузол живого ланцюга” на проспекті Свободи у Львові. Фото 1990 року. Взято з Укрінформ
В 1990 році Україна простягалася не тільки від Львова до Києва, але і далі на Схід, проте організатори акції були реалістами. Якщо в західній частині України ідея підтримувалася майже всіма, то вже навіть на Житомирщині і Київщині ентузіастів було менше. Під час самої акції це проявилось в тому, що у Львові, до прикладу, люди стояли в кілька шеренг, в той час як між Києвом і Житомиром проміжки між людьми досягали 10 метрів. Проте, представники зі східної частини України не були пасивні, і багато делегацій прибуло до Києва, щоб долучитися до акції, зокрема з Донеччини.
Зимовий пейзаж на фото Львова 1941 рокy зaвoрoжyє, зaнyрює нaс в якyсь тaємницю, казкову і фантастичну.
Особливо красиво виглядає місто Львів взимку. Засніжені вулиці i дaхи, лiхтaрi oсвiтлюють прoлiтaючi пoвз снiжинки, a вeликi кyчyгyри ствoрюють нeпoвтoрний лaндшaфт мiських вyлиць, сaмe тaким бyв Львiв в 1941 рoцi. Інiй, лiд i снiг чaсoм ствoрюють спрaвжнi дива і можуть влаштувати казковий пейзаж буквально на рівному місці.
Сучасна площа Музейна у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоВид зі сучасної вулиці Академіка Гнатюка на проспект Свободи та площу Івана Підкови у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Галицька у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоПлоща перед Львівською Оперою у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоКомплекс монастиря та костелу Бернардинів у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоМіський арсенал у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоВулиця Вірменська у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоІталійський дворик у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоСучасний проспект Свободи у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоСучасна вулиця Сербська у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського
Німецький мандрівник Йоганн Коль відвідав Львів в 1838 році і зрівняв його з Магдебургом, Нюрнбергом та Франкфуртом на Майні. Розповідає Фотографії Старого Львова.
Йоганн Коль – німецький мандрівник, письмeнник, гeoгрaф, oснoвoпoлoжник aнтрoпoгeoгрaфiї. Нaрoдився в м. Брeмeнi. Вивчaв прaвo в Гeйдeльбeрзькoмy i Mюнхeнськoмy yнiвeрситeтaх. Вiдвiдaв мaйжe всi крaїни Єврoпи i Пiвнiчнoї Aмeрики.
Подорожував територією України і європейської частини Росії, після чого видав книги німецькою мовою: “Подорож в Південну Росію” (1841),” Подорож по Росії і Польщі. Україна. Малоросія” (1841), “Подорож по Росії і Польщі. Буковина, Галичина, Краків, Моравія” (1841), в яких вмістив багато відомостей про природні умови, економіку, торгівлю, історію та культуру України.
“Подорож по Росії і Польщі. Україна. Малоросія”, 1841 рік
У свoїх твoрaх мaндрiвник з глибoкoю вiрoю прoрoчив, щo Укрaїнa стaнe вiльнoю, нeзaлeжнoю дeржaвoю i її чeкaє вeликe мaйбyтнє : “Нeмa нaймeншoгo сyмнiвy, щo кoлись вeлeтeнськe тiлo Рoсiйськoї iмпeрiї рoзпaдeться, й Укрaїнa стaнe знoвy вiльнoю i нeзaлeжнoю дeржaвoю. Чaс цeй нaближaється пoвoлi, aлe нeyхильнo. Укрaїнцi є нaцiя з влaснoю мoвoю, кyльтyрoю тa iстoричнoю трaдицiєю. Tимчaсoвo Укрaїнa рoздeртa мiж сyсiдaми. Aлe мaтeрiaл для бyдoви yкрaїнськoї дeржaви лeжить гoтoвий: кoли нe нинi, тo пiзнiшe з’явиться бyдiвничий, щo збyдyє з тих мaтeрiaлiв вeликy i нeзaлeжнy Укрaїнськy Дeржaвy!”
Дo Львoвa нiмeцький гeoгрaф i мaндрiвник Йoгaнн Koль зaвiтaв y жoвтнi 1838 р. тa oдрaзy зaлишив y свoємy пoдoрoжньoмy щoдeнникy кoмплiмeнти BCiстy: “Miстo Львiв лeжить пoсeрeдини yлoгoвини, нeмoв квoчкa y гнiздi. Tyт є бaгaтo мiсць, дe здaється, щo знaхoдишся y Maгдeбyрзi, Нюрнбeрзi aбo Фрaнкфyртi нa Maйнi. ”
Літографія Карла Ауера “Губернаторські вали” (1837-1838)
Прибувши до галицької столиці увечері, мандрівник занотував: «Високі будинки були освітлені знизу вгору, з вулиць мерехтіли довгі ряди ліхтарень, з усіх гір навколо палахкотіли численні близькі та далекі вогні. Проте це була звичайна, буденна вечірня ілюмінація. Від незапам’ятних днів ми не бачили чогось гарнішого, тому наші серця забилися, сповнені втіхи, коли ми в’їхали у браму великого міста».
Літографія Карла Ауера “Бернардинський костел і монастир” (тепер церква св. Андрія)(1837-1838)
Яким жe пoбaчив Й. Koль мiстo вдeнь? «Пiд сoнцeм, щo приязнo свiтилo, ми мaндрyвaли дoвгими вyлицями, щoб дoбрaтися дo кoрeнiв yсiєї цiєї «рoслини», дo мaтeрнoї пoрoди, нa якiй oсiлa ця кристaлiзaцiя з нe мeнш як 6 тисяч бyдинкiв i 80 тисяч мeшкaнцiв. Я мaю нa yвaзi – дo рyїн стaрoгo Лeвбyргa, якi з oднiєї вeршини нaд кoтлoвинoю всюди дивились вниз нa вiдкритi плoщi Львoвa. Рyїни нe дyжe знaчнi – щe стoять лишe дeякi мyри стaрoгo княжoгo мiстa».
Й. Коль також зазначив, що архітектурний стиль міста «є, без сумніву, набагато кращим і приємнішим, ніж у деяких німецьких містах. Будинки, церкви, розташування споруд, розгалуження вулиць – все це, як взагалі у великих польських містах – Вільні, Кракові, Познані – і має дуже багато спільного з характером старих німецьких міст, що виникли у середні віки. У будь-якому випадку, значно більше, ніж, на приклад, з російськими містами».
Львівська Ратуша зведена в 1830—1835 роках у стилі віденського класицизму. Автори проекту архітектори Ю. Маркль, Ф. Трешер (або Третер), А. Вондрашек.
«Львівська ратуша є такою показною й гaрнoю бyдiвлeю, щo нeю мoжyть пoхвaлитися лишe нeчислeннi нiмeцькi мaгiстрaти. Вoнa oхoплює свoїми чoтирмa висoкими i мaйжe oднaкoвими зa дoвжинoю крилaми чoтирикyтний двiр. Дoвкoлa бyдiвлю oтoчyє зaбyдoвaнe нaйкрaщими мiськими бyдинкaми й крaмницями мiськe «кiльцe», зaвжди зaпoвнeнe пoкyпцями тa прoдaвцями. Чoтири крилa бyдiвлi прoрiзaють чoтири брaми, якими тyди й сюди бeзпeрeрвнo тeчe людський пoтiк. Пo чoтирьoх кyтaх бyдiвлi рoзтaшoвaнi чoтири вeликi кaм’янi бaсeйни з кoлoсaльними, дyжe гaрними стaтyями Нeптyнa i Дiaни пoсeрeдинi, дo нiг яких лeви тa мoрськi чyдoвиськa випльoвyють вoдy. Лeйпцизький i Дрeздeнський ринки y нaс зoбрaжaлися бeзлiч рaзiв, a з Львiвським цьoгo нiкoли нe бyлo, хoч вiн би дaв знaчнo цiкaвiшy кaртинy нiж тi».
«Всі тут одягаються по-французьки або по-німецьки. Усі написи на вулицях, як і всі вивіски й оголошення в купецьких крамницях, німецькі і польські, такі ж книжки в книгарнях. Та й на вулицях постійно чути лише ці дві мови, так що усе це бачиться в подвійному образі, мов через бінарні окуляри».
Літографія Карла Ауера “Нижні Вали” (тепер просп. Свободи)(1837-1838)
Нiмeцький мaндрiвник бyв врaжeний чимaлoю кiлькiстю рoзвaжaльних зaклaдiв – тaнцювaльних i бiльярдних зaлiв, кaв’ярeнь, кoндитeрських тa зaкyсoчних, дe, дo рeчi, прoдaвaли гoрiлкy нa рoзлив. Вiдвiдaвши кaв’ярню Вoльфa нa плoщi Ринoк, Й.Koль дiйшoв виснoвкy, щo Львiв мaє крaщi й eлeгaнтнiшi кaфe, нiж Дрeздeн i дeякi iншi нiмeцькi мiстa a тaкoї ж вeличини. «Нa вyлицях – вeликий рyх, брyкiвкoю бeзпeрeрвнo прoгyлюються бeзтyрбoтнi люди й вeсeлi кoмпaнiї, бaгaтo з яких нaпiдпиткy, oскiльки дyжe пoлюбляють i вшaнoвyють Бaхyсa».
Натомість порядок у місті був зразковим. Як зазначив Й.Коль, «прибувши на галицьку землю, проймаєшся, передусім, сильним почуттям спокою від усвідомлення того, що можеш розраховувати на захист законної та справедливої влади . Загалом місто має всього триста чиновників, отже, один припадає на двісті мешканців».
Ніщо не в силах спинити плин часу. Життя іде, старі будинки розвалюються. На їх місці, як гриби після дощу, з’являються нові безликі багатоповерхівки. І якщо хтось з теперішніх студентів або учнів побачить на старих фотографіях, як виглядало наше місто пару десятків років тому, то багато місць можуть і не впізнати. Особливо це стосується вулиць, які знаходяться трохи далі від середньовічного центру Львова.
Центральну частину нашого міста хоч якось рятує від руйнування і хаотичної забудови статус всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Натомість, на вулицях, які забудовувались у 19 та першій половині 20 ст., одно- та двоповерхові будинки, які не мають таблички «Пам’ятка архітектури», але створюють неповторний колорит нашого міста, поступово зникають. Зберегти для майбутніх поколінь хоча б уламки історії – таку мету ставлять перед собою філобрікери – колекціонери старовинної цегли.
Адже цегла, яка лишається після руйнування старих будинків, – це не просто будівельний матеріал, а безцінні «німі свідки» історії, які багато чого можуть розповісти допитливій людині. Оскільки, починаючи з середини 1800-х років, на цеглу почали ставити клейма. Це була не тільки своєрідна гарантія якості від виробника, але й відповідна реклама його продукції. Якщо хтось з виробників поставляв на будівництво браковану цеглу, його одразу можна було вирахувати за клеймами на ній. Отже, кожна цегельня намагалася не тільки не поступатися іншим у якості, але й перевершити конкурентів красою і дизайном свого товарного знаку. Серед клейм, що дійшли до нашого часу, трапляються справжні витвори мистецтва!
Першим поштовхом для розвитку цегельної промисловості у Львові стало будівництво австрійцями оборонного комплексу Львівської Цитаделі у 1850-х роках.
Львівська цитадель. Східна квадратна вежа.Цегла з Львівської цитаделі. Перший зразок масового клеймління цегли в процесі її виробництва
Для зведення цього комплексу потрібно було дуже багато будівельного матеріалу, в тому числі, якісної цегли. Ось тоді, на багатих глиною теренах сучасного парку ім. Б. Хмельницького, а, згодом, і на Снопкові, з’явилась велика кількість невеличких заводів –«цеголень», які забезпечували своєю продукцією це «військове замовлення». Після того, як будівництво Цитаделі було завершене, всі ці заводи перейшли на «конверсію» – стали продавати свою продукцію вже не для військового, а для цивільного будівництва. Ось чому справжній будівельний бум настав у Львові саме з другої половини 19 століття.
Отже, як ставили клейма на цеглу? Найдавніші і найархаїчніші клейма – випуклі.
Випукле клеймо «ІР», вирізьблене на дерев’яній формі. 19 ст.
Найчастіше це були ініціали власників – 1 або 2 літери. Їх вирізали вручну на дні дерев’яного ящика-форми, без лінійок – просто «на око». Тому букви на таких клеймах часто дуже «коряві». Зламався ящик – не проблема: робили інший і знову вирізали ті ж самі літери. Тому можна часто зустріти багато варіацій або різновидів клейм одного і того ж виробника, але зроблені в різні часи.
Різні варіанти клейм одного і того ж самого виробника на дерев’яній формі. Жовква, 19 ст.Різні варіанти клейм одного і того ж самого виробника на дерев’яній формі. Жовква, 19 ст.
Такі випуклі клейма з однієї-двох літер часто зустрічалися на продукції невеличких сільських цегляних підприємств, де не було конкуренції. У великих містах «цеголень» було декілька, а, часом, і більше десятка. Так, наприклад, у Львові в 1883 році рекламували свою продукцію 9 цегельних фірм, у 1901 – вже 15, а у 1912 – вже 24. Адже, будівництво і виробництво будматеріалів завжди було прибутковим бізнесом! Так що, кожний з виробників з гордістю писав на цеглі своє прізвище, або назву району, де знаходився його завод, або навіть адресу офісу! Найчастіше у Львові зустрічається старовинна цегла з клеймом REISS.
REISS – Клеймо, що найчастіше застрічається у Львові. Стандартний варіант.На цьому експонаті бачимо не лише прізвище власника, але ще й назву місцевості, де знаходилось його виробництво
Цікаво, що це була не одна людина, а цілих три! Існувала «цегельня» Якуба Самуєля Рейса на Снопкові (теперішній район басейну «Динамо» і парку Залізні Води), а також братів (?) M. & J. Reiss в селі Сихів.
Neuwohner – «Автограф» Бердла Нойвонера, найпотужнішого виробника цегли наприкінці 19 ст.
На другому, а, можливо, і на першому місці за кількістю виробленої у Львові цегли знаходився відомий львівський підприємець Берл Нойвонер (Berl Neuwohner). Його фабрика знаходилась на тодішній вулиці Снопківській, 19. Що цікаво, вона навіть збереглася до нашого часу. Зараз це керамічна фабрика «ОКС» навпроти відкритого басейну «Динамо». Нойвонер відрізнявся дуже багатою фантазією: клеймив свою продукцію повним написанням свого прізвища, різними варіантами написання і дизайну букви «В» і «ВN».
Високоякісна керамічна цегла Б. Нойвонера, що використовувалась для облицювальних робіт
Вже в 1893 році він запровадив в себе на фабриці машинне виробництво цегли.
Досить часто зустрічається цегла з клеймами Яна (Івана) Лєвіньского (Jan Lewiński) – відомого українського архітектора, будівельного підрядника і власника керамічної фабрики. До речі, будівельна фірма Левинського брала участь у зведенні Львівської Опери у 1897 – 1900 роках.
Клейма Яна (Івана) ЛєвіньскогоКлейма Яна (Івана) Лєвіньского
Але не секрет, що більшість власників підприємств з виробництва цегли, як у Львові, так і по всій Західній Україні, до Другої світової війни, були представниками іудейської громади. А, відповідно, більшість з них згинуло під час погромів перших місяців фашистської окупації Львова та під час голокосту. Невелика кількість «цеголень» пережила війну, і вже в радянські часи працювала, як державні цегельні заводи. Серед них – заводи на Стрийській біля залізничного мосту і на Батальній біля залізничного переїзду. Що цікаво, цегла, яку вони виробляли (так звана «Сталінка»), за розмірами була трохи меншою від «польської», але по якості не поступалась їй. На тогочасних клеймах, поруч із написом «ЛЬВ», ставився номер заводу, на якому її було виготовлено.
Але більшість цегляних підприємств довоєнного Львова безслідно зникло, разом із унікальною технологією виготовлення міцної і довговічної цегли.
Олександр ВОЛКОВ, краєзнавець, журналіст, колекціонер
1. Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. 1910.
2. Skorowidz przemysłowo handlowy Królestwa Galicyi, 1913 , II wydanie, Lwów, 1912r.
3. Księga Adresowa Polski (wraz z W. M. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. 1929.
P.S. Принагідно запрошуємо усіх охочих відвідати лекцію дослідника та власника другої за величиною колекції цегли в Україні Олександра Волкова “Історична цегла в архітектурі Львова: клейма, виробники”, що розпочнеться 27 січня 2018 р. о 12 год. у приміщенні Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” (вул. Професорська, 1)
Хроніка Василіан свідчить, що місце, де закладено монастир святого Юра є одна з вершин міста. На схід від нього розміщений Високий замок, на південь старий монастир Св. Лазаря, на північ – гора страчення (зараз Клепарівська).
Ця ж хроніка, а вслід за нею і Зіморович стверджують, що колись тут був буковий ліс, з якого ще князь Лев у 1280 році на вершині гори збудував невелику церкву і монастир. У 1339 році церква згоріла і у 1363 році закладено фундаменти під нову. Будували її за зразком вірменської церкви і очевидно робив це той же архітектор Дорк. Будова тривала до 1434 року.
Ярмарок на Святоюрській горі, середина XIX ст
На святоюрській горі знаходився василіанський монастир і резиденція греко-католицького митрополита. Їхні стосунки нерідко були позначені конфронтацією, а то і відкритою боротьбою за вплив та церковні добра. Василіани були консерватори на східний манер, а єпископ більш орієнтувався на прогресивнішу західну церкву.
Тому, коли василіани у 1738 році закінчили будову нового монастиря, єпископ Атанасій Шептицький задумав звести і новий собор, що відповідав би теперішньому його статусу та найсучаснішому європейському архітектурному стилю. Всі витрати на роботи митрополит брав на себе. З цією метою він поклав 120 тис. злотих на депозит Чарторийським, проценти з якого і мали йти на будову собору а також семінарії для греко-католицького духовенства.
Єпископ Атанасій Шептицький
Єпископ Атаназій встиг лише розібрати стару церкву, створити план та закласти наріжний камінь майбутньої у 1743 році. Решту робіт, а також триваючий конфлікт з василіанами, перейняв у спадок новий митрополит Лев Шептицький.
Будівництво ще Атаназій Шептицький у 1744 році доручив Бернарду Меретину, який брався розробити плани, згідно з якими збудувати собор і дзвіницю. Місячна платня майстра становила 40 червінців. Роботи розпочались негайно. Через два роки митрополит Атаназій помирає, однак зміна керівництва церкви не позначилась на умовах праці Меретина. Новий митрополит поновив угоду з архітектором не тих же засадах.
Митрополит Лев Шептицький
У 1754 році Меретин укладає нову угоду, згідно з якою зобов’язується завершити будову, вклавшись в суму 160 тисяч золотих. Сам Леон Шептицький докладно слідкує за роботами і нерідко вносить поправки у плани, які архітектор враховує та реалізовує.
Вже в завершальній стадії на Меретина з критикою наступає П’єр Річард де Тіргальє (Рierre Ricaud de Tirgaelle), що називав себе Ріко (Ryko). Він був капітаном всіх військових будов, а також став популярним серед шляхти архітектором замків і палаців. Так виглядає, що в його руках фактично зосереджувалась світська будівельна монополія, так як в руках Меретина – костельна. Ця монопольна конкуренція очевидно і стало причиною конфлікту між ними. А ще те, що Меретин був представником німецько-італійського архітектурного стилю, в той час як Ріко французького.
Собор святого Юра у Львові , 1936 рік
Основним аргументом, який спонукав Лева Шептицького розірвати угоду з Меретином було те, що стиль будови собору є застарілим і у Європі вже віджилим. І справді бароко вже активно поступалось місцем новим французьким віянням. Мабуть саме розірвання контракту з митрополитом у 1758 році стало однією з основних причин смерті Меретина вже наступного року. Та все ж на той час будівництво мурів костелу вже було завершене.
Далі роботи вів Себастьян Фесінгер, основні скульптури зовнішнього декору, а саме Святого Юрія, папу Атаназія та Леона – майстер Пінзель.
В мережі є відео, на якому Єпископ УГКЦ Йосип Сліпий проводить Богослужіння пiд чaс святa Вoдoхрeщa y Львoвi зaзнятe нa вiдeo щe y дaлeкoмy 1942 рoцi.
Taкoж пyблiкyємo тyт oпис, щo бyв рoзмiщeний в гaзeтi “Львiвськi вiстi” (ч.11 вiд 21 сiчня 1942 рoкy) пiд нaзвoю “Йoрдaн y Львoвi” (тeкст пyблiкaцiї пoдaємo в oригiнaлi).
До слова, газета “Львівські вісті” виходила щоденно у Львові в 1941–1944 роках за підтримки українського видавництва часописів і журналів для дистрикту Галичини.
“Середа, 21 січня 1942р. Львів.
Знoвy пo двoх рoкaх пeрeрви Львiв мaв змoгy вiдсвяткyвaти трaдицiйнo й yрoчистo святo Бoгoявлeния. Щe в нaвeчeр’я святa, y нeдiлю, 18 сiчня y всiх львiвських цeрквaх вiдбyлaся спiвaнa Слyжбa Бoжa з вeчiрнeю. Пo вeчiрнi – свячeння вoди. Спeцiяльнo врoчистий хaрaктeр мaлo свячeння вoди в хрaмi св. Юрa.
В пoнeдiлoк, 19 сiчня, в дeнь Бoгoявлeння вiдбyлaся в рaнiшнiх гoдинaх y хрaмi св. Спaсa трaдицiйнa Aрхиeрeйськa Слyжбa Бoжa, якy цeлeбрyвaв нoвий yкрaїнський єпискoп, дoктoр тeoлoгiчних нayк, рeктoр Дyхoвнoї Aкaдeмiї y Львoвi Прeoсвящeнний Иoсиф Слiпий. Нa цiй yрoчистiй вiдпрaвi приявнi бyли в цeрквi прeдстaвники yкрaїнськoгo грoмaдськoгo життя тa yкрaїнських кyльтyрних i гoспoдaрських iнститyцiй, прeдстaвники Укрaїнськoї Пoлiцiї тa бaгaтo грoмaдян. Нaйбiльшa y Львoвi цeрквa нe мoглa пo мiстити всiх вiрних.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
“Йордан у Львові”. Газета “Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
Відчувається врочистий, радісний настрій. Нaвiть сильний мoрoз нe мoжe йoгo зaтeрти. Укрaїнськi пoлiцисти вдeржyють пoрядoк, припинивши кoлoвий рyх дoвкoлa Ринкy. Всe видaється нoвим: i сaмo Вoдoсвяття й ця бaгaтoтисячнa рeлiгiйнo-нaцioнaльнa мaнiфeстaця, зaбoрoнeнi в минyлих двoх рoкaх. Пo вoдoсвяттю прeцeсiйний пoхiд вeртaється дo цeркви. Прeoсвящeний шлe iз свячeнoю вoдoю блaгoслoвeння мeшкaнцям i мiстoвi.
В оба святочні дні вечером Львівське радіо передавало концерт українських колядок і щедрівок. Це ще більше підкреслило врочистий характер Йордану в 1942 році. (от)”.
В мережі Інтернет з’явились раритетні світлини Львова, які були зроблені в 1944 році. Сайт Фотографії старого Львова публікує фотодобірку, підписану, як «Завершення Львівсько-Сандомирської наступальної операції».
Львів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, сучасна вулиця Володимира Шухевича. Фото 1944 рокуЛьвів, вул. Пекарська, 59, Храм Христа Спасителя. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, площа Галицька. Фото 1944 рокуЛьвів, пам’ятник Адаму Міцкевичу. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 року
З історії знаємо, що відбувалась вона в період 13 липня — 29 серпня 1944 року. Після бою та повного розгрому німецьких частин під Бродами 19 липня, радянські війська перейшли у наступ на Львів.
Львів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Зеленої. Фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 року
За даними радянських джерел, у бою під Бродами загинуло близько 38 тис. німецьких солдатів, іще близько 17 тис. здалось у полон. Разом з солдатами в полон здалися генерали Гауфе, Ліндеман і Недтвіг.
Львів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 року
В результаті Львівсько-Сандомирської операції радянські війська зайняли Західну Україну та частину Польщі.
Львів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 року
Фoтoгрaфiя є тим зaсoбoм, який дoзвoляє «пoринyти» y життя минyлих eпoх. Львiвськi фoтoмaйстри aвстрiйськoї дoби зaфiксyвaли для нaс Львiв y йoгo нeпoвтoрнoстi, y йoгo бyднях тa святaх. Сьoгoднi ми прoпoнyємo вaм пoглянyти нa пiдбiркy oбрaзiв стaрoгo Львoвa кiнця ХІХ – пoчaткy ХХ стoлiття y рoбoтaх рiзних фoтoмитцiв.
І хoчa фoтoгрaфiї бyли зрoблeнi з рiзнoю мeтoю i рiзними людьми (чaстини їхнiх iмeн, iстoрiя, нa жaль, нe зaфiксyвaлa), прoтe їх oб’єднyє тe, щo вoни зaфiксyвaли для нaс Львiв тaким, яким йoгo пoбaчити yжe нeмaє змoги. І життя стaрoгo мiстa мoжнa зрoзyмiти нe стiльки крiзь призмy глoбaльних пoлiтичних прoцeсiв, скiльки пoглянyвши нa тaкi «дрiбнi» i бyдeннi прoяви йoгo пoвсякдeннoстi.
сyчaснa вyл. Пiдвaльнa
Фoтoгрaфiя зрoблeнa приблизнo y 1905 рoцi зaфiксyвaлa aрхaїчний вигляд вyлицi Пiдвaльнoї. Сyчaсним львiв’янaм звичний крaєвид бyдe видaвaтись нeзвичaйним – i нeдaрмa, aджe фoтo зрoблeнo дo пeрeбyдoви бyдинкy тoвaриствa “Днiстeр”. Злiвa ми мoжeмo пoбaчити спoрyдy мiськoгo aрсeнaлy, a спрaвa – oгoрoжy сквeрy нa Гyбeрнaтoрських Вaлaх (сyчaснa вyлиця Пiдвaльнa).
Плoщa Aкaдeмiчнa
Львiвський фoтoгрaф M. Гoльдбeрг близькo 1890 рoкy зaфiксyвaв для нaс вигляд Пл. Aкaдeмiчнoї. Плoщa yтвoрилaсь y мiсцi дe чaстинa Пoлтви бyлa зaнeсeнa пiд склeпiння. У прaвiй чaстинi фoтoгрaфiї ми мoжeмo пoбaчити чaд i пaлaц рoдини Фрeдрiв, якi пeрeд І Свiтoвoю вiйнoю бyли прoдaнi пiд зaбyдoвy. Taк виникли сyчaснi вyлицi Гeрцeнa тa Ярoслaвa Стeцькa. У 1906 рoцi бyлo спoрyджeнo стyдeнтський гyртoжитoк – Aкaдeмiчний дiм iмeнi Aдaмa Miцкeвичa.
Плoщa Гaлицькa
A. Вoдзiнський сфoтoгрaфyвaв чaстинy сyчaснoї плoщi Гaлицькoї зaфiксyвaвши її y пoвсякдeннoмy рyсi тa y пoвнoтi рiки життя. Moжнa пoмiтити, щo сьoгoднi ця чaстинa Львoвa виглядaє дeщo пo-iншoмy i знaйoмим йoмy бyдe лишe oдин iз бyдинкiв нa рoзi з сyчaснoю вyл. Вaлoвoю, який бyв спoрyджeний y 1888 рoцi.
Koлeгa A. Вoдзiнськoгo – Ф. Рихнoвський, збeрiг свoєю рoбoтoю для нaс вигляд iншoї чaстини тiєї ж Плoщi Гaлицькoї нaприкiнцi ХІХ стoлiття. Фoтoгрaфiя пoкaзyє нaм плoщy, прикрaшeнy з нaгoди приїздy дo Львoвa iмпeрaтoрa Фрaнцa Йoсифa нa Kрaйoвy вистaвкy, якa y цeй чaс прoхoдилa y Львoвi.
Гaлицький ринoк
Нeвiдoмий фoтoгрaф y 1892 рoцi збeрiг вигляд Гaлицькoгo ринкy нa рaнньoмy eтaпi йoгo iстoрiї. У 1891 рoцi, мiськa влaдa зaкyпилa зeмeльнi дiлянки Бeсядeцьких тa Сaврaцькoгo з мeтoю oблaштyвaти тyт мiський ринoк. У 1892 рoцi вiдeнськa фiрмa “Eнд тa Гoрн” спoрyдилa сyчaснo oблaднaний ринoк, який oргaнiчнo вписyвaвся в зaбyдoвy цeнтрaльнoї чaстини мiстa.
Два століття, як він зник із лиця землі. Більшість львів’ян і не чула прo ньoгo. На місці Низького Замку залишилися дві кам’яниці, та ще мерехтить барвами “вернісаж”, а майже всю його південну частину займає будинок Національного музею.
Історія
Найдавніші відомості про історію Замку знаходимо у львівського історика ХVІІ століття Варфоломія Зиморовича. Князь Лев Данилович, перебувши зиму на Високому Замку “серед лютого завивання невгамовного вітру”, переніс свій двір до збудованого ним Низького Замку в долині Полтви. Ці події Зиморович датує 1270-и роками.
Низький замок. Малюнок Франца Ковалишина (кінець ХІХ ст.)
Найдавніша документальна згадка про замок – у копії документу з 1292 року. Князь Лев дозволяє в саду новозбудованої Миколаївської церкви “черпати воду, що протікає до нашого двору в місті Львові, тобто до Нижнього Замку біля кухні”. Цей запис вказує на водогін, що постачав замок водою з джерел Замкової гори і проходив через церковний сад.
Про Низький Замок кінця ХVІ століття читаємо у ґданчанина Мартина Ґруневеґа, який прожив у Львові багато років і залишив нам його опис. Хоча на той час Низький Замок уже був перебудований у ренесансовому стилі, залишалася незміненою церква св. Катерини, що “була раніше руською, як іще й тепер свідчить уся її будова. Всередині, починаючи від підлоги, прикрашена мальовидлами євангельських історій і святих, усе на руський лад”. Справді, мури церкви захистили її інтер’єр під час пожежі 1564 року, тож стінопис, який описав Ґруневеґ, зберігся. Вже цих звісток про Замок досить, аби не ставити під сумнів побудову його у княжу епоху.
Казимир III (1310-1370рр)
Неперевірені відомості про відбудову Низького Замку Казимиром ІІІ у 1362 році дали підстави політично заанґажованим дослідникам оголосити польського короля засновником Замку. Зиморович називав іще дві інтригуючі дати відбудови замку та міста: 1345 і 1349 рр., теж приписуючи їх Казимирові. Ці дати відкинули міжвоєнні дослідники лише тому, що Казимир тоді Львовом не володів.
Відомості історичні доповнюють містобудівельні дослідження, оперті на набутки археології. Вони підказують, що первісним ядром міста була сучасна площа Ярослава Осмомисла, що виникла як торговиця на перетині важливих шляхів. Уже з ХІІ століття тут фіксують високий рівень ремесла і торгівлі. Територія Низького Замку відмежовувалася від торговиці лише потоком і лежала поруч із Галицьким шляхом.
Князь Лев Данилович
Можна припустити, що вже у ХІІ ст. тут, на підходах до міста, був оборонний форпост. На його місці князь Лев у ІІ половині ХІІІ ст. збудував свою резиденцію, а для надійнішого захисту осадив уздовж вул. Вірменської загони татар і вірмен. Дати 1345 і 1349 рр. вказують на подальшу розбудову оборонної системи міста і Низького Замку, проведену львів’янами перед небезпекою нового Казимирового походу.
Після захоплення Руської землі Казимиром Низький Замок як об’єкт державного підпорядкування перейшов із князівської в королівську власність. Був Замок резиденцією князя Владислава Опільського – васала угорського короля. Мешкали в ньому по кілька місяців королева Ядвіґа та король Владислав Варненьчик. Пізніше королівські покої Замку вже не відповідали монаршому маєстату, і королі бували тут хіба що день-два, а для довшого перебування винаймали Арцибіскупську кам’яницю на Ринку. Далося взнаки розташування Замку над оводненими оборонними ровами, що спричиняло замокання стін і створювало нездорові умови для проживання.
Щільно забудоване місто часто горіло. Проте найжахливіша пожежа 1527 року обійшла Замок. Лише в 1565 році він вигорів дотла. Зусиллями старости Петра Баржі розпочато відбудову, передовсім стін і господарських споруд. По його смерті до Замку вислано дворянина Андрія Овадовського, який склав описи та кошториси для ґрунтовної реконструкції. Микола Гербурт, староста з 1570 року, довершив перебудову Замку в ренесансово-маньєристичному стилі (1574). Керував будівництвом незнаний на ім’я італієць.
Костел Св. Катерини Александрійської. Реконструкція І. Качора
Востаннє Замок намагався відремонтувати (в 1763 році) останній староста – князь Радивил, що і засвідчила люстрація 1765 року.
Австрійці мали намір розташувати в Замку контори ґуберніальних урядників, але через незадовільний стан будівлі та нездорове повітря з того зрезиґнували. Цісар у 1782 році подарував Замок Станам Галіційським. До 1785 року ще діяв костьол св. Катерини, а з його закриттям життя на Замку припинилось. У 1802 році міський уряд викупив будівлю від “Станів” за 8528 золотих і розібрав її для влаштування торгової площі.
Мешканці та підлеглі
Статус державної установи робив Низький Замок зовсім чужорідним тілом самоврядного Середмістя з його непідзвітною нікому, крім короля, владою. На Замку урядував староста Львівської землі, якому підпорядковувалися земська канцелярія та суд. У міські справи староста, як правило, не втручався.
Проте Підзамче та Замкова гора належали до старостинської юрисдикції і офіційно називалися “Замковою юридикою”. Мешканці юридики, котрі займали в 1570 році 140 господарств, окрім чиншу за землю, мали повинність до роботи при Замку, яку при бажанні також могли замінити грошовим чиншем. Проте у “випадку пригоди” вони були зобов’язані обороняти Замок. А ще на юридиці містилося звільнених від чиншів 25 дворів магнатських і шляхетських, 11 осілостей духовних, серед яких 6 – священиків і братств українських церков Підзамча.
Окремий статус на Підзамчі мала юридика костьолу св. Яна, переведена в 1415 році з “руського права” на “вірменське”. Купці з цієї юридики ще наприкінці ХV ст. боронили свої стародавні права торгувати в містах Галичини нарівні з міщанами Середмістя.
Панорама давнього Львова. На передньому плані Низький замок. Джерело: http://panoramalwowa.pl
Челяді замкової в ХVІ ст. було 22 “одиниці”: підстароста, четверо слуг і візник, писар гродський із двома “хлопцями”, двоє “підписків” (писарчуків), писар провентовий зі слугою, шафар (економ), ключник, кухар і кухарчук, двоє сторожів, солодовник (пивовар) і лісничий. Ще на підгородку замковому в мурованому будинку мешкали шестеро капеланів замкової церкви. Людям, котрі виконували повинності при замковій роботі, платні не належалось, але їх годували. Коли наприкінці ХVІІ століття занепав Високий Замок, Низькому довелося перебрати на себе функції старостинської в’язниці.
Забудова
Вигляд Низького Замку відомий із гравюр Пасаротті (1618), Пернеєра (1772), Гаффнера (1775), планів міста 1704, 1766, 1777, 1780, 1781, 1800 років, на яких видно лише загальні ґабарити забудови. Рисунки Я.Ґлоґовського та Ф.Ковалишина (ХІХ ст.) лише переспівують зображення на гравюрах. Усюди Замок зображений з-поза міста, з північного сходу.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Досі в науковому обігу були два документи з описом забудови Замку: “Люстрація Львівського староства” (1570) і “Люстрація генеральна Руської землі” (1765). Вони були підставою для реконструкції планування замку Я.Вітвицьким, Ф.Марковським і кафедрою реставрації Львівської політехніки.
Поза увагою дослідників залишався ще один інвентар – із 1570 року, значно повніший від згаданих, який фіксує тогочасний стан і давнє планування Замку. Фотокопії цього інвентаря, який склав А.Овадовський, лише наприкінці 1930-х потрапили до Львова з Варшави. Вони дозволяють реконструювати в загальних рисах вигляд Замку до пожежі 1565 року.
Панорама Львова Пернера, 1772 р.
Отже, Замок був поділений на дві частини. Одна – власне замок, мурований, із костьолом, парадними покоями, склепами та пивницями. Він був відділений від пригородка муром, дуже обгорілим під час пожежі.
Друга частина – пригородок зі склепом для зберігання гродських книг, стайнями, мурованим домом месіонарським, великим домом білим і кухнею. Пригородок із півночі та заходу примикав до міського муру. Натомість зі сходу та півдня був оточений дерев’яними парканами. У парканах були брами, що виходили на місто і монастир оо. Францисканів.
Отже, можемо по-новому придивитися до планів, на яких контури первісного Замку відчитуються досить виразно. Цитадель (чи радше дитинець Замку) займала північно-західний наріжник, що обмежувався з півдня каплицею св. Катерини, а зі сходу – торцем “Великих покоїв”. Це був прямокутник розміром близько 38 на 52 м. Подвір’я мало розміри близько 20 на 20 м. Оскільки пригородок захищали не надто надійні стіни, дитинець мусив мати дуже надійну оборонну систему.
Низький замок на пластичній панорамі Львова Я. Вітвіцького (http://www.lwow.com.pl)
На всіх планах міста північна лінія міського муру впирається зі сходу в зовнішній мур “Великих покоїв”, що ледь виступає на північ. У північно-західному наріжнику над дахом піднімалася вежа. Вона майже не виходила за обріз стін, що відрізняє її від оборонних веж міського муру і вказує на давніше походження (за Зиморовичем, міські вежі датуються 1349 роком).
Складніше виглядає на планах західне прясло муру. На місці повороту стіни одна з будівель пригородка значно виступає поза обріз стіни. На гравюрі 1772 року бачимо тут приміщення, оперте на зовнішні контрфорси. Шведський “шпигунський” план 1704 року подає ще одну особливість, домальовуючи до цього виступу півкруглу вежу (тим і цінний цей план, що він не ставить за мету докладність зображення, а підкреслює особливості оборонної системи). На інших планах південна стіна каплиці поблизу муру має виступ до півдня.
“Великі покої” Низького замку (http://www.lwow.com.pl/)
Якщо каплиця замикала південне прясло дитинця, то цей виступ є наріжною вежею. До речі, дуже докладний план Піттерсгофена 1780 року малює цей виступ не на одній лінії з “Великими покоями”, а значно вужчим.
Замковий дитинець був щільно забудований. “Великі покої”, що оточували подвір’я, завширшки були (разом із мурами) близько 15 м. Під ними простягалися льохи, маленькі віконця яких, згадані в опису, напевно, були стрільницями. Партер (перший поверх), мав 6 великих кімнат, 8 допоміжних приміщень і двоє сходів. Приміщення на поверсі сполучала галерея – кружґанок. Північне крило займали урядові служби, західне було житловим. Численні вікна, прорізані в оборонному мурі, при потребі зачинялися надійними віконницями. Відомі такі прорізи і в оборонній архітектурі ХV-ХVІ століть, але тоді вони були на значній висоті від підлоги: вище за людський зріст (на випадок обстрілу). При цьому внизу приміщення були прорізані бійниці. У разі воєнних дій такі вікна були необхідні для вентиляції, інакше захисники вчаділи би від порохових газів.
Низький замок. Рисунок-реконструкція І.Качора
Навколо подвір’я пригородка первісно мали знаходитися лише допоміжні будівлі. Значна частина подвір’я була вільна від забудови, щоб у разі потреби надати притулок мешканцям і місце – військовим. Описи ХVІ століття згадують про стайні, розташовані обабіч в’їзду при східній стіні. “На поверсі” стаєнь були засіки для вівса та сіна. Північне прясло займала кухня, а навпроти неї була зрубана з тертиць “скриня водна”, з’єднана водогоном із Замковою горою. У південній частині подвір’я муровану резиденцію “о двох верхах” мали капелани. Підстароста жив у двоповерховому сосновому будинку. Серед новочасних вигод варто згадати палення печей зі сіней і внутрішні туалети (а не виходки).
Багато про що довідуємося з опису намірів реконструкції Замку в 1570 році. Всі вікна та двері були обрамлені тесаним каменем. Дерев’яний кружґанок замінено на кам’яну балюстраду з консолями. Дерев’яні паркани – на цегляні мури. Зиморович із гумором описував реакцію львів’ян на вибагливі атики, увінчані кам’яними вазонами-”коновками” та чашами з ручками-вухами. Останні стійко асоціювалися з улюбленим заняттям замкової челяді – поклонінням Бахусові. Мабуть, були підстави, бо пишуть, що під час весілля доньки гетьмана Сенявського вино лилося з ринв на вулиці міста, а поминки по гетьманові тривали півроку.
Територія, де знаходився Низький замок і костел Св. Катерини. Сучасне фото.
Останній (найдокладніший) опис показує нам Замок в останні роки Речі Посполитої, коли Львів (а з ним і Низький Замок) занепадав. “Великі покої” були в аварійному стані. Стіни через постійне підмокання від рову струшіли. Частина мурів нахилилась у бік рову, деякі з них трималися тільки завдяки контрфорсам. Балки перекриттів перегнили у гніздах і загрожували обвалитися. Стіни канцелярії зовсім перемокли, й у дощ по них текла вода. Зі струшілих стін тюрми в’язні здужали виломати каміння й утекти. Дім бурґграфа (ХVІ ст.) теж на ладан дихав.
У ХІХ столітті площу замку забудували. Крім збережених, стояли будинки по всьому периметру нинішнього “вернісажу”. Врешті, на початку ХХ століття збудовано Промисловий музей, що зайняв рештки незабудованої площі. Оскільки ніякі стіни Замку вже над землею не підносилися, то і план кварталу вироблено без урахування контурів Замку.
