Зображення Богородиці, Діви Марії у Львові можна зустріти скрізь, не тільки у числених храмах міста, а й на монументах цвинтарів, будинках, джерелах, каплицях ..
Своєрідний марійський культ середньовічного Львова сягає корінням у XIV ст., коли було зведено костел Марії Сніжної, нині Церква Матері Божої Неустанної Помочі ( УГКЦ ).
Костел Марії Сніжної у Львові, поштівка поч. XX ст.
Перші занотовані згадки про цей костел Львова датуються 1344 роком, вочевидь збудували його ще раніше. Деякі дослідники припускають, що зводився храм німецькими колоністами ( тоді ще католиками, а не лютеранами ) і був спочатку дерев’яним, а у 1350 році його вимурували із каменю.
Давній костел Марії Сніжної, нині Церква Матері Божої Неустанної Помочі у Львові, 2015 рік
До 1415 р. храм мав статус парафіяльного, доки його не перебрала Катедра. Документ 1358 року свідчить, що костелу вже тривалий час належав млин на Полтві. Ще у XIV ст. храм, що знаходився за міською стіною, обнесли власним муром товщиною 2 метри. Двічі Марію Сніжну відбудовували після пожеж, 1623 та 1683 років.
Костел Марії Сніжної на поч. XX ст., поштівка
Цікавою є історія присвяти цього храму. Пов’язана вона з однією з чотирьох головних базилік Рима – Санта Марія Маджоре. З її заснуванням на пагорбі Есквілін – одному з семи, на яких повстав Рим, згадується цікава легенда.
Папі Ліберію та римському громадянину Джованні Патрісіо ( який, не маючи дітей, разом із дружиною молитвами просив Діву Марію прийняти його маєток ) в одну з літніх ночей 352 р. з’явилася уві сні Діва Марія та наказала спорудити церкву на тому місці, яке влітку вкриє сніг.
Вночі з 4 на 5 серпня горб Есквілін був покритий снігом, що було дивом у Римі, де і взимку сніг є рідкісним явищем. Папа, який прибув на місце події, за присутності свідків виліпив зі снігу зразок майбутнього храму, за яким почалося спорудження первісної церкви.
Барельєф Богородиці з Дитям на фасаді костелу Марії Сніжної у Львові, 2015 рік
Костел неодноразово перебудовували. У 1750 – 1751 роках його наново розписали та переоснастили, було прибудовано будинок органіста.
Останні перебудови та реставрація відбулися в 1888-1892 рр. за проектом Юліана Захарієвича – добудовано плебанію у неороманському стилі, муровану огорожу,замінено вітражі ; у 1893 р. стіни храму прикрасили розписи, виконані художником Едвардом Лєпшим.
Плебанія і огорожа костелу за проектом Ю. Захаревича, XIX ст., фото 2015 року
Храм діяв після II Світової війни. Зачинено його у 1951 році. Частину внутрішньої оздоби знищено, решта була передана у Історичний музей та Музей релігії та атеїзму, який свого часу влаштували у Домініканському костелі Львова.
Однією з найбільших втрат костелу було ” зникнення ” на поч. 1960 – х рр. скульптури Матері Божої, що стояла перед входом до храму. Ряд мистецтвознавців приписують її авторство Івану Георгію Пінзелю.
Скульптура Богородиці, до 60 – х рр. XX ст. прикрашала вхід до костелу, фото поч. 60 – х рр.
У повоєнні роки до стін храму прикріплено дротяні розтяжки електричної лінії трамваю, пущеного по вулиці Івана Гонти 1950 року. Внаслідок цього через вісім років довелось проводити обстеження та укріплення фундаментів, стін, ремонт даху.
Від 1988 року тут знаходився музей фотографії.
1995 року храм передано редемптористам УГКЦ, освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.
Кожен з костьолів має свою цікаву історичну підоснову. За часів воєн і за радянських часів з нав’язаною атеїстичною пропагандою існування католицьким храмам завжди загрожувало зруйнування. Але, тим не менш, зараз ми можемо милуватися навіть тими з них, хто перетерпів багато.
11 найкрасивіших греко- та римо-католицьких храмів в Україні
Костел Єльжбети у Львові
У 1898 році в Женеві італійським анархістом Луїджі Лукенні було вбито австрійську імператрицю Єлизавету “Сіссі” Габсбург.
Її вважали однією з найгарніших жінок Європи. Як данину пам’яті імператор Франц-Йосип у 1903 році заклав костьол у Львові, на площі Солярні. Будівництво храму розпочалося у 1904 році. Освятили його 1911-го. Костьол Ельжбети будувався на кошти львівських залізничників й задумувався як головний храм залізничного району.
Споруда повинна була закривати вигляд на Собор Святого Юра для прибулих до львівського залізничного вокзалу. Таким чином, залізничники намагалися підкреслити римо-католицьку сутність Львова, адже Святий Юр був греко-католицьким храмом. Але нині й костьол, збудований на честь австрійської імператриці, належить греко-католикам.
Їхній громаді передали храм у 1991 році, тоді ж його пересвятили на честь Ольги та Єлизавети. В період україно-польської війни 1918-19 років костьол зазнав обстрілу українською артилерією. Тут, в облозі, сиділи поляки. В 20-ті роки минулого століття костьол поремонтували й встановили у ньому розкішний орган. В радянський період храм стояв занехаяним до 70-х років. Але й тоді не перейнялися його реставрацією – споруду перетворили на склад.
Органні труби було демонтовано і викинуто. В 1991 році колишній костьол віддали греко-католицькій громаді Львова – так завершилась суперечка між прихильниками грецького і римського католицьких обрядів.
Костел Петра і Павла в Луцьку
Костел Петра і Павла у Луцьку є найбільшим католицьким храмом України.
Будівництво розпочали у 1616 році. Поряд із храмом відразу ж заклали будівлю єзуїтського колегіуму. Кошти на будівництво комплексу єзуїтів були виділені за сприяння єпископа Павела Волуцького.
Єзуїтський комплекс будували в системі Окольного замку – усі споруди повинні були бути придатними для оборони, мати потужні стіни та бійниці. Вражаючі розміри храму повторює типова для католиків дзвіниця. Всередині храм настільки великий, що, здається, міг би умістити ще декілька церков.
Собор Святого Юра у Львові
Собор Святого Юра – багатовікова резиденція греко-католицьких архієпископів та патріархів. Він вважається найкращим бароковим храмом Львова, вершиною барокового мистецтва столиці Галичини.
Будувався собор протягом двадцяти років. Ініціатором будівництва був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький. Атанасій Шептицький помер через два роки після початку будівництва.
Всі фінансові зобов’язання лягли на плечі його племінника – нового львівського єпископа та київського митрополита Льва Шептицького. На честь небесних покровителів двох фундаторів собору із роду Шептицьких геніальний Іоан Георг Пінзель створив скульптури святих Лева та Атаназія. Вони й нині здіймаються над входом до храму.
А ще він створив один з найбільших своїх шедеврів – фігуру Святого Юрія, який вдало розправляється із лиховісним змієм. 1946 року радянська влада передала головну святиню забороненої греко-католицької церкви Російській православній церкві.
Римо-католицький храм Святого Йосипа споруджений на кошти парафіян-католиків в 1896 році за проектом архітектора Домбровського. У 1934 році костел був закритий більшовиками.
У сусідній будівлі на території розміщений краєзнавчий музей – один з перших музеїв давнини на території колишньої Російської імперії (заснований в 1803 р, зібрано понад 160 тисяч експонатів: предмети античності з Ольвії, інструменти Київської Русі, зброя козацтва та ін.).
З 1992 році в костелі відновлені богослужіння. В останні роки встановлено орган, проходять концерти органної музики. На подвір’ї – колекція кам’яних баб.
Миколаївський костел в Києві
Миколаївський костел – одна з найкрасивіших споруд Києва початку 20 століття, побудована в стилізованих неоготичних формах з високими стрілообразними шпилями.
Урочиста закладка костелу відбулася в серпні 1899 року, після того як група католиків звернулася до губернатора Києва отримати дозвіл на будівництво костелу “в пам’ять перебування в Києві їх Імператорських Величностей” – Миколи ІІ.
Храм зводили 10 років на пожертвування приватних осіб. Був оголошений конкурс на створення проекту костьолу і переможцем став студент Станіслав Воловський. Оскільки молодому інженеру не вистачало практичного досвіду, доопрацювання і керівництво будівництвом доручили відомому київському архітекторові – Владиславу Городецькому.
Роботи велися довго через поганий стан ґрунту, на який впливала річка Либідь, тому вперше в Києві ґрунт стали зміцнювати потужними бетонними набивними палями. За радянської влади храм був закритий для богослужіння, а після війни в ньому розмістили державний обласний архів. І в 1980 Миколаївський костел був відреставрований і відкритий як будинок органної та камерної музики.
Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (саме таку повну назву має храм) вперше зведено у 1610 року для монастиря домініканців.
Костел і сьогодні виглядає як оборонний, а в давні часи ще й був оточений високими оборонними мурами з баштами, залишки яких і досі збереглися з тильного боку храму. То ж під час численних нападів татар за храмовими мурами переховувалося місцеве населення.
Наприкінці 19 століття костел вже не вміщував усіх парафіян, кількість яких постійно зростала.
Тому старий костел з частиною мурів частково розібрали, а на його місці стараннями Яна Саса-Зубжинського, польського архітектора, постав новий величний храм у стилі надвіслянської готики, який прикрашали скульптури святих.
У 1914 році російські війська зняли та вивезли дзвони. Залишився лише один, найбільший, який окупанти не змогли зняти. Але і його через 3 роки вивезли німці, розбивши на частини і знявши. За два роки дзвони повернулися на своє місце. У 1941 році перед наступом німців костел і монастир підпалили, а майже всіх отців і монахів-домініканців замордували на околиці Чорткова. До 1946 року костел ще певний час належав римо-католикам. У 1947 році його передали православним, а у 1959 році перетворили на склад міськторгу.
Наприкінці 80-х років храм повернули домініканцям.
Собор Святого Воскресіння (колишній костьол єзуїтів) в Івано-Франківську
Воскресенський собор, який колись був костьолом єзуїтів, побудований в стилі австро-баварського бароко із верхами веж дзвіниць, запозиченими у гуцульських дерев’яних храмів, з елементами класицизму.
Будівництво тривало десять років і закінчилось лише у 1763-му, а вже наступного року, під час облоги міста росіянами, була зруйнована вежа церкви. 1773 рік став останнім для єзуїтів у Австро-Угорщині – влада скасувала орден.
Храм закрили й він почав занепадати. У 1849 році його передали греко-католикам і він став Свято-Воскресінським собором.
А пізніше у місто повернулися єзуїти, орден яких відновили у 1814 році. Вони дуже хотіли розкішний бароковий костьол назад, але їм лише дозволили збудувати новий. І тоді вони спорудили костьол Станіслава Костки.
Нині Свято-Воскресінський собор є найбільшим храмом Івано-Франківська і продовжує залишатись греко-католицькою святинею.
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії, Харків
В середині позаминулого століття в Одесі був побудований Собор Успіння Пресвятої Діви Марії за проектом архітектора Франческо Моранді. Архітектурний стиль собору являє собою суміш неоготики і неороманіки. У плані собор має форму латинського хреста. У радянський період тут знаходився клуб, після війни – спортзал. Після здобуття Україною незалежності, будівлю храму було знову повернуто церкві. Після тривалого періоду реставрації в католицькому храмі Успіння почалися проводитися служби.
Собор святих Апостолів Петра і Павла (Кам’янець-Подільський)
Мабуть, найдивовижніша історія в костелу апостолів Петра і Павла в Кам’янці-Подільському: тут молилися не тільки християни, але й мусульмани. Побудований в 1502 – 1517 рр, костел є головним храмом Кам’янець-Подільського. Архітектурний ансамбль включає в себе Петропавлівський кафедральний собор, дзвіницю, тріумфальні ворота і турецький мінарет. Мінарет тут з’явився в період турецького правління з 1672 – по 1699 рр., його висота складає 36,5 метрів. Після повернення поляків, було прийнято рішення не прибирати мінарет, а використовувати його в якості постаменту для статуї Богородиці. Тріумфальні ворота були зроблені в 1781 році до приїзду короля Станіслава Августа. Існує повір’я, що загадане під ними бажання збувається.
Костел Різдва Пресвятої Богородиці в Стрию пережив не одну пожежу. Побудована в 1425 році дерев’яна будівля згоріла до тла після пожежі в 1604 році. Завдяки пожертвам костел був відновлений, проте через два століття в 1827 році, будівля знову постраждала від пожежі. Через 60 років в будівлі знову сталася пожежа, яка знищила все всередині будівлі, включаючи дах і орган. Незважаючи на численні пожежі костел “дожив” до наших днів. Цікавим є і той факт, що служби в ньому проводилися навіть за радянських часів.
У напів зруйнованому костелі у с. Годовиця, що за 20 км від Львова, для якого скульптор Йоган Георг Пінзель створив свої шедеври і які експонувались у Луврі, влаштували модну фотосесію. У такий спосіб автор ідеї – дизайнер Івона Лобан намагається привернути увагу широкої громади до святині, аби вберегти її від знищення. Про це ІА ZIK повідомила Івона Лобан.
Напівзруйнований костел у с. Годовиця на Львівщині. Дизайнер по-своєму прагне врятувати костел у Годовиці. Напівзруйнований костел у с. Годовиця на Львівщині.
Цей захід став продовженням культурно-мистецького проекту «Під Зорею Пінзеля», який відбувся 18 вересня у Львові.
«Усе робимо для популяризації Пінзеля серед широкої аудиторії. На мистецькі акції здебільшого приходять люди мистецтва. А я б хотіла, щоб Пінзеля, як і Мікеланджело, знав кожен, – зазначила Івона Лобан. – Адже кожна українська дитина знає, хто такий Мікеланджело. Але не кожен малюк чи молода людина чула про Пінзеля, що його твори були у Луврі».
Саме тому Івона Лобан, натхненна Пінзелем, створила колекцію моди.
«Коли колекція була створена, настав час її сфотографувати і показати більшій аудиторії, адже не всі люди мали нагоду прийти на показ у Палаці Потоцьких у Львові. І тут згадали про те, з чого все починалось», – зазначила дизайнер.
Моделі під час фотосесії на території костелу в с. Годовиця на Львівщині.
Івона Лобан із моделями поїхала в Годовицю у храм, для якого Пінзель робив свої скульптури.
«Мене дуже вразив той костел. Боліла душа від того, що він перебуває у жахливому стані, що він не відреставрований, хоча це перший бароковий храм в Україні і там були найгарніші скульптури Пінзеля, які їздили в Лувр», – зазначила вона.
Дизайнер зізналася, що не очікувала, наскільки гармонійно її одяг дивитиметься серед старих стін: «Ми зробили колосальні зйомки. Вони виявилися унікальними, оскільки фрески повністю відповідали кольорам колекції. Ця гармонія нас просто вразила, тому цим хочеться поділитися».
Моделі під час фотосесії на території костелу в с. Годовиця на Львівщині.
Вона додала, що таким чином через колекцію, моду привертає увагу до храму.
«Можливо, серед тих людей, хто побачить колекцію, будуть бізнесмени, громадські діячі, можновладці, які знайдуть можливості допомогти цьому храму. Якщо він зруйнується, це стане страшною ганьбою для України. Зараз кожен день на рахунку. Уже одна арка, на якому тримався дах, обвалилася, залишилась лише одна. Реставратори кажуть: якщо дочекаємося обвалу ще одного склепіння, то не матимемо що реставрувати», – наголосила Івона Лобан.
Нагадаємо, минулого року ЗМІ писали про те, що костел у Годовиці на Львівщині є ровесником та «братом» собору Св. Юра. Саме так, адже він будувався в той же час та тими ж майстрами, що й основна святиня греко-католиків. Його архітектор Бернард Меретин, але найбільше відомий він своїм вівтарем – творінням рук видатного Пінзеля. Зараз храм руйнується на очах.
Фотографії – Ігор Федорів
Взуття- Юлія Стадник”joulie collection”
Прикраси- Марта Стефура
Вишивка – Марія Ніколаєнко
“Martelle -моя територія краси” – зачіски і макіяж
Якщо уявити нинішню церкву Покрови Пресвятої Богородиці, колись – костел Матері Божої Остробрамської на вул. Личаківська, 175, без оригінальної дзвіниці, отримаємо модерновий будинок, мода на які охопила Львів 20 – 30-х рр. минулого століття, щоправда, чималих розмірів.
Саме дзвіниця, висотою близько 60 м., виконана у формі італійських середньовічних веж-кампаніл, робить храм оригінальним. Дивлячись на неї, подумки переносишся десь у Середземномор’я. Про це пише Фотографії Старого Львова.
Римо-католики Личакова належали до костелу святого Антонія. Та у 1914 році вони вирішили, що потрібно збудувати ще один храм, і утворили комітет будівництва. Роботі завадила Перша світова війна. У 1927 місто виділило земельну ділянку, а через два роки знову організували комітет.
Влітку 1930 року журі конкурсу на кращий проект костелу доручило відомому українському та польському архітектору Тадеушу Обмінському (1874-1932) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будівництво розпочато у 1931 році, та у липні 1932 Обмінський помер. Керівництво взяв на себе Вавжинець Дайчак. Він розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства храму. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака.
7 жовтня 1934 року костел урочисто освячено і того ж дня передано під опіку оо. салезіан. А будівництво храмового комплексу продовжувалось.
Костел Матері Божої Остробрамської, інтер’єр Дата: 1932-1939
Дзвіниця настільки привертає увагу, що мимоволі починаєш придивлятись до всього комплексу. Це ж треба, така конструктивістська краса, а популярної інформації обмаль. Та й туристичного значення їй не надають. Вражає зокрема інформація про дзвони, виготовлені у 1936 році для костелу фірмою Карла Швабе в місті Бяла, їх було відлито два. Перший, названий «Матір Божа Неустанної Помочі» (вага 1900 кг) і другий — «Болеслав» (3100 кг). Загальна вага 5000 кг! На жаль, після війни їх вивезли до Польщі.
Завершено спорудження храму лише 1938 року.
Освяченя новозведеного костелу Матері Божої Остробрамської, 1938 рік
За чотири роки до того, у 1934 році, храм було освячено й передано під опіку отців ордену св. Франциска Салезького. Цікаво, що східна ( греко – католицька ) гілка цього ордену з’явилася лише у 1930 році. Активну участь у функціонуванні товариства приймав Андрей Шептицький.
У 1938 році почалося будівництво салезіанами монастирського будинку, із бурсою та ремісничою школою для безхатьків та проблемних дітей. Але завершити його не дав початок другої Світової війни.
19 жовтня 1939 року радянські війська обстріляли храм. Пошкоджено фасад, дах і вежу. 27 червня 1941 року костел пошкоджено німецькою бомбою. Під час німецької окупації проведено ремонтні роботи. 26 листопада 1944 року у криптах костелу відбулось урочисте поховання архієпископа Болеслава Твардовського. До літа 1945 року салезіани покинули обитель, після чого залишився ксьондз Юзеф Ненцек, котрий поступово висилав костельне майно до Кракова
Вигляд на костел з вул. Личаківської, 1941 рік
4 червня 1946 Ненцек відправив останню службу, після чого вийняв реліквії з вівтаря і виїхав зі Львова. Після Другої світової війни костел було закрито, і він використовувався як книжковий склад. Головний і бічні вівтарі, сповідальниці, дзвони та інше невивезене майно – втрачені.
Вул. Личаківська – пам’ятник радянським танкістам нижче костелу (не існує)Біля церкви Покрови на Личакові. Фото 2015 року
У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На фасаді знищено залишки мозаїки у ніші й агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу.
Первісне оснащення храму спочатку зберігалось частинами у Перемишлі та Кракові, а пізніше перевезене до нижчої духовної семінарії салезіан у Маршалках. Церковний архів 1988 року перевезено до салезіанського інспекторіуму у Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.
Вхідний портал до костелу Матері Божої Остробрамської. Фото 2015 року
В 2005 р. в прибудові храму (старому гаражі) було знайдено бронзовий бюст Лєніна. Його було вирішено переплавити на маленький дзвін.
