Торік встигли зробити невеликий обсяг реставраційних робіт. На першому етапі здійснювали очищення однієї зі стін храму, в результаті якого було відкрите зображення “Різдво Господнє”.
«Ми думали, що на стіні зображено Успіння Діви Марії. Але дівчата почали працювати, і побачили там маленького Ісусика, тобто зробили висновок, що це Різдво Господнє. Це було для нас маленьким відкриття», – каже о. Леонтій Саламон.
«На початковому етапі ми не сподівалися, що сірий храм насправді був настільки світлим, що зможемо відкрити повноцінні зображення. Зараз ми беремося вже за більші обсяги. Знімаємо шар сірої фарби, якою замальовано костел зі середини, щоб побачити, що ж під нею. Наразі очищаємо південну стіну храму, склепіння (стелю) і склепіння на хорах. Половина склепіння на хорах вже очищено. Під час реставраційних робіт ми побачили там світлі кольори», – розповіла куратор реставраційних робіт, викладач кафедри реставрації Львівської академії мистецтв Соломія Островська.
Зображені доволі знищені. Мабуть, через це їх свого часу і замалювали.
Наразі реставратори знаходять залишки живопису, але вони дозволяють зробити висновки, що саме зображено.
Проект розрахований на декілька років. Після процесу очистки фахівці займатимуться консервацією, укріпленням тиньків, паралельно знайдені зображення вивчають мистецтвознавці.
Нагадаємо, костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудовано у Винниках в 1766 році. Фундаторкою була Маріанна Тарло з роду Потоцьких. Будував костел один із найвідоміших архітекторів того часу Бернард Меретин.
Витоки винниківського костелу пов’язують із культом Матері Божої Винницької (Винниківської), що є однією з копій Ченстоховської, зробленої, на думку польського дослідника Пйотра Красного, ще перед урочистою коронацією у 1717 році образу Белзької Богоматері, більш відомого нині, як Ченстоховський.
Протягом 30 років тривало впорядкування внутрішнього убранства костелу – малювання стін і склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів і амвону. Розписи костелу виконані не пізніше як 1758 року. Стіни були декоровані іонійськими пілястрами.
Кілька разів були грунтовні ремонти храму. Існуючий розпис костелу належить, ймовірно, до ремонту 1912 року, що був накладений на стінові розписи другої половини XVIII століття.
З 1946 року храм використовувався як склад. У 1992 році костел передали римо-католицькій громаді. Відбулося його оновлення та освячення. Він знову запрацював у 1993 році.
Найважливіша подія останніх років – 27 жовтня 2019 року до Санктуарію Матері Божої Винниківської передали мощі св. Папи Івана Павла ІІ, освятили площу та пам’ятник на його честь.
10 червня у Дрогобичі відновили роботи з реставрації дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста, як є пам’яткою архітектури національного значення і датується 1661 роком. Відновлення пам’ятки відбувається за кошт обласного бюджету.
Про це повідомили у прес-служба ЛОДА.
Роботи з реставрації дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста розпочалися торік. На замовлення департаменту архітектури ЛОДА, виготовлено проектно-кошторисну документацію. Переможцем тендеру і підрядником на об’єкті є ТОВ “В.Ф.Ф.”.
Загальна вартість реставраційних робіт обійдеться у 2 мільйони 251 тисячу гривень. На підготовчі роботи у 2019-у пішло 458 тисяч гривень. Також за ці гроші закупили будівельні матеріали для реставрації, встановили риштування, розпочали маркування найбільш аварійних ділянок дзвіниці.
Цьогоріч, у межах програми збереження культурної спадщини області, передбачено для продовження реставрації один мільйон гривень. 10 червня підрядник відновив роботи.
“Наразі ми завершили маркування всіх дерев’яних балок, розпочали укріплення фундаменту по периметру пам’ятки. Надалі плануємо розібрати верхи дзвіниці та вирівняти її каркас”, – каже Юрій Шмігельський.
Заступник голови Львівської ОДА Юрій Холод зазначає, що церква Воздвиження Чесного Хреста є одним із найстаріших дерев’яних храмів Львівщини. Фізично вона розташована по сусідству і майже на одній лінії з територією Дрогобицької солеварні та церкви святого Юра, яка занесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО, і також потребує негайної реставрації.
“Нам вдалося побувати і всередині церкви, яка, на жаль, переважно, є закритою для відвідувачів і також дуже потребує реставрації. Сьогодні ця пам’ятка є на території місцевої частини ДСНС. Після завершення реставрації дзвіниці, планується облаштувати окремий вхід до пам’ятки. Цей храм, кажуть, не реставрували понад 100 років, але навіть не фахівець може зрозуміти – він унікальний і також заслуговує на світове визнання. Саме тому я давно наполягаю: Україні треба державну програму зі збереження культурної спадщини. Місцевими бюджетами – будьмо чесні – на жаль, ми не дамо ради”, – каже Юрій Холод.
Водночас, за словами Алли Гладун, проектно-кошторисна документація для цілої церкви Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі вже готова, спільно з областю, управлінці та громадськість шукають гроші для її відновлення.
Львів завжди славився красою своїх храмів і різноманітністю стилів архітектури. Пропонуємо вам добірку найвеличніших та найвідоміших культових споруд міста Лева.
Храм Святого Андрія (Костел і монастир бернардинів)
На місці сучасної споруди дерев’яний монастир було збудовано у XV столітті. Згадка про перший, дерев’яний, бернардинський костел знайдена від 1460 року. Гроші на початок будівництва пожертвував львівський староста Анджей Одровонж. Було виділено земельну ділянку біля Галицької брами, споруджено невеликий дерев’яний монастир з каплицею св. Андрія. 1464 р. після чуми міщани спалили дерев’яний монастир з каплицею, а вже 1465 р. фундатор Анджей Одровонж виділив кошти на спорудження значно більших дерев’яних костелу та монастиря.
Сучасний монастирський комплекс почали споруджувати ще на початку XVII ст. за задумом ченця Бернарда Авелідеса і за проектом архітектора-італійця Паоло Домінічі. А роботами керували архітектори Павло Римлянин та Амвросій Прихильний, пізніше – Андрій Бемер. У 1630 р. було завершено всі будівельні та оздоблювальні роботи.
Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві. Храм обслуговують священики Василіянського Чину.
Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці — пам’ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV століття (1363–1370 роки) майстром Дорінгом. Протягом століть вона була громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною.
Навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли дзвіниця (1571 рік, арх. Петро Красовський), палац архієпископа (XVIII століття), вірменський банк (XVII століття), монастир бенедиктинок (1682), пам’ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев’яний вівтар з композицією “Голгофа” (XVIII століття), огорожі з брамами (XVII—XIX століття).
Храм збудований з ламаного каменю і обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтора метри. Унікальною є конструкція купола – він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків.
Особливим є південний дворик, розташований між вулицею і собором: аркада з колонадою XV століття видає європейські архітектурні традиції. Тут збереглися рештки старовинного вірменського цвинтаря – це надгробні плити, найстарішим з яких 600 років, перенесені сюди з кладовищ інших вірменських храмів і монастирів, яких вже декілька століть не існує у Львові.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, відомий у Львові як костел Єзуїтів, збудований у стилі раннього бароко на початку XVII ст. Храм є взірцем римської святині Іль-Джезу та вважається однією з найбільш культових споруд Львова.
До Львова єзуїти прибули 1584 року, а вже в 1590 постав перший дерев’яний храм Товариства Ісуса на ділянці поруч із західною частиною міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська фіртка. Роботи над спорудженням існуючого храму святих апостолів Петра і Павла розпочались в 1610 році. В період 1618–1621 рр. керував будівництвом архітектор Єзуїтського Чину Джакомо Бріано.
1624 року освятили першу бічну каплицю Св. Бенедикта. 1630 року храм був завершений і освячений Львівським архиєпископом Яном Анджеєм Прухніцьким. У результаті будівництва довжина святині становила — 41 м, ширина — 22,5 м, висота — 26 м.
1702 року за проектом Мартина Годного була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько ста метрів), на якій 1754 року встановили годинник. Після ліквідації Чину Єзуїтів 1773 року храм почав виконувати функції військового гарнізонного храму.
Значних yшкоджень храм зазнав також під час двох світових вoєн. 4 червня 1946 року монахи єзуїти були змушені залишити Львів, забравши з собою найцінніші речі, зокрема короновану ікону Пресвятої Богородиці. З цього моменту починається нова сторінка історії храму: на довгі 65 років його двері зачинились, у ньому запанувала тиша…
У день 20-ї річниці Збройних Сил України, 6 грудня, у Львові відбулася знакова для міста та держави подія — урочисте відкриття і освячення першого гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.
У храмі відбуваються бoгослужіння та звучать мoлитви. З нагоди церковних чи війcькових свят відбуваються урочисті заходи у яких, окрім прихожан святині, також беруть участь війcьковослужбовці, прaцівники Збройних Сил України, офіцери, курсанти та сoлдати строкової служби.
Домініканський собор (Церква Пресвятої Євхаристії, костел Божого Тіла і монастир домініканців) — греко-католицька церква у центральній частині Львова, занесена до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Домініканський костел — один з кращих зразків архітектури барокко, один з найкрасивіших у місті.
До ІІ світової вiйни – храм римо-католицького монастиря ордену домініканців. За радянських часів у костелі та монастирських келіях влаштували склади, а з 1973 року у цих спорудах розмістили Музей релігії та aтеїзму. Храм у 1990-тих роках передано УГКЦ, і він був освячений на честь Пресвятої Євхаристії.
Будівельні роботи були завершені у 1764 році. Екстер’єр та інтер’єр Домініканського костелу вражає своєю пишністю і урочистістю. До наших днів зберігся напис на фронтоні “SOLI DEO HONOR ET GLORIA” (латина) – “Єдиному Богу честь і слава”.
SOLI DEO HONOR ET GLORIA
У храмі з XVIII ст. розміщувався великих розмірів бароковий орган, який тепер можна побачити у Львівській філармонії, але костел не залишився без музичного супроводу. Зараз менший за розмірами орган знаходиться у Домініканському храмі.
Архикафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський кафедральний собор, або Катедра – католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви. Пам’ятка сакральної архітектури XIV—XVIII століття.
Це чи не єдина вціліла готична пам’ятка архітектури древнього Львова, яка збереглася після пoжежі 1527 року. Храм споруджено на місці, де за княжих часів стояла православна церква Успіння Пресвятої Богородиці. Перший камінь у фундаменти закладено в 1360 р.
Будувався Латинський катедральний собор понад 100 років, починаючи з середини XIV ст. Будівництво великої споруди йшло повільно і з великими перервами. За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі – одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів. До Латинської катедри прибудовано декілька каплиць, на стіні вівтарної частини знаходиться копія ікони Матері Божої Ласкавої (захисниці міста від ворогів), надгробна плита сім’ї Шольц-Вольфовичів, та турецькі ядра, які влучили в собор під час польсько-турецької вiйни, і дивом не рoзірвались.
Церква Св. Михайла Зведений як костел чернечого ордену Кармелітів Босих. Його посвячення пов’язане з Архистратигом Михаїлом, святим покровителем України-Руси та хоронителем Гробу Господнього.
Цей храм починає свою давню історію з 1633 року, коли ченцям ордену кармелітів босих вдалось одержати від міської влади пагорб для будівництва свого храму. Саму святиню розпочали зводити у 1634 році під егідою архітектора італійського походження Яна Покоровича. План храму передбачає вигляд правильного прямокутника, поділеного на три нави. Перекриття центральної нави циліндричне, а бічних – хрестовидне. Згодом, після передачі храму кармелітам-черевичникам, у храмі були добудовані дві вежі, які надали церкві її сучасного вигляду. Розписи храму були виконані італійським малярем Дж. Педретті та його учнем б. Мазуркевичем (1731 -1732). У храмі знаходиться унікальний мармуровий вівтар XVII ст. у формі малої святині.
Храм Святого Михаїла входив до лінії фортифікаційної оборони міста Львова. Святиня вистояла під час турецької oблоги 1672 року, однак вже в 1704 році храм була зaхоплена шведами.
В часи панування радянської влади монастир та храм закрили, розмістивши тут склад для цукерні. В колишніх келіях влаштували гуртожитки. З часом, в 1979 році, храм передали Львівському історико-архітектурному заповіднику.
Церква святих Ольги і Єлизавети (раніше Костел Святої Ельжбети) — неоготичний храм, збудований в пам’ять про відому імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську, відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I.
На сьогодні ця будівля є найвищою в місті, її висота 88 метрів.
Закладений храм в 1903 році, костел святої Ельжбети будувався вісім років на кошти польської громади. У 1911 році відбулося його урочисте відкриття. Архітектор споруди – Теодор-Мар’ян Тальовський. Храм також прикрашають витвори відомого скульптора Петра Войтовича, зокрема скульптурна композиція “Рoзп’яття” на фасаді святині.
На початку Пeршої cвітової (1914 – 1918) австро-угорською владою були кoнфісковані і переплавлені для військових потреб церковні дзвони. А українcько-польська вiйна 1918 – 1919 років приносить руйнувaння і розoрення, коли під час запеклих вуличних бoїв і oбстрілів району залізничного вокзалу костел опинився в їх епіцентрі.
Є думка, що місце будівництва було вибрано не випадково. Католицький костел — це перше, що повинні були бачити приїжджаючи до Львова. Костел повністю перекривав вид на греко-католицький Собор св. Юра, що знаходиться неподалік.
Преображенська церква (Церква Преображення Господа Нашого Ісуса Христа) постала на місці костелу Найсвятішої Трійці отців Тринітаріїв, який був зрyйнований aртилерійським oбстрілом та пoжежею у 1848 році.
У 1850 році архітектор А. Фрех запропонував проект майбутнього храму, який, однак, не вдалося втілити. Натомість у 1874 році Сильвестр Гавришкевич розробив інший проект святині, який втілювали впродовж двадцяти років (1878 – 1898). Для вірян Преображенська церква відкрила двері у 1906 році, коли й була освяченою. Слід звернути увагу, що у 1923 році у цій святині вперше на західноукраїнських землях відбулася Божественна Літургія літературною українською мовою.
Загалом Преображенська церква у Львові зведена у архітектурному стилі неокласицизму з елементами бароко. Всередині церква оздобили талановиті митці, зокрема, Л. Марконі, Т. Попель (іконостас), Т. Копистинський та К. Устиянович (малярські композиції) та ін.
В найновішій історії Львова церква відома тим, що була першим храмом, який повернула собі у власність Українська греко-католицька церква (УГКЦ) в 1989 році.
Архикафедральний собор святого Юра – собор Галицької митрополії УГКЦ, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744–1762). Вважається головною святинею українських греко-католиків.
Собор побудований за проектом Б. Меретина, прикрашений монументальною скульптурою видатного скульптора Іоанна Пінзеля. Фасад увінчує фігура святого Юрія Змієборця — покровителя не тільки собору, але й міста Львова.
Перші печери ченців-схимників та дерев’яний монастир з’явилися тут ще в кінці XIII ст. Одна з легенд твердить, що в товщі гори, на якій згодом збудували монастир і церкву, була печера, де жив стрaхітливий дракон. Постарівши, дрaкон перестав показуватися людям на очі, але нагадував про своє існування важким диханням, яке чулося з печери. У середині XVIII ст. митрополит Лев Шептицький наказав замурувати печеру, в якій нібито ховалася пoтвора. Згідно з іншою версією цієї ж легенди, страховисько вбuв ще у кінці XIII ст. князь Лев Данилович, через що на горі й було збудовано храм, і присвячений святому переможцеві дрaкона.
Перша дерев’яна церква у цьому місці згoріла, за легендою, 1340 року. Уже наступного року львів’яни збудували новий кам’яний храм. Зважаючи на те, що храм споруджували на значній віддалі від укріпленого середмістя, церкві надали деяких рис фортифікації. Тоді ж у 1341 році майстер Яків Скора відлив дзвін “Дмитро”. Найстаріший збережений в Україні дзвін скликає на молитву вірних і сьогодні.
Теперішня споруда собору Св. Юра була збудована у XVIII столітті за проектом австрійського архітектора Бернарда Меретина у стилі бароко.
Успенська (Волоська) (Ставропігійна Церква Успіння Пресвятої Богородиці) — храм, збудований у 1591–1629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви.
Успенська церква була збудована на кошти Львівського Успенського братства – релігійної організації православних українців, яка була ставропігійною й підпорядковувалася Антиохійському Патріархату. Братство було останнім оплотом православ’я у Львові, тому мусіло мати свою церкву. Будівництво її почалося у 1591 році на місці згoрілої у 1571 році. Попередній храм був збудований на кошти господаря православної Молдови Олександра Лепушняну, а Молдову у Львові в той час ототожнювали із Румунією (Волохією, теж православною), тому й почали називати церкву Волоською. Назва перекочувала й до нової церкви, зведеної протягом 1591-1629 рр. у стилі ренесансу за проектами архітекторів Павла Римлянина, Войтіха Капіноса та Амброзія Прихильного.
Дзвіниця Успенської церкви була збудована у 1572-1578 рр. за проектом італійсько-львівського архітектора Петра Барбона. Кошти на будівництво виділив багатий львівський купець, грек за походженням, Костянтин Корнякт. Тому і нині дзвіницю частіше називають вежею Корнякта.
У церкві знаходиться зображення російського двоглавого орла, оскільки жертводавцем на потреби церкви був претендент на російський трон Лжедмітрій. Інтер’єр Успенської церкви прикрашений живописом XVII—XVIII століть, тут знаходиться іконостас 1773 роки, на вікнах — вітражі П. Холодного (1920-і і 1930-і). Каплиця Трьох Святителів, сполучена з Успенською церквою в середині XIX століття.
Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав відкрив у неділю у Брюховичах, що на Львівщині, новий храм. Про це повідомляє департамент інформації УГКЦ.
“Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав освятив у неділю, 2 грудня 2018 року, храм Собору Пресвятої Богородиці монастиря отців Василіан у Брюховичах (Львів)”, – йдеться у повідомленні.
“Храм почали будувати навесні 2013 року. Це є монастирський і одночасно семінарійний храм. Поки що не передбачається, що це буде парафіяльний храм. Ми щонеділі маємо три богослужіння, які відвідують понад 300 людей. Єдине, що статусу парафії ми не маємо”, — зазначив у коментарі для Департаменту інформації УГКЦ о. Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ, настоятель храму, доктор богослов’я, ректор Василіанського інституту філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського.
На освячення храму прибули владики з різних континентів світу.
Глава УГКЦ подарував з нагоди освячення храму отцю Пантелеймону Трофімову, настоятелю храму, доктору богослов’я, ректору Василіанського інституту філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського копію Крилоської Богородиці, яку Блаженніший Святослав отримав під час останньої прощі в Крилосі. Перед врученням ікони отцю-ректору дали патріаршу грамоту.
Крім того, Глава УГКЦ подякував усім, хто долучився до будівництва храму і пожертвував на його зведення.
Новозбудований храм знаходиться на території Василіанського інституту філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського (вул. Широка, 6).
У Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла завершилася реставрація фресок Франциска Григорія Екштайна, що тривала з 2015 року за участі міжнародної команди спеціалістів Академії мистецтв Кракова та Львова. Про це повідомляє Zaxid.net.
На фресках зображено представлення апостола Павла народам, карту світу, якою її собі уявляли на той час, а навколо різні народи і тварини. Фрески є пам’ятками архітектури національного значення та пам’ятками ЮНЕСКО.
Раніше настоятель костелу єзуїтів Степан Сус зазначав, що до кінця року закінчать перший етап реставрації. Роботи продовжать у 2018 році та, залежно від фінансових можливостей, завершать у 2022. Тоді мають відновити понад 1000 м кв. площі малюнків на стінах. Орієнтовна вартість реставраційних робіт складатиме 425 тисяч доларів.
Відновлення фресок виконують за кошти парафіян Храму та Міністерства культури і національної спадщини республіки Польща.
Ось він – найстаріший дзвін, збережений до наших часів ще з 1341 року. Трохи запилений і забутий, хоча і в роботі – в святкові дні, як розповів паламар Степан, дзвін, разом з іншими сусідніми дзвонами, що на дзвіниці львівського собору Святого Юра, досі оповіщає людям про початок Служби Божої. Про це розповідає Фотографії Старого Львова.
Дзвін в храмі Святого Юра у Львові. Фото Тетяна Жернова, 2015 рік
Вагою в 415 кг, висотою приблизно 85см, юрський дзвін підвішений на верхівці старої дзвіниці, що розташована автономно від церкви. Щоб побачити дзвін, треба піднятися крутими сходами. Дзвіниця, як і сам храм, – пам’ятки ЮНЕСКО.
Дзвіниця храму Святого Юра у Львові. Фото Тетяна Жернова, 2015 рік
А створений цей чудовий витвір ще за правління Дмитра Детька, галицького боярина, що припадало приблизно на 1340-1349 роки. Детько був фактичним правителем, формальне належало князю Любарту. У 1335 році за князювання Юрія, Дмитро згадується в його грамотах як член князівської ради і старший серед бояринів. Є і припущення, що Детько виконував роль опікуна і вихователя князя, звідти ще одне прізвище його – Дядько. Отже, після смерті Юрія, Детько фактично володіє Галичиною.
Боярин славиться успішною боротьбою з нападниками на галицькі землі – поляками, уграми, татарами. Своєю хитрістю Детько налаштовує одних ворогів проти інших – а саме татарів проти поляків. У 1341 році між польським королем Казимиром і Дмитром була укладена угода не нападати на землі один одного і власне з цією чудовою угодою пов’язують відливання дзвону, що був скоріше створений в рамках святкування і розташований біля кам’яної ротонди на місці давнього храму святого Юра. А вже з цього храму дзвін перейшов до нинішнього.
Дмитро Детько (р.н. невідомий – 1349р)
Досліджуючи дзвін, в першу чергу науковці орієнтувалися на його надписи. У верхній частині – дворядковий надпис: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм». Посередині – трохи викривленим надписом, в зворотньому порядку і ще й уже по сухому матеріалу вицарапано: «А писав Скора Яків». Зараз надписи досить важко розгледіти, так як обабіч дзвону дерев’яні колоди, але все ж частково видно і двох’ярусній верхній надпис, і надпис посередині.
Дзвін в храмі Святого Юра у Львові. Фото Тетяна Жернова, 2015 рік
Власне, тут між дослідниками розгорнулася дискусія – зокрема, в 1837 Д. Зубрицький висловив думку, що зовсім не українець Яків Скора змайстрував дзвін, а скоріш за все німець , якому Скора був всього лиш помічником. Свої припущення він аргументував тим, що дзвін є зразком саме німецької відливки того часу, зробленої дуже старанно і акуратно, натомість підпис авторства виконаний неакуратно і вже по застиглому матеріалу. Деякі вчені підтримали Зубицького, однак інша частина все ж наполягала на авторстві Якова, наприклад, дослідник Жолтовський П. Він зазначав, що весь текст написаний на слов’янській мові, що уже підтверджує національну приналежність дзвону. А Якова Скору, який писав безграмотно і з помилками, не могли взяти в помічники німецькому ливарнику, тому він здійснював саме роботу по створенню витвору, надпис міг зробити хтось інший ще й по причині, що автор не міг вписати себе у верхньому рядку поруч з князем та ігуменом.
Надписи на найстарішому дзвоні в храмі Святого Юра у Львові. Фото Тетяна Жернова, 2015 рікНадписи на найстарішому дзвоні в храмі Святого Юра у Львові. Фото Тетяна Жернова, 2015 рік
Основним «сусідом» в дзвіниці поруч з дзвоном Якова Скори, є великий дзвін 1933 року Михайла Брилинського, який досить часто помилково називають найстарішим і фотографія цього дзвону на деяких сайтах описується як власне витвір 1341 року. Туристи не часто відвідують це місце, як зазначає паламар Степан, мабуть через це з’являються помилкові припущення.
Дзвін-«сусід» М. Брилинського в храмі Святого Юра у Львові. Фото Тетяна Жернова, 2015 рік
За роки радянської влади, коли дзвони вважалися лише релігійним атрибутом, в Україні та інших республіках колишнього СРСР було знищено тисячі унікальних дзвонів. Тому дзвін Якова Скори вважається найдавнішим і найвідомішим українським витвором, а також пам’яткою середньовічної європейської культури, науки і техніки.
Реставрували стінописи спільно найкращі українські та польські фахівці.
У жовтні львів’яни зможуть побачити частину відреставрованих фресок Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. Про це повідомляє у себе на Fb-сторінці настоятель храму отець Степан Сус, передає Львівська газета.
«Спільними зусиллями громади храму, окремих меценатів та за грантової підтримки Міністерства культури і національної спадщини республіки Польща вдалось провести перший етап реставраційних робіт стінопису храму – цінних фресок XVIII століття, роботи Франциска та Севастіана Екштайнів», – написав настоятель.
До реставрації фресок було залучено найкращих фахівців з України та Польщі, переважно науковці та реставратори Львівської та Краківської академії мистецтв. За словами отця Суса, враховуючи те, що понад 65 років храм використовувався не за призначенням, сьогодні він потребує термінових реставраційних робіт.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла Львівської архиєпархії УГКЦ відомий у Львові як костел отців Єзуїтів (1610-1630 рр.), пам’ятка архітектури національного значення. У Радянський період храм використовували як книгосховище Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН України. За старанням військовослужбовців та громади міста Львова, храм було відкрито 6 грудня 2011 року з нагоди 20-ї річниці Відродження Збройних сил України.
Наступний етап реставраційних робіт розрахований на 2018-2022 роки і буде обіймати понад 1000 м2 площі стінопису (фресок). За підрахунками експертів, вартість реставраційних робіт 2018-2022 року становитиме 425 тис дол. Ця сума включає реставраційні матеріали, оплата праці та оренда риштування. За підтримки поодиноких жертводавців уже вдалось зібрати 160 тис дол, які буде витрачено на встановлення, оренду та обслуговування риштування та частково на виконання реставраційних робіт. Залишається ще зібрати 265 тис. дол, що допоможе успішно завершити проект.
