Галичина – Сторінка 2

28.01.2018

Від андрутів до шницлів: Галицький кулінарний словник

Miй слoвничoк нe прeтeндyє нa oстaнню iнстaнцiю, i нa фyнтaмeнтaльнy прaцю тeж нi, пишe Пaнi Стeфa.

Tyт я нaрaзi збирaю слoвa, якi викoристoвyю в пeрeписaх, i прo якi чaстo питaють, щo цe тaкe; a тaкoж слoвa, якi трaпляються мeнi в стaрих кyлiнaрних книжкaх. Якщo бaчитe, щo я щoсь прoґaвилa, aбo нe нaписaлa – дaвaйтe знaти.

-А-

Авшпік (аушпік) – холодець (в нас вдома зокрема холодець в маленьких порційних формочках
Аґрест (аґрист, аґрис) – аґрус
Айнтоп, айнтопф – дуже густа зупа, те що тепер часто називають “one pot dish”
Амоняк – хім. сполука яка використовується в печиві для того, щоб тісто росло. Має сильний запах, який вивітрюється після охолодження тіста

Амонячки – печиво на амоняку
Aєркoньяк – яєчний лiкeр
Андрути – перекладений вафельний торт, вафлі.
Аниж – аніс

(Ганусівки) з такою ж назвою.
Афини (афени, яфени) – чорниці
Афинник (яфенник) – кущі афин

-Б-

Бабка – булочка із здобного тіста, або кексик; також, вживається в сенсі запіканка – наприклад “бабка з макарану і яблук”
Баба – часто в сенсі паска
Бакалії – горішки, сушені фрукти, мак.. “Тісто з бакаліями” – тісто з родзинками, горішками і тп.
Байґель, бейґл – рогаль круглий, чи у формі прецля, зверху посипаний маком або сезамом. Часто є основою для канапок – Б. розрізають, намащують маслом чи сиром і роблять канапки

Байцувати (м’ясо) – маринувати, щоб зкрушіло
Баняк – горщик, казанок
Балабухи, балабушки – тістечка або булочки, зроблені нашвидкоруч
Бараболя, бульба – картопля
Бефштик, бефстик – біфштекс

Бульба, бараболя – картопля
Бульба в лупині, бульба в мундурах – картопля, зварена в шкірці
Бaрaбoлянкa, бyльбянкa – кишкa, нaчинeнa тeртoю сирoю бaрaбoлeю, з шквaркaми. Спoчaткy пiдвaрюється, a пoтiм смaжиться чи зaпiкaється.
Біґос, бігус – тушкована капуста. Готується з квасної і свіжої капусти, з м’ясом та вуджениною (див. вудженина)

Бібулка – промокальний папір, на який викладають щось масне, щоб Б. ввібрала зайвий товщ
Бібкове (бабкове, бобкове) листя – лаврове листя
Бішкопти – бісквіти. Часто вживається в значення бісквітного печива, а не бісквітних коржів до торту.
Бішкоптовий – бісквітний
Бритванка – форма для запікання, переважно прямокутна або квадратова

Будин, будинь – пудинг. Також див. Накипляк. Також Б. вживається у значенні заварний крем.
Бурачки – буряки, терті на дрібній терці, з хроном, сіллю, цукром і оцтом. Див. також Цвікли.
Бухти – булочки з начинкою
Брайтрура, байтура, братрура, рура (скорочено) – духовка

-В-

Валок – качалка для тіста
Вар – див. Узвар
Вуджений, вудженина – копчений
Вудити – коптити
Виделець – виделка

Вижилувати – витягнути жили з м’яса, почистити від плівок
Вижерки – їжа нашвидкоруч, абияк
Вепровина, вепрове м’ясо – свинина
Воловина – яловиче м’ясо
Волоські горіхи – грецькі горіхи

Вушка – маленькі варенички, із зліпленими хвостиками, переважно з грибами. Обовязковий додаток до Різдвяного борщу
Вистудити – охолодити
Витачати – розкачати

-Г, Ґ-

Галка мушкательова – мускатний горіх
Гаманове вухо – тістечко у формі трикутника, посередині якого покладено мармоляду або тертий мак з бакаліями, а кінці загнуто вгору. Традиційні солодощі на свято Пурим
Гамати – їсти
Ганусівка, Анижівка – горілка, настояна на анісі

Городина – овочі
Гечі-печі – шипшина
Гвоздики – (Caryophyllus aromaticus L.), бруньки вічнозеленого дерева з родини Миртових, спеція. Додається до медівникового тіста, наприклад

Ґалярета, галяретка – желе
Ґалянтина – рулет з дробу (індика чи курки), часом в ґаляретці
Ґуґлі – кульки з м’ясного фаршу, готуються з додаванням овочів і круп, часто рису
Ґрис – пшенична мука низького сорту, дуже груба

Ґрисік – манна каша; також дрібний помел кукурудзяної крупи (Прикарп.)
Ґрисіковий – грубого помелу
Ґоґодзи – брусниця

-Д-

Дактилі – фініки. Походить від грецького dáktylos – палець
Денструвати – спосіб приготування, тушкувати
Денстований – страва приготована способом тушкування
Десер – десерт
Душений – спосіб приготування, тушкований

Душенина, душеня – страва приготована способом тушкування
Душком (випити Д.) – за один раз
Драґлі – часом в значенні студенець (див.) а часом в значенні ґаляретка (див.)
Дріб – птиця
Дрилювати (вишні, черешні, морелі) – виймати кісточки

-Ж-

Жентиця – сирватка
Желятина – желатин
Жовтець – майонез
Жур – квас з житньої муки, використовується для заквашення журеку
Журек – зупа на журі

-З-

Завиванець – рулет
Зaєць, зaяць, фaльшивий зaєць – стрaвa з фaршy, пeчeнoгo в фoрмi
Загнічуватися – зарум’янитися, припектися (про хліб, наприклад)
Закалець – непропечене, глевке тісто. Часто утворюється від вогкої начинки. Щоб не було закальцю – треба підсипати сухарячи чи ґрисіком.
Засипанці – страва з рідкої каші та порізаної картоплі

Засипана капуста – страва з капусти, що вариться в молоці, потім засипається пшоном. Заправляється затиркою.
Запражка – підсмажене борошно, використовується для загущування соусів. Найпростіша запражка готується з молока і борошна, з додаванням солі і спецій.
Закришка – набір зеленини та овочів, які додають до зуп і юшок. Морква, корінь та зелень петрушки, пора, селера.
Засмажка – те, що додається до страви для поліпшення її смаку, запаху.

Затирка –
1. розтертий часник з салом і сіллю
2. страва з борошна, розтертого з жовтками і звареного на воді, різновид клюсок.

Зеленина – зелень, пряні трави. Також вживається в значенні зелених салатів.
Зеленець – салата з сирих овочів. Наприклад зеленець з редьки. Також див. “сурівка”
Зглeвiлий сир – дoзрiлий, фeрмeнтoвaний бaктeрiями сир, пiдсмaжeний з яйцями, цибyлькoю, припрaвaми. Taкoж нaзивaється “Kвaрґлi”.
Зимний – холодний. (Див. також “Студений”)
Зупа – перша страва, суп. Див. переписи зуп

-К-

Каляфйор – цвітна капуста
Калярепа – кольрабі
Карманадлі – відбивані котлети в паніровці з сухарів
Клюски – макарони, локшина
Кулеша – кукурудзяна каша, зварена натвердо

Книдлі, кнедлі, книдлики – вироби переважно з картопляного тіста, часто з начинками, солодкими та соленими. Класичні книдлі – зі сливками
Конфітура – варення
Кропка – крапля; також ефір, легендарний лемківський “напій”
Кисляк – квасне молоко
Келішок, келишок – зменшення від “келих”, див. тут

Кєль, кель – савойська капуста
Кварґлі – те саме, що зглевілий сир
Kрeдeнс – кyхoннa шaфa, зaзвичaй з 3 “пoвeрхiв” – вeрхнi шaфки зaзвичaй зaшклeнi -для нaчиння, нижнi шaфки для oбрyсiв, сeрвeтoк, пo сeрeдинi лядa з шyхлядaми для видeльцiв, нoжiв, тoщo
Коляндра, колендра – коріандр
Крухе (тісто, печиво) – пісочне. Готується з великою кількістю товщу

Карафка – посуд для алкоголю, часто з притертим шкляним корком.
Канапка – бутерброд. Див. також Накладанець
Кльош – тареля на ніжці, для сервірування солодкого
Когут – півень. Також вживається в значенні “мачанка з олії і часнику”.
Кишка – страва із начинених кров’ю та м’ясом свинячих кишок.

Кашанка – різновид кишки, з кров’ю, шкварками та гречаною кашою.
Кав’яр – ікра
Капусняк — зупа з квашеної капусти

Крупник —
1. Зупа з крупами.
2. Горілка на меді

Кришити – різати
Крухова сіль – кам’яна сіль
Купити на Паску – купити дорожче, ніж вартує

-Л-

Лазанки – 1. пласка і досить широка локшина; 2. страва, запіканка з лазанок і капусти
Логази – ячмінна каша
Ляне (ляте) тісто – рідке тісто на жовтках чи цілих яйцях, для заправляння зуп

Ліґуміна, легуміна –
1. прикм. “смакота”;
2. Дрібні ласощі (від Legume, Leguminosae – бобові. Таким цином – леґуміни це дрібні цукерки чи ласощі, які їлося “як фасольки”);
3. Також вживалося в значенні консерви, закрутки
Леденець – див. Студенець.

-М-

Мандибурчаник – пляцок з тертої картоплі.
Мандибурка – картопля
Макаран – домашні макарони, локшина
Міґдали – мигдаль
Медівник – медовий пляцок, з родзинками і горішками

Мармоляда – варення
Моздір – латунна або мідна ступка з товкачем
Морелі – вишні. Часом так називають теж абрикоси
Марципани – ласощі з мигдалю і цукру, в чоколяді. Часто використовують як загальну назву для ласощів, щось дуже добре

Менажниця – мисочки для сервірування закусок та салаток
Менажка – Військова металева посудина для страв, влаштована так, що в одне входить дещо друге і обняті спільноюручкою; служить для перенесення індивідуальних обідів; судки. (Словник лемківської говірки)
Maчaнкa – 1. Зaпрaвкa дo сaлaти з смeтaни, oцтy, цyкрy i сoлi. 2. Сoс з грибiв, пiдливкa. 3. Стрaвa з дoмaшньoгo сирy тa смeтaни. Taкoж дo мaчaнки дoдaють кришeнy зeлeнь крoпy тa цибyлi, вeршкoвe мaслo, вaрeнe кyрячe яйцe, зaпрaвляють мeлeним пeрцeм, кминoм, сiллю.
Мізерія – салатка з тонко нарізаних свіжих огірків, з цибулею і сметаною. Часом до мізерії додають помідори.

Мацьок – сальцесон
Муштарда, моштарда – гірчиця
Mискa – ширoкa i глибoкa тaрiлкa, зрyчнa дo вимiшyвaння чoгoсь. Taкoж, тaрiль для рiдких стрaв

-Н-

Набіл – молочне
Накипляк – пудинг
Надівання – фарширування. Надіваний – фарширований
Налисник – млинець

Накладанець – канапка, бутерброд
Ніци – тістечка-безе
Нецьки – ночви

-О-

Огірківка – зупа з квашених огірків.
Обрус – скатертина
Oмaстa – чaстo в знaчeннi “смaлeць”, a тaкoж “смeтaнa”. Maсний дoдaтoк дo кaш чи кaртoплi
Оріхи – горіхи

-П-

Пляцок – солодкий або солений пиріг з тіста з начинкою
Пироги – вареники
Пательня – сковорода
Прітене молоко – кисляк з сиром і зелениною
Пенцак – перлова каша

Палюшки – страва з картопляного або сирного тіста, відвареного в воді, пальчики
Перекладанець – пляцок з кількох шарів з різними начинками
Пора – цибуля “порей”
Пляцушки – смажені пляцки, млинчики
Парень – суфле, пудинг, готований на парі

Птисі – еклери
Піґви – айва
Паприка – подрібнений червоний перець. Залежно від смаку є гостра паприка і солодка паприка.
Паприкаш – страва, що заправляється паприкою. Наприклад, паприкаш з фасолі.
Печеня – страва з запеченого цілим шматка м’яса

Підбивка, підбиваний – заправлений сметаною або запражкою. Підливка.
Підбиваний борщ – борщ з самого буряка і підбиваний сметанкою.
“Польський борщ” – борщ без картоплі, див. підбиваний.
Пишне, пихота – смакота
Пінник — десертна страва, яку готують з протертих фруктів та ягід, збитих у піноподібну масу.

Пструг – форель
Поташ – сода
Полядвиця – частина вепрової, волової чи телячої туші, йде вздовж хребта і є продовженням ошийка. Також, часто у значення запеченого шматка цього м’ясива

-Р-

Рондель – глибша пательня
Ринка – нижчий банячок, переважно з довшою ручкою
Риж – рис
Роляда – рулет
Рольмопси – рулети з оселедця, з надіванням з квасного огірка і цибульки

Росіл – юшка на м’ясі або овочах
Рура – те саме що й брайтрура
Румбарбар, рабарбар – ревінь
Ропа – соляний розчин, використовується для засолювання м’яса або риби
Рум’янок – ромашка лікарська, чай з неї

-С-

Салата, салатка – салат
Салятерка – мисочка для салатки
Студенець – холодець
Студений – холодний (див. також “Зимний”)
Струцля – штрудель. Також – велика здобна булка, хала

Слоїк – скляна банка
Селєра – селера, корінь і зеленина
Спіжарка – холодна комірчина, в якій зберігають варення, консервовані запаси, спечені солодощі
Солонина – сало
Саламаха – страва з завареного окропом борошна, переважно гречаного, Заправляється засмажкою з цибульки і шкварок, часником, або подається солодкою

Салятерка, салетерка – глибша мищинка для салатки.
Сос – соус, заправка за страви..
Старка – кожушок на праженому (кип’яченому) молоці
Стиранка, суканиці – страва з тіста, замішаного на яйцях. щипаного або тертого і звареного в молоці

Стирка – шматинка для витирання
Сурівка – салатка з сирих овочів, наприклад капусти, моркви…
Сушеня – сушені яблука, грушки, сливки. З сушені вариться узвар (див.)

-Т-

Таця, таца – піднос
Тареля – великий таріль для сервірування
Тачати – розкачувати тісто
Тримбулька – цибулька-зрізанець

Терті пляцки – деруни
Товщ – жир. Свинячий товщ – смалець.
Трускавки – полуниці
Тран – риб’ячий жир

-У-

Узвар – компот з сушені (див.). Традиційний напій на Різдво.

-Ф-

Фасоля – квасоля
Філети – філе, наприклад рибне чи м’ясне
Фіґи – інжир
Французьке тісто – слоєне тісто

-Х-

Хала – плетена здобна булка, заплетена в коло або колач, походження хали має єврейське коріння

-Ц-

Цвіклі – бурячки з хроном, заправлені сіллю, цукром і оцетом
Цвібак – бісквіт із сухофруками. Особливістю цвібака є те, що після випікання його ріжуть і підсушують в рурі скибочками. Від нім. zweiback – сухар
Цибулячки – крухе печиво з цибулею і маком

Цинамон – кориця
Цитрина – лимон
Цинадерки – ниpки

-Ч-

Чоколяда, чеколяда – шоколад
Чубата ложка – ложка “з гіркою”

-Ш-

Шпарагівка – стручкова фасоля
Шпараґи – спаржа
Шпондер – частина свинячої туші, сало з прожилками м’яса

Шпyндри, шпyндрa – стрaвa з м’ясa, тyшкoвaнoгo з бyрякaми i в бyрякoвoмy квaсi
Шницлі – часто в значенні “котлети”. З фаршу, січеного або відбитого м’яса
Шмальц – курячий витоплений товщ (євр.)
Шмельц – непотріб

-Щ-

Щупак – щука

-Я-

Яськи – велика біла фасоля
Ябчанка – 1. зупа з перетертих яблук, заправлена молоком і борошном. 2. охолоджений десерт з яблук, різновид пінників.

Цe є кoрoткий гaлицький кyлiнaрний слoвник, хoчa чaстинa слiв є вживaнoю i дaлeкo пoзa мeжaми Гaличини. Чaстинa слiв – пoльськoгo пoхoджeння, чaстинa – нiмeцькoгo, щe якiсь – нaшi рiднi слoвoтвoри. Цe всe тривaлий iстoричний прoцeс, i мeнi прикрo, щo бaгaтo гaрних слiв зaбyвaються, aбo сприймaються oзнaкoю низькoї кyльтyри. Їм нa змiнy прихoдять iншi зaпoзичeння, цe всe прирoдньo. Aлe хтo зaбoрoнить вживaти кiлькa гaрних слiв? ))

A, i гoлoвнe – прaвoрyч вiд риски зaзвичaй нe стiльки знaчeння слoвa, як пoяснeння, тaк щoб бiльшoстi бyлo зрoзyмiлo.. Якoсь при нaгoдi я цe всe впoрядкyю.

Джерело: Пані Стефа

07.01.2018

Понад 200 дітей зі Сходу проводять Різдвяні свята у галицьких сім’ях

На Львівщину завітали понад 200 дітей з Донецької області. Упродовж 5 днів мешканці Сходу пізнають духовне і культурне надбання Галичини, повідомляє прес-служба ЛОДА.

Гостей з Донеччини привітали представники Львівської облдержадміністрації.

“Ми раді вітати вас на Львівщині, ви станете учасниками різноманітних святкувань, а також глибше пізнаєте звичаї та обряди нашого краю. Пам’ятайте, що Схід і Захід разом, від наших добрих справ та глибокої віри залежить як швидко закінчиться війна”, – зазначила заступник голови Львівської ОДА Оксана Стоколос-Ворончук.

Для дітей розробили цікаву програму святкування Різдва, яке вони зустрічають у галицьких сім’ях.

Вони проживають у районах Львівщини, де ознайомлюються з галицькими традиціями святкування Різдва, стають учасниками різноманітних культурних заходів, а також глибше пізнають звичаї та обряди краю.

14.12.2017

Різдво по-львівськи. Як накрити стіл на Святвечір.

Напередодні Різдва DsNews попросила знану львівську господиню Пані Стефу розповісти нам про те, як приготуватись до Святвечора.

У Львові завжди багато Різдва. Починається все з надвечір’я Миколая, ба, навіть раніше – від часу, коли пишемо до нього листа. Так, ми всі віримо у Миколая, і досі пишемо йому свої записки. Про те, що були чемними, і що бажаємо здоров’я нашим батькам і рідним, а ще, дуже просимо, принести нам… З часом бажання міняються, але кілька мардаринок та цукерків тішать нас незалежно від віку.

Вранці 19 грудня Львів прокидається від шурхоту цукеркових обгорток, запаху мандаринок і з усвідомленням того, що скоро Різдво. А це значить, що час робити порядки, йти по ялинку і готуватися до Святвечора.

На “польське Різдво” ми проводимо репетицію, потім, за кілька днів, з роздратуванням перечікуємо новорічні вибухи набридливих петард, дурячи себе, що це туристи (“бо це ж не може бути львів’янин!”), і готуємося до справжнього дійства.

За кілька днів до Святвечора концентрація справ є шаленою – хтось, обіймаючи макітру, тре мак, хтось ліпить вушка і вареники, вночі тихенько булькає в велетенському баняку холодець. Зранку ходимо навшпиньки, щоб “не злякати” тісто на калачі і маківник. Ось так, в ритуальних переміщеннях кухнею, минають останні дні до Різдва.

Різвяні, властиво Святвечірні страви, – це не просто їжа. Це, насамперед традиція, яка передається з покоління в покоління. І мені видається важливим, щоб, попри глобалізацію, тотальне змішування смислів і колективно-несвідому амнезію, ми зберігали в родинах ці більші і менші традиції, плекали їх та розвивали.

Традиційними в нашому домі стравами на Святвечір є оселедець, салатка з фасольки, гриби “запалені” з кулешою, шухи – салатка з буряків з грибами, борщик із вушками, голубці – з тертою картоплею або пшоном, вареники з капустою і картоплею, пампушки, узвар з сушені, і, звісно ж – кутя.

Страви ж на Різдвяний сніданок – це вже цілком інша історія. Адже піст закінчився і справою честі кожної галицької господині є подивувати родину смачним і, головне, щедрим столом. Відкрию секрет: кулінарне приготування до різдвяного сніданку і подальших коляд відбувається набагато довше і важче, аніж до Святвечора з його обов’язковими стравами у кількості “аж” 12 штук. В кожній родині є свої Різдвяні смаколики, їх не злічити, тому я розкажу саме про Святвечірні традиційні страви.

В нас в родині ми пильнуємо, щоб на Святвечірньому столі було 12 страв. Часом робимо все “як книжка пише”, часом дозволяємо собі кулінарні експерименти – наприклад, готуємо рибу за іншим переписом, ніж завжди. Але єдиним непорушним правилом є дотримання посту – ні масла, ні молока, ні жодних інших “тваринних” складників у приготуванні страв не вживаємо.

Святвечірній стіл застеляємо білим обрусом – у нас є такий спеціальний, який мама витягає з шухляди тільки на Різдво. Навіть незважаючи на ледь помітні, вічні плями, які в’їлись у тканину за десятиліття ритуального використання. Якби можна було розшифрувати ці плями-записи, отримали б цікавезну сагу (ну або нє, бо то ж плямки).

Під обрус кладемо сіно, на кути стола кладемо часник, “на покутті” стола – кутя, колач і свічка. А ще – завжди накриваємо стіл на 1 особу більше, для душ померлих, які прийдуть до нас за Святвечірній стіл, або для випадкового подорожнього. Так робили мої бабусі, їхні бабусі, так робимо ми. Мені подобається думати, що, зберігаючи такі дрібні побутові ритуали, ми зберігаємо пам’ять поколінь. Нехай не щодня, нехай лиш на Різдво чи Великдень, але це мене, хоч і щемить, але приємно гріє.

Також, цілий день тримаємо піст, першою стравою за день буде ложка куті, якою ділимося на початку Святої вечері. Вечерю починаємо з молитви, після цього вітаємо одне одного “Христос Рождається!” і колядуємо “Бог предвічний” – улюблену колядку нашої родини.

В нас, як і в кожної родини є свої традиційні переписи та секрети до них, без яких важко уявити Святвечір і Різдво.

От, скажімо, кутя – чи не найважливіша страва Різдвяного столу, котра має давнє і глибоке ритуальне значення.

Для доброї куті треба добру пшеницю, тому раджу обов’язково покуштувати кілька зерен, перед тим як варити – пшениця має бути солодкуватою, і не мати гірчинки чи затхлості.

Пшеницю потрібно ретельно промити в кількох водах, залити гарячою водою в рівень із зерном і варити на повільному вогні під покришкою. Якщо вода википить, долити гарячої. Після закипання її можна поставити в братруру (духовку – ред.), щоб вона повільно парилася, однак час від часу заглядати, щоб не підгоріла.

Тим часом готуємо мак. Його потрібно добре промити і кілька разів запарити окропом. Тоді воду злити і приступити до одного з основних святвечірніх ритуалів – тертя маку. Для цього з закутка дістається макітра і макогін – магічні знаряддя, що використовуються лише двічі на рік, під час приготування до Святвечора і Йордану. Саме у макітрі потім поставимо готову кутю на стіл.

Мак треба розтирати макогоном в макітрі з ложкою цукру, допоки не почне виділятися біле макове молочко. Звісно, можна також розтерти блендером, але це буде вже не так правильно. Це те саме, що купувати паску на Великдень в крамниці: автентики – нуль 🙂

Змішувати кутю найкраще в макітрі, де терся мак. Додаємо в макітру зварену пшеницю, підсушені і посічені горіхи, помиті родзинки і стільки узвару (або кип’яченої води) з медом, щоб була достатньо солодкою та бажаної густини.

Також кутю можна присмачити цукатами, цедрою цитрини, миґдальними пластівцями.

Але головне в приготуванні куті, як і будь якої Святвечірньої страви, – світлі думки і добрий передсвятковий настрій. А це, скажу я вам, ой як нелегко! Ще важче, аніж готувати на різдвяний сніданок. Бо ж на кухні в передсвятковій біганині сходяться усі господині родини зі своїми опініями і досвідом. З цього приводу моя бабуся завжди казала, що то нечистий хоче зіпсувати свято, отже наше завдання – противитись чварам. Про те, чи вдається, – дипломатично промовчу 🙂

Ще однією з важливих, але трохи забутих традицій, є плетіння і випікання колача, котрий, як і кутя, теж має ритуальне значення.

Бабусин перепис на колач родом з Коломиї. Вона його пекла завжди на Різдво, і часом – на Великдень.

З розрахунку на 1 колач треба взяти 1 літру борошна для розчини (опари – ред.), 50 грам дріжджів, ложку цукру і молока стільки, щоб розчина була як густа сметана. Розвести опару, додати добре втерті жовтки з розрахунку 4 жовтки на колач, додати третину шклянки розтопленого масла, трошки солі, трошки цукру і, підсипаючи борошно, місити тісто. Тісто місити так довго, щоб відставало від рук, потім накрити серветкою і поставити в тепле місце підійти. Як підійде і почне тріскатися – викласти на стільницю, поділити на 3 або 4 частини, заплести косу, покласти в бритванку (противень – ред.) і знову дати вирости, а потім змастити жовтком, посипати маком і пекти до бронзової скоринки спочатку при 200*С, за 15 хв зменшити температуру до 170*С.

В такий колач ми не додаємо родзинок чи цукатів, і на смак він у нас як пишний хліб на жовтках, але це не означає, що до тіста нічого не варто додавати – ви можете зробити його солодшим.

Для Святвечірнього борщу з вушками треба за тиждень до Різдва приготувати буряковий квас – буряки почистити, помити, нарізати скибками або потерти на терці, скласти в банку, залити тепленькою водою, щоб вода тільки вкрила їх, додати цілушку чорного хліба, ложку цукру і зав’язати марлею. Квас забродить в теплому місці і за тиждень матиме приємний смак.

В день перед Святвечором варимо сам борщ, для якого нам буде потрібно:

жменя сушених білих грибів, 2-3 більших бурячка, 3-4 картоплини (це не обовязковий компонент), 1 велика морква, 2 цибулини, пів селери, корінь петрушки, сушена зелень, горошинки чорного перцю, лавровий листочок, сіль до смаку

Гриби звечора промити і замочити в воді. На ранок воду злити, ще раз переполокати гриби, кинути в великий баняк, посолити і зварити. Як закипить – зняти піну. Через 40 хвилин варіння грибів – кинути цибулину в лушпинні, корінь пертушки, селеру. Як гриби зваряться – вийняти все на тарілочку і відлити в горня (кружку – ред) троха грибового росолу (бульйону – ред.). Цибулю, селеру і петрушку викинути.

Буряки зварити окремо в шкірці або спекти в братрурі. Потім вистудити, почистити, і потерти на грубій терці. Потерти моркву на грубій терці і трошка підсмажити на олії. Кинути в грибовий росіл підсмажену моркву, через 5 хвилин – картоплю, розрізану на чвертки. Посолити трошки. Додати горошинки чорного перцю.

Тим часом одну цибулину дуже дрібно порізати і засмажити до прозорого на олії. Додати чайну ложечку цукру. Коли картопля буде майже готова – кинути натертий буряк, засмажену цибульку, долити перецідженого бурякового квасу і додати щонайменше 1 чайну ложечку цукру. Як тільки закипить – кинути бібковий (лавровий) листок, сушену або свіжу зеленину, накрити покришкою і вимкнути. Має настоятися бодай кілька годин.

Тим часом можна зліпити вушка. Гриби, які варилися з борщу, змолоти або порізати дрібненько, додати смаженої цибульки, посолити і поперчити. Замісити тісто, як на вареники. Зробити маленькі варенички і зліпити кутики між собою. Зварити в добре посоленій воді, підсушити на стільниці, поскладати до миски і трошка зкропити олією, щоб не злиплися.

Також традиційними в Галичині начинками для вушок є вимочений та посічений оселедець, чорнослив, і варена фасолька, засмажена з цибулькою.

До речі, про оселедець. Без нього не обійдеться святкова трапеза, тому хочу розказати кілька наших родинних переписів.

Зазвичай я намагаюся купувати бочковий оселедець з головами, ікрою чи молоками. Коли вибираєте бочкові оселедці, звертайте увагу на пружність рибин, чи немає дивних плям і також на запах – не має бути неприємної нотки.

Оселедець в оцтовій заправі
3-4 оселедця вительбушити, відрізати голови, зняти шкіру і відділити філе від хребта, кості вийняти.
Зварити маринад з води, яблучного оцту, солі, цукру, кількох горошин пахучого і гострого перців і бібкового листочка.

Цибулю порізати кільцями і перекласти нею оселедець в слоїку (банці – ред.). Охололим маринадом залити оселедці і залишити в холодильнику хоча б на добу. Такий оселедець пряний, квасненький і дуже смачний.

Оселедець на яблуковій подушці
Квасні (кислі – ред.) яблука почистити і потерти на грубій терці. Цибульку порізати в дрібну костку (дрібними шматочками – ред.), посолити, скропити цитриновим соком і змішати з яблуками. Вимішати з 1-2 ложками доброї густої сметани. Викласти на таріль.
Замаринований попереднім способом (оцтовим маринадом) оселедець покраяти порційними шматочками і викласти поверх салатки. Прикрасити кропом.

Оселедець в цитриново-розмариновій заправі
Цей спосіб добрий тоді, якщо в оселедцях знайшлися молоки або ікра. Розтерти в брендері молоки\ікру, сік з 1-2 цитрин і трошка цедри, кілька голочок розмарину, чайну ложечку цукру, трошка солі (залежно від соленості самої риби). Заправа має бути в міру кисла, має відчуватися солодкість і розмарин.
Приготувати філе оселедця як зазвичай і залити заправою на добу.

Оселедець в олії з журавлиною
Дуже смачний спосіб, якщо ви любите неквасну рибку в олії.
Цибульку порізати кільцями, посолити, поцукрувати, зкропити оцтом і вим’яти пальцями. Філе оселедця порізати порційними шматочками, перемішати з цибулькою, додати ягід журавлини і заправити олією.

Ну і “на десерт” хочу запропонувати вам тертий маківник. Він добрий ще й тим, що начинку до нього можна приготувати паралельно з кутею – просто втерти троха більше маку, почистити троха більше горішків, запарити троха більше родзинок.

Отож, маківник тертий (за мотивами Дарії Цвєк, але з моїми модифікаціями)

1 пачка (200 грам) масла, 1 кг борошна, 50 грам дріжджів (звичайних пресованих, не сухих), 1.5 шклянки цукру + кілька ложок, 2 шклянки молока, ванільний цукор, цедра з 2 цитрин, 6 яєць, 3 шклянки маку, кілька ложок масла, кілька ложок меду, родзинки, цукати, горішки.

Молоко трошки підігріваю, розкришую туди дріжджі і додаю 2 ложечки цукру. Масло втираю з цукром. Треба, щоб цукор максимально перетерся з товщем (жиром -ред.). Я це роблю міксером з віничками у великому баняку або мисці з високими бортиками, щоб не траскало (розліталось – ред.) на сторони. Продовжуючи втирати, додаю по черзі 6 жовтків і розтираю до однорідної пухкої маси. Сюди ж додаю ванільний цукор і стерту цитринову цедру.

Цитрину попередньо ошпарюю і стираю на терці цедру, додаю ванільний цукор і кілька ложок будь якого алкоголю, щоб він розчинив ефірні масла. Мені видається, що так ця суміш краще тримає запах.

За той час дріжджі вже розчинилися в молоці – вливаю їх в посуд із збитою масою і акуратно розмішую, додаючи потрохи борошна. Спочатку я вимішую ложкою, плавними круговими рухами, пізніше – домішую рукою. Борошна треба взяти стільки, щоб замісилося м’яке і нелипке тісто. Далі його гарно обім’яти, накрити серветкою і поставити в тепло, щоб підійшло.

Тим часом, поки тісто росте, готую макову масу – мак запарюю в кількох водах і розтираю до сірості блендером або в макітрі. Родзинки мию, запарюю і обсушую. Горіхи січу не дуже дрібно. Далі на пательні (сковороді – ред.) розтоплюю 2 ложки масла і 2 ложки меду та на невеликому вогні прогріваю в цій суміші мак. Додаю родзинки і горішки. Білки збиваю в густу піну і акуратно вимішую з маковою сумішшю.

Тісто розділяю на 4 частини, досить тонко розтачую і викладаю макову начинку, трошки не доходячи до країв. Потім легко згортаю в тугі роляди (рулети – ред.). Краї загортаю всередину після першого поздовжнього закруту. Кладу в форми, на дно – смужку промащеного паперу.

Перед випіканням треба дати ролядам підрости під серветкою ще з годину в формах. Потім висмаровую (намащую – ред.) зверху збитим жовтком і посипаю маком. Печу 40 хвилин в гарячій братрурі при 180*.

Різати маківник треба, як повністю вистигне і перед тим – притрусити цукром-пудрою, або прикрасити розтопленою чоколядою.

Про Святвечірні та Різдвяні переписи я можу розповідати безкінечно. Адже це і пампушки з вишнями або рожею, і струдлі, і прецлі, і вареники з ріжними надіваннями (начинками – ред.), і голубці, і смажена рибка, і ще.. і ще… А потім, десь після Йордана, ми згадаємо, що час брати себе в руки, бо до Великодня мало що часу залишилося 🙂 А там почнеться вже зовсім інша кулінарна історія.

То ж, що б ви не готували на Святвечір та Різдво – бажаю, щоб вам усе вдавалося, все смакувало і було на здоров’я.

Веселих Свят, солодкої куті та Божої опіки нам усім! Христос ся Рождає!

29.10.2017

10 фoтoгpaфiй львiвcьких бyдiвeль зi cлiдaми бoйoвих дiй 1918-1919 poкiв

Пoчинaючи з 1 лиcтoпaдa 1918 poкy i пo 17 липня 1919 poкy, мiж Пoльщeю тa ЗУHP нa тepитopiї Гaличини вiдбyвaлиcя вiйcькoвi дiї. У Львoвi пoляки зaймaли зaхiднy чacтинy мicтa з гoлoвним зaлiзничним вoкзaлoм, yкpaїнцi yтpимyвaли тepитopiю Виcoкoгo Зaмкy i вoкзaлy Львiв-Пiдзaмчe. Бaгaтo бyдiвeль в мicтi бyлo пoшкoджeнo, дeякi фoтo з тих чaciв мoжeмo пoбaчити нa дaвнiх фoтoгpaфiях. Caйт Фoтoгpaфiї Cтapoгo Львoвa дiлитьcя oдними з них.

Aптeкa «Пiд Фeмiдoю». Фoтo 1918p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

Aптeкa «Пiд Фeмiдoю» нa poзi вyлиць Cлoвaцькoгo тa Cикcтycькoї пpoдoвжyвaлa cвoю дiяльнicть, нeзвaжaючи нa aктивнi бoйoвi дiї. Бyдiвля, дe poзтaшoвyвaлacь aптeкa, бyлa пociчeнa кyлями, лiнiя бoю в цeй чac пpoхoдилa мiж Диpeкцiєю зaлiзницi нa cyчacнiй вyлицi Лиcтoпaдoвoгo Чинy тa Цитaдeллю. Aптeкa фyнкцiювaлa дo нeдaвньoгo чacy, зapaз тaм peмoнт i, вoчeвидь, ми її бiльшe тaм нe пoбaчимo.

Пaлaц Гoлyхoвcьких. Фoтo 1918p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

Пaлaц Гoлyхoвcьких бyв зaйнятий пoльcькими пiдpoздiлaми 6 лиcтoпaдa. Укpaїнcькi вiйcькa нe пpипиняли cпpoби вiдбити цeй вaжливий oб’єкт, oбcтpiл вiвcя вдeнь i внoчi як i з бoкy пapкy, тaк i з бoкy cyчacнoї вyлицi Гoгoля. Tiльки зa oднy aтaкy зacтocoвyвaлocя близькo 15 тиc нaбoїв. 21 лиcтoпaдa yкpaїнцi вiдcтyпили вiд пaлaцy. Зapaз нa йoгo мicцi Дiaгнocтичний цeнтp Львiвcькoї зaлiзницi.

Гoлoвнa пoштa. Фoтo 1918p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

Бiля Гoлoвнoї пoшти мicтa вiдбyвaлиcя oднi з нaйзaпeклiших бoїв. Пpимiщeння бyли зaхoплeнi yкpaїнcькими вiйcькaми, 4 лиcтoпaдa вiдбyвaвcя aктивний штypм бyдiвлi пoлякaми. Пicля пepeмиp’я 8 лиcтoпaдa пoштa oпинилacя в пoльcьких pyкaх.

Бyдiвля гpeкo-кaтoлицькoї ceмiнapiї poзтaшoвyвaлacя вiдpaзy бiля Гoлoвнoї пoшти, тoмy тaкoж пocтpaждaлa. Вoєнiзoвaний кoмплeкc бyдiвeль пoшти i ceмiнapiї iз вхoдaми з вyлиць Koпepникa, Cлoвaцькoгo тa Дopoшeнкa нaзивaли «peдyтaми Пiлcyдcькoгo» (мicця poзтaшyвaнь дeвiзiй пoльcькoгo гeнepaлa). Зapaз нa цьoмy мicцi гeoгpaфiчний фaкyльтeт yнiвepcитeтy iм. Iвaнa Фpaнкa.

Бiблioтeкa Occoлiнcьких. Фoтo 1918p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

Фacaд бyдинкy бiблioтeки Occoлiнcьких з бoкy пapкy тaкoж пoшкoдили кyлями. Зapaз ця бyдiвля мaє iм’я Львiвcькoї нayкoвoї бiблioтeки iмeнi Вacиля Cтeфaникa.

Xacидcькa cинaгoгa нa вyлицi Cянcькiй, 4 пepeжилa пoгpoм, внacлiдoк якoгo пoжeжeю бyлo знищeнo внyтpiшнiй виcтpiй. Дaнoї cинaгoги зapaз нe icнyє.

Kocтeл cвятих Oльги i Єлизaвeти. Фoтo 1919p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

Kocтeл cвятих Oльги i Єлизaвeти знaхoдивcя бiля вaжливoгo cтpaтeгiчнoгo пyнктy, тoбтo гoлoвнoгo вoкзaлy, тoмy нeoднopaзoвo oпинявcя в цeнтpi бoйoвих дiй. Taк 6 бepeзня 1919 poкy в pизницю вiдбyлocя пpямe пoпaдaння apтилepiйcькoгo cнapядy. З нacтyпним oбcтpiлoм cнapяд пpoбив дaх i cклeпiння тa впaв дo хpaмy – тoдi 30 людeй зaгинyли нa мicцi.

Львiвcькa Цитaдeль. Фoтo 1918p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

[quads id=5]

Львiвcькa цитaдeль знaхoдилacя нa пiдвищeннi гip Шeмбeкa, Пoзнaнcькoї i Жeбpaчoї. Cили Укpaїнcьких ciчoвих cтpiльцiв нa пoчaткaх пepeбyвaли caмe тyт, зaймaючи зpyчнe пoлoжeння нaд мicтoм. Haмaгaючиcь вiдiбpaти Цитaдeль, пoляки вeли oбcтpiл з бoкy вyл. Пeлчинcькoї (тeпep вyл. Вiтoвcькoгo). Бoї тpивaли близькo тpьoх тижнiв, пicля чoгo пoльcькi вiйcькa пepeмoгли. Cьoгoднi вeжi Цитaдeлi є пpивaтнoю влacнicтю, пpи цьoмy вiднeceнi дo пaм’ятoк нaцioнaльнoгo знaчeння.

Вyлиця 29 лиcтoпaдa (Koнoвaльця). Фoтo 1918p (влacнicть фoтo Koтлoбyлaтoвa I.)

Oбcтpiл 25 бepeзня 1919 poкy зaчeпив бyдинoк нa вyлицi 29 Лиcтoпaдa, 18) (тeпep вyлиця Koнoвaльця), нeпoдaлiк якoгo жив Ян Pюкep вiдoмиp дoктop фapмaцiї y Львoвi. Вiд цьoгo oбcтpiлy пoмepлa 70-piчнa мaти Pюкepa.

Цepквa Пpeoбpaжeння Гocпoдньoгo. Фoтo Teтянa Жepнoвa 2016p

[quads id=5]

6 ciчня 1919 poкy y cтiнy цepкви Пpeoбpaжeння Гocпoдньoгo зi cтopoни вyлицi Kopняктa влyчив cнapяд, aлe пpи цьoмy вибyхy нe cтaлocя. В пaм’ять пpo цю пoдiю cнapяд бyлo нaзaд вмypoвaнo y cтiнy, a дeнь пoдiї пiдпиcaнo як 06.01.1919. Пicля peмoнтних poбiт дaтy пepeпиcaли нa 05.01.1919. Цeй cлiд вiйни, в якiй тaки пepeмoгли пoляки, збepiгaєтьcя в нaшoмy мicтi пo нинi.

Aвтop: Teтянa ЖEPHOВA для Фoтoгpaфiї Cтapoгo Львoвa.

08.10.2017

11 мальовничих містечок Східної Галичини, де варто побувати цієї осені

На північ від Карпатських гір, у долинах річок Дністра, Західного Бугу і Сяну лежить мальовнича українська Галичина. Розшита намистами горобини і калини, окутана в тоненьку павутину струмочків та річок, вона потопає у багряно-зелених шовках полів, узлісь, пагорбів та долин. Чепурні села рум’яніють спілими яблуками та виноградом. А древні та сучасні містечка мріють під ласкавим сонцем, гріючи дахи колоритних будиночків, поміж якими гострими вежами тягнуться у небо годинникові ратуші. Бруківку на ринкових площах вже замітає почервоніле листя. Галичина проводжає осінь.

Запрошуємо у гості. Свої двері відчиняють перед вами 11 мальовничих містечок Галичини. Знайомих вам і маловідомих; для когось рідних, а для когось далеких; величних, ошатних та дуже цікавих…

Дрогобич

Унікальна архітектурна різноманітність: Солеварня ХІІІ століття; палац Вілла Б’янки; старовинні монастирі та синагоги; а ще багато музеїв, Галерея сакрального мистетцва; красива ринкова площа і ратуша

Кажуть, засновники цього міста колись торгували сіллю (місцевість була багата на соляні джерела). Комплекс споруд Дрогобицького солеварного заводу, заснованого ще за часів Київської Русі, можна побачити ще й сьогодні.

Місто напрочуд багате на навчальні заклади. Красою своєї архітектури вас точно вразить Вілла Б’янки — колишня лікарня, а тепер Палац мистецтв. А ще багато старовинних, дерев’яних, мурованих, церков, веж, монастирів, синагог, кожна з яких по-своєму красива і цікава.

У Дрогобичі гарно побродити вулицями із кольоровими будиночками, мистецькими барельєфами на стінах та не менш цікавими вже сучасними розписами. Це одне із найстаріших міст України, яке має чим вразити вас, адже збирало свою колекцію століттями.

Коломия

Батьківщина гуцульського танцю у передгір’ї Карпат. Перлина дерев’яної архітектури — Спаська церква, найбільша у світі «Писанка».

Де ще ви знайдете місто, яке має свій, всесвітньо відомий танець? У тісних вуличках середмістя ще чути відгомін цієї жвавої мелодії, що будь-кого на світі примусить підтанцьовувати в ритм. Коломия — місто багатокультурне. Тут живуть нащадки не тільки українців, а й угорців, румунів, поляків, євреїв…

Древнє, колоритне містечко із виразним австро-угорським характером забудови. Красива архітектура у старих будинках, монастирях та дзвіницях. Зокрема тут знаходиться найстаріший дерев’яний храм Галичини — Благовіщенська церква із древнім іконостасом XVIII століття. А сам центр вибудуваний у стилі під назвою Віденський ренесанс.
Та чи не найвідомішою пам’яткою міста є музей писанкарства. До речі, все приміщення його виготовлене повністю із кольорового скла.

Самбір

Старовинні кам’яниці; міська ратуша; костел Іоана Хрестителя XVІ століття; церква 1737 року із мощами святого Валентина

Це особливе місто із унікально атмосферою, одне із найстаріших на Прикарпатті. До тутешньої церкви Різдва Богородиці приїжджають ті, хто шукає кохання. Помолившись біля молей покровителя всіх закоханих, люди сподівається стати щасливими. А класична музика милозвучними акордами розгортає у повітрі романтичний настрій. У колишньому бернардинському костелі Святого Станіслава є органний зал, де по суботах відбуваються прекрасні концерти. Також орган можна почути у старій церкві Іоана Хрестителя, яка є визначною пам’яткою архітектури всеукраїнського значення.

Прогулюючись самбірськими вуличками, ви обов’язково помітите особливо красиві будиночки архітектури початку ХХ століття. А ще у місті є досить великий музей, присвячений бойківській культурі.

Галич

Древня столиця Галицько-Волинського князівства: Церква Різдва Христового XIII—XV ст.; Караїмський цвинтар; Галицький замок; та одна з найчистіших річок Європи.

У ХІІІ столітті Галич був одним із найбільших міст Європи. Сьогодні його землі належать до заповідника “Давній Галич”, який включає багато природних та архітектурних див.
Замок галицьких князів XII–XIV ст. височіє над містом. Колись він був дерев’яним, потім перебудований у кам’яний. А до наших днів дійшли лише руїни, доносячи відгомін древніх часів.

Кажуть, караїмський цвинтар у Галичі — це цілий втрачений світ. Величний караїмський етнос проживав у місті з ХІІІ століття і донедавна. Вони мали тут свою церкву, свою культуру, своїх поетів і свою мову. Сьогодні караїмський некрополь визнано історичною пам’яткою. Тут можна побачити кам’яні могили від 1751 року.

Завітавши у Галич в теплу пору року, обов’язково прогуляйтесь берегом мальовничої річки Лімниця. Прозора водиця із встеленим дрібними камінцями дном так і манять пірнути вглиб. Колись Лімниця була визнана однією з найчистіших річок Європи, і, хоча зараз ми утримуємось від таких сміливих титулів, та все ж вона залишається справді чудовим природнім об’єктом: тут красиво, тихо і якось дуже затишно.

Бережани

Замок XVI століття на острові Золотої Липи; келії монастиря бернардинів; Вірменський костел та замковий костел-усипальниця

Стара бережанська ратуша колись вважалась однією з найгарніших у Центральній Європі. Замкові укріплення міста були настільки міцними, що протягом 200 років ніхто не міг його підкорити; а про розкіш і мистецьке багатство замкового палацу просто ходили легенди.

Монастир бернардинців закритий для відвідувачів. Та з гори, на якій він стоїть, відкривається розкішна панорама, заради якої варто сюди підніматись: тут і ратуша, і Троїцька церква, і кам’яний Миколаївський костел. Особливої уваги заслуговує фарний костел первісно Різдва Діви Марії (початок XVII століття). Всередині ще збереглися крипти з похованнями гетьманів Сенявських.

Бережани внесені до списку історичних міст і селищ 1-ої категорії цінності України; нещодавно місто тримало статус Державного історико-архітектурного заповідника. Щороку тут проводиться фестиваль «Рурисько», а на території замку — середньовічний фестиваль.

Борщів

Фестивалі «Борщ’їв» та «В Борщівському краї цвітуть вишиванки»; старі костели та церкви; та «Руський дім»

Одне із найсмачніших міст нашої країни. Щороку сюди з’їжджаються гості з різних країн, аби посмакувати відомою національною стравою, яку тут вміють готувати у понад 50 варіаціях. А ще на весь світ відомою є борщівська вишиванка, яку вже сміливо можна назвати брендом. Вишита чорними нитками сорочка має свою трагічну легенду.

Тутешній замок давно поруйновано. Та із вежі, яка залишилась, вибудували костел. Він зараз прикрашає центральну площу міста. А ще спадком замку є підземні ходи і величезні пивниці.

Найкрасивішою архітектурною пам’яткою Борщева є «Руський дім», у відкритті якого 1908 року брав участь Михайло Грушевський. Дім був центом товариства, що займалось розвитком і підтримкою української культури. Сьогодні це краєзнавчий музей із дуже багатими колекціями найрізноманітніших «цінностей».

Белз

Церква святого Духа (дерев’яна), Кафедральна церква св. Миколи, Белзький замок, Костел святого Миколая (Белз), Велика синагога

Місто Белз на Львівщині у давнину було столицею удільного князівства – Белзького князівства династії Рюриковичів на території сучасної Волині з центром у місті Белз, а також столицею воєводства за часів Речі Посполитої. Цікаво також, що місто згадується в “Повісті минулих літ” – одному з найважливіших літописів Київської Русі. Проте сьогодні місто досі залишається маловідомим серед туристів.

Чортків

Старовинний замок; Успенська дерев’яна церква ХVІ століття; кляштор Домініканців; міська ратуша з годинником (початок минулого століття)

Славне старовинне містечко над річкою Серет. Ринкову площу Чорткова прикрашає стара ратуша. Годинник, який побачите на ній, виготовили колись найкращі швейцарські майстри. Дерев’яна ратуша доповнює колорит центру, який і сьогодні справляє враження перебування у середньовічного провінційного містечка.

Замок у Чорткові – колишня резиденція відомих українських магнатських родів Гольських та Потоцьких добре зберігся. П’ятикутний, з чотирма оборонними вежами та розгалуженою системою підземних лабіринтів, які пролягають до річки. У 18 ст. між двома вежами був збудований палац з аркадними галереями у неоренесансному стилі. Приїхавши у Чортків, обов’язково відвідайте казкову «Дача Галілея», що розкинулась неподалік. Це державний заказник із унікальними масивами дубових лісів та багатьох дерев-екзотів.

Бучач

Храмова архітектура; таємничі сакральні споруди; Фортеця кінця XIV — початку XVII століть; та мистецька загадка Пінзеля

Бучач дійсно дуже красивий, найперше завдяки своїй старовинній архітектурі. Міську ратушу називають справжнім шедевром світової архітектури. Руїни фортеці із підземними ходами мають окрему історію, що починається з XIV століття та та часів Речі Посполитої. Та найбільшою загадкою Бучача є геніальний скульптор Георг Пінзель. Його роботи вирізняються особливо точним відображенням експресійності людської сутності. Скульптурами Пінзеля ви зможете помилуватись у місті, яке не пам’ятає життя генія, та зберігає його славу.

Рогатин

Місто Роксолани; старовинні церква Святого Духа та Миколаївський костел; житлові будинки XVIIІ століття; та Чортова гора

Рогатин — батьківщина славної та легендарної Насті Лісовської, дружини турецького султана. (Хоча існує й версія, що дівчина народилась на Хмельниччині). Та тим не менше, Настю тут люблять і шанують, у центрі міста їй споруджено пам’ятник.

Рогатинська церква 1598 року стоїть просто на території старого кладовища. Ще на кілька десятиліть молодшим є Миколаїський костел, який за злою іронією, у радянські часи служив музей атеїзму. Не доїжджаючи до Рогатина (приблизно 4 км у бік Бережан) ви побачите Чортову гору. Вона й зараз має загадкову нечисту славу. Кожен з місцевих розкаже вам легенду про те, як сам чорт насипав її. А ще красиву історію про княжича Рога, який начебто заснував місто.

Заліщики

Одна із найгарніших міських панорам країни; парк із унікальними видами дерев; палац баронів Бруніцьких; костел святого Станіслава; цісарсько-королівська військова казарма ХVІІІ століття

Невеличке містечко у мальовничій долині Дністра, стародавній центр виноградарства. Тутешнім лагідним середземноморським кліматом міщани можуть завдячувати високим берегам річки, що обіймає Заліщики. У минулому столітті сюди на курорт, кажуть, приїжджали навіть найбагатші польські вельможі.

Костел святого Станіслава колись був дерев’яним, згодом його перебудували на кам’яний. Певний час тут діяв монастир, келії якого збереглись до нашого часу. Багато красивих церков можна побачити у Заліщиках. А панорама Заліщиків з боку Дністра є справді одним з найгарніших видів у цілій Україні.

Палац баронів Бруніцьких 1831 року втратив красу свого інтер’єру давно, та надзвичайно гарним зовні є і зараз. Висока біла колонада ще зберігає розкіш минулих століть.

На правду на Галичині є набагато більше дійсно вартих уваги та маловідомих містечок. Їхні визначні чи загублені, часом забуті цікаві місця подеколи приховують дивовижні таємниці, розгадувати які належить історикам та археологам. Саме такі міста непорушно бережуть нашу історію, записану на старих кам’яних чи дерев’яних пам’ятках. А деколи у фольклорній пам’яті місцевих старожилів. Ми ж й надалі розповідатимемо вам про нові і давно забуті старі визначні місця славних країв.

Автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua

30.09.2017

Етикет і шляхетність, або якими були манери галичан сто років тому

Галичани завжди мали репутацію людей вихованих і шляхетних, аж до демонстративної манірності й церемонності. Вона виявлялася і у великому, і у дрібницях: у вишуканому вбранні пань, у несподіваній галантності панів, у поважних походах до театру, у вишуканих інтер’єрах галицьких цукерень, у мові старих газет, у цілуванні жіночих рук… Етикету в Галичині завжди надавали великого значення й навчали правилам доброго тону змалечку. Тому вислів “галицьке виховання” має вжиток і сенс до сьогодні. Спробуйте замінити “галицьке” іншим прикметником… Не дуже виходить, чи не так?

Сотню років тому журнал «Нова хата» вчив галичанок не тільки куховарити, модно одягатися та вести домашнє господарство – особливу увагу тут приділяли правилам етикету. Окремі з них застаріли, а деякі залишаються актуальними дотепер.

От чи знаємо ми, як правильно йти вулицею? Не поспішайте із ствердною відповіддю… Правильно, коли молодші біля старших, а чоловік біля жінки йдуть з лівого боку. Якщо ж чоловік іде з двома жінками, то старша з жінок розміщується посередині, а чоловік – завжди з лівого боку. При зміні напрямку руху чоловік повинен непомітно перейти поза жінкою, щоб знову опинитися з лівого боку від неї. Якщо доріжка така вузенька, що неможливо розміститися вдвох, то жінка має йти першою. Проте при виході з поїзда, автобуса, машини чоловік йде попереду, щоб допомогти вийти супутниці. У кав’ярні чи ресторані чоловік має іти першим, аби знайти гарний столик для товаришки.

Закохана пара на вході до Поєзуїтського парку (парк ім. І. Франка). Листівка поч. 20 ст.

А чи вміємо ми вітатися? При зустрічі на вулиці європейський чоловік вітається першим, на відміну від емансипованої Америки. Зараз уже відійшов у минуле звичай цілувати жінкам руку. А у міжвоєнній Галичині такий поцілунок вважався свідченням поваги до жінки. Проте на вулиці не рекомендувалося цілувати паням руку, щоб, бува, не поставити даму в незручне становище: а якщо рукавичка буде мокра від снігу чи дощу, або, боронь Боже, несвіжа чи не напарфумлена? А ось у бальній залі, театрі, на гостині чи вечірці цей звичай був обов’язковим! При цьому чоловікові слід було затямити, що для поцілунку він повинен схилитися до поданої руки, а не підносити руку пані до своїх вуст.

Сьогодні поширився новий спосіб вітання – поцілунки при зустрічі, хоча на початку минулого століття така поведінка вважалася би вкрай нетактовною.

А те, що курити в присутності дами є неприпустимим, мабуть, і зараз усім відомо.

На старих фото рідко можна побачити закохану пару, котра обіймається чи цілується, оскільки це було поза нормами тодішньої моралі. Натомість досить багато світлин, де закохані прогулються разом по вулицях Львова. Фото 30-х рр. XX ст.

Існували свої правила і при виборі подарунків. Подарунок повинен відповідати фінансовим можливостям дарувальника. Якщо не дуже забезпечена людина робить занадто коштовний дар, то це, найшвидше, викличе незручність у того, хто подарунок приймає. Подарунок повинен цінуватися не за матеріальну вартість, а за оригінальність та щирість.

Квіти завжди вважалися гарним подарунком. Чоловік, який часто перебуває в домі якогось подружжя, повинен при всякій нагоді передати пані дому скромну китицю квітів. Загалом, квіти та солодощі – це ті дві речі, які може дарувати чоловік знайомій жінці, з якою його не пов’язують ближчі стосунки.

А які ж дарунки могла робити жінка? Квіти можна було дарувати чоловікові тільки у двох випадках: або дуже старенькому, або хворому.

На початку минулого століття ручні роботи (вишивки, гаптування, картини) були популярним подарунком, але за умови, що вони майстерно виконані.

Ні в якому разі не рекомендувалося дарувати свою світлину. Фотографія – це частка нас самих, яку не можна роздаровувати замість попільничок, ручок чи інших дрібниць, адже одного прекрасного дня вона може опинитися в кошику для сміття, як непотрібний кусник паперу або й як немилий спомин.

Найкращим подарунком, зробленим жінкою, безумовно, вважалася книга.

Якщо не було можливості привітати когось особисто, то привітання не відкладалося, а подарунок відсилався кур’єром з обов’язковою візитівкою дарувальника.

Пара з келихами в руках, біля накритого столу, оздобленого омелою, чоловік з подарунками. Фото 1900-1920 років.

Шляхетної поведінки дотримувались не тільки «на вулиці» – вона була обов’язковою і вдома. У журналі «Нова хата» за лютий 1928 року читаємо: «Добре поведення не може бути ніколи «напоказ» для чужих, як добра порцеляна, яку витягується лише на прийняття гостей. Чемність та добра поведінка – це річ, яка ушляхетнюється через довге і щоденне ужиття. Будьмо передусім чемні до своїх найближчих, дбаймо, щоби в чотирьох стінах нашої хати панувала сонячна атмосфера, а тим самим даємо уже нашим дітям найкращу підставу «доброго виховання».

Суперечки, які трапляються у сім’ї, не радилося вирішувати під час трапези. Спільний обід чи вечеря – це ті поодинокі хвилини, коли сім’я збирається разом і затишна родинна атмосфера залишається з дітьми на все життя. Та й готування їжі галичанки перетворили на мистецтво. Наші господині дотепер користуються кулінарною книгою «Перша українська загально-практична кухня», написаною у 1929 році Ольгою Франко – невісткою Івана Франка, яка вивчала кулінарне мистецтво у Відні.

Ольга Франко з чоловіком Іваном Франком, травень 1886 р.

Обов’язково стіл накривався скатертиною, сервірувався. Стіл мав бути гарно оформленим, страви подавалися господинею з приємною усмішкою, а обід проходив неквапливо у дружній атмосфері.

Велика роль у створенні домашнього затишку, звичайно, покладалася на жінку. Навіть при виснажливій хатній роботі жінка повинна була виглядати охайно. «Найкращий настрій знищить занедбана, негарна жінка. Вона мусить тямити, що до обіду не можна сідати в брудному [фартушку], з нечесаною головою. Одяг жінки впливає дуже багато на ціле домашнє поведення», – читаємо в журналі «Нова хата» за лютий 1928 року. «Мусимо знайти у нашому бюджеті місце на домашній стрій [одяг]», – підсумовує дописувачка у журналі «Нова хата» за жовтень 1934 року.

Пара закоханих позує до світлини на фоні вул. Сапєги, 2 (Бандери). Фото 1920-их.

Щоб гарно виглядати, жінка при всіх домашніх клопотах повинна завжди знаходити час для себе. А для цього їй потрібна правильна організація праці та помічники у домашніх справах. І такими помічниками ставали… не чоловіки, як читачки, мабуть, подумали, а діти. Галицькі чоловіки початку минулого століття жіночих хатніх обов’язків не виконували. Як новину сприймали галичанки повідомлення у журналах про те, що у далекій і геть незрозумілій Америці чоловіки не тільки не соромляться гуляти з маленькими дітьми у візочках, але й допомагати жінкам на кухні!

Родина на прогулянці, нин. проспектом Свободи. Фото до 1939 року

Аби діти стали помічниками у веденні домашнього господарства, їх треба було привчити до думки, що хатня робота важлива і цікава. «Ніколи не можна згірдно говорити про господарські обов’язки в присутності дітей, ніколи не справляти їх як примус, лише як забаву або дуже важний обов’язок. Не кажіть до дитини: ти мусиш це зробити, а лише – я дозволяю тобі зробити», – читаємо у «Новій хаті» за вересень 1931 року.

Усі спірні питання щодо виховання дітей повинні виказуватись обережно і погоджуватись тільки поміж батьками. В іншому разі діти будуть використовувати батьківські суперечки на свою користь.

А вихованню дітей, їх естетичній культурі приділялася в Галичині велика увага. «Дитина з тонким естетичним смаком не вчинить ніколи поганого діла. Вона почує до нього естетичну відразу. Тому в рідній хаті нехай окружає дитину зі всіх сторін краса: гарна хатня обстановка, гарна посуда і гарні кімнатні квіти. Нехай в родині гарно висловлюються, рухаються, поводяться, одягаються», – читаємо у статті Володимири Жуковецької в журналі «Нова хата» за лютий 1932 року.

Родинна прогулянка нин. проспектом Шевченка. Фото до 1939 р.

Проте галичанки були не лише добрими господинями, дружинами та матерями – вони брали найактивнішу участь у громадському житті. В Галичині жінка завжди вважалася вільною, рівною чоловікові. Можливо, саме завдяки активній громадській позиції галицького жіноцтва і виробилася особлива повага до жінок, адже вони розумілися не тільки в домашньому господарстві, але і в політиці та культурі.

Автор: Наталія ХРАБАТИН для Галицький кореспондент

24.09.2017

Цікаві факти про короля Данила Галицького

Данило Галицький — один з найвидатніших українських князів, могутній правитель, проникливий політик і дипломат, відчайдушно хоробрий воїн і талановитий полководець. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави.

Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле.

Князь розширив територію до Любліна і Перемишля на заході, Мукачево та Чернівців — на півдні, будував нові міста (Львів, Холм, Угровськ, Данилів) і розвивав старі (Галич, Дорогочин, Володимир). При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.

Все його життя — це боротьба за захист українських земель від численних завойовників.

В 19 років (1223) — один з ініціаторів битви на Калці з монголо-татарами, який вважав, що захищати Батьківщину потрібно на далеких підступах, а не тільки на власній землі. На жаль, князя Данила підтримали не всі, і битва на Калці була програна;
У 37 років (1240) великий князь Київський, який дав бій монголо-татарам, зумів отримати більш «м’яку залежність» від Орди, ніж інші давньоруські землі;
В 50 років офіційний «Король Русі» (аж до смерті у 1264), який отримав титул короля за союз проти монголо-татар.

Майбутній король землі Галицької був старшим сином князя Романа Мстиславовича і його дружини Анни. Його предками по батьківській лінії були славний Володимир Мономах і об’єднувач Польщі Болеслав Кривоустий, по материнській — візантійський імператор Іссак ІІ Ангел.

Данило Романович завжди відрізнявся небувалою особистою відвагою. Молодий князь був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.

У битві на річці Калка князь волинський Данило рухався зі своїм військом в авангарді. Постійно ходив на вилазки і в розвідку, саме він захопив перших полонених татар. А під час самої битви першим кинувся в саму гущу ворогів і отримав важке поранення в груди. Його тоді дивом врятували найближчі охоронці.

У 1229 року під час облоги польського міста Каліш князь Данило Романович особисто проник за міські стіни для розвідки. Він перевдягнувся простим боярином, а обличчя закрив глухим шоломом. Почувши, як городяни на своїх зборах сперечаються, здавати їм місто чи ні, князь вийшов в центр і назвав своє справжнє ім’я, а потім запропонував їм капітулювати перед ним особисто. Поляки, вражені такою сміливістю і благородством, погодилися і уклали мирний договір з хоробрим воїном.

У 1245 році відбулася битва на річці Сан, в Галицькій землі. Князі Данило і Василько Романовичі протистояли польсько-угорській армії, яку привів на Русь їх суперник князь Ростислав. Один з ворожих полків очолював відомий угорський воєвода Фірлей, який хвалився перед військом, кажучи, що русини ніколи не витримують довгого бою. Але за свою зухвалість і самовпевненість він був жорстоко покараний галицькими воїнами. Сам князь Данило розсіяв угорський полк, захопив прапор і розірвав його навпіл. Поразка іноземних армій було повною: сам же воєвода Фірлей потрапив у полон і був там страчений.

Однією з найважливіших та найвизначніших подій середньовіччя в історії нашої країни стала славетна коронація Данила Галицького 1253 року, що зумовило інтеграцією волинської землі, як частини Галицько-Волинської держави, у європейську спільноту.

Коронація Данила Галицького папою римським Інокентієм ІV-им.

У грудневу негоду посланник Папи Римського Інокентія ІV прибув до Дорогочина. Дорогою була оприлюднена булла – яка стала своєрідним каталізатором згоди тодішнього князя на коронування, бо зміст її закликав володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу під проводом князя Данила Галицького проти монголів.

Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці. Данилові на той час було 52 роки, а його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра. Автор: Гнатюк для dovidka.biz.ua.