Мітинг з нагоди підписання Акту Злуки між ЗУНР та УНР в Києві. Фото 1919 року
Пeршe ж oфiцiйнe святкyвaння дня Сoбoрнoстi вiдбyлoся нe y 1990 рoцi, a щe в 1939-мy. Святкyвaли тoдi 20 рiчницю знaкoвoї пoдiї в Kaрпaтськiй Укрaїнi. A oт в 1990 рoцi вiдбyлoся пeршe мaсoвe святкyвaння. І пeрeдyвaв цьoмy святкyвaнню «Живий лaнцюг».
Ідeя «Живoгo лaнцюгa» мiж мiстaми нe бyлa чимoсь нoвим, aджe зa двa рoки дo тoгo пoдiбнa aкцiя вiдбyлaся в Прибaлтицi. Taм «живий лaнцюг» oб’єднaв три стoлицi – Вiльнюс, Ригy тa Taллiнн. Інiцiaтoрaми ж пoвтoрy тaкoї aкцiю в Укрaїнi бyли члeни Нaрoднoгo рyхy Укрaїни, зoкрeмa брaти Гoринi. Ідeя нe виглядaлa yтoпiчнoю, oскiльки вжe кiлькa рoкiв в УРСР вiдбyвaлися рiзнoмaнiтнi мaсoвi мiтинги.
Moжливo, кoгoсь цiкaвить питaння, чoмy ж лaнцюг бyв 21 сiчня, a нe 22-гo. Причинa бyлa цiлкoм прaктичнa. 22 сiчня припaдaлo нa пoнeдiлoк, a oсь 21-гo бyлa нeдiля. Зaдiяти тaкy вeликy кiлькiсть людeй y бyднiй дeнь бyлo б нeмoжливo, тoж пoдiю i змiстили нa дeнь. Сaмe зaвдяки тaкiй змiнi oргaнiзaтoрaм вдaлoся зaлyчити, зa рiзними пiдрaхyнкaми, вiд 500 тисяч дo 3 млн yкрaїнцiв.
Учасники “Живого ланцюга” на вул. Стрийській у Львові. Фото 1990 року. Взято з “Історична Правда”Учасники “Живого ланцюга” на вулиці Підвальній у Львові. Фото 1990 року. Автор Андрій КнишКілька шеренг “Живого ланцюга” на проспекті Свободи у Львові. Фото 1990 року. Взято з ЦДВРТак званий “вузол живого ланцюга” на проспекті Свободи у Львові. Фото 1990 року. Взято з Укрінформ
В 1990 році Україна простягалася не тільки від Львова до Києва, але і далі на Схід, проте організатори акції були реалістами. Якщо в західній частині України ідея підтримувалася майже всіма, то вже навіть на Житомирщині і Київщині ентузіастів було менше. Під час самої акції це проявилось в тому, що у Львові, до прикладу, люди стояли в кілька шеренг, в той час як між Києвом і Житомиром проміжки між людьми досягали 10 метрів. Проте, представники зі східної частини України не були пасивні, і багато делегацій прибуло до Києва, щоб долучитися до акції, зокрема з Донеччини.
З нагоди відзначення 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки та Дня Соборності України, 20 січня працівники Львівської міської ради піднялися на найвищу вершину Карпат – гору Говерла.
Як розповів Ярослав Стецький, начальник архівного відділу ЛМР, на вершині гори учасники сходження заспівали гімн України та помолилися за мир і добробут у нашій державі.
Учасниками сходження стали працівники департаменту фінансової політики, управління «Секретаріат ради», архівного відділу ЛМР та мешканці Львова.
«Підйом, який ми приурочили до 100-ї річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки та Дня Соборності України, був не простим. В Карпатах випало багато снігу, зокрема на Говерлі випало майже 3 м снігу. Тому, найвища вершина Карпат була ще вищою. На вершині ми заспівали гімн і помолилися за мир і добробут нашої держави», – розповів Ярослав Стецький, начальник архівного відділу ЛМР.
День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Сьогодні проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. І це, напевне, перше, що я не можу пробачити сучасним українським політикам. Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу й Заходу існували завжди, вони отримали назву “синдром Збруча”, однак завжди наші співвітчизники прагли єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.
На полях Першої світової війни відбувалося братання Українських січових стрільців, що воювали у складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні регіони до проголошення самостійності з метою возз’єднання з Українською Народною Республікою.
21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
Сьогодні час згадати, як було досягнуто єдності тоді, 22 січня 1919 року.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об’єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: “Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: “Скажіть одверто – хочете вирізати панів?” – “Хочемо будувати Українську державу”, – відповів я здивований”.
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: “Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну Українську державу… Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас…, що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю”.
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – “передвступний договір” “про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю”. Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про “непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою”. З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду “прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку”. Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: “По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!” Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз’єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:
УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
22 СІЧНЯ 1919 Р.
“Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.
22 січня 1919 року.
У м. Києві”
Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об’єднана УНР “не має й думки забрати під свою власть чужі землі”. Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті “Соборна Україна”, яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду “Україна – Русь”.
Карта «Соборна Україна»
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров’я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані “клини”, де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.
