Словник балаку львівських батярів

”Найяскравішим представником людської фауни Львова є дитя вулиці, знане в цілому цивілізованому й нецивілізованому світі під мадярською назвою ”батяр”, — описував довоєнний Львів письменник Юзеф Вітлін.

У середині XIX ст. до цісарсько-королівського міста Львова з’їжджалися урядники з усієї багатонаціональної Австрійської імперії. Якийсь поліцай-угорець, коли наздоганяв хуліганів, кричав:

— Батяр!

Угорською — це волоцюга, хуліган, розпусник. Слово швидко вкорінилося в польсько-українсько-єврейській тримовності тодішніх львів’ян.

Найвідомішим львівським батярем початку минулого століття вважають Юзефа Мариновського. Була навіть ціла ”Балада про Йозька Мариноського”. Оспівувала, як він дезертирував із війська заради того, щоб випити пива у своєму улюбленому шинку ”Під Цапком” на вул. Городоцькій. 25-річний батяр помер 1908-го у ”бриґідках” — в’язниці, що розташувалася у колишніх келіях монастиря Святої Бриґіти.

Львівський пролетаріат заселяв переважно передмістя — Замарстинів, Кульпарків, Байки. ”На Клепарові аж гуло від типів, які з неабияким задоволенням псували побачення закоханим парам, лякали шанованого громадянина, насміхалися над поліцією, — згадував письменник Лев Кальтенберґ. — Якщо ж не було інших розваг, співали про власника крамниці, якого не любили. Ці вечірні серенади завжди виконувалися до сліз лірично та неймовірно фальшиво, часто завершувалися бійкою. Це власне й був апогей життєвої програми батяра, який іще раз свідчив про його вправність, мужність і дітвацтво”.

Серцем батярства був Личаків — східна околиця міста. Місцеві вважали себе чи не за окрему від львів’ян расу — вищу. Жителям середмістя ввечері ліпше було не потрапляти в тутешні краї. У ліпшому разі все обійшлося би підбитим оком і відібраним гаманцем.

Але ”загальнольвівський” патріотизм батяри теж мали. Бо ж серед них народилося:

“А хто Львова не шануї, най нас в дупу поцілюї.”

Найзухваліших личаківських шибайголів величали ”королями”. Першим відомим був муляр Куба Пельц. Середнього зросту, дрібної статури, спокійної вдачі. Та ледь хильнувши, ставав іншою людиною: кричав, як поранений лев, і трощив усе, що трапляло під руку. Найбільший подвиг учинив 1848-го. Тоді, після забави в корчмі ”Бабський корінь”, повкидав до криниці вниз головою дев’ятьох несимпатичних йому жовнірів.

Утім, львівський батяр не конче мусив бути з міських низів. ”Батяри народжувалися також у палацах патриціїв, а іноді й у шляхетських дворах, — писав Юзеф Вітлін. — Не один із них пізніше засідав у віденському парламенті чи ходив у професорських шатах, бренькаючи ректорським ланцюжком замість кайданів”.

Вільний час батяри просиджували в шинках. Завдяки баладам легендарними стали заклади Бомбаха та Ціммермана. Теофіл Берлінський і Томаш Івановський із Личакова любили посеред забави в шинку починати бійку. Лупили кулаками на всі боки, та щойно у побоїще вливалися всі присутні, чемно вклонялися один одному і йшли геть.

Польський сенатор міжвоєнних років Миколай Бачинський, родом зі Львова, любив переповідати таку історію. Якось до шинку Бомбаха забіг гурт студентів — бажали поповнити свої знання місцевого фольклору. Найзухваліший одразу вмостився коло жінки, яка сиділа біля шинквасу. І скомандував шинкареві:

— Два великі пива! Для панянки і для мене!

Та не встигли перед ним з’явитися кухлі, як поруч виріс здоровань із гальбою-кухлем із дутого чеського скла.

— Та ти муїй кубіті пиву ставиш!

За мить його гальба приземлилася на голові в студента.

— Скло луснуло, ніби мильна бульбашка, в руці батяра залишилося лише вухо від кухля. А бідолашного збирача фольклору забрала рятункова служба, — завершував розповідь Бачинський.

Потім знімав кашкета і розправляв волосся — під ним було кілька рядів швів…

Коротенький словник батярського балаку

Батяри мали свій ”балак” — жаргон. Була це суміш української, польської, німецької та єврейської мов. Тобто тих, якими спілкувалися у Львові. Не бракувало вкраплень з угорської, англійської й навіть латини. Із суто батярських новотворів було, наприклад, ”піти до пана Едзя” — тобто туалету. Пішло від імені власника кав’ярні ”Атляс” Едуарда Тарлерського, який перший у Львові відкрив у своєму закладі платний туалет. Нормою серед батярів вважалося перекручувати власні назви, вставляти ”у” замість ”о” або ”и” замість ”е”. Багато слів тієї ”львівської ґвари” досі вживають у місті:

Амант – коханець. Андрони (мандрони) плести – вести пусті розмови. Арбайтувати (льв.) – працювати. Арешт – в’язниця.

Бадильки (льв.) – волосся.

Балак тримати (льв.) – розмовляти, (порівняй: тримати базар, базарити).

Бальон (льв.) – трамвай.

Банда – група музик.

Бандити гнути – дурниці плести.

Батяр (бетяр – з угорської «волоцюга, гульвіса») – гультяй, волоцюга.

Батярська віра – батярське братство (ще у Львові – львівська голота, львівська гебра, львівська віра, львівські леви, львівські діти, львівські хлопці, левенята, свої варіяти).

Бачевський (льв.) – львівська горілка заводу Бачевського.

Баюра (льв.) – горілка.

Бецирк (льв.) – арешти Повітового Суду для дрібніших справ.

Бик – удар головою [те ж, що взяти „на одесу”].

Блаґа, бляґа – пустомельство; блаґер – пустомеля.

Блахман – обман; блахмана (під)пускати – надурити (очі замилювати).

Блахмановий – фальшивий.

Блямаж – конфуз, компроментація.

Блят – згода; бути блят – погоджуватися [порівняй: мати блат, наблатиканий].

Блятник – перекупник краденого.

Боксер – залізний обруч з дірами на пальці, щоб ліпше стиснути його в п’ястуці. Міг він служити до нападу або оборони в бійці; мабуть кастет

Бранжа – група людей однієї професії.

Брехунець – адвокат; радіо.

Бровар – пиво

Бузя – личко

Буйда – фальшивий документ, “підстава”, “туфта”.

бухати (льв.) – красти.

Вар’ят, варіят – божевільний; свій вар’ят – свій хлопець.

Верва – жвавість.

Відрехтовувати – даватися комусь взнаки.

Гавган – шибеник.

Газард – азарт.

Газардовий – азартний, запальний.

Галабурда – бешкет; галабурдник – бешкетник.

Галапас – паразит, дармоїд.

Галат – дурень.

Гальба – келих (1/2 л).

Галь-паль – не роздумуючи.

Гаман; збити як гамана – сильно або за ні що бити.

Гантелити – ганьбити, лаяти.

Гаплик – (первісне значення – гачок, застібка на одяг) кінець.

Гарак – ром (рум), горілка.

Гаратати – бити; гамселити.

Гаргара – сварлива жінка.

Гатрак – таємний аґент поліції (сексот, стукач).

Гаукаж (льв.) – адвокат.

Гебра (льв.) – міське шумовиння.

Гицель – перен.: смілива людина, шибайголова.

Гоцкати – піднімати на сміх.

Гоцки; брати на гоцки – дошкуляти комусь.

Гунцвот – шельма, собачий син.

Ґавра – печера (ведмеже лігво); переносно: рот.

Ґевал – хам, мужик.

Ґешефт – вигідна спекуляція.

Ґнот (льв.) – малий хлопець.

Ґрипс, ґрипсанка – мала записка.

Дати фацки (льв.) – побити.

Дати цинк (льв.) – знати.

Дерти лаха – насміхатися, висміювати.

Дзвир (льв.) – горобець.

Дід – жебрак; ключник, дозорець (наглядач) в камері.

Драб, драбуга – злодій, здоровило, обірванець, ледащо.

Драбня – голота.

Дралювати – бігти (пор.: дати драла).

(За)йванити (льв.) – красти.

Закнеблювати – заткати (рот).

Закропитися – напитися, сп’яніти.

Залебоніти – забелькотіти.

Замельдувати – доповісти.

Засипати(ся) – видати когось (щось) на слідстві; “розколотися”; провалитися.

Зафантувати – забрати за борг (див.: фант).

Зацьмаканий (льв.) – п’яний.

Збуй – розбійник, бешкетник.

Змалювати – нашкодити, знищити.

Змарґаний – змучений, змордований.

Іванова хата – в’язниця, арешт, кримінал.

Кавуни (тернопіль.) – тернополяни-українці, тернопільці

Казенка – карцер

Казня – тюремна камера.

Кантина – шинок, корчма.

Каптувати – прихилити когось на свій бік.

Капувати (льв.) – схоплювати, розуміти.

Капусь – донощик, поліційний аґент (стукач, шістка).

Капшук – малий зростом.

Кацараба (льв.) – кицька.

Кібіц – болільник, фанат.

Кіндер, кіндрак (льв.) – злочинець, бандит.

Кіндруси-хойраки – вуличні бандити.

Клаваки (льв.) – зуби.

Корбу крутити – насміхатися.

Корсо (корзо) – головна вулиця міста, місце для спацерів (прогулянок), бульвар.

Косити – підставляти ногу (в футболі), валити на землю; косиняр (косинєж) – костолом.

Котерія – компанія, гурток.

Крепірувати – дуже бідувати

Кримінал – в’язниця; судові арешти у Львові при вул. Баторого

Крис (льв.) – капелюх.

Ксива – довший лист, документ.

Кука (в руку) – хабар.

Кумпан (від лат. cum pane – товариш подорожній) – товариш, друг.

Кумпль – колєґа, товариш по недолі.

Курдупель – малий зростом.

Курорт – (перен.) в’язниця.

Лайдак – ледащо, обірванець.

Лаха дерти – насміхатися, глузувати (пор.: лахати).

Лахувати – насміхатися.

Лепета – голова.

Лепети – базіки.

Лівий – фальшивий.

Лобуз – дурень.

Лобур – бешкетник, шибеник.

Лупийр – лупій, здирник.

Лямпарт – леопард; перен.: гульвіса.

Лярум – тривога, переполох.

Маґель – (качалка, рубель) тортури; на маґель взяти – забрати на тортури.

Макітра – голова.

Мандрони плести – говорити нісенітницю.

Мантачити – розтрачувати, тринькати (гроші), циндрити.

Маняти – речі (пор.: манатки).

Маркирувати – уникати роботи, “шлангувати”.

Маркирант – халявник.

Матка Боска, під Матку Боску (льв.) – арешти для волоцюг.

Матолок (квадратовий) – дурень, йолоп; турок.

Матура – атестат зрілости; зрілий.

Махер – шельма.

Мачку світити – дати ляпаса.

Машіґенуватий – дурнуватий.

Мельдувати – доповідати, рапортувати (від нім. melden).

Мельдуватися – заявляти адміністративній владі про своє прибуття в населений пункт.

Мент (міжнародне) – поліцай, міліціонер.

Меценас – адвокат.

Митка – ганчірка; перен.: криклива жінка.

Мудь – хам, мужик (пор.: мудак).

На зіхер – напевно.

Накоренок – виродок, нащадок.

Небесні пташки – батяри

Не бесер – не задоволений, не зручно (?).

Нетеча – бійка.

Нипати – заглядати по кутах (шниряти)

Обкантувати – обдурити

Оферма, офермак – незґраба; в ориґіналі – вайлуватий жовнір.

Параграф (льв.) – ціпок, кийок.

Паркан (льв.) – стоячий комірець.

Пас – паспорт.

Пацалиха – жарт, насмішка, витівка.

Пачкар – контрабандист.

Пелехи (льв.) – патли.

Передирка – лайка, сварка.

Пєтра дістати (льв.) – налякатися.

Пискувати – сперечатись, пащекувати.

Пипкати – виконувати яку-небудь роботу.

Плюсква (льв.) – сутичка, неприємність; шпарґа.

Плявдувати – допомагати, добре впливати, підходити.

Порeкло – прізвище, ім’я; псевдонім.

Пурец – пан (пор.: перець).

Пуц – дружній жарт зі знайомими.

Пуцівка – прочухан.

Раубшіц – грабіжник, розбійник.

Римунда (льв.) – дурна жінка.

Різуля (льв.) – різник.

Розставити фамілію по кутах – обізвати поганим словом.

Розтоптані цигарки – плоскі дешеві сигарети.

Санаторія – (перен.) в’язниця.

Селепко – нездара, новачок (дух, фраєр).

Сипати – видавати.

Сікор (льв.) – годинник.

Смага – горілка; самогон.

Снодоха – сплюх, сновида.

Сопух – сморід, задушливе повітря.

Спацер – прогулянка.

Струбитися – напитися до нестями.

Стругайло (льв.) – двірник.

Сумар (льв.) – хліб.

«Тайойки» – львів’яни.

Тамуватий – придуркуватий.

Тандета – дешевизна, дешеві речі низького ґатунку.

Тарапати – клопоти.

Тере-фере – теревені.

Трафити – попасти, спромогтися (ліпше – потрафити; ще – змогти).

Трафіка (трафік) – крамниця з монопольними товарами, поштовими марками (значками), конвертами (стемплями).

Трафунок – випадок.

Тривон – прожиття, буття.

Тримати штампу (льв.) – дружити.

Трингельд – чайові, грошова нагорода.

Туман – дурень; туман вісімнадцятий – останній дурень (пор.: сибірський валянок).

Туман навести – запаморочити.

Тумануватий – придуркуватий.

Турок – дурень (пор.: туман).

Ульокуватися – розташуватися, вміститися, запакуватися.

Улудний – звабливий, спокусливий.

Урльоп – військова відпустка.

Уряднича клямка (ухопитися за у. к.) – державна посада.

Фабула – пройдисвіт.

Фалювати (льв.) – йти.

Фама – чутка.

Фамілія – родина.

Фант – застава.

Фарт (злод.) – щастя .

Фацет – тип.

Фізіоморда – фізіономія.

Філіжанка – горнятко.

Фімфа – грубий, недоречний жарт.

Фіякр – візник, карета; лаятися як фіякерник – грубо лаятися.

Флячки (льв.) – страва з тельбухів.

Фльорка – повія.

Фраєр – хлопець (пор.: фраїр і фраїрка – лемківське); франт.

Франца – статева хвороба.

Фрас – журба, турбота.

Фрашка – дрібничка, забавка.

Фриґати (льв.) – їсти.

Фризура – зачіска.

Фронтер – гульвіса.

Фудригарня (фурдиґарня) (льв.) – тюрма.

Фукатися – дутися

Фудулитись – бундючитись, чванитись.

Фундувати – пригощати за свій кошт.

Фурдиґарня (фудриґарня) (льв.) – поліційні арешти при вул. Яхновича у Львові.

Фуси (в голові) – розум

Хавіра (льв.) – хата (хаза).

Хрунь – свиня; продажний виборець; зрадник, відступник.

Цваєр – недостатня оцінка в школі.

Цвілити – шмагати.

Цвіґати – бити, вдаряти.

Целя – камера в тюрмі, палата в лікарні (пор.: келія – кімната).

Цизорик – кишеньковий, складаний ніж.

Цинк дати – знати.

Циферблат (льв.) – обличчя.

Цофнути – дати задній хід; зректись.

Цувакс (з нім. приріст) – новачок, новобранець, новоприбулий в’язень (пор.: чувак).

Цюпа, цюпка – тюремна камера, келія.

Цюпцятися — займатися сексом

Цьмакати (цьмаґати) – пити.

Чехолити – різати ножем (чекрижити).

Чорний – нелеґальний (чорна робота; на-чорно).

Чухрай – гармоніст (від чухрати – грати на гармоні).

Шабас – субота.

Шайний – божевільний, сильний.

Шафа впала на голову – одружився.

Шафа грає (а бамбетель скаче) – все добре.

Шваб – тарган.

Швиргуля– швець.

Шваба підпустити – збрехати.

Шваґри (тернопіль.) – (від: шваґер, швагро – брат дружини або чоловік сестри) хлопці, що зустрічаються з рідними сестрами .

Швирґуля (льв.) – швець.

Шикани – цькування, навмисне знущання.

Шимон (льв.) – двірник.

Шільдвах (шельдвах) – вартовий, дозорець.

Шкраб (тернопіль.) – малий, гівняр.

Шкут (льв.) – малий хлопець; ґнот малий (пор.: шкет).

Шляк, шляґ – параліч; най шляґ трафить (ясний) – хай розіб’є параліч.

Шпарґа (льв.) – сутичка, неприємність; плюсква (вираз: шукати шпарґи)

Шпас – жарт.

Шпицель (шпіцель) (з нім. – шпик) – шпик, аґент.

Шпичка – шпиґ.

Шпіц – удар ногою, копняк; шпон.

Шпон – удар ногою, копняк; шпіц.

Штубак – молодший учень.

Штудерник – спекулянт.

Львівський батяр грав у київському ”Динамо”
Олександр Скоцень у міжвоєнні роки грав за футбольну команду ”Україна”. У своїх спогадах описує одну зустріч із батярами. Якось увечері разом із батьками завернули у глуху вулицю Львова.
”Умить обскочили нас чотири типи так званих небесних пташок, чи то пак батярів, що ”не сіють, не орють, а збирають…” Один із них гаркнув:

— Віддавайте все дорогоцінне, що у вас є. Як ні — то вам макітри порозбиваєм.
Моя мати вміла не впадала в паніку. Підійшла до одного з них, підняла його кашкет і мовила:

— Ой, пане Бартолетті, як ся маєте? Як поживаєте? Учора я мала нагоду говорити з вашим батьком. Чи він вам щось переказав для нас?

Батяр зблід, знітився, сам не знає, на яку ногу ступити. Ледь чутно промовив:

— Як це ви, панство, можете такою пізньою порою сюдою ходити? Адже всякі люди тут переходять, можна натрапити на біду… Ми вас тільки хотіли налякати… Ми вас проведемо, — вже цілком смирно запропонував Бартолетті.

— Уклінно дякуємо, ми підем самі”.

Із початком Другої світової Скоцень грав у московському й київському ”Динамо”, згодом перейшов до французької ”Ніцци”. За ним закріпилося прізвисько ”батяр”. А книжка його спогадів, перевидана 1990-го в Києві, має назву ”Львівський батяр у київському ”Динамо”.

За матеріалами: Gazeta.uaxriak-te-ua.livejournal.com

“Любити Львів, жінок і жартувати”: у прокат вийшов український фільм “Шляхетні волоцюги”

У четвер, 27 вересня в український кінопрокат увійшла довгоочікувана музична комедія Олександра Березаня “Шляхетні волоцюги”.

Львівські батяри – це справжній феномен ХХ століття. З одного боку – забіяки, хулігани та зірвиголови. З іншого – справжні жартівники та підкорювачі жіночих сердець, які не уявляли свого життя без рідного Львова. Любити Львів, жінок і жартувати – таким було їхнє гасло, тож творці вміло втілили його у фільмі.

Кінострічка “Шляхетні волоцюги” із гумором розповідає українцям про батярську субкультуру у Львові 30-х років. Перед головними героями – батярами Бодьою та Міреком – постає надважливе завдання – захистити сироту Христю від нацистів та “совєтів”. Передумовою цього став легендарний браслет перемоги Александра Македонського, який випадково потрапив до дівчини та зіткнув лобами два ворожих режими у самому серці Галичини. Події фільму відбуваються у Львові у 1938-39 роках.

https://www.youtube.com/watch?v=Zpk3g45fJqo

Зазначимо, що фільм неодноразово зазнавав критики з боку львів’ян, які звинуватили авторів фільму у «паплюженні історії Львова».

Ідея створення фільму зародилася в 2012 року. Пізніше стрічка стала переможцем відбору Держкіно та отримала фінансування з бюджету. Сценарій до музиної комедії писали спільно Тарас Боровик та Дмитро Наумов.

Основні зйомки проходили у Львові наприкінці літа 2017 року, деякі сцени знімалися у павільйонах Києва. За попередньою інформацією, загальний бюджет фільму склав трохи більше 37 мільйонів гривень.

Сорока Анастасія для Amazing Ukraine

«Брати Гадюкіни» презентував кліп на пісню «Тілько ві Львові»

Відбулась прем’єра пісні і кліпу “Тільку ві Львові” легендарного львівського гурту “Брати Гадюкіни”. Це українська переробка польської народної пісні. Її у 1930-х рр. здійснив львів’янин Емануель Шлехтер. Сучасне аранжування виконали “Брати Гадюкіни”.

Пісня стане саундтреком до комедії “Шляхетні волоцюги”, яка цьогоріч вийде в прокат. Розповідає про двох львівських гультяїв Ярика й Марека. Вони належать до субкультури “батярів”. Не мають постійної роботи, живуть зі своєї винахідливості. Герої змінюються після зустрічі з 18-річною сиротою Христею. Заступаються за неї в різних ситуаціях. Стають немовби старшими братами дівчини.

“Пісню “Тільку ві Львові” знаємо з дитинства, – каже учасник гурту “Брати гадюкіни” Ігор Мельничук. – Другу її частини змінили, бо була вальсова, осучаснили звучання. Гурт “Брати Гадюкіни” знявся у “Шляхетних волоцюгах” в ролі вуличних музикантів. Завжди жили і живемо по-батярськи: любимо жінок, погуляти й музику”.

Події у фільмі “Шляхетні волоцюги”, що знімали у Львові, відбуваються влітку 1939-го. “Історично дуже складний і наповнений подіями час, — каже піар-менеджер Ольга Мельник. — Але мета фільму не показати історичну правду, а розважити глядача. Тому покажемо міністра закордонних справ Німеччини Рібентропа, радника Гітлера. Зустрінуться наші батяри також із “НКВДистами”. Ті приїдуть до Львова на спецзавдання. Щоб стати ніби “своїми”, перевдягнуться вертепом посеред літа. Зобразили героїв гротескно. Історичної правди в картині небагато. Мета — показати колоритну комедію”.

Події у фільмі «Шляхетні волоцюги», саундтреком до якої і стала пісня львівського  рок-гурту, відбуваються  у 1938-1939 роках. Двоє львівських батярів беруть під свій захист юну Христю, бо їй належить браслет, за яким полюють німці та НКВС. Дівчину, яка через свою прикрасу стає мішенню,  грає молода акторка, студентка  Ірина Гришак.

Крім Гришак, у кінострічці грають ще кілька студентів. Усього у фільмі задіяні 60 акторів першого плану та ще кількасот учасників масовки. На великих екранах побачити стрічку «Шляхетні волоцюги» можна буде з 27-го вересня цього року.

Офіційний трейлер фільму можете переглянути нижче:

Знімали фільм за підтримки Держкіно. Обійшлася ця стрічка майже у 37 мільйонів гривень. З них 18,5 мільйонів виділили з державного бюджету, решта – гроші спонсорів.

До слова, цей рік для «Братів Гадюкіних» символічний. У 2018-му музичний гурт святкує 30-ий День народження. За цей час учасники гурту  пережили не один розпад, тріумфальне об’єднання та смерть фронтмена Сергія Кузьмінського.

 

З’явився трейлер авантюрної комедії «Шляхетні волоцюги», яку знімали у Львові

«Шляхетні волоцюги» – це музично-комедійний бойовик, який розповідає про львівських батярів Бодю та Мірека, котрі живуть під гаслом: «Любити Львів, жінок та жарти». Про це пише Дивись.інфо.

Вийшов перший трейлер повнометражного художнього фільму «Шляхетні волоцюги» створюється компанією «Ганзафільм» за підтримки Держкіно України.

«Шляхетні волоцюги» – це музично-комедійний бойовик, який розповідає про львівських батярів Бодю та Мірека, котрі живуть під гаслом: «Любити Львів, жінок та жарти». Аби життя було яскравим, шляхетні волоцюги вдаються до різних авантюр, залишаючись прицьому позитивними героями. Неочікувано для себе, вони стають опікунами молодої красуні та їхні пригоди набирають нових обертів. Події фільму відбуваються у Львові у 1938-39 роках.

https://www.youtube.com/watch?v=Zpk3g45fJqo

Проект фільму став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держкіно. Режисером є Олександр Березань, продюсером – Дмитро Кравченко. Сценарій написав Тарас Боровок спільно з Дмитром Наумовим.

Зйомки проходили у Львові в серпні-вересні 2017 року. Зараз фільм перебуває на етапі постпродакшену.

Прем’єра фільму в Україні запланована на 27 вересня 2018 року.

Етикет і шляхетність, або якими були манери галичан сто років тому

Галичани завжди мали репутацію людей вихованих і шляхетних, аж до демонстративної манірності й церемонності. Вона виявлялася і у великому, і у дрібницях: у вишуканому вбранні пань, у несподіваній галантності панів, у поважних походах до театру, у вишуканих інтер’єрах галицьких цукерень, у мові старих газет, у цілуванні жіночих рук… Етикету в Галичині завжди надавали великого значення й навчали правилам доброго тону змалечку. Тому вислів “галицьке виховання” має вжиток і сенс до сьогодні. Спробуйте замінити “галицьке” іншим прикметником… Не дуже виходить, чи не так?

Сотню років тому журнал «Нова хата» вчив галичанок не тільки куховарити, модно одягатися та вести домашнє господарство – особливу увагу тут приділяли правилам етикету. Окремі з них застаріли, а деякі залишаються актуальними дотепер.

От чи знаємо ми, як правильно йти вулицею? Не поспішайте із ствердною відповіддю… Правильно, коли молодші біля старших, а чоловік біля жінки йдуть з лівого боку. Якщо ж чоловік іде з двома жінками, то старша з жінок розміщується посередині, а чоловік – завжди з лівого боку. При зміні напрямку руху чоловік повинен непомітно перейти поза жінкою, щоб знову опинитися з лівого боку від неї. Якщо доріжка така вузенька, що неможливо розміститися вдвох, то жінка має йти першою. Проте при виході з поїзда, автобуса, машини чоловік йде попереду, щоб допомогти вийти супутниці. У кав’ярні чи ресторані чоловік має іти першим, аби знайти гарний столик для товаришки.

Закохана пара на вході до Поєзуїтського парку (парк ім. І. Франка). Листівка поч. 20 ст.

А чи вміємо ми вітатися? При зустрічі на вулиці європейський чоловік вітається першим, на відміну від емансипованої Америки. Зараз уже відійшов у минуле звичай цілувати жінкам руку. А у міжвоєнній Галичині такий поцілунок вважався свідченням поваги до жінки. Проте на вулиці не рекомендувалося цілувати паням руку, щоб, бува, не поставити даму в незручне становище: а якщо рукавичка буде мокра від снігу чи дощу, або, боронь Боже, несвіжа чи не напарфумлена? А ось у бальній залі, театрі, на гостині чи вечірці цей звичай був обов’язковим! При цьому чоловікові слід було затямити, що для поцілунку він повинен схилитися до поданої руки, а не підносити руку пані до своїх вуст.

Сьогодні поширився новий спосіб вітання – поцілунки при зустрічі, хоча на початку минулого століття така поведінка вважалася би вкрай нетактовною.

А те, що курити в присутності дами є неприпустимим, мабуть, і зараз усім відомо.

На старих фото рідко можна побачити закохану пару, котра обіймається чи цілується, оскільки це було поза нормами тодішньої моралі. Натомість досить багато світлин, де закохані прогулються разом по вулицях Львова. Фото 30-х рр. XX ст.

Існували свої правила і при виборі подарунків. Подарунок повинен відповідати фінансовим можливостям дарувальника. Якщо не дуже забезпечена людина робить занадто коштовний дар, то це, найшвидше, викличе незручність у того, хто подарунок приймає. Подарунок повинен цінуватися не за матеріальну вартість, а за оригінальність та щирість.

Квіти завжди вважалися гарним подарунком. Чоловік, який часто перебуває в домі якогось подружжя, повинен при всякій нагоді передати пані дому скромну китицю квітів. Загалом, квіти та солодощі – це ті дві речі, які може дарувати чоловік знайомій жінці, з якою його не пов’язують ближчі стосунки.

Франц Ксаверій Герстенбергер. Бал у редутовій залі (1805)

А які ж дарунки могла робити жінка? Квіти можна було дарувати чоловікові тільки у двох випадках: або дуже старенькому, або хворому.

На початку минулого століття ручні роботи (вишивки, гаптування, картини) були популярним подарунком, але за умови, що вони майстерно виконані.

Ні в якому разі не рекомендувалося дарувати свою світлину. Фотографія – це частка нас самих, яку не можна роздаровувати замість попільничок, ручок чи інших дрібниць, адже одного прекрасного дня вона може опинитися в кошику для сміття, як непотрібний кусник паперу або й як немилий спомин.

Найкращим подарунком, зробленим жінкою, безумовно, вважалася книга.

Якщо не було можливості привітати когось особисто, то привітання не відкладалося, а подарунок відсилався кур’єром з обов’язковою візитівкою дарувальника.

Пара з келихами в руках, біля накритого столу, оздобленого омелою, чоловік з подарунками. Фото 1900-1920 років.

Шляхетної поведінки дотримувались не тільки «на вулиці» – вона була обов’язковою і вдома. У журналі «Нова хата» за лютий 1928 року читаємо: «Добре поведення не може бути ніколи «напоказ» для чужих, як добра порцеляна, яку витягується лише на прийняття гостей. Чемність та добра поведінка – це річ, яка ушляхетнюється через довге і щоденне ужиття. Будьмо передусім чемні до своїх найближчих, дбаймо, щоби в чотирьох стінах нашої хати панувала сонячна атмосфера, а тим самим даємо уже нашим дітям найкращу підставу «доброго виховання».

Суперечки, які трапляються у сім’ї, не радилося вирішувати під час трапези. Спільний обід чи вечеря – це ті поодинокі хвилини, коли сім’я збирається разом і затишна родинна атмосфера залишається з дітьми на все життя. Та й готування їжі галичанки перетворили на мистецтво. Наші господині дотепер користуються кулінарною книгою «Перша українська загально-практична кухня», написаною у 1929 році Ольгою Франко – невісткою Івана Франка, яка вивчала кулінарне мистецтво у Відні.

Ольга Франко з чоловіком Іваном Франком, травень 1886 р.

Обов’язково стіл накривався скатертиною, сервірувався. Стіл мав бути гарно оформленим, страви подавалися господинею з приємною усмішкою, а обід проходив неквапливо у дружній атмосфері.

Велика роль у створенні домашнього затишку, звичайно, покладалася на жінку. Навіть при виснажливій хатній роботі жінка повинна була виглядати охайно. «Найкращий настрій знищить занедбана, негарна жінка. Вона мусить тямити, що до обіду не можна сідати в брудному [фартушку], з нечесаною головою. Одяг жінки впливає дуже багато на ціле домашнє поведення», – читаємо в журналі «Нова хата» за лютий 1928 року. «Мусимо знайти у нашому бюджеті місце на домашній стрій [одяг]», – підсумовує дописувачка у журналі «Нова хата» за жовтень 1934 року.

Пара закоханих позує до світлини на фоні вул. Сапєги, 2 (Бандери). Фото 1920-их.

Щоб гарно виглядати, жінка при всіх домашніх клопотах повинна завжди знаходити час для себе. А для цього їй потрібна правильна організація праці та помічники у домашніх справах. І такими помічниками ставали… не чоловіки, як читачки, мабуть, подумали, а діти. Галицькі чоловіки початку минулого століття жіночих хатніх обов’язків не виконували. Як новину сприймали галичанки повідомлення у журналах про те, що у далекій і геть незрозумілій Америці чоловіки не тільки не соромляться гуляти з маленькими дітьми у візочках, але й допомагати жінкам на кухні!

Родина на прогулянці, нин. проспектом Свободи. Фото до 1939 року

Аби діти стали помічниками у веденні домашнього господарства, їх треба було привчити до думки, що хатня робота важлива і цікава. «Ніколи не можна згірдно говорити про господарські обов’язки в присутності дітей, ніколи не справляти їх як примус, лише як забаву або дуже важний обов’язок. Не кажіть до дитини: ти мусиш це зробити, а лише – я дозволяю тобі зробити», – читаємо у «Новій хаті» за вересень 1931 року.

Усі спірні питання щодо виховання дітей повинні виказуватись обережно і погоджуватись тільки поміж батьками. В іншому разі діти будуть використовувати батьківські суперечки на свою користь.

А вихованню дітей, їх естетичній культурі приділялася в Галичині велика увага. «Дитина з тонким естетичним смаком не вчинить ніколи поганого діла. Вона почує до нього естетичну відразу. Тому в рідній хаті нехай окружає дитину зі всіх сторін краса: гарна хатня обстановка, гарна посуда і гарні кімнатні квіти. Нехай в родині гарно висловлюються, рухаються, поводяться, одягаються», – читаємо у статті Володимири Жуковецької в журналі «Нова хата» за лютий 1932 року.

Родинна прогулянка нин. проспектом Шевченка. Фото до 1939 р.

Проте галичанки були не лише добрими господинями, дружинами та матерями – вони брали найактивнішу участь у громадському житті. В Галичині жінка завжди вважалася вільною, рівною чоловікові. Можливо, саме завдяки активній громадській позиції галицького жіноцтва і виробилася особлива повага до жінок, адже вони розумілися не тільки в домашньому господарстві, але і в політиці та культурі.

Автор: Наталія ХРАБАТИН для Галицький кореспондент