Сьогодні, 14 листопада, Львівська прокуратура анонсувала про проведення екскурсій. Вони розпочинаються вже з наступного тижня, інформує 032.ua.
Будівлю прокуратури Львівщини на проспекті Шевченка, 17-19 вперше відкриють для екскурсій. Про йдеться у відеоролику на YouTube-каналі прокуратури Львівської області.
Як зазначила у коментарі 032.ua речниця прокуратури Львівщини Юлія Шевченко, відкрити двері будівлі прокуратури планують вже з наступного тижня, 18 листопада. Спочатку екскурсії безкоштовно проведуть для студентів юридичного факультету Львівських вищих навчальних закладів. А згодом, коли укладуть угоду з державною установою чи організацією, які здійснюють екскурсії у Львові, тоді оглянути інтер’єр зможуть всі бажаючі.
Зазначимо, також вже розробили маршрут. Відвідувачі зможуть побачити малу та велику актові зали, коридори з дерев’яним оздобленням, хол та сходи, вітражі, оздоблені мозаїками, а також будуть передбачені місця для селфі у пресцентрі прокуратури.
На першому поверсі знаходиться значно менша за розмірами колишня зала торгової біржі (тепер зала засідань колегії). Її стеля також перекрита перекриттям з касетонами, прикрашена ліпними розетами і модульйонами. Два неоренесансові портали з багатим ліпним декором слугують входами до зали. Стіни підкреслені пілястрами, вікна декоровані великими сецесійними вітражами.
Довідково. Будинок прокуратури Львівської області зведений на початку XX століття. Спочатку це була Торгово-промислова палата, яку урочисто відкрили 3 липня 1910 року. Архітекторами стали відомі на той час Альфред Захаревич і Тадеуш Обмінський. Львівська прокуратура розташувалась у кам’яниці у 1990-их роках і з того часу вперше відчиняє свої двері для екскурсій.
Фото lvivcenter.org
Пам’ятка – характерний приклад адміністративної будівлі Львова початку ХХ ст. та яскравий приклад “Gesamtkunstwerk” – синтезу просторових мистецтв – настінного живопису, скульптури, вітражів та мозаїки з архітектурою.
Сучасна вулиця Петра Дорошенка, або давня Сикстуська дорога, відома від 1569 року, що вела колись від львівського середмістя до маєтку Еразма Сикста, лікаря, а також бургомістра Львова на початку XVII сторіччя, не змінювала своєї назви від 1688 року до II Світової війни, розповідає Фотографії Старого Львова.
Із плином віків змінювався її зовнішній вигляд, забудова, багато її кам’яниць ми ніколи більше не побачимо. Серед них, давня забудова початкового відрізку вулиці – кам’яниці під номерами № 2,3,4 та 5, зруйновані під час війни.
Забудова перших номерів вулиці була типовою 2-3 поверховою, чиншовою, із пізнішими добудовами, до 1939 року у партерах будівель було розташовано цукерні (у будинку №5 – кондитерська “Івонка”, під №3 – цукерня Флюра), майстерні, крамнички…
Забудова початкового відрізку вулиці Дорошенка (праворуч-№2,4 -ліворуч – 3,5). Поштівка початку XX сторіччя
У перші дні вересня 1939 року, під час бомбардування Львова німецькою авіацією були зруйновані дві триповерхові чиншові кам’яниці під № 2 і 4. На їхньому місці досі нічого путнього не збудували, окрім трамвайної зупинки, пізніше – “радянських” павільйонів громадського харчування, які згодом перетворили на крамнички…
За сучасною “пластиковою” забудовою, в глибині подвір’я, можна побачити напівзруйновану двоповерхову будівлю, що формами нагадує забудову вулиці першої половини ХІХ сторіччя Тут містилася майстерня сницаря Франца Михайла Чернявського (1862-1899), який виготовляв іконостаси, вітражі у стилі неоготики, бароко, неоренесансу для церков та костелів…
Вгорі – вулиця Сикстуська – на початку – первісна забудова. Фото до 1939 року
За сучасною адресою вулиця Дорошенка, 3, та на вулицю Банківську, виходить сучасний торговельний пасаж “Плазма”, головний вхід до якого облаштовано в будинку №5 на проспекті Свободи. Нині цю споруду переобладнують. Від будинків під № 3 і 5 залишилася лише двоповерхова офіцина, через яку нещодавно облаштовано другий вхід до сучасного пасажу…
Зруйновані будівлі на Сикстуській 2 та 4. Фото 2015 року
У перші дні II Світової війни авіація Люфтваффе здійснила бомбардування міста… Постраждало чимало міських дільниць, людські жертви обчислювались сотнями… У ці дні відійшла у вічність давня забудова перших номерів сучасної вулиці Дорошенка у Львові…
На місці будівель № 2 та 4 на вулиці Дорошенка. Фото 2015 року
У останні роки відбулось чимало громадських слухань та прзентацій забудови та раціонального використання простору у історичному центрі Львова, однак, далі обговорень справа не йде…
У Львові розпочали ремонтні роботи у віллі на вул. Чупринки, 21. Цей будинок належить Науковому товариству імені Тараса Шевченка із 1990-х років, але його давно не використовували за призначенням через брак коштів на утримання.
Про це у коментарі Tvoemisto.tv розповіли голова НТШ Роман Кушнір та голова комісії з архітектури та містобудування НТШ Юрій Диба.
«НТШ – це громадська організація, і ми не маємо жодних коштів, окрім членських внесків, спонсорської допомоги. Шукали меценатів, усіх, хто може допомогти з цими роботами. І хотіли, щоб це було професійно», – говорить Роман Кушнір.
За словами Юрія Диби, наразі у віллі на вул. Чупринки, 21 проводять лише косметичний ремонт, адже проєкту на більш глобальні роботи поки немає.
«Підфарбували вікна, щоб убезпечити від негоди, укріпили їх, залишили ту ж столярку. Всередині зробили косметичну побілку, на вході, в холі, старий ламінат, що є з 90-х років, замінять на плитку», – розповідає Юрій Диба, який сам є архітектором і стежить за роботами.
За словами Романа Кушніра, у НТШ також хоче привести до ладу сад біля вілли. Роботи виконує одна з архітектурних фірм, працівники якої є членами НТШ. Втім, Юрій Диба не захотів сказати, що це за фірма, наголосивши, що будинок належить товариству і все відбувається з його дозволу.
«Ми громадська організація, яка витрачає кошти переважно на науково-видавничу діяльність. Ми не маємо коштів на утримання будинку, тому зараз передали приміщення в оренду на невеликий термін – кілька років – архітектурній фірмі. Ця фірма займається і реставрацією, і пристосуванням приміщення, що нам на користь, і буде деякий час використовувати частину приміщень за свої послуги. Ми не давали дозволу на глобальні роботи, бо наразі немає проєкту», – каже Юрій Диба.
Роман Кушнір говорить, що після ремонту у віллі на Чупринки також зможе збиратись комісія з архітектури та містобудування НТШ. Юрій Диба також підтверджує це.
В управлінні охорони історичного середовища ЛМР Tvoemisto.tv підтвердили, що знають про роботи на Чупринки і зазначили, що ремонт не має пошкодити пам’ятку.
Ще у 2015 році Юрій Диба зазначав, що вілла перебуває в аварійному стані: вздовж всього фасаду – глибокі тріщини, а вежа, що прикрашає дім, похилилася. Проблема полягає не лише у тому, що будинок не бачив капітального ремонту, а й розташований на схилі вулиці, де підземні води, оминаючи його, вимивають ґрунти. У поганому стані був і дах. НТШ неодноразово зверталось за допомогою у порятунку вілли до місцевої влади.
Будинок на вул. Чупринки, 21 спорудили у 1890-ті роки. Проєкт розробляли у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Віллу будували як вільно розташований об’єкт на кутовій ділянці, в оточенні саду та квітників. Г-подібний корпус доповнено на куті шестигранною вежею. Фасади, оформлені нетинькованою цеглою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив’яні кахлі) та різьбленими деталями.
Будинок звели для ректора «Політехніки» (1893 – 1994 роки), математика професора Пляцида Заслава Дзівінського. Після Першої світової війни він належав купцю Шуліму Валлаху, а в 20-30-х роках – піаністу Леопольду Мюнцеру. Приблизно із 1932 року в особняку мешкала родина Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича. Останнім мешканцем будинку був колекціонер Микола Островерхов, який помер у 1989 році. Від 1990-х років вілла належить Науковому товариству імені Тараса Шевченка.
У Львівській міськраді створять відкритий реєстр історичних мозаїк міста для їхнього збереження, передає Zaxid.net.
Відповідне рішення ухвалили на засіданні виконкому ЛМР у п’ятницю, 2 серпня.
У проекті рішення зазначено, що замовники та підрядники будівництва зможуть проводити виключно ремонтні роботи фасадів, на яких розташовані мозаїчні елементи.
«Наше управління провело інвентаризацію мозаїк до 1939 року, але настав час створити реєстр таких творів радянського часу для визначення їхньої цінності, оцінки стану та подальшого збереження. Дослідниця львівських мозаїк Наталія Піддубна нещодавно захистила дисертацію з цієї теми. Вона передала нам інформацію, яку ми опрацюємо і оприлюднимо», – розповіла начальниця управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко-Швець.
Після проведення інвентаризації перелік історичних мозаїк Львова опублікують на Порталі відкритих даних ЛМР. За словами Лілії Онищенко-Швець, зараз у Львові існує 137 мозаїк. З них 33 створені в радянські часи від 1939 до 1991 року, а 37 – в часи незалежності України.
Рішення про створення реєстру мозаїчних творів прийняли після резонансного знищення 18 липня мозаїки на фасаді магазину «Океан», яку власники будівлі обіцяли зберегти після реконструкції.
Старі під’їзди нерідко бувають гарними, а Львів є цьому приклад.
Що у цьому будинку знаходиться Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, помітно з порогу. Тут і ліпнина на стіні у вигляді відомих львівських будівель, і оригінальна люстра зі стрічками національних кольорів та писанками. Доповнюють інтер’єр незвичайні, як для звичних під’їздів, кам’яні “арсенальські” стіни та дерев’яні сходи на другий поверх. Окрім всього, у під’їзді ж зберігаються старі двері, решітки та дбайливо складена плитка для підлоги.
Під’їзд у будинку номер 10-12 по вулиці Вербицького, як і попередній, оздоблений з думкою про Львів. Стіни прикрашають обриси львівських кам’яниць, а сонце потрапляє до приміщення через кольорові вітражі у дверях. Тут є і невід’ємний атибут міста – годинник на міській Ратуші, а також улюблений засіб пересування багатьох львів’ян – ровер.
Вул. Вербицького, 10-12
Будинок 1898 року, споруджений будівельною фірмою Зигмунта Кендзерського. На першому поверсі працює ресторан, а до квартир мешканців веде затишний і охайний під’їзд з ліпниною, кованими решітками на дверях та плиткою на підлозі.
Вул. Винниченка, 3
У колишньому будинку банкіра Ландау, який виділяється розкішшю поміж інших на вулиці Дорошенка, і під’їзд облаштований відповідно. Це яскравий приклад використання необарокових форм в архітектурі кінця 1900-х рр. Oдин з найкращих прикладів архітектури пізнього історизму з бароковими мотивами. У дворі будинку розмістились магазини, реклама яких поширилась і на стіни під’їзду.
Вул. Дорошенка, 19
У будинку до війни містилося Польське політехнічне товариство й Інженерна палата Малопольщі, у 50-х роках минулого століття — гуртожиток Політехнічного інституту, зараз тут оселився банк. Будинок зведено у 1905 – 1906 роках за проектом 1901 року Вінцента Равського-молодшого. Оздобив вестибюль Едмунд Плішевський. 23 вересня 2008 року будинок було внесено до переліку пам?яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
Вул. Дж. Дудаєва, 9
Охайний під’їзд по вулиці Дорошенка з ліпниною на стелі та “квітковою” плиткою на підлозі.
Вул. Дорошенка, 38
Будинок 1907 року, збудований за проектом Альфреда Захаревича для інженера Яна Лопушинського. Ліпний декор фасаду виконаний з модернізованими ампірними мотивами. Під’їзд пофарбований у ніжно-рожевий колір за сонячної погоди виглядає світлим і об’ємним.
Вул. Нечуя-Левицького, 15
За брамою будинку, збудованого 1902 року, ховається неймовірної краси вестибюль. Стіни розмальовані в стилі пізнього середньовіччя, а кольорова клепінчаста стеля нагадує готичну архітектуру та середньовічні храми. Зорі на стелі, зображення людей, істот, дивні знаки на стінах створюють захопливе казкове враження для кожного, хто потрапить сюди.
Вул. Героїв Майдану, 6
У цьому будинку до війни розташовувалась цукерня Курнаха, у 1950-60-х роках містилася база “Львівмебледеревпрому”, зараз тут оселився ресторанчик і магазин спорттоварів. В цьому під’їзді зникає відчуття самотності – тут тварини та птахи з різних континентів та закохана пара, і, навіть, здається, що можна почути звук сопілки.
Вул. Ставропігійська, 9
Кам’яниця 1897–1898 рр., збудована у необароковому стилі за проектом Якуба Соломона Кроха та Мавриция Зільберштайна. Скульптурно оздобив приміщення Броніслав Солтис.
У будинку 1950-х років неподалік львівського цирку на вул. Городоцькій, 85 відкриють готель міжнародної мережі Marriott. Відповідне рішення під час засідання 26 липня погодив виконавчий комітет Львівської міської ради, інформує Zaxid.net.
Зокрема, мерія погодила містобудівні умови і обмеження на будівництво готелю дочірньому підприємству «Інститут суспільних технологій «Електрон».
Згідно з рішенням виконкому, готель розмістять в існуючому будинку на вул. Городоцькій, 85. При цьому фасад будинку повністю відреставрують, а також надбудують два поверхи.
Як зазначив керівник управління архітектури та урбаністики Львівської міськради Юліан Чаплінський, у цьому будинку розмістять готель міжнародної мережі Marriott.
За даними бізнес-платформи YouControl, засновником підприємства «Інститут суспільних технологій «Електрон» є ТзОВ «Компанія з управління активами «Актив». Власниками цієї компанії є львів’яни Іван Коцьо, Богдан Куспісь, Ігор Таранський та Анатолій Гурський, які також володіють львівським хлібзаводом та кількома будівельними і девелоперськими компаніями.
П’ятиповерховий наріжний будинок на вул. Городоцькій, 85 збудували у стилі сталінського класицизму на початку 1950-х років за проектом Павла Конта і Людмили Нівіної. З часів СРСР тут розташовувася гуртожиток Львівського технікуму радіоелектроніки, за часів СРСР тут була також їдальня технікуму. Тепер більшість приміщень будівлі пустує.
Marriott International – міжнародна мережа готелів, заснована у США. Нині Marriott налічує приблизно 2800 готелів у США та 66 інших країнах.
У Львові триває реставрація Чорної кам’яниці, що на пл. Ринок, 4. Днями реставраторка Дарина Лисюк виявила там рештки посуду, датовані XVIII – серединою XІX століття. Про це повідомляють на Фейсбук-сторінці Львівського історичного музею, передає Твоє Місто.
Окрім цього, за тією ж скульптурою святого Станіслава Костки виявили ще й фрагмент давнього різьбленого блоку, визначити вік якого наразі складно.
“У процесі роботи трапляються цікаві знахідки. Так отримує нові підтвердження уже незаперечний факт поліхромії фасаду, яка, вочевидь, існувала принаймні до кінця 18 ст.
У ніші за скульптурою св. Станіслава Костки реставратор Дарина Лисюк виявила рештки двох невеликих пляшечок (одна з них майже повністю вціліла), які можна орієнтовно датувати 18 – сер. 19 ст. Також за цією скульптурою було виявлено фрагмент давнього різбленого блоку, про вік якого поки що важко судити.”
Нагадаємо, що восени 2017 року під шарами фарби реставратори натрапили на фриз із рослинним орнаментом початку XVI століття, на якому збереглися залишки червонуватої фарби.
Львівський історичний музей виграв грант Посольського фонду США збереження культурної спадщини на 275 тисяч доларів. Спершу кам’яницю обстежила НДЦ «Рятівна археологічна служба», працівники якої знайшли у внутрішньому дворику кам’яниці фрагменти керамічного посуду, які датуються кінцем ХІІІ – XIV століття. Відреставрувати фасад кам’яниці мають до кінця 2019 року.
Приміщення чорної кам’яниці, що розташована на площі Ринок, 4, відремонтують. Про це йдеться на сайті публічних закупівель Prozorro.
Замовником ремонту є Львівський історичний музей. Оголошена вартість робіт становить 4 528 182,40 грн. За ці кошти до 31 липня підрядник має відремонтувати підлоги, стелі та стіни чотирьох поверхів, а також сходи і сходові клітки, облаштувати електромережу.
Переможця торгів мають оголосити 13 травня. Ремонтувати чорну кам’яницю претендують три компанії — ТОВ «Володар-Маркет», ТОВ «Львівбуд» та ТОВ «Група Рекон». Згідно з даними аналітичної системи YouControl, засновницею ТОВ «Володар-Маркет» є Надія Мелета. Ця компанія вже проводила реставрацію в Домініканському соборі, будинки на площі Міцкевича, 8 та вулиці Саксаганського, 11, балкони на вулиці Дорошенка, ремонтувала дах собору Святої Трійці.
Власником ТОВ «Львівбуд» є Тарас Ціж, основним видом діяльності є будівництво житлових і нежитлових будівель. ТОВ «Група Рекон» зареєстрована рік тому в Києві. Її засновниками є Сергій Глушко, Михайло Гніздець, Володимир Ковальчук та Ігор Попов.
Нагадаємо, що до кінця 2019 року також мають відреставрувати фасад кам’яниці. Львівський історичний музей виграв грант Посольського фонду США збереження культурної спадщини на 275 тисяч доларів.
Фото Євгена Кравса для ZAXID.NET
Спершу кам’яницю обстежила НДЦ «Рятівна археологічна служба», працівники якої знайшли у внутрішньому дворику кам’яниці фрагменти керамічного посуду, які датуються кінцем ХІІІ – XIV століття.
Довідково:
Ця кам’яниця одна з найвідоміших і найкращих зразків ренесансу в Україні. Існує декілька версій походження її кольору.
За однією з них вапняк, яким викладений фасад почорнів від часу та осадів попелу з коменів. Інша говорить про те, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, під дією повітря і світла окислювались і відтак утворився чорний колір.
Ще одна, що чорний колір вдалося досягти завдяки зеленому горіхові, такий метод застосовувався у будівництві. Одностайності дослідники так і дійшли. Десь з середини XIX ст. кам’яницю почали періодично підфарбовувати в чорний колір. Звідси і її назва.
До спорудження сучасної будівлі на її місці знаходилась Кийовська (Кошнаровська) кам’яниця (збудована у 20-их рр. XVI ст.), названа так, через її власника, киянина Андрія.
У 1574 у Львів приїхав італієць Томазо Альберті. До 1588 року він викупив у нащадків Андрія всі частини старого будинку і отримав громадянство Львова. Але у 1589 році помер, залишивши все майно сину своєї сестри – Андреа Гарго. У цей час уже тривало будівництво нової кам’яниці.
Вигляд Чорної кам’яниці у 1900-1914 роках (фото з сайту karta.org.pl)
Історики вважають, що розпочав проект архітектор Петра Барбон, а продовжив у 1589 році Павло Римлянин. З майном до Андреа перейшли і обов’язки Альберті. Він мав добудувати криницю для містян у північно-східному куті площі Ринок. Фінансові справи у Андреа йшли не дуже добре і він у 1592 році позичає в аптекаря Яна Лоренцовича 1200 золотих.
Взамін процентів Андреа віддав йому в користування свою кам’яницю на 4 роки. А у 1596 році Лоренцович доплатив ще 4500 золотих і став повноцінним власником будинку. У цьому ж році архітектор Петро Красовський керує добудовою третього поверху.
Наступним відомим власником кам’яниці став чоловік Регіни Лоренцович – Мартин Анчевський. Він у 1638 році зайняв посаду бургомістра Львова. Був лікарем та секретарем Яна ІІІ Собеського. У 1677 р. він оздобив будинок скульптурами (серед яких св.. Мартин, якого вважав своїм покровителем та Діва Марія) та аттиком.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок, фото зима 1914 – 1915 рр.
У 1682 р. власником будинку стала донька Анчевського – Анна та її чоловік доктор Андрій Шимонович, який провів декілька років у турецькому полоні, як заручник від м. Львів, після облоги 1672 року.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото 1930 року
У 1732 року будинок переходить до львівського райця Францішека Вєшньовського, а в 1760 до вірменської родини Нікоровичів. Асесор трибуналу Домінік Нікорович у 1782 р. отримав шляхетство від австрійського цісаря. У власності його нащадків кам’яниця перебувала до 1911 року.
У 1884 році будинок було реставровано згідно проекту М. Фехтера та А. Піотровського. Був добудований четвертий поверх і перенесена ринва, яка йшла посеред фасаду будинку.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото А. Ленкевич, 1938 рік
У 1911 році будинок переходить у власність до доктора права Еміля Роїнського. Цього ж року проводять нову реставрацію за проектом Е. Жиховича. У 1926 році Роїнський продає будинок міській владі, яка розмістила в ньому один з відділів Історичного музею міста Львова.
Нову реконструкція та пристосування будинку до потреб музею проводять до 1929 року під керівництвом архітектора Л. Дайчака. В неділю 22 вересня 1929 року тут відкривають музейну експозицію. З того час кам’яниця не міняла свого власника і зараз там розташований відділ нової та новітньої історії історичного музею.
Стосовно архітектурних особливостей кам’яниці, то привертає увагу обрамлення вікон у вигляді виноградної лози, фриз з ангелами та рослинним орнаментом під вікнами другого поверху та аттик. На аттику поєднані стовпчики, обеліски і волюти. Він та скульптури виготовив Мартин Грабовський, приблизно у 1675-1677 рр.
На замковому камені порталу брами встановлений різьблений картуш з левом, що тримає меч – герб родини Анчевських. Над порталом – Божа Матір з дитиною, що є покровителькою жителів будинку, над середнім вікном першого поверху – Св. Мартин на коні, що відрізає мечем і дає жебракові шматок свого плаща– покровитель доктора Мартина Анчевського.
Над вікном справа – Св. Станіслав, який вважався одним з покровителів м. Львів. На капітелях бічних пілястрів можна побачити Св. Яна з Дуклі (львівський бернардинець, перший львівський святий) та Св. Луку – покровителя художників та лікарів.
Зображення Богородиці, Діви Марії у Львові можна зустріти скрізь, не тільки у числених храмах міста, а й на монументах цвинтарів, будинках, джерелах, каплицях ..
Своєрідний марійський культ середньовічного Львова сягає корінням у XIV ст., коли було зведено костел Марії Сніжної, нині Церква Матері Божої Неустанної Помочі ( УГКЦ ).
Костел Марії Сніжної у Львові, поштівка поч. XX ст.
Перші занотовані згадки про цей костел Львова датуються 1344 роком, вочевидь збудували його ще раніше. Деякі дослідники припускають, що зводився храм німецькими колоністами ( тоді ще католиками, а не лютеранами ) і був спочатку дерев’яним, а у 1350 році його вимурували із каменю.
Давній костел Марії Сніжної, нині Церква Матері Божої Неустанної Помочі у Львові, 2015 рік
До 1415 р. храм мав статус парафіяльного, доки його не перебрала Катедра. Документ 1358 року свідчить, що костелу вже тривалий час належав млин на Полтві. Ще у XIV ст. храм, що знаходився за міською стіною, обнесли власним муром товщиною 2 метри. Двічі Марію Сніжну відбудовували після пожеж, 1623 та 1683 років.
Костел Марії Сніжної на поч. XX ст., поштівка
Цікавою є історія присвяти цього храму. Пов’язана вона з однією з чотирьох головних базилік Рима – Санта Марія Маджоре. З її заснуванням на пагорбі Есквілін – одному з семи, на яких повстав Рим, згадується цікава легенда.
Папі Ліберію та римському громадянину Джованні Патрісіо ( який, не маючи дітей, разом із дружиною молитвами просив Діву Марію прийняти його маєток ) в одну з літніх ночей 352 р. з’явилася уві сні Діва Марія та наказала спорудити церкву на тому місці, яке влітку вкриє сніг.
Вночі з 4 на 5 серпня горб Есквілін був покритий снігом, що було дивом у Римі, де і взимку сніг є рідкісним явищем. Папа, який прибув на місце події, за присутності свідків виліпив зі снігу зразок майбутнього храму, за яким почалося спорудження первісної церкви.
Барельєф Богородиці з Дитям на фасаді костелу Марії Сніжної у Львові, 2015 рік
Костел неодноразово перебудовували. У 1750 – 1751 роках його наново розписали та переоснастили, було прибудовано будинок органіста.
Останні перебудови та реставрація відбулися в 1888-1892 рр. за проектом Юліана Захарієвича – добудовано плебанію у неороманському стилі, муровану огорожу,замінено вітражі ; у 1893 р. стіни храму прикрасили розписи, виконані художником Едвардом Лєпшим.
Плебанія і огорожа костелу за проектом Ю. Захаревича, XIX ст., фото 2015 року
Храм діяв після II Світової війни. Зачинено його у 1951 році. Частину внутрішньої оздоби знищено, решта була передана у Історичний музей та Музей релігії та атеїзму, який свого часу влаштували у Домініканському костелі Львова.
Однією з найбільших втрат костелу було ” зникнення ” на поч. 1960 – х рр. скульптури Матері Божої, що стояла перед входом до храму. Ряд мистецтвознавців приписують її авторство Івану Георгію Пінзелю.
Скульптура Богородиці, до 60 – х рр. XX ст. прикрашала вхід до костелу, фото поч. 60 – х рр.
У повоєнні роки до стін храму прикріплено дротяні розтяжки електричної лінії трамваю, пущеного по вулиці Івана Гонти 1950 року. Внаслідок цього через вісім років довелось проводити обстеження та укріплення фундаментів, стін, ремонт даху.
Від 1988 року тут знаходився музей фотографії.
1995 року храм передано редемптористам УГКЦ, освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі.
Ще один фасад в центрі міста отримав освітлення. Сьогодні, 25 лютого, о 19.00 год. вперше засвітили фасад Львівського академічного театру імені Леся Курбаса (вул. Леся Курбаса, 3).
«Фасад театру Леся Курбаса вперше засвітять саме сьогодні з нагоди 132-річчя Леся Курбаса», — зазначають в управлінні культури ЛМР.
фото Андрія Москаленкафото Андрія Москаленка
Коротка історія:
Створений у 1909 році на вул. Рейтана, 7 (нині вул. Л. Курбаса, 3) як театр-вар’єте за переробленим проектом Віденського бюро конструкцій.
Інтер’єр “Казино де Парі”, де тепер розміщується театр Л.Курбаса. Фото першої пол. XX ст.
Згодом, у 1911 році Мельхіор Майблюм відкрив тут кінотеатр «Казіно де Парі» («CasinodeParis»), що пізніше (1916-1918) був переданий Червоному Хресту і більшість коштів передавалася на допомогу солдатам та їхнім родинам. Ззовні театр нагадує особняк пізнього середньовіччя, прикрашений головами химер.
Сьогодні ж, проходячи по пішохідній вуличці Л. Курбаса, можна спостерігати акторів театру, що відпочивають у перервах між репетиціями на відкритому різному балконі початку ХХ століття, а майже щовечора трупа театру запрошують на неповторні, сміливі, подекуди навіть відверті, вистави.
Театр імені Леся Курбаса за короткий термін зміг стати одним із найкращих в Україні, при тому, що час становлення колективу припав на складний період в українській історії.
Унікальність театру полягає в тому, що він є театром-школою в Україні. Тут виховуються актори і режисери на базі Львівського Національного університету імені Івана Франка (з 2001 року).
Львівський академічний театр імені Леся Курбаса створений у 1988 році Володимиром Кучинським та групою молодих акторів, котрі, як і видатний український режисер Лесь Курбас зі своїми колегами у 1918 році, відчули потребу «…вернутися прямо до себе, …сказати щось нове, тому, і тільки тому, створити театр». Директором Театру імені Леся Курбаса є Микола Береза.
