Завтра, 29 липня, Львів відзначатиме 155-річчя від дня народження праведного митрополита Андрея. Із цієї нагоди у Львові підготували низку заходів.
Заходи розпочнуться о 10:00 із Божественної Літургії в Архикатедральному Соборі св. Юра (площа св. Юра, 5). Цього ж дня відбуватиметься проща до Прилбич. Крипта, де похований митрополит Андрей, протягом усього дня буде відкритою для відвідувачів та охочих вшанувати його пам’ять.
На фасаді Львівської міської ради буде розміщено банер із зображенням митрополита Андрея. Перед ратушею діятиме виставка, яка розкриє основні віхи життєвого шляху і служіння митрополита.
Львівські митці також підготували свій подарунок до 155-річчя Андрея Шептицького, який за життя був меценатом численних мистецьких проектів. Саме тому на просп. Червоної Калини, 64 відбудеться відкриття муралу, присвяченого митрополиту Андрею. Початок — о 14:00.
Молодь також не залишиться осторонь. БО «Фундація Духовного Відродження» ЛА УГКЦ підготувала для молоді квест, який розпочнеться о 13:00 на Святоюрській горі, де митрополит провів велику частину свого життя.
«Завдяки квесту, молодь, віком від 14 до 18 років, зможе заглибитися в історію життя Шептицького. На кожній точці квесту будуть завдання, пов’язані з певною частинкою його життєвої дороги. Молодь отримає питання про зріст митрополита, буде завдання «фуршет-інтуїція», коли учасники зможуть «вмикати інтуїцію» й обирати ті предмети, які на їхню думку, пов’язані з митрополитом, ми готуємо такий великий-великий стіл із цими речима. Родзинкою буде те, що учасники зможуть вивчити чотирма іноземними мовами вислів «з днем народження», — розповіла координаторка паломницько-туристичного центру на Святоюрській горі, Анастасія Терлецька.
Під час авторської екскурсії на Святоюрській горі охочі зможуть на власні очі побачити унікальні артефакти, пов’язані із життям митрополита Андрея та часом, коли він жив. Наприклад, високі милиці митрополита, фрагменти богослужбового одягу тих часів. Окрім того, екскурсія супроводжуватиметься живою музикою, яку полюбляв слухати митрополит. Записатися на авторські екскурсії та квест можна за телефоном: 097 702 77 17.
Цього ж дня, о 20:00 у Митрополичих палатах відбудеться молитва на прославу Праведного Митрополита Андрея, а о 20:10 на Святоюрській горі презентують короткометражний документальний фільм «Андрей Шептицький: актуальне». Вхід — за запрошеннями. Передбачено такі локації прем’єрного показу фільму «Андрей Шептицький: актуальне»: — 29/07, с. Прилбичі, початок о 12.00 (коло храму) — 29/07, м. Новояворівськ, палац культури «Кристал», почато о 20.00 — 29/07, Львів, Юр — Митрополичі сади (вхід по запрошеннях), 30/07, Львів, Юр — площа перед Митрополичими палатами, початок о 20.00.
29 липня у Львові відбудеться відкриття муралу, присвяченому Андрею Шептицькому, на Сихові. Зараз художники працюють над його втіленням.
«У межах 155-ліття з дня народження митрополита Андрея Шептицького триває нанесення присвяченого йому муралу на будівлю на вулиці Червоної Калини, 64. Малюнок символізуватиме велич цієї постаті. Ми очікуємо, що наступного тижня цей мурал буде відкрито.
Локація вибрана невипадково, адже тут проходить дуже багато львів’ян, які зможуть щодня бачити митрополита. У цьому й була наша головна ідея — показати Андрея Шептицького в двох іпостасях: його велич та, водночас, близькість до людей. Запрошуємо всіх наступного тижня на відкриття цього муралу”, — розповів Андрій Москаленко.
ВізуалізаціяПроцес роботи
На муралі митрополита Андрея Шептицького зображено двобічно: з однієї сторони — як молодого графа та мецената, а з іншої – як мистецького та громадського діяча, якого зображує український галицький художник Михайло Мороз. Над муралом працюють такі художники: Святослав Владика, Валентин Гричишов, Наталія Пальчинська, Микола Куцик, Ольга Дмитрук, Глафіра Щербак та група Sacred Universe.
Нагадаємо, це 4-й із 6 творів мистецтва, які мають з’явитись на багатоповерхівках міста у межах проекту «Генії з мікрорайонів: шість районів, шість муралів, шість особистостей». Фінансування таких робіт здійснюється за кошти, передбачені в міському бюджеті Львова на реалізацію заходів програми «Львів 2020: Фокус на культуру».
Нагадаємо, з нагоди 155-ліття з Дня народження Митрополита Андрея Шептицького львів’ян та гостей міста запрошують дізнатися більше життя та діяльність єпископа на Святоюрській горі, пройшовшись мальовничими стежками Митрополичих садів.
Синкел у справах монашества у Львівській архієпархії Української греко-католицької церкви Юстин Бойко, працюючи в Центральному державному історичному архіві у Львові, знайшов неопублікований заповіт митрополита Андрея Шептицького. Документ під назвою “Звернення митрополита Шептицького Андрея до народу, написане на випадок його смерті або ув’язнення, про призначення Сліпого Йосифа своїм наступником. Чернетки” датований 1940 роком і зберігається у фонді №201, опис 5, справа 38, повідомляє “Гал-Інфо“.
“Заповіт” написаний на трьох аркушах з обох сторін. Перший аркуш – машинописний з особистими правками митрополита Андрея. Інші два – рукописи, теж із правками отця. Оскільки на 1940 рік митрополит був хворий і погано володів правою рукою, то з його слів записував особистий секретар о. Володимиру Грицай, який потім передруковував текст і давав на затвердження авторові.
Рукописна частина документа містить основний текст, а також два додатки, позначені як “Картка А” і “Картка В”. На думку Юстина Бойка, вони були написані пізніше і повинні були бути доданими до основного тексту.
Заповіт” написаний в умовах радянізації Західної України та посилення гонінь на церкву та її ієрархів. З кінця 1940-го по середину 1941 років було заарештовано 32 священиків, 33-х вислано на спецпоселення (дані музею “Територія терору” у Львові). До розстрілу засудили навіть наймолодшого брата митрополита Андрея – Станіслава Леона та його дружину.
Андрей Шептицький передбачав, що рано чи пізно дійде до повної ліквідації церкви радянським режимом. Тому політичні умови спонукали главу греко-католицької церкви потурбуватися про те, щоб висвятити свого наступника і зберегти цей факт у таємниці, так щоб уберегти його від переслідувань тоталітарною владою.
Цим наступником став Йосиф Сліпий, висвячений Шептицьким 22 грудня 1939 року на єпископа-помічника. Відповідно, звернення митрополита Андрея Шептицького було написане, щоб слугувати підтвердженням канонічності повноважень Йосифа Сліпого в разі смерті, ув’язнення чи інших обставин, які унеможливлювали б владиці Андрею далі очолювати церкву
Андрей Шептицький,
Божою милістю і св. Апостольського престола благословенням архієпископ – Митрополит Галицький і Львівський, єпископ Кам’янецький
Мир вам і благодать і архієрейське благословення
Се письмо моє перечитаєте Вс[есвітліші] Отці з проповідальниці в першу неділю по моїй смерти, зглядно в першу неділю по хвилі коли для який небудь причин я був би поставлений в неможности ніякої душпастирської праці в Єпархії, себто колиби я був ув’язнений, вивезений, або змушений опустити Львів.
Передовсім Дорогі Отці і Братя повідомляю Вас, що з волі Христового Намічника св. Отця нашого ПІЯ XII о. Йосиф Сліпий, архідиякон Митроп[оличої]. Капітули є моїм наслідником. У хвилі моєї смерти зістав галицьким Митрополитом, Архієпископом львівським і Єпископом Каменця Подільського.
Досі носив Преос[священний] Йосиф тутул єпископа сирійського; а зістав нами посвячений єпископом і празник Неп[орочного]. Зачаття Пр[ечистої]. Діви Марії р. 1939. У тій функції сосвятителями були Преосвященний Никита Будка, Єпископ патарський і бувший Ординарій для наших виселенців в Канаді і Преосв[ященний]. Николай Чарнецький, єпископ лебедівський.
Письма, себто Буллі, якими св. Отець номінували Преосв. Йосифа моїм коадютором з правом наслідства є заховані в архівах Схід[ної]. Конгрегації і досі неопубліковані.
Ми у Львові заховували посвячення Преосв. Йосифа в тайні приготовуючися на переслідування зі сторони уряду СССР, який по нашій думці нехибно скорше або пізніше розгромить нашу Церкву. В часах такого переслідування, як те ми його очікуємо може бути для добра Церкви річею конечною, щоби гонителі не знали хто є зверхником єпархії.
З документів, захованих в Римі кожний може пересвідчитися про дійсність того, а коли до Риму дійде відомість про мою + [смерть] номінація Єп[ископа]. Йосифа буде проголошена.
Хоч оба Преосвящені і присутні при освяченю крило шани, себто пралати капітули Леонтій Куницький, Василь Томович, Олександер Ковальський і соборні крилошани о. Василь Лаба, Роман Лободич, Омелян Ґорчинський були свідками посвячення і на случай моєї смерти мають право і обов’язок то свідоцтво зложити так перед духовенством Архиєпархії перед Преосв. Єпископами перемиским і станіславівським так, щоби ніхто в цілій церковній провінції не міг сумніватися, що дійсно так є як в тім письмі тверджу.
Коли проте Преосв. Йосиф Сліпий зістав після законів кат[олицької]. Церкви і нашої церковної провінції правно і законно галицьким митрополитом прийміть Його як свого пастиря і послухом Його душпастирській владі улекшіть Йому тяжку задачу, яку Боже Провидіння на Його рамя складає.
Преосв. Йосиф Сліпий є від літ добре знаний духовенству львівської АЄпархії, бо через 15 літ повнив уряд ректора львівського духовного семінаря і яко ректор положив великі заслуги для цілої АЄпархії, а передовсім для духовенства для тих з Вас Вс[есвітліші] Отці, які під Його проводом виховувались.
Діло над яким з замилуваннєм жертвенно працював через усі ті літа з Божого допусту лежить в руїні, гранат в часі війни знищив цілком церков св. Духа, при ній заховувала цінна бібліотека Богословського Товариства знищена, преважний і прецінний семінарський музей і бібліотеки семінаря і Богословської Академії сконфісковані та перенесені, музей до Нац[іонального]. Музею, бібліотеки до університетської бібліотеки.
То знищеннє діла над яким працював було для Преосв[ященного – ред.]. Йосифа тяжким хрестом, то його він приняв з підданєм волі Всевишнього і то без сумніву освятив і підніс його душу.
Преосв. Йосиф буде працювати яко Ваш душпастир і отець приміняючися в цілім життю до приміру І[суса]. Христа, який життя Своє віддав за нас бідних грішників і терпів усі муки з любови до людей.
Kartha A.
26.VII.1940
Коли до Риму дійде відомість про мою смерть св. Конгрегація схід. Церкви оголосить номінацію Преосв. Йосифа в актах S.Sedis [Святої Столиці]. Можливе, що й се письмо моє задержиться в оригіналі до хвилі оголошення, тому відкликаюся на свідоцтво обох Преосвящених спів святителів і на крилошан митроп[оличої]. капітули, які були при освяченню, прелатів капітули оо. Л[еонтія]. Куницький, Василя Томовича і Олександра Ковальського і соборних крилошан оо. Василя Лаби, Романа Лободича і Олексія Ґорчинського.
Їх свідоцтво потвердить то, що у сьому листі оголошую. Сегодня також пишу подібне письмо до обох Преосвящених Єпископів-суфраґанів перемиського і станиславівського. Всі ті свідоцтва і письма, надіюся, вистарчать, щоби ніхто в цілій церковній провінції, а особливим способом в Львівській АЄпархії не міг сумніватися про дійсність номінації посвячення Преосв. Йосифа.
Kartha B.
Маю сильну надію, що Всевишній двигне нашу Церкву, наше духовенство і нарід, і дасть нам часи мирного і свобідного розвою христ[иянського]. католицького церковного й народного життя.
Я пересвідчений, що з благодати Ісуса Христа Бога через наші жертви і все, що ми потерпіли, спасе тепер єще нез’єдинених наших братів. Між ними є на жаль таке множество неохрещених дітей, що виховуються без пізнання Бога і тільки нещасних жертв безбожницкої пропаганди. Вони вернуть до віри і до єдности катол[ицької]. Церкви і наша Церков пошириться на цілу Україну і на цілу Росію.
Я тих часів певно не дожию, але Преосв. Йосиф приміняється у цілому житті у душпастирській своїй праці до прикладу Христа Спасителя, який життя віддав за спасення людей, поведе заступи Апостолів, який Бог нам дасть до довершення великого діла з’єдинення Церков.
Він поведе Вас усіх дорогами тої апостольської праці, що веде до побіди, за нарід, за з’єдинення Церков. До тої апост[ольської]. праці Ви усі покликані, одні яко апостоли, проповідники і душ пастирі, другі яко жерці що у всепалення приносять на Божому жертвенику Тіло і Кров Христа Спасителя, а з нею своє життя і кров, інші вкінці яко молитвеники, що своїми молитвами, внутреними жертвами покори і умертвленя стягають на нарід Боже благословенство з Неба.
Тих послідних участь в апостольстві не найменша, бо коли жнива великі, а робітників мало і ті, що є, ліпше зроблять, коли місто кидатися у працю, послухають ради Христа і підуть молити Всев[ишнього] Бога, щоби прислав робітників на Свої жнива.
Знаєте, Дорогі Отці і Братя, велику засаду душпастирської праці як і в праці для зєдиненя Церкви, яку я усе голосив, хоч замало сповняв життям, що першою і найважнішою справою житя є молитва, а перший і найважніший засіб душпастирської праці – жертва зі себе. Преосв. Йосиф ділив зо мною усї думки щодо душпастирської праці і щодо зєдинення Церкви.
Про нього можу сказати уживаючи слів св. Павла, що “не мав я нікого так однодушного” як Преосв. Йосифа тому маю певну в Бозі надію, що Преосв. Йосиф довгі літа буде вашим душ пастирем-митрополитом і поведе вас Божими дорогами до вічного спасення.
Про те Господа Б[ога] днесь прошу і прощаючися з вами віддаю вас безконечній любові і милосердію Ісуса Хр[иста] нашого Пана. Амінь. Амінь. Амінь.
Граф за походженням, з блискучою освітою та хорошими перспективами, покидає усе та йде в монастир, щоб служити Богу і стати одним із духовних лідерів українського народу.
Мало хто зробив стільки для церковного життя в Україні, як Митрополит Андрей Шептицький. Та й не лише для церковного.
Він був одним з найбагатших людей Галичини, загальна вартість його капіталів оцінювалась у 611 млн. крон (152 млн). На сьогоднішні це приблизно 1,8 млрд. доларів. Перважну частину своїх доходів він витрачав на благодійність.
Погляди Митрополита Андрея Шептицького на життя найкраще демонструють цитати, вислови, думки, які підготував kozakorium.com.
Чоловік лінивий, до праці тяжкий, буде тягарем і для родини, і для цілої громади; не лишень маєток змарнує, але через лінивство стане з часом нездатним до праці, бо за лінивством увійде в його душу всяка гниль і всяка нечистота моральна.
Жити за совістю – важливіше за будь-які віросповідання.
Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе.
Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Найголовніший чинник єдності – українська мова.
Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.
Чи я лікар, чи я хлібороб, чи я політик, щоби питати про здоровлє, про добрий бит та просвіту? Ні! Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я отець! А вітцеви нічого не є чуже, що синів, дітей єго обходить.
Священик може в приватному житті мати політичні погляди. Може в приватнім житті бути політиком, але не сміє бути політиком ані в Церкві, ані в сповідальниці, ані в жоднім відношенні пароха до вірних
Три головні завдання українського народу: 1) досягнення правдивого і сталого щастя, 2) посилення єдності, 3) захист зовнішніх кордонів.
Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою.
Жодна людина не має природного права керувати іншою людиною проти її волі. Тому влада має формуватися на основі вільних і свідомих виборів.
Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати колись строгий рахунок перед Богом.
Злочин, скоєний в ім’я патріотизму єсть тим більшим злочином проти народу, чим більше може подобатися, чим більше може бути приводом до похвалювання, до втіхи з того, що єсть злом. Кожний злочин патріотичний, чим більше може подобатися погано зрозумілому патріотизмові єсть спокусою, силою, котра бодай веде народ до такого стану, в котрім поняття добра і зла затираються, мішаються і заступаються взаємно. Дорогою тою, що низькому, погано зрозумілому і чуттєвому патріотизмові подобається, шириться зараза, що пожирає найліпші, бо найблагородніші народні сили.
Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти…
Головна загроза українському народу – язва москвофільства.
У квітні 1943 року в газеті “Львівські вісті” було опубліковано побажання українцям Митрополита Андрея Шептицького з нагоди Великодніх свят. Пройшло 76 років, але читаючи ці рядки мимоволі задумуєшся про те, що ці настанови і сьогодні, в сучасній Україні для нас є надзвичайно актуальними.
Тож, напередодні Світлого Свята Воскресіння Христового портал Фотографій Старого Львова публікує цей текст, аби відчути, зрозуміти та постаратися втілити у життя мудрі слова Митрополита (стиль та орфографію публікації подано оригінальними).
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Високоповажаний Пане Редакторе! Просите мене про статтю до святочних чисел „Львівських Вістей” і „Рідної Землі”.
Христос Воскрес! Поштівка видавництва “Українська преса” у Львові, 1938 рік, малюнок професора Осипа Куриласа. З колеції Юрій Завербного
В обставинах, які переживаю тих кілька днів перед святами, це просто неможливе написати щось приличного. Тому вибачайте за ту відмову, яку я хотів би по змозі зробити якнайчемнішою. Але з другого боку мушу признати, Ваше бажання представляється і мені як пропозиція з багатьох оглядів дуже бажана. Бо ніколи більше, як у воєнних часах, в яких живемо, не треба людині зичливости людей так, як тепер. А на зичливість можна заслужити тільки сердечною зичливістю із свого боку. В часі війни навіть між тими, що не воюють, або й тими, що їх ніщо не ділить, нагромаджуються такі небувалі кількості непорозумінь, спорів, ворожнечі, часом навіть і ненависти, шо не пізнається цього світу і людей, яких зналося добре ще кілька літ тому. Люди діляться, всюди собою зайняті, не мають часу для ближнього, не мають з чого дати йому хоч добре слово, усі стали нервові, роздражнення нервів прибирає форми неврастенії, істерії і суспільне, чи може радше товариське, життя стає подібне до того принціпіяльного „bellum omnium contra omnes“ Гоббеса, наслідком чого проста зичливість і христіянська любов ближнього стає товаром дуже рідким, дорожчим від масла чи сала. При цих обставинах пропозиція, яким небудь способом дістати хоч кіло того рідкого товару і дістати його дешево, то пропозиція, якою погордити не можна. Тому приймаю Вашу пропозицію і пишу, як бажаєте, коротше чи довше письмо для читачів „Львівських Вістей” і „Рідної Землі” яке, очевидно, мусить закінчитися більш-менш стереотипними святочними побажаннями. Річ тільки в тому, щоб вони вийшли не надто стереотипні і не були виявом мізантропії ані песимізму, а були радше старосвітською зичливістю до людей, бажанням заслужити на таку саму зичливість.
Листівка Христос воскрес. Видавництво “Русалка”, Львів до 1939 р.
До читачів „Львівських Вістей” сказав би я таке: Горі іміем серця, не піддаваймося зневірі і природній в часі війни знеохоті до світу і до людей, радше з християнським довір’ям до батьківської опіки Божого Провидіння будьмо пересвідчені, що все скінчиться добром, не тільки для наших установ, для родин, для міст і сіл, але й для цілого народу, тут і там. Без сумніву, маємо всі важкі причини до смутку і знеохоти. Хто ж із нас не потерпів тяжкої втрати дуже близької і сердечної йому особи? Чиє домашнє господарство не має недостач, які важко доповнити? Хто ж із нас може з’ясувати собі, якими дорогами і якими засобами ми дійдемо до бажаного і відповідного нашим потребам миру? А все ж, хто ж із нас не вірить і хто ж із нас не надіється? Та віра, та надія — це, здається, та краща і вища частина нашого духового єства, яку треба нам всіма силами плекати. Дві чесноти: віра і надія, як богословські чесноти, вимагають християнського доповнення: любови. Але й у громадському значенні, як суспільні і товариські чесноти, вони вимагають доповнення чеснотою громадянської і суспільної любови, які треба б хіба назвати солідарністю, єдністю, ревністю та самообороною перед розкладовими елементами, що розбивають народ на багаточисленні і просто ворожі собі фракції і партії. Чого українському громадянству передовсім треба, то тієї єдности і солідарности, без якої по словам Євангелія, не може встоятися навіть царство демона. Звідси і природне побажання тієї єдности в святочних побажаннях „Христос воскрес”. У святочних відправах кожної днини в пасхальнім часі повторюється те слово „друг друга обіймем і простім вся воскресеніем”. Такі і мої найщиріші побажання для всіх, що це моє письмо прочитають. X р и с т о с В о с к р е с е!
Олена Кульчицька. Листівка Христос Воскрес
А до читачів «Рідної Землі» мої святочні побажання такі: Якщо маємо дійти до часів, в яких український народ буде розвивати здорово і свобідно всі, Богом дані йому, сили — треба нам між собою і в праці для нашого народу чи над нашим народом дуже дбайливо та ревно плекати родинне християнське життя. Тільки ті народи могутні і здорові, в яких здорова християнська родина. Бо родина — це клітина, з яких складається цілий організм, що його називаємо народом. Коли інфекція недуги затроїть ту клітину цілий організм наражений на недугу. А сама та небезпека відбирає йому найбільшу і найкращу його силу. Святе, чисте, здорове і щасливе родинне життя — це наймогутніша сила кожної держави, але це й най більше, а може й єдине дочасне щастя людини. Тому боронім родину перед злом, працюймо над тим, щоб уздоровити ті родини, які неправильно побудовані і неправильно розвиваються. Християнська родина — це школа християнського життя, але й школа суспільного, народного та все народного життя. Як довго та школа здорова, видає численні і здорові одиниці — так довго народ і здоровий і сильний. Коли, не дай Боже, та школа починає видавати, фізичні і моральні недородки, тоді народ приречений на загладу.
Великодній стіл. На столі з освяченим ваза, розмальована в полтавському стилі. Виконана в мистецькій робітні С. Литвиненка у Львові, 1938 р.
У світлий празник Христового Воскресення бажаю українському народові і українській родині, тут і там, того здоров’я і сили, від яких здоров’я і сила народу залежить. Ті мої побажання рад би я пе редати всім українським хатам, усім родинам, усім одиницям, що бажають побудувати собі гніздо родинного щастя і хай Бог Всевишній благословить українську родину, хай дасть їй святі матері християнські, що зуміли би виховувати на героїв багаточисленне потомство, хай дасть українським родинам батьків, що були би для потомства прикладом громадянських чеснот жертвенної праці для Батьківщини і мудрої ради в громадських справах. Хай Бог дасть українській родині багато героїв, готових віддати життя за Батьківщину, за Віру, за Церкву, за Христа. Xристос Воскресе!
Львів, 21 квітня 1943.
АНДРЕЙ Митрополит
Джерело: газета “Львівські вісті” 24/27 квітня 1943 р.
Уродженець містечка Гримайлів, що на Тернопільщині, Давид син Шломо Кахане оселився у Львові в 1929 р. У той час викладав релігію у польських державних та єврейських приватних школах.
У 1930 році був обраний рабином прогресистської синагоги в центральному єврейському кварталі Львова, згодом очолив Науковий інститут вивчення ТаНаХу. У квітні 1936 року правління Львівської єврейської релігійної громади звернулось до міністерства військових справ Польщі з проханням призначити Давида Кахане помічником рабина для вояків-євреїв Львівського гарнізону.
У роки німецької окупації Львова Д. Кахане пройшов усі випробування – побиття, голод, приниження, гетто, концтабір, ризик переховування, смерть рідних. Після відступу німецької армії Кахане кілька місяців працював у рабинаті єврейської громади в чудом уцілілій синагозі на вулиці Вугільній. Офіційно обіймав посаду старшого бібліотекаря єврейської бібліотеки у Львові.
Рабин Давид Кахане
Щоденник Львівського гетто – це спогади Д. Кахане, свідчення духовної особи про трагічну долю львівських євреїв у період фашистської окупації, про власний порятунок, порятунок дружини й доньки у монастирях Студійського уставу, резиденції митрополита Шептицького та роздуми автора про Голокост.
«Я почав писати ці нотатки 29 вересня 1943 р., коли переховувався у резиденції митрополита Шептицького у Львові, десь чотири місяці після ліквідації Львівського гетто і після страшного винищення у Янівському таборі. Більшість з цих сторінок були написані там та в студитському монастирі на вулиці Петра Скарги. Події, люди, жахливі картини знову жваво постали перед моїми очима. Усе те, що бачив і чув і разом з тим, що пережив у самому монастирі я поклав на папір» – такими словами почав рабин Давид Кахане передмову до спогадів «Щоденник львівського гетто».
Жінка, що сидить біля мертвого тіла на вулиці Львівського гетто.
Фрагмент споминів, які пропонуються ваші увазі, розповідають про втечу рабина із гетто, зустріч з Митрополитом Шептицьким, переховування в палаці на горі Юра.
Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане (фрагмент).
Переховування в резиденції Митрополита Шептицького
23 травня 1943 року, того дня, коли німці вирішили ліквідувати табір, я працював у нічну зміну. Робітників табору звичайно привозили ранком. Цим ранком, коли ніхто з робітників не прибув, ми зрозуміли: щось трапилося. Через кілька годин ми дізналися, що табір оточений і там почалася страшна “вистава”. Німці ліквідують шість чи сім тисяч в’язнів, щоб звільнити місце для здорових жителів гетто, які повинні прибути до табору через декілька днів після ліквідації.
Львів. Місцеві охоронці супроводжують колонну євреїв
Десь за годину керуючий майстернями VIB по телефону отримав інструкції надіслати всю нічну зміну до табору. Ми добре розуміли, що це означає. Кожний вирішив спробувати врятуватись, як зможе. Ніхто не намагався якось захиститися або організувати втечу. Я весь день ховався в пивниці. Після сьомої вечора, в сутінках, я вирішив йти до митрополита просити захисту.
Львів, 1943. Німці спостерігають за євреями під час примусової праці.
Я зірвав жовту табірну нашивку, зняв брудний одяг і надягнув чиїсь штани та піджак, які приготував заздалегідь. Потім я переліз через паркан, вийшов з території фабрики та впевненим кроком рушив вулицями міста, начебто я не був євреєм, і ніхто не міг мене впізнати. Я прямував до площі Юра.
Площа св. Юра, 1941 рік
Площа Юра розташована поруч з Єзуїтським садом, який потрібно було перетнути, щоб опинитися біля брами палацу митрополита. Але для цього я повинен був пройти повз гестапівських охоронців, що ходили взад-вперед, патрулюючи площу. Помітивши їх ще здалеку, я уповільнив крок і, коли вони мене минули, прослизнув у темряву вулиці (вулиці не освітлювалися) і почав підніматися схилом, поки не дістався брами. Я потягнув за ручку дзвоника і став чекати, коли відчинять хвіртку. Мабуть, я чекав не більше трьох-чотирьох хвилин, але вони мені здалися вічністю. Притиснувшись до брами, щоб бути якомога менше помітним, я зі страхом прислухався до важких кроків гестапівців нанизу.
Нарешті у хвіртці відчинилося віконце і я почув голос ченця:
– Хто ви? Що вам потрібно? – (Говорив він українською.)
– Я рабин Кахане, – відповів я. – Скажіть, будь ласка, митрополиту Шептицькому, що я хочу його бачити.
– Зараз, уночі? Це небезпечно.
З цими словами він затулив віконце. Я лишився назовні. Минуло ще п’ять, може, десять хвилин, що здалися вічністю. Я чув важкі кроки гестапівців, які ходили взад-вперед, і моє серце вискакувало з грудей. Раптом хвіртка в брамі відчинилася і чернець швидко втягнув мене всередину. Я був майже непритомний. Зачинивши хвіртку, він повів мене до палацу митрополита.
Я був брудний і вошивий. Мій одяг давно перетворився на дрантя. Піджак і штани, дані мені кимось у гетто, здавалися мені цілком пристойним вбранням, але за виразом очей ченця я зрозумів, що мій вигляд його налякав. Він повів мене до пивниці, де я зміг вимитися, опісля чого дав мені чисту білизну і верхній одяг. Мої брудні вошиві ганчірки відразу були спалені. На одинадцяту годину я був уже готовий.
Митрополит Андрей Шептицький, фото 1943 року
Митрополит чекав мене, незважаючи на пізню годину, і привітав з великою теплотою. Його добрі, мудрі очі нітрохи не змінилися. “Ти можеш залишатися тут, – здавалося, говорили вони, – тут про тебе подбають”.
“Розкажіть мені, будь ласка, – почав митрополит, – чого вам довелося зазнати з моменту нашої останньої зустрічі минулого літа. Ви, звичайно, знаєте, що протягом вашого перебування в таборі нам передали багато дітей. Я можу назвати вам імена священиків, які взяли їх під свій захист. Діти знаходяться в добрих руках і одержують гарне виховання. А зараз я готовий допомогти вам”.
Я розповів йому про табір, про жорстокості і звірства, про вбивства, про те, що відбувалося під час перекликів. Я розповів йому також про ті дні, коли заподіяли смерть шести чи семи тисячам євреїв, і про майбутню ліквідацію гетто. Коли я змальовував йому гетто і табір, те, в яких страшних умовах жили євреї, я бачив, як по його обличчю котилися сльози. Наша розмова тривала три чверті години.
Після цього він доручив мене турботам свого брата, ігумена Климентія Шептицького, котрого він запросив до себе наприкінці нашої розмови. Ігумен відвів мене в просторе помешкання, де була бібліотека. На час мого перебування в палаці на горі Юра це місце стане моїм укриттям.
Митрополичі палати із садами на схилі Святоюрської гори, фото 2015 року.
Особиста бібліотека митрополита налічувала понад 1000 томів. В одному з її закутків для мене була влаштована схованка, де я міг перебувати деякий час. Це місце з усіх боків оточене полицями з книгами, і людина, яка увійде до бібліотеки, не зможе помітити, що хтось ховається серед них. Замість ліжка мені дали шезлонг, на якому я міг спати або просто відпочивати вдень.
[…] Чернець, що прислужував митрополитові, тричі на день приносив мені їжу. Моя їжа складалася, головним чином, із хліба та овочів, а іноді я одержував варене яйце або склянку молока. Усе це приносили не з кухні, тому що моє перебування в палаці трималося в таємниці. Про нього, крім митрополита, знали лише дві особи: цей чернець і секретар митрополита, священик Жолдак. Останній, розумна і добра людина, був дуже прихильний до мене, дуже тепло ставився до євреїв і щиро їм співчував.
Фіктивне посвідчення послушника-студита, видане Курту Левіну на ім’я Романа Митки під час переховування, 1943 р.
На другий день свого перебування в палаці я удостоївся візиту ігумена Климентія Шептицького. Він кілька годин провів у відгородженому для мене закутку бібліотеки, розраджуючи мене і розповідаючи про мою дружину і дочку. З огляду на необхідність дотримання безпеки він відмовився назвати місце, де вони ховаються. У ці часи важких іспитів, сказав він, ніхто не знає, що принесе наступний день. Хтось із нас може потрапити в руки гестапівців і під катуваннями розповісти їм про укриття. Зараз мені достатньо знати, що вони здорові й перебувають у безпеці. Мою дружину забезпечили надійними українськими документами і вона працює в місті, а дитину влаштували у дитячий будинок. Його м’яка, втішлива промова суперечила суворому, аскетичному вигляду його обличчя. Я бачив, що він глибоко розуміє невимовну трагедію мою і мого народу і щиро нам співчуває, сприймаючи наші муки, як свої власні. Якось він мені пообіцяв, від свого імені і від імені митрополита, зробити все можливе, щоб врятувати єврейських дітей. “Але я повинен сказати, – додав він, – що це дуже важке завдання. Не кожен здатен піднятися до того, щоб ризикувати своїм життям заради порятунку єврея. Не кожний готовий до такого вчинку. Дівчаток рятувати легше, ніж хлопчиків. Митрополит розіслав інструкції деяким священикам у повітових містах, як рятувати дітей і куди їх приводити, але я не можу назвати імена цих людей, знов-таки, з міркувань безпеки”. […]
