У Мережі з’явився трейлер фільму “Довбуш” – про боротьбу ватажка опришків за свободу свого народу.
Довбуш – втілення архетипу українця із почуттям власної гідності, українця, що не є войовничим за своєю природою і понад усе мріє про мирне, вільне та щасливе життя на своїй землі. Та коли вороги зазіхають на його свободу, він готовий пожертвувати усім і зі зброєю в руках захистити гідність свою, свого народу і свою любов, пише ТСН.
“Я зняв картину про того, хто не хотів бути героєм, про того, хто не хотів ставати опришком. Він хотів мирного життя з тією, кого любив. Але йому довелося взяти до рук зброю, очолити повстання, щоб його мрія здійснилася. Це історія про нас: для кожного, я переконаний, життя змінилося на “до” та “після” в лютому 2022 року. Сподіваюся, що на екрані кожен побачить історію про себе самого сьогодні. Ми не прагнули знімати актуальне кіно, ми робили це зі щирим серцем, довго шукали можливості, аби картинка потрапила до глядача. І ми всі щасливі, що нарешті маємо дату премʼєри – 24 серпня – день, коли Довбуш став безсмертним, день, коли його історія почала надихати інших”, – поділився режисер стрічки Олесь Санін.
Історично, опришки – учасники повстанського руху, які протистояли королівській владі та карали можновладців. Вони не терпіли неправди, гніту та можновладців. Нерідко їх називали як “народними месниками” так і розбійниками.
“Опришки – це прототипи сучасних воїнів, які відстоювали свою землю, свою свободу, свою любов, братерство. Роки минають, а історія циклічна…кіно про це і є”, – розповів Дмитро Вівчарюк, виконавець ролі опришка Забо.
“У порівнянні з 2014 роком, у 2022 дух з яким люди прийшли у військо, сильніший, більший, масовіший. Нам довелося прокинутися. Час іде, війна – привід для надихаючих історій, але водночас це дуже виснажлива штука, машина смерті. Фільм, який вийде зараз, у цей час, дуже потрібен, його повинні побачити якомога більше людей. Актуальність цієї історії загострилася. Це, на мою думку, фільм-мотиватор, який комусь допоможе зрозуміти, а комусь навіть допоможе зробити перший крок, когось змусить все переоцінити. У мене відчуття, що це буде “бомба”. Я точно знаю, чого катастрофічно, як повітря не вистачає там, де безпосередньо ллється кров – це кіно піде як в суху землю”, – коментує Олег Шульга, нині офіцер ЗСУ, виконавець ролі опришка Стрільця.
“”Довбуш” – це лист українцям з минулого, це нагадування, що свободу треба вигризати зубами. Історія дуже резонує із сьогоденням і підніматиме бойовий дух українців. Для підлітків (і не тільки) це може бути уроком історії, бо всі ключові історичні моменти вдало вписані в сюжет. До всього, ми зараз нарешті сепарувалися від російської культури і звертаємо увагу на свою. А нашій культурі для масштабного розвитку необхідний глядач. В першу чергу наш глядач”, – сказала виконавиця ролі коханої Олекси Довбуша, Марічки, – Даша Плахтій.
Напередодні старту прокату команда фільму вирушить у масштабний промотур містами України. Деталі туру почнуться розкриватися дуже скоро.
У прокат нарешті вийшов один із українських кіно-довгобудів, фантастичний трилер «Еґреґор». Робота над проектом розпочалась ще у 2016 році. Спочатку режисером картини був Любомир Левицький («Штольня»), згодом у режисерському кріслі його змінив Станіслав Капралов («Пік страху»). Зоймки відбувались зокрема і у Львові (у 2020 році). Тоді мер Львова Андрій Садовий знявся у епізодичній ролі самого себе, передає zaxid.net.
За сюжетом нью-йоркський детектив Артур Вайс отримав зашифроване послання та авіаквиток до Львова від професора, з яким не спілкувався тривалий час. Згодом з’ясовується, що професор нібито скоїв самогубство, а на його доньку Лесю полюють невідомі. В одній із сцен у Львові зібралися секретар Ватикану та голова Православної церкви для підписання екуменічного протоколу про об’єднання церков. Мер Львова Андрій Садовий приймав голів церкви на балконі Ратуші. Цікаво, що у ролі голови Православної церкви знявся також пролюсер, засновник компанії «Solar Media Entertainment» Сергій Лавренюк.
У головних ролях Омрі Роуз («Непокора», «Ліга справедливості») та Олена Лавренюк («Dzidzio контрабас», «Кава з кардамоном»). Також у фільмі зіграли Анджей Зелінський («Ватага», «Піаніст») та Данієль Ольбрихський («Вогнем і мечем», «Бляшаний барабан»).
У картині також знімався актор Павло Лі, який загинув минулого року від рук російських окупантів в Ірпені. Фільм присвячено його пам’яті, а також пам’яті постановника піротехнічних трюків Олександра Суворова, що загинув на фронті.
Трилер «Еґреґор» зняла компанія Solar Media Entertainment. Загальна вартість виробництва фільму становить 66,3 млн грн. Зйомки фільму відбувалися в декілька етапів в Україні (Львів та Київ), Польщі (Варшава) та США (Нью-Йорк).
Нагадаємо, що зараз в українських кінотеатрах можна подивитись відразу декілька українських фільмів: «Памфір», «Бачення метелика», «Мавка. Лісова пісня», «Люксембург, Люксембург».
Фільм “Люксембург, Люксембург” режисера Антоніо Лукіча, що вийшов у прокат 13 квітня, показав другий найкращий старт серед українських проєктів за період з початку повномасштабного вторгнення. Також комедійна драма стала лідером за результатами кінопрокатного вікенду.
Як повідомили творці стрічки, за перший вікенд прокату (включаючи понеділок) її переглянуло понад 36,400 глядачів. Касові збори склали 5,59 млн гривень.
Хоча у свій перший прокатний вікенд “Люксембург, Люксембург” показав найкращий результат, цього не вистачило, щоб обійти нинішнього лідера – анімаційну стрічку “Мавка. Лісова пісня”. Вона за перший вікенд зібрала 24,9 млн гривень.
На третьому місці наразі знаходиться драма “Памфір” Дмитра Сухолиткого-Собчука – касові збори цього фільму за перші чотири дні прокату склали 2,4 млн гривень.
Фільм “Люксембург, Люксембург” – друга повнометражна робота українського режисера Антоніо Лукіча, добре відомого глядачам за комедією “Мої думки тихі”. Він розповідає про двох братів-близнюків, які дізнаються про хворобу давно зниклого батька та вирушають його шукати до Європи. Головних героїв на екрані втілили Аміл та Раміл Насірови, учасники відомого гурту “Курган і Agregat”.
Також у другому повному метрі Лукіча знялися Наталія Гнітій, Людмила Саченко, Віктор Драпіковський, Доріс Майданюк, Карина Черчевич та інші. Крім того, на екрані можна побачити батька Аміла та Раміла Вазіфа.
Зйомки стрічки відбувались у 2021 році у Лубнах Полтавської області, Києві та Люксембурзі. Монтували фільм вже після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Світова прем’єра фільму “Люксембург, Люксембург” на 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Він був представлений у програмі “Горизонти”.
Перший український показ стрічки Лукіча відбувся у Близнюках – рідному селищі братів Насірових.
Також після прем’єри у Києві команда вирушила в тур містами України: вже відвідали Лубни, Полтаву, Харків, Одесу, попереду Кам’янець-Подільський, Чернівці, Івано-Франківськ, Львів та Ужгород.
23 березня в широкий український прокат вийшов дебютний повнометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука Памфір. Історія про заробітчанина Леоніда на прізвисько Памфір вже має солідну фестивальну історію — так прем’єра відбулась на двотижневику режисерів у Каннах — і нарешті оцінити стрічку повною мірою можуть українські глядачі, ідеться в матеріалі УП.Життя.
Тріумфальний дебют
“Мені, звичайно, хотілося б, щоб глядачі побачили його в листопаді – на початку грудня. Тому що у нас таким одним з магнетичних елементів є наше народне карнавальне дійство, яке називається Маланка”, – захоплено розповідав прямо після Канн режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Після світової прем’єри його дебютний повнометражний ігровий фільм “Памфір” відібрали до програм більш ніж 40 фестивалей із 25 країн світу. У листопаді стрічка вийшла в прокат у Франції, також права на покази купили Канада, Італія, Польща, Швейцарія, країни Балтії та інші країни. Втім, дорога до українського глядача зайняла трохи більше часу.
Події стрічки, що поєднує в собі риси сімейної та кримінальної драми, розгортаються на заході Україні, на кордоні з Румунією. Головний герой на прізвисько Памфір повертається додому із закордонних заробітків напередодні святкування Маланки. Колись він пообіцяв покінчити з контрабандою, якою в його селі займається чи не кожен дорослий, та поїхав працювати за кордон. Втім жінка, а ще більше син не хочуть, щоб він знову їхав геть.
Необачний вчинок сина Назара змушує Памфіра знов стати на ризикований шлях та запускає низку подій, які ведуть до незворотного. Кульмінація драми розгортається на фоні яскравої Маланки – свята, яке Назар так хотів провести разом із батьком.
“Я і сам знаю, що таке заробітки, довго не бачити сім’ю, бажання якнайшвидше повернутися додому. Важливою сюжетною лінією для мене є стосунки Памфіра із сином”, – зізнається виконавець головної ролі Олександр Яцентюк. Для нього ця роль – теж дебют. І теж тріумфальний.
Хоча шлях цієї історії до великих екранів був довгим, українці чекали на “Памфіра”. Це було добре видно із кількості гостей, які прийшли на прем’єру: тут як велика кількість людей, дотичних до індустрії кіно, так і відомі українці, яких на прем’єрах побачиш не дуже часто. Приміром, на показ української драми, яка увійшла до топ-25 фільмів 2022 року за версією європейського видання про кіно Cineuropa, серед інших очікує видавець і поет Іван Малкович.
Актори
До прем’єри не бачив стрічку й виконавець однієї з ключових ролей – Олександр Ярема. Розказує, що нещодавно був у Польщі на зйомках, і там колеги були здивовані, коли почули, що грав у “Памфірі” – просто не впізнали його на екрані.
Для всіх акторів фільму Сухолиткий-Собчук влаштував не просто кінопроби, а кіновипробування. Виконавиці головної жіночої ролі Соломії Кириловій довелося пожити у місцевості, де відбуваються події та попрацювати на заводі. А непрофесійним акторам-дітям влаштували справжню творчу майстерню.
Екранному втіленню Леоніда (чи то Памфіра) Олександру Яцентюку режисер дав завдання набрати вагу. “Я був досить худощавий, і Діма сказав, що треба буде набрати до 20 кг”, – розповідає Яцентюк і додає, що за сім місяців додав у вазі 17.
Виконавець ролі сина Стас Потяк
Працюючи над характером основного героя, досліджував приклади зі світового кінематографу, на які вказував Сухолиткий-Собчук. Також за його завданням їздив дивитися на Маланку: “Як вони вболівають за свій “кут”, скільки там звіриної енергії! Це варто було побачити, перейняти і приміряти на себе”.
Але не лише робота над “Памфіром” змінювала акторів, вони теж вносили щось своє у майбутнє кіно. Режисер розповідає, що під затвердженого головного героя навіть змінювали сценарій. “Варіантів сценарію було три. …Третій варіант – коли у нас з’явився Олександр і сценарій був переписаний під інакший тип головного героя. У першому і другому була людина, яка, як Іов, кориться під натиском долі. А у випадку з третім у нас з’явився такий богоборець, з яким прийшли зміни у саму історію”, – каже Сухолиткий-Собчук.
Загалом кастинг для “Памфіра” тривав понад два роки. Режисер хотів підібрати акторів найточніше до свого задуму, щоб відтворити атмосферу регіону. Одним з елементів цього відтворення став місцевий діалект.
Мова
На майданчику з акторами працював знавець гуцульського діалекту Василь Зеленчук, допомагав їм з вивченням мови. За його завданням усі вони читали роман Петра Шекерика-Дониківа “Дідо Иванчік”, повністю написаний гуцульською говіркою. Також Зеленчук надсилав акторам аудіоповідомлення, де проговорював з потрібними наголосами та вимовою фрази з діалогів.
Майже увесь відібраний режисером акторський склад був із західних областей України: у Кирилової батьки львів’яни, Ярема – з Прикарпаття, Станіслав Потяк, який грає сина Памфіра Назара, родом з Верховинського району, тож для нього діалект знайомий з дитинства. Найважче гуцульська говірка давалася акторці Олені Хохлаткіній, яка родом з Херсонщини.
Костюми
Якщо з вимовою у Стаса Потяка проблем не було, то найскладнішими для нього стали зйомки сцен у костюмах до Маланки. “Якщо з фізичного боку, то це, напевно, носіння костюма. Робити в ньому якісь рухи, танцювати”, – зізнається він.
Фото зі зйомок
Вбрання для “Памфіра” стали викликом і для команди художників з костюмів. “Найважче було полегшити акторам костюми. Тому що Маланка це дійство, яке відбувається добу. А знімали ми Маланку для кіно декілька місяців. Самі костюми дуже важкі, деякі з них це 70-100 кілограмів. Тобто це важка ноша реально. І ми придумували різні способи, як це полегшити, щоб актори могли у цьому грати. Тому що це дуже виснажливо: відпрацьовувати, відігравати в цьому свою роль. Ми шукали якісь сучасні рішення – не завжди вони вдаються, але принаймні ми намагалися”, – розповідає фольклористка та художниця з костюмів Марія Квітка.
Вона приєдналася до команди проекту на самому початку, як тільки прочитала сценарій. “Я на той час працювала взагалі над іншим проектом. Але коли прочитала сценарій, зрозуміла – хочу робити “Памфір”, – згадує Квітка.
Втім, з’ясувалося, що Сухолиткий-Собчук прискіпливо обирає не лише акторів “Виявляється, був конкурс серед 12 художників, серед яких Дмитро обирав. Він шукав людину, яка буде розуміти його, відчувати, знати, як і що, буде розумітися на традиціях і на Маланці, зокрема. Наша перша зустріч тривала години чотири. Ми гуляли по Голосіївському парку. І таки дійшли повного порозуміння”, – ділиться художниця.
Світ Маланки
Квітка розповідає, що їй було цікаво створювати костюмований світ драматичної історії, яка розгортається на фоні свята Маланки. Адже на великих кіноекранах ця традиція, яка подекуди вже втрачається, а цьогоріч через війну і взагалі була скасована у більшості сіл Буковини та Прикарпаття, досі не показувалася.
Сам Сухолиткий-Собчук каже, що зацікавився тим, щоб змалювати свою історію на фоні традиційного карнавалу, коли знімав свій документальний фільм “Красна Маланка” (цей фільм, до речі, можна подивитись тут). “Я коли навчався у кіновузі, викладач із драматургії просив нас завжди робити нотатки. У мене цих нотаток було дуже багато. Там з’явилися спостереження від подорожей під час зйомок фільму “Красна Маланка”. Це був десь 2012 рік. І в 2015-му я оформив це в ідею”, – пригадує режисер.
Художниця розповідає, що саме завдяки експедиціям Сухолиткого-Собчука в села, де проводять Маланку – Красноільск, Вашківці, Белелуя – в команди була частина подарованих масок. Іншу, як і костюми, створювали самі.
Щоб передати дух Маланки на екрані команда зі зйомками об’їхала Івано-Франківську (Топільче, Зелене, Замагора, Буркут, Дземброня) та Чернівецьку (Красноїльськ, Красношора, Селятин) області. “Мені б хотілося, щоб всі подивилися і відкрили для себе загалом світ Маланки. Бо ця традиція залишилась в небагатьох регіонах, на жаль. І при цьому, щоб люди відчули історію, яку хотів розказати Дмитро”, – додає Квітка.
Український мультфільм «Мавка. Лісова пісня», створений за мотивами твору Лесі Українки, за перші вихідні (4-5 березня) у прокаті в кінотеатрах зібрав понад 24,9 мільйона гривень касових зборів. Про це повідомили у Держкіно.
Там зазначили, що за вихідні мультфільм переглянули понад 189 тисяч людей. Наразі покази тривають.
У Film.ua Group кажуть, що мультик став рекордсменом касових зборів серед вітчизняних релізів за результатами першого вікенду, пише Forbes.
«Для порівняння, фільм “Щедрик”, який Film.ua Group вважають успішним у кінопрокаті, за вісім тижнів зібрав понад 84 000 глядачів та 10,6 млн грн бокс-офісу», — йдеться у повідомленні.
Мультик вийшов у прокат 2 березня. Одразу після релізу в Україні розпочнеться широкий прокат мультфільму у Франції, яким опікується гігант Universal Pictures Content Group. І далі — прем’єра відбудеться в усій Європі. Також «Мавка. Лісова пісня» вийде в кінотеатральний прокат у країнах Близького Сходу і Північної Африки.
Як мультик став довгобудом?
Про початок розробки мультфільму компанія FILM.UA, якій належить Animagrad, заявила ще у 2015 році. Через два роки розробники оприлюднили перший короткий тизер стрічки. Попри це, відтоді дизайн персонажів, зокрема головної героїні, змінився, що викликало хвилю незадоволення.
Виходу мультфільму у прокат передувала широка рекламна кампанія: проєкт організував співпрацю із супермаркетом «Сільпо», «Укрпоштою», молочною компанією «Галичина», виробниками сухих сніданків, цукерок, суконь, прикрас, книжок тощо.
Ще до виходу головна героїня мультфільму «Мавка. Лісова пісня» прикрасила обкладинку міжнародного видання Animation Magazine.
Цей мультфільм створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно (Держкіно), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Кінотеатральну дистрибуцію здійснює FILM.UA Distribution та «Кіноманія».
Станом на липень 2021 року бюджет мультфільму становив понад 187 мільйонів гривень, із них 49,5 мільйона — державні.
Документальний фільм “Будинок зі скалок” (A House Made of Splinters), який потрапив до списку номінантів на Оскар 2023, вийде у всеукраїнський прокат.
Новиною про широкий прокат документалки, яка представляє Україну на Оскарі 2023, поділився у Facebook другий режисер і лінійний продюсер Азад Сафаров.
Чи отримає статуетку Оскара в номінації Найкращий документальний фільм стрічка режисера Сімона Леренга Вільмонта про дітей з притулку на Донбасі, стане відомо 12 березня. Українські кінотеатри почнуть показувати “Будинок зі скалок” за кілька днів до цього – 9 березня.
За словами Сафарова, фільм можна буде подивитися у Києві, Харкові, Львові, Одесі та інших містах України.
Фільм “Будинок зі скалок” розповідає про українських дітей, які потрапили до притулку, розташованого поруч із лінією фронту на сході країни, а також про виховательок, які працюють в дитбудинку й створюють безпечний простір для малюків. У домі для покинутих дітей вони проводять якийсь час, а далі або повертаються до батьків, або потрапляють в інтернат чи прийомну родину.
Режисером є Сімон Леренг Вільмонт, відомий за ще одним фільмом про дітей на Донбасі “Віддалений гавкіт собак”. Стрічку створено у копродукції Данії, України, Швеції та Фінляндії.
Робота над стрічкою тривала на Донбасі понад два роки.
У січні 2022 року фільм отримав нагороду головного фестивалю незалежного кіно Санденс. Він був відзначений за Найкращу режисерську роботу в конкурсній програмі World Cinema Documentary Competition.
В українському прокаті ще досі є зворушлива стрічка “Щедрик” – історична драма про українську, польську та єврейську родини, які об’єднуються перед обличчям двох каральних тоталітарних режимів у часи Другої світової війни. Як виникла ідея фільму, як команді вдалося відтворити, в матеріалі Vogue.
Як виникла ідея сценарію
Ідея сценарію з’явилась у письменниці Ксенії Заставської у 2014 році, після травневих подій в Одесі. Тоді одна жінка, що перебувала під впливом російської пропаганди, сказала письменниці, мовляв, України нема, це вигадана країна…
“Ксенія Заставська тоді подумала: якщо є “Щедрик”, який співали ще 100 років тому у всьому світі, то як це – Україна вигадана?”, – розповідає режисерка фільму Олеся Моргунець-Ісаєнко. “Тому саме “Щедрик” надихнув нас на цю історію”, – каже режисерка. Цей фільм також – данина бабусі Ксенії Заставської, яка під час війни врятувала польських та єврейських дітей. Її прізвище Іванюк, його ми зберегли у фільмі – це прізвище мають наші українські персонажі, які теж рятують польську дівчинку та єврейських дітей”.
Події фільму розпочинаються 1939 року у тодішньому Станіславі. В одному будинку мешкають три родини: українці Іванюки, поляки Калиновські та єврейська родина Гершковичів. Софія Іванюк (Яна Корольова) викладає музику, до неї на заняття ходить польська дівчинка Тереза та єврейські діти, які товаришують з донькою Софії Ярославою. Ярослава обожнює “Щедрика”, любов до якого їй прищепила мати, а дідусь Ярослави товаришував із самим Леонтовичем.
Події стрічки розгортаються під час Другої світової війни, де на зміну системі СРСР ненадовго приходить нацистський режим Третього рейху. Софія Іванюк змушена рятувати і ховати у себе дома польську дівчинку та єврейських дітей – вона оберігає їх, наче рідних. А український “Щедрик”, який співають діти, стає мелодію, що об’єднує різні культури – в їхньому бажанні бути вільними та жити у вільній країні.
Фільм знятий за реальними подіями 40-х років у Станіславові
За словами режисерки, “Щедрик” зібрав реальні історії, що відбувались у тодішньому Станіславі в 40-х роках. Одна з таких подій, відтворена у фільмі, сталася восени 1943 року, під час показу романтичної оперети “Шарика” композитора Ярослава Барнича – про кохання січового стрільця та мадярської дівчини. Під час вистави у драматичному театрі було вбито майже 30 оунівців – в залу просто зайшли німці, перекривши всі входи та виходи, та розстріляли членів ОУН.
Про відтворення історичної епохи та костюми
Відтворити візуально Станіслав часів Другої світової війни стало непростою задачею. “Ми дуже довго намагались знайти місце, в якому ми могли би знімати Івано-Франківськ, адже у Франківську ми знімати не могли – там все забудовано, – розповідає Олеся Моргунець-Ісаєнко. – До речі, багато забудов почалося саме під час Радянського Союзу – забудовувати та наліплювати почали ще в 1945 році. Ну а зараз ще всюди пластикові вікна… Тому ми прийняли рішення знімати в декораціях. Все, що ви бачите у фільмі, зроблено нашим чудовим художником-постановником Владом Одуденком, який по історичних світлинах відтворив Івано-Франківськ кінця 30-х – початку 40-х років. Кухню, ванну, меблі, піч – все зроблено з історичною достовірністю та увагою до деталей”.
Художник Влад Одуденко створював костюми разом з істориками – зокрема, над воєнними костюмами співпрацювали з Іваном Швачком, який є реконструктором Другої світової війни. Саме Іван Швачко працював з Ахтемом Сейтаблаєвим над стрічкою “Хайтарма”. У нагоді костюмерам також стали архіви та історичні фотографії.
Як режисерці допоміг голлівудський фільм “Викрадачка книжок”
“Головним натхненням у роботі над “Щедриком” стала моя любов до історії”, – зізнається режисерка. – Коли мені запропонували сценарій, я якраз закінчувала стрічку “Рубіж. Грубешівськаоперація” про Другу світову війну, про українсько-польські стосунки, про те, як два тоталітарні режими навмисно стикають лобами Україну з Польщею. Для мене ця тема була близькою, у мене було певне розуміння історичного контексту. Коли я прочитала сценарій “Щедрика”, то зрозуміла, що маю взятися за нього. У роботі мені дуже допоміг фільм “Крадійка книжок”, адже там теж головні герої – діти (стрічка 2013 року розповідає про 10-річну Лізель та її досвід переживання війни в Мюнхені). Він допоміг мені в роботі з дітьми у такій складній темі, як війна. До того ж це твори Ремарка і Гемінгвея, яких я люблю з юності”.
Окрім українського “Щедрика”, у фільмі звучать польська колядка “Серед нічної тиші”, а також уривок єврейської традиційної пісні, що виконують на Рошха-Шана. Режисерка впевнена: в цьому фільмі мали прозвучати пісні різних народів, адже стрічка саме про повагу людей до різних культур, про любов і підтримку.
“Ми хотіли показати, що Софія святкує і католицьке Різдво, і Рошха-Шана з єврейськими дівчатами, адже для неї було важливо зберегти традиції цих дітей”.
Історична стрічка “Щедрик” режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко зібрала за два вікенди прокату 3 562 641 гривень. Про це повідомила пресслужба компанії FILM.UA Distribution
“Другий вікенд прокату стрічки “Щедрик” вже позаду! Час поділитися з вами новими неймовірними підсумками. Українські кінотеатри вже відвідали 26 864 глядача. Бокс-офіс двох вікендів склав 3 562 641 гривень”, – йдеться в повідомленні.
Таким чином, драмі Моргунець-Ісаєнко вдалося побити власний рекорд першого вікенду: “Ще більше солдаутів, ще більше глядачів, ще більше відгуків та схвальних коментарів!”
Українсько-польська історична драма “Щедрик” розповідає історію трьох родин різної національності – українців, поляків та євреїв, – які дружньо мешкають в одному будинку. З початком Другої світової ці три сім’ї об’єднуються перед обличчям воєнної загрози, а також репресій, якими супроводжується кожна зміна влади.
Українську родину зіграли актори Андрій Мостренко, Яна Корольова та Поліна Громова. Польську – сімейство Калиновських – відомі польські актори Мирослав Ганішевський та Йоанна Опозда. Єврейську родину – Томаш Собчак та українська акторка Алла Бінєєва. Німецьку пару – сімейне подружжя акторів Яніна Руденська та Якоб Вальзер.
Крім того, у фільмі зіграли відомі українські актори Володимир Кравчук, Віктор Жданов, Андрій Ісаєнко. Також в епізоді з’являється співачка заслужена артистка України, переможниця 9-го сезону вокального шоу Голос країни Оксана Муха.
Історична драма “Щедрик” вийшла в український прокат 5 січня 2023 року. Світова прем’єра відбулася майже за рік до того – 4 березня 2022 року.
В український прокат вийшов фільм Олесі Моргунець-Ісаєнко «Щедрик», історична драма про події ХХ століття, час війни, радянської та німецької окупацій, Голокосту та сталінських репресій.
Дія фільму відбувається в Івано-Франківську (тоді Станіславі). Події розпочинаються у 1938 році, напередодні ІІ Світової війни. В будинку живуть три родини: українська, польська та єврейська. Головна героїня, вчителька музики Софія, збереже і чужих дітей, і власну доньку Ярославу, яка вірить, що примирити світ можна мелодією «Щедрика». Згодом і сама Софія пропаде десь у Сибіру.
Режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко відома глядачам за фільмами «Казка про гроші» та «Депортація 44-46». У головних ролях знялись Яна Корольова (для неї «Щедрик» став кінодебютом, а згодом її можна буде побачити у картині «Червоний. Без лінії фронту»), Поліна Громова, Джоанна Опозда, Андрій Мостренко, Томаш Собчак, Андрій Ісаєнко та інші.
«Щедрик» є копродукцією Польщі та України. Світова прем’єра фільму відбулася 4 березня 2022 року, проте широкому прокату завадило повномасштабне вторгнення Росії.
Сюжет концентрується довкола трьох родин: української, польської та єврейської (кадр з фільму)
Поза сумнівом, сильною стороною картини є її тема: історія відбивається у долях трьох родин, як у дзеркалі. Більша частина дії відбувається у будинку головних героїв, ми майже не бачимо світу за його стінами. Проте жодному не вдалося заховатись від окупацій та репресій у мирній домівці.
За своїми виразними засобами кіно є більш ніж скромним. Проте воно без зайвих ефектів відбиває трагічний період в історії України. А концентрація сюжету на родині робить фільм навіть зворушливим.
Саме тема дозволяє заховати надмірну театральність режисури та акторської гри, передбачуваність сюжету та певні провали у сценарії.
«Щедрик» – історична драма, яких все ще бракує на українських екранах. Тож фільм заслуговує на глядацьку увагу.
До слова, у фільмі звучить пісня «Я відчуваю тебе» у виконанні львівської співачки Оксани Мухи та гурту Kozak System. Також Оксана Муха знялась в одній із невеликих ролей.
Українська картина “Я працюю на цвинтарі” (I Work At The Cemetery) режисера Олексія Тараненка за сценарієм Павла (Паштета) Бєлянського увійшла у топ-10 популярних стрічок на стрімінговому сервісі Netflix. Картина розташувалась у кращій десятці серед різдвяних фільмів та романтичних комедій. Про це повідомили на офіційній сторінці картини у Facebook.
“Цей тиждень фільм Я працюю на цвинтарі (I Work At The Cemetery) розпочав у Топ-10 фільмів рейтингу Netflix Movie in Ukraine І нам доволі комфортно в компанії різдвяних фільмів, адже ми розповідаємо зворушливу і свого роду магічну історію. Приємного перегляду!” ‒ написали в повідомленні.
Стрічка вийшла у широкий прокат у вересні 2022. За жанром – драмеді (драма з елементами чорного гумору). Розповідає про власника ритуального бізнесу, який має життєву драму і, спілкуючись із замовниками пам’ятників, заново віднаходить сенс життя. Головну роль зіграв Віталій Салій (“Крути 1918”, “Заборонений”).
Знімали картину на 4 київських кладовищах. Стала успішною в українському та іноземному прокаті. На американській стрімінговій платформі Netflix “Я працюю на цвинтарі” з’явився 1 грудня.
Які ще українські фільми є на Netflix
Окрім драмеді “Я працюю на цвинтарі” на популярному сервісі зараз можна переглянути ще 14 українських стрічок. 14 жовтня на сервісі Netflix з’явилося сім українських фільмів: “Поводир”, “Захар Беркут”, “Мої думки тихі”, “Сторожова застава”, “Зірки за обміном”, “Віддана”, “Фокстер і Макс”. Їх продажем американському сервісу для показу на території України займалась група компаній Film.ua. Також на платформі є дві частини “Слуги народу” з Володимиром Зеленським у головній ролі, кримінальний трилер “Носоріг” Олега Сенцова та “Дике Поле” за романом Сергія Жадана “Ворошиловград”.
Фільми доступні для перегляду лише на території України. Очікується, що найближчим часом на стримінгу також з’являться стрічки “Велика прогулянка”, “Найкращі вихідні” та “Снайпер. Білий ворон”.
Найпершим українським серіалом, право на показ якого продали на Netflix, був детектив “Нюхач”.
